Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №920/251/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 920/251/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Панченко П. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 (судді: Тищенко О. В. - головуючий, Сибіга О. М., Гончаров С. А.) та рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 (суддя Короленко В. Л.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Вторсплав"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У лютому 2026 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Вторсплав" (далі - ТОВ "Підприємство Вторсплав") про усунення перешкод у користуванні АТ "Українська залізниця" двома частинами земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:18:001:0002 орієнтовними площами 150 м2 та 700 м2, розташованих вздовж навантажувально-розвантажувальних колій № 4 і № 6 станції Суми-Товарна, та частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001 орієнтовною площею 30 м2, розташованою вздовж станційної навантажувально-розвантажувальної колії № 4 станції Краснопілля (далі - спірні частини земельних ділянок), зобов`язавши ТОВ "Підприємство Вторсплав" припинити користування спірними частинами земельних ділянок та відновити їх стан, що існував до порушення, шляхом звільнення їх від безфундаментних споруд у кількості 5 об`єктів (побутових вагончиків) двох автомобільних ваг і металобрухту по станції Суми-Товарна та вагончика розміром 10х3 м на станції Краснопілля.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення, зокрема, статей 92, 152, 211, 212 Земельного кодексу України та статтю 391 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідач без належних правових підстав використовує спірні частини належних позивачу земельних ділянок шляхом розміщення на них належного відповідачу майна.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Підприємство Вторсплав" просило відмовити в її задоволенні, наголошуючи на тому, що відповідач не використовує спірні частини земельних ділянок у своїй господарській діяльності та не розміщує на них будь-яке своє майно, а позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, яким він обґрунтовує свої вимоги.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.05.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач незаконно використовує спірні частини земельних ділянок, які надані позивачу на праві постійного користування.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 та рішенням Господарського суду Сумської області від 04.05.2026, АТ "Українська залізниця" просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження у даному випадку є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання щодо продовження з власної ініціативи процесуального строку, встановленого законом, що, в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи та суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22.

Суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що порушення судом першої інстанції норм процесуального закону не є підставами для скасування оскаржуваного рішення в силу приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України, при цьому проігнорувавши застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення, зокрема, посилається на докази (баланс підприємства станом на 31.12.2025 з квитанцією та оборотно-сальдові відомості по рахункам 22 та 205), які були подані відповідачем та прийняті судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права через пропуск строку, встановленого законом.

Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Заперечення відповідача не містить обґрунтування неможливості подання доказів у вказаний законом строк з причин, що не залежали від відповідача, та клопотання про їх приєднання до матеріалів справи. Окреме клопотання про приєднання до матеріалів справи зазначених доказів також не подавалося.

У зв`язку з цим позивачем було подане до суду першої інстанції клопотання про відмову у прийнятті доказів.

Проте суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні клопотання про відмову у прийнятті доказів та з власної ініціативи продовжив відповідачу строк на подання доказів, наданих у запереченнях, до 13.04.2026 посилаючись на частину 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, процесуальний строк, встановлений законом, може лише поновлюватися у порядку, визначеному частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, а процесуальний строк, встановлений судом, може лише продовжуватися у порядку, визначеному частиною 2 вказаної норми.

Однак, в порушення норм процесуального закону, а саме частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції продовжив з власної ініціативи процесуальний строк, встановлений законом.

Продовження судом першої інстанції строку на подання доказів, доданих відповідачем до заперечення, призвело до неправильного вирішення справи № 920/251/26, так як суд першої інстанції обґрунтував висновок, що Відповідачем не здійснюється господарська діяльність в сфері металобрухту, саме балансом підприємства станом на 31.12.2025 з квитанцією та оборотно- сальдовими відомостями по рахункам 22 та 205.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Підприємство Вторсплав" просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги щодо порушення порядку прийняття судом фінансової звітності відповідача, на яке скаржник посилається у своїй касаційній скарзі, має виключно формальний характер, оскільки не спростовує висновків судів щодо недоведеності позивачем своїх позовних вимог та не ставить під сумнів правильність вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Неприйняття доказу, поданого відповідачем на спростування позову, не надає доказової сили документам позивача, не усуває встановлених судами недоліків таких документів та не підтверджує автоматично обставин, які позивач був зобов`язаний довести відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України. На думку відповідача, доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції порядку прийняття окремого доказу відповідача є спробою перекласти на відповідача тягар доказування, покладений у цій справі саме на позивача.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 25.05.2000 серії ІІ-СМ № 002085, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 216 та Інформаційною довідкою від 26.10.2016 № 71433593 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, АТ "Українська залізниця" надано на праві користування (сервітуту) земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:18:001:0002 площею 96,0742 га за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Привокзальна із цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 29.09.2004 серія ЯЯ № 280825, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030462900003 та витягу від 25.11.2016 № 73992274 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, АТ "Українська залізниця" надано на праві постійного користування земельну ділянку з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001 площею 40,1065 га, за адресою: Сумська область, Каснопільський район, Краснопільська селищна рада із цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги АТ "Українська залізниця" про усунення перешкод у користуванні позивачем спірними частинами земельних ділянок, які перебувають в його постійному користуванні, зобов`язавши ТОВ "Підприємство Вторсплав" припинити користування спірними частинами земельних ділянок та відновити їх стан, що існував до порушення, шляхом звільнення їх від безфундаментних споруд (побутових вагончиків), двох автомобільних ваг і металобрухту, у зв`язку із протиправним використанням відповідачем спірних частин земельних ділянок.

4.4. Відповідно до статей 316, 317 та 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами статей 15, 16 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 вказано, що у розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

4.5. Згідно з приписами частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини 1 статті 14 вказаного Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23, від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21).

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

З урахуванням зазначеного, здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду від 26.02.2022 у справі № 06/785/21, від 14.12.2022 у справі № 910/16463/21, від 02.03.2023 у справі № 925/1662/21, від 14.09.2023 у справ № 920/874/22.

Звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання, в тому числі приписів статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і, залежно від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. Тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 910/4549/25, від 01.07.2025 у справі № 910/9270/24.

За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

4.6. Як свідчать матеріали справи, АТ "Українська залізниця" в обґрунтування позовних вимог вказувало на те, що позивач неодноразово як усно так і письмово (лист від 25.08.2021 № ДН-3-01-19/236, лист від 06.10.2021 № ДН-3-01- 19/289, лист від 13.01.2022 № ДН-3-01-19/9) повідомляв відповідача про необхідність звільнення самовільно захоплених земельних ділянок, однак відповідач продовжував протиправно (самовільно) користуватися спірними частинами земельних ділянок, що зафіксовано в акті огляду частини земельної ділянки по станції Краснопілля від 14.01.2022, в акті огляду частини земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 17.01.2022, в акті огляду частини земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 05.10.2022, в акті огляду частини земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 23.01.2023, в акті огляду частини земельної ділянки по станції Краснопілля від 23.01.2023, рапортом начальника станції Краснопілля від 28.12.2023, рапортом начальника станції Краснопілля від 12.11.2024 та актом огляду частини земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 05.02.2026.

Також позивач у позові вказував, що відповідач частково звільнив земельну ділянку з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001, прибравши з неї належне йому майно, а саме безфундаментні споруди у кількості 5 об`єктів, автомобільні ваги, паркан та металобрухт, залишивши вагончик розміром 10х3 м, що займає 30 м2 земельної ділянки з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001.

4.7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за актом огляду частини земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 05.02.2026 встановлено, що станом на 17.01.2022 до органів поліції за телефоном 102 була подана усна заява про безпідставне розташування на земельній ділянці залізниці в межах території станції Суми-Товарна чотирьох майданчиків, на яких складається вантаж-металобрухт, яку було 17.01.2022 зареєстровано Сумським районним управлінням поліції Головного управлінням національної поліції в Сумській області в реєстрі за № 2609.

Суди попередніх інстанцій установили, що на час розгляду цієї справи за позовом АТ "Українська залізниця" триває досудове розслідування у кримінальних провадженнях №12022205520000829 та №42021202540000162.

Водночас, суди попередніх інстанцій відхилили посилання АТ "Української залізниці" як на докази, що підтверджують факт здійснення відповідачем господарської діяльності на території позивача, на складені ним односторонні акти та на відкриті кримінальні провадження, установивши, що у зазначених позивачем документах не були встановлені факти знаходження будь-якого майна саме відповідача на земельних ділянках позивача та здійснення саме відповідачем будь-якої господарської діяльності станом на дату звернення з позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій також установили, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог схеми території земельної ділянки не містять будь-яких реквізитів та підписів, а тому не є документами, складеними уповноваженими органами у межах здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також не є висновками судової експертизи, проведеної у встановленому законом порядку.

Суди установили, що 28.03.2019 відповідач звертався до позивача із заявами № 14/28 та № 15/28 та просив розглянути питання надання можливості складування вантажу (брухту чорних металів) Приватному акціонерному товариству "Підприємство Вторсплав" на майданчику площею 0,0516 га за адресою: Сумська область, смт Краснопілля, біля залізничної станції площадка № 1 та на майданчиках: № 1, площею 0,1000 га; № 2, площею 0,0700 га; № 3, площею - 0, 1000 га; № 4, площею 0,1000 га, що розташовані на території Сумської міської ради за адресою: м.Суми, станція Суми-Товарна. Проте договори зі складування вантажів в матеріалах справи відсутні.

Водночас суди попередніх інстанцій виходили з того, що звернення відповідача у 2019 році до позивача із заявами щодо укладення договорів зі складування вантажів не підтверджує факт використання земельних ділянок відповідачем у 2026 році. Як й не підтверджують відповідні обставини зміст акта огляду земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 25.11.2020, на який посилався позивач.

При цьому, за висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими є доводи відповідача стосовно того, що сам по собі факт ненадання відповіді на листи позивача від 25.08.2021 № ДН-3-01-19/236, від 06.10.2021 № ДН-3-01-19/289 та від 13.01.2022 № ДН-3-01-19/9, не є доказом самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем та не підтверджує обставин, на які посилається позивач.

Крім того суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що відповідач на підтвердження відсутності господарської діяльності в сфері металобрухту надав баланс підприємства станом на 31.12.2025 з квитанцією, зі змісту яких вбачається, що загальна вартість залишків активів відповідача згідно з НП(С)БО 9 відображена у рядку 1100 "Запаси" та становить 7500,00 грн. Запаси включають в себе малоцінні та швидкозношувані предмети на загальну суму 2039,00 грн та будівельні матеріали на загальну суму 5476,15 грн (оборотно-сальдові відомості по рахунку 22 та 205).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач незаконно використовує спірні частини земельних ділянок, які надані позивачу на праві постійного користування, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

4.8. Як вже зазначалося, АТ "Українська залізниця", оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказувало на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання щодо продовження з власної ініціативи процесуального строку, встановленого законом, що, в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи та суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, та залишено без уваги судом апеляційної інстанції.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

У справі № 910/12005/22 (постанова Верховного Суду від 28.02.2024) залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу "Вигурівщина" про визнання недійсними та скасування рішень позачергових загальних зборів, оформлених протоколом у зв`язку із відсутністю кворуму, Верховний Суд, зокрема, не встановив фактів допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права, що б мало наслідком унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а доводи скаржника щодо відхилення судами попередніх інстанцій клопотань про долучення до матеріалів справи доказів, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, а тому відхилені.

У справі № 904/2104/19 (постанова Верховного Суду від 28.07.2020) розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудмонтаж Груп" до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про визнання банкрутом, в якій Верховний Суд передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції виснував про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права за переглядом оскаржуваної ухвали в частинах грошових вимог компанії Indumet Limited (Індумет Лімітед), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, АТ "Українська залізниця" вказує на неправильне застосування судом першої інстанції статті 119 Господарського процесуального кодексу України, а саме продовження судом з власної ініціативи процесуального строку, встановленого законом щодо подання відповідачем доказів.

Як свідчать матеріали справи ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.03.2026, зокрема, відкрито провадження у справі у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін за наявними матеріалами у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строку для подання заяв та заперечень до 23.03.2026. Встановлено позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 03.04.2026. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення до 13.04.2026.

ТОВ "Підприємство Вторсплав" 23.03.2026 подало до суду відзив на позовну заяву, а 13.04.2026 заперечення на відповідь на відзив із наданням доказів відсутності діяльності підприємства на спростування доводів позивача про розміщення майна відповідача на спірних частинах земельної ділянки.

Суд першої інстанції прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті справи та додані до таких заяв докази (відзив на позовну заяву від 23.03.2026, відповідь на відзив від 01.04.20026, заперечення від 13.04.2026), відмовивши у задоволенні клопотання позивача про відмову у прийнятті доказів відпвоідача.

Суд апеляційної інстанції при цьому відхилив доводи АТ "Українська залізниця" про порушення судом першої інстанції норм статті 119 Господарського процесуального кодексу України щодо продовження відповідачу процесуального строку на подання доказів, наданих у запереченнях, як такі, що не є підставами для скасування оскаржуваного рішення в силу приписів статті 277 зазначеного Кодексу.

У статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачені підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 вказаного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як свідчить зміст касаційної скарги доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами, фактичних обставин задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у позові. Однак з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду. Незгода скаржника з ухваленими судовими рішеннями у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у них, не свідчить про їх незаконність.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам, наявним у справі, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Правильне за суттю та законне рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, якщо вони не призвели до порушення основоположних принципів судочинства.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є правильними по суті і підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 та рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 у справі № 920/251/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак