Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №643/14298/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 643/14298/21

провадження № 61-14242св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кундіус Ганни В`ячеславівни на постанову Харківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Харківська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Харківська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_5 був наймачем двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Московської районної в м. Харкові ради від 27 листопада 2007 року № 372/6. У цьому рішенні було зазначено склад сім`ї, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (відповідачі). Зазначені особи зареєстровані у квартирі, однак фактично у ній не проживають з 2000 року, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають. Позивач стверджував, що перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачам не чинив. Факт реєстрації відповідачів у квартирі порушує його майнові та соціальні права, адже він не може отримати субсидію внаслідок наявності великих боргів за комунальні послуги, плата за які нараховується відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб.

У грудні 2023 року з зустрічною позовною заявою звернувся ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 ОСОБА_4 , Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 як на підставу зустрічних позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 не проживає з 01 березня 2019 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 без поважних причин, перебуває постійно за межами України, що є підставою для визнання його таким, що втратив право проживання у житловому приміщенні.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій

28 березня 2025 року рішенням Салтівського районного суду м. Харкова (раніше - Московський районний суд м. Харкова) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

У частині задоволення первісних позовних вимог судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , проте фактично в ній не проживають більше ніж 6 місяців без поважних причин, їх особистих речей в квартирі немає, фактично проживають за іншою адресою, за місцем реєстрації добровільно не знялися. Відповідачі залишили житлове приміщення з власної волі, з 2000 року не проживають в ньому, не несуть витрат з його утримання. ОСОБА_1 жодних перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням відповідачам не чинив, за захистом порушеного права на проживання відповідачі не зверталась, особистих речей, майна, яке належить відповідачам, у квартирі немає.

14 жовтня 2025 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова (раніше - Московський районний суд м. Харкова) від 28 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, скасовано та у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Участині відмови в задоволенні первісного позову до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_2 . Будь-якого нерухомого майна на праві власності у ОСОБА_2 немає. ОСОБА_2 зазначав, що його непроживання у вказаній квартирі зумовлено поважними причинами, а саме зміною ОСОБА_1 замків від житла. У матеріалах справи наявні докази звернення ОСОБА_2 до відділу поліції за захистом свої прав. Матеріали справи не містять, а позивач у порушення свого обов`язку не надав належних доказів непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації понад шість місяців без поважних причин. Сам факт непроживання відповідача у спірній квартирі не є підставою для визнання його такими, що втратив право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кундіус Г. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, в якій просить її в частині відмови в задоволенні первісного позову до ОСОБА_2 скасувати, та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на межі касаційного оскарження, Верховний Суд переглядає справу лише в межах первісного позову до ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 28 липня 2021 року в справі № 754/15542/19,про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Апеляційний суд фактично поклав на позивача неможливий і надмірний тягар доказування фактів та обставин, чим порушив принцип змагальності. Суд не прийняв до уваги той факт, що позивач не знав, де фактично з 2000 року мешкав його дядько. Відповідач не пояснив у суді, чому уникав спілкування із родиною ОСОБА_6 (брата), й фактично не проживав уквартирі з 2000 року, чому не сплачував за комунальні послуги, ігнорував численні судові засідання щодо стягнення з нього заборгованості за комунальні послуги у квартирі, де він був прописаний, чому не з`являвся за викликом державного виконавця у зведеному виконавчому проваджені щодо стягнення з нього боргів за несплачені комунальні послуги, чому державний виконавець зупинив зведене виконавче провадження до нього через відсутність за місцем його реєстрації у цій квартирі будь-якого майна,що належало б ОСОБА_7 . Позивач не втручався у приватне життя відповідача, йому відомо від родичів, що він жив спочатку зі своєю дружиною та їх сином за місцем проживання дружини, потім після їх розлучення жив з іншою жінкою. Позивач не має правових підстав наймати детективів, витребувати у відповідача чи інших осіб, компетентних органів інформації щодо приватного життя іншої особи.

Суд не надав оцінку тим фактам та доказам, що відповідач не сплачував комунальні платежі протягом десятиліть. Це все свідчить про втрату інтересу до житла з боргами з боку ОСОБА_8 . Суд взагалі проігнорував такий доказ, як показання свідків. Сусіди підтвердили, що відповідач роками не з`являється у будинку, у квартирі він не проживає, жодних конфліктів чи перешкод з боку позивача вони не фіксували, ніяких конфліктів між сторонами не бачили.

Хибність посилання апеляційного суду на звернення до поліції від 26 жовтня 2022 року полягає в тому, що воно здійснене після подання позову, не містить фактів підтвердження перешкод. Відповідач на той час вже був виписаний з квартири за заочним рішення суду в цій справі й сам оскаржував це рішення в судовому процесі, тобто достовірно знав, що його ігнорування судових повісток та участі у судовому проваджені призвело до втрати ним права на проживання вквартирі.

Суд апеляційної інстанції проігнорував надані позивачем докази, які прямо й офіційно свідчили про відсутність відповідачів у період більше 20 років, проігнорував відсутність будь-яких дій відповідача, спрямованих на відновлення його права користування квартирою, на відсутність доказів конфліктів між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 13січня 2021 року в справі №462/6206/17 чітко роз`яснив, що тривала бездіяльність особи, яка формально зареєстрована, але фактично не проживає і не проявляє волі користуватися житлом, є доказом втрати права користування ним.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі ордеру від 19 травня 1972 року № 289 серії А ОСОБА_9 отримала спірну квартиру на склад сім`ї 4 особи: ОСОБА_10 , чоловік ОСОБА_11 та два сини - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

За довідкою з місця мешкання про склад сім`ї та реєстрацію від 09 липня 2007 року в спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

ОСОБА_14 знята з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_11 знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_5 за рішенням Виконавчого комітету Московської районної в м. Харкові ради від 27 листопада 2007 року № 372/6 у зв`язку із смертю його матері - наймача ОСОБА_14 визнано наймачем двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 ,зі складом сім`ї 4 особи: ОСОБА_5 (наймач), ОСОБА_2 (брат), ОСОБА_3 (сестра) та ОСОБА_4 (племінник).

ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі з 14 квітня 2010 року.

Згідно з актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 02 червня 2021 року, вбачається що за адресою: АДРЕСА_2 починаючи з 2000 року фактично не проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Під час огляду квартири речей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не встановлено.

Також державним виконавцем Московський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Меженським В. В. під час примусового виконання виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 боргу за виконавчим листом від 09 грудня 2019 року № 643/18029/19 складено акт про те, що виходом за адресою: АДРЕСА_2 майно, на яке можна звернути стягнення, не виявлено. Зі слів сусідів за вищезазначеною адресою мешкають ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не проживають за вказаною адресою близько десяти років. Акт підписаний боржником ОСОБА_5 та понятими.

ОСОБА_1 у спірній квартирі було здійснено заміну вхідних дверей у 2016 році.

Протягом 2016-2021 років ОСОБА_1 придбав будівельні матеріали, нову побутову техніку, вхідні двері, нові вікна, сплачував комунальні послуги.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем,

а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, -протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Тлумачення статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України 13 січня 2026 року № 4751-IX «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності 15 лютого 2026 року, визнано таким, що втратили чинність, ЖК України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасовоївідсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 28 липня 2021 року в справі № 754/15542/19, на які посилається заявниця, сформульовано висновки про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Наведені висновки враховані апеляційним судом, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Процесуальний закон покладає на позивача обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ЖК України строки у житловому приміщенні, а на відповідача - що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 2-2801/2000, від 04 серпня 2026 року в справі № 711/10115/24.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та був відсутній у спірному жилому приміщенні понад встановлені строки (шість місяців).

Однак колегія суддів зауважує, що пріоритетним для можливості визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є вирішення питання щодо поважності причин непроживання особи понад шість місяців у спірному приміщенні.

ОСОБА_2 зазначав, що його непроживання у вказаній квартирі зумовлено поважними причинами, а саме зміною ОСОБА_1 замків від житла, конфліктними відносинами з родиною племінника.

Апеляційним судом також враховано, що ОСОБА_2 не втратив інтерес до спірної квартири, вживає активні дії щодо збереження за собою право користування спірним житлом, а саме звертається за фактом порушених прав до правоохоронних органів, оскаржує підстави визнання його таким, що втратив користування квартирою.

Сам факт непроживання відповідача у спірній квартирі не є підставою для визнання його такими, що втратив право користування жилим приміщенням, як і невиконання ним солідарного обов`язку з оплати вартості комунальних послуг. Такий спір між користувачами квартири може бути предметом окремо заявлених позовних вимог і не становить підставу втрати користування житлом.

Крім того, будь-якого нерухомого майна на праві власності у ОСОБА_2 немає.

За відсутності переконливих доказів тривалого та свідомого непроживання відповідача у спірному житлі без поважних причин, позбавлення його права користування цим житловим приміщенням буде суперечити вимогам законом та гарантіям, закріпленим статтею 8 Конвенції.

Встановивши, що право користування спірною квартирою виникло у ОСОБА_2 на законних підставах, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців, оцінивши втрату відповідачем за первісним позовом свого права на користування житлом на предмет пропорційності відповідно принципів , колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника із висновками суду щодо їх оцінки.

Верховний Суд як суд оцінки права, а не з`ясування факту не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій. До того ж, установлення «нових» обставин на стадії касаційного перегляду позбавить учасників справи можливості та права оспорити та спростувати ті аргументи, які не були предметом дослідження в судовому провадженні судами факту (першої та апеляційної інстанцій), та, як наслідок, призведе до порушення принципів верховенства права (правовладдя), змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кундіус Ганни В`ячеславівни залишити без задоволення.

ПостановуХарківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська