Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №946/2848/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/2848/26

Провадження № 3/946/804/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року місто Ізмаїл

Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Бортейчук Ю.Ю., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, отримані від Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 19.04.2026 року серії ЕПР1 №645060, 19.04.2026 року о 20 годині 46 хвилин ОСОБА_1 в с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області траса С161001, польова дорога, керував автомобілем марки «MITSUBISHI L 300», номер транспортного засобу НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився чим порушив п.2.5 ПДР – Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння щодо вживання лікарських препаратів.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП - керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, зазначив, що транспортним засобом марки MITSUBISHI L 300», д.н.з. НОМЕР_2 не керував, а керував ним громадянин ОСОБА_2 , його адвокат Деревенський І.Ю. в судовому засіданні вину притягуваного не визнав, надав суду клопотання про закриття провадження у справі, у якому зазначив, що захист наголошує, що ОСОБА_1 є абсолютно невинуватим, а в його діях повністю відсутній склад і подія правопорушення.

Захисник зазначає наступне:

1) Преюдиційне значення рішення суду: тотожність обставин та відсутність статусу водія у ОСОБА_1 .

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 25.06.2026 року у справі № 497/1101/26 повністю задоволено адміністративний позов захисту: визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №7055012, а провадження за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Захист звертає особливу увагу суду на те, що скасована судом постанова за ч. 1 ст. 126 КУпАП та розглядуваний у даній справі протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП були складені за абсолютно тотожних обставин, а саме:

-В один і той самий час та в одному місці: 19.04.2026 року приблизно о 20:40–20:41 на польовій дорозі біля с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області;

-Стосовно одного й того самого транспортного засобу: автомобіля «MITSUBISHI L300» (д.н. НОМЕР_3 / НОМЕР_2 );

-Тими ж самими працівниками поліції: працівниками ВРПП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області (зокрема інспектором Єфрімідзе Є.С.);

-Відносно однієї й тієї ж самої особи: ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи № 497/1101/26 суд дослідив обставини та встановив імперативний юридичний факт: ОСОБА_1 у момент зупинки вказаного ТЗ не мав процесуального статусу водія, а перебував у автомобілі виключно як пасажир. Суд констатував, що поліція не надала жодних належних і допустимих доказів (відеозаписів, фотофіксації чи показань свідків) на підтвердження факту керування автомобілем ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України та фундаментальних принципів судочинства, обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, є преюдиційними. Вони мають обов`язковий характер і не доказуються знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи (у даному випадку - ОСОБА_1 та орган поліції в особі Ізмаїльського РВП).

Оскільки суб`єктом правопорушення як за ст. 126 КУпАП, так і за ст. 130 КУпАП може виступати виключно водій транспортного засобу, а судовим рішенням, остаточно закріплено статус ОСОБА_1 як пасажира, він в силу закону не може бути суб`єктом інкримінованого правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Рішення Болградського суду повністю нівелює саму подію та склад правопорушення в діях ОСОБА_1 за аналогічних обставин події від 19.04.2026 року.

2) Спростування фабули матеріалами справи та відеофіксацією.

Версію захисту про те, що ОСОБА_1 був пасажиром, підтверджує:

1.Письмовими показаннями свідка ОСОБА_2 від 15.06.2026 р., який чітко зазначив, що саме він здійснював керування ТЗ.

2.Наявними у справі відеозаписами (з бодікамери №8 та реєстратора «Xiaomi Car Cam1672»), на яких немає жодного кадру руху ТЗ під керуванням ОСОБА_1 .. Записи фіксують лише події після зупинки автомобіля.

За приписами ст. 251 КУпАП, сам протокол є лише процесуальним документом і не може бути беззаперечним доказом вини. Сформована практика Верховного Суду (Постанови від 26.04.2018 у справі №338/1/17, від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 23.10.2019 у справі №357/10134/17) наголошує: візуальне спостереження працівника поліції без цифрового підтвердження самого моменту руху ТЗ під керуванням конкретної особи не може бути основою для обвинувального рішення.

3) Застосування доктрини «плодів отруєного дерева».

Відповідно до Постанови ВС від 15.03.2019 р. у справі №686/11314/17, законні вимоги поліцейського (зокрема проходження огляду) виникають лише за наявності законних підстав (доведеного факту керування та порушення ПДР саме цією особою).

Оскільки ОСОБА_1 не керував авто, вважає, що вимога пройти огляд була незаконною з самого початку. Згідно з доктриною «плодів отруєного дерева» (рішення ЄСПЛ у справах «Гефген проти Німеччини», «Яременко проти України»), якщо первинне втручання правоохоронців є протиправним, усі наступні отримані докази (включаючи протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП за «відмову пасажира від огляду») є недопустимими.

4) Щодо незаконності збирання доказів після складання протоколу та недопустимості Висновку службового розслідування.

Захист наголошував, що Висновок службового розслідування від 05.05.2026 року, а також будь-які інші пояснення свідків чи матеріали, отримані органом поліції після 19.04.2026 року, є недопустимими доказами в силу закону, оскільки працівники поліції не мають права збирати докази після моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Дана правова позиція, на думку захисника, ґрунтується на суворій системі норм діючого законодавства та сталій практиці Верховного Суду:

1.Порушення процесуального порядку КУпАП: Відповідно до статей 251 та 252 КУпАП, адміністративне провадження не передбачає стадії «досудового розслідування» чи «збирання доказів після висунення звинувачення». Сукупність доказів, яка підтверджує вину особи, повинна існувати та бути в розпорядженні інспектора виключно ДО або в момент оформлення протоколу. Протокол є підсумковим актом фіксації вже виявленого правопорушення, а не правовою підставою для подальшого пошуку доказів «наздогін».

2.Імперативні вимоги відомчих Наказів МВС: Згідно з п. 1 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах Національної поліції України» (затвердженої Наказом МВС № 1376), усі технічні записи, копії документів та інші докази правопорушення одночасно та невіддільно долучаються безпосередньо до протоколу в момент його складання. Формування матеріалів «авансом» із подальшим донесенням свідчень чи результатів внутрішніх перевірок нормативними актами МВС категорично заборонено.

Суб`єкт владних повноважень (орган поліції) не може обґрунтовувати правомірність свого рішення чи звинувачення доказами, які були отримані або штучно створені після прийняття оскаржуваного рішення або оформлення первинних матеріалів.

Так, якщо будь-які матеріали чи письмові пояснення свідків відбиралися правоохоронцями через дні або тижні після складання процесуального документа, такі докази є недопустимими, адже вони не слугували підставою для висновків інспектора безпосередньо на місці події.

3.Конституційні гарантії та практика ЄСПЛ: Збирання доказів обвинувачення після того, як особі вже оформлено офіційний протокол (тобто пред`явлено обвинувачення), прямо порушує ч. 3 ст. 62 Конституції України (щодо заборони використання доказів, одержаних незаконним шляхом) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини (право на справедливий суд). Така діяльність розцінюється як штучне викривлення матеріалів справи з метою виправдання первинних неправомірних дій інспекторів ВРПП.

Оскільки Протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП було складено 19.04.2026 року, а Висновок службового розслідування затверджено лише 05.05.2026 року (через 16 днів), останній є продуктом запізнілого збирання доказів «заднім числом». Він юридично не існував на момент події, не міг бути врахований інспектором на місці, а тому є нікчемним у межах даної судової справи.

З огляду на вищевикладене, захист просить суд відхилити Висновок службового розслідування від 05.05.2026 року, не надавати йому жодної правової оцінки та визнати його недопустимим доказом.

Враховуючи викладене, просить суд провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП – керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єкт правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП спеціальний - водій транспортного засобу, або інша особа, яка керувала транспортним засобом.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, адвокат Деревенський І.Ю. в судовому засіданні та у своєму клопотанні про закриття провадження посилається, зокрема, на преюдиційне значення рішення Болградського районного суду Одеської області від 25.06.2026 року у справі № 497/1101/26, у якому задоволено позов захисту, визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №7055012, а провадження за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

З цього приводу суд зазначає наступне. Кодекс України про адміністративні правопорушення є самостійною галуззю права та не містить норм, які б передбачали інститут преюдиції або звільняли суд від обов`язку повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Тобто суд повинен самостійно встановити наявність чи відсутність складу адміністративне правопорушення.

З рішення Болградського районного суду Одеської області від 25.06.2026 року у справі № 497/1101/26 вбачається, що судом не досліджувалися та не оцінювалися докази, які є в матеріалах справи про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; судове рішення набрало законної сили.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Щодо посилань сторони захисту на письмові показаннями свідка ОСОБА_2 від 15.06.2026 року та відеофіксацію, суд зазначає наступне.

Аналізуючи відомості щодо участі свідка ОСОБА_2 у події, суд констатує їх повну неузгодженість та суперечливість. Так, у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 стверджує, що 19.04.2026 року приблизно о 20:46 год. саме він керував транспортним засобом «MITSUBISHI L 300», номерний знак НОМЕР_2 . Водночас інформація, відображена у висновку службового розслідування за відомостями доповідної записки УГІ ГУНП в Одеській області від 20.04.2026 №103684-2026 (1083368) та подання Одеського управління ДВБ НПУ від 20.04.2026 №31705-2026 (473505), містить іншу версію обставин. На додачу до цього, показання самого ОСОБА_2 , зафіксовані на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських, відрізняються від обох вищевказаних джерел. У підсумку, в кожному окремому випадку свідок надав абсолютно різні відомості, що нівелює їх вірогідність.

Суд не бере до уваги та відхиляє, як недостовірні показання свідка ОСОБА_2 від 15.06.2026 року. Вказаний свідок виявив очевидну непослідовність, неодноразово змінюючи свої відомості щодо ключових обставин події, як у письмовій заяві, так і під час відеофіксації. З огляду на істотні суперечності, суд оцінює ці показання критично та вважає їх такими, що не відображають об`єктивних обставин справи. Крім того свідок ОСОБА_2 у своїй заяві «Пояснення свідка» від 15.06.2026 року заявив про небажання брати участь в судовому засіданні, що унеможливило дати ОСОБА_2 правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені судом запитання щодо обставин, що підлягають установленню по даній справі у відповідності до ст. 272 КпАП України.

Цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, обставини, що підтверджуються показами свідка повинні узгоджуватися з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.

Твердження сторони захисту про те, що наявними у справі відеозаписами, на яких немає жодного кадру руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , а записи фіксують лише події після зупинки автомобіля, є безпідставним та повністю спростовується матеріалами справи.

Відеозаписом (1) Video 2026-04-19 із камери саме патрульного автомобіля поліції чітко й беззаперечно зафіксовано факт руху транспортного засобу по польовій дорозі. Таким чином, посилання на те, що файли відображають виключно події після зупинки автомобіля, а кадри руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 відсутні, повністю нівелюються безпосереднім змістом цього відеоматеріалу.

У даному контексті судом не враховуються правові позиції вказані захисником. Відповідно до сформованої правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17, сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення не може достовірно свідчити про вчинення особою правопорушення, оскільки за доктриною процесуального права вона є лише рішенням суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду справи. Притягнення особи до відповідальності можливе лише за умови, що візуальне спостереження та зафіксовані обставини підтверджуються належними й допустимими технічними доказами, які зафіксовані у встановленому законом порядку. Судом розглядається протокол про вчинення адміністративного правопорушення, до якого додані матеріали відеозаписів для можливості їх дослідження та оцінки в сукупності з іншими доказами, а не оскаржуються рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності виключно на підставі візуальних спостережень.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, на органи Національної поліції покладено процесуальний обов`язок щодо повного доказування правомірності своїх рішень. При цьому будь-який відеозапис, що подається на підтвердження факту порушення чи події правопорушення, є належним доказом лише тоді, коли він відображає безпосередні обставини інкримінованого проступку.

Оскільки наданий у справу відеозапис із патрульного автомобіля чітко спростовує позицію про відсутність фіксації руху транспортного засобу, будь-які спроби заперечувати факт керування та руху автомобіля суперечать принципу всебічного й об`єктивного дослідження доказів (ст. 252 КУпАП).

З відеозапису «Video 2026-04-19» вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 виходить з пасажирської сторони автомобіля. Проте, з відеозапису з нагрудної камери поліцейського № 00000_00000020260419204006_0003А вбачається, що на вказаному пасажирському кріслі транспортного засобу вже безпосередньо перебуває та з просоння потягується ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 у цей же момент лише поспіхом намагається вийти з автомобіля з боку того ж пасажирського місця. Аналізуючи вказані відеозаписи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 були умисно спрямовані на штучне створення умов видимості перебування притягуваного на місці пасажира з метою приховування факту реального керування ним транспортним засобом та уникнення адміністративної відповідальності.

З приводу доводів сторони захисту щодо застосування доктрини «плодів отруєного дерева», суд зазначає наступне.

В самому протоколі про адміністративне правопорушення від 19.04.2026 року про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 не зазначено обстави, що стали підставою для зупинки транспортного засобу. Однак, як вбачається з відеозаписів з автомобіля поліції від 19.04.2026 року та підтверджується Висновком службового розслідування за відомостями доповідної записки УГІ ГУНП в Одеській області від 20.04.2026 №103684-2026 (1083368) та подання Одеського управління ДВБ НПУ від 20.04.2026 №31705-2026 (473505) (далі – Висновок службового розслідування), судом встановлено, що правомірною підставою для зупинки транспортного засобу «MITSUBISHI L 300», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням особи, яка притягається до відповідальності, було проведення профілактичних заходів (операції) під умовною назвою «Нерест», незчитування номерних знаків транспортного засобу та працюючою підсвіткою номерного знаку тільки з правого боку. На виконання завдань вказаної операції працівниками поліції здійснювалося патрулювання території поблизу водойм у районі села Лощинівка Ізмаїльського району, де неподалік і було законно зупинено зазначений автомобіль.

Таким чином доводи сторони захисту про незаконність підстав зупинки транспортного засобу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, спростовуються наявними у справі доказами.

Що стосується твердження захисту з приводу незаконності збирання доказів після складання протоколу та недопустимості Висновку службового розслідування, суд зазначає наступне.

Висновок службового розслідування разом із матеріалами, що стали підставою для його затвердження, є належним і допустимим процесуальним документом, який містить відомості про обставини правопорушення, а тому підлягає врахуванню судом при винесенні остаточного рішення. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються крім того також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Перелік джерел доказів, визначений у ч. 1 ст. 251 КУпАП, не є вичерпним і прямо передбачає можливість доведення вини особи іншими документами. Висновок службового розслідування є офіційним документом державного органу, складеним у межах законодавчо визначеної процедури. Його метою є не заміна протоколу, а юридична оцінка первинних даних, що безпосередньо стосуються події правопорушення.

Той факт, що Висновок був остаточно оформлений та наданий суду після дати складання протоколу, не нівелює його доказового значення. Даний матеріал фіксує і розкриває обставини, які виникли та існували безпосередньо в момент вчинення правопорушення. Строки оформлення такого документа зумовлений виключно нормативно встановленою тривалістю проведення внутрішніх перевірок.

Відмова у прийнятті Висновку службового розслідування призведе до штучного обмеження суду в доступі до об`єктивної інформації та порушить принцип повноти судового розгляду (ст. 280 КУпАП). Оскільки зазначений документ містить відомості, що підтверджують факти, викладені у протоколі, він повністю відповідає критерію належності й на переконання суду має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Крім того, суд визнає вказаний Висновок службового розслідування належним доказом, оскільки у ньому на підставі первинних технічних даних встановлено обставини, які неможливо з`ясувати з інших джерел. Зокрема, матеріалами службового розслідування зафіксовано факт та зміст телефонного дзвінка нібито свідка ОСОБА_2 на лінію екстреного виклику поліції «102». Під час вказаного виклику цей свідок повідомив, що за кермом транспортного засобу перебувала невідома особа, яка після зупинки автомобіля зникла з місця події. А з відеозапису вбачається, що ОСОБА_2 каже, що він: мовою оригіналу «Я спал вообще!» Такі первинні дані докорінно суперечать подальшим письмовим поясненням ОСОБА_2 від 15.06.2026 року, у яких він стверджує, що саме він безпосередньо здійснював керування цим транспортним засобом. Таким чином, зазначений Висновок службового розслідування містить об`єктивні фактичні дані, що мають істотне значення для усунення суперечностей та правильного вирішення справи в розумінні ст. 251 КУпАП.

Суд наголошує, що надає правову вагу не суб`єктивній оцінці чи судженням посадової особи, яка складала Висновок службового розслідування, а об`єктивним даним цифрової фіксації та системним логам інформаційно-комунікаційної системи «102», які відображені в цьому Висновку. Зазначені відомості генеруються в автоматичному порядку, виключають людський фактор та є автентичним цифровим відображенням первинного виклику, а тому містять беззаперечні фактичні дані, які сторона захисту не спростувала процесуальним шляхом.

Також свого підтвердження не знайшли відомості щодо наявності будь-якої третьої особи, яка нібито здійснювала керування вказаним транспортним засобом. Матеріали справи не містять жодних об`єктивних та достовірних даних, які б вказували на перебування за кермом автомобіля сторонньої особи, котра, за попередніми показаннями ОСОБА_2 , яку він повідомив на лінію екстреного виклику поліції «102», зникла з місця події після зупинки. Така версія повністю спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема логами системи «102» та відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, а тому розцінюється судом як надумана та висунута виключно з метою перекладення відповідальності та штучного створення сумнівів у винуватості ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, оцінюючи письмові пояснення свідка ОСОБА_2 від 15.06.2026 року у сукупності з іншими матеріалами справи, суд ставиться до них критично, відхиляє їх та визнає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно вимог ст. 266 КУпАП, у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Так, суд звертає увагу на те, що вказана стаття не містить саме обов`язку роз`яснювати співробітниками поліції притягуваному саме наслідків згоди/незгоди з результатом огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. Крім того, адвокатом Деревенським І.Ю. чітко не зазначено жодної норми закону, яка б зобов`язувала поліцейського роз`яснювати притягуваному саме наслідки згоди/незгоди з результатом огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, або хоча б передбачала таку можливість.

Суд зазначає, що виконання вимоги поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння є безумовним обов`язком водія, встановленим п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Відмова від проходження такого огляду є закінченим правопорушенням з моменту її фіксації під час оформлення матеріалів. Будь-які подальші наміри особи пройти огляд пізніше, зміна її думки або посилання на самостійне звернення до медичного закладу поза межами процедури, визначеної Інструкцією, не нівелюють уже вчинене правопорушення та не звільняють особу від відповідальності за правомірну вимогу поліцейського, від виконання якої водій відмовився безпосередньо на місці поді.

Крім того, суд зазначає, що органи державної влади та посадові особи здійснюють свою діяльність в межах своїх повноважень на підставі Конституції України, законодавства України та Інструкцій.

Оцінюючи всі досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, взаємозв`язку та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись статтею 252 КУпАП, суд приходить до переконливого висновку про повну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Штучно створена версія сторони захисту щодо неправомірності дій поліцейських, перебування за кермом сторонньої особи або свідка ОСОБА_2 повністю спростована об`єктивними технічними даними автоматизованої системи «102» та матеріалами безперервної відеофіксації бодікамер, які виключають будь-який людський фактор. Факт категоричної відмови водія від проходження обов`язкового огляду на стан сп`яніння є юридично завершеним та самостійним складом правопорушення. Будь-які сумніви у винуватості особи усунуті, а наявні в матеріалах справи докази є достатніми, законними та взаємоузгодженими, що виключає можливість звільнення особи від відповідальності за вчинене правопорушення, яке становить підвищену суспільну небезпеку для учасників дорожнього руху.

Суд вважає, що вина ОСОБА_1 підтверджена «поза розумним сумнівом» дослідженими в суді матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №645060 від 19.04.2026 року, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, довідками від 20.04.2026 року, відеозаписами, висновком службового розслідування за відомостями доповідної записки УГІ ГУНП в Одеській області від 20.04.2026 №103684-2026 (1083368) та подання Одеського управління ДВБ НПУ від 20.04.2026 №31705-2026 (473505), самою поведінкою притягуваного, що зафіксована у доданих до протоколу відеозаписів, що проявилася в поспішному залишенні місця водія, відсутність водія після зупинки транспортного засобу на місці для водія за кермом, виклик на «102» від імені іншої особи, знаходження особистих речей ОСОБА_1 в автомобілі зі сторони водія, неправдиві покази щодо третього учасника, який нібито втік у поле і нібито керував автомобілем, які направлені на уникнення, передбаченої законом відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, які в своїй сукупності доводять, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом в момент його зупинки та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі.

При обранні стягнення суд враховує характер правопорушення та обставини його вчинення, з урахуванням чого застосовує адміністративне стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Крім того, суддя вважає за необхідне в силу ч.1 ст.401 КУпАП стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, передбаченому п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 р., а саме в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2026 року, що становить 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Керуючись ст. 7, 9, 130, 247, 251, 252, 266, 276-280, 283, 285 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , визнати винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судовий збір на користь держави в розмірі становить 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

Копію постанови направити для відома – ОСОБА_1 , для виконання – Ізмаїльському районному відділу поліції ГУНП в Одеській області.

Положеннями статей 307 та 308 КУпАП встановлено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, у разі несплати правопорушником штрафу у вказаний строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби та стягнення у подвійному розмірі визначеного штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня винесення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення. В разі ж оскарження постанови перебіг строку давності звернення її до виконання зупиняється до розгляду скарги.

Суддя:Ю.Ю.Бортейчук