Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №127/31218/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/31218/26

Провадження № 3/127/6016/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 21.08.2026 о 12.00 год по вул. Б. Грінченка, 23 в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 , не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не дотрималась безпечної дистанції та здійснила наїзд на залізний прут. Внаслідок цього транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

ОСОБА_1 у судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала і суду пояснила, що у її діях відсутній склад будь-якого правопорушення, натомість стовп був розміщений у невстановленому для цього місці та не містив світловідбивачів для можливості його сприйняття.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З диспозиції статті 124 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Слід звернути увагу, що дана норма є бланкетною.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 13.1 Правил дорожнього руху (далі – ПДР).

Згідно з пунктом 13.1 ПДР водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 до протоколу про адміністративне правопорушення надані схема ДТП, письмові пояснення останньої.

Оцінюючи обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Вище судом наведена норма, у зв`язку з порушенням якої був складений протокол про адміністративне правопорушення. Відповідно до цієї норми – пункту 13.1 ПДР, зміст якої судом наведений вище – передбачена вимога дотримання безпечного інтервалу та дистанції.

Згідно з визначенням, наданим у пункті 1.10 ПДР безпечна дистанція - відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

Відповідно до визначення, наданого у пункті 1.10 ПДР безпечний інтервал - відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об`єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху.

З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_1 допустила зіткнення з металевим предметом, а не автомобілем. Тому посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на недотримання вимог пункту 13.1 ПДР недоречне. Крім того, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з частиною третьою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (далі – Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху мають право, зокрема на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 3353-XII власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Зі змісту визначення, наданого у частині першій статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (далі – Закон № 2807-IV), вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху.

Зі змісту підпунктів «в» та «г» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 3353-XII випливає, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території загального користування, а саме майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 3353-XII об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 16 Закону № 3353-XII на об`єктах благоустрою забороняється, зокрема, встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Національної поліції.

Зі змісту частини першої статті 23 Закону № 3353-XII випливає, що до об`єктів благоустрою території житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування.

При цьому частиною другою статті 23 Закону № 3353-XII благоустрій території житлової та громадської забудови здійснюється з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також установлених будівельних норм, норм і правил.

Крім того, зі змісту пункту 1.4 ПДР випливає, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

При цьому абзацом другим пункту 1.5 ПДР визначено, що особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Саме тому суд вважає, що у цьому провадженні мають бути оцінені лише ті обставини, які викладені у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.

З наданих суду матеріалів випливає, що взаємодії транспортних засобів не було, тому здійснення посилання на недотримання вимог пункту 13.1 ПДР судом визнане некоректним. Крім того, з наданих суду матеріалів випливає, що наїзд на металевий прут був здійснений в місці житлової забудови, відомості, які б свідчили про обмеження дорожнього руху з дотриманням приписів Законів № 3353-XII та 3353-XII, надані суду матеріали не містять. Вище суд зазначив, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Суд враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Отже, суд враховує принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України, суд аналізує надані суду докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у недотриманні приписів пункту 13.1 ПДР. Натомість суд, оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, дійшов до переконання, що посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на недотримання ОСОБА_1 зазначених вимог ПДР безпідставне. Тому суд вважає, що в діянні ОСОБА_1 відсутні ознаки правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі необхідно закрити.

Керуючись статтями 124, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: