Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №552/2789/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня2026 року

м. Київ

справа № 552/2789/25

провадження № 61-5462св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Калараша А. А.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Карпушиної Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика», Товариство) з позовом про визнання іпотеки припиненою, зняття та припинення обтяження.

2. Позов мотивовано тим, що 06 травня 2006 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали з Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» договір іпотеки № PCNL-DOO/21/2006, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 , для забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором від 06 травня 2006 року № CNL-DOO/21/2006 з повернення суми кредиту у розмірі 90 000 грн, надану строком на 10 років, тобто до 06 травня 2016 року. 06 травня 2006 року приватний нотаріус Колотілов О. М. вніс у Єдиний реєстр заборони відчуження об`єктів запис про обтяження № 3184 на підставі договору іпотеки від 06 травня 2006 року № PCNL-DOO/21/2006.

3. Позичальник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину не видавалося, оскільки спадкоємці з заявою про прийняття спадщини не зверталися. Діти спадкодавця - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовилися від прийняття спадщини.

4. 14 березня 2025 року позивачі звернулися до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу з метою відчуження квартири АДРЕСА_1 , однак отримали відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з обтяженням майна. Позивачі вважають, що такі обставини обмежують їх у праві розпоряджання квартирою. Зазначають, що до дня звернення з цим позовом жоден з кредиторів не пред`являв позовні вимоги до майнових поручителів, незважаючи на закінчення строку кредитування 06 травня 2016 року. Крім того, вважають, що оскільки після смерті ОСОБА_4 спадщину спадкоємці не прийняли, то зобов`язання як за кредитним договором, так і за договором поруки припинилися.

5. З метою поновлення свого права позивачі просили суд:

- визнати припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , зареєстровану приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. згідно з рішенням від 03 жовтня 2024 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 75378977, яка виникла на підставі договору іпотеки від 06 травня 2006 року № PCNL-DOO/21/2006, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М., зареєстрованого у реєстрі за номером 1662, укладеного АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ;

- зняти та припинити обтяження - заборону на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М. від 06 травня 2006 року, реєстровий номер обтяження 3184327 щодо квартири, розташованої аз адресою: АДРЕСА_2 ;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

6. Київський районний суд м. Полтави рішенням від 14 липня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

7. Суд першої інстанції керувався тим, що позивачі не довели факт порушення їх права, оскільки не можуть порушувати питання щодо припинення іпотеки на частку у праві власності на спірну квартиру, яка належала ОСОБА_4 .

8. Полтавський апеляційний суд постановою від 16 березня 2026 року скасував рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 липня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив. Визнав припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , зареєстровану приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. згідно з рішенням від 03 жовтня 2024 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 75378977, яка виникла на підставі договору іпотеки від 06 травня 2006 року № PCNL-DOO/21/2006, зареєстрованого у реєстрі за номером 1662, укладеного АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Зняв та припинив обтяження - заборону на нерухоме майно, зареєстровану у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М. від 06 травня 2006 року, реєстровий номер 3184327 щодо квартири АДРЕСА_1 . Стягнув з ТОВ «ФК «Позика» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір по 1 211,20 грн на користь кожного з позивачів.

9. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки спадщину після смерті ОСОБА_4 спадкоємці не приймали, у зв`язку з чим зобов`язання за кредитним договором припинилося та зобов`язання за договором іпотеки як наслідок також припинилося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

10. 23 квітня 2026 року відповідач ТОВ «ФК «Позика» за допомогою засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

11. Мотивує тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 441/1647/15, від 22 березня 2021 року у справі № 334/5264/19, від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Доводи інших учасників справи

12. У відзиві на касаційну скаргу Товариства представник ОСОБА_19 , який діє у інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зазначає, що іпотекодержатель не вчиняв жодних дій для забезпечення виконання зобов`язання, незважаючи на те, що про смерть позичальника їм стало відомо з 14 жовтня 2013 року. Позивачі заперечують проти доводів відповідача стосовно переходу спадкового майна до територіальної громади у порядку визнання її відумерлою, посилаючись на те, що за відсутності волевиявлення територіальної громади на відповідну процесуальну дію частка спірної квартири не перейшла у власність до територіальної громади. Вважає, що оскільки кредитор своєчасно не вживав заходів для звернення стягнення на предмет іпотеки, що всі його подальші дії є зловживанням процесуальними правами. Також наполягають на тому, що бездіяльність кредитора не може слугувати підставою для обмеження позивачів у розпоряджанні належним їм нерухомим майном.

Провадження у суді касаційної інстанції

13. Ухвалою від 11 травня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Позика» на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року.

14. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

15. Ухвалою від 06 липня 2026 року Верховний Суд призначив справу до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

16. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 травня 2006 року АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № PCNL-DOO/21/2006, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 90 000 грн зі строком повернення до 06 травня 2016 року (а. с. 24-28).

17. Також 06 травня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № PCNL-DOO/21/2006, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М., предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації житла від 14 серпня 1998 року. Договір зареєстровано в реєстрі за номерами 1662 та 1663/58 (а. с. 11-17).

18. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер відповідно до копії свідоцтва про смерть від 26 січня 2011 року серії НОМЕР_1 , актовий запис № 258 (а. с. 30).

19. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшла частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

20. ОСОБА_1 є колишньою дружиною ОСОБА_4 відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 10 червня 1994 року серії НОМЕР_2 (а. с. 32). Після укладення шлюбу з ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » відповідно до копії свідоцтва про шлюб від 02 червня 2017 року серії НОМЕР_3 (а. с. 8).

21. ОСОБА_6 неодноразово змінювала прізвище, у зв`язку з чим на час звернення з позовом мала прізвище « ОСОБА_6 » відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2010 року у справі № 2-5794/10 та копії свідоцтва про шлюб від 14 лютого 2013 року серії НОМЕР_4 (а. с. 9, 10).

22. Постановою від 14 березня 2025 року № 110/02-31 приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Цвітоха Ю. М. відмовила у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені, від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, а саме у відчуженні квартири АДРЕСА_1 (а. с. 33).

23. 27 квітня 2011 року ОСОБА_3 подала до Другої полтавської державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4 (а. с. 79 зворот).

24. 16 липня 2011 року ОСОБА_13 подала до Другої полтавської державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4 (а. с. 80 зворот).

25. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 24 березня 2025 року квартира АДРЕСА_1 , має обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно (реєстраційний номер 3184327) зареєстроване 06 травня 2006 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О. М. Підстава обтяження оскаржувана іпотека, яка виникла на підставі договору іпотеки від 06 травня 2006 року № PCNL-DOO/21/2006. Іпотекодавцями зазначені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 . Іпотекодержатель - ТОВ «ФК «Позика» (а. с. 20-21).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що після смерті ОСОБА_4 та у зв`язку з відсутністю спадкоємців зобов`язання за кредитним договором припинилося, а отже зобов`язання за договором іпотеки як наслідок також припинилося. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що у разі відсутності згоди іпотекодержателів забезпечувати виконання основного зобов`язання новим боржником (спадкоємцем) іпотека визнається припиненою.

27. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, керуючись такими міркуваннями.

28. Правове питання, порушене у касаційній скарзі, стосується відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання іпотеки припиненою внаслідок припинення основного зобов`язання смертю боржника та відсутності спадкоємців, які прийняли спадщину після його смерті.

29. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

30. У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

31. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

32. Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

33. Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і у випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

34. У спірних правовідносинах боржником за основним зобов`язанням був ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_3 та ОСОБА_14 подали державному нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини. ОСОБА_1 шлюб з боржником ОСОБА_4 розірвала 10 червня 1994 року.

35. Іпотечне майно належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_4 був боржником за основним кредитним зобов`язанням.

36. Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

37. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

38. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

39. Статтею 1281 ЦК України передбачено порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

40. Відповідно до вказаної норми спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

41. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

42. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

43. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

44. Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

45. Аналіз вказаних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що зобов`язання боржника за кредитним договором допускають правонаступництво у порядку спадкування і зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини.

46. Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

47. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

48. У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

49. Згідно зі змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

50. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

51. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).

52. Отже, законодавець диференціює правовий статус іпотекодавця залежно від його участі в основному зобов`язанні: у разі коли іпотекодавець є стороною (зобов`язаною особою) за основним правовідношенням, він набуває статусу боржника; якщо ж іпотекодавець передає нерухоме майно в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем, він виступає як майновий поручитель.

53. Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України.

54. Згідно зі змістом статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

55. Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

56. Також підставу для припинення застави (іпотеки) законодавець визначив у частині першій статті 523 ЦК України, відповідно до якої порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

57. Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема у результаті його смерті.

58. Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкування як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.

59. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України). При цьому, відповідно до статті 1282 ЦК України у разі переходу у порядку спадкування обов`язків померлої особи (боржника) до її спадкоємця відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.

60. При цьому слід враховувати, що зобов`язання за договором іпотеки нерозривно пов`язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем).

61. У разі отримання такої згоди правовідносини іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

62. У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими.

63. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 (провадження № 14-44цс22).

64. Також у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду підтримано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, відповідно до яких на іпотекодавця може бути покладено обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності згоди іпотекодавця відповідати за нового боржника.

65. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відхилила мотиви Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка вважала найбільш розумним тлумаченням частини першої статті 523 ЦК України те, що вона регулює випадки заміни боржника при переведенні боргу, реорганізації, оскільки ці випадки правонаступництва допускають можливість отримати від заставодавця (іпотекодавця) попереднє погодження забезпечувати зобов`язання за нового боржника, тому частина перша статті 523 ЦК України не поширюється на випадки заміни боржника при спадкуванні. При цьому, Велика Палата Верховного Суду констатувала про неможливість виключення із випадків правонаступництва боржника відповідно до статті 523 ЦК України.

66. Відсутність згоди позивачів як іпотекодавців відповідати за виконання зобов`язання іншою особою, ніж померлим ОСОБА_4 , підтверджується як позовною заявою, так і відсутністю у іпотечному договорі відповідної умови.

67. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що після смерті ОСОБА_4 спадщина у встановленому законом порядку прийнята не була. Отже, спадкоємці відсутні.

68. Враховуючи зазначене, колегія суддів визнає, що за умови передання у іпотеку нерухомого майна, власниками якого б були виключно позивачі, враховуючи акцесорний характер іпотечного зобов`язання, іпотека може визнаватися в судовому порядку припиненою у разі смерті боржника за основним зобов`язанням за умови, що з умов договору іпотеки не випливає згоди майнових поручителів на забезпечення ними виконання основного зобов`язання іншим боржником.

69. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 756/15167/18.

70. Згідно з приписами частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

71. У цій справі позивачі передали в іпотеку нерухоме майно, яким володіли на праві спільної сумісної власності разом з померлим боржником ОСОБА_4 , який також був стороною договору іпотеки. Факту зміни режиму власності майна на спільну часткову власність суди першої та апеляційної інстанцій не встановили. Заявники не довели наявність у справі доказів на підтвердження зміни режиму власності іпотечного майна на спільну часткову власність з виділенням окремих часток кожному з позивачів у власність.

72. Відповідно до вимог частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

73. Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

74. Суди встановили, що після смерті ОСОБА_4 спадщина, до складу якої ввійшло право спільної сумісної власності на іпотечне майно, належне ОСОБА_4 за життя, не була прийнята.

75. Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

76. Отже, законодавець визначив неминучість переходу права власності на нерухоме майно до органу місцевого самоврядування у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, а також імперативний обов`язок органу місцевого самоврядування задовольнити вимоги кредитора померлого боржника за рахунок майна, отриманого в порядку визнання спадщини відумерлою.

77. Враховуючи зазначене, склад співвласників іпотечного майна після смерті одного зі співвласників, а саме - ОСОБА_4 , підлягав зміні шляхом набуття права спільної сумісної власності на іпотечну квартиру органом місцевого самоврядування у порядку визнання спадщини відумерлою з огляду на імперативну вказівку частини першої статті 1277 ЦК України про обов`язок органу місцевого самоврядування подати відповідну заяву у порядку, визначеному цією нормою.

78. Колегія суддів керується тим, що законодавець розрізняє статус іпотекодавця залежно від його зв`язку з основним зобов`язанням: якщо іпотекодавець є зобов`язаною особою за основним правовідношенням, то він є боржником, у разі якщо ж іпотекодавець передав нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем, то він є майновим поручителем.

79. У рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_18 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» Конституційний Суд України роз`яснив, що іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

80. Таким чином, обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.

81. У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов`язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов`язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов`язаннях.

82. Наведене вище співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно зі змістом якої якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

83. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21 вказала на те, що в ситуації іпотечного поручительства зобов`язаним є майно, а не певна особа. Отже, саме це майно, а не іпотекодавець [який цілеспрямовано визначив таку форму зобов`язання та конкретне майно] є гарантом виконання основного зобов`язання. Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

84. З огляду на зазначене, іпотека в частині права спільної сумісної власності на іпотечне майно, яке належало за життя ОСОБА_4 , для органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна, який зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, залишиться чинною до задоволення вимог кредитора, забезпечених цією іпотекою.

85. Враховуючи неминучість настання юридичних наслідків для права спільної сумісної власності на іпотечне майно у вигляді переходу права спільної сумісної власності після смерті ОСОБА_4 до органу місцевого самоврядування, неподільність предмета спору - спірної іпотеки, яка згідно з умовами спірного договору іпотеки обтяжує спірну квартиру загалом, а не окремо виділені її частини, та перебування іпотечного майна у власності кількох осіб на праві спільної сумісної власності, колегія суддів висновує про відсутність підстав для припинення іпотеки, оскільки іпотека не припинилася у зв`язку зі смертю боржника та одного з іпотекодавців - ОСОБА_4 щодо належного йому за життя права спільної сумісної власності на спірну квартиру, а отже враховуючи цілісність предмета спору - спірної іпотеки, і обтяження спірної квартири в цілому спірна іпотека не припинилася.

86. Суд апеляційної інстанції зазначене не взяв до уваги, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про припинення іпотеки внаслідок припинення основного зобов`язання за кредитним договором після смерті боржника ОСОБА_4 , в зв`язку з чим оскаржувана постанова Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року підлягає скасуванню. При цьому суд першої інстанції правильно визначився з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, однак навів помилкові підстави, вважаючи, що позивачі не довели факт порушення їх права та неможливість ініціювання ними питання про припинення іпотеки в частині права спільної сумісної власності на іпотечне майно, яке належало померлому ОСОБА_4 , у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

88. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги колегія суддів визнає частково обґрунтованими, то постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року слід скасувати у повному обсязі, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 липня 2025 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

89. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

90. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду скасував постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог та змінив в частині мотивів рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, то витрати зі сплати судового збору, понесені заявником за подання касаційної скарги у розмірі 4 844,80 грн підлягають стягненню з позивачів у рівних частках, а саме по 1 614,94 грн з кожного з позивачів на користь відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 липня 2025 року змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у розмірі 1 614,94 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у розмірі 1 614,94 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у розмірі 1 614,94 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров