Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №347/1588/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 347/1588/25

провадження № 51-3151км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025091190000130, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2026 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Цим же вироком визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки ОСОБА_7 , якого на підставі ст. 75 КК також звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Крім того, вирішено долю речових доказів, питання щодо витрат у провадженні, скасовано заходи забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до вироку ОСОБА_8 умисно, незаконно придбав, носив та зберігав вогнепальну зброю та боєприпаси за таких обставин:

21 травня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області придбав у ОСОБА_7 1080 військових патронів калібру 5,45 мм за 41500 грн, які за невстановлених обставин зберігав з метою подальшого збуту;

25 травня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області придбав у ОСОБА_7 150 універсальних гвинтівочно-кулеметних патронів калібру 7,62x51 NАТО промислового виробництва за 8000 грн, які за невстановлених обставин зберігав з метою подальшого збуту;

04 червня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області придбав у ОСОБА_7 700 патронів калібру 7,62 мм до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва за 42000 грн, які за невстановлених обставин зберігав з метою подальшого збуту;

01 червня 2025 року придбав у особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, однозарядну малокаліберну спортивно-мисливську гвинтівку ТОЗ-8м, за 21500 грн, яку за невстановлених обставин зберігав з метою подальшого збуту.

Крім цього, реалізовуючи свій умисел на незаконний збут бойових припасів та вогнепальної зброї ОСОБА_8 :

28 травня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області умисно повторно збув ОСОБА_9 150 універсальних гвинтівочно-кулеметних патронів калібру 7,62x51 NАТО промислового виробництва, які придатні до стрільби та належать до категорії бойових припасів, за 11000 грн;

01 червня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області умисно повторно збув ОСОБА_9 однозарядну малокаліберну спортивно-мисливську гвинтівку ТОЗ-8 НОМЕР_1 калібру 5,6 мм промислового виробництва, яка придатна до стрільби та належить до категорії вогнепальної зброї, за 30000 грн;

04 червня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області умисно повторно збув ОСОБА_9 700 патронів калібру 7,62мм до нарізної вогнепальної нарізної зброї промислового виробництва, які придатні до стрільби та належать до категорії бойових припасів, за 49000 грн.

ОСОБА_7 умисно, незаконно придбав, носив, зберігав та збував предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК:

за невстановлених обставин придбав 1080 військових патронів калібру 5,45 мм; 500 універсальних гвинтівочно-кулеметних патронів калібру 7,62x51 NАТО; 1400 військових патронів калібру 7,62 мм, які за невстановлених обставин зберігав з метою подальшого збуту;

21 травня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області умисно збув ОСОБА_8 1080 патронів калібру 5,45 мм до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва, які придатні до стрільби та належать до категорії бойових припасів, за 41500 грн;

28 травня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області умисно повторно збув ОСОБА_8 у формі продажу 150 універсальних гвинтівочно-кулеметних патронів калібру 7,62x51 NАТО промислового виробництва, які придатні до стрільби та належать до категорії бойових припасів, за 8000 грн;

04 червня 2025 року у с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області умисно повторно збув ОСОБА_8 700 патронів калібру 7,62 мм до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва, які придатні до стрільби та належать до категорії бойових припасів, за 42000 грн;

04 червня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , працівники поліції у приміщенні житлового будинку виявили та вилучили 700 патронів калібру 7,62 мм до нарізної вогнепальної зброї та 350 універсальних гвинтівочно-кулеметних патронів калібру 7,62x51 NАТО промислового виробництва, які придатні до стрільби та належать до категорії бойових припасів, які ОСОБА_7 умисно зберігав за місцем свого фактичного проживання.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 05 травня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2026 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала

Не погоджуючись з ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , прокурор звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій ставить вимогу про її скасування та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення внаслідок м`якості.

Стверджує про невідповідність ухвали вимогам статей 370, 419 КПК та акцентує, що в апеляційній скарзі порушувалося питання про невідповідність призначеного покарання особам обвинувачених та тяжкості вчинених ними злочинів внаслідок м`якості, безпідставне звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вважає, що апеляційний суд не звернув належної уваги на доводи прокурора, обмежився формальним посиланням на законність рішення суду першої інстанції, не навів належного обґрунтування власних висновків.

Не погоджується з рішенням апеляційного суду про відмову у повторному дослідженні матеріалів, які характеризують особу кожного із обвинувачених.

Прокурор вказує, що, залишаючи без зміни покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність і його рішення не ґрунтується на вимогах закону.

На переконання сторони обвинувачення, з огляду на системний характер вчинення обвинуваченими злочинів, пов`язаних з незаконним обігом вогнепальної зброї та боєприпасів, кількість епізодів злочинної діяльності, наведені судами мотиви не можуть бути визнані достатніми для висновку про можливість виправлення осіб без відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Прокурор наполягає, що неправильне застосування ст. 75 КК призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених внаслідок м`якості.

Прокурор вважає, що фактичні обставини кримінального провадження свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку, а покарання не відповідає меті кримінального покарання, засадам застосування санкцій закону про кримінальну відповідальність та суспільним критеріям оцінки діяльності правоохоронних органів та суду.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу прокурора, навів мотиви до скасування оскарженої ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 заперечили проти задоволення вимог касаційної скарги прокурора, навели відповідні мотиви.

Від захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора. На його думку, ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального права. Крім того, захисник звертає увагу, що ОСОБА_8 став до лав Збройних Сил України, надає на підтвердження такої обставини копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31 серпня 2026 року № 246 та довідку тво командира військової частини № НОМЕР_2 від 01 вересня 2026 року № 5678. Просить здійснити касаційний розгляд без участі його та засудженого ОСОБА_8 .

Від захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора. Наведені прокурором доводи захисник ОСОБА_6 вважає безпідставними, стверджує, що рішення ухвалене відповідно до приписів закону, призначене ОСОБА_7 покарання вважає таким, що відповідає особі засудженого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК, і не досліджував обставин щодо винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів та кваліфікації дій кожного за ч. 1 ст. 263 КК, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду.

Допитавши ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази, які характеризують особу кожного із обвинувачених, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до приписів ст. 12 КК є тяжким злочином, а також те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вперше притягуються до кримінальної відповідальності, неодружені, не перебувають на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, мають позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, зваживши на обставини, які пом`якшують покарання, як то щире каяття та активне сприяння досудовому розслідуванню, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, проаналізувавши мету та наслідки вчиненого, відсутність, як зазначив місцевий суд, завданої шкоди, Косівський районний суд Івано-Франківської області дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 без реального відбування покарання.

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, погодився з висновком місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_8 та ОСОБА_7 покарання.

Крім того, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є особами призовного віку, ОСОБА_7 займається волонтерською діяльністю, офіційно працевлаштувався, а ОСОБА_8 має постійне місце роботи та висловлює намір стати до лав ЗСУ, з огляду на що визнав обґрунтованим і висновок місцевого суду про можливість звільнення вказаних осіб від відбування покарання з випробуванням.

Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону.

Викладені в касаційній скарзі доводи про безпідставне застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) колегія суддів розглядає в контексті того, що положення вказаної норми підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підґрунтя до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні, серед яких мета загальної та спеціальної превенції кримінальних правопорушень, а також виправлення, прямо вказуючи, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати як тяжкість кримінального правопорушення, так і особу винного й інші обставини справи.

Отже, в аспекті застосування ст. 75 КК закон вимагає досягнення такої мети, як виправлення особи, прямо вказуючи, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, і суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи. Крім того, питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти і такої мети покарання, як запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Натомість оскаржена ухвала апеляційного суду не містить належних мотивів щодо можливості досягнення таких цілей покарання без його реального відбування.

В апеляційній скарзі прокурор зазначав про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та безпідставність застосування положень ст. 75 КК. Посилаючись на кількість епізодів злочинної діяльності, прокурор зазначав, що вказані у вироку обставини не є достатніми для звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням. Вказував, що встановлені обставини кримінального провадження свідчать про підвищену суспільну небезпечність вчиненого та осіб, що призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особам засуджених.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не врахував, що ухвалений щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вирок не містить належної оцінки тяжкості вчинених кожним окремо кримінальних правопорушень, які, враховуючи приписи ст. 33 КК, отримали сукупну юридичну оцінку за ч. 1 ст. 263 КК, належно не зважив на доводи прокурора, який небезпідставно вказував на кількість епізодів злочинної діяльності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з приводу незаконного поводження із відповідними предметами кримінальних правопорушень у контексті обставин цього конкретного кримінального провадження, де йдеться про діяння, які містять ознаки окремих кримінальних правопорушень, а не про складові етапи реалізації єдиного наміру щодо вчинення одиничного кримінального правопорушення.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у розумінні ст. 75 КК вимагає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку діяння. Водночас, беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень враховуючи їх характер та кількість, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію особи тощо.

Сукупність обставин, які місцевий суд поклав у основу свого рішення, зокрема, дані про особу кожного із винних, наявність обставин, які пом`якшують покарання, як то щире каяття та активне сприяння досудовому розслідуванню, не відображають належних підстав до звільнення від відбування покарання з випробуванням в цій справі.

Апеляційний суд додатково врахував ті обставини, що ОСОБА_7 займається волонтерською діяльністю, офіційно працевлаштувався, а ОСОБА_8 - має постійне місце роботи та висловив намір стати до лав ЗСУ.

З огляду на положення розділу XII Загальної частини КК Верховний Суд не вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, оскільки з них не вбачається належного підґрунтя до застосування приписів ст. 75 КК в цій справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції не містить належного обґрунтування того, яким чином обставини, на які послався апеляційний суд, свідчать на користь того, що звільнення від відбування покарання із випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК, зокрема забезпечення загальної превенції нових кримінальних правопорушень за тих обставин, які встановлені в цьому провадженні.

Обставини, на які посилався суд, зумовили виважений підхід щодо обраного заходу примусу, однак не є достатніми підставами до належного висновку про можливість виправлення засуджених через звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За відсутності змістовних мотивів, які ґрунтуються на обставинах справи та відповідних доказах, висновок апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без відбування покарання має характер необґрунтованого припущення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

В контексті наведеного Верховний Суд вважає слушними доводи прокурора про необґрунтованість рішення апеляційного суду щодо залишення без задоволення клопотання сторони обвинувачення про дослідження доказів, які характеризують особу кожного із обвинувачених.

Стосовно оцінки доводів про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі кожного обвинуваченого Верховний Суд звертає увагу, що в аспекті застосування ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, що означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Підстав вважати покарання, призначене засудженим, явно несправедливим через м`якість в розумінні ст. 414 КПК за оцінкою доводів касаційної скарги прокурора, Верховний Суд не вбачає.

З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.

Надані стороною захисту відомості з довідки від 01 вересня 2026 року № 5678 та копії витягу з наказу від 31 серпня 2026 року № 246 свідчать про те, що ОСОБА_8 був прийнятий на військову службу на підставі його звернення від 31 серпня 2026 року. Вказані дані, з огляду на приписи ст. 433 КПК, мають бути оцінені судом факту і права, як з урахуванням тяжкості вчинених останнім правопорушень, так і даних про обставини проходження військової служби, які наразі в матеріалах справи відсутні, а також інших доказів, які стосуються відповідних аспектів застосування ст. 75 КК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3