Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №914/454/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 Справа № 914/454/26

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Турянської Оксани Богданівни

до відповідача Фізичної особи-підприємця Барабаша Олега Васильовича

про стягнення 85 932,81 грн

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Барабаша Олега Васильовича

до відповідача за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Турянської Оксани Богданівни

про визнання недійсним договору про надання послуг

представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Цукорник С.Г. (в залі суду);

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Бойко Н.Р. (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Турянської Оксани Богданівни до Фізичної особи-підприємця Барабаша Олега Васильовича про стягнення 85 932,81 грн.

Ухвалою від 17.02.2026 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

05.03.2026 суд прийняв зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом та перейшов до розгляду справи в загальному позовному провадженні.

Ухвалою від 20.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 09.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача за первісним позовом

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 66 024,90 грн, яка виникла через неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг від 01.09.2015. ФОП Турянська О.Б. виконала свої зобов`язання в повному обсязі, що підтверджується підписаними актами наданих послуг. На основну суму заборгованості нараховано пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних.

Позиція відповідача за первісним позовом

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Задля захисту проти первісних позовних вимог, відповідач подав зустрічну позовну заяву. Крім того, відповідач вказує на невірний розрахунок пені.

Позиція позивача за зустрічним позовом

Позивач вважає Договір про надання послуг від 01.09.2015, зі змінами внесеними Додатковою угодою від 29.10.2021 недійсним з моменту укладення.

Позиція відповідача за зустрічним позовом

Відповідач стверджує, що твердження позивача про відсутність необхідного обсягу повноважень чи/або наявності правових підстав на укладення спірного правочину не заслуговують на увагу. Зі змісту зустрічного позову неможливо встановити на якій саме підставі позивач намагається визнати договір недійсним.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Між ФОП Турянською Оксаною Богданівною (попереднє прізвище «Саприка», змінене відповідно до свідоцтва про шлюб) та ФОП Барабаш Олег Васильович укладено Договір на надання послуг від 01 вересня 2015 року зі змінами від 29.10.2021 року (надалі – Договір).

Згідно умов Договору ФОП Турянська О.Б. виступає в якості Виконавця, а ФОП Барабаш О.В.- в якості Замовника.

Відповідно до п.1.1. Договору Виконавець зобов`язується надати "Замовнику" на своїй території за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 30 місце для розміщення транспортних засобів та тимчасових споруд, надалі «об`єкти» Замовника, а Замовник зобов`язується здійснити оплату за надані послуги.

Згідно абзацу 1 частини 1 пункту 2.2 Договору за послуги, передбачені вказаним договором Замовник зобов`язується щомісячно оплачувати "Виконавцю" вартість наданих послуг у сумі згідно актів наданих послуг (рахунків-актів наданих послуг Виконавця), що є невід`ємними частинами даного договору. Оплата має здійснюватись протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку-акту надання послуг та/або підписання Акту (рахунку – акту) наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, або ж готівкою в касу підприємця».

Сторонами підписано акти наданих послуг, а саме:

- № 316 від 31.12.2024 на суму 13 400,00 грн.;

- № 26 від 31.01.2025 суму 13 300,00 грн.;

- № 49 від 28.02.2025 на суму 13 435,00 грн.;

- № 71 від 31.03.2025 на суму 13 640,00 грн;

- № 97 від 30.04.2025 на суму 12 250,00 грн.

Згідно п.3.1. Договору за порушення п.2.2 Договору Виконавець має право вимагати від Замовника сплати пені за прострочення оплати винагороди в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За укладеним договором про надання майна в користування від 27.08.2015 ФОП Турянська Оксана Богданівна (попереднє прізвище «Саприка», змінене відповідно до свідоцтва про шлюб) мала у тимчасовому платному користуванні окреме індивідуально – визначене майно: частину «Замощення» позначене у тех.паспорті ІІ площею 1000 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30 як майданчик для використання у підприємницькій діяльності, з метою встановлення/розміщення тимчасових споруд, транспортних засобів, обладнання, іншого майна.

Відповідно до пункту 1.3 вищевказаного Договору ПП «Торгівельно-логістичний центр» є власником окремого індивідуально-визначеного майна – «Замощення» загальною площею 26 400 кв.м., позначене у тех. паспорті ІІ за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30 на підставі Договору купівлі-продажу від 26.04.2012 № 518, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В.

Пунктом 3.1 Договору про надання в користування від 27.08.2015 року, ФОП Турянська О.Б., мала право здійснювати використання/передачу майна зазначеного у п.1.1 Договору третім особам в межах мети даного договору.

Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 19.11.2012 рік, ПП «ТОРГІВЕЛЬНО-ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР» є власником нежитлових будівель: склад ангар літ Е-1 площею 576,3 кв.м, операторна АЗС літ. К площею 61.0 кв.м.; до об`єкту відносяться: огорожа, мачти протипожежні, мачти громозахисні, електроопори, замощення (асфальтобетон) літ ІІ площею 26400 кв.м., відстійник, теплопровід.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна затверджена Наказом від 24.05.2001 року №127 передбачено, що господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Замощення є належністю до головної речі – в даному випадку нежитлових будівель ПП «Торгівельно-логістичний центр: будівлі складу-ангару, під літерою «Е-1» площею 576,3 м2, будівлі операторної АЗС під літерою «К» площею 61.0 м2, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30.

Замощення виконує власні функції (на ньому можуть розміщатися транспортні засоби, обладнання тощо) та обліковується як окремий об`єкт основних засобів. У державному класифікаторі України «Класифікація основних фондів» ДК 013-97, затвердженому наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.97 року №507 та листі Мінфіну від 06.10.2006 №31-34000-30-25/20896 зазначається, що асфальтоване покриття (замощення) слід відносити до складу будівель і споруд.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі Договору про надання послуг від 01.09.2015.

З матеріалів справи встановлено, що послуги надано в належний спосіб.

Відповідач обов`язок по сплаті послуг не виконав допустивши прострочення виконання зобов`язання, а тому дії відповідача слід кваліфікувати як порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив їх виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України).

В контексті зустрічної позовної заяви, суд звертає увагу на наступне.

У своєму зустрічному позові ФОП Барабаш доводить, що укладений Договір на надання послуг від 01.09.2015 року зі змінами, внесеними Додатковою угодою від 29.10.2021 року є недійсним, оскільки, на його думку, територія (земельна ділянка) за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30, на момент укладення спірного договору та протягом всього терміну його дії, а також на момент звернення з первісним позовом не належала та й на даний час не належить гр. Турянській О.Б.

Однак такі твердження ФОП Барабаша є безпідставними та такими, що абсолютно суперечать фактичним обставинам та матеріалам справи.

За укладеним договором про надання майна в користування від 27.08.2015 ФОП Турянська Оксана Богданівна (попереднє прізвище «Саприка», змінене відповідно до свідоцтва про шлюб) мала у тимчасовому платному користуванні окреме індивідуально – визначене майно: частину «Замощення» позначене у технічному паспорті ІІ площею 1000 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30 як майданчик для використання у підприємницькій діяльності, з метою встановлення/розміщення тимчасових споруд, транспортних засобів, обладнання, іншого майна.

Відповідно до пункту 1.3 вищевказаного Договору ПП «Торгівельно-логістичний центр» є власником окремого індивідуально-визначеного майна – «Замощення» загальною площею 26400 кв.м., позначене у тех. паспорті ІІ за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30 на підставі Договору купівлі-продажу від 26.04.2012 року Р.№518, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В.

Пунктом 3.1 Договору про надання в користування від 27.08.2015 року, ФОП Турянська О.Б., мала право здійснювати використання/передачу майна зазначеного у п.1.1 Договору третім особам в межах мети даного договору.

З огляду на вищенаведене, твердження ФОП Барабаша про відсутність необхідного обсягу повноважень чи/або наявності правових підстав на укладення спірного правочину не заслуговують на увагу.

Рішення у справі №914/1455/24 не мають жодного відношення до предмету спору у даній справі.

Щодо твердження ФОП Барабаша, що спірний договір не відповідає за своїм змістом приписам ст. 901 ЦК України необхідно зазначити наступне наступне.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Так, сторони укладаючи спірний Договір Сторони визначили та досягли згоди щодо викладених у договорі умов: предмету послуг, їх вартості, строку та інших умов.

ФОП Турянською О.Б. виконані усі істотні умови договору.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Водночас згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже, суд має встановити належність особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).

Суд звертає увагу на те, що визнання правочину недійним з моменту його укладення за висновками позивача за зустрічним позовом не забезпечує відновлення його прав, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача.

Мета для якої укладено договір оренди фактично досягнута.

Враховуючи вищевикладене можна зробити висновок про відсутність підстав для висновку про порушення будь - яких прав ФОП Барабаша О.В., а відтак і про відсутність підстав для його захисту, адже фактичне користування майном відбулося.

Також необхідно зазначити, долучена до матеріалів копія інвентаризаційної справи передбачає інвентаризацію об`єктів станом на 16.11.2012 рік. На час проведення такої діяла Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна затверджена Наказом від 24.05.2001 року №127 ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ БУДІВНИЦТВА, АРХІТЕКТУРИ ТА ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ і повністю відповідає вказаній інструкції, яка діяла на час виникнення правовідносин. Очевидно, що така не може відповідати Інструкції, яка прийнята у 2023 році.

В контексті викладеного, відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 19.11.2012 рік, ПП «ТОРГІВЕЛЬНО-ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР» є власником нежитлових будівель: склад ангар літ Е-1 площею 576,3 кв.м, операторна АЗС літ. К площею 61.0 кв.м.; до об`єкту відносяться: огорожа, мачти протипожежні, мачти громозахисні, електроопори, замощення (асфальтобетон) літ ІІ площею 26400 кв.м., відстійник, теплопровід.

При цьому, Замощення не є самостійним об`єктом нерухомості, відповідно не підлягає державній реєстрації (оскільки у нього відсутні основні ознаки нерухомого майна згідно з Цивільним кодексом України).

Відтак, замощення є належністю до головної речі – в даному випадку нежитлових будівель ПП «Торгівельно-логістичний центр: будівлі складу-ангару, під літерою «Е-1» площею 576.3 м2 ,,будівлі операторної АЗС під літерою «К» площею 61.0 м2, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30.

Водночас, замощення виконує власні функції (на ньому можуть розміщатися транспортні засоби, обладнання тощо) та обліковується як окремий об`єкт основних засобів. У державному класифікаторі України «Класифікація основних фондів» ДК 013-97, затвердженому наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.97 року №507 та листі Мінфіну від 06.10.2006 №31-34000-30-25/20896 зазначається, що асфальтоване покриття (замощення) слід відносити до складу будівель і споруд.

Як зазначалося у позові - за укладеним договором про надання майна в користування від 27.08.2015 року ФОП Турянська О.Б. мала у тимчасовому платному користуванні окреме індивідуально – визначене майно: частину «Замощення» позначене у технічному паспорті ІІ площею 1000 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30 як майданчик для використання у підприємницькій діяльності, з метою встановлення/розміщення тимчасових споруд, транспортних засобів, обладнання, іншого майна.

При цьому, відповідно до пункту 1.3 вищевказаного Договору ПП «Торгівельно-логістичний центр» є власником окремого індивідуально-визначеного майна – «Замощення» загальною площею 26400 кв.м., позначене у тех. паспорті ІІ за адресою м. Львів, вул. Конюшинна, 30 на підставі Договору купівлі-продажу від 26.04.2012 року Р.№518, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В.

Відтак, твердження ФОП Барабаша О.В., що ФОП Турянська О.Б. розпорядилася майном, яке не належить ПП «Торгівельно-логістичний центр» спростовується матеріалами справи.

Відсутність Акту приймання-передачі не впливає на чинність договору, адже, відповідно до ст.795 ЦК України такий укладається у випадку передачі будівлі або іншої капітальної споруди, якщо інше не встановлено Договором.

Разом з цим, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов: предмету, вартості, строку надання послуг інших умов, про свідчать підписи сторін на спірному договорі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині основної заборгованості за первісним позовом обґрунтованими належними доказами та доведеними в повному обсязі. Зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено вище. відповідач обов`язок по сплаті послуг не виконав допустивши прострочення виконання зобов`язання, а тому дії відповідача слід кваліфікувати як порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив їх виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно, є підстави для застосування встановленої відповідальності.

Згідно п.3.1. Договору за порушення п.2.2 Договору Виконавець має право вимагати від Замовника сплати пені за прострочення оплати винагороди в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

При цьому, наявність заборгованості є також підставою до стягнення інфляційних, оскільки за ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В контексті п. 2.2 Договору, а саме порядку оплати протягом 3 – х банківських днів з моменту виставлення рахунку – акту наданих послуг, суд звертає увагу сторін на те, що поняття «банківський день» в Україні офіційно втратило чинність 1 квітня 2023 року через запуск Національним банком України нової системи електронних платежів (СЕП-4) на базі міжнародного стандарту ISO 20022.

Крім того, Господарський кодекс України втратив чинність 28 серпня 2025 року згідно із Законом № 4196-IX.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним.

В контексті вищевикладеного, вірно визначати період прострочення від кожного акту наданих послуг окремо.

Необхідно застосовувати ч. 6 ст. 232 ГКУ до актів №316 від 31.12.2024 та №26 від 31.01.2025.

Суд з урахування позиції позивача, умов договору, ч. 6 ст. 232 ГК України визначив наступні періоди нарахування пені:

- акт №316 від 31.12.2024 – період нарахування з 01.05.2025 до 04.07.2025;

- акт №26 від 31.01.2025 – період нарахування з 01.05.2025 до 06.08.2025;

- акт №49 від 28.02.2025 – період нарахування з 01.05.2025 до 10.02.2026;

- акт №71 від 31.03.2025 – період нарахування з 01.05.2025 до 10.02.2026;

- акт №97 від 30.04.2025 – період нарахування з 04.05.2025 до 10.02.2026.

Враховуючи зазначені вище періоди, суд здійснив перерахунок пені та встановив, що задоволенню підлягає пеня в розмірі 11 354,82 грн.

Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних проведено вірно.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення у справах Проніна проти України, заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України, заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Зважаючи на вказані вище обставини суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони відповідно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України стягненню підлягає судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Барабаша Олега Васильовича ( АДРЕСА_1 , IПН НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Турянської Оксани Богданівної ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ), 81 538,02 грн, з яких:

- 66 024,90 основного боргу;

- 11 354,82 грн пені;

- 2 339,87 інфляційних втрат;

- 1 552,03 трьох відсотків річних;

- 2 662,40 грн судового збору

3. В задоволення зустрічного позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Горецька З.В.