Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/10415/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10415/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі - Агенція, позивач, скаржник-1) - ОСОБА_1. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (далі - Товариство, відповідач, скаржник-2) - ОСОБА_2. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Агенції

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 (головуючий - суддя Бойко Р.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 (головуюча - суддя Скрипка І.М., судді Бестаченко О.Л., Шаратов Ю.А.)

і касаційну скаргу Товариства

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 (головуюча - суддя Скрипка І.М., судді Бестаченко О.Л., Шаратов Ю.А.)

у справі за позовом Агенції

до Товариства

про стягнення штрафних санкцій у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4,.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - Підприємство, у подальшому вказана юридична особа приєднана до Агенції) звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення штрафних санкцій у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем прострочено виконання зобов`язань за державним контрактом (договором) про закупівлю з поставки товару, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6, нарахованої за період з 01.05.2024 до 06.06.2024.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.02.2026 у цій справі позов задовольнив частково, стягнув з Товариства на користь Агенції ІНФОРМАЦІЯ_7 судового збору.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.07.2026 у цій справі апеляційну скаргу Агенції задовольнив частково, рішення суду першої інстанції, скасував частково, виклавши резолютивну частину в редакції постанови, а саме стягнув з Товариства на користь Агенції ІНФОРМАЦІЯ_8 судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Агенція, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні позовних вимог з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з Товариства ІНФОРМАЦІЯ_4, з яких: ІНФОРМАЦІЯ_10 штрафу.

3.2. Товариство, посилаючися на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі Агенція зазначає, що:

4.1.1. ухвалюючи оскаржувану постанову та зменшуючи розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50 %, суд апеляційної інстанції не врахував належним чином правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України [втрата чинності від 28.08.2025]) та частини другої статті 617 ЦК України щодо необхідності встановлення та доказування конкретних виняткових обставин, які виправдовують втручання суду в погоджений сторонами розмір договірної відповідальності, викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18, від 30.07.2024 у справі № 910/17079/23, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4390/23, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 [пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)];

4.1.2. суд апеляційної інстанції, визнавши наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %, в порушення вимог статей 74, 76, 86, 236, 269 ГПК України, не встановив і не зазначив у постанові, якими саме конкретними діями Товариства підтверджується вжиття ним усіх залежних від нього заходів для належного та своєчасного виконання державного контракту; не конкретизував, які саме докази підтверджують істотну диспропорційність санкцій наслідкам порушення, яка свідчить про винятковість випадку, які конкретні фактичні обставини із цих доказів встановлені та яким чином саме вони обґрунтовують зменшення відповідальності не на 10 %, 20 %, 30 % чи в іншому розмірі, а саме на 50 %;

4.1.3. суд апеляційної інстанції сам установив відсутність належного дослідження причинно-наслідкового зв`язку між обставинами, які виникли у діяльності контрагента відповідача, та простроченням поставки Товариством, однак не усунув цей недолік під час апеляційного перегляду і водночас врахував зазначені обставини при прийнятті рішення про зменшення санкцій (пункт 4 частини другої статті 287 у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

4.2. У касаційній скарзі Товариство зазначає, що:

4.2.1. суд апеляційної станції неправильно застосував статтю 233 ГК України щодо зменшення розміру санкцій, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, та частину третю статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22; постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2026 у справі №908/3309/25;

4.2.2. судом апеляційної інстанції не приділено уваги пункту 8.1 договору, яким сторони (позивач і відповідач) визначили, що відповідальність сторін (зокрема розмір неустойки) обмежена документально підтвердженими витратами (збитками), а матеріали справи не містять доказів завдання збитків позивачу, як і не містять доказів завдання будь-яких негативних наслідків.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, подану Товариством, заперечив доводи скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, задовольнити касаційну скаргу Агенції та судові витрати покласти на відповідача.

5.2. Від відповідача відзив на касаційну скаргу, подану Агенцією, у визначений Судом строк не надійшов

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції таке:

- за наслідками процедури публічної закупівлі 12.03.2024 Підприємством (правонаступником якого є Агенція) [замовник] і Товариством (постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю НОМЕР_1 (далі - Контракт), відповідно до умов якого:

• постачальник зобов`язався поставити замовнику товар, найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором (пункт 1.1);

• постачальник зобов`язався здійснити поставку товару за цим Договором у строк, визначений у Специфікації (Додаток №1), або в строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору. Вказані у Специфікації (Додаток №1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням замовника, але у будь-якому випадку - за погодженням сторін (пункт 4.1);

• поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у Специфікації (Додаток №1). Поставка товару здійснюється відповідно до умов Incoterms 2020. Поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад отримувача (на території України, крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309) [пункти 4.2, 4.4, 4.5];

• право власності на товар переходить від постачальника до отримувача після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього Договору (пункт 4.7);

• у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5 відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань. За порушення строку поставки товару понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими) [пункт 8.2];

• у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов цього Договору. Штраф, пеня за несвоєчасне/неякісне постачання товару нараховується постачальнику за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов`язання (пункт 8.4);

• Контракт вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та дії протягом строку, вказаного в Специфікації (Додаток №1) [пункт 13.1];

• Товариство зобов`язалося поставити Підприємству товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_11

• Товариство повинне поставити Підприємству товар 3 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_12

• відповідно до пункту 2.1 загальна ціна Договору становить ІНФОРМАЦІЯ_13 (пункт 3 Специфікації від 12.03.2024);

• відповідно до пункту 3.1 Договору оплата вартості поставленого товару здійснюється замовником подекадно, а саме протягом 10 банківських днів з дня наступного за декадою, протягом якої поставлено товар, на підставі підписаних сторонами та отримувачем відповідних актів приймання товару. У разі проведення оплати за партію товару на умовах часткової попередньої оплати остаточний розрахунок за партію поставленого товару здійснюється замовником протягом 10 банківських днів з моменту підписання відповідного акта приймання товару, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника та/або отримувача (пункт 4 Специфікації від 12.03.2024);

• у пункті 6 Специфікації від 12.03.2024 вказано, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.05.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання;

- Товариством поставлено Підприємству товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_13- Підприємство звернулося до Товариства з претензією від 31.07.2024 вих.№2165/3313 (з урахуванням викладених у листі від 14.08.2025 вих.№2165/5790/06-2025 уточнень), в якій посилаючися на порушення постачальником строків поставки товару, просило сплатити штрафні санкції у сумі ІНФОРМАЦІЯ_4;

- спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про несвоєчасну поставку відповідачем товару, у зв`язку з чим, на його думку, наявні правові підстави для стягнення з Товариства штрафу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6, нарахованої за період з 01.05.2024 до 06.06.2024.

6.2. Суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкції на 90% виходячи, зокрема, з такого:

- для виконання своїх зобов`язань за контрактом відповідачем залучено контрагента - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_14" (далі - ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14») за Договором поставки від 14.03.2024 №12-П-01/24 (оригінал договору був досліджений в судовому засіданні 24.02.2026);

- для контрагента Товариства ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14», яке зобов`язалося виготовити третину товару, що мав бути поставлений позивачу, настали форс-мажорні обставини;

- суд першої інстанції вказав, що обізнаний, що відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

- відповідач і не заперечує допущення ним прострочення поставки товару та наявність правових підстав для застосування штрафних санкцій, не стверджує про настання для нього форс-мажорних обставин, а лише наводить виключні обставини, які вплинули на належне виконання ним своїх зобов`язань за Контрактом, в той час як, на думку суду першої інстанції, знищення ракетним ударом виробничих потужностей контрагента, який мав поставити третину товару, є такими обставинами;

- всі доводи позивача з приводу ненастання для відповідача форс-мажорних обставин, неповідомлення постачальником замовника про їх настання у встановлений Контрактом строк, судом першої інстанції не розглядалися по суті, бо у цьому випадку судом не вирішується питання про настання для відповідача форс-мажорних обставин (Товариство про це і не стверджувало у своїх заявах по суті спору);

- суд першої інстанції звернув увагу позивача, що якби Товариство довело настання для нього форс-мажорних обставин, то до нього взагалі не підлягали б застосуванню штрафні санкції, натомість відповідач визнає правомірність застосування до нього штрафних санкцій, проте просить зменшити їх;

- суд першої інстанції не погодився з позивачем, що оскільки Контракт укладений під час війни, то Товариство (або його контрагент) могло та повинне було передбачити наведені обставини, оскільки кількість та тривалість обстрілів країни-агресора не мають характеру передбачуваних, тим більше, що Російська Федерація нехтує міжнародним законодавством і систематично завдає ударів по цивільній та/або критичній інфраструктурі України;

- тобто саме по собі повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України не свідчить про настання форс-мажорних обставин, тим більше якщо правочин укладений після початку повномасштабної війни, однак завдання по виробничих потужностях особи ракетного удару є форс-мажорною обставиною. А відтак відповідач не зможе компенсувати сплачені позивачу штрафні санкції за рахунок пред`явлення вимог до ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14»;

- судом першої інстанції враховано незначну відмінність між ціною одиниці товару, яка закуповувалася відповідачем у ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14», та ціною товару, за якою він постачався позивачу, що виключає можливість надмірних прибутків Товариства внаслідок виконання Контракту;

- судом першої інстанції враховано, що незважаючи на настання для контрагента відповідача, який мав поставити третину товару, форс-мажорних обставин, відповідачем було допущено незначне прострочення поставки товару - 3 та 37 календарних днів, що за наведених обставин свідчить про вжиття Товариством всіх залежних від нього заходів для якнайшвидшого виконання своїх зобов`язань;

- Товариством поставлено позивачу обумовлений Контрактом товар в повному обсязі, на відміну від інших відомих суду першої інстанції випадків коли державні контракти про закупівлю товарів ІНФОРМАЦІЯ_27 не виконувались взагалі;

- при цьому, обумовлений Контрактом товар (ІНФОРМАЦІЯ_36) не являється медикаментами, їжею чи зброєю, тому, на думку суду першої інстанції, хоч відповідач мав би належно виконати свої зобов`язання, проте прострочка поставки товару не становила критичної загрози для обороноздатності нашої країни та/або безпеки військовослужбовців.

6.3. Суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Агенції задовольнив частково, рішення суду першої інстанції, скасував частково, з огляду, зокрема, на таке.

6.3.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач, підписавши договір, взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару у вищезазначені терміни, проте, поставка товару відбулася з простроченням визначених умовами договору строків, зокрема:

- за актом №72 приймання товару від 03.05.2024 поставлено товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_15

- за актом №274 приймання товару від 07.06.2024 поставлено товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_16.

6.3.2. Відтак, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено та відповідачем не заперечується, що останній частково здійснив поставку товару в порушення умов Контракту, а саме з порушенням строків поставки.

6.3.3. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6, нарахованої за період з 01.05.2024 до 06.06.2024, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що він є підставним та арифметично правильним, розрахований з урахуванням розмірів заборгованості та періоду прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача. В свою чергу, відповідач не зазначав про неправильність здійсненого позивачем розрахунку та не скористався своїм правом на надання контррозрахунку.

6.3.4. Вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке.

6.3.5. Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем допущено прострочення строків поставки товару, зокрема, за актом №72 приймання товару від 03.05.2024 поставлено товар типу ІНФОРМАЦІЯ_17 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_16, внаслідок чого пеня складає 3 283 381,29 грн і штраф - 1 221 678,84 грн.

6.3.6. У відзиві на позовну заяву відповідачем викладено клопотання про зменшення заявленої до стягнення неустойки на 90%, яке мотивовано таким:

- по-перше, прострочення поставки на строк у 2 та 37 днів не може вважатися значним чи таким, що суттєво в цілому вплинуло на виконання зобов`язання за договором. Насамперед, слід врахувати, що з ІНФОРМАЦІЯ_18 тобто 2/3 поставлено вчасно, а тому це незначне прострочення не позбавило замовника очікуваного результату, не створило непоправних наслідків і перебуває у межах допустимого розумного відхилення для договорів такого обсягу та складності;

- по-друге, поставка товару відбулася на повний об`єм поставки за договором з певним запізненням від визначеного договором строку (30.04.2024) через діючі з 26.04.2024 і доведені саме для цього договору форс-мажорні обставини: вiйськова агресiя Російської Федерації проти України, яка стала підставою введення воєнного стану, військові дії, ракетні обстріли міста Запоріжжя, як наслідок неможливість своєчасного виконання зобов`язань Товариством за Контрактом;

- відповідно до пункту 10.2 Контракту, враховуючи той факт, що під час погодження та підписання цього Договору Сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у пункті 10.1 цього Договору, Сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу Договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об`єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього Договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно-правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору; критичне пошкодження об`єктів інфраструктури (доріг, складів), що впливає на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, тощо. У разі настання таких обставин, Сторони діють відповідно до положень пункту 10.6 цього Договору та без застосування положень пункту 10.7 цього Договору;

- згідно з умовами пункту 10.3 Договору у разі настання під час строку дії воєнного стану або після його завершення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), передбачених пунктом 10.4 цього Договору, до них застосовуються положення пункти 10.4-10.9 цього Договору;

- відповідно до пункту 10.4 Договору при настанні надзвичайних та невідворотних форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема тих, які передбачені в частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», які об`єктивно унеможливлюють повне або часткове виконання Сторонами зобов`язань, передбачених умовами Договору, строк виконання таких зобов`язань може бути відкладений на час, протягом якого діятимуть такі обставини, за умови, якщо Сторони не знайдуть інших прийнятних альтернативних способів виконання таких зобов`язань, як це передбачено пунктом 10.6. цього Договору;

- згідно з пунктом 10.5 Договору протягом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), передбачених пунктом 10.4 цього Договору, та за умови дотримання вимог цього розділу, Сторони не несуть відповідальності за невиконання умов Договору, якщо це невиконання стало наслідком форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), причин, що знаходяться поза сферою контролю Сторони, яка не виконує свої зобов`язання;

- отже, Сторони, на час укладання договору, обумовили випадок при якому жодна з сторін не має нести відповідальність та відповідно погодили умови застосування таких умов;

- за позицією відповідача, виникненню форс-мажорних обставин передували такі обставини;

- для виконання спірного договору в частині 1/3 партії зі всього об`єму Товариство залучило іншого виробника із м. Запоріжжя - ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14», за договором поставки від 14.03.2024 №12-П-01/24 на поставку ІНФОРМАЦІЯ_19;

- але, у цього постачальника з м. Запоріжжя сталися трагічні події - недалеко від адмінбудівлі ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» 08.04.2024 о 12:20 год. збройні формування російської федерації нанесли 1 ракетний удар по території ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_20», у якого ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» орендувало приміщення. Внаслідок ракетного удару знищено орендовану будівлю, загинуло 3 цивільних осіб і 6 були поранені. Через цей ракетний удар знищені матеріали, необхідні для виготовлення тієї частини товару, який мав виготовити і поставити запорізький постачальник за договором поставки від 14.03.2024 №12-П-01/24;

- зруйнована будівля знаходилася у користуванні ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2024 №020104, укладеного ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» та ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_20». За цим фактом відкрито кримінальне провадження №22024080000000593 від 08.04.2024;

- ще до завершення строків поставки ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» листом від 17.04.2024 №041701 повідомило Товариство про неможливість своєчасно виконати це зобов`язання саме у зв`язку із виникненням 08.04.2024 форс-мажорних обставин, викликаних ракетним обстрілом м. Запоріжжя та руйнування будівлі, яка використовувалась ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» у господарській діяльності, та в якій була зіпсована сировина, необхідна для виготовлення товару для виконання вищевказаного договору ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» перед Товариством;

- надалі, ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_14» листом від 26.04.2024 №042601 повідомило про затримку поставки;

- листом 30.04.2024 №382/04/ТП Товариство повідомило позивача електронною поштою про настання обставин непереборної сили з 26.04.2024 (дотримуючись умов пункту 10.4 Договору негайно упродовж 3 робочих днів з моменту ix виникнення (враховуючи, що 27.04.2024 та 28.04.2024 були вихідними днями). Лист про настання форс-мажорних обставин направлено на другий робочий день з моменту настання обставин непереборної сили 30.04.2024, тому вказує, що зауваження відповідача про недотримання процедури повідомлення про форс-мажор спростовується наданими в матеріали справи доказами;

- надалі, вже за фактом отримання Сертифікату від 20.08.2024 №3200-24-1582 Київської обласної (регіональної) торгово-промисловою палатою Товариство листом від 26.08.2024 вих.№26/08/ТП1 надало його позивачу, яким підтвердило наявність обставин непереборної сили терміном дії з 26.04.2024 до 10.06.2024, тобто за період, протягом якого і була виконана поставка, а також просило внести зміни до державного контракту про закупівлю шляхом перенесення кінцевого строку поставки 30.04.2024 на строк дії таких обставин до 14.06.2024, але цей лист залишився зі сторони позивача без відповіді;

- всі вищенаведені обставини у тексті Сертифікату від 20.08.2024 №3200-24-1582 встановила Київська обласна (регіональна) ТПП;

- за висновками відповідача, внаслідок цього Товариство було позбавлено можливості своєчасно виконати свої зобов`язання за спірним договором перед позивачем, але попри дію обставин непереборної сили - сторона постачальника доклала всіх можливих зусиль для приведення умов договору в частині подовження строку поставки на строк дії виключних обставин та для виконання поставки в повному обсязі;

- відповідач вказує, що позивач з самого початку з 30.04.2024 був обізнаний про настання форс-мажорних обставин, що є доведеним і виключає підстави вважати поставку за договором простроченою, адже має місце повне виконання договору у період дії форс-мажорних обставин (ракетний приліт на склад);

- при цьому постачальник (Товариство) вжив усіх можливих заходів для уникнення настання негативних наслідків та здійснив поставку;

- відповідач вважає, що вказаний сертифікат підтверджує, що затримка у 2 та 37 днів має виправданий характер і не може розцінюватися як винне порушення умов договору.

6.3.7. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що за умовами Контракту, а саме пунктами 1.1, 1.2 постачання товару здійснюється з метою поставки товару, Отримувачами Товару є Об`єднані центри забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1, до яких здійснюється постачання Товару (далі - Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни. Наразі, в умовах впровадженого в Україні воєнного стану, всі ресурси мають бути направлені в першу чергу на обороноздатність України для відсічі російської агресії.

6.3.8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, укладаючи договір 12.03.2024, тобто після введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, відповідач, як постачальник товару, мав розуміти та передбачати всі ризики настання для нього несприятливих обставин, та, враховуючи призначення товару, сприяти якнайшвидшому виконанню зобов`язань зі свого боку.

