Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №922/854/23 (922/1401/23) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

Cправа № 922/854/23 (922/1401/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

прокурора Петрової О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 3676/2026)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2026

у складі колегії суддів: Гетьман Р.А. (головуючий), Россолов В.В., Склярук О.І.

та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2026

у складі судді Лавренюк Т.А.

у справі № 922/854/23 (922/1401/23)

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова

до: Харківської міської ради,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр",

Комунального підприємства "Харківський метрополітен",

Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 2",

Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3",

Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо",

Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо",

Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс",

Комунального підприємство "Міський інформаційний центр",

Комунального підприємства "Підземне місто",

Комунального підприємства "Харківпасс",

про визнання незаконними та скасування протоколу і рішення, визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності

в межах справи № 922/854/23

про банкрутство Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс",

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи

1. 06.07.2016 рішенням Харківської міської ради Харківської області 7 сесії 7 скликання від № 316/16 "Про створення системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова" затверджено Концепцію системи "Електронний квиток"; надано згоду КП "Харківський метрополітен", КП "Салтівське трамвайне депо", КП "Жовтневе трамвайне депо", КП "Тролейбусне депо № 2", КП "Тролейбусне депо № 3", КП "Міськелектротранссервіс", КП "Міський інформаційний центр" та КП "Підземне місто" на впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова на умовах залучення інвестицій на конкурсних засадах.

2. Цим же рішенням затверджено Положення про умови проведення конкурсу з відбору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова; Департаменту інфраструктури Харківської міської ради доручено організацію та проведення інвестиційного конкурсу з метою залучення суб`єкта підприємницької діяльності (інвестора) для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова; розробку та затвердження конкурсної документації для проведення інвестиційного конкурсу.

3. Зі змісту розділу 6 Концепції системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова (далі - Концепція) вбачається, що основною метою впровадження системи, зокрема є:

- для міста - збереження і розвиток електротранспортної інфраструктури; зменшення експлуатаційних витрат підприємств міського електротранспорту на організацію збору виручки та контроль за ними; участь органів місцевого самоврядування у впровадженні єдиної системи оплати проїзду на міському електротранспорті тощо;

- для перевізників - підвищення економічної ефективності діяльності підприємств га зменшення залежності від бюджетних дотацій та скорочення витрат на емісію і обіг паперових проїзних квитків за рахунок довшого терміну служби безконтактних електронних карток тощо.

4. Згідно з розділом 9 Концепції очікуваними результатами реалізації Концепції, зокрема є: зменшення витрат підприємств міського електротранспорту і, як наслідок, оптимізація їх бюджетного фінансування та прибутковість підприємств міського електричного транспорту тощо.

5. З метою забезпечення дотримання єдиних принципів при обранні переможця конкурсу, розпорядженням Харківського міського голови від 08.08.2016 № 105 прийнято рішення про створення конкурсної комісії з відбору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова та затверджено її персональний склад.

6. На виконання вищевказаного рішення Департаментом інфраструктури Харківської міської ради проведено інвестиційний конкурс з метою залучення суб`єкта підприємницької діяльності (інвестора) для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова.

7. Відповідно до протоколу від 09.11.2016 № 5 чергового засідання конкурсної комісії з відбору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова, затвердженого Головою конкурсної комісії з питань інфраструктури міста, участь у конкурсі брали два учасники: ТОВ "Фінансова компанія "Платіжний Центр" та ТОВ "Фінансова компанія "Актинія".

8. Переможцем конкурсу з відбору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова, відповідно до протоколу від 09.11.2016 № 5 чергового засідання конкурсної комісії з відбору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова, визнано ТОВ "Фінансова компанія "Платіжний центр", оскільки пропозиція останнього є найбільш економічно привабливою (винагорода інвестора становить 6,5% від загальної суми платежів).

9. У подальшому рішенням Харківської міської ради Харківської області 10 сесії 7 скликання від 21.12.2016 № 503/16 надано згоду на укладення інвестиційного договору з інвестором та доручено Харківському міському голові від імені Харківської міської ради укласти інвестиційний договір на впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова.

10. За результатами проведеного конкурсу та на виконання рішення Харківської міської ради від 21.12.2016 № 503/16 між Харківською міською радою (далі - Замовник) за участю КП "Харківський метрополітен", КП "Тролейбусне депо № 2", КП "Тролейбусне депо № 3", КП "Салтівське трамвайне депо", КП "Жовтневе трамвайне депо", КП "Міськелектротранссервіс", КП "Міський інформаційний центр" та КП "Підземне місто" (далі - учасники) та ТОВ "Фінансова компанія "Платіжний центр" (далі - інвестор) 28.12.2016 укладено інвестиційний договір (далі - договір), відповідно до умов якого замовник залучає інвестора до участі у впровадженні системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова, а Інвестор здійснює реалізацію проєкту та забезпечує функціонування об`єкта інвестування, на умовах цього договору.

11. Відповідно до пункту 2.2 договору інвестування здійснюється у формі створеного інвестором чи за його рахунок з метою реалізації проєкту рухомого та нерухомого майна (споруд, устаткування та інші матеріальні цінності), майнових прав інтелектуальної власності, а також сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для реалізації проєкту.

12. Пунктом 2.3 договору передбачено, що загальна орієнтована вартість реалізації проєкту складає 185 500 000,00 грн (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 24.02.2021 - 194 724 751грн) та підлягає уточненню після виконання умов п.3.2 цього договору, а також може збільшуватись або зменшуватись залежно від зміни фактичних витрат інвестора на реалізацію проєкту з урахуванням затвердженої ПКД, коливань курсів іноземних валют, встановлених НБУ, індексу інфляції, змін особливих вимог до технічних характеристик і якості матеріалів, технологічних умов надання послуг перевезення перевізниками, на підставі нових законодавчих актів, інших нормативних документів, шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору.

13. У пункті 2.4 договору сторони визначили, що в рамках цього договору перевізники доручають інвестору здійснення (самостійно або із залученням третіх осіб) випуску засобів сплати проїзду для міського електротранспорту (метрополітену, трамвая, тролейбуса) м. Харків (транспортних карток тощо), а також організацію здійснення приймання від фізичних та юридичних осіб на користь перевізника платежів для оплати послуг проїзду у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова та в подальшому перерахування перевізникам прийнятих грошових коштів відповідно до умов цього договору, а інвестор приймає на себе зазначені зобов`язання.

14. Відповідно до пункту 3.1 договору інвестор взяв на себе зобов`язання забезпечувати фінансування усіх витрат, пов`язаних з проєктуванням, створенням, встановленням, введенням в експлуатацію та подальшою експлуатацією об`єкта інвестування, відповідно до ПКД, графіку реалізації проєкту.

15. Протягом дії цього договору інвестор є власником обладнання, іншого майна та майнових прав на створені в результаті реалізації проєкту об`єкти. Після закінчення строку дії цього договору інвестор передає об`єкт інвестування у комунальну власність у порядку, визначеному чинним законодавством України (п.3.6 договору).

16. Пунктом 3.7 договору передбачено, що інвестору надається виключне право та доручається перевізникам здійснення випуску засобів оплати проїзду для міського електротранспорту (метрополітену, трамвая, тролейбуса) м. Харків (транспортних карток тощо) потягом усього строку дії цього договору. Дане право інвестор може реалізовувати як особисто, так і разом із залученими ним до реалізації проєкту особами. Замовник та перевізники не можуть надавати право та доручати здійснення випуску вищевказаних засобів оплати проїзду іншим особам без попередньої письмової згоди інвестора. Інвестор самостійно визначає умови (кількість, строки тощо) випуску засобів оплати проїзду.

17. У пункті 3.8 договору сторони дійшли згоди, що з метою реалізації проєкту замовник надає інвестору виключне право здійснювати програмування та кодування інформації засобів оплати проїзду (безконтактних електронних карток тощо), які забезпечать можливість здійснювати оплату послуг проїзду у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харків в системі, створеній в результаті реалізації проєкту.

18. Право, визначене в цьому пункті, може реалізуватися як інвестором особисто, так і залученою інвестором до реалізації проєкту особою або ними разом на власний розсуд. Замовник не може передавати чи надавати це право будь-якій іншій особі без попередньої письмової згоди інвестора.

19. Відповідно до пункту 3.9 договору після введення об`єкту інвестування в експлуатацію інвестор забезпечує його експлуатацію протягом усього строку дії договору та забезпечує організацію приймання грошових коштів від споживачів послуг, їх обробку, розподіл та перерахування із використанням об`єкту інвестування.

20. Пунктом 3.11.2 договору передбачено, що за виконання зобов`язань, передбачених цим договором, інвестор отримує винагороду у розмірі 6,5% від загальної суми платежів, прийнятих з використанням об`єкту інвестування (його частини).

21. За згодою сторін, у разі необхідності, в рамках реалізації проєкту, інвестор, відповідно до пункту 3.14 договору, має право застосовувати існуюче обладнання, засоби, що знаходяться у володінні учасників, в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України, інвестиційним проєктом та окремих договорів, укладених між інвестором та учасниками.

22. За умовами пункту 6.2.1 договору передбачено, що учасники та перевізники зобов`язані в рамках реалізації проєкту створювати інвестору належні умови для виконання зобов`язань, взятих на себе останнім, що включають, але не виключно: забезпечення Інвестора усіма необхідними ресурсами (електроенергією, водозабезпеченням, опаленням, зв`язком, можливістю використання локальних мереж для забезпечення роботи ПАК, електроживленням та інше), технічною документацією; здійснення необхідної розробки технічних умов чи іншої документації для розміщення обладнання інвестора; надання консультацій кваліфікованих спеціалістів; надання існуючого обладнання, рухомі одиниці, приміщення та їх частини (вестибюлі, коридори, каси, та ін.), території для розміщення складових елементів об`єкту інвестування тощо.

23. Відповідно до пункту 11.1 цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє 10 років з дня підписання додатку до договору, складеного на підставі наданого інвестором акту про введення в експлуатацію об`єкта інвестування.

24. Якщо будь-яке положення цього договору буде визнано судом чи іншим уповноваженим органом недійсним чи таким, що суперечать чинному законодавству України, це не буде впливати на дійсність інших положень договору (пункт 12.6 договору).

25. В подальшому, у зв`язку з залученням КП "Харківпас", як учасника системи "Електронний квиток", рішенням Харківської міської ради 16 сесії 7 скликання від 08.11.2017 № 846/17 (вебсайт: https://dok. city. kharkov. ua/ru/profile/dokument/view/id/ 663861) внесено відповідні зміни до:

- концепції системи "Електронний квиток", затвердженої рішенням 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 316/16 "Про створення системи "Електронний квиток" в міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова" шляхом визначення функцій Комунального підприємства "Харківпасс" у зазначеній системі;

- інвестиційного договору від 28.12.2016, підписаного на підставі рішення 10 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.12.2016 № 503/16 "Про надання згоди на укладення інвестиційного договору з інвестором для впровадження системи "Електронний квиток" в міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова" шляхом введення в нього "учасника - № 9" - Комунального підприємства "Харківпасс" та визначення його функцій за договором.

26. У подальшому, рішенням Харківської міської ради Харківської області 17 сесії 7 скликання від 20.12.2017 № 958/17 внесено зміни до Концепції системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова та викладено додаток 1 у новій редакції.

27. Крім цього, між замовником та інвестором укладено ряд додаткових угод, якими внесено зміни до договору, зокрема:

- введено до інвестиційного договору "учасника-9" - Комунальне підприємство "Харківпасс";

- розділ 2 договору доповнено п.2.5 наступного змісту: "перевізники доручають учаснику-9, у порядку та на умовах визначених окремими договорами, отримувати від інвестора прийняті на користь перевізників платежі для оплати послуг проїзду у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова та перераховувати перевізникам грошові кошти сплачені споживачами послуг за надані перевізниками послуги проїзду у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова";

- в розділі 3 договору пункт 3.10 виклали в наступній редакції: "сторони домовились, що приймання грошових коштів від споживачів послуг та їх перерахування здійснює інвестор, який одночасно є небанківською фінансовою установою, має ліцензію НБУ на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків та є учасником в одній із платіжних систем. Перевізники доручають, а інвестор приймає на себе зобов`язання щодо приймання від фізичних та юридичних осіб платежів для оплати послуг проїзду у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова та в подальшому перерахування прийнятих грошових коштів відповідно до умов цього договору";

- перший абзац пункт 3.11 та підп. 3.11.1 пункту 3.11 виклали в такій редакції: "з метою організації реалізації проєкту та подальшої експлуатації об`єкта інвестування в частині забезпечення приймання грошових коштів від споживачів послуг інвестор протягом дії цього договору здійснює приймання та подальше перерахування коштів за оплату проїзду у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова на наступних умовах:

- інвестор, з урахуванням пункту 3.10 цього договору, зобов`язується забезпечити організацію приймання від фізичних та юридичних осіб платежів для оплати послуг та в подальшому перерахування прийнятих інвестором грошових коштів, згідно із умовами договору (договорів) переказу коштів, який (які) укладається (укладаються) з учасником (учасниками) додатково";

- до пункту 3.2 договору внесено зміни в частині збільшення термінів введення об`єкту інвестування в експлуатацію з 15 до 54 місяців тощо.

28. В межах розгляду господарським судом Харківської області справи № 922/2473/20 за позовом ТОВ "ФК "Платіжний центр" до Комунального підприємства "Харківпасс" про стягнення заборгованості за спірним договором, судом встановлено, що Інвестором виконано зобов`язання Інвестиційного договору, щодо введення в експлуатацію Об`єкта інвестування (системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова) у строки передбачені Графіком реалізації проекту у повному обсязі. Документальним підтвердженням функціонування Системи та введення Об`єкта інвестування в експлуатацію є Акт технічної готовності системи "Електронний квиток" в міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова до експлуатації від 09.06.2021, Наказ Департаменту Інфраструктури Харківської міської ради № 180 Про технічну готовність до введення в експлуатацію системи "Електронний квиток" в міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова від 09.06.2021, складені відповідно умов Інвестиційного договору та Додатку № 1 до нього - Графіку реалізації Інвестиційного проекту системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова (далі - Графік). Пунктом 5 зазначеного Акту, підписаного у тому числі стороною Відповідача сторони встановили, що Замовник даним Актом підтверджує технічну готовність до введення в експлуатацію системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова та реалізацію Інвестиційного проекту в цілому. Наказом № 180 Департаментом Інфраструктури Харківської міської ради систему "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова введено в експлуатацію.

29. Таким чином, рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2021 у справі № 922/2473/20, що набрало законної сили, встановлено факт введення в експлуатацію Об`єкта інвестування - системи "Електронний квиток" в міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова у строки передбачені Графіком реалізації проекту у повному обсязі.

Короткий зміст позовних вимог

30. Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій (з урахуванням уточнень та заяви про зміну предмета позову) просив:

- визнати незаконним та скасувати протокол (рішення) від 09.11.20216 № 5 чергового засідання конкурсної комісії з відбору інвестора про визнання ТОВ "ФК "Платіжний Центр" переможцем у конкурсі з відбору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова;

- визнати незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради 10 сесії 7 скликання від 21.12.2016 № 503/16 "Про надання згоди на укладення інвестиційного договору з інвестором для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова;

- визнати недійсним інвестиційний договір від 28.12.2016, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "ФК "Платіжний Центр" за участі Комунального підприємства "Харківський метрополітен", Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 2", Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3", Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо", Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо", Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс", Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", Комунального підприємства "Підземне місто", Комунального підприємства "Харківпасс";

- застосувати наслідки недійсності правочину шляхом надання доступу Комунальним підприємством "Харківський метрополітен", Комунальним підприємством "Тролейбусне депо № 2", Комунальним підприємством "Тролейбусне депо № 3", Комунальним підприємством "Салтівське трамвайне депо", Комунальним підприємством "Жовтневе трамвайне депо", Комунальним підприємством "Міськелектротранссервіс", Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр", Комунальним підприємством "Підземне місто", Комунальним підприємством "Харківпасс", Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК "Платіжний Центр" до існуючого обладнання, рухомих одиниць, приміщень та їх частини (вестибюлі, коридори, каси та ін.), територій де розміщені складові елементи об`єкту інвестування, придбаних інвестором на виконання інвестиційного договору від 28.12.2016 (обладнання, устаткування, приладдя, засобів оплати проїзду тощо), створених в результаті впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова, які на праві власності належать ТОВ "ФК "Платіжний Центр", з метою демонтажу раніше встановленого обладнання.

31. Прокурор зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проведенням Харківською міською радою конкурсу з вибору інвестора для впровадження системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті, за результатами якого переможцем визначено ТОВ "Фінансова компанія "Платіжний центр", після чого між Харківською міською радою та цим товариством укладено інвестиційний договір від 28.12.2016.

32. На думку прокурора, за своїм фактичним змістом укладений договір не відповідає заявленій інвестиційній меті. Передбачені ним умови фактично стосуються організації та забезпечення надання послуг з оплати проїзду у міському електротранспорті, встановлення та обслуговування відповідного обладнання, а також отримання інвестором плати, пов`язаної з використанням системи. При цьому такі відносини за своїм змістом мають ознаки придбання комунальними підприємствами відповідних послуг, що, на переконання прокурора, мало здійснюватися з дотриманням законодавства про публічні закупівлі.

33. На думку позивача, обраний сторонами спосіб оформлення правовідносин як інвестиційного договору призвів до обходу встановлених законом процедур та обмеження конкуренції при залученні суб`єкта для надання відповідних послуг.

34. Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави та територіальної громади, зазначаючи що орган місцевого самоврядування, розпоряджаючись майном та коштами територіальної громади, мав діяти у межах визначених законом повноважень та забезпечити дотримання принципів ефективного, раціонального й економного використання комунальних ресурсів. Натомість укладення договору на запропонованих умовах, за твердженням прокурора, створило для територіальної громади додаткові фінансові зобов`язання та передбачило виплату інвестору винагороди за рахунок коштів, пов`язаних з функціонуванням міського електротранспорту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

35. 12.01.2026 рішенням Господарського суду Харківської області у задоволенні позову відмовлено повністю.

36. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи із неефективності обраного прокурором способу захисту. Зазначив, що прокурор не довів, яким чином визнання інвестиційного договору недійсним забезпечить захист інтересів держави, оскільки інвестор виконав свої зобов`язання, створив та ввів в експлуатацію систему "Електронний квиток", а за умовами договору об`єкт інвестування після закінчення строку його дії має бути переданий у комунальну власність.

37. Крім того, за оцінкою суду, обраний спосіб захисту фактично не забезпечує відновлення майнового становища територіальної громади: у разі недійсності договору застосуванню підлягають наслідки недійсності правочину, тоді як заявлений прокурором спосіб передбачає доступ інвестора до створеного ним об`єкта для демонтажу обладнання.

38. Щодо вимог про скасування рішення конкурсної комісії та рішення міської ради суд зазначив, що вони є актами індивідуальної дії, які вичерпали свою дію виконанням, оскільки на їх підставі вже укладено інвестиційний договір. Відтак їх скасування також не може забезпечити ефективного захисту.

39. Водночас суд не прийняв заяву ТОВ "ФК "Платіжний центр" про визнання позову, вказавши, що саме по собі визнання позову відповідачем не є підставою для його задоволення за відсутності законних підстав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

40. 16.04.2026 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2026 у цій справі залишено без змін.

41. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про неефективність обраного прокурором способу захисту, оскільки прокурор не довів, яким чином визнання інвестиційного договору недійсним забезпечить захист і відновлення інтересів держави. Суд врахував, що інвестор виконав свої зобов`язання, система "Електронний квиток" створена та введена в експлуатацію, а після закінчення дії договору об`єкт має перейти у комунальну власність.

42. При цьому, за оцінкою суду, заявлений прокурором спосіб застосування наслідків недійсності договору передбачав демонтаж інвестором створеного обладнання, однак не передбачав відшкодування вартості бюджетних коштів, у зв`язку з чим суд не встановив, яким чином таким способом будуть відновлені інтереси держави.

43. Щодо вимог про скасування рішення конкурсної комісії та рішення міської ради апеляційний суд зазначив, що це акти індивідуальної дії, які вичерпали свою дію виконанням, оскільки на їх підставі вже укладено інвестиційний договір. Тому їх скасування, за висновком суду апеляційної інстанції, також не є ефективним способом захисту.

44. Оскільки неефективність способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, суд апеляційної інстанції не досліджував по суті доводи прокурора щодо удаваності договору, порушення законодавства про публічні закупівлі та інших підстав недійсності.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

45. У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2026 у справі №922/854/23 (922/1401/23); ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора у повному обсязі.

46. Касаційна скарга подана на підставах, визначених у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

47. Скаржник зазначає, що суди помилково визнали обраний прокурором спосіб захисту неефективним, оскільки, на його думку, вимоги про визнання незаконними та скасування рішень конкурсної комісії і Харківської міської ради є належним та ефективним способом захисту інтересів територіальної громади. При цьому посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18 щодо можливості оскарження незаконних рішень органів місцевого самоврядування та зазначає, що спірними рішеннями фактично було визначено незаконний порядок укладення договору та приховано справжню правову природу правовідносин сторін.

48. Крім того, прокуратур стверджує, що суди неправильно застосували статтю 235 ЦК України та не врахували висновки Верховного Суду щодо удаваних правочинів. На думку скаржника, суди повинні були дослідити зміст інвестиційного договору, права та обов`язки сторін, спрямованість їхньої волі та встановити, чи не приховує цей договір фактично договори про надання послуг та про спільну діяльність. При цьому скаржник посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/14890/16 та Верховного Суду у справі № 755/13068/23.

49. На переконання скаржника, суди фактично ототожнили виконання умов договору з наслідками його недійсності та безпідставно виходили з того, що введення об`єкта в експлуатацію виключає можливість ефективного захисту інтересів держави шляхом визнання договору недійсним. Прокуратура вказує, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, а тому суди мали насамперед встановити дійсну спрямованість волі сторін на момент укладення договору та його правову природу.

50. Також скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права щодо дослідження та оцінки доказів. Зазначає, що суди не дослідили належним чином обставини, на які прокурор посилався як на підставу позову, зокрема умови договору, додаткові угоди, фактичну поведінку сторін, фінансування проєкту за рахунок коштів комунальних підприємств та укладення ними окремих договорів щодо електронного квитка. На думку скаржника, суди вибірково оцінили докази та не встановили спрямованості дій сторін і фактичної правової природи спірних правовідносин та порушили принцип змагальності судового процесу.

51. У касаційній скарзі зазначено, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували статті 73, 76, 77, 78, 80 ГПК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 461/4283/21 щодо належності та допустимості доказів, необхідності оцінки зібраних доказів, з дотриманням вимог процесуального закону на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи шляхом аналізу і оцінки доказів як кожного окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

52. Прокурор також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 235 ЦК України до інвестиційних договорів, тобто приховання під виглядом удаваного інвестиційного договору - договорів про спільну діяльність та про надання послуг, укладенню яких передує попереднє проведення процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі".

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

53. Харківська міська рада заперечує проти касаційної скарги та вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими. Зазначає, що запровадження системи «Електронний квиток» належало до повноважень органів місцевого самоврядування, а спірний договір є саме інвестиційним, а не договором про закупівлю товарів, робіт чи послуг, у зв`язку з чим вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" при його укладенні не застосовувалися. Скаржник, на думку міської ради, не довів удаваності договору, спрямованості волі сторін на приховування іншого правочину чи збитковості договору для територіальної громади.

54. Також міська рада підтримує висновок судів про неефективність обраного прокурором способу захисту, оскільки система "Електронний квиток" уже створена та введена в експлуатацію, а за умовами договору після закінчення його дії об`єкт має перейти у комунальну власність. Визнання договору недійсним, за заявленим прокурором способом, не забезпечує відновлення інтересів держави та може мати негативні наслідки для функціонування системи. Рішення конкурсної комісії та міської ради, на думку відповідача, також вичерпали свою дію виконанням шляхом укладення договору.

55. У відзиві КП "Міський інформаційний центр" просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Підприємство зазначає, що доводи прокуратури щодо удаваності інвестиційного договору та неефективності способу захисту не спростовують висновків судів. Зокрема, посилається на встановлений в іншій справі факт повного виконання інвестором своїх зобов`язань та введення об`єкта в експлуатацію, що, на його думку, підтверджує відсутність доведеного способу відновлення інтересів держави через недійсність договору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

56. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

57. У цій справі прокурор звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів Харківської міської ради, заснованих нею комунальних підприємств та товариства з обмеженою відповідальністю.

58. У позові прокурор просив визнати незаконним і скасувати протокол (рішення) конкурсної комісії про визнання товариства з обмеженою відповідальністю переможцем у конкурсі з відбору інвестора та рішення міської ради про надання згоди на укладення інвестиційного договору, визнати недійсним інвестиційний договір.

59. Також прокурор заявив вимогу про застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання комунальних підприємств надати доступ товариству з обмеженою відповідальністю (переможець конкурсу, інвестор) до існуючого обладнання, рухомих одиниць, приміщень та їх частини (вестибюлі, коридори, каси та ін.), територій де розміщені складові елементи об`єкту інвестування, придбаних інвестором на виконання інвестиційного договору (обладнання, устаткування, приладдя, засобів оплати проїзду тощо), які на праві власності належать цьому товариству з метою демонтажу раніше встановленого обладнання.

60. При цьому прокурор у своєму позові не визначив конкретного переліку такого обладнання та його місцезнаходження.

61. Правова позиція позову полягає в тому, що спірний інвестиційний механізм, на думку прокурора, фактично використано для оформлення відносин з придбання послуг без проведення передбаченої законом конкурентної процедури, унаслідок чого порушено вимоги законодавства, інтереси територіальної громади та принципи ефективного використання комунального майна і коштів.

62. Суди обох інстанцій відмовили у позові з підстав неефективності обраного у позові способу захисту, з чим не погодився прокурор, звернувшись з касаційною скаргою.

63. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

64. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).

65. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

66. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

67. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

68. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

69. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

70. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

71. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).

72. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

73. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

74. При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

75. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52)).

76. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші).

77. Таким чином, суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).

78. У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння майном [див. mutatis mutandis висновки, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (підпункт 9.67)].

79. Конституційний Суд України, здійснюючи тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у абзаці шостому пункту 5 рішення № 7-рп/2009 від 16.04.2009 виснував, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (на що зверталась увага також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, пункт 10.68).

80. Оспорюючи висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у позовних вимогах про визнання незаконними та скасування рішень конкурсної комісії і міської ради з підстав ефективного способу захисту, скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

81. Так, у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, в якій розглядався позов прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016, Велика Палата Верховного Суду керувалася своїми раніше сформованими висновками про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

82. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виходила з того, що оскільки на підставі Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 було укладено зміни до договору оренди землі, зазначене рішення в частині зобов`язання внести зміни до Договору оренди землі вичерпало свою дію виконанням. Однак Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що рішенням від 17.11.2016 Черкаська міська рада не тільки доручила внести зміни до Договору оренди землі, а й змінила цільове призначення земельних ділянок. Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо). Тобто зазначене рішення залишалося чинним та породжувало відповідні правові наслідки.

83. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/1133/18 зазначила, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

84. Отже, враховуючи, що як і оформлене протоколом рішення конкурсної комісії про визнання товариства з обмеженою відповідальністю переможцем у конкурсі з відбору інвестора, так і рішення міської ради про надання згоди на укладення інвестиційного договору вичерпали свою дію, оскільки внаслідок їх виконання був укладений інвестиційний договір, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про неефективність обраного позивачем такого способу як визнання цих рішень незаконними та їх скасування.

85. Відтак висновки судів попередніх інстанцій щодо вказаних позовних вимог відповідають наведеним вище висновкам Верховного Суду.

86. Що ж стосується решти позовних вимог - про визнання недійсним інвестиційного договору та застосування наслідків його недійсності колегія суддів враховує таке.

87. У постанові від 03.12.2025 у справі № 910/3479/24 Верховний Суд зазначив, що визнання правочину недійсним як спосіб захисту являє собою самостійний не тотожний іншим способам захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого передусім є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків (анулювання цивільних прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє), для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину. Якщо ж правочин виконувався, то визнання правочину недійсним слугує відновленню стану, який існував до порушення права.

88. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Господарським судом Харківської області розглядалася справа № 922/2473/20 за позовом ТОВ "ФК "Платіжний центр" до КП "Харківпасс" про стягнення заборгованості за спірним інвестиційним договором.

89. У справі № 922/2473/20 судом встановлено, що інвестором виконано зобов`язання інвестиційного договору, щодо введення в експлуатацію об`єкта інвестування (системи "Електронний квиток" у міському електротранспорті (метрополітені, трамваї, тролейбусі) м. Харкова) у строки передбачені графіком реалізації проекту у повному обсязі.

90. Крім того, умовами спірного договору протягом дії цього договору інвестор є власником обладнання, іншого майна та майнових прав на створені в результаті реалізації проєкту об`єкти. Після закінчення строку дії цього договору інвестор передає об`єкт інвестування у комунальну власність (пункт 3.6 інвестиційного договору).

91. У своєму позові прокурор просить застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання комунальних підприємств надати доступ ТОВ "ФК "Платіжний центр" до існуючого обладнання, рухомих одиниць, приміщень та їх частини (вестибюлі, коридори, каси та ін.), територій де розміщені складові елементи об`єкту інвестування, придбаних інвестором на виконання інвестиційного договору (обладнання, устаткування, приладдя, засобів оплати проїзду тощо), які на праві власності належать цьому товариству з метою демонтажу раніше встановленого обладнання.

92. При цьому прокурор у своєму позові не визначив конкретного переліку такого обладнання та його місцезнаходження.

93. У касаційній скарзі прокурор наполягає на ефективності обраного ним способу захисту, однак прокурор не вказав, яким чином відновлюються інтереси держави та територіальної громади.

94. Як вбачається зі змісту позовної заяви, порушення таких інтересів прокурор пов`язував, зокрема, із необхідністю забезпечення ефективного, раціонального та економного використання комунального майна і коштів, дотримання конкурентних засад при залученні інвестора, недопущенням обходу встановленої законом процедури публічних закупівель, а також із недопущенням виникнення додаткових фінансових зобов`язань територіальної громади та виплати інвестору винагороди за рахунок коштів, пов`язаних з функціонуванням міського електротранспорту.

95. Водночас у позові не обґрунтовано, яким саме чином визнання недійсним інвестиційного договору та застосування заявлених прокурором наслідків такої недійсності забезпечить досягнення заявлених цілей. Зокрема, не наведено, які саме майнові чи фінансові втрати територіальної громади будуть усунуті, які конкретні майнові чи інші права територіальної громади будуть поновлені внаслідок задоволення позову.

96. Більше того цій справі заявлена прокурором позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину полягає у наданні інвестору доступу до створеного ним об`єкта для демонтажу обладнання. Отже, за змістом цієї вимоги наслідком її задоволення має стати не передача відповідного майна у комунальну власність та не відновлення майнового становища територіальної громади, а, навпаки, надання товариству, з яким, за твердженням прокурора, договір укладено з порушенням встановленого порядку, можливості здійснити демонтаж встановленого ним обладнання, яке [обладнання] після закінчення строку дії договору підлягає передачі у комунальну власність.

97. Такий спосіб захисту не узгоджується із заявленою прокурором метою захисту економічних та майнових інтересів територіальної громади.

98. При цьому наведене прокурором у позовній заяві обґрунтування необхідності захисту інтересів держави та територіальної громади саме по собі не свідчить про ефективність обраного ним способу захисту, оскільки прокурор не довів конкретного майнового результату, який має бути досягнутий у разі задоволення цього позову.

99. Крім того, заявлена вимога про надання доступу для демонтажу обладнання не містить достатньої конкретизації предмета її виконання. Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор не визначив конкретного переліку обладнання, яке підлягає демонтажу, його кількісних та індивідуальних характеристик, а також конкретного місця його знаходження. Сам прокурор у позові зазначив, що конкретного переліку такого обладнання та місця його знаходження ним не визначено.

100. За таких обставин незрозумілим залишається, щодо якого саме майна має бути забезпечений доступ, яке саме майно підлягає демонтажу та яким чином має бути виконано рішення суду у разі задоволення позову. Відсутність індивідуалізації майна, щодо якого заявлено вимогу, ставить під сумнів не лише ефективність такого способу захисту, а й можливість його реального та належного виконання.

101. Таким чином, прокурор не довів, що заявлена ним вимога про застосування наслідків недійсності правочину матиме наслідком поновлення конкретного порушеного права чи інтересу територіальної громади. Натомість її задоволення фактично створює передумови для повернення інвестору майна без визначення його конкретного складу та місцезнаходження, що не відповідає наведеному прокурором обґрунтуванню необхідності захисту майнових та економічних інтересів територіальної громади.

102. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 20.10.2021 у справі №9901/554/19, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

103. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

104. Вказане свідчить про відсутність потреби дослідження інших доводів прокурора, зокрема, щодо удаваності спірного правочину та укладення його з порушенням встановленого законом порядку.

105. Тож прокурор не позбавлений права доводити обставини, які свідчать про незаконність укладення спірного інвестиційного договору, зокрема його удаваність та укладення з порушенням встановленого законом порядку, однак такі обставини підлягають оцінці судом у межах обраного позивачем належного та ефективного способу захисту.

106. Водночас питання удаваності спірного правочину та укладення його з порушенням встановленого порядку саме по собі не спростовує висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту та не зумовлює необхідності їх дослідження у цій справі, оскільки навіть їх встановлення не призведе до поновлення заявлених прокурором майнових прав територіальної громади, які він вважає поруушеними, обраним ним способом.

107. У касаційній скарзі прокурор навів правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо ознак удаваності правочинів, належності та оцінки доказів. Водночас скаржник не наводить аргументів, які б спростовували визначальний для вирішення цього спору висновок судів про неефективність обраного прокурором способу захисту, з огляду на який у позові відмовлено.

108. Разом із тим необхідно зазначити, що посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених справах за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

109. Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування статті 235 ЦК України, колегія суддів зазначає, що за змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

110. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

111. Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

112. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

113. Оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, що немає підстав для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги, оскільки суди відмовили у задоволенні позову через неефективний спосіб захисту, що, як вже зазначалося вище, є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

114. Разом з тим, прокурор у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував і не довів, яким чином правовий висновок Верховного Суду щодо застосування зазначеної вище норми матеріального права може спростувати висновки та мотиви судів попередніх інстанцій по суті позову, які є ключовими у спірних правовідносинах.

115. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

117. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

118. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

В. Розподіл судових витрат

119. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2026 у справі № 922/854/23 (922/1401/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк