Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №404/10205/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 404/10205/25

провадження № 61-9321св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року у складі колегії суддів: Дьомича Л. М., Письменного О. А., Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вигідна покупка» (далі - ТОВ «Вигідна покупка»), третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка працювала у ТОВ «Вигідна покупка», яке здійснює господарську діяльність у магазині «Аврора» в місті Кропивницькому (підрозділ 3087 А, вул. Руслана Слободянюка, 126). 19 серпня 2025 року наказом № ЛФ000006947 її звільнено за угодою сторін. При цьому, як зі сторони адміністратора магазину ОСОБА_2 , так і з боку адміністрації відповідача, здійснювався психологічний та емоційний тиск, що фактично примусило позивачку до написання заяви про звільнення.

Адміністратор зазначеного магазину систематично порушувала право на повноцінну обідню перерву, часто позбавляючи можливості прийняти їжу, що створювало неналежні умови праці. Неодноразово наполягала на звільненні позивачки, прямо говорячи, що вона «не тримає» її на роботі, та акцентувала вголос написати заяву на звільнення, здійснювала постійний емоційно-психологічний тиск, який проявлявся у підвищенні голосу при покупцях, агресивних висловлюваннях, постійних доріканнях, що «повільно працює» чи «не так миє підлогу (недостатньо вологою ганчіркою)», чим принижувала честь та гідність.

Позивачка неодноразово була позбавлена належних умов праці, зокрема повноцінних обідніх перерв, що негативно вплинуло на можливість виконувати трудові обов`язки. Такі дії мали системний характер і фактично створили атмосферу, в якій продовження трудових відносин стало неможливим.

У підсумку була змушена написати заяву про звільнення, що свідчить про примусовий характер такого звільнення за угодою сторін. 24 липня 2025 року направила скаргу до ТОВ «Вигідна покупка» стосовно порушення прав працівника по електронній пошті. 13 серпня 2025 року позивачка звернулася зі скаргою до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці міста Кропивницького щодо порушення санітарних норм роботодавцем. 18 серпня 2025 року отримала від Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відповідь. 28 серпня 2025 року позивачка на вимогу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надано уточнення до звернення. 12 вересня 2025 року позивачці на електронну пошту надійшла відповідь з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці міста Полтава (за місцезнаходженням відповідача, (юридична особа), так як Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці міста Кропивницького направило скаргу позивачки за належністю. Не погодившись з результатами розгляду скарги щодо вищезазначених обставин, 18 вересня 2025 року вона звернулася із заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці міста Полтава, на час подання позову до суду відповіді не отримувала.

11 вересня 2025 року ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького (справа № 404/9454/25) позовну заяву позивачки було залишено без руху у зв`язку з недоліками, передбаченими статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 23 вересня 2025 року ухвалою суду позовну заяву повернуто як неподану. У зв`язку з цим позивачка повторно звернулася до суду з новою позовною заявою з усунутими недоліками та уточненим орієнтовним розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Посилаючись на статті 43 Конституції України, статті 36, 38, 40, 43, 232 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вказувала, що її звільнення відбулося не за вільним волевиявленням, а під тиском адміністрації, у зв`язку з чим наказ від 19 серпня 2025 року є незаконним і підлягає скасуванню.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Вигідна покупка» від 19 серпня 2025 року № ЛФ000006947 про звільнення;

- поновити на посаді продавця-консультанта у ТОВ «Вигідна покупка» магазину «Аврора» (підрозділ № 3087 А, міста Кропивницького, вул. Руслана Слободянюка, 126);

- стягнути з ТОВ «Вигідна покупка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 071,45 грн за кожен робочий день, починаючи з 20 серпня 2025 року, що орієнтовно становить 20 357,55 грн за один місяць (з подальшим перерахунком судом до дня фактичного поновлення на роботі).

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 13 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботівідмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 21 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 13 лютого 2026 року залишено без руху, запропоновано заявниці у встановлений строк надати до апеляційного суду належний доказ надсилання копії апеляційної скарги та копій доданих матеріалів третій особі; докази сплати судового збору у розмірі 1 453,44 грн.

На виконання ухвали Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про усунення недоліків, до якої додано доказ надсилання копії апеляційної скарги з додатками третій особі. Однак доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 453,44 грн скаржниця до апеляційного суду не надала, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 червня 2026 року з ініціативи суду продовжено ОСОБА_1 строк для виконання ухвали апеляційного суду від 22 травня 2026 року, запропоновано скаржниці у встановлений строк надати до апеляційного суду докази сплати судового збору у розмірі 1 453,44 грн.

25 червня 2026 року заявниця звернулась до апеляційного суду з клопотанням, відповідно до якого просила суд врахувати її доводи щодо відсутності обов`язку зі сплати судового збору.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 13 лютого 2026 року визнано неподаною та повернуто заявниці на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 не усунуто, не сплачено судовий збір у визначеному судом розмірі, тому скаргу слід визнати неподаною та повернути заявниці.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року в указаній вище справі, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу, обмежив їй доступ до правосуддя, оскільки вимоги про визнання наказу недійсним та поновлення на роботі - нерозривно пов`язані та є елементами однієї вимоги.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Фортечного районного суду міста Кропивницького матеріали справи № 404/10205/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2026 року матеріали справи № 404/10205/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2026 року Верховний Суд призначив справу № 404/10205/25 до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції.

Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред`явленого йому, або при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.

Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ зауважував, що:

відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року);

згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та практики ЄСПЛ сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року, пункт 54);

внутрішньодержавним судам під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника під час подання позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110-111, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року);

процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої та частиною п`ятою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 13 лютого 2026 року з підстав несплати судового збору за немайнову вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон про судовий збір) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивачка у цій справі просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 19 серпня 2025 року № ЛФ000006947 про звільнення, поновити її на посаді продавця-консультанта у ТОВ «Вигідна покупка» магазину «Аврора», стягнути з ТОВ «Вигідна покупка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі працівника є правовими наслідками звільнення без законної підстави.

Тобто скасування судом наказу про звільнення обов`язково передбачає поновлення на попередній роботі.

Спір у цій справі, зокрема й у частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, є спором про поновлення на роботі, з яким пункт 1 частини першої статті 5 Закону про судовий збір пов`язує звільнення позивачів від сплати судового збору незалежно від змісту формулювання відповідних вимог.

Подібні правові висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі № 538/2401/23, від 18 лютого 2026 року в справі № 757/31256/23-ц, від 18 лютого 2026 року в справі № 759/1973/25.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а не в ухвалах, на які послався апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу позивача без руху.

На підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону про судовий збір заявник, як позивач у цій категорії справ, звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про визнання наказів про звільнення протиправними, їх скасування та про поновлення на роботі, що апеляційний суд не врахував.

Незаконна вимога сплати судового збору від особи, що звільнена від такого обов`язку законом, є перешкодою в доступі до правосуддя, а отже, порушенням статті 6 Конвенції. Суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.

Апеляційним судом порушено право позивачки на справедливий суд як складовий елемент принципу верховенства права.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє позивача права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року скасувати, справу № 404/10205/25 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

В. В. Сердюк