Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №739/1335/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 739/1335/21

провадження № 51-4534км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2025 року (з уточненнями згідно з ухвалою цього суду від 01.08.2025) та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні № 12021270320000125 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Печенюги Новгород-Сіверського району Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 162 та ст. 386 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Стягнуто процесуальні витрати та вирішено долю речових доказів.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на її користь у рахунок відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди відповідно 3600 та 300 000 грн.

Ухвалою від 20 травня 2025 року суд задовольнив клопотання сторони захисту та звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ст. 386 КК на підставі ст. 49 цього Кодексу у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Вказаним вироком місцевий суд установив, що ОСОБА_5 в невстановлений час у ніч із 21 на 22 квітня 2021 року в будинку за місцем проживання ОСОБА_10 у с. Ларинівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, на ґрунті особистих неприязних відносин з метою вбивства умисно завдав останньому не менше п`яти ударів дерев`яною табуреткою у голову та тулуб від яких потерпілий на місці помер.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 жовтня 2025 року залишив її без задоволення. У порядку ч. 2 ст. 404 КПК вирок змінив, виключив з його резолютивної частини рішення про зарахування засудженому в строк покарання терміну попереднього ув`язнення та визначив обчислювати строк відбування ним покарання з 22.04.2021. У решті залишив це рішення без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У поданих касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпані можливості їх отримати.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях, оскільки жодних належних доказів його винуватості органом досудового розслідування не здобуто, а покладені в основу вироку докази є недопустимими.

Вважає, що протокол обшуку його домоволодіння від 22.04.2021 є недопустимим доказом через допущені слідчим істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Також поза увагою судів обох інстанцій залишилися його доводи про те, що банківську карту потерпілого йому було підкинуто працівниками поліції при проведенні обшуку.

Звертає увагу на те, що при оцінці доказів суди обох інстанцій не взяли до уваги його показання, що вдень 21.04.2021 він разом зі свідком ОСОБА_11 та потерпілим ОСОБА_10 в будинку останнього вживали алкогольні напої, де він сідаючи за стіл брав табуретку руками і тому на ній залишилися відбитки його пальців. Окрім того зазначає, що на наданих на дослідження експерту уламках табуретки було виявлено багато інших слідів пальців рук, однак такі визнані непридатними для ідентифікації.

Зауважує, що надані в суді показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_15 , які не були очевидцями події і давали показання лише стосовно нібито його попередніх конфліктів із потерпілим та його особистої характеристики, жодним чином не підтверджують його винуватість у вчиненні злочину;

- прокурор просить змінити судові рішення через істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вважає, що оскільки це кримінальне правопорушення було вчинено засудженим до ухвалення відносно нього іншого вироку 15.06.2021, суд першої інстанції при призначенні покарання повинен був застосувати правила ч. 4 ст. 70 КК.

Стверджує, що незважаючи на ці доводи його в судових дебатах у суді апеляційної інстанції цей суд вказаних порушень не усунув, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З урахуванням зазначеного засуджений та прокурор вважають, щооскаржувані судові рішення ухвалені без додержання вимог статей 370, 374 та 419 КПК.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали вимоги касаційної скарги сторони захисту та заперечили проти касаційної скарги прокурора.

Прокурор підтримала вимоги касаційної скарги сторони обвинувачення і заперечила проти касаційної скарги сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.

За правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених місцевим судом.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій ці суди ретельно перевіряли усі доводи, на які посилалася сторона захисту при розгляді кримінального провадження та які є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі засудженого. Зазначені в цих рішеннях мотиви про визнання вказаних доводів безпідставними колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на досліджених у суді доказах.

