Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №904/2538/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 м.Дніпро Справа №904/2538/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 (суддя Ліпинський О.В.) у справі №904/2538/26

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"

про стягнення 114975,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення 114975,00 грн штрафу за неправильно зазначену масу вантажу у накладних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправильне зазначення відповідачем маси вантажу у вагонах № 61298717 та № 56965577 за накладною №46321477, внаслідок чого позивачем було нараховано відповідачу штраф на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України, який відповідачем не сплачений.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 34492,50 грн штрафу, 2662,40 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову вказаним судовим рішенням відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт неправильного зазначення відповідачем маси вантажу у залізничній накладній №46321477.

Суд встановив, що за результатами контрольного зважування вагонів № 61298717 та № 56965577 на станції Кривий Ріг-Головний виявлено невідповідність фактичної маси вантажу відомостям, зазначеним вантажовідправником у перевізному документі, про що складено комерційний акт №467004/284 від 02.08.2025.

Місцевий господарський суд виснував, що зазначений комерційний акт за формою та змістом відповідає вимогам законодавства, складений у встановленому порядку та підписаний уповноваженими особами, а тому є належним доказом обставин, які стали підставою для застосування відповідальності до вантажовідправника.

Врахувавши положення статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів, суд першої інстанції зазначив, що вантажовідправник несе відповідальність за