Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №459/819/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 459/819/25

провадження № 51-2321км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025141150000053 від 20 січня 2025 року, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263, частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263 КК, частиною 4 статті 296 КК, та призначено покарання:

- за частиною 1 статті 263 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за частиною 4 статті 296 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та 1 місяць.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з часу набрання вироком законної сили. У строк відбування покарання у виді позбавлення волі зараховано строк перебування під вартою в період з 21 січня 2025 року до часу набрання вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін.

Вирішено питання процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна.

Згідно з вироком ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці придбав та переносив осколкову наступальну ручну гранату РГД-5, яка є бойовим припасом. В подальшому, 20 січня 2025 року, близько 18 год 15 хв, ОСОБА_7 кинув осколкову наступальну ручну гранату РГД-5, яка є бойовим припасом, в стіну будинку АДРЕСА_2 , внаслідок чого стався вибух, пошкоджено стіну та металопластикове вікно квартири 26 вищевказаного будинку, чим грубо порушено громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 263 КК та частиною 4 статті 296 КК.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року вирок Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник зазначає, що ОСОБА_7 у суді першої інстанції повністю заперечив свою винуватість, стверджував, що інкримінованих йому дій не вчиняв, а під час досудового розслідування обмовив себе під впливом працівників поліції, які нібито запевняли його у застосуванні більш м`якого запобіжного заходу та можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання про самообмову під час слідчого експерименту, відхилив ці показання, пославшись лише на присутність захисника під час слідчого експерименту.

Зазначає, що дані протоколу огляду речового доказу (відеозапису) від 21 січня 2025 року не могли визнаватися доказами. Під час судового розгляду судом першої інстанції досліджувався відеозапис події з камери спостереження біля одного з під`їздів, та у вироку чітко зазначено, що судом не встановлено (не ідентифіковано) зафіксованої на відеозаписі особи, яка пробігає по дорозі від місця вибуху, а встановлено лише, що це особа чоловічої статі. Водночас, в протоколі огляду речового доказу (відеозапису) від 21 січня 2025 року зазначено, що під час огляду відеозапису оперуповноважений впізнав у зафіксованому на відеозаписі невідомому мужчині ОСОБА_7 по ходьбі та бігу.

Захисник звертає увагу на недопустимість доказів, отриманих під час огляду відеозапису, оскільки участь оперуповноваженого у такій слідчій дії з фактичним «впізнанням» обвинуваченого не передбачена КПК, а отримані внаслідок цього відомості не можуть визнаватися допустимими доказами.

Також указує на суперечності між протоколом огляду місця події від 20 січня 2025 року та актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 20 січня 2025 року № 36, зокрема щодо часу, способу, місця та суб`єктів виявлення і вилучення металевих фрагментів та спускового важеля підривника, а також щодо використання спеціального вибухотехнічного обладнання.

Звертає увагу, що з відеозапису огляду місця події в сукупності із записами з камер спостереження чітко стверджується, що балаклава виявлена не біля будинку № 24, а на істотній відстані від нього, біля іншого будинку, що не узгоджується з напрямком руху особи, зафіксованої на відеозаписі з камери спостереження.

Не погоджується також з судом у тому, що вищу доказову цінність мають первинні показання свідка, у тому числі неповнолітнього.

Наведені доводи були залишені поза увагою суду апеляційної інстанції, який не здійснив їх належної перевірки.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з положеннями статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення статті 94 КПК передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

За змістом статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, указані вимоги закону під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 дотримані в повному обсязі.

Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263, частиною 4 статті 296 КК, місцевий суд зробив на підставі таких доказів (зміст яких детально викладено у вироку суду): показань потерпілої ОСОБА_8 ; показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; протоколу огляду місця події від 20 січня 2025 року, з відеозаписом; протоколу проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_7 в присутності адвоката ОСОБА_12 з відеозаписом, в ході якого ОСОБА_7 було чітко, однозначно та послідовно відтворено події 20 січня 2025 року; протоколу відібрання біологічних зразків; протоколу проведення слідчого експерименту від 21 січня 2025 року за участю свідка ОСОБА_13 , в ході якого було відтворено маршрут прогулянки 20 січня 2025 року з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з відеозаписом; протоколу огляду речового доказу (відеозапису) від 21 січня 2025 року, з диском; протоколу огляду місця події від 21 січня 2025 року, в ході якого вилучено куртку чоловічу темно-зелену кольору та чоловічі комуфляжні піксельні штани, які добровільно надані свідком ОСОБА_16 , та які належать її брату, однак в день події в цих речах був одягнутий ОСОБА_7 ; висновку експерта №47/2025-мг; висновку експерта №СЕ-19/114-25/2296-ВТХ; висновку експерта №49/2025-мг, з якого вбачається, що порівняльним молекулярно-генетичним аналізом встановлено, що змішаний генетичний профіль біологічного матеріалу на важелі підривача УЗРГМ, що вилучений на місці події, містить генетичні ознаки, характерні для генетичного профілю зразка букального епітелію ОСОБА_7 ; висновку експерта №85/2025-мг.

Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги захисника, дійшов переконання, що місцевий суд свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 зробив на підставі належних, допустимих, достовірних доказів та визнав правильним висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263, частиною 4 статті 296 КК.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 419 КПК.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, аналогічні доводам апеляційної скарги, які були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Так, суд апеляційної інстанції відхилив доводи щодо самообмови ОСОБА_7 під час слідчого експерименту, погодившись з судом першої інстанції, який зазначив, що у ході проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_7 в присутності захисника останній чітко, однозначно та послідовно відтворив обставини події 20 січня 2025 року, які повністю узгоджуються з фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті. Суд першої інстанції надав належну оцінку результатам цієї слідчої (розшукової) дії та обґрунтовано не прийняв до уваги твердження ОСОБА_7 про самообмову, оскільки такі пояснення були надані в присутності адвоката та зафіксовані на відеозапису.

При цьому будь-яких об`єктивних даних, які б підтверджували застосування до обвинуваченого незаконного впливу або примусу, матеріали кримінального провадження не містять.

Додатково колегія суддів зазначає, що, як убачається з технічного запису судового засідання від 16 вересня 2025 року, суд першої інстанції під час допиту ОСОБА_7 належим чином поставився до показань останнього, який заперечував обставини, які йому інкримінувались. Проте сторона захисту не повідомила суду будь-яких обґрунтованих даних, які б підтверджували застосування до ОСОБА_7 впливу та примусу.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо недопустимості покладення в основу вироку протоколу проведеного під час досудового розслідування огляду відеозапису з камери спостереження, колегія суддів зазначає про таке.

По-перше, відповідно до частини 4 статті 95 КПК суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими під час досудового розслідування або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтями 225 та 615 КПК.

Дослідження та подальше використання при обґрунтуванні вироку протоколів інших слідчих (розшукових) дій прямо передбачено статтею 358 КПК.

По-друге, наданий стороною обвинувачення відеозапис з камери спостереження був безпосередньо досліджений під час судового розгляду, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та не заперечується захисником у касаційній скарзі. Отже, колегія суддів не убачає недотримання принципу безпосередності при дослідженні вказаного доказу.

По-третє, як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3 кс 22), джерело походження доказу, його надійність та достовірність є чинниками, які безпосередньо впливають на вирішення питання про його допустимість.

Частина 2 статті 93 КПК визначає способи збирання доказів стороною обвинувачення. Отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів тощо, як один із способів збирання доказів, потребує подальшого долучення їх до кримінального провадження у порядку, передбаченому КПК.

Відповідно до частини 1 статті 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд, зокрема речей, документів та комп`ютерних даних.

Під час проведення огляду слідчий, прокурор попередньо вирішують питання про належність вище вказаних об`єктів як доказів, тобто їх спроможність прямо чи непрямо підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження (стаття 85 КПК), що у подальшому у цьому провадженні було формалізовано у постанові про визнання речей та документів речовими доказами.

Як убачається з матеріалів провадження диск із зафіксованим відеозаписом з камери спостереження, яка знаходиться в користуванні Шептицького РВП, був наданий начальником Шептицького РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_17 .

Огляд диску з відеозаписом був проведений слідчим 21 січня 2025 року (т. 1, а. п. 106 - 111) і цього ж дня постановою слідчого вказаний відеозапис був визнаний речовим доказом та долучений до кримінального провадження (т. 1, а. п. 112).

Отже, органом досудового розслідування був дотриманий порядок, передбачений КПК, отримання відеозапису як доказу.

По-четверте, відповідно до частини 3 статті 104 КПК у протоколі мають бути зазначені всі особи, які присутні під час проведення процесуальної дії.

Враховуючи, що оперуповноважений КП Шептицького РВП ГУ НП у Львівській області лейтенант поліції ОСОБА_18 був попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 384 КК, вказана посадова особа брала участь в огляді відеозапису як свідок.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення не заявляла про наміри допитати оперуповноваженого як свідка. Отже, суд в силу статті 95 КПК не мав права обґрунтовувати вирок поясненнями цієї особи.

Як убачається з вироку суд першої інстанції навів короткий зміст протоколу огляду відеозапису, як наданого прокурором доказу, проте аналізуючи сам відеозапис обмежився лише констатацією факту, що «особа чоловічої статі, одягнена в одяг, що нагадує комуфляж, пробігає по дорозі від місця вибуху повз припарковані автомобілі та зникає у лівому куті відносно камери спостереження».

Таким чином, за результатами безпосереднього дослідження відеозапису, місцевий суд не брав до уваги пояснення оперуповноваженого, викладені у протоколі огляду відеозапису, а висновок про винуватість саме ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих правопорушень зробив на підставі достатньої сукупності інших доказів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає доводи захисника про недопустимість протоколу огляду відеозапису непереконливими.

У касаційній скарзі захисник зазначає, що апеляційний суд, всупереч статтям 404, 419 КПК належним чином не перевірив дотримання процесуального порядку отримання доказів під час огляду місця події.

Як убачається з матеріалів цього провадження перед безпосереднім проведенням огляду місця події групою спеціалістів-вибухотехніків була проведена перевірка об`єкта на наявність вибухових матеріалів, за результатами якої були складені довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів (т. 1, а. п. 75) та акт такої перевірки (т. 1, а. п. 77).

Під час роботи вибухотехніків із застосуванням спеціального вибухотехнічного обладнання були виявлені та вилучені металеві залишки різних форм та розмірів йомовірно, як зазначено в акті, після вибуху гранати РГД-5 та спусковий важель з підривача типу УЗРГМ.

Сам огляд місця події, зафіксований відеозаписом, почався з того, що біля місця вибуху вибухотехніки надали для огляду вказані об`єкти (т. 1, а. п. 73 - 74).

Колегія суддів не може погодитися із захисником з приводу того, що безпосереднє виявлення уламків гранати мало б здійснюватися за участю слідчого і фіксуватися у протоколі огляду місця події.

Суд вважає очевидним, що проведена вибухотехніками перевірка була обумовлена безпековою ситуацією, яка виникла у зв`язку з підривом боєприпасу й не є процесуальною (тобто регламентованою КПК) дією, а отже виключає безпосередню участь слідчого у її проведенні.

Перевірка об`єкта на наявність вибухових матеріалів була проведена 20 січня 2025 року з 20:40 по 21:30. Огляд місця події розпочався о 21:18. В огляді приймали участь двоє з п`яти спеціалістів-вибухотехніків ( ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ), які надали пояснення стосовно виявлення та вилучення уламків гранати РГД-5 та спускового важелю з підривача типу УЗРГМ, на якому у подальшому були виявлені генетичні ознаки, характерні для генетичного профілю зразка букального епітелію ОСОБА_7 .

Як і при відповіді на доводи щодо допустимості протоколу огляду відеозапису, колегія суддів вважає, що проведений огляд наданих вибухотехніками об`єктів (який, як убачається з протоколу, є складовою частиною огляду місця події), з подальшим прийняттям постанови про визнання речовими доказами та долучення до кримінального провадження (т. 1, а. п. 78) є належним способом збирання доказів у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, сторона захисту у касаційній скарзі не наводить аргументів, які б ставили під сумнів джерело походження виявлених та вилучених уламків гранати РГД-5 та спускового важелю з підривача типу УЗРГМ, його надійність та достовірність.

Як зазначалося вище суд касаційної інстанції не вправі вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Разом з тим колегія суддів, з огляду на самостійне доказове значення протоколів слідчих експериментів, зазначає про допустимість покладення їх в основу вироку на спростування (по суті визнання недостовірними) показань, наданих особами під час судового розгляду.

Так, суд першої інстанції не врахував показання свідка ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні не змогла пригадати деталей їхнього перебування протягом дня з обвинуваченим ОСОБА_7 і, на переконання колегії суддів, правомірно послався на протокол слідчого експерименту з нею, який проводився 21 січня 2025 року в присутності психолога ОСОБА_21 та представника відділу в справах дітей ОСОБА_22 , на якому свідок показала, що на лавочці на алеї позаду будинку АДРЕСА_3 вони перебували спільно з її хлопцем ОСОБА_23 та подругою ОСОБА_24 . В один момент ОСОБА_24 і ОСОБА_25 залишились на лавочці, а ОСОБА_26 відійшов кудись. Вони в цей момент піднялись та стали направлятись в сторону Червоноградської ДЮСШ № 2. Пройшовши вказаний проміжок дороги, вони направились з лівого боку даного закладу та, пройшовши ще певний проміжок дороги, почули вибух. Тоді вони зупинилися, почекали декілька хвилин та продовжили рух в напрямку будинку № 27 по вулиці Шептицького, а саме до магазину АТБ, куди до них підійшов ОСОБА_26 . Про те, де він був у весь цей час ОСОБА_25 невідомо.

Таким чином, колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність за доводами, викладеними захисником у касаційній скарзі. За таких обставин касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

у х в а л и в:

Вирок Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3