Встановлені місцевим судом та зазначені у вироку фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на ретельному аналізі доказів, досліджених й уважно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_17 ; протоколах: огляду місця події від 22.04.2021 домоволодіння потерпілого ОСОБА_10 (де було виявлено та вилучено уламки табуретки зі слідами речовини бурого кольору (далі - РБК), змиви з різних поверхонь зі слідами РБК тощо), обшуку домоволодіння ОСОБА_5 від 22.04.2021 (під час якого було виявлено та вилучено одяг та взуття зі слідами РБК, банківську карту потерпілого ОСОБА_10 тощо), слідчого експерименту від 23.04.2021 зі свідком ОСОБА_11 (під час якого останній розповів про візит ОСОБА_5 до потерпілого вдень 21.04.2021, який не хотів його впускати, однак той сам зайшов у будинок, про спір між ними, та спробу засудженого завдати удару потерпілому тощо), за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій у виді аудіо,-відеоконтролю особи від 07.06.2021 (під час яких було зафіксовано, що у вільній розмові ОСОБА_5 розповів своєму співрозмовнику, що нарахував 14 ударів завданих потерпілому); висновках експертиз: судово-медичної від 26.07.2021 № 57 (щодо тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого ОСОБА_10 ), молекулярно-генетичної від 30.06.21 № СЕ-19-21/16187-БД (згідно висновку якої на одязі ОСОБА_5 вилученому під час обшуку виявлено змішані генетичні ознаки двох осіб, потерпілого та ОСОБА_5 ), дактилоскопічної експертизи від 14.05.2021 № СЕ-19/125-21/3696-Д (згідно з висновками якою на уламках табуретки виявленої та вилученої з будинку потерпілого було знайдено відбитки пальців ОСОБА_5 ), психіатричних від 18.05.2021 № 201 та 202 (згідно яких ОСОБА_5 залежностей не має, усвідомлював свої дії і міг ними керувати) та іншими письмовими доказами у своїй сукупності.

Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними, узгоджуються між собою в цілому та в деталях, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності.

У поданих апеляційних скаргах сторона захисту посилалася на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і просила його скасувати. Вимоги та доводи апеляційної скарги сторони захисту аналогічні тим, що викладені засудженим у касаційній скарзі.

Сторона обвинувачення в апеляційному порядку вирок не оскаржувала.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції загалом дотримався.

Як убачається з матеріалів провадження, стороною захисту в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів у справі - відеозапису проведення обшуку в домоволодінні ОСОБА_5 22.04.2021 та висновку дактилоскопічної експертизи від 14.05.2021.

У судових засіданнях 09 вересня та 23 жовтня 2025 року це клопотання колегія суддів задовольнила частково та дослідила лише відеозапис проведення обшуку в домоволодінні ОСОБА_5 (т. 9, а. к. п. 138-145, 150-156).

При перегляді вироку суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і проаналізував докази покладені судом першої інстанції в основу свого рішення та дійшов висновку про його законність і безпідставність доводів апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у жодному разі не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

Як убачається з матеріалів провадження, після виявлення трупа потерпілого ОСОБА_10 у домоволодінні останнього, з огляду на наявну оперативну інформацію про можливу причетність до вчинення цього злочину ОСОБА_5 , слідчий звернувся до слідчого судді місцевого суду з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку житла та іншого володіння засудженого, яке було задоволено (т. 4, а. к. п. 247-249).

22.04.2021 під час обшуку домоволодіння, проведеного за участю прокурора, понятих, криміналіста-спеціаліста та з застосуванням цифрової відеокамери «Panasonic MC-V260», слідчим поліції було виявлено та вилучено одяг і взуття ОСОБА_5 зі слідами РБК, а також банківську карту на ім`я « ОСОБА_18 ». При ознайомленні з протоколом обшуку ОСОБА_5 зробив у ньому письмове зауваження про те, що банківську карту потерпілого йому було підкинуто працівником поліції ОСОБА_19 (т. 5, а. к. п. 1-4).

Як убачається з матеріалів провадження та змісту судових рішень, на вказаній банківській карті не було виявлено слідів пальців та біологічних слідів ОСОБА_5 , а тому цю обставину суди обох інстанцій при оцінці доказів не взяли до уваги. Окрім того, викрадення банківської карти не інкримінувалося в вину останньому.

Обшук у домоволодінні був проведений із дотриманням вимог статей 233-236 КПК, зважаючи на це підстав ставити під сумнів законність вказаної слідчої дії та допустимість протоколі обшуку, як доказу у справі і похідних від нього інших доказів Суд не вбачає.

Згідно з висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 30.06.2021 № СЕ-19-21/16187-БД на вилученій у ОСОБА_20 куртці були виявлені сліди РБК які містять змішані генетичні ознаки слідів крові та клітин, що належать йому та потерпілому ОСОБА_10 (т. 6, а. к. п. 51-62).

Відповідно до висновку судової медичної експертизи від 26 липня 2021 року № 57 смерть потерпілого ОСОБА_10 настала з 21 на 22 квітня 2021 року (т. 5, а. к. п. 143-149).

Допитаний у суді першої інстанції 20.05.2025 судово-медичний експерт пояснив, що смерть ОСОБА_10 настала в проміжок часу з 23:00 21.04.2021 до 01:00 22.04.2021. Після завданих ударів він не міг активно рухатися і помер не відразу, а через деякий час. Тілесні ушкодження могли бути завдані потерпілому не пізніше ніж за шість годин до настання його смерті, тобто з 19:00 21.04.2021 до 01:00 22.04.2021 (т. 9, а. к. п. 38-42).

Згідно показань потерпілої ОСОБА_13 в суді ОСОБА_10 приходив до неї ввечері 21.04.2021 і був до 21:00, потім пішов додому. Тілесних ушкоджень у нього не було.

Потерпіла ОСОБА_21 , яка проживає неподалік домоволодіння потерпілого ОСОБА_10 , в суді пояснила, що близько 23:30 21.04.2021 до її будинку прийшов ОСОБА_5 та почав ламати вхідні двері і вікна, погрожував їй фізичною розправою і намагався проникнути усередину будинку, що не заперечував сам засуджений і підтвердив свідок ОСОБА_11 .

Тобто, згідно цих показань, у проміжок часу, коли могли бути завдані тілесні ушкодження ОСОБА_10 , засуджений знаходився в тому районі, де проживав потерпілий.

Окрім того, як убачається з протоколу за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у виді аудіо-, відео контролю особи від 07.06.2021, під час вільної розмови 17.05.2021 ОСОБА_5 розповів іншій особі, що нарахував 14 ударів завданих потерпілому (т. 5, а. к. п. 112-115).

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що органом досудового розслідування не було встановлено усіх осіб, які могли перебувати у домоволодінні потерпілого, з огляду на висновок судової дактилоскопічної експертизи від 14.05.2021 № СЕ-19/125-21/3696-Д згідно якого на наданих на дослідження експерту фрагментах уламків табуретки вилучених з місця події, крім відбитків ОСОБА_5 , також виявлено відбитки пальців іншої особи, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.

Спростовуючи ці доводи апеляційний суд в ухвалі зазначив, що з огляду на наявність слідів крові потерпілого на його куртці, відбитки пальців рук знайдених на уламках табуретки вилучених із домоволодіння останнього, показання потерпілих та свідків, висновки експертиз, результати НСРД, ці та інші докази у своїй сукупності та взаємозв`язку вказують на його причетність до вчинення злочину.

Інші доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, також перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли. У своїх рішення ці суди навели обґрунтовані мотиви чому вони визнали ці доводи неприйнятними і відхилили. Із правильністю таких висновків погоджується і колегія суддів. Наведені засудженим із цих підстав аргументи в касаційній скарзі не спростовують правильності висновків викладених в оскаржуваних судових рішеннях і не ставлять під сумнів законність цих рішень.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора то такі, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 70 КК при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 15.06.2021 ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК із застосуванням статей 70 та 72 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців 20 днів.

За таких обставин при визначенні остаточного покарання місцевий суд мав застосувати правила ч. 4 ст. 70 КК.

При перегляді вироку суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув, пославшись на відсутність апеляційної скарги прокурора та вважав, що самостійне застосування ним цих положень закону призведе до погіршення становища засудженого.

Однак така позиція є помилковою.

Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду зроблено ряд правових висновків (що доповнюють один одного) щодо застосування правил ст. 70 КК. Зокрема в постановах: від 01.06.2020 (справа № 766/39/17), від 08.02.2021 (справа № 390/235/19), від 15.02.2021 (справа № 760/26543/17) та від 14.06.2021 (справа № 443/806/19).

У цих рішеннях Об`єднана палата виснувала: «У разі встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були вчинені особою до постановлення декількох попередніх вироків, за які особа засуджена до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання призначається на підставі ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених особі покарань за новим вироком та попередніми вироками».

Отже, у цьому провадженні судами обох інстанцій допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано правила ст. 70 КК.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судових рішень судом касаційної інстанції.

З урахуванням зазначеного касаційну скаргу прокурора необхідно задовольнити, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_5 змінити.

На підставі положень ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 15.06.2021, більш суворим призначеним за цим вироком, остаточно визначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Відповідно до правил ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_5 в строк відбуття покарання, покарання відбуте ним за вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 15.06.2021, а також строк попереднього ув`язнення в кримінальному провадженні з 22 квітня по 22 серпня 2021 року, та з 20 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2025 року.

У решті судові рішення залишити без зміни

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________ ___________________ _________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3