Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №526/2596/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 526/2596/25 Номер провадження 22-ц/814/1184/26Головуючий у 1-й інстанції Черков В. Г. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Чирвон Олександр Іванович, на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року (повний текст рішення складено 14 жовтня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі – ТОВ «Факторинг Партнерс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року у розмірі 25 616,20 грн, понесені судові витрати, а саме судовий збір – 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу – 13 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс» зазначило, що 19 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» (далі – ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія») та відповідачем укладено договір № 555158223620, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом.

У подальшому, 18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладений договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року.

Своїх зобов`язань відповідач не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 25 616,20 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 10 000,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 15 616,20 грн.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором від 19 жовтня 2021 року № 555158223620 у загальному розмірі 16 570,00 грн, яка складається з наступного – тіло кредиту у розмірі 10 000,00 грн, відсотки у розмірі 6 570,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 1 574,43 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, а всього – 6 574,43 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року не погодився відповідач, в інтересах якого діє представник – адвокат Чирвон О.І., та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, прохала суд скасувати оскаржуване рішення місцевого суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позиція учасників справи

Узагальнені доводи, наведені в апеляційній скарзі

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності, посилаючись на те, що сам по собі факт введення в Україні карантину та воєнного стану не є підставою для поновлення пропущеного строку, встановленого законом для вчинення процесуальної дії.

Вказав, що саме тільки зазначення в кредитному договорі його персональних даних не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи.

Зауважив, що не отримував кошти на картку 19 жовтня 2021 року у розмірі 10 000,00 грн, оскільки виписка не містить підтвердження отримання (наприклад, SMS чи push-повідомлення).

Зазначив, що суд першої інстанції неправильно встановив факт відступлення права вимоги (факторинг), оскільки позивач не повідомив відповідача про відступлення права вимоги від ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» до ТОВ «Факторинг Партнерс». Вважає, що без повідомлення боржника відступлення недійсне.

Стверджував, що місцевий суд неправильно розподілив судові витрати, а саме не врахував малозначність справи, не співмірність витрат з ціною позову (критерії: складність, час, обсяг послуг).

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Позивач акцентує увагу на те, що без отримання ОСОБА_1 листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Зазначає, що кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». При укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Крім того, відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних готівкових коштів, але будь-яких доказів не надає.

Позивач звертає увагу, що перебіг строку позовної давності було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому – воєнного стану. Посилання ОСОБА_1 на пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і заява останнього про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову становить 25 616,20 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, статтю 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 жовтня 2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ОСОБА_1 укладено договір № 555158223620, за умовами якого відповідач отримав 10 000,00 грн, на строк 30 календарних днів, процентна ставка (знижена) 2,19% в день від суми позики. Договір підписано електронним цифровим підписом позичальника.

В подальшому, 18 грудня 2023 року ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» відступило право вимоги за вказаним договором на користь ТОВ «Факторинг Партнерс».

Позиція апеляційного суду

Щодо укладення кредитного договору

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Матеріалами справи підтверджується, що договір позики № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року підписаний ОСОБА_1 в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 4423 (СМС-код), містить його податковий номер, та адресу (а.с.28-30).

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що договір позики № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року укладений у відповідності до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитодавцем та відповідачем не був би укладений.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що 19 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» було досягнуто згоди з усіх істотних умов та в подальшому укладено кредитний договір № 555188223620 в електронній формі, який підписано відповідачем у формі одноразового ідентифікатора та згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо перерахунку коштів

Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача про доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору позики № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року позика надається позичальнику шляхом перерахування позикодавцем позики на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначений в реєстраційній анкеті клієнта позичальника у системі «Loany» на сайті www.loany.com.ua.

Згідно із положеннями частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

У матеріалах справи міститься лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3162_240202184600 від 02 лютого 2024 року, відповідно до якого останнє надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків.

Також, вказано, що між підприємством ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Київська Торгово-інвестиційна компанія» укладено договір на переказ коштів ФК-П-21/04-22 від 14 квітня 2021 року. Відповідно до зазначеного договору успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 19 жовтні 2021 року о 08:56:53 на суму 10 000,00 грн маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 115042668, призначення платежу: зарахування 10 000,00 грн на карту НОМЕР_1 (а.с.55).

Крім того, з отриманих від Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі – АТ №Акцент-Банк») від 01 жовтня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-20250925/0170 за ухвалою суду відомостей вбачається, що відповідач отримав 19 жовтня 2021 року грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. Банківська картка, на яку здійснювалися ці перекази, належить ОСОБА_1 (а.с.122-124).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Будь яких доказів, які б спростували отримання відповідачкою кредитних коштів матеріали справи не містять.

Щодо відступлення права вимоги

Досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в частині доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

У частині першій статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Водночас у відповідності зі статтею 1078 ЦК України (у редакції чинній станом на час укладення договору факторингу) предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України (у редакції чинній станом на час укладення договору факторингу) клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України (у редакції чинній станом на час укладення договору факторингу) встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладений договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року.

Відповідно до пункту 6.1.4 договору факторингу № 18/12-2023 від 18 грудня 2023 року право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників.

У матеріалах справи міститься платіжна інструкція від 27 грудня 2023 року № 793 про сплату грошових коштів за договором факторингу та акт приймання-передачі реєстру боржників, реєстр боржників.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Факторнг Партнерс» надало належні, достатні та допустимі докази, що, в свою чергу, свідчить про належне укладення між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та позивачем договору факторингу та перехід прав вимоги за кредитним договором від 19 жовтня 2021 року № 555158223620.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження факту переходу прав вимоги до позивача за вказаним договором.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо не доведення позивачем факту набуття права вимоги за кредитним договором у зв`язку з неповідомленням відповідача про відступлення права вимоги.

Так, мотивуючи доводи щодо відсутності у позивача права вимоги за спірним кредитним договором у зв`язку з відсутністю доказів оплати за договорами факторингу, відповідач послався на те, що без повідомлення боржника відступлення недійсне.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Згідно статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

При цьому, умовами договору позики № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року не передбачено обов`язку банку узгоджувати заміну кредитора у зобов`язанні.

Тому, неналежне повідомлення позичальника про відступлення права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 61-1059св18.

Відтак, доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав для переходу права вимоги до позивача у зв`язку з неповідомленням відповідача про відступлення права вимоги є необґрунтованими.

Щодо застосування строків давності

За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Слід звернути увагу, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідач у відзиві на позовну заяву порушував питання про застосування строків позовної давності до спірних відносин.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64-2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, зокрема, станом на час розгляду цієї справи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ (далі – Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-ІХ набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що сам по собі факт введення в Україні карантину та воєнного стану не є підставою для поновлення пропущеного строку, встановленого законом для вчинення процесуальної дії, оскільки строки визначені статтею 257 ЦК України на законодавчому рівні продовжувалися та зупинялися.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ, який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключений.

Тобто, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 04 вересня 2025 року.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, договір позики № 555158223620 від 19 жовтня 2021 року укладений стоком на 30 календарних днів.

Враховуючи, що на момент звернення до суду з позовом перебіг строку позовної давності був зупинений, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо незастосування строку позовної давності.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносяться витрати на професійну правничу допомогу, за правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

У матеріалах справи міститься договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги, який укладений 02 липня 2024 року між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс».

Згідно з пункту 4.1 договору № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року загальна вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 127 від 01 липня 2025 року та витягу з акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31 липня 2025 року Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надані такі послуги, а саме: надання усної консультації з вивченням документів – 4 000,00 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду – 9 000,00 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що враховуючи малозначність спору, виходячи з принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, прийшов до правильного висновку та визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу на рівні 5 000,00 грн, з даним висновком погоджується і суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат в частині судового збору

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Чирвон Олександр Іванович, на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року – залишити без задоволення.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко