Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №137/998/26 — Літинський районний суд Вінницької області

Справа № 137/998/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"30" вересня 2026 р.

Літинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гопкіна П.В.,

за участю секретаря Іванової І.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Літин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені по аліментам,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 представник позивачки – адвокат Малик О.В. (уповноважений представляти інтереси позивачки на підставі ордеру серії АР № 1316234 від 11.05.2026 (а.с. 9) звернувся через підсистему «Електронний суд» із вказаним позовом мотивуючи його тим, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 26.01.2018 позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24.11.2017 i до її повноліття.

Представник позивача зазначає, що відповідач своїх обов`язків щодо виплати аліментів добросовісно не виконував та не виконує, як наслідок з вини відповідача виникла заборгованість зі сплати аліментів.

Таким чином просить сягнути з відповідача на користь позивачки пеню за несплату аліментів в сумі 135 217,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Позивачка ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилася. Натомість її представник - адвокат Малик О.В. надіслав через підсистему «Електронний суд» клопотання, яким просив розгляд справи проводити у відсутність позивачки та її представника (а.с. 23).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, хоча був повідомлений належним чином за місцем реєстрації про місце дату та час судового засідання (а.с. 21-22, 26).

На підставі ст. 280 ЦПК України, враховуючи думку позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши заяви сторін та матеріали справи суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, 26.01.2018 Літинським районним судом Вінницької області ухвалено позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24.11.2017 i до її повноліття. Рішення набрало законної сили 26.02.2018 (а.с. 5).

Свідоцтвом про народження(а.с. 6), підтверджується, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являються ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Розрахунком заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 7) зазначається про наявність у боржника ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів на користь стягувача ОСОБА_1 за період з 24.11.2017 по 31.05.2026 у розмірі 135 217,50 грн.

Розрахунком пені за прострочення сплати аліментів , складеному відповідно до ст. 196 СК України, підтверджується, що за кожним щомісячним платежем за період з 10.2017 по 05.2026 прострочення станом на 30.06.2026 перевищує 100 днів, а тому пеня за кожним платежем досягла максимального розміру - 100% суми цього платежу. Загальна заборгованість по аліментах становить 135 217,50 грн, максимально можлива пеня станом на 30.06.2026 - також 135 217,50 грн.

Відповідно до ч.1. ст.196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Вказаний висновок підтверджується наступним.

Відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства

Згідно ч.ч.1,2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання

Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідач був обізнаний про рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини, знав про свій обов`язок сплати аліментів, належних та допустимих доказів того, що відповідач не міг сплачувати аліменти та те, що заборгованість по аліментам утворилася з незалежних від нього причин суду не надано. До того ж відповідачем не надано суду жодних належних доказів, які б спростовували наявність його вини у виникненні заборгованості, що являється підставою для задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши письмову позицію позивача, відсутність заперечень зі сторони відповідача, суд вважає необхідним позов задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 135 217,50 грн. за несплату аліментів, оскільки останній не виконав своїх зобов`язання згідно рішення суду.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України, слід покласти на відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду позивачем надано попередній розрахунок понесених витрат на правову допомогу адвоката (а.с. 12) та зобов`язується заяву про стягнення витрат на правову допомогу адвоката подати додатково. Однак на день ухвалення рішення у справі додаткових заяв, оригіналів документів щодо повноважень адвоката та розрахункових документів суду не надано.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу суду надано ордер (а.с. 9 ) та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 9). Проте стороною позивача не надано суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначила, що «відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 також наголосив, що на підтвердження витрат на правову допомогу мають бути надані договір, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи та розрахунок витрат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, відсутні.

Керуючись, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 280-282, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 135217,50 грн. за період з 24.11.2017 по 31.05.2026.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави Україна судовий збір у розмірі 1 081,73 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя : Гопкін П. В.