Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №758/20973/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/20973/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Мороз А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Зазначав, що 12.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову № 4А-4767 по справі про адміністративне правопорушення, якою його було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн.

Вказав, що як вбачається зі змісту постанови 24.01.2024 він нібито не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк та місце, зазначені у повістці, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, зазначав, що під час складення постанови про адміністративне правопорушення відповідачем було допущено ряд процедурних порушень, оскільки «нібито» надіслана йому повістка не містить обов`язкового реквізиту, що передбачений для такого документу і визначений п. 29 Порядку № 560; у зв`язку із відсутністю будь-яких відомостей щодо належного повідомлення його про необхідність з`явитись до відповідного ТЦК та СП, відповідач перед винесенням оскаржуваної постанови, зобов`язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення, чого, судячи з тексту зазначеної постанови, зроблено не було; у зв`язку з протиправним не складенням протоколу про адміністративне правопорушення, відсутністю повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, відповідачем було порушено вимоги законодавства щодо необхідності забезпечення змагального провадження; відповідачем також було порушено вимоги ст. 285 КУпАП щодо процедури вручення/направлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності копії постанови.

Зазначав, що оскаржувана постанова є протиправною і підлягає скасуванню, у зв`язку з не доведенням в ній факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Також вказав, що оскаржувана постанова є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки у матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які докази, які належним чином підтверджують наявність у його діях умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. До того ж, ІНФОРМАЦІЯ_2 не було враховано, що його нез`явлення по повістці було викликано не його ухиленням (військово-облікові дані оновлені вчасно, він перебуває на військовому обліку), а неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків по оповіщенню населення. Окрім цього, при призначенні йому покарання було проігноровано обов`язкові для врахування обставини, передбачені ч. 2 ст. 33 КУпАП.

Посилаючись на зазначені обставини, просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № 4А-4767 від 12.02.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 25 500 грн.

Відповідно до ухвали судді Подільського районного суду м. Києва від 12.01.2026 було відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон).

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені ст. 22 Закону.

Зокрема, абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Судом установлено, що відповідно до постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № 4А-4767 від 12.02.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 25 500 грн.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, зокрема, що у зв`язку із відсутністю будь-яких відомостей щодо належного повідомлення його про необхідність з`явитись до відповідного ТЦК та СП, відповідач перед винесенням оскаржуваної постанови, зобов`язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення, чого, судячи з тексту зазначеної постанови, зроблено не було; у зв`язку з протиправним не складенням протоколу про адміністративне правопорушення, відсутністю повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, відповідачем було порушено вимоги законодавства щодо необхідності забезпечення змагального провадження; відповідачем також було порушено вимоги ст. 285 КУпАП щодо процедури вручення/направлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності копії постанови.

Відповідно до ухвали судді Подільського районного суду м. Києва від 12.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено строк для подання відзиву на позов - п`ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Вказана ухвала та копія позовної заяви з додатками була надіслана ІНФОРМАЦІЯ_5 13.03.2026 на поштову адресу, вказану на офіційному веб-сайті Київської міської ради Київської міської державної адміністрації.

Згідно з трекінгом, який розміщений на сайті «Укрпошти» ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав лист R0 6712 0889 335 17.03.2026.

Крім того, на адресу суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 269 КАС України копії позовної заяви та доданих до неї документів направляються відповідачу та іншим учасникам справи до електронного кабінету, а за його відсутності - електронною поштою, якщо така відома суду, або надаються для ознайомлення в судовому засіданні.

Ураховуючи вищевикладене, відповідач є таким, що повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Станом на дату ухвалення судом рішення від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, керуючись нормою ч. 4 ст. 159 КАС України та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин відзиву на позов, незважаючи на своєчасне отримання ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву як визнання позову.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Разом з цим, згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, в силу норм ст. 77 КАС України, у зазначеній категорії справ обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Таким чином, відповідачем доказів на спростування доводів позивача та доказів, які б вказували на правомірність його дій при винесенні постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № 4А-4767 від 12.02.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , суду надано не було.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідкам розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням зазначених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а саме: скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 12.02.2025 № 4А-4767, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 25 500 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах за №640/3098/20 та за №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі за №540/2307/21.

У п. 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі за №520/6658/21).

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частинами 3-5 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано:

- договір про надання правничої допомоги за № 760 від 12.11.2025, укладеного між адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору за цим договором адвокатське об`єднання зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Надати замовнику правову допомогу за його запитом, а замовник зобов`язується оплатити надані послуги.

Орієнтована вартість послуг за надання правничої допомоги визначається в додатку № 1 до даного договору (п. 4.1. договору).

- додаток № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 760 від 12.11.2025;

- попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, відповідно до якого вартість послуг з підготовки та подачі позовної заяви становить 15 000 грн.;

- рахунок на оплату № 823 від 18.11.2025;

- акт про надання послуг № 670 від 26.11.2025;

- квитанція.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування в розмірі 15 000 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 211 грн. 20 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-73, 77, 189, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 295, 297, п. 15.5 Перехідних положень КАС України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - НОМЕР_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 4А-4767 від 12.02.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн.

Справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п`ятсот) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення - 30.09.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя С. С. Захарчук