Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №927/501/26 — Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/501/26

Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Корюківської окружної прокуратури

код ЄДРПОУ 0291011422, вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300,

в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної ради, код ЄДРПОУ 25618741,

пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Березнянської селищної ради Чернігівського району,

код ЄДРПОУ 04412366,

вул. Свято-Покровська, 2а, с-ще Березна, Чернігівський район, Чернігівська область, 15622

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Менське районне дочірнє спеціалізоване агролісогосподарське підприємство "Менарайагролісництво" Комунального підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради, код ЄДРПОУ 31324378,

15600, Чернігівська область, м. Мена, вул. Робітнича, 10

предмет спору: про скасування реєстрації, витребування земельної ділянки

За участю:

від прокуратури Князев Д.В.,

від позивача Кравченко Д.В.

У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Корюківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача Чернігівської обласної ради звернулась до суду з позовом до відповідача: Березнянської селищної ради Чернігівського району, про:

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га, розташованої на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області;

- витребування з незаконного володіння Березнянської селищної ради Чернігівського району на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки площею 3,1530 га, вартістю 30303,48 грн, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га та має 10 поворотних точок за наступними координатами:

1) Х-5711681.42, Y-3381665.48

2) Х-5711613.68, Y-3381711.23

3) Х-5711586.29, Y-3381721.23

4) Х-5711516.32, Y-3381741.02

5) Х-5711463.38, Y-3381751.48

6) Х-5711425.44, Y-3381711.32

7) Х-5711413.56, Y-3381613.44

8) Х-5711468.12, Y-3381515.68

9) Х-5711563.44, Y-3381513.22

10) Х-5711663.22, Y-3381563.11

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 30 червня 2026 року; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Менське районне дочірнє спеціалізоване агролісогосподарське підприємство "Менарайагролісництво" Комунального підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 31324378, 15600, Чернігівська область, м. Мена, вул. Робітнича, 10).

Ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету прокуратури, позивача та відповідача 09.06.2026.

Про отримання третьою особою 12.06.2026 ухвали Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2026 свідчить повідомлення про вручення у матеріалах справи.

12 червня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

19 червня 2026 року та 24 червня 2026 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

У зв`язку з перебуванням судді Белова С.В. у відпустці з 29.06.2026 судове засідання, призначене на 30 червня 2026 року на 09:30 год, не відбулось.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року призначено підготовче засідання на 19 серпня 2026 року.

19 серпня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 10 вересня 2026 року.

09 вересня 2026 року від відповідача надійшла зава про визнання позову, у якій відповідач просить суд прийняти визнання позову відповідачем, врахувати визнання позову відповідачем та здійснити розподіл судових витрат відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України.

У судовому засіданні 10 вересня 2026 року суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 30 вересня 2026 року.

28 вересня 2026 року та 29 вересня 2026 року від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 30 вересня 2026 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив:

Наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства “Чернігівоблагроліс” Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 №18 створено Менське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство “Менарайагролісництво”.

Як вбачається з п.п. 2.1 п. 2 статуту Менського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства “Менарайагролісництво”, затвердженого наказом в.о. директора КП “Чернігівоблагроліс” ЧОР від 27.09.2022 №50, метою діяльності Підприємства є охорона та відновлення лісових ресурсів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та супутніх послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу та з врахуванням обмежень передбачених Статутом.

Предметом діяльності Підприємства є: спеціалізоване ведення лісового господарства, лісовідновлення, лісорозведення, лісозаготівля тощо (п.п. 2.2 п. 2 статуту).

Згідно з пунктом 4.2 статуту майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у підприємства в господарському віданні.

Рішенням 15 сесії 23 скликання Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам для ведення лісового господарства, зокрема ДП «Менарайагролісництво» загальною площею 4350,8 га, до складу яких увійшла і спірна земельна ділянка.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею від 23.06.2003 серії ІІ-ЧН №001052, виданим на підставі розпорядження Менської районної державної адміністрації від 18.02.2003 №57, у постійне користування ДП «Менарайагролісництво» передано земельні ділянки загальною площею 430,3 га на території Миколаївської сільської ради Менського району. Вказані землі передані виключно для ведення лісового господарства.

Згідно з матеріалами базового лісовпорядкування 2011-2012 років, проведеного Київською лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект», землі кварталу 32 (колишнє ДП «Чернігівське лісове господарство», наразі перебувають у користуванні ДП «Менарайагролісництво») віднесені до категорії лісогосподарського призначення. Зокрема, згідно з Токсаційним описом (інв. № 105) та Планшетом № 18, територія в межах виділів 4, 5 та 9 кварталу 32 представлена сформованими лісовими насадженнями (вільха, дуб, осика) віком від 20 до 60 років.

Чернігівська обласна рада як орган, що здійснює право власності від імені територіальних громад сіл, селищ, міст області, рішень щодо надання згоди на вилучення (передачу) земельних ділянок лісогосподарського призначення, наданих ДП «Менарайагролісництво» вищевказаним рішенням обласної ради від 27.03.2001, не приймала. Окрім того, обласною радою не приймалися рішення про припинення права постійного користування ДП «Менарайагролісництво» на ці землі, а також про зміну їх цільового призначення. Вищевказане рішення Чернігівської обласної ради є чинним, зміни до нього не вносилися.

На підставі розпорядження Менської районної державної адміністрації від 12.08.2013 №251 (зі змінами, внесеними розпорядженням від 13.11.2013 № 366), ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Менського району.

У ході проведення зазначеної інвентаризації, на території Миколаївської сільської ради Менського району Чернігівської області сформовано земельну ділянку площею 27,2566 га, якій за результатами робіт присвоєно кадастровий номер 7423086700:11:000:0653.

Вказана технічна документація була затверджена розпорядженням Менської РДА від 15.11.2013 № 360. На підставі цього рішення відомості про сформовану ділянку було внесено до Державного земельного кадастру.

У подальшому, на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, об`єкт з кадастровим номером 7423086700:11:000:0653 площею 27,2566 га було поділено, у результаті чого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га.

При цьому, цільове призначення новосформованої ділянки визначено як «для ведення особистого селянського господарства» (код 01.03), попри те, що вона фактично продовжувала включати в себе землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні «Менарайагролісництво».

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 07.02.2024 № 02-152 та наданими картографічними матеріалами, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 частково накладається на межі кварталу 32 Березнянського лісництва, закріплені за ДП «Менарайагролісництво» за результатами державного лісовпорядкування.

Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

З метою визначення поворотних точок меж земельної ділянки лісового фонду, на яку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, та отримання даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної межі, окружною прокуратурою до ПП «Елітзем» скеровано відповідний запит, до якого долучено лист ВО «Укрдержліспроект» з додатком, надані ДП «Менарайагролісництво» матеріали лісовпорядкування та каталог координат кварталу № 32, а також поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682.

Сертифікованим інженером-землевпорядником Бойком Д.О. ДП (ПП «ЕЛІТЗЕМ») проведено камеральні роботи з просторового зіставлення меж лісового фонду та спірної земельної ділянки. Шляхом накладання графічних матеріалів ВО «Укрдержліспроект» (щодо меж кварталу 32 Березнянського лісництва ДП «Менарайагролісництво») на актуальні дані Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, фахівцем було технічно підтверджено факт накладання меж.

ПП «ЕЛІТЗЕМ» (лист від 06.02.2026 № 06) за результатами зіставлення матеріалів ВО «Укрдержліспроект», поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим 7423086700:11:000:0682, каталогу координат лісового кварталу 32 ДП «Менарайагролісництво» та даних ДЗК по ділянці з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, підтверджено факт накладання. Зокрема, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 частково накладається на межі 32 кварталу, площа накладання становить 3,1530 га.

Реєстрація права комунальної власності на вищезгадану спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення Березнянською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області не проводилась.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що з огляду на викладене, земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 3,1530 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, перебуває у постійному користуванні ДП «Менарайагролісництво» та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, управління якою здійснює Чернігівська обласна рада.

Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Водночас суд враховує, що Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Однак, установивши невідповідність Конституції України окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Суд відтермінував утрату ними чинності. Так, відповідно до частини 3 резолютивної частини цього рішення, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Також Конституційний Суд України в п. 4 рішення, зазначив, що це рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VII (зі змінами), визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

За частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказаною нормою гарантований захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу” в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність.

Відтак виправданість втручання в право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що в демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи “Delcourtv.Belgium”, “Belletv.France”). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення в справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982, “Новоселецький проти України” від 11.03.2003, “Федоренко проти України” від 01.06.2006).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення в справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 07.12.1976, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні в справі “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 категорично ствердив: “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес”.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Відповідно до п. “а” статті 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

У даній справі прокурор подав позов в особі Чернігівської обласної ради, яка неналежно виконує повноваження щодо захисту порушеного права власності територіальної громади сіл, селищ, міст Чернігівської області на спірну земельну ділянку, що належить до земель лісогосподарського призначення, та є об`єктом підвищеного захисту зі сторони держави, зі спеціальним режимом її використання.

Чернігівська обласна рада була обізнана з фактом порушення речового права, про що свідчить лист Чернігівської обласної ради від 23.03.2026 №1192-26, на запит прокурора, проте належних заходів на усунення виявлених порушень самостійно не вчинила. Повідомила, що з метою усунення порушень прав територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області щодо володіння, користування та розпорядження частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, площею 3,1530 га, через обмежене фінансування обласної ради на судові витрати, не заперечує щодо представництва прокуратурою інтересів Чернігівської обласної ради суді.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради про витребування з незаконного володіння земельної ділянки (повідомлення від 01.06.2026).

За таких обставин в їх сукупності суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.

Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 Лісового кодексу України (далі – ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статті 6 ЛК України (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначеними цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

За частиною 1 статті 4 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) у державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Згідно з п. 1 частини 1 статті 12 та п. 1 частини 1 статті 13 ЛК України (в редакціях, чинних станом на 27.03.2001) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу, за частиною 4 якої обласні Ради народних депутатів повноважні надавати в користування земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; та в усіх інших випадках, крім передбачених частинами 1 - 3 і 5 цієї статті.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Аналогічні положення у галузі регулювання земельних відносин закріплені у ст. 12 Земельного кодексу України від 18.12.1990.

На момент прийняття рішення 27.03.2001 до повноважень Чернігівської обласної ради належали питання надання у постійне користування земельних ділянок із усіх категорій земель, у тому числі лісогосподарського призначення.

За статтею 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Виходячи з приписів частин 1, 2 статті 9 ЛК України (в редакції чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створені спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Рішенням 15 сесії 23 скликання Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам для ведення лісового господарства, зокрема ДП «Менарайагролісництво» загальною площею 4350,8 га, до складу яких увійшла і спірна земельна ділянка.

На підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, об`єкт з кадастровим номером 7423086700:11:000:0653 площею 27,2566 га було поділено, у результаті чого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га.

Згідно з п. 2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державний земельний кадастр” від 07.07.2011 № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц., постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 право постійного користування землею, яке виникло до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, продовжує зберігатись надалі, в той час як відсутність у підприємств актів про право постійного користування не є достатньою підставою для позбавлення права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності в нього такого державного акту.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004 № 1952-IV визнаються державою.

Пунктом 1 Розділу Х Перехідні положення ЗК України внормовано, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Таким чином, рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 про надання у постійне користування земельних ділянок лісового фонду є чинним та підлягає виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Статтею 11 ЛК України визначено, що право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом (01.01.2013) землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" наведеного Закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

За приписами частини 2 статті 122 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 30 ЛК України, зокрема, обласні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень обласних рад належить вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною другою пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.

Наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства “Чернігівоблагроліс” Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 №18 створено Менське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство “Менарайагролісництво”.

Засновником Підприємства є комунальне підприємство “Чернігівоблагроліс” Чернігівської обласної ради (пункт 1.2. Статуту).

Згідно з пунктом 4.2 статуту майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у підприємства в господарському віданні.

Отже, земельна ділянка, що має статус лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Менського районного дочірнього спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Менарайагролісництво" Комунального підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради у силу закону належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області віднесено до повноважень обласної ради (п. “а” ст. 8 ЗК України).

З наведеного вбачається, що на момент прийняття рішення від 27.03.2001, яким надано земельні ділянки лісового фонду у користування третьої особи, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка, до повноважень обласної ради належало і на даний час належить вирішення питання розпорядження землями лісового фонду комунальної форми власності та передача їх у користування спеціалізованому лісогосподарському підприємству.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 927/147/25.

Матеріали справи не містять доказів прийняття обласною радою рішень про передачу земель лісогосподарського призначення, переданих рішенням у постійне користування Менського районного дочірнього спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Менарайагролісництво" Комунального підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради іншим суб`єктам. Крім того, відсутні докази прийняття рішень щодо припинення права постійного користування на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні Менського районного дочірнього спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Менарайагролісництво" Комунального підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради (добровільна відмова, вилучення тощо).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї? категорії?, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий? фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тварин-ного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідних територіальних громад, що виражається у підвищеній? увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної? ситуації.

Таким чином, обласні ради здійснюють функції власника майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі землею, і заволодіння Кіптівською сільською радою земельною ділянкою лісогосподарського призначення (на яку відповідач законних прав не має) шляхом реєстрації за собою права власності є протиправним і безумовно порушує права обласної ради.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність – це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем – особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Пунктом 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності. Зазначену правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Тобто, належним та ефективним способом захисту у зв`язку з протиправним вибуттям земельної ділянки лісового фонду з володіння держави є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Враховуючи вищезазначене, витребування спірної земельної ділянки у відповідача є ефективним способом захисту порушених прав власника.

У той же час, витребування як належний спосіб захисту у даній справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 10,9530 га, оскільки спричинить втручання у право на ту частину земельної ділянки, щодо якої немає спору, а отже вимога про витребування може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі лісогосподарського призначення.

Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

Тобто, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на землю лісогосподарського призначення) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України “Про Державний земельний кадастр”).

У позовній заяві прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 частково накладається на межі 32 кварталу, площа накладання становить 3,1530 га, на підтвердження чого надає інформацію ВО “Укрдержліспроект” від 07.02.2024 №02-152.

Відповідно до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848, державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді. Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведеться державними органами лісового господарства за єдиною для усіх лісів системою за рахунок державного бюджету. Державний лісовий кадастр включає систему відомостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку лісового фонду.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання (ВО “Укрдержліс-проект”) засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО “Укрдержліспроект”, окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Тобто інформація, надана ВО “Укрдержліспроект” щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення МРДС "Менарайагролісництво" з доданою схемою є належним та допустимим доказом в розумінні статей 76, 77 ГПК України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів (аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 19.09.2018 у справі №362/6014/16-ц).

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 07.02.2024 № 02-152 та наданими картографічними матеріалами, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 частково накладається на межі кварталу 32 Березнянського лісництва, закріплені за ДП «Менарайагролісництво» за результатами державного лісовпорядкування.

ПП «ЕЛІТЗЕМ» (лист від 06.02.2026 № 06) за результатами зіставлення матеріалів ВО «Укрдержліспроект», поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим 7423086700:11:000:0682, каталогу координат лісового кварталу 32 ДП «Менарайагролісництво» та даних ДЗК по ділянці з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, підтверджено факт накладання. Зокрема, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 частково накладається на межі 32 кварталу, площа накладання становить 3,1530 га.

Тобто належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування з незаконного володіння Березнянської селищної ради Чернігівського району на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки площею 3,1530 га, що перебуває в постійному користуванні Менського районного дочірнього спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Менарайагролісництво", належить до земель спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, розпорядником яких є Чернігівська обласна рада, та є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га.

Враховуючи викладене вище, вимога прокурора про витребування з незаконного володіння Березнянської селищної ради Чернігівського району на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельної ділянки площею 3,1530 га, вартістю 30303,48 грн, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га та має 10 поворотних точок з координатами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки поля-гає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Частинами 3, 4 цієї статті передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини 10 статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З наведеного вбачається, що повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна у повній мірі не відбувається з огляду на те, що земельна ділянка лісогосподарського призначення у межах координат поворотних точок меж площею 3,1530 га не існує як об`єкт цивільних прав, тому рішення суду про її витребування не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи.

Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України “Про Державний земельний кадастр”.

Відповідно до положень статті 16 Закону України “Про Державний земельний кадастр” земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Згідно із пунктом 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та цим Порядком.

Тобто, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором для проведення реєстраційних дій щодо цього об`єкту за умови наявності таких відомостей у ньому.

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельну ділянку з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням – землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 13 ст. 79 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України “Про державний земельний кадастр” земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Отже, скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки.

Внаслідок вчинених дій щодо державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682, порушено майнове право держави в особі Чернігівської обласної ради на витребування земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 у Державному земельному кадастрі буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку шляхом відновлення становища, що існувало до його порушення, оскільки Чернігівській обласній раді буде забезпечено реальну та безперешкодну можливість реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, адже на даний час у кадастрі зазначені неправильні відомості щодо її цільового використання.

Враховуючи наведене вище, з метою ефективного захисту та поновлення прав держави в особі Чернігівської обласної ради вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що 09 вересня 2026 року від відповідача надійшла зава про визнання позову, у якій відповідач просить суд прийняти визнання позову відповідачем.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарський процесуальний кодекс України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України “Про судовий збір”.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви позивачем сплачено 5324,80 грн судового збору, згідно платіжної інструкції №1465 від 29 травня 2026 року на суму 1045,12 грн та платіжної інструкції №1464 від 29 травня 2026 року на суму 4279,68 грн.

За наведених обставин та враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне повернути позивачу 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 2662,40 грн.

Таким чином, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 2662,40 грн судового збору.

50 % судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 42, 46, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га, розташованої на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

4.Витребувати з незаконного володіння Березнянської селищної ради Чернігівського району (код ЄДРПОУ 04412366, вул. Свято-Покровська, 2а, с-ще Березна, Чернігівський район, Чернігівська область, 15622) на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 25618741, пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000) земельну ділянку площею 3,1530 га, вартістю 30303,48 грн, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7423086700:11:000:0682 площею 10,9530 га та має 10 поворотних точок за наступними координатами:

1) Х-5711681.42, Y-3381665.48

2) Х-5711613.68, Y-3381711.23

3) Х-5711586.29, Y-3381721.23

4) Х-5711516.32, Y-3381741.02

5) Х-5711463.38, Y-3381751.48

6) Х-5711425.44, Y-3381711.32

7) Х-5711413.56, Y-3381613.44

8) Х-5711468.12, Y-3381515.68

9) Х-5711563.44, Y-3381513.22

10) Х-5711663.22, Y-3381563.11

5.Стягнути з Березнянської селищної ради Чернігівського району (код ЄДРПОУ 04412366, вул. Свято-Покровська, 2а, с-ще Березна, Чернігівський район, Чернігівська область, 15622) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, будинок 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114; рахунок UA248201720343140001000006008, банк – Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач – Чернігівська обласна прокуратура) 2662,40 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на залучення спеціаліста.

6.Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (вул. Князя Чорного, будинок 9, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114; рахунок UA248201720343140001000006008, банк– Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач – Чернігівська обласна прокуратура) з Державного бюджету України (отримувач - ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739) 2662,40 грн судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією №1465 від 29 травня 2026 року на суму 1045,12 грн та платіжною інструкцією №1464 від 29 травня 2026 року на суму 4279,68 грн.

7.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 30 вересня 2026 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/