Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/10854/23 (910/7505/25) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10854/23 (910/7505/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,

за участю Желізняка І.М. (особисто), його представника - Марченко В.А.,

представника ТОВ "Академбудсервіс" - Іванченко А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026

у справі № 910/10854/23 (910/7505/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" в особі ліквідатора арбітражної керуючої Іванченко Анастасії Валеріївни

до фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича

про стягнення коштів

у межах справи № 910/10854/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АБС ТЕХ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс",

заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайм Сквер",

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10854/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" (далі - ТОВ "Академбудсервіс", боржник).

Постановою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 визнано ТОВ "Академбудсервіс" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором ТОВ "Академбудсервіс" арбітражного керуючого Іванченко А.В.

В межах справи про банкрутство ТОВ "Академбудсервіс" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Іванченко А.В. (позивач) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича (відповідач) про стягнення коштів в розмірі 2 087 712,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені грошові кошти перераховувались із призначенням платежу "сплата за консультаційні послуги". При цьому, договорів, відповідно до яких здійснювались перерахування грошових коштів, ліквідатором ТОВ "Академбудсервіс" арбітражною керуючою Іванченко А.В. виявлено не було.

Зважаючи на відсутність доказів укладення між сторонами договору про надання консультаційних послуг, відсутність посилання на будь-який договір і в самих призначеннях платежів, позивач вважає зазначені грошові кошти у розмірі 2087712,00 грн безпідставно отриманими та просить суд стягнути їх з відповідача. Правовою підставою позову визначено положення статей 1212 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечував та стверджував, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини, укладені у спрощеній формі, що підтверджується відповідними рахунками на оплату та актами надання послуг, підписаними обома сторонами без зауважень, що підтверджує реальність господарських операцій, тому грошові кошти були отримані відповідачем за наявності правових підстав.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026, позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Желізняка І. М. на користь ТОВ "Академбудсервіс" заборгованість у розмірі 2 087 712,00 грн та судовий збір в сумі 25 052,54 грн.

Судові рішення мотивовані відсутністю правової підстави для набуття коштів, а саме відсутність відповідного правочину та належного підтвердження факту надання послуг виконавцем та прийняття наданих послуг замовником, а також неможливість встановлення змісту господарської операції, що свідчить про нереальність таких господарських операцій та отримання відповідачем коштів від позивача без належних правових підстав.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Фізична особа-підприємець Желізняк І.М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ "Академбудсервіс" до ФОП Желізняка І.М. у повному обсязі, не передаючи справу на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

На думку скаржника:

- судами не були враховані правові висновки, що викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17, від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, відповідно до змісту яких Верховний Суд виснував, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини другої статті 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 ЦК України, а саме, чи може застосовуватися статтю 1212 ЦК для стягнення коштів, отриманих за рахунками на оплату послуг, у разі наявності дійсних рахунків на оплату та актів наданих послуг, підписаних позивачем та відповідачем.

В контексті визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підстави зазначає про порушення норм процесуального права, оскільки під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не надали належної оцінки та не врахували наявних у справі доказів, що підтверджують правову позицію відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Позиція інших учасників справи

ТОВ "Академбудсервіс" подало відзив, в якому проти задоволення касаційної скарги заперечує у повному обсязі, вважає її необґрунтованою та безпідставною, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій було правильно встановлено достатність підстав для застосування норм статті 1212 ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Позивач вважає, що відсутність відповідного правочину та належного підтвердження факту надання послуг виконавцем та прийняття наданих послуг замовником, свідчить про нереальність таких господарських операцій та наявність підстав для стягнення перерахованих боржником грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України.

У свою чергу відповідач стверджує, що грошові кошти за погодженою між сторонами домовленістю перераховувалися в якості оплати послуг за договором, що був укладений між сторонами у спрощений спосіб, зокрема виставленням ним рахунку на оплату послуг із переліком таких послуг та їх оплати без жодних зауважень зі сторони позивача.

Верховний Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (схожі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Відтак, до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору мають дослідити та оцінити за правилами статей 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши положення статей 76-79 ГПК України.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Під час судового розгляду справи судами попередній інстанцій встановлено наступні обставини.

З метою виявлення дебіторської заборгованості ТОВ "Академбудсервіс", фактів виведення і привласнення активів цього підприємства, арбітражним керуючим проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ "Академбудсервіс" та встановлено, що згідно з інформацією, наявною у виписках по рахунках про рух коштів підприємства за 2021-2022 роки, вбачається отримання Желізняком І. М. від ТОВ "Академбудсервіс" грошових коштів.

Зокрема, загальна сума перерахованих з рахунків ТОВ "Академбудсервіс" на рахунок ФОП Желізняк І.М. (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 за період з квітні 2021 року по червень 2022 року коштів складає 2 087 712,00 грн, що підтверджується копією виписки по рахунку НОМЕР_2 ТОВ "Академбудсервіс" в AT КБ "Приватбанк" та копію виписки по рахунку НОМЕР_3 ТОВ "Академбудсервіс" в AT КБ "Приватбанк", які були надані у відповідь на заяву арбітражного керуючого від 24.05.2024.

Зазначені грошові кошти перераховувались із призначеннями платежу "сплата за послуги згідно рахунку №(номер) від (дата). Без ПДВ", "сплата за консультаційні послуги згідно рахунку №(номер) від (дата). Без ПДВ ", "сплата за консультаційні послуги комерційного характеру згідно рахунку №(номер) від (дата). Без ПДВ".

Позивач, зазначаючи, що доказів укладення між сторонами договору про надання консультаційних послуг матеріали справи не містять, посилання на будь-який договір відсутнє і в самих призначеннях платежів, звернувся про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2 087 712,00 грн як безпідставно отриманих.

На підтвердження заявлених позовних вимог ліквідатором ТОВ "Академбудсервіс" надано суду:

- копію виписки по рахунку НОМЕР_2 ТОВ "Академбудсервіс" в AT КБ "Приватбанк";

- копію виписки по рахунку НОМЕР_3 ТОВ "Академбудсервіс" в AT КБ "Приватбанк";

- копію Претензії вих. № 173/1-910/10854 від 30.04.2025;

- роздруківку з веб-сайту AT "Укрпошта" з інформацією щодо відстеження поштового відправлення № 0505298280455 (оригінал);

- копію матеріалів інвентаризації ТОВ "Академбудсервіс".

Відповідач проти позову заперечував та стверджував, що відсутність письмового окремого договору не може свідчити про те, що відповідний договір не було укладено у спрощений спосіб, сторони вчинили дії, що свідчать про прийняття умов договору шляхом укладення двосторонніх актів наданих послуг. ТОВ "Академбудсервіс" не мало жодних майнових чи немайнових претензій з приводу наданих відповідачем послуг.

На обґрунтування своєї позиції відповідачем надано суду:

- копії рахунків на оплату;

- копії актів надання послуг;

- копії виписок банку по рахунку ФОП Желізняк І.М.;

- копії податкових декларацій платника єдиного податку ФОП Желізняк І.М. за 2021, 2022 роки.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що договір між сторонами спору не укладався, дійшли висновку про відсутність належного підтвердження факту надання послуг виконавцем (відповідачем) та прийняття наданих послуг замовником (позивачем), а також неможливість встановлення змісту господарської операції, що свідчить про нереальність таких господарських операцій та отримання відповідачем коштів від позивача від належних правових підстав, задовольнили позовні вимоги в повному обсязі.

При цьому, суди не заперечували можливість сторонами укладення договору у спрощений спосіб у порядку, передбаченому статті 181 ГК України (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), однак, зазначили, що матеріали справи не містять будь-яких листів, телеграм тощо, якими вони обмінювались та які б зафіксували зміст укладеного ними правочину.

Водночас, факт отримання рахунку на оплату (пропозиції) позивачем та відповідно здійснена оплата на поточний рахунок відповідача з призначенням платежу «сплата згідно рахунку» (акцептування пропозиції) залишилось поза увагою як суду першої, так і апеляційної інстанції.

Суди не надали оцінки наданим відповідачем доказам, що підтверджують факт надання послуг позивачу у період з квітня 2021 року по травень 2022 року, а також доводам про відображення позивачем та відповідачем у податковому та бухгалтерському обліку відповідних господарських операцій на суму, що є предметом розгляду у даній справі, що відповідачем сплачені відповідні податки за результатами здійснених господарських операцій, на підтвердження чого було надано копії поданих до податкового органу за звітні періоди 2021 та 2022 роки податкових декларацій платника єдиного податку та сплачені відповідні податки до Державного бюджету України за результатами здійснення господарської діяльності за 2021 та 2022 роки, які мають оцінюватись в сукупності з іншими доказами у справі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Однак попри викладене, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях не зазначили мотивів відхилення доводів відповідача стосовно реальності господарських операцій виходячи з наданих ним актів надання послуг, підписаних сторонами, виставлених позивачем рахунків на оплату, виписок банку по рахунку ФОП Желізняк І.М. та податкових декларацій платника єдиного податку ФОП Желізняк І.М. за 2021, 2022 роки.

Колегія суддів наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судами попередніх інстанції не дотримано.

Водночас, суди фактично ухвалили судові рішення формально, не виконавши свого імперативного обов`язку щодо оцінки доказів відповідно до статей 76- 82, 86, 263 ГПК України, чим допустили істотне порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустилися суди першої та апеляційної інстанцій, свідчать про передчасність здійснених ними висновків у даній справі.

Разом з цим, в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, відтак наявні підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу

Згідно із частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки під час касаційного провадження частково підтвердились доводи скаржника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ФОП Желізняка І.М. шляхом скасування рішення та постанови у цій справі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін та надані ними докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Керуючись нормами частини третьої статті 332 ГПК України та враховуючи скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зауважує про відсутність правових підстав для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень у справі.

Розподіл судових витрат

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/10854/23(910/7505/25) скасувати.

3. Справу № 910/10854/23(910/7505/25) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К. М.

Судді Картере В.І.

Пєсков В.Г.