Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №909/680/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/680/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Комунального підприємства "Полігон Екологія", вул. Шкрумеляка, буд. 36, м.Коломия, Івано-Франківська область, 78203

до відповідача: Комунального підприємства "Коломиятеплосервіс", пл. Привокзальна, буд.15, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200

про стягнення 800000,00 грн,

встановив: Комунальне підприємство "Полігон Екологія" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального підприємства "Коломиятеплосервіс" про стягнення 800000 грн.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Комунальним підприємством "Коломиятеплосервіс" умов договору позики від 16.10.2025 в частині повернення грошових коштів у сумі 800000 грн. Позивач зазначає, що на виконання договору перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 800000 грн. В акті звірки взаємних розрахунків відображено оплату за документом № 3189 від 16.10.2025 року на суму 800000 грн. Станом на 31.12.2025 заборгованість на користь ІСП «Полігон Екологія» становить 800000 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним та скріпленим печатками сторін.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не надіслав.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

16 жовтня 2025 року між Комунальним підприємством «Полігон Екологія» (як позикодавцем) та Комунальним підприємством «Коломиятеплосервіс» (як позичальником) укладено договір позики, який за своїм змістом передбачає надання поворотної фінансової допомоги/позики за рахунок власних коштів позикодавця.

Позикодавець зобов`язується передати позичальнику в користування грошові кошти в повному обсязі однією сумою або частинами, які в загальній сумі 800000,00 грн (вісімсот тисяч гривень 00 коп.) гривень з ПДВ (далі - фінансова допомога) на строк, визначений в п. 1.2. цього договору, а позичальник зобов`язується прийняти в користування грошові кошти та повернути позикодавцю до закінчення встановленого цим договором строку користування всю суму отриманих грошових коштів. Строк користування фінансовою допомогою становить з 16.10.2025 року до 31.10.2025 року включно. Даний строк може бути продовжено на підставі додаткової угоди, укладеної обома сторонами (п. 1.2. договору).

Фінансова допомога надається без мети отримання позикодавцем прибутку або

збереження реальної вартості фінансових активів, для здійснення позичальником господарської діяльності, в т.ч. проведення розрахунків з контрагентами або іншої мети за

рішенням позичальника (п. 1.3.договору).

Фінансова допомога надається позикодавцем позичальнику шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника зазначений у договору (п. 2.1. договору).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю отриману суму фінансової допомоги одним платежем або частинами до закінчення строку користування нею, визначеного в п. 1.3. договору, в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця, зазначений у договорі (п. 2.2. договору).

Фінансова допомога вважається повернутою з моменту зарахування грошових коштів в сумі фінансової допомоги на поточний рахунок позикодавиця (п. 2.3. договору).

Відсотки за користування фінансовою допомогою становлять 0% (договір укладено на безпроцентній основі) (п. 2.4. договору).

Позивач вказує, що на виконання договору перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 800000,00 грн, про що в акті звірки взаємних розрахунків відображено оплату за документом №3189 від 16.10.2025 року на суму 800000 грн.

Також, зазначає, що відповідач у визначений договором строк грошові кошти позивачу не повернув, тому станом на 31.12.2025 борг відповідача становить 800000 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним та скріпленим печатками сторін.

З поданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2026 — 25.05.2026, вбачається, що він містить підпис (без зазначення прізвища і посади) та скріплений печаткою Комунального підприємства "Коломиятеплосервіс", однак, відомості за даними Комунального підприємства "Коломиятеплосервіс" (кредит/дебет) не відображені (не заповнені).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Цивільні права та обов`язки, у відповідності до ст. 11 ЦК України, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору позики від 16.10.2025 в частині повернення грошових коштів у сумі 800000 грн.

На підтвердження наявності боргу відповідача позивачем додано до позовної заяви лише договір позики від 16.10.2025 та акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2026 — 25.05.2026.

Жодних доказів, які б свідчили про перерахування коштів фінансової допомоги на рахунок відповідача суду не надано.

Доводи позивача про те, що в акті звірки взаємних розрахунків відображено оплату за документом №3189 від 16.10.2025 на суму 800000 грн є безпідставними, адже акт звірки не є первинним документом, а лише фіксує стан розрахунків між сторонами, тому не є беззаперечним доказом самого факту здійснення господарської операції (передачі чи безготівкового перерахування коштів).

Крім того в акті звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2026 — 25.05.2026, відсутні відомості (кредит/дебет) за даними Комунального підприємства "Коломиятеплосервіс".

Вказане свідчить про те, що відповідач за власними даними бухгалтерського обліку не підтвердив і не відобразив наявність цього боргу.

Відповідно до приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинні документи це документи, які містять відомості про господарські операції та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій підприємств юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності (ст.ст. 1, 2, 9 Закону). Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту перерахування коштів фінансової допомоги на рахунок позичальника.

Враховуючи обсяг наявних в матеріалах справи доказів, суд позбавлений можливості встановити факт виконання позивачем умов договору в частині перерахування коштів фінансової допомоги на рахунок відповідача.

Суд зазначає про те, що за загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Суд також звертає увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства "Полігон Екологія" до Комунального підприємства "Коломиятеплосервіс" про стягнення 800000 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписане 30.09.2026.

Суддя Неверовська Л.М.