Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №534/1130/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 534/1130/22

провадження № 61-11852св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Калараша А. А.,

суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області у інтересах держави у особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської обласної (державної) адміністрації Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства,

відповідачі: Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Кременчуцьке лісове господарство»,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Морозова В. Ю., та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року, ухвалену у складі суддів Карпушина Г. Л., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2022 року керівник Кременчуцької окружної прокуратури звернувся до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 з позовом про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання вчинити певні дії, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації.

2. Мотивував тим, що рішенням Дмитрівської сільської ради міста Комсомольська Полтавської області від 26 серпня 2010 року передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану на АДРЕСА_1 (на час подання позову назву міста змінено на «Горішні плавні»). На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 486045. 02 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 5310290309:09:009:0499. В подальшому окружна прокуратура встановила, що земельна ділянка була передана у приватну власність всупереч вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки належала до земель державної власності лісогосподарського призначення

3. Враховуючи зазначене, позивач з метою поновлення свого порушеного права на володіння землями лісогосподарського призначення просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати пункт 1.3 рішення Дмитрівської сільської ради міста Комсомольська Полтавської області від 26 серпня 2010 року «Про виділення та передачу у власність земельних ділянок громадянам для індивідуальної забудови» щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої на АДРЕСА_1 ;

2) визнати недійсним Державний акт на право власності серії ЯЛ №486045 на земельну ділянку з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499, який 05 жовтня 2020 року зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі під № 011054700201 з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку;

3) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки зкадастровим номером 5310290309:09:009:0499 від 02 жовтня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О. В. та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 02 жовтня 2012 року (номер правочину 523/0937, номер у Реєстрі нотаріальних дій - 2922), укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку;

4) зобов`язати ОСОБА_1 привести земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану на АДРЕСА_1 , у попередній стан шляхом демонтажу паркану та знесення (демонтажу) незавершеного будівництва житлового будинку, розміщеного на ньому;

5) витребувати на користь власника Полтавської обласної військової (державної) адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площе 0,2500 га з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499;

6) скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,2500 га з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки;

7) стягнути з відповідачів судовий збір на суму 15 536,25 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

4. Комсомольський міський суд Полтавської області рішенням від 28 січня 2025 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

5. Суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги обґрунтовані в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, однак застосував позовну давність, визнавши пропущеним позивачем трирічний строк з того моменту, як дізнався чи мав дізнатися про порушення його порушеного права.

6. Полтавський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2025 року змінив рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 січня 2025 року шляхом викладення мотивів відмови у задоволенні позову у редакції цієї постанови.

7. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції не врахував, що у разі звернення до суду з позовом прокурора в інтересах держави відлік строку позовної давності слід розпочинати з моменту, коли прокурор дізнався чи мав дізнатися про факт порушення права. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки відповідач користується земельною ділянкою понад 10 років, а отже відповідно до змін, внесених до статті 388 ЦК України щодо захисту прав добросовісного набувача, то земельна ділянка після спливу десятирічного строку не може бути витребувана на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

8. 17 вересня 2025 року Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури за допомогою засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

9. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22, від 12 листопада 2024 року у справі № 906/1290/23, від 23 липня 2025 року у справі № 442/9251/21, від 29 липня 2025 року у справі № 917/869/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

10. Крім того, заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції застосували положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, а правовий висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

11. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що Горішньоплавнівська міська рада Полтавської області є неналежним відповідачем у справі, оскільки відсутні докази правонаступництва після реорганізації Дмитрівської сільської ради міста Горішні Плавні Полтавської області. Також заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що відповідно до листа ДП «Кременчуцький лісгосп» у матеріалах кримінального провадження спірна земельна ділянка не накладається на землі лісового господарства. Крім того, навіть у разі підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісового господарства граничний десятирічний строк, визначений статтею 388 ЦК України, сплинув, що вказує на правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову з цих підстав.

Провадження у суді касаційної інстанції

12. Ухвалою від 30 жовтня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури.

13. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22, від 12 листопада 2024 року у справі № 906/1290/23, від 23 липня 2025 року у справі № 442/9251/21, від 29 липня 2025 року у справі № 917/869/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Крім того, заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції застосували положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, а правовий висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)

15. Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

16. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до рішення Дмитрівської сільської ради міста Комсомольська Полтавської області від 26 серпня 2010 року ОСОБА_2 виділено та передано у власність земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 48).

17. Судом встановлено, що 05 жовтня 2010 року ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності серії ЯП № 486045 на земельну ділянку площею 0,25 га, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 011054700201 (т. 1 а. с. 55).

18. 02 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки 5310290309:09:009:0499. Договір посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстровано у реєстрі за номером 2922 (т. 1 а. с. 57-60).

19. Згідно з інформацією Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 172 від 16 березня 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 площею 0,2500 га в результаті накладення цифрових баз Держгеокадастру та ВО «Укрдержліспроект» має частковий перетин з межами Державного лісового фонду України, орієнтовна площа перетину 0,2206 га (квартал 22 Дмитрівського лісництва ДП «Кременчуцьке лісове господарство») (т. 1 а. с. 63-64).

20. Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Комсомольського лісництва ДП «Кременчуцький лісгосп» 2007 року та відповідно до планшету № 4 лісовпорядкування Дмитрівського лісництва ДП «Кременчуцький лісгосп» 2017 року спірна земельна ділянка нанесена на планово-картографічні матеріали ДП «Кременчуцьке лісове господарство» (т. 1 а. с. 69-77).

21. Висновком комплексної судової земельно-технічної, оціночно-земельної та експертизи з питань землеустрою від 30 вересня 2021 року № 1026/1027/1028 у кримінальному провадженні № 42021172030000004 Полтавського відділення «Інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса», проведеної у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42021172030000004 від 30 березня 2021 року, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 має перетин з землями Державного лісового фонду (квартал 22 Дмитрівського лісництва ДП «Кременчуцьке лісове господарство») площею 0,2299 га, що становить 92 % приватизованої земельної ділянки (т. 1 а. с. 78-94).

22. Районним судом також встановлено, що шляхом співставлення місця розташування спірної земельної ділянки державної власності, що відведена у власність ОСОБА_2 для індивідуальної забудови та у подальшому відчужена ОСОБА_1 , згідно з даними Публічної кадастрової карти та планшету № 4 лісовпорядкування ДП «Кременчуцький лісгосп» 2017 року візуально встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 знаходиться в межах кварталу 22 Дмитрівського лісництва ДП «Кременчуцьке лісове господарство».

23. Відповідно до листа Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19 травня 2021 № 02-15/387, вбачається, що Управління не погоджувало вилучення з постійного користування ДП «Кременчуцьке лісове господарство» земель лісового фонду в межах 22 кварталу Дмитрівського лісництва з метою подальшого використання для житлового будівництва, зокрема і спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499. Крім того, спірна земельна ділянка не передавалась у тимчасове користування.

24. Відповідно до інформації ДП «Кременчуцьке лісове господарство» від 10 травня 2022 № 168 в межах 22 кварталу Дмитрівського лісництва погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення підприємство не надавало, в довгострокове тимчасове користування лісові ділянки в межах даного кварталу Дмитрівського лісництва не передавались.

25. Листом від 17 травня 2022 року № 02-15/370 Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило Кременчуцьку окружну прокуратуру про відсутність передбачених кошторисом Управління бюджетних коштів, призначених для сплати судового збору, у зв`язку з чим просило вжити заходів щодо представництва інтересів держави у особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства з метою визнання незаконним та скасування рішення Дмитрівської сільської ради, визнання недійсним акта про право власності на земельну ділянку та її витребування на користь постійного лісокористувача.

26. Згідно з листом Полтавської обласної державної адміністрації від 02 червня 2022 року № 02.1-05/7130 інформація про вилучення чи зміну цільового призначення земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Кременчуцьке лісове господарство» в межах Дмитрівського лісництва разом із зібраними матеріалами надійшла до обласної адміністрації лише 09 травня 2022 року, 21 квітня 2022 року відповідно до листів Кременчуцької окружної прокуратури (т. 1 а. с. 115).

27. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5318415782021 на 25 червня 2021 року земельна ділянка площею 0,2500 га з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 перебувала у приватній власності ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 53).

28. Постановою від 31 березня 2023 року Старший слідчий СВ ВП № 2 КРУП ГУНП у Полтавській області Телевна М. А. закрив кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021172030000004 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, у зв`язку з відсутністю кримінального правопорушення (т. 2 а. с. 165).

29. У відзиві на позовну заяву від 17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності, посилаючись на те, що про порушення права на володіння земельною ділянкою держава дізналася під час вибуття земельної ділянки з її володіння, а з позовом до суду звернулася після спливу позовної давності (т. 1 а. с. 142-149).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

30. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався обґрунтованістю позовних вимог щодо наявності підстав для витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 та наявністю підстав для застосування позовної давності. Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач звернувся з позовом про витребування земельної ділянки поза межами десятирічного строку, визначеного статтею 388 (Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

31. З такими висновками колегія суддів погоджується, керуючись такими міркуваннями.

32. Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор заявив вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1.3 рішення Дмитрівської сільської ради міста Комсомольськ Полтавської області від 26 серпня 2010 року «Про виділення та передачу у власність земельних ділянок громадянам для індивідуальної забудови» щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, що розташована на АДРЕСА_1 ; визнання недійсним Державного акту на право власності ЯЛ № 486045 на земельну ділянку 5310290309:09:009:0499, який 05 жовтня 2020 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі під № 011054700201, з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499, ВРХ 823797 від 02 жовтня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О. В. та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 02 жовтня 2012 року (номер правочину 5230937, номер у Реєстрі нотаріальних дій 2922), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку; зобов`язання ОСОБА_1 привести земельну ділянку з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 площею 0,25 га до попереднього стану шляхом демонтажу паркану та знесення незавершеного будівництвом житлового будинку; скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 5310290309:09:009:0499 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки.

33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні міркування викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17).

34. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (пункт 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

36. Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

37. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

38. У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. У межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння позивач вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

39. Висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16.

40. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що перераховані у пункті 32 цієї постанови позовні вимоги прокурора не призведуть до ефективного поновлення порушеного права держави на землі лісогосподарського призначення, а отже оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні цих позовних вимог у зв`язку з обранням неефективного способу захисту слід залишити без змін.

41. Натомість, в частині вирішення судами першої та апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування земельної ділянки колегія суддів керується такими міркуваннями.

42. Звертаючись до суду з касаційною скаргою, заявник посилався на відсутність правового висновку щодо застосування положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року стосовно можливості застосування десятирічного строку, протягом якого держава має право звертатися до суду з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

43. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19).

44. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17).

45. Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

46. Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

47. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

48. Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).

49. Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

50. Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

51. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

52. Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу до Конвенції, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium), Series A no. 332, p. 23, § 38).

53. Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

54. Реалізація таких конвенційних положень знайшла своє втілення в Законі України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року.

55. Законом № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

56. Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.

57. На підставі Закону № 4292-ІХ оновлено й редакцію статті 388 ЦК України, відповідно до частини третьої якої держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

58. Тобто законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.

59. Повернення нерухомого майна власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під визначені статтею 390 ЦК України умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

60. Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно- грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

61. Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судом першої інстанції 28 січня 2025 року, однак діяв на момент розгляду справи апеляційним судом та ухвалення ним постанови 18 серпня 2025 рокупро зміну мотивів відмови у задоволенні позову.

62. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 932/3882/22.

63. Враховуючи те, що суд за результатами апеляційного перегляду змінив мотиви відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки втратило чинність, а судове рішення за результатами апеляційного перегляду набрало законної сили після набрання чинності Законом України № 4292-ІХ, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог внаслідок застосування граничного строку, встановленого частиною третьою статті 388 ЦК України.

64. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін

65. Касаційна скарга Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури містить клопотання про розгляд справи за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

66. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

67. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

68. Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстави для задоволення клопотання про участь у судовому засіданні з викликом сторін відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Згідно з вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Враховуючи необґрунтованість доводів касаційної скарги, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у його незміненій частині слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

71. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

72. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 січня 2025 року у його незміненій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров