Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №335/5821/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 335/5821/25

провадження № 61-8499св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Держава Україна в особі Запорізької обласної прокуратури;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18 березня 2026 року у складі судді Воробйова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2026 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Гончар М. С., Онищенка Е. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що у 2007 році вона працювала на посаді в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів, а з лютого 2008 року не працює та перебуває на пенсії.

09 липня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості за № 4201308039000021 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 30 вересня 2013 року - також за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. 09 жовтня 2013 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні цих кримінальних правопорушень, 11 жовтня 2013 року застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та накладено арешт на належне їй майно.

У листопаді 2013 року було складено обвинувальний акт, який затверджено прокурором і направлено до Ленінського районного суду міста Запоріжжя.

В подальшому вироком Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 травня 2015 року ОСОБА_1 було визнано невинуватою та виправдано, однак цей вирок неодноразово переглядався: ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року залишено без змін, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2016 року скасовано, а ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2016 року вирок скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Остаточно вироком Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року цей вирок залишено без змін. Ухвала набрала законної сили, а тому з цієї дати кримінальне переслідування щодо неї завершено і вона вважається реабілітованою.

Період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 136 місяців 19 днів (з 09 жовтня 2013 року до 27 лютого 2025 року). Із урахуванням мінімальної заробітної плати 8 000 грн гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди складає 1 093 073 грн (136 місяців ? 8 000 грн + 19 днів ? 267 грн), який не може бути зменшений, але суд не позбавлений права визначити його у більшому розмірі.

Позивачка зазначала, що гарантований мінімум не компенсує перенесених нею душевних страждань. Через незаконне кримінальне переслідування вона була позбавлена можливості вільно пересуватися територією України та за кордон, розпоряджатися належним їй нерухомим майном, працювати за фахом на державній службі до 2018 року, домогтися перерахунку пенсії, розпоряджатися своїм часом і вести звичний для неї спосіб життя. З жовтня 2013 року все її життя було підпорядковане судовому розкладу, поїздкам на судові засідання, збору доказів невинуватості, листуванню з правоохоронними органами. Маючи низку захворювань, вона змушена була за будь-якої погоди долати відстань понад 30 км до суду, а з 2022 року такі поїздки були пов`язані з ризиком для життя, оскільки вона проживає у прифронтовій зоні. Це призвело до погіршення стану її здоров`я, вона має хронічні хвороби, а у лютому 2025 року перенесла двосторонню пневмонію та гострий бронхіт.

Крім того, внаслідок тривалого емоційного перенапруження, пов`язаного з незаконним обвинуваченням, тяжко захворів її чоловік ОСОБА_2 , у якого розвинулося онкологічне захворювання, і у липні 2024 року він помер. Позивачка також зазначила, що її безпідставно звинуватили у корупційних злочинах, її прізвище публікувалося на сайтах судів у статусі обвинуваченої, відомості про кримінальне переслідування поширилися серед знайомих і колишніх колег, вона змушена була виправдовуватися перед ними. Таким чином було завдано шкоди її діловій репутації, принижено честь і гідність.

Згідно з висновком психологічного дослідження від 26 травня 2025 року, складеного кандидатом психологічних наук, у ОСОБА_1 наявна виражена психотравма, зумовлена хронічною фрустрацією; тривале, понад 11 років, перебування у дистресі викликало сильне емоційне напруження, негативно вплинуло на стан її здоров`я, призвело до виникнення хронічних соматичних захворювань і депресивної симптоматики, а для усунення негативних наслідків вона потребує комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів. Позивачка наголошувала, що органи прокуратури, які повинні забезпечувати додержання прав і свобод людини, грубо порушили закон, унаслідок чого вона з активної, оптимістичної та творчої людини перетворилася на хронічно хвору особу.

Враховуючи тривалість кримінального переслідування, характер і тяжкість перенесених страждань, погіршення здоров`я, репутаційні втрати та інші негативні наслідки, ОСОБА_1 оцінила завдану їй моральну шкоду в 2 000 000 грн і просила стягнути цю суму з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 500 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що право позивачки на відшкодування моральної шкоди виникло в силу прямої вказівки Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) у зв`язку з постановленням виправдувального вироку, який набрав законної сили.

Визначаючи період перебування позивачки під слідством і судом, суди виходили з того, що особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком, а не до завершення перегляду справи судом касаційної інстанції. Оскільки вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2023 року було залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, то саме з цієї дати позивачка вважається реабілітованою, а кримінальне переслідування - завершеним. Відповідно, період перебування під слідством і судом становить 136 місяців 19 днів (з 09 жовтня 2013 року до 27 лютого 2025 року), а гарантований державою мінімальний розмір відшкодування - 1 093 073 грн, який не може бути зменшений, але може бути збільшений судом.

Суди відхилили доводи прокуратури про необхідність виключення з цього періоду часу з 26 серпня 2015 року до 04 лютого 2016 року, оскільки кримінальне переслідування відносно позивачки було припинене лише з постановленням ухвали Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року.

Визначаючи розмір відшкодування, суди керувалися тим, що законодавством встановлено лише мінімальний, а не граничний розмір моральної шкоди, а тому суд, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності, має право визначити більший розмір, ніж гарантований державою мінімум, навівши відповідне обґрунтування.

Суди врахували характер і обсяг страждань, тривалість та глибину моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивачки, обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання з покладенням певних обов`язків, накладення арешту на майно, нанесення шкоди діловій репутації, приниження честі й гідності. Суди також взяли до уваги, що позивачка з лютого 2008 року перебуває на пенсії, має поважний вік, а місце її проживання розташоване у прифронтовій зоні, що зумовило додаткові ризики для життя і здоров`я, пов`язані з необхідністю прибуття до суду.

Суди надали оцінку висновку психологічного дослідження від 26 травня 2025 року, згідно з яким у позивачки наявна виражена психотравма, зумовлена хронічною фрустрацією внаслідок понад 11 років перебування у дистресі, що негативно вплинуло на стан її здоров`я, призвело до виникнення хронічних соматичних захворювань і депресивної симптоматики, а також до потреби у проведенні комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів. Суди зазначили, що такий висновок не має заздалегідь встановленої сили, але може слугувати орієнтиром для судді у пізнанні глибини страждань позивачки. При цьому, незалежно від наявності висновку психолога, суд визначає розмір відшкодування самостійно, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Наявними в матеріалах справи медичними документами підтверджено, що захворювання позивачки мають причинно-наслідковий зв`язок з діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачкою моральних страждань. Апеляційний суд погодився з таким розміром, зазначивши, що він не є більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб позивачки, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості й не призводить до її безпідставного збагачення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 червня 2026 року представник Запорізької обласної прокуратури - Пацалюк О. Р. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення, зазначивши правильний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням, який має становити 131 місяць та 10 днів, а також зменшити стягнутий розмір відшкодування моральної шкоди до мінімально гарантованого державою, який має становити 1 050 666,67 грн.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 522/12731/21-е, від 08 травня 2024 року у справі № 752/7098/22, від 30 вересня 2024 року у справі № 182/8952/21, від 30 березня 2026 року у справі № 308/12810/21.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.

За клопотанням Запорізької обласної прокуратуриухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2026 року зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18 березня 2026 року у справі № 335/5821/25.

03 вересня 2026 року справа № 335/5821/25 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника Запорізької обласної прокуратури - Пацалюк О. Р. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що після набрання законної сили виправдувальним вироком Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 набула статусу реабілітованої та не перебувала під кримінальним переслідуванням до моменту скасування цього вироку ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 04 лютого 2016 року.

Тобто у період з 27 серпня 2015 року по 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 не мала процесуального статусу підозрюваної чи обвинуваченої, а отже, не перебувала під слідством чи судом у розумінні Закону № 266/94-ВР. Період кримінального переслідування не є безперервним, а визначається виключно проміжками часу, протягом яких особа мала відповідний статус і зазнавала обмежень. У разі набрання законної сили виправдувальним вироком такий період переривається. Тому загальний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням становить 131 місяць 10 днів (22 місяці 17 днів + 108 місяців 23 дні), а мінімальний розмір моральної шкоди - 1 050 666,67 грн (131 місяць ? 8 000 грн + 8 000 грн : 30 днів ? 10 днів).

Однак суди збільшили зазначений розмір відшкодування без належного обґрунтування та без належних і допустимих доказів, чим порушили вимоги частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР та статті 89 ЦПК України. Доводи позивача, на які послалися суди попередніх інстанцій, є загальними фразами, не підтвердженими доказами, причинно-наслідковий зв`язок між вказаними обставинами та кримінальним переслідуванням не встановлено. До позовної заяви не додано доказів, які б слугували підставою для стягнення більшого розміру, ніж визначено Законом № 266/94-ВР. Збільшення обґрунтовано лише тим, що позивач була змушена брати участь у слідчих та судових діях, відвідувати судові засідання, захищатися від обвинувачення та зазнавала переживань, пов`язаних зі статусом підозрюваної та обвинуваченої. На думку прокуратури, такі фрази описують страждання, яких людина зазнає у будь-якому випадку при притягненні до кримінальної відповідальності, і не є підставою для збільшення гарантованого державою мінімуму.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 липня 2013 року до ЄРДР внесено відомості за №4201308039000021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, та розпочато досудове розслідування. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «Т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_1 , зловживаючи своїми службовими повноваженнями, надала незаконний висновок щодо можливості надання у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1293 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Перевіркою встановлено, що зазначена земельна ділянка розташована на відстані 13,23 м від урізу води затоки р. Дніпро і перебуває в межах прибережно-захисної смуги р. Дніпро. Зазначені дії ОСОБА_1 спричинили тяжкі наслідки інтересам держави».

30 вересня 2013 року до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «21 червня 2007 року ОСОБА_1 , займаючи посаду т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів, тобто будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем склала та видала завідомо неправдивий офіційний документ - висновок щодо можливості складання ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що спричинило в подальшому тяжкі наслідки» (т.1 а.с.14).

09 жовтня 2013 року слідчий Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Гарбуз П. В. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, погоджену з прокурором Запорізької міжрайонної екологічної прокуратури Литвин К. О. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала (т.1 а.с.20-21).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 11 жовтня 2013 року у справі № 334/9154/13-к до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, а також накладено арешт на її майно: на земельну ділянку площею 0,29 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , для ведення особистого підсобного господарства; на земельну ділянку площею 5,56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.16-19).

25 листопада 2013 року слідчий Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д. М. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала (т.1 а.с.22-23).

23 листопада 2013 року слідчий СВ Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д. М. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №4201308039000021 від 09 липня 2013 року, за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України (т.1 а.с.24-26).

29 листопада 2013 року заступник Запорізького міжрайонного екологічного прокурора Кузьмічов Ю. Ю. затвердив обвинувальний акт.

Обвинувальний акт направлено для розгляду до Ленінського районного суду міста Запоріжжя (справа № 334/11049/13-к).

31 березня 2015 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю. Ю. змінив обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , яким змінив кваліфікацію злочинів з частини другої статті 364, частини другої статті 366 КК України на частину другу статті 364, частину першу статті 366 КК України. Обвинувальний акт у новій редакції затвердив заступник прокурора Запорізької області старший радник юстиції Гуртовенко О. В. (т.1 а.с.27-37).

Вироком Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 травня 2015 року у справі № 334/11049/13-к ОСОБА_1 визнана невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, та виправдана у зв`язку з недоведеністю в її діях складу злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України (т.1 а.с.56-66).

Не погодившись із вироком суду, 18 червня 2015 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю. Ю. подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 травня 2015 року щодо виправдання ОСОБА_1 за частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України за недоведеністю обвинувачення, залишено без змін (т.1 а.с.82-85).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2015 року виправлено описки, допущені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року, у вступній частині цієї ухвали зазначено, що вироком Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 травня 2015 року ОСОБА_1 виправдана за частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, в резолютивній частини цієї ж ухвали зазначено, що той же вирок, яким ОСОБА_1 виправдана за частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, залишити без змін (т.1 а.с.86).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2016 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (т.1 а.с.92-97).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задоволено частково, вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 травня 2015 року відносно обвинуваченої ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції (т.1 а.с.87-91).

27 квітня 2023 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури Петро Черний затвердив обвинувальний акт, складений прокурором Запорізької обласної прокуратури Кузьмічовим Ю. Ю. (т.1 а.с.38-55).

Вироком Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2023 року у справі № 334/11049/13-к ОСОБА_1 визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, та виправдано її на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення цих кримінальних правопорушень (т.1 а.с.67-81).

Не погодившись із зазначеним вироком суду, прокурор Кузьмічов Ю. Ю. подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Кузьмічова Ю. Ю., залишено без задоволення. Вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2023 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення нею кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, та виправдано її на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення нею зазначених кримінальних правопорушень, залишено без змін (т.1 а.с.99-118).

Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження від 26 травня 2025 року, складеного кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» Семенцовою О. М., у ОСОБА_1 наявною є виражена психотравма, що обумовлена хронічною фрустрацією та пов`язана з описаною у висновку ситуацією. Зокрема, тривале перебування (понад 11 років) у дистресі викликало у підекспертної сильне емоційне напруження та негативно вплинуло на стан її здоров`я, що призвело до виникнення ряду хронічних соматичних захворювань та депресивної симптоматики. Для усунення негативних наслідків психологічної травми, заподіяних моральних страждань та відновлення фізичного стану ОСОБА_1 потрібне проведення комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів (т.1 а.с.135-144).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині визначення періоду перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в означеній частині.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та судове рішення апеляційного суду в оскаржуваних частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з положеннями статті 3 Закону № 266/94-ВР громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Встановивши факт незаконного перебуванням ОСОБА_1 під слідством та судом з 09 жовтня 2013 року до 27 лютого 2025 року, врахувавши наявність чинного виправдувального вироку Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2023 року у справі № 334/11049/13-к, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, яким ОСОБА_1 визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність негативних наслідків морального характеру внаслідок незаконного притягнення позивачки до кримінальної відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 000 гривень.

Відтак, на момент вирішення спору, в основу розрахунку моральної шкоди суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано поклав розмір мінімальної заробітної плати на 2025 рік в розмірі 8 000 грн.

Разом з цим, визначаючи загальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суди виходили з того, що законодавством встановлено лише мінімальний, а не граничний розмір моральної шкоди. Враховуючи характер і обсяг страждань, тривалість та глибину моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивачки, обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання з покладенням певних обов`язків, накладення арешту на майно, надавши оцінку висновку психологічного дослідження від 26 травня 2025 року, а також з урахуванням тих обставин, що позивачка з лютого 2008 року перебуває на пенсії, має поважний вік, та місце її проживання розташоване у прифронтовій зоні, що зумовило додаткові ризики для життя і здоров`я, пов`язані з необхідністю прибуття до суду, з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності, суди попередніх інстанцій визначили такий розмір у сумі 1 500 000 грн.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вищевказаним розміром відшкодування моральної шкоди, який за обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі, не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивачки як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР та не призводить до її збагачення.

Крім того, законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, тому вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Отже, відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн, з урахуванням обставин цієї справи, встановлених судами, відповідає засадам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги представника Запорізької обласної прокуратури - Пацалюк О. Р. про те, що у період з 27 серпня 2015 року по 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 не мала процесуального статусу підозрюваної чи обвинуваченої, а отже, не перебувала під слідством чи судом у розумінні Закону № 266/94-ВР, не заслуговують на увагу, оскільки кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 припинено з прийняттям ухвали Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 334/11049/13-к, якою залишено без змін виправдувальний вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2023 року.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 495/7377/21 (провадження № 61-13168св23).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 522/12731/21-е, від 08 травня 2024 року у справі № 752/7098/22, від 30 вересня 2024 року у справі № 182/8952/21, від 30 березня 2026 року у справі № 308/12810/21, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваних частинах - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18 березня 2026 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2026 року, то у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю представника Запорізької обласної прокуратури та з повідомленням сторін про час та місце розгляду справи

У касаційній скарзі представник Запорізької обласної прокуратури - Пацалюк О. Р. заявила клопотання про розгляд касаційної скарги за участю представника Запорізької обласної прокуратури та з повідомленням сторін про час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

В цій справі сторони реалізували свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, зокрема Запорізька обласна прокуратура - шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі, а ОСОБА_1 - у відзиві на касаційну скаргу. Клопотання Запорізької обласної прокуратури про розгляд касаційної скарги за участю її представника та з повідомленням сторін про час та місце розгляду справи не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати сторона заявника лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, колегія суддів вважає, що в цій справі відсутні підстави для виклику учасників справи у судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання Запорізької обласної прокуратури.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Запорізької обласної прокуратури про розгляд касаційної скарги за участю її представника та з повідомленнямсторін про час та місце розгляду справи.

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2026 року в оскаржуваних частинахзалишити без змін.

Поновити виконання рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18 березня 2026 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк