Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №752/11822/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 752/11822/15-ц

провадження № 61-10519св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у складі суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Вимоги скарги обґрунтував тим, що листом від 16 січня 2025 року він отримав від державного виконавця постанову, з якої вбачається факт відкриття

02 грудня 2024 року державним виконавцем виконавчого провадження

№ НОМЕР_1 щодо звернення до примусового виконання постанови

№ НОМЕР_4 від 16 листопада 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 3 400,00 грн за невиконання судового рішення у справі № 752/11822/15-ц.

Разом з цим, у пункті 5 резолютивної частини постанови № НОМЕР_4

від 16 листопада 2018 року зазначено, що строк її пред`явлення до виконання три місяці, тобто, до 17 березня 2019 року. Попри вказані вимоги закону виконавцем було прийнято до виконання документ із пропуском строку його пред`явлення до виконання у понад п`ять років та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

24 січня 2025 року заявник звернувся з адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та скасування постанови державного виконавця від 02 грудня 2024 року, однак, ухвалою від 27 січня 2025 року у справі №320/4046/25 було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі із посиланням на те, що спір відноситься до юрисдикції Голосіївського районного суду м. Києва та підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судового рішення в рамках справи № 752/11822/15-ц.

З огляду на недопустимість спорів про підсудність та за відсутності іншої можливості захисту своїх прав, він звертається до суду з відповідною скаргою та просить:

- поновити строк звернення з відповідною скаргою;

- визнати протиправними дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. щодо прийняття до виконання постанови від 16 листопада 2018 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 3 400,00 грн із пропуском встановленого законом строку для пред`явлення такого виконавчого документа до виконання;

- скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. від 02 грудня 2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_3 про відкриття виконавчого провадження;

- зобов`язати державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. поновити порушене право заявника шляхом скасування обтяжень та вжитих заходів в результаті відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 02 грудня 2024 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня

2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задоволено.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. щодо прийняття до виконання постанови про накладення штрафу від 16 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4.

Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 02 грудня 2024 року, прийняту державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. у виконавчому провадженні

№ НОМЕР_1.

Зобов`язано державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О.В. скасувати заходи щодо виконання постанови про накладення штрафу від 16 листопада 2018 року, вжиті у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що виконавче провадження

№ НОМЕР_1 від 02 грудня 2024 року про примусове виконання постанови

№ НОМЕР_4 від 16 листопада 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 3 400,00 грн відкрито з порушенням строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, що призвело до порушення прав скаржника ОСОБА_1 .

Відхиляючи доводи державного виконавця про те, що вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови державного виконавця про стягнення штрафу на користь держави від 16 листопада

2018 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, підсудні окружному адміністративного суду, а не місцевому загальному суду, як адміністративному суду, суд першої інстанції врахував, що останній вже звертався з аналогічною скаргою в адміністративному порядку, однак окружний адміністративний суд дійшов висновку, що спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду, постановивши відповідну ухвалу, яка є чинною та нескасованою.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права заявника на доступ до правосуддя та на ефективний спосіб юридичного захисту, суд першої інстанції вважав, що ця справа може бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу представника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Куц О. В. задоволено частково.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасовано.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/рішення державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , закрито.

Повідомлено ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за вимогами його скарги до юрисдикції адміністративних судів.

Установивши, що справа за вимогами скарги ОСОБА_1 на дії/рішення державного виконавця, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції, не вирішуючи питання правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про невідповідність судового рішення суду першої інстанції вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судового рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 серпня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року.

У касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

21 жовтня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Так, єдиною підставою для звернення до Голосіївського районного суду міста Києва із вказаною скаргою, було постановлення окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження з підстав порушення правил підсудності.

Отже, звернення до суду загальної юрисдикції не було результатом вільного вибору заявника, а стало єдиним можливим способом захисту порушених прав, з огляду на чинну та нескасовану ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року, якою відмовлено у відкритті адміністративного провадження.

Доводи інших учасників справи

Інші особи, які беруть участь у справі не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що в рамках здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа

№ 752/11822/15-ц від 17 травня 2017 року про зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні нею права користування земельною ділянкою, державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Вавдійчик А.С. винесено постанову від 16 листопада 2018 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі

3 400,00 грн за невиконання боржником рішення суду зі строком пред`явлення до виконання - три місяці.

В подальшому державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 у зв`язку з виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Куц О.В. винесено постанову від 02 грудня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання постанови № НОМЕР_4, виданої 16 листопада 2018 року Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 3 400,00 грн, яка є предметом оскарження за поданою у цій справі скарги ОСОБА_1 на дії/рішення державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24) ЄСПЛ закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.

Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

За приписами статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).

Отже, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон № 1404VIII встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 зазначила, що до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 та у справі № 127/9870/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні (постанови від 06 червня 2018 року в справі

№ 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) від 14 листопада

2018 року в справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року в справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18),

від 07 лютого 2019 року в справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 18 грудня 2019 року в справі № 759/15553/14-ц (провадження

№ 14-579цс19), від 15 січня 2020 року в справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року в справі

№ 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року в справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року в справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року в справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року в справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19),від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19)).

Як вбачається зі змісту скарги, предметом оскарження є постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови державного виконавця про накладення штрафу.

Вирішуючи питання належної юрисдикції спору, Верховний Суд враховує правову природу спірних правовідносин та характер оскаржуваного акта.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, прийнятим у межах реалізації владних управлінських функцій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно, дії державного виконавця, спрямовані на примусове виконання такої постанови мають публічно-правовий характер.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).

Оскільки в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконується постанова державного виконавця щодо накладення штрафу, такий спір не пов`язаний зі стадією виконання судового рішення у розумінні ЦПК України, що виключає можливість його розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання заявника на те, що він вже звертався до окружного адміністративного суду з аналогічною скаргою і йому було відмовлено у відкритті адміністративного провадження з підстав порушення правил підсудності та рекомендовано звернутися до Голосіївського районного суду міста Києва, не впливають на вирішення питання юрисдикції цього спору.

Ухвала адміністративного суду про відмову у відкритті провадження є самостійним судовим рішенням, який відповідно до положень КАС України підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Наявність такого процесуального рішення не змінює природи спору та не надає особі права звертатися до суду іншої юрисдикції з тотожними вимогами, оскільки питання дотримання підсудності вирішуються виключно у межах відповідного виду судочинства.

Незгода з процесуальним рішенням адміністративного суду повинна була бути реалізована шляхом його апеляційного перегляду, а не шляхом звернення до суду загальної юрисдикції, що відповідає принципу визначеності юрисдикції та правилам судової спеціалізації.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15 жовтня 2019 року у справі

№ 911/1834/18 та від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц. При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18 звернула увагу, що наявність ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі є перешкодою для повторного звернення особи до належного суду. Разом із тим визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності цієї категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на оскарження такої ухвали.

Помилка позивача, який не оскаржив ухвалу Київського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження в установленому КАС України апеляційному порядку, не розширює компетенцію суду цивільної юрисдикції та не свідчить про виникнення юрисдикційного конфлікту, оскільки висновок адміністративного суду щодо юрисдикції спору не був предметом перегляду судом апеляційної інстанції. На відміну від випадків, у яких юрисдикційний конфлікт виникає внаслідок суперечливих процесуальних рішень судів різних юрисдикцій, у цій справі має місце неоскаржене процесуальне рішення адміністративного суду, правильність якого не була перевірена судом вищої інстанції.

За таких обставин, у спірних правовідносинах відсутній юрисдикційний конфлікт, який би зумовлював необхідність розгляду справи судом іншої юрисдикції. Належним способом реалізації права на судовий захист у такому випадку є оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в апеляційному порядку, а у разі пропуску строку - вирішення питання про його поновлення з урахуванням обставин, пов`язаних із визначенням належної юрисдикції.

Отже, оскільки імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративного суду.

Підстав для висновків, що суд апеляційної інстанції порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Верховний Суд не вбачає.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська