Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №910/7314/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/7314/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 (суддя Нечай О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 (Сітайло Л. Г. - головуючий, судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) у справі

за позовом Бердянської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі:

1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України,

2) Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області

до 1) Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Бердянської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Бердянського морського порту),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія»

про визнання недійсними рішення, договору та стягнення 679 932,00 грн,

(У судове засідання з`явилася прокурор Єреп В. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») в особі Бердянської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Бердянського морського порту) (далі - Бердянська філія ДП «АМПУ») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія» (далі - ТОВ «РБУ «Промбудколія») про визнання недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель «Prozorro» за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи Бердянської філії ДП «АМПУ» (визначення переможця) від 28.03.2017, а також визнання недійсним договору від 12.04.2017 №28-В-БЕФ-17 щодо закупівлі послуг «Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (інв. №711)», укладеного між ДП «АМПУ» в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» та ТОВ «РБУ «Промбудколія». Також, просив стягнути з ТОВ «РБУ «Промбудколія» на користь ДП «АМПУ» в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» 679 932,00 грн, а з ДП «АМПУ», одержані ним за рішенням суду 679 932,00 грн, стягнути в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що порушення ТОВ «РБУ «Промбудколія» законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, призвело до спотворення результатів електронних торгів, у зв`язку з чим рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель «Prozorro» за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи Бердянської філії ДП «АМПУ» (визначення переможця) від 28.03.2017, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що, в свою чергу, свідчить про незаконність укладеного за підсумками проведення спірної закупівлі договору від 12.04.2017 №28-В-БЕФ-17 щодо закупівлі послуг «Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (інв. №711)». При цьому, в якості правових наслідків недійсності договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, позивачем зазначено про необхідність повернення відповідачем-2 одержаних ним коштів у розмірі 679 932,00 грн відповідачу-1 за вказаним правочином, в той час як отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі підлягають стягненню в дохід держави.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 14.03.2017 Бердянською філією ДП «АМПУ» на вебпорталі публічних закупівель «Рrоzоrrо» розміщено оголошення про проведення спрощеної/допорогової закупівлі UA-2017-03-14-000160-c про закупівлю послуг - Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) (ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 571 654,48 грн, без ПДВ.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах взяли два суб`єкти господарювання: ПП «Владікос» з пропозицією 571 000,00 грн та ТОВ «РБУ «Промбудколія» з пропозицією 566 610,00 грн.

27.03.2017 здійснено розкриття тендерних пропозицій.

Протоколом №4 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель «Рrоzоrrо» за кодом ДК 021:2015 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи (визначення переможця) Бердянської філії ДП «АМПУ» вирішено акцептувати пропозицію ТОВ «РБУ «Промбудколія», яка відповідає усім технічним вимогам та має найбільш економічно вигідну ціну - 566 610,00 грн.

Того ж дня на вебпорталі публічних закупівель «Рrоzоrrо» розміщено повідомлення про намір укласти договір.

12.04.2017 за результатами процедури проведення публічних торгів між ДП «АМПУ», в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» (замовник) та ТОВ «РБУ «Промбудколія» (виконавець) укладено договір №28В-БЕФ-17, за умовами якого виконавець зобов`язується надати, а замовник оплатити послуги з поточного ремонту стрілочного переведення №76 (инв. №711), у відповідності з технічним завданням, наведеним у додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору його ціна становить 566 610,00 грн без ПДВ, крім того сума ПДВ 113 322,00 грн. Всього ціна цього договору складає 679 932,00 грн.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що 21.04.2017 відповідачем-1 було перераховано відповідачу-2 203 979,60 грн, а 17.05.2017 - 475 952,40 грн.

03.01.2018 на вебпорталі публічних закупівель «Рrоzоrrо» сформовано звіт про виконання договору.

У подальшому Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проведено дослідження дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час проведених Бердянською філією ДП «АМПУ» (у системі електронних торгів «Рrоzоrrо») процедур закупівель, зокрема і закупівлі «Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-14-000160-с)».

За результатами проведеного дослідження виявлені ознаки вчинення ТОВ «РБУ «Промбудколія» та ПП «Владікос» порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, внаслідок чого розпорядженням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2019 №58/35-р розпочато розгляд справи №58/25-19.

Аналіз конкурсних пропозицій ТОВ «РБУ «Промбудколія», ПП «Владікос» та інших матеріалів, отриманих Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України під час дослідження, виявив обставини, які свідчать про вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів низки процедур закупівель, зокрема і закупівлі «Поточний ремонт стрілочного переведення №76 (инв. №711) ДК 021:2015: 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-14-000160-с)».

Адміністративна колегія Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи №58/25-19, ухвалила рішення від 06.05.2020 №58/7-рш «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» відносно ТОВ «РБУ «Промбудколія» та ПП «Владікос» та визнала, що останні своїми діями вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, проведених Бердянською філією ДП «АМПУ».

За порушення під час процедур закупівель на ПП «Владікос» та ТОВ «РБУ «Промбудколія» накладено штраф у розмірі 490 000,00 грн на кожного.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.04.2021 у справі №908/1256/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022, у задоволенні позову ПП «Владікос» про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 №58/7-рш відмовлено.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024, позов прокурора в інтересах держави, в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області залишено без розгляду. В іншій частині в позові відмовлено.

Судові рішення аргументовані тим, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Водночас Східний офіс Держаудитслужби, в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах. Відтак, у нього не виникло право на звернення до суду з даним позовом, тому у спірних правовідносинах Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не набув статусу позивача.

Інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років.

Такі протиправні дії під час проведення торгів не завдали шкоди матеріальним інтересам ані безпосередньо держави, ані створеного нею органу державної влади - позивача-1, оскільки у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи (не обмежено конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання), а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі. Зважаючи також на те, що тендер фінансувався не за кошти державного бюджету, цілком раціональним є використання коштів державного підприємства та відсутність порушення прав та законних інтересів органу управління замовника закупівлі - позивача-1.

Укладений між відповідачами правочин не в повній мірі відповідає основним принципам закупівель за публічні кошти, водночас відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільства, вчинений на шкоду інтересам держави як власника майна і підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи приписи частини першої статті 216 ЦК України, у випадку визнання договору недійсним, ДП «АМПУ», в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» буде змушене компенсувати ТОВ «РБУ «Промбудколія» вартість робіт, які були виконані останнім на виконання умов договору, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою, аніж на дату проведення процедури закупівлі. Пред`явлення такої вимоги не спрямоване на захист державних інтересів, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення. Прокурором не доведено, що в результаті визнання договору недійсним майнові права держави буде захищено та відновлено.

Підставою позову не є виконання робіт з завищенням цін або їх можливе виконання з використанням менших ресурсів, а виключно порушення вимог антиконкурентного законодавства, оскільки в даному випадку прокурор вдається до правового пуризму (надмірного формалізму із наданням переваги формі над змістом), що суперечить принципу правової визначеності, як складової верховенства права і не враховує реальних наслідків недійсності оспорюваного правочину, які потенційно можуть завдати державі більше шкоди аніж надати вигоди. У разі визнання договору недійсним відповідач-1 вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах, оскільки роботи виконані.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і задовольнити позовні вимоги.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували приписи ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 7, 8 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 1, 2, 5, 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 17.08.2020 у справі № 924/1240/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18, від 30.09.2020 у справі № 907/64/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19, від 17.12.2020 у справі № 905/120/19, від 17.02.2021 у справі № 911/1497/18, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, є Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області. Східний офіс Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області повідомили прокурора, зокрема, що спірна процедура закупівлі є завершеною, а договір, який укладений за результатами її проведення, виконаний. У зв`язку з цим, в Управління не має правових підстав для проведення моніторингу вказаної закупівлі. Разом з тим, право органів державного фінансового контролю на звернення до суду при встановленні фактів порушення цивільного, господарського чи іншого законодавства обмежено нормами пунктів 8, 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». За наведених підстав, вказані органи Держаудитслужби повідомили, що підстави звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про закупівлю, укладеного за результатами проведеної закупівлі, - відсутні.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 1, 3, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 4, 6, 10, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. ст. З, 13, 203, 215, 228 ЦК України у спірних правовідносинах (зокрема, наявності/відсутності порушення державних інтересів внаслідок порушення основоположного принципу публічних закупівель - добросовісної конкуренції серед учасників, та, як наслідок, спотворення торгів, укладення оспорюваного договору про закупівлю у зв`язку зі вчиненням антиконкурентних узгоджених дій).

Для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню не факт належного виконання договору про закупівлю, а дотримання приписів діючого на час його укладення законодавства, відповідність державним інтересам контракту, підписаного внаслідок спотворення торгів, що полягало у заміні конкуренції на координацію поведінки їх учасників. Окрім того, має бути вирішено питання чи є заходом відповідальності визнання правочину недійсним та чи звільняється від його застосування суб`єкт господарювання внаслідок порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників закупівлі та накладення на нього штрафу за антиконкурентні узгоджені дії.

Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України дійшло висновку, що учасники закупівлі є пов`язаними особами. У рішенні від 06.05.2020 у справі № 58/7-ш встановлено, що переможець цих торгів - ТОВ «РБУ «Промбудколія» та інший «технічний» учасник - приватне підприємство «Владікос» (далі - ПП «Владікос») у спірний період мали зв`язок через засновників, працівників. Судами не було досліджено вказані встановлені у справі № 908/1256/20 обставини, що мають преюдиційне значення у справі № 910/7314/23, та вказують на порушення ТОВ «РБУ «Промбудколія» вимог статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» та, тягне недійсність договору від 12.04.2017 № 28-В-БЕФ-17 (зі схожих мотивів виходив Верховний Суд у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/114/19).

Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 № 905/1250/18 вказав, що оспорюваний договір про закупівлю, яка проведена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України як такий, що суперечить цьому Закону та інтересам держави і суспільства, оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору.

Для оцінки відповідності оспорюваного правочину щодо відповідності приписам за ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 203 ЦК України не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі заподіяння шкоди (збитків).

Наслідки, що настають для порушника за вчинення узгоджених антиконкурентних дій, та наслідки, що застосовуються за результатами визнання правочину недійсним, за своєю юридичною суттю є різними юридичними категоріями. Застосування особливих наслідків недійсності - це фактично повернення в первісний майновий стан однієї із сторін недійсного правочину, яка не мала умислу вчинити правочин, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та стягнення за рішенням суду в дохід держави з іншої сторони, яка мала умисел вчинити правочин, визнаний судом недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, одержаного нею за правочином або належного їй на відшкодування виконаного.

Очевидним є порушення інтересів держави в публічній сфері, оскільки вчинення ТОВ «РБУ «Промбудколія» антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання товарів за рахунок публічних коштів за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників та при формальному створенні учасниками тендера її видимості.

23.02.2026 та 22.09.2026 прокурор подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

Верховний Суд ухвалою від 13.11.2024 передав справу № 922/3456/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норм права (частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, частини першої статті 208 Господарського кодексу України, статей 6, 50, 51, 52, 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 стосовно можливості застосування, передбачених положеннями частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, наслідків недійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, у разі визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглянула вказану справу та ухвалила постанову від 19.12.2025, в якій виклала, зокрема, наступні правові висновки:

«…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення».

«Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа «Kurban v. Turkey» (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (статті 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні, наведеному у частині третій статті 228 ЦК України.

Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Об`єднана палата звернула увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави»;

Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

Тим не менше, Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним».

За умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:

по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;

по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

…. як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП «ЛСВ «Моноліт» на корить СКП «Харківзеленбуд»).

СКП «Харківзеленбуд» неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони».

Відтак, Об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з ПП «ЛСВ Моноліт» на користь СКП «Харківзеленбуд» 2 370 000 грн, а з СКП «Харківзеленбуд» одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

У вирішенні доводів скаржника Суд з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує наведені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблені у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсним договору та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Так, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, встановили, що прокурор у цій справі не довів того, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, тобто таким, який би підлягав визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 228 ЦК України.

Як встановили суди, єдиним доказом, наданим Прокурором на доведення обставин порушення відповідачем приписів частини третьої статті 228 ЦК України при укладенні спірного Договору, є рішення Антимонопольного комітету України. Разом з тим сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства в контексті визначеного статтею 228 ЦК України обов`язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Фактично підставою позовних вимог є виключно порушення вимог антиконкурентного законодавства. І як зазначала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, сам по собі встановлений Рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, у цій справі не встановлено обставин наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким було б встановлено порушення інтересів держави та суспільства, наявність якого могла б стати підставою для застосування в цьому випадку положень частини третьої статті 228 ЦК України. Як встановили суди, 03.01.2018 на вебпорталі публічних закупівель «Рrоzоrrо» сформовано звіт про виконання спірного договору. Більше того, за порушення під час процедур закупівель на ПП «Владікос» та ТОВ «РБУ «Промбудколія» накладено штраф у розмірі 490 000 грн на кожного.

За таких обставин, з урахуванням правової позиції, викладеної об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 та встановлених судами обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у позові.

5.4. У свою чергу, у контексті зазначених доводів Верховний Суд також зауважує, що прокурор подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ГПК України.

Клопотання прокурора мотивовано тим, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025, всупереч положенням частини другої статті 302 ГПК України уточнила, а не відступила від висновків, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України. У свою чергу, «уточнюючи» такі висновки та зазначаючи, що норма частини третьої статті 228 ЦК України містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства та несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, об`єднана палата Верховного Суду обмежила поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку. Тобто, фактично виключила норми частини третьої статті 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах, оскільки такий висновок створює умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися.

У свою чергу, ухвалою від 24.02.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу №910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч.5 ст.302 ГПК. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила про існування виключної правової проблеми, яка має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважала, що наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії. Вирішення цієї правової проблеми забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності в питанні невідповідності правочину інтересам держави та суспільства та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених ч.3 ст.228 ЦК.

Проте, ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу №910/20111/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, зокрема, таке: доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні ч.3 ст.228 ЦК внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови; натомість правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено.

Крім того, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2026 справу № 910/7314/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду саме з мотивів, наведених у клопотанні прокурора, зокрема, для уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, а також з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо комплексного застосування положень статей 203, 215 ЦК (щодо недійсності правочину, вчиненого з порушенням інтересів держави і суспільства) та статті 228 ЦК України.

Однак, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 910/7314/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. З огляду на викладене, відсутні підстави для повторної передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання прокурора про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2026 мотивовані тим, що потребує необхідністю уточнення питання про те, що норми ст. 228 ЦК України регламентують лише особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів та не визначають інших особливих умов їх застосування, окрім як порушення публічного порядку або вчинення його з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також чи є правочини, визначені частинами першою, другою статті 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у частині третій статті 228 ЦК України.

Також прокурор стверджує, що відсутність нормативно закріплених критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, об`єктивно зумовлює різне тлумачення та застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України судами та свідчить про існування виключної правової проблеми.

У клопотаннях прокурор посилається на постанови Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, від 08.05.2025 у справі №420/12471/22, від 16.04.2025 у справі №924/971/23, від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24 та інші, водночас викладені у них висновки не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Верховний Суд не наводив протилежного підходу щодо правової природи статті 228 ЦК України.

Верховний Суд відхиляє посилання прокурора і на висновки, викладені у постановах від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, адже правова позиція зазнала змін та конкретизації із ухваленням постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 (аналогічні аргументи Верховним Судом оцінено у п. 8.40 постанови від 03.03.2026 у справі №908/2939/23 та п. 86 постанови від 19.08.2026 у справі 913/318/23).

У клопотаннях прокурор не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу (уточнення) висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 щодо застосування статті 228 ЦК України, як і не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту). Аргументи прокурора у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та на незгоді з правовою позицією, викладеною у вказаній постанові; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу (уточнення) від правової позиції, викладеної у вказаній постанові. Крім того, посилання на долучені наукові висновки також не вказують на наявність ґрунтовних підстав для повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У свою чергу, саме лише посилання прокурора на те, що у провадженні господарських судів перебуває значна кількість аналогічних спорів не вказує на обґрунтованість підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

5.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Згідно з частинами 1, 4 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні» контроль за дотриманням законодавства в сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі в порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

За приписами пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення № 43), визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, Від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 17.08.2020 у справі № 924/1240/18 та інших, якими обґрунтована касаційна скарга.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Східний офіс Держаудитслужби, в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах. Відтак, у нього не виникло право на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Тобто, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У свою чергу, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 вказаного Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Отже, колегія суддів зауважує, що суди дійшли правильного висновку про те, що Держаудитслужба є належним органом, який може звернутися із позовом у спірних правовідносинах. Втім, незважаючи на викладене, суди вказали, що Східний офіс Держаудитслужби, в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах. Зазначене, на думку судів, вказує на те, що у Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не виникло право на звернення до суду з даним позовом, а тому не набув статусу позивача.

Однак, зазначені аргументи фактично не враховують доводи прокурора щодо бездіяльності вказаного органу, що і є, у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру», однією з підстав для представництва інтересів держави прокурором саме внаслідок нездійснення захисту інтересів держави

Попри те, що суди не врахували доводи прокурора, що підставою для звернення з позовом, зокрема, є бездіяльність Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області щодо захисту відповідних порушених прав та передчасно дійшли висновку про відсутність підстав для представництва інтересів держави в цій частині, з огляду на наявність підстав для відмови у позові щодо суті позовних вимог, зокрема з мотивів наведених вище, відсутні підстави для скасування судових рішень в цій частині.

5.6. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що підстави касаційного оскарження не підтвердилася, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 910/7314/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