Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/7609/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа №910/7609/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - Компанія, скаржник) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 (суддя: Нечай О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 (судді: Мальченко А.О., Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (далі - Товариство)

до Компанії,

про стягнення 40 000 000,00 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для забезпечення позову.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

1. Товариство звернулося до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1) заборони Компанії застосовувати до Товариства заходи, що передбачені:

- пунктом 1.7.5. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.08.2018 №307 (далі - Правила ринку), а саме: надсилати учаснику ринку повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»; публікувати на офіційному веб-сайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; зупиняти майбутні та скасовувати діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; установлювати нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; переводити споживачів Товариства до постачальника «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку;

- пунктом 1.7.6. Правил ринку, а саме: повідомляти СВБ Товариства з метою вжиття нею відповідних заходів щодо цього учасника ринку, передбачених положеннями договору між СВБ та учасником ринку; контрагентів учасника ринку в рамках ДД з метою вжиття відповідних заходів, що визначені їх ДД;

2) зобов`язати Компанію, як адміністратора розрахунків, вилучити з офіційного веб-сайту повідомлення про набуття Товариством статусу «Дефолтний» з 21.06.2026.

1.2. На обґрунтування заяви Товариство зазначило, що Верховний Суд від 02.12.2025 у справі №910/7742/25 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2025 у справі №910/7742/25, заяву Товариства про забезпечення позову задовольнив частково, до набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили у справі №910/7742/25 вжив заходів забезпечення позову шляхом заборони Компанії у зв`язку з наявністю заборгованості за договором від 01.01.2019 №0264-022024 про надання послуг із передачі електричної енергії застосовувати заходи щодо присвоєння Товариству статусу «Дефолтний» відповідно до положень пункту 1.7.4 та пункту 10.16 розділу X Правил ринку.

Водночас, 21.06.2026 Компанія надала Товариству статус «Дефолтний», що, на думку заявника, суперечить забороні, встановленій постановою Верховного Суду від 02.12.2025 у справі №910/7742/25.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказував, що наслідки статусу «Дефолтний» на цей час є оборотними та можуть бути зупинені, оскільки процес переходу споживачів Товариства до постачальника «останньої надії» (ПОН) фактично ще не відбувся. Натомість невжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви унеможливлює ефективний захист та поновлення порушених прав заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.06.2026 заяву Товариства задовольнив частково. Вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони Компанії застосовувати до Товариства заходи, що передбачені:

2.1) пунктом 1.7.5. Правил ринку, а саме: надсилати учаснику ринку повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»; публікувати на офіційному веб-сайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; зупиняти майбутні та скасовувати діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; установлювати нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; переводити споживачів Товариства до постачальника «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку;

2.2) пунктом 1.7.6. Правил ринку, а саме: повідомляти СВБ з метою вжиття нею відповідних заходів щодо цього учасника ринку, передбачених положеннями договору між СВБ та учасником ринку; контрагентів учасника ринку в рамках ДД з метою вжиття відповідних заходів, що визначені їх ДД.

В задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовив.

3. Не погоджуючись із ухвалою, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу в частині задоволення заяви про забезпечення позову та постановити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Ухвалу в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову ана Компанія ані Товариство до суду апеляційної інстанції не оскаржували.

4. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.07.2026 змінив ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026. Виклав пункт 2 резолютивної частини ухвали у такій редакції:

« 2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» (Україна, 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний код: 00100227) у зв`язку з наявністю заборгованості за договором від 01.01.2019 № 0264-02024 про надання послуг із передачі електричної енергії застосовувати до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 11; ідентифікаційний код: 36530971) заходи, що передбачені:

2.1) п. 1.7.5 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.08.2018 № 307, а саме, надсилати учаснику ринку повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»; публікувати на офіційному веб-сайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; зупиняти майбутні та скасовувати діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; установлювати нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; переводити споживачів ТОВ «Торгова електрична компанія» до постачальника «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку;

2.2) п. 1.7.6 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.08.2018 №307, а саме: повідомляти СВБ Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» з метою вжиття нею відповідних заходів щодо цього учасника ринку, передбачених положеннями договору між СВБ та учасником ринку; контрагентів учасника ринку в рамках ДД з метою вжиття відповідних заходів, що визначені їх ДД.».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 в частині задоволення заяви про забезпечення позову та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 у справі №910/7609/26; постановити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

6. У касаційній скарзі Компанія зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статей 136, 137, 236, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); дійшли помилкового висновку про наявність зв`язку між обраними заявником заходами забезпечення і предметом позову; вжили неспівмірних заходів забезпечення позову; фактично резолютивна частина постанови не відповідає її мотивувальній частині; суд апеляційної інстанції, змінивши оскаржувану ухвалу, визнав її часткову невідповідність нормам матеріального і процесуального права, а отже, не мав підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення; на думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права пункти 1.7.5., 1.7.6. Правил ринку щодо наслідків набуття статусу «Дефолтний», не врахували, що позов не спрямований на припинення цього статусу.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм процесуального права.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026 для розгляду справи №910/7609/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

9. Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026.

10. Верховний Суд ухвалою від 31.08.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/7609/26 за касаційною скаргою Компанії у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

11. Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 у справі №910/7609/26 за результатом перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 в частині задоволення заяви про забезпечення позову.

12. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд виходить з того, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із процесуальних механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту, матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

13. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

14. Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

15. Отже, суд має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені у частині першій статті 137 ГПК України, та інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

16. Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети, підстав та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24, від 11.02.2026 у справі №344/13201/23 тощо.

17. Верховний Суд також звертає увагу, що ЄСПЛ у справі «Мікаллеф проти Мальти», крім того, що поширив гарантії статті 6 Конвенції не тільки на основний судовий процес, а й на провадження про встановлення тимчасових обмежень, дійшов висновку, що слід ретельно вивчити характер тимчасового заходу, його об`єкт і мету, а також його вплив на права особи. Щоразу, коли тимчасовий захід може вважатися ефективним для визначення цивільного права чи обов`язку, що знаходиться під загрозою, незалежно від тривалості його чинності, застосовуватиметься стаття 6 Конвенції. Однак у виняткових випадках - коли, наприклад, ефективність тимчасового заходу залежить від швидкості прийняття рішень - може бути неможливо негайно виконати всі вимоги статті 6, процесуальні гарантії можуть застосовуватися лише тією мірою, якою це сумісно з характером та метою даного тимчасового провадження.

18. Верховний Суд виходить з того, що критерії оцінки і дослідження конкретного виду забезпечення позову мають відповідати фундаментальним правовим критеріям таким як: «fumus boni juris» (з лат. - «дим доброго права») щодо наявності prima facie підстав для задоволення позову, тобто розумної імовірністі існування самого права, яке захищається, та «periculum in mога» (з. лат. - «небезпека зволікання») щодо існування реальної загрози утруднення або унеможливлення виконання майбутнього рішення за відсутності забезпечення, які застосовують, зокрема, міжнародні судові інстанції, в тому числі і ЄСПЛ.

19. Системно аналізуючи положення статей 136, 137 ГПК України, у сукупності з правовими висновками Верховного Суду щодо їх застосування в контексті визначення необхідності у вжитті судом заходів забезпечення позову, Верховний Суд під час розгляду доводів касаційної скарги та заперечень щодо них, виходить з того, що заходи забезпечення позову не є способом вирішення справи по суті, тому, що на цій стадії суд не встановлює фактичні обставини справи, а є превентивними, тимчасовими (строковими) заходами, які покликані виконувати одну чи декілька функцій, таких як: забезпечувати та / або сприяти ефективному виконанню остаточних рішень по суті справи, незалежно від майнового чи немайнового характеру основної вимоги, у тому числі шляхом забезпечення майна, отримання чи збереження відомостей про боржника та його активів; забезпечувати схоронність та збереження вартості товарів чи інших активів, які становлять або становитимуть предмет спору, що розглядається; запобігати заподіянню шкоди чи подальшій шкоді або врегульовувати спірні питання до ухвалення остаточного рішення.

20. Зазначене у пункті 19 цієї постанови узгоджується з Модельними європейськими правилами цивільного процесу ELI/Unidroit (Правила 184- 203) та з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справі №754/5683/22.

21. У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

22. Верховний Суд виходить з того, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору.

23. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №344/13201/23).

24. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

25. Верховний Суд послідовно у своїх постановах викладав правові висновки щодо критеріїв оцінки і дослідження конкретного виду забезпечення позову, домірності позовній вимогі, адекватності виду забезпечення позову, співмірності, розумності (зокрема, див. пункти 24, 25 постанови Верховного Суду від 02.12.2025 у справі №910/7742/25).

26. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій встановлено, що із заяви про забезпечення позову вбачається, що Товариство має намір звернутись до суду із позовом про визнання неправомірними дій Компанії, виражених у наданні Товариству 21.06.2026 статусу «Дефолтний» та відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих застосуванням до заявника статусу «Дефолтний».

27. Задовольняючи частково заяву Товариства про забезпечення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що зі змісту наданих заявником доказів вбачається факт присвоєння Компанією Товариству статусу «Дефолтний». Суд врахував, що подальша реалізація Компанією повноважень АР матиме невідворотні наслідки для заявника, як для учасника ринку. Відтак, невжиття судом заходів забезпечення позову матиме наслідком втрату ефективності обраного заявником способу захисту при подальшому зверненні до суду.

27.1. Обрані заявником заходи забезпечення позову в частині заборони відповідачу вчиняти дії, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.11.2018 у справі №902/402/18 та від 21.02.2019 у справі №904/3168/18, суд першої інстанції визнав адекватними та співрозмірними заходами, спрямованими на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, які відповідають обставинам справи, спроможні забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача та не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища сторін до остаточного вирішення спору. Окрім того, на думку суду, запропонований заявником захід забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав Компанії та не завдасть їй шкоди чи збитків.

28. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що обрані заявником заходи забезпечення позову, в частині заборони відповідачу вчиняти дії, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.11.2018 у справі №902/402/18 та від 21.02.2019 у справі №904/3168/18, є адекватними та співрозмірними заходами, спрямованими на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, які відповідають обставинам справи, спроможні забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача та не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища сторін до остаточного вирішення спору. За висновком суду апеляційної інстанції запропонований заявником захід забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав Компанії та не завдасть йому шкоди чи збитків.

28.1. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що заборонивши Компанії застосовувати до Товариства заходи, що передбачені пунктом 1.7.5. Правил ринку, що вживаються незалежно від того, на яких підставах та у зв`язку з якими порушеннями електропостачальник набув статус «Дефолтний», суд першої інстанції фактично заборонив їх застосування до Товариства не лише у зв`язку з виникненням у позивача заборгованості за договором від 01.01.2019 №0264-022024, а і у разі виникнення будь-яких інших підстав для перебування Товариства у статусі «Переддефолтний» або «Дефолтний». Змінюючи резолютивну частину ухвали суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони Компанії вчиняти дії, передбачені пунктом 1.7.5. Правил ринку мають бути обмежені посиланням на підставу застосування до Товариства статусу «Дефолтний», а саме: наявність заборгованості за договором від 01.01.2019 № 0264-022024 про надання послуг із передачі електричної енергії.

29. Верховний Суд, розглядаючи доводи касаційної скарги щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій статей 136, 137 ГПК України крізь призму критеріїв та функцій заходів забезпечення позову, означених цій постанови, зазначає, що конкретний захід забезпечення має бути домірним позовній вимозі, заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, на забезпечення якого подана відповідна заява, і можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками, можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, відповідати дійсній меті звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, і особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, і такий захід має бути передбаченим частиною першою статті 137 ГПК України та/або інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

30. Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суд, ураховуючи означене у пунктах 16,18-24 цієї постанови, зокрема, має:

1) встановити відповідність заяви про вжиття заходів забезпечення позову формальним вимогам щодо її форми та змісту;

2) з`ясувати та оцінити, чи не має позов (майбутній позов) ознак явної безпідставності (стаття 43 ГПК України), що може свідчити про зловживання процесуальними правами;

3) з`ясувати, чи відповідає заявлений спосіб забезпечення позову характеру та змісту позовних вимог (майбутніх позовних вимог), на забезпечення яких він спрямований;

4) дослідити наявність реальної або потенційної небезпеки відчуження майна, виведення коштів чи ускладнення виконання майбутнього рішення, а також за наявності доказів перевірити відповідача на добросовісність поведінки;

5) перевірити, чи підтверджені наведені обставини належними й достатніми доказами;

6) визначити конкретний об`єкт, щодо якого застосовуються заходи забезпечення.

31. Верховний Суд зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 136 ГПК України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів у цій справі, встановити, чи є підстави для забезпечення позову у кожній конкретній справі, і оцінити, чи досягається мета, функції вжиття заходів забезпечення позову.

32. Аналізуючи оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування положень статей 136- 140 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на належному застосуванні норм процесуального права, не відповідають меті, та підставам забезпечення позову з огляду на таке.

33. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій установили, що Товариство у заяві про забезпечення позову зазначило, що має намір звернутись до суду із позовом про визнання неправомірними дій Компанії, виражених у наданні Товариству 21.06.2026 статусу «Дефолтний» та відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих застосуванням до заявника статусу «Дефолтний». Тобто предметом майбутнього позову Товариство визначило як немайнову вимогу - визнання дій неправомірними, так і майнову вимогу - відшкодування майнової шкоди (збитків).

34. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.06.2026 заяву Товариства задовольнив частково. Як свідчить зміст оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції зазначивши те, що із заяви про забезпечення позову вбачається, що Товариство має намір звернутися до суду із позовом про визнання неправомірними дій Компанії та відшкодування майнової шкоди (збитків), дійшов висновку про адекватність і співмірність заявлених заходів забезпечення позову.

35. Як убачається з ЄДРСР Товариство в липні 2026 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про стягнення 40 000 000 грн збитків, завданих протиправним застосуванням відповідачем статусу «Дефолтний». Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.07.2026 відкрив провадження у справі №910/7609/26.

36. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу про забезпечення позову, у постанові від 30.07.2026 погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Зазначаючи про неспівмірність заходів забезпечення позову, Компанія в апеляційній скарзі вказувала про поданий Товариством позов про відшкодування майнової шкоди (збитків). Вказаний довід, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції фактично не досліджував. Суд апеляційної інстанції лише зазначив, що враховуючи, що внаслідок застосування до Товариства статусу «Дефолтний» останній протягом усього строку дії такого статусу зазнаватиме майнової шкоди, і у подальшому, у випадку визнання дій Компанії незаконними в частині присвоєння Товариству статусу «Дефолтний» та заподіяння такими діями матеріальної шкоди Товариство буде змушене додатково звертатись до суду за захистом порушених прав, то, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

37. Верховний Суд зазначає, що сама зміна позовних вимог може свідчити про неадекватність і неспівмірність вжитих заходів забезпечення позову, а відтак, суд апеляційної інстанції не пересвідчився, чи дійсно виник спір і стосовно чого, не з`ясував відповідність конкретних заходів забезпечення позову у питаннях домірності з позовними вимогами; адекватності; та забезпечення балансу інтересів сторін, що не узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/26.

38. Верховний Суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

39. Суд апеляційної інстанції, під час перегляду ухвали від 22.06.2026 про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, без дотримання вимог статті 136 ГПК України не здійснив дослідження та оцінку предмета та підстав позову, поданого Товариством на час апеляційного перегляду справи; не з`ясував чи вжиті заходи забезпечення позову пов`язані із предметом позову; чи такі заходи співвідносяться із заявленими позовними вимогами; чи є адекватними; чи забезпечують баланс інтересів сторін і чи призведуть до поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він у майбутньому мав звернутися / або звернувся до суду, що свідчить про передчасність висновків господарського апеляційного суду про обґрунтованість вжитих спірних заходів забезпечення позову у цій справі.

40. Водночас, відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. Отже, допущені апеляційним господарським судом порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

42. За наведених обставин Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався норм процесуального права, а саме статей 86, 136, 137, 210, 238 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

43. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, не беруться до уваги Касаційним господарським судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

45. Відповідно до положень частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

46. За наведених обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині вжитих заходів забезпечення позову скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

47. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати наведене в цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити обставини справи з огляду предмет та підстави позову (з урахуванням їх змін), аргументи учасників справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати

48. Оскільки справа направляється на новий розгляд розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 у справі №910/7609/26 в частині вжитих заходів забезпечення позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов