Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №908/2026/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/2026/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явилися,

відповідача-1: не з`явилися,

відповідача-2: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мотор-Банк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026

у справі №908/2026/25

за позовом: Акціонерного товариства "Мотор-Банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс Прибій", 2) ОСОБА_1

про стягнення 4 864 053,85 грн,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Мотор-Банк" (далі - АТ "Мотор-Банк") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс Прибій" (далі - ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій") та ОСОБА_1 заборгованості за:

- Кредитним договором від 26.05.2021 №19/К/24/21 в розмірі 2 816 656,54 грн, з них заборгованість за кредитом 2 000 000,00 грн, заборгованість за процентами 816 656,54 грн;

- Кредитним договором від 07.02.2022 №40/К/2/22 в розмірі 2 047 397,31 грн, з них заборгованість за кредитом 1 500 000,00 грн, заборгованість за процентами 547 397,31 грн.

Позовні вимоги АТ "Мотор-Банк" мотивовані неналежним виконанням відповідачами зобов`язань за кредитними договорами від 26.05.2021 №19/К/24/21 та від 07.02.2022 №40/К/2/22.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.01.2026 (суддя Дроздова С. С.) у справі № 908/2026/25 позовні вимоги АТ "Мотор-Банк" до ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" та ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнути солідарно з ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" та ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №19/К/24/21 від 26.05.2021 в сумі 2 816 656,54 грн (із них заборгованість за кредитом 2 000 000,00 грн, заборгованість за процентами 816 656,54 грн), та за Кредитним договором № 40/К/2/22 від 07.02.2022 в сумі 2 047 397,31 грн (із них заборгованість за кредитом 1 500 000,00 грн, заборгованість за процентами 547 397,31 грн).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (колегія суддів: Джепа Ю.А. - головуюча, Фещенко Ю. В., Мартинюк С. В.) рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2026 у справі №908/2026/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 051 711,34 грн заборгованості за процентами. Прийнято нове рішення, яким частково задоволено позов АТ "Мотор-Банк" до ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" та ОСОБА_1 ; стягнуто солідарно з ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" та ОСОБА_1 на користь АТ "Мотор-Банк" заборгованість за: Кредитним договором №19/К/24/21 від 26.05.2021 в сумі 2 141 589,05 грн (із них заборгованість за кредитом 2 000 000 грн та заборгованість за процентами 141 589,05 грн); Кредитним договором № 40/К/2/22 від 07.02.2022 в сумі 1 670 753,46 грн (із них заборгованість за кредитом 1 500 000,00 грн та заборгованість за процентами 170 753,46 грн); у решті позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами відмовлено.

При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили, що 26.05.2021 між АТ "Мотор-Банк" (Кредитор) та ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" (Позичальник), укладено Кредитний договір № 19/К/24/21.

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору № 19/К/24/21 Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії у розмірі 2 000 000,00 грн на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та їх умов, викладених в цьому Договорі.

Позичальник зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити нараховані проценти, а також виконати інші зобов`язання, викладені нижче в порядку і на умовах, передбачених Договором (п. 1.2 Кредитного договору №19/К/24/21).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5 Кредитного договору № 19/К/24/21 Кредит надається строком користування до 01.07.2022 (включно). Кредит надається на поповнення обігових коштів. Кредит надається за умови належного виконання Позичальником та/або Поручителем вимог п.4 цього Договору, а також на підставі того, що вся інформація, представлена Позичальником Кредиторові, є достовірною та повною. Кредитор не надає Позичальнику Кредит до моменту укладання договору застави/поруки/іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим договором. Моментом (датою) надання Кредиту/Траншу вважається дата перерахування грошових коштів Кредитором на Позичковий рахунок Позичальника, в сумі відповідно Траншу Кредитору.

Додатковою угодою №2 від 01.07.2022 до Кредитного договору №19/К/24/21 продовжено термін користування кредитом до 29.09.2022.

Додатковою угодою №3 від 15.09.2022 до Кредитного договору №19/К/24/21 продовжено термін користування кредитом до 20.07.2023.

Відповідно до п.2.6 Кредитного договору № 19/К/24/21 під терміном загальна заборгованість за Кредитною лінією розуміється залишкова сума Кредиту, тобто сума Кредиту, що фактично надана Позичальнику згідно з цим Договором і не повернена Кредитору.

Пунктом 3.1 Кредитного договору № 19/К/24/21 у редакції Додаткової угоди №3 від 15.09.2022 за користування Кредитом Позичальник сплачує Кредитору проценти в розмірі: з 26.05.2021 17% річних; з 31.08.2022 0,001% річних; з 01.07.2023 17% річних.

Згідно з п.3.2 Кредитного договору № 19/К/24/21 у редакції Додаткової угоди №3 від 15.09.2022, Позичальник сплачує Кредитору проценти за користування Кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього Договору, у валюті Кредиту. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів в поточному місяці на основі Банківського року (який складає 365(366) днів) у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 10 число кожного місяця на рахунок, зазначений в п. 2.4. цього Договору. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній місяць підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за Кредитом. Нарахування процентів здійснюється Кредитором в останній робочий день місяця. У першому періоді нарахування процентів до розрахунку включається період, що розпочинається з дати набуття чинності цим Договором і закінчується попереднім днем перед останнім робочим днем місяця, за який нараховуються проценти. У подальшому до розрахунку включається період, що розпочинається з дня нарахування процентів у попередньому місяці і закінчується попереднім днем перед останнім робочим днем місяця, за який нараховуються проценти (в останній період користування кредитними коштами - днем повного погашення заборгованості за Кредитом). У кінці року проценти нараховуються до 31 грудня відповідного року включно. Встановлено строк сплати нарахованих процентів за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2022 року в сумі 98 739,73 грн до 10.06.2023 та в сумі 98 739,73 грн до 10.07.2023.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору №19/К/24/21 Позичальник здійснює погашення Кредиту, сплату Процентів та комісії, нарахованих за користування Кредитом у строк (терміни), які визначаються в п. 2.1, розділі 3 цього Договору шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок, передбачений п. 2.4 цього Договору.

Пунктом 8.2.2 Кредитного договору №19/К/24/21 сторони узгодили, що Позичальник зобов`язується повністю повернути Кредит, сплатити Проценти за користування Кредитом, нараховані Кредитором у порядку і на умовах, встановлених цим Договором, а також виконати всі інші зобов`язання за цим Договором перед Кредитором.

Відповідно до п.14.1 Кредитного договору № 19/К/24/21 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін і припиняє чинність по закінченні строку, зазначеного в п. 2.1. цього Договору, але в будь-якому разі не раніше повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Господарські суди встановили, що надання ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" кредиту здійснено шляхом списання грошових коштів з позичкового рахунку ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій", що підтверджується випискою з зазначеного рахунку першого відповідача, відкритого в АТ "Мотор-Банк".

За період з 31.01.2022 до 04.06.2025 АТ "Мотор-Банк" нарахувало за Кредитним договором № 19/К/24/21:

- заборгованість за простроченим кредитом 2 000 000,00 грн.

- заборгованість за простроченими процентами 816 656,54 грн.

Суди також установили, що 07.02.2022 між АТ "Мотор-Банк" (Кредитор) та ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" (Позичальник) укладено Кредитний договір №40/К/2/22.

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору № 40/К/2/22 Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії у розмірі 1 500 000,00 грн на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та їх умов, викладених в цьому Договорі. Надання кредитних коштів здійснювати з дотриманням коефіцієнта покриття 1:1,29.

Позичальник зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити нараховані проценти, а також виконати інші зобов`язання, викладені нижче в порядку і на умовах, передбачених Договором (п. 1.2 Кредитного договору №40/К/2/22).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5 Кредитного договору № 40/К/2/22 Кредит надається строком користування до 01.10.2023 (включно). Кредит надається на наступні цілі: поповнення обігових коштів та придбання основних засобів. Кредит надається за умови належного виконання Позичальником та/або Поручителем вимог п.4 цього Договору, а також на підставі того, що вся інформація, представлена Позичальником Кредиторові, є достовірною та повною. Кредитор не надає Позичальнику Кредит до моменту укладання договору застави/поруки/іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим договором. Моментом (датою) надання Кредиту/Траншу вважається дата перерахування грошових коштів Кредитором на Позичковий рахунок Позичальника, в сумі відповідно Траншу Кредитору.

Відповідно до п.2.6 Кредитного договору № 40/К/2/22 під терміном загальна заборгованість за Кредитною лінією розуміється залишкова сума Кредиту, тобто сума Кредиту, що фактично надана Позичальнику згідно з цим Договором і не повернена Кредитору.

Пунктом 3.1. Кредитного договору № 40/К/2/22 у редакції Додаткової угоди №2 від 15.09.2022, за користування Кредитом Позичальник сплачує Кредитору проценти в розмірі: з 07.02.2022 15% річних; з 31.08.2022 0,001% річних; з 01.07.2023 15% річних.

Згідно з п.3.2 Кредитного договору № 40/К/2/22 в редакції Додаткової угоди №2 від 15.09.2022, Позичальник сплачує Кредитору проценти за користування Кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього Договору, у валюті Кредиту. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів в поточному місяці на основі Банківського року (який складає 365(366) днів) у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 10 число кожного місяця на рахунок, зазначений в п. 2.4. цього Договору. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній місяць підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за Кредитом. Нарахування процентів здійснюється Кредитором в останній робочий день місяця. У першому періоді нарахування процентів до розрахунку включається період, що розпочинається з дати набуття чинності цим Договором і закінчується попереднім днем перед останнім робочим днем місяця, за який нараховуються проценти. У подальшому до розрахунку включається період, що розпочинається з дня нарахування процентів у попередньому місяці і закінчується попереднім днем перед останнім робочим днем місяця, за який нараховуються проценти (в останній період користування кредитними коштами - днем повного погашення заборгованості за Кредитом). У кінці року проценти нараховуються до 31 грудня відповідного року включно. Встановлено строк сплати нарахованих процентів за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2022 р. в сумі 37 808,22 грн до 10.07.2023 та в сумі 37 808,22 грн до 10.08.2023, в сумі 37 808,22 грн до 10.09.2023.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору № 40/К/2/22 Позичальник здійснює погашення Кредиту, сплату Процентів та комісії, нарахованих за користування Кредитом у строк (терміни), які визначаються в п. 2.1, розділі 3 цього Договору шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок, передбачені в п. 2.4 цього Договору.

Пунктом 8.2.2 Кредитного договору № 40/К/2/22 сторони узгодили, що Позичальник зобов`язується повністю повернути Кредит, сплатити Проценти за користування Кредитом, нараховані Кредитором у порядку і на умовах, встановлених цим Договором, а також виконати всі інші зобов`язання за цим Договором перед Кредитором.

Відповідно до п.14.1 Кредитного договору № 40/К/2/22, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін і припиняє чинність по закінченні строку, зазначеного в п. 2.1. цього Договору, але в будь-якому разі не раніше повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Надання ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" кредиту здійснено шляхом списання грошових коштів з позичкового рахунку ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій", що підтверджується випискою з зазначеного рахунку першого відповідача, відкритого в АТ "Мотор-Банк".

За період із 28.02.2022 до 04.06.2025 АТ "Мотор-Банк" нарахувало за Кредитним договором № 40/К/2/22:

- заборгованість за простроченим кредитом 1 500 000,00 грн.

- заборгованість за простроченими процентами 547 397,31 грн.

Як установили господарські суди, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №19/К/24/21, 26.05.2021 між АТ "Мотор-Банк" (Кредитор) та громадянином України ОСОБА_1 (Поручитель) укладено Договір поруки № 19/POR/30/21.

Статтею 1 Договору поруки № 19/POR/30/21, у редакції Додаткової угоди №1 від 01.07.2022, визначено, що Боржником є ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій", кредитним договором є кредитний договір № 19/К/24/21 від 26.05.2021 зі строком погашення 20.07.2023, а основне зобов`язання Боржника, передбачені Кредитним договором, щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом (включаючи проценти) у строк до 20.07.2023 включно, сплати пені, інших встановлених договором фінансових санкцій та відшкодування збитків Кредитору, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно з п. 3.1. Договору поруки № 19/POR/30/21 Поручитель зобов`язався перед Кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання Боржником Основного зобов`язання, а також, відшкодовувати витрати, що будуть визначатись на момент фактичного задоволення, в т. ч. суму кредитів, процентів, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодовування збитків, завданих прострочкою виконання Основного зобов`язання, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного виконання (неповного) виконання Основного зобов`язання.

Відповідно до п.3.2 Договору поруки №19/POR/30/21 у випадку невиконання Боржником Основного зобов`язання, передбаченого Кредитним договором, Кредитор має право вимагати виконання цього зобов`язання Поручителем і відшкодування інших збитків Кредитора, обумовлених невиконанням Боржником Основного зобов`язання, або звернути стягнення на належне йому майно чи грошові кошти відповідно до чинного законодавства України, при цьому строк пред`явлення Кредитором такої вимоги до Поручителя встановлюється Сторонами у термін 3 (три) роки від дня настання строку виконання Основного зобов`язання.

Пунктом 4.4.1. Договору поруки № 19/POR/30/21 передбачено, що Поручитель зобов`язаний на вимогу Кредитора у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником Основного зобов`язання та/або в разі виникнення у Кредитора права вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, погасити без будь-яких заперечень, заборгованість Боржника перед Банком у повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, пеню на несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання Основного зобов`язання, інші понесені Кредитором витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання Боржником Основного зобов`язання.

За змістом п. 4.4.3. Договору поруки 19/POR/30/21 передбачено, що Поручитель зобов`язаний нести солідарну відповідальність за невиконання Боржником Основного зобов`язання, включаючи сплату процентів, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання Основного зобов`язання, інші понесені Кредитором витрати в наслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання Боржником Основного зобов`язання.

Відповідно до п. 7.4 Договору поруки № 19/POR/30/21, у редакції Додаткової угоди №2 від 15.09.2022, цей договір діє до 20.07.2026, окрім випадків визначених ч. ч. 1-3 ст. 559 Цивільного кодексу України.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 40/К/2/22, 07.02.2022 між АТ "Мотор-Банк" (Кредитор) та громадянином України ОСОБА_1 (Поручитель) було укладено Договір поруки № 40/POR/1/22.

Статтею 1 Договору поруки № 40/POR/1/22, визначено, що Боржником є ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій", кредитним договором є кредитний договір № 40/К/2/22 від 07.02.2022 зі строком погашення 01.10.2023, а основне зобов`язання Боржника, передбачене Кредитним договором, щодо своєчасного погашення заборгованості по кредиту (включаючи проценти) у строк до 01.10.2023 включно, сплати пені, інших встановлених договором фінансових санкцій та відшкодування збитків Кредитору, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно з п. 3.1. Договору поруки № 40/POR/1/22 Поручитель зобов`язався перед Кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання Боржником Основного зобов`язання, а також, відшкодовувати витрати, що будуть визначатись на момент фактичного задоволення, в т.ч. суму кредитів, процентів, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодовування збитків, завданих прострочкою виконання Основного зобов`язання, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного виконання (неповного) виконання Основного зобов`язання.

Відповідно до п.3.2 Договору поруки № 40/POR/1/22, у випадку невиконання Боржником Основного зобов`язання, передбаченого Кредитним договором, Кредитор має право вимагати виконання цього зобов`язання Поручителем і відшкодування інших збитків Кредитора, обумовлених невиконанням Боржником Основного зобов`язання, або звернути стягнення на належне йому майно чи грошові кошти відповідно до чинного законодавства України, при цьому строк пред`явлення Кредитором такої вимоги до Поручителя встановлюється Сторонами у термін 3 (три) роки від дня настання строку виконання Основного зобов`язання.

Пунктом 4.4.1. Договору поруки № 40/POR/1/22 передбачено, що Поручитель зобов`язаний на вимогу Кредитора у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником Основного зобов`язання та/або в разі виникнення у Кредитора права вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, погасити без будь-яких заперечень, заборгованість Боржника перед Банком у повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, пеню на несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання Основного зобов`язання, інші понесені Кредитором витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання Боржником Основного зобов`язання.

За змістом п. 4.4.3 Договору поруки № 40/POR/1/22 передбачено, що Поручитель зобов`язаний нести солідарну відповідальність за невиконання Боржником Основного зобов`язання, включаючи сплату процентів, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання Основного зобов`язання, інші понесені Кредитором витрати в наслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання Боржником Основного зобов`язання.

Відповідно до п. 7.4 Договору поруки № 40/POR/1/22 цей договір діє до 01.10.2026 окрім випадків визначених ч. ч. 1-3 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" порушило умови кредитних договорів щодо своєчасної сплати кредиту та відсотків, тому зазначив про правомірність звернення АТ "Мотор-Банк" з позовною вимогою про солідарне стягнення з ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" та ОСОБА_1 :

- заборгованості за простроченим кредитом у сумі 2 000 000,00 грн та заборгованості за простроченими процентами в сумі 816 656,54 грн за Кредитним договором № 19/К/24/21;

- заборгованості за простроченим кредитом у сумі 1 500 000,00 грн та заборгованості за простроченими процентами в сумі 547 397,31 грн за Кредитним договором № 40/К/2/22.

Задовольняючи позовні вимоги АТ "Мотор-Банк", суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за простроченим кредитом в сумі 2 000 000,00 грн та заборгованості за простроченими процентами в сумі 816 656,54 грн за Кредитним договором № 19/К/24/21, а також стягнення з відповідачів заборгованості за простроченим кредитом сумі 1 500 000,00 грн та заборгованості за простроченими процентами в сумі 547 397,31 грн за Кредитним договором № 40/К/2/22 є обґрунтованими, оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідачами не надано. При цьому суд також зазначив, що ОСОБА_1 поручався перед позивачем за виконання зобов`язань ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій" за окремими договорами поруки, тому дійшов висновку про солідарну відповідальність ОСОБА_1 із ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій".

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог АТ "Мотор-Банк" щодо стягнення 1 051 711,34 грн заборгованості за процентами, суд апеляційної інстанції зазначив, що укладені між сторонами договори є договорами відкличної відновлюваної кредитної лінії. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що сама по собі форма кредитування не змінює загальних принципів виконання та припинення грошових зобов`язань, передбачених Цивільним кодексом України, та не надає АТ "Мотор-Банк" права безмежного нарахування процентів за правомірне користування кредитом після настання строку виконання зобов`язання. Суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договорів визначено конкретний строк дії кредитної лінії: за договором № 19/К/24/21 таким строком визначено 01.07.2022, а за договором №40/К/2/22 - 01.10.2023. Після спливу цих строків, за висновком суду, припиняється право позичальника на правомірне користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами режиму кредитування. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що додаткові угоди № 3 від 15.09.2022 й інші підписані сторонами після 24.02.2022 додаткові угоди є нікчемними в силу ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тому не створюють жодних юридичних наслідків та не можуть бути підставою для продовження строку кредитування.

Відтак суд апеляційної інстанції констатував, що строк правомірного користування кредитом за договором №19/К/24/21 закінчився 01.07.2022, а за договором № 40/К/2/22 - 01.10.2023. Тому апеляційний господарський суд установив, що солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заборгованість за процентами за правомірне користування кредитом (за період нарахування: 31.01.2022 - 01.07.2022), за Кредитним договором №19/К/24/21 від 26.05.2021 в розмірі 141 589,05 грн та заборгованість за процентами за правомірне користування кредитом (за період нарахування: 28.02.2022 - 01.10.2023) за Кредитним договором №40/К/2/22 від 07.02.2022 в розмірі 170 753, 46 грн. В іншій частині позовних вимог, як зазначив суд апеляційної інстанції, нараховані АТ "Мотор-Банк" проценти в загальному розмірі 1 051 711,34 грн фактично є відсотками, які підлягають стягненню на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України. Посилаючись на положення п. 18 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги АТ "Мотор-Банк" про стягнення з відповідачів процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування (01.07.2022) за договором №19/К/24/21 та після закінчення строку кредитування (01.10.2023) за договором № 40/К/2/22 в сукупному розмірі 1 051 711,34 грн, задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, АТ "Мотор-Банк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 в частині скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2026 та відмовити в задоволенні позовних вимог АТ "Мотор-Банк" про стягнення заборгованості за процентами в сумі 1 051 711,34 грн, а рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2026 у скасованій частині залишити в силі.

Доводи скаржника зводяться до того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував положення ст. 1048 ЦК України та інші норми права щодо відновлювальних кредитних ліній без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 (щодо строку нарахування процентів за користування кредитом). Скаржник також зазначає про неврахування правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду у справі № 910/16728/16, у справі № 522/12901/15-ц, згідно з якою сторона, що визнала чинність правочину своїми діями, не може надалі посилатися на його недійсність. При цьому АТ "Мотор-Банк" стверджує, що, на його думку, безпідставним та необґрунтованим є визнання судом апеляційної інстанції додаткових угод нікчемними.

Скаржник також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у контексті укладення додаткових угод, спрямованих на реструктуризацію, зниження відсоткової ставки та відтермінування платежів за кредитними договорами, які підписані/укладені на підконтрольній Україні території повноважним керівником (який є резидентом підконтрольної території), у випадку коли юридична адреса підприємства-боржника залишилася на тимчасово окупованій території.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 908/2026/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Мотор-Банк" з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 22.09.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 17.08.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.08.2026 надійшли відзиви від ОСОБА_1 та ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій", у яких відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на правильність викладених в ній висновків та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зазначений припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тобто в частині вимог АТ "Мотор-Банк" про стягнення заборгованості за процентами в сумі 1 051 711,34 грн.

АТ "Мотор-Банк" у касаційній скарзі посилається на те, що згідно з п. 14.1 кредитних договорів вони діють до повного виконання зобов`язань, а п. 3.2 цих кредитних договорів встановлює обов`язок позичальника сплачувати проценти за весь період фактичного користування коштами.

Колегія суддів зазначає, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч.2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч.2 ст.1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 сформулювала висновок про те, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, за висновком Великої Палати Верховного Суду, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договорів визначено конкретний строк дії кредитної лінії: за договором № 19/К/24/21 таким строком визначено 01.07.2022, за договором № 40/К/2/22 - 01.10.2023. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що після спливу цих строків припиняється право позичальника на правомірне користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами режиму кредитування.

При цьому суд зазначив, що безпідставними є доводи позивача про продовження строку кредитування на підставі додаткової угоди №3 від 15.09.2022 і інших підписаних сторонами після 24.02.2022 додаткових угод, оскільки такі угоди є нікчемними в силу ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». На момент укладення додаткових угод місцезнаходженням (м. Приморськ, Запорізької області) юридичної особи - позичальника була тимчасово окупована територія України. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідні додаткові угоди, стороною яких є ТОВ "Оздоровчий комплекс Прибій", не створюють жодних юридичних наслідків та не можуть бути підставою для продовження строку кредитування.

Отже, встановивши строк дії кредитної лінії за договором № 19/К/24/21 та за договором № 40/К/2/22, зазначивши про нікчемність додаткових угод про продовження строку кредитування, укладених сторонами після 24.02.2022, а також врахувавши, що нараховані позивачем проценти в загальному розмірі 1051711,34 грн фактично є відсотками, які підлягають стягненню на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України, проте відповідно до п. 18 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування (01.07.2022) за договором №19/К/24/21 та після закінчення строку кредитування (01.10.2023) за договором № 40/К/2/22 в сукупному розмірі 1 051 711,34 грн задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду, тобто зроблені з дотриманням ст. 236 ГПК України.

Разом з тим, як убачається з матеріалів касаційної скарги, скаржник, не погоджуючись із ухваленою постановою в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення в сумі 1 051 711,34 грн, посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України і на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 (щодо строку нарахування процентів за користування кредитом), а також у постановах Верховного Суду у справі № 910/16728/16, у справі № 522/12901/15-ц.

Порядок касаційного оскарження визначений ст. 287 ГПК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц виснувала, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом з тим вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Здійснивши аналіз оскаржуваної постанови і постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, колегія суддів зазначає Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнила висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, на яку посилається скаржник. Відтак неактуальною є правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Отже, безпідставними є доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував положення ст. 1048 ЦК України та інші норми права щодо відновлювальних кредитних ліній без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 (щодо строку нарахування процентів за користування кредитом). Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій міститься остання правова позиції щодо порядку застосування ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України у разі нарахування процентів за користування банківським кредитом.

Колегія суддів установила, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає постанов Верховного Суду у справі № 910/16728/16, у справі № 522/12901/15-ц, на які посилається скаржник.

Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.

Скаржник, не погоджуючись із ухваленою постановою в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення в сумі 1 051 711,34 грн, посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у контексті укладення додаткових угод, спрямованих на реструктуризацію, зниження відсоткової ставки та відтермінування платежів за кредитними договорами, які підписані/укладені на підконтрольній Україні території повноважним керівником (який є резидентом підконтрольної території), у випадку коли юридична адреса підприємства-боржника залишилася на тимчасово окупованій території.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За змістом цієї норми вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У постанові від 03.09.2024 у справі № 910/14049/23 Верховний Суд дійшов висновку, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія абз. 2 ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Отже, у разі місцезнаходження суб`єкта господарювання, який є стороною правочину, на тимчасово окупованій території укладений ним правочин є нікчемним.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання з місцезнаходженням на тимчасово окупованіи? територіі? Украі?ни, є нікчемним відповідно до ст. 13 Закону Украі?ни «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції?, що набрала чинності 21.11.2021, незалежно від дати укладення такого правочину, оскільки особливості державноі? політики із забезпечення державного суверенітету Украі?ни на тимчасово окупованих територіях стосуються всього періоду окупаціі?, що виключає застосування загального правила незворотності діі? закону в часі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № 905/238/23.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на момент укладення додаткових угод місцезнаходженням (м. Приморськ, Запорізької області) юридичної особи - позичальника була тимчасово окупована територія України. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції про чинність додаткових угод із підстав їх підписання у місті Запоріжжі є помилковим та таким, що суперечить ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.03.2026 у справі №905/238/23.

Верховний Суд зазначає, що оскільки у цій справі додаткові угоди про продовження строку кредитування, укладені сторонами після 24.02.2022, місцезнаходженням (м. Приморськ, Запорізької області) юридичної особи - позичальника була тимчасово окупована територія України, то ці додаткові угоди є нікчемними саме відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", з огляду на що, колегія відхиляє доводи скаржника про необхідність формування висновку у цьому випадку, оскільки суд апеляційної інстанції застосував зазначене положення закону відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.03.2026 у справі №905/238/23.

Отже, колегія суддів визнає недоведеною наведену скаржниками підставу касаційного оскарження, визначену у п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Законодавець у п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на наведене, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Мотор-Банк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 908/2026/25 з огляду на підставу касаційного оскарження, визначену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Колегія суддів зазначає і те, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржників з висновком суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин справи. Однак колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Решта доводів в касаційній скарзі фактично зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Законодавець у ч. 1 ст. 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, ухвалену відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мотор-Банк" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 908/2026/25 залишити без змін.

Закрити касаційне провадження у справі № № 908/2026/25, порушене за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Мотор-Банк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 908/2026/25 в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.