6.3.9. Суд апеляційної інстанції вказав, що до того ж, у пункті 10.1 Контракту зазначено, що сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання:

і) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введений воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та відповідно до Указу Президента України від 6 листопада 2023 року №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 8 листопада 2023 року №3429- IX, в Україні продовжений строк дії воєнного стану з 16 листопада 2023 року строком на 90 діб (до 14 лютого 2024 року включно);

іі) відповідно до загального офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі - ТПП України) від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану засвідчена ТПП України як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили); цим листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

ііі) строк дії воєнного стану може бути змінений та/або подовжений в будь-який час після укладання цього Договору.

Таким чином, Сторони свідомо укладають Договір, який буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися Сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу Договору.

6.3.10. Суд апеляційної інстанції вказав, що у пункті 10.2 Контракту сторони зазначили, що враховуючи той факт, що під час погодження та підписання цього Договору Сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у пункті 10.1 цього Договору, Сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу Договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об`єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього Договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно- правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору; критичне пошкодження об`єктів інфраструктури (доріг, складів), що впливає на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, тощо. У разі настання таких обставин, Сторони діють відповідно до положень пункту 10.6 цього Договору та без застосування положень пункту 10.7 цього Договору.

6.3.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що, виходячи з наведених умов договору, з якими погодився відповідач, останній усвідомлював, що товар за договором використовується для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни, а також мав вжити заходів задля його своєчасної поставки, а у випадку прострочення нести відповідальність передбачену договором.

6.3.12. Суд апеляційної інстанції виснував, що порушення строків поставки товару для забезпечення потреб оборони держави під час воєнного стану не може розцінюватися як малозначне або таке, що не має істотного значення.

6.3.13. Відповідач вказує, що для виконання спірного договору в частині 1/3 партії з усього об`єму Товариство залучило іншого виробника із м. Запоріжжя - ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_14", за договором поставки від 14.03.2024 №12-П-01/24 на поставку ІНФОРМАЦІЯ_19. Як зазначає відповідач, у цього постачальника з м. Запоріжжя сталися трагічні події - недалеко від адмінбудівлі ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_14" 08.04.2024 о 12:20 збройні формування Російської Федерації нанесли 1 ракетний удар по території ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_20", у якого ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_14" орендувало приміщення. Внаслідок ракетного удару знищено орендовану будівлю, загинуло 3 цивільні особи і 6 поранені. Відповідач стверджує, що через цей ракетний удар знищені матеріали, необхідні для виготовлення тої частини товару, який мав виготовити і поставити запорізький постачальник за договором поставки від 14.03.2024 №12-П-01/24.

6.3.14. Ще до завершення строків поставки ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_14" листом від 17.04.2024 №041701 повідомило Товариство про неможливість своєчасно виконати це зобов`язання саме у зв`язку із виникненням 08.04.2024 форс-мажорних обставин. У свою чергу листом 30.04.2024 №382/04/ТП Товариство повідомило позивача електронною поштою про настання обставин непереборної сили з 26.04.2024.

6.3.15. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач зазначає, що Товариство листом від 26.08.2024 вих.№26/08/ТП1 надало позивачу Сертифікат від 20.08.2024 №3200-24-1582 Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати, яким підтверджувалась наявність обставин непереборної сили терміном дії з 26.04.2024 до 10.06.2024, тобто за період, протягом якого і була виконана поставка, а також просило внести зміни до державного контракту про закупівлю шляхом перенесення кінцевого строку поставки 30.04.2024 на строк дії таких обставин до 14.06.2024, але цей лист залишився з боку позивача без відповіді.

6.3.16. Посилаючися на те, що замовник не зазнав ніяких збитків або шкоди у зв`язку із незначним простроченням поставки, наявність виняткової ситуації із завдання ракетного удару по виробничим потужностям контрагента відповідача, в той час як поставка виконана на 100% з незначним простроченням на 2 і 37 днів, Товариство просило суд зменшити заявлену до стягнення неустойку на 90%.

6.3.17. Позивач вказував, що відповідачем надано сертифікат Київської обласної (регіональної) ТПП на підтвердження форс-мажорних обставин відносно руйнування об`єктів нерухомого майна сторонніх осіб (не сторони укладеного контракту). При цьому, позивач звернув увагу суду, що постачальником надано інформаційну довідку від 22.02.2024 за вих.№22/2/07, відповідно до якої відповідач є виробником запропонованого товару - ІНФОРМАЦІЯ_21, в цехах: "ІНФОРМАЦІЯ_22, "ІНФОРМАЦІЯ_23, "ІНФОРМАЦІЯ_24, в яких виготовлятиметься товар для замовника.

6.3.18. Позивач зазначив, що постачальник повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин вже після отримання ним претензії про сплату штрафних санкцій. Крім того, сторони при укладенні договору погодили, що засвідчення наявності форс-мажору відбувається виключно сертифікатом Торгово-промисловою палатою України, в той час як відповідачем надано сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати. Окрім того, сертифікат про форс-мажорні обставини від 20.08.2024 надано ДП "ІНФОРМАЦІЯ_25" 26.08.2024, тобто в розумінні пункту 10.7 Контракту він наданий після 10 робочих днів з дня виникнення таких обставин, а тому позивач вважає, що Товариство не має права посилатись на такі форс-мажорні обставини, як на підставу звільнення від відповідальності.

6.3.19. Також позивач заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки на 90%, посилаючись на те, що неналежне виконання своїх зобов`язань постачальником має негативний вплив на обороноздатність країни, а Товариство повинне було врахувати всі ризики підприємницької діяльності в частині поставки товару ІНФОРМАЦІЯ_27 до 30.04.2024. Підприємство вважає, що ні воно, ні військові частини не повинні нести для себе несприятливих наслідків через неможливість забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_26 під час воєнного стану через неналежну підприємницьку діяльність Товариства.

6.3.20. Позивач звернув увагу суду, що відповідно до даних загальнодоступного ресурсу в мережі Інтернет "Опендатабот" (https://opendatabot.ua/) чистий прибуток Товариства у 2021 році складав 1 076 800 грн, а в 2024 році 12 852 000 грн, що спростовує його твердження про збитковість діяльності підприємства.

6.3.21. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що обумовлений Контрактом товар (ІНФОРМАЦІЯ_36) не являється медикаментами, їжею чи зброєю, тому, на думку суду, хоч відповідач мав би належно виконати свої зобов`язання, проте прострочка поставки товару не становила критичної загрози для обороноздатності нашої країни та/або безпеки військовослужбовців.

6.3.22. Колегія суддів апеляційної інстанції вважала зазначений висновок суду першої інстанції хибним, зробленим без урахування характеру правовідносин сторін та фактичного призначення товару.

6.3.23. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- постачання товару за спірним державним контрактом здійснювалося з метою забезпечення потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни, що прямо випливає з умов Контракту, відповідно до яких отримувачами товару є ІНФОРМАЦІЯ_28, а, отже, спірні правовідносини безпосередньо стосуються забезпечення обороноздатності держави під час дії правового режиму воєнного стану;

- речове забезпечення військовослужбовців, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_29, є складовою системи ІНФОРМАЦІЯ_30 і безпосередньо впливає на можливість виконання ІНФОРМАЦІЯ_31;

- сам по собі факт того, що товар не є медикаментами, їжею чи зброєю, не свідчить про відсутність його значення для забезпечення обороноздатності держави, а такий підхід суду є формальним та не відповідає реальному змісту правовідносин сторін, оскільки система забезпечення Збройних Сил України є комплексною, і належне функціонування військових формувань залежить від своєчасного забезпечення усіма видами матеріальних ресурсів, у тому числі речовим майном;

- суд першої інстанції фактично виходив з того, що наявність сертифіката Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини є достатньою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, однак такий підхід суперечить як положенням законодавства, так і усталеній судовій практиці Верховного Суду;

- сам по собі сертифікат Торгово-промислової палати України не є доказом неможливості виконання конкретного зобов`язання та не має преюдиційного характеру, а тому підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами;

- водночас суд першої інстанції не встановив, чи дійсно зазначені у сертифікаті обставини безпосередньо впливали на можливість виконання відповідачем саме цього договору, не дослідив питання наявності причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та порушенням строків поставки товару, не встановив, чи вжив відповідач усіх можливих заходів для виконання зобов`язання та мінімізації наслідків можливого порушення строків поставки, а також не дослідив питання співмірності заявлених штрафних санкцій наслідкам порушення зобов`язання;

- у цьому випадку відповідач самостійно обрав контрагента для виконання частини своїх зобов`язань за державним контрактом, а тому всі наслідки діяльності такого контрагента несе саме відповідач, тоді як суд першої інстанції фактично переклав ризики господарської діяльності відповідача на державу в особі замовника, що прямо суперечить змісту частини другої статті 617 ЦК України;

- у той же час суд першої інстанції правильно виснував, що, незважаючи на настання для контрагента відповідача форс-мажорних обставин, відповідачем було допущено незначне прострочення поставки товару - 3 та 37 календарних днів, що свідчить про намагання Товариства вжити усіх залежних від нього заходів для якнайшвидшого виконання своїх зобов`язань.

6.3.24. Суд апеляційної інстанції вказав, що на переконання колегії суддів, у цьому випадку, заявлений позивачем розмір пені та штрафу є завищеним, несправедливим, та не повністю відповідає несвоєчасно виконаним відповідачем зобов`язанням.

6.3.25. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- як вбачається із наявних в матеріалах справи актів приймання товару Товариством своєчасно виконано своє зобов`язання щодо поставки товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_32 поставлений відповідно до актів приймання товару від 03.05.2024 №75 та від 07.06.2024 №274 з простроченням;

- відповідачем у відзиві та його представником у судовому засіданні визнано допущення ним порушення строків поставки товару в частині товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_33;

- у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з Товариства штрафу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6, нарахованої за період з 01.05.2024 до 06.06.2024;

- вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, Господарський суд міста Києва повинен був оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо;

- при цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання;

- у матеріалах справи наявні докази істотної диспропорційності санкцій наслідкам порушення, які свідчать про винятковість випадку;

- у той же час, сам по собі факт виконання зобов`язання з простроченням та посилання на виробничі/логістичні труднощі не є підставами для надмірного зменшення відповідальності, погодженої сторонами у державному контракті;

- колегія суддів апеляційної інстанції взяла до уваги те, що відповідно до пункту 1 частини дев`ятої постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» від 27.01.2023 №76 визначено, що Підприємство є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;

- зменшивши розмір пені на 90% від заявленої суми пені, суд першої інстанції не дотримався справедливого балансу інтересів сторін, а тому застосував до відповідача відповідальність не пропорційну вчиненому порушенню зобов`язання.

6.3.26. З огляду на встановлені обставини справи в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважала справедливим стягнення з відповідача на користь позивача 610 839,42 грн штрафу, 1 641 690,64 грн пені, тим самим задовольнивши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

6.3.27. Суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційна скарга Агенції підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення - частковому скасуванню, з викладенням резолютивної частини постанови з підстав та мотивів, викладених в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 31.08.2026 у цій справі, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/12025/25 за касаційною скаргою Товариства на постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Верховний Суд ухвалою від 07.09.2026 у цій справі, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/10415/25 за касаційною скаргою Агенції на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції на пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, постановив розглядати спільно касаційні скарги Агенції та Товариства.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду є:

- за касаційною скаргою Агенції - рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про відмову у задоволенні стягнення штрафу та пені (суд першої інстанції зменшив штрафні санкції на 90 %, а суд апеляційної інстанції - на 50 %);

- за касаційною скаргою Товариства - постанова суду апеляційної інстанції.

8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Скаржниками у касаційних скаргах з огляду на принцип диспозитивності визначена підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційних скаргах, як позивача, так і відповідача), покладається на скаржників.

8.4. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Агенції відкрито на підставі, пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, а за касаційною скаргою Товариства - на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.5. Пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України спрямований на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.8. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.9. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.11. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.12. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а крізь призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.13. Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

8.14. Верховний Суд виходить з того, що суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц.

8.15. Так, за доводами касаційних скарг, суди попередніх інстанцій не врахували правові позиції Верховного Суду, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, яка викладені у низці постанов у подібних правовідносинах (див. пункти 4.1.1, 4.2.1 цієї постанови).

8.16. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників, колегія суддів виходить з такого.

8.17. Спір у справі, що переглядається, виник у зв`язку з тим, що відповідач прострочив поставку товару, у зв`язку з чим на підставі умов Контракту позивач нарахував пеню і штраф.

8.17.1. У цьому випадку позивач не погоджується з висновками як суду першої інстанції про зменшення штрафних санкцій на 90 %, так і з висновками суду апеляційної інстанції про зменшення штрафних санкцій на 50 %, оскаржує в частині відмови у стягнення заявленої суми неустойки.

8.17.2. У свою чергу, відповідач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про зменшення на 50 %, а не на 90 % як суд першої інстанції, та вважає, що є підстави для залишення без змін рішення суду першої інстанції, тобто оскаржує в частині суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

8.17.3. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи статтю 233 ГК України та 551 ЦК України, наводили власні мотиви та міркування щодо наявності підстав для зменшення штрафних санкцій та визначення розміру зменшення (див. розділ 6 цієї постанови).

8.18. В контексті доводів касаційних скарг, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

8.19. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

8.20. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

8.21. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

8.21.1. Статтею 233 ГК України (в редакції, що діючій на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

8.21.2. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

8.22. Отже, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

8.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

8.24. Верховний Суд зауважує, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

8.25. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

8.26. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

8.27. Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

8.28. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, на яку посилаються скаржники, вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

8.28.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

8.28.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

8.28.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

8.29. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

8.30. Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення».

8.31. Предметом розгляду справи №911/1608/18 було стягнення штрафних санкцій та процентів за користування грошовими коштами за непоставлений товар за договором про закупівлю техніки.

8.31.1. Верховний Суд у постанові від 24.07.2019 у справі №911/1608/18 вказав, зокрема, таке:

« 34. Колегія суддів суду касаційної інстанції беручи до уваги приписи ст. ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також вищевикладені встановлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи, та враховуючи, що:

- Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

- Предметом укладеного сторонами договору була спеціальна техніка, яка призначена для належної реалізації ДСНС функцій держави в частині збереження життя, здоров`я і майна людей,

дійшла до висновку про необґрунтованість доводу касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України».

8.32. Предметом судового розгляду у справі №910/17079/23 було стягнення пені та штрафу, обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів ІНФОРМАЦІЯ_27 в частині своєчасного постачання товару.

8.32.1. Верховний Суд у постанові від 30.07.2024 у справі №910/17079/23, зокрема, вказав таке:

«Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

Верховний Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, встановив відсутність у даному спорі виключного випадку (відсутність документального підтвердження) для зменшення сум штрафних санкцій.

Тому, беручи до уваги дискреційний характер питання зменшення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України у даній справі залежало виключно від встановлених та доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило до предмета доказування.

Разом з тим, аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у справі № 910/17079/23 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки (щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

До того ж, у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, та їх неправильне застосування, не знайшли свого підтвердження».

8.33. Предметом судового розгляду №913/308/23 було стягнення з відповідача на користь позивача боргу за поставлений позивачем, у період січень - березень 2022 року, природний газ, а також нараховані 3% річних та інфляційних втрат на підставі приписів статті 625 ЦК України.

8.33.1. Верховний Суд у постанові від 16.05.2024 у справі №913/308/23 вказав, зокрема, таке:

«Відповідно до положень абз.1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з цим частина друга статті 625 ЦК України (яка є правовою підставою при поданні позову у цій справі) визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за ч.2 ст. 625 ЦК (річні та інфляційні) вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у справі №910/8741/22 від 13.09.2023, водночас не була врахована судом апеляційної інстанції.

Тому стаття 617 ЦК України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання.

Щодо використання договірної конструкції форс-мажору у спірних правовідносинах з метою відкладення строку виконання зобов`язання, то з огляду на вказане вище Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача права посилатися на наявність інституту форс-мажору для зміни строків виконання зобов`язань у спірних правовідносинах інакше ніж в спосіб передбачений самим договором та з урахуванням його умов (в тому числі пункту 7.4 Рамкового договору щодо строку надання сертифікату ТПП)».

8.34. Предметом розгляду справи №911/2269/22 було стягнення пені та штрафу, які нараховані за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання та об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024, на яку посилаються скаржники, виклала правові висновки щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України (див. пункти цієї постанови 8.28 - 8.28.3).

8.35. Предметом судового розгляду справи №910/4390/23 було стягнення пені та штрафу обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Контрактом в частині строків поставки продукції.

8.35.1. Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі №910/4390/23 вказав, зокрема, таке:

«Судами встановлено, що відповідач посилався на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили належне виконання зобов`язань за Контрактом та листом від 01.09.2022 № 31.48/1304/4509-22 відповідач звернувся до позивача, в якому повідомив про настання форс-мажорних обставин, а саме пожежі, яка сталася на території завода-виробника продукції, що призвела до пошкодження обладнання.

Листом від 11.10.2022 №31.44/1253/5170-22 відповідач надіслав позивачу копію сертифіката Торгово-промислової палати України від 03.10.2022 №3000-22-1013.

У підтвердження неможливості своєчасно здійснити виконання взятих на себе зобов`язань за Контрактом, відповідач посилався на сертифікат Польської торгової палати від 02.08.2022 №P/SW/88/2022, лист відповідача від 01.09.2022 №31.48/1304/4509-22, лист Компанії "ІНФОРМАЦІЯ_34 від 08.04.2022 №MOS/2022/06/161 та сертифікат Київської торгово-промислової палати України №3000-22-1013 від 03.10.2022.

Згідно із сертифікатом Київської торгово-промислової палати України від 03.10.2022 №3000-22-1013, відповідачу засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні та наявність обставин непереборної сили у продавця за зовнішньоекономічним контрактом, підтверджена сертифікатом Польської Торгової Палати №P/SW/88/2022 від 02.08.2022, період дії: з 11.04.2022 по 10.06.2022.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Відповідно до пункту 7.3 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін.

Згідно із статтею 141 Закону України ?Про торгово-промислові палати в Україні? Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Відповідно до частини другої статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною четвертою статті 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суди дійшли висновку, що сертифікат Київської торгово-промислової палати України від 03.10.2022 №3000-22-1013 не є належним доказом щодо встановлення обставин непереборної сили у даних правовідносинах, оскільки підставою для укладення контракту слугувало саме введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 ?Про введення воєнного стану в Україні?, а отже посилання відповідача на зазначені форс-мажорні обставини для виконання господарського зобов`язання за Контрактом є безпідставним.

Також суди вказали на те, що відповідач, як господарюючий суб`єкт, здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, а тому укладаючи Контракт, мав усвідомлювати всі ризики, зокрема невиконання контрагентами своїх зобов`язань.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними».

8.36. Предметом судового розгляду справи №910/15705/21 було стягнення пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, мотивовані порушенням відповідачем умов договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

8.36.1. Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі №910/15705/21 вказав, зокрема, таке:

«Отже, хоч зменшення пені і є правом суду, однак це право не усуває його обов`язку розглянути подане стороною клопотання про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення з цієї сторони, з наведенням у рішенні змістовних мотивів його відхилення чи задоволення (часткового задоволення), чого з прийнятих у справі рішень не вбачається.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, взявши до уваги аргументи позивача, викладені у запереченнях на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, разом з тим не врахували та не дали оцінки всім доводам відповідача, наведеним на обґрунтування наявності обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки.

Так, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" зазначало про те, що є організацією, що створена для задоволення потреб споживачів в передачі електричної енергії, а тому сплата штрафних санкцій в повному обсязі, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, оскільки здатність відповідача здійснювати безперебійну передачу електричної енергії прямо залежить від фінансового стану НЕК "Укренерго", тобто в спроможності організації в подальшому належним чином здійснювати свою господарську діяльність щодо обслуговування належних йому об`єктів, які забезпечують стале функціонування ОЕС України, адже руйнація або пошкодження яких призведе до порушення електропостачання суб`єктів господарювання і побутових споживачів, можливих людських жертв і значних матеріальних збитків для держави в цілому.

Також Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" просило врахувати добросовісну поведінку відповідача, беручи до уваги, що основна заборгованість була погашена до подання позовної заяви (кінцеві проплати за останні періоди здійснювалися в січні-лютому 2021 року з найбільшою затримкою в 35 днів); суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та її соціальну спрямованість.

Крім того, взявши до уваги, що позивач у цій справі є відповідачем у судових спорах, за якими він має сплатити заборгованість та штрафні санкції на користь ДП "НАЕК "Енергоатом", ПрАТ "Укргідроенерго" та виробників за "зеленим" тарифом, що виникли внаслідок порушення відповідачем свого обов`язку з оплати послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, суд апеляційної інстанції разом з тим не врахував, що суди неодноразово доходили висновку про те, що є обґрунтованим зменшення розміру заявлених до стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат на більш ніж 50%. Таке зменшення суди вважали оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігали настанню негативних наслідків для сторін, зокрема у справах за участю Державного підприємства "Гарантований покупець" як відповідача.

Отже, колегія суддів вважає, що ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не дали належної оцінки всім тим обставинам, які мають бути враховані при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), зокрема: причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; ступінь виконання зобов`язання боржником; незначності прострочення виконання; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; наслідків порушення зобов`язання».

8.37. Предметом судового розгляду справи №922/999/22 було стягнення заборгованості за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, пені, 3% річних у розмірі, інфляційних втрат.

8.37.1. Верховний Суд у постанові від 29.06.2023 у справі №922/999/22 вказав, зокрема, таке:

«Апеляційний господарський суд, відмовляючи відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, вказав, що останній не надав належних і допустимих доказів, які підтверджують обставини, що мають істотне значення для їх зменшення; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним зобов`язання, невідповідності розміру нарахованих пені, 3% річних наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов`язує право суду на зменшення штрафних санкцій».

8.38. Предметом судового розгляду справи №913/785/17 було стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3 % річних, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на купівлю-продаж природного газу.

8.38.1. Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі №913/785/17 вказав, зокрема, таке:

« 8.2. Аналіз приписів частини першої статті 617 ЦК України та частин першої і другої статті 218 ГК України дозволяє дійти висновку, що учасник господарських відносин, який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов`язання є обставини непереборної сили, що одночасно мають ознаки надзвичайності та невідворотності. Водночас у частині другій статі 218 ГК України передбачено, що не вважаються надзвичайними і невідворотними обставинами порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

8.3. У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи №915/531/17, від 26.05.2020 зі справи №918/289/19, від 17.12.2020 зі справи №913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

8.4. Відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Прийняття зазначеного Указу Президента України обумовлено проведенням антитерористичної операції (АТО) на Сході України.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

8.5. За результатами розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що: відповідач звернувся до Торгово-промислової палати України стосовно засвідчення форс-мажорних обставин; сертифікатом від 19.09.2014 №583 підтверджено факт виникнення у період дії Договору форс-мажорних обставин, які до того ж впливають на можливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами Договором; зазначені обставини пов`язані саме із здійсненням антитерористичної операції на території Луганської області; обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) хоча і були відомі сторонам в момент укладання додаткових угод до Договору та його виконання, проте є такими, що існують без вини, всупереч волі та бажанню відповідача.

8.6. Отже, доведення Товариством наявності обставин непереборної сили у розумінні частини другої статті 218 ГК України, частини другої статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», з урахуванням статті 3 ЦК України та приписів статті 617 ЦК України виключає покладення на відповідача відповідальності за порушення зобов`язання.

8.7. З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає, що висновки місцевого і апеляційного господарських судів про відмову в позові в частині стягнення пені ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених ними доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства».

8.39. Предметом судового розгляду справи №922/2141/21 було стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання умов державного контракту, обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем робіт за державним контрактом.

8.39.1. Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 вказав, зокрема, таке:

« 5.9. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

5.10.Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

5.11.При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

5.12.Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

5.13.Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, про неврахування судами якої скаржник вказує у касаційній скарзі, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).

5.14.Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

5.15.Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

5.16.Проте, в оскаржуваних рішеннях суди, дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 99%, фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами контракту.

5.17.Крім того, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, попередні судові інстанції не надали належної оцінки обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу».

8.40. Предметом судового розгляду справи №911/969/24 було зобов`язання відповідача поставити позивачу товар та стягнення пені за порушення строків поставки товару.

8.40.1. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2026 у справі №911/969/24 вказав, зокрема, таке:

«Крім того, відповідно до частини четвертої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

93. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

94. Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

95. При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

96. В обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкції, яке відповідач порушував перед судом першої інстанції, зазначалося, що загальна ціна непоставленого товару не перевищує суму в розмірі 362 421,51 грн з ПДВ, а заявлена позивачем до стягнення пеня значно перевищує загальну вартість непоставленого товару. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесених позивачем витрат (збитків) внаслідок непоставки товару, стягнення з відповідача пені у розмірі 1294 745,79 грн стане наслідком надмірного збагачення позивача за рахунок відповідача. Також відповідач наголошував, що згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №762 від 12.03.2024 ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_35» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період військового стану. Тому стягнення з відповідача надмірного розміру штрафних санкцій (пені) призведе до істотного погіршення загального фінансового стану підприємства та матиме прямий негативний вплив на функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення у період дії воєнного стану на території України.

97. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені суд першої інстанції перш за все взяв до уваги: 1) перебування відповідача та його основних засобів, матеріальних активів, адміністративних, складських, сервісних підрозділів та співробітників, а також керівного складу територіальних підрозділів з 24.02.2022 в епіцентрі активних бойових дій за зареєстрованою адресою місцезнаходженням в м. Харкові та смт Пісочин, Харківського району, Харківської області, що призвело до призупинення з 24.02.2022 господарської діяльності відповідача та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова та Харківської області на підставі наказу директора № 24/02 від 24.02.2022 «Про призупинення господарської діяльності підприємства та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова, Харківської і Луганської областей»; 2) призупинення з 24.02.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками сервісної служби Харківського підрозділу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_35» дії трудових договорів на підставі наказу директора № 24/03-К від 24.03.2022.

98. Також судом додатково було встановлено, що на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 762 від 12.03.2024 ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_35» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

99. Враховуючи, що сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача, значно перевищує ціну товару, яка визначена з урахуванням пункту 2.4. договору, що свідчить про її надмірний характер, зважаючи на необхідність дотримання співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду статтею 551 ЦК України, за відсутності доказів понесення позивачем збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими контрагентами через непоставку відповідачем товару за договором, Велика Палата погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення пені до 10 % від обґрунтованої суми пені, що складає 53 156,72 грн».

8.41. Предметом судового розгляду справи №908/3309/25 було стягнення пені та штрафу, нараховані у зв`язку з порушенням строку поставки товарів.

8.41.1. Верховний Суд у постанові від 08.07.2026 у справі №908/3309/25 вказав, зокрема, те, що суд першої інстанції у межах своїх дискреційних повноважень та з урахуванням ключових чинників, з дотриманням приписів статей 233 та 551 ЦК України, врахував інтереси обох сторін та вважав за можливе зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір пені та штрафу на 85%, проте, суд апеляційної інстанції висновків суду першої інстанції не спростував, всупереч усталеним правовим висновкам Верховного Суду обставини, покладені судом першої інстанції в основу висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, взагалі не аналізував та не досліджував, обмежившись лише посиланням на статус позивача як постачальника товару для забезпечення оборони України, обставину сезонності поставленого відповідачем товару, а також загальною тезою про те, що розмір неустойки не є надмірним пропорційно до вартості товару.

8.42. Верховний Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та статті 617 ЦК України є загальними для правовідносин про стягнення неустойки та звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки, наявність/відсутність звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судами першої та апеляційної інстанціями у кожній конкретній справі.

8.43. Верховний Суд зазначає, що постанови Верховного Суду, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, на які посилаються скаржники, ухвалені за схожого правового регулювання (зокрема щодо застосування статей 551 та 617 ЦК України, статті 233 ГК України) зі справою, яка переглядається. Водночас, постановлене у цій справі судове рішення суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам, що викладені у наведених скаржниками у касаційній скарзі постановах. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а індивідуальним характером підстав, якими в конкретних спірних відносинах, суд обумовив застосування ними наданої законодавством дискреції щодо зменшення неустойки та неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

8.44. Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень у справі свідчить, що суди реалізували надане їм законом право на зменшення розміру штрафних санкцій за наслідками аналізу й оцінки доказів, дослідження конкретних обставин справи, а також з урахуванням фактичної та доказової бази, що визначає зміст і умови відповідних правовідносин, дійшли висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу. Водночас, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Агенції, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %, зазначивши мотиви, міркування, які обумовили такий висновок (див. розділ 6 цієї постанови).

8.45. Отже, ураховуючи підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру пені та визначення конкретного розміру на який зменшується неустойка у кожному спорі є відмінними, мають індивідуальний характер, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення питання зменшення розміру штрафних санкцій та визначення розміру такого зменшення, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України та частини третьої статті 551, статей 617, 629 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

8.46. Відтак, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, які зазначені вище, та на які посилаються скаржники, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі крізь призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційних скарг не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пунктах 4.1.1 - 4.2.1 цієї постанови, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з встановленими обставинами та оцінкою судів, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору фактичного визначення розміру щодо зменшення розміру пені та штрафних санкцій, наявності/відсутності підстав для зменшення неустойки, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Зміст судових рішень у цих справах свідчить, зокрема, про різні підстави для зменшення розміру пені та штрафних санкцій, які за своїми ознаками відрізняються від тих, що мають місце у справі, що розглядається.

8.47. Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

8.48. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.49. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.50. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)].

8.51. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.

8.52. Верховний Суд звертає увагу скаржників, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду/об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду/Великої Палати Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду/об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду/Великої Палати Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

8.53. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 4.1.1.- 4.2.1 цієї постанови) та, на які покликаються скаржники у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

8.54. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.55. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі за касаційними скаргами позивача та відповідача з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.56. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася за касаційними скаргами Агенції та Товариства.

8.57. Що ж до посилань скаржника-1 на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то Суд зазначає таке.

8.58. Верховний Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.59. Агенція у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору в частині зменшення неустойки.

8.60. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.61. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження у цій частині, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішення в оскаржуваних частинах з підстави зазначеної у касаційній скарзі, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду відсутні.

8.62. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів чи обставин справи за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 08.02.2024 у справі №916/2266/22, від 18.04.2024 у справі №910/2812/23, від 09.06.2026 у справі №925/646/25, від 14.05.2026 у справі №904/1147/24, від 31.03.2026 у справі №904/6807/23, від 31.03.2026 у справі №911/1570/25 тощо.

8.63. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.64. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.65. Верховний Суд відхиляє доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, яка подана Товариством, з огляду на міркування Верховного Суду, які наведені вище у цій постанові.

8.66. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.67. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. З огляду на викладене у цій постанові, касаційне провадження за касаційними скаргами Агенції на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та Товариства на постанову суду апеляційної інстанції з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З огляду на викладене, касаційна скарга Агенції в частині підстави касаційної оскарження, яка передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, стосовно оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваних частинах та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі відсутні.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений за подання касаційної скарги позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника-1, з огляду на викладене у розділі 9 цієї постанови та в силу приписів статті 129 ГПК України.

10.2. Судовий збір сплачений за подання касаційної скарги відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника-2, з огляду на викладене у розділі 9 цієї постанови та в силу приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі №910/10415/25 в оскаржуваних частинах з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі №910/10415/25 в оскаржуваних частинах - без змін.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 №910/10415/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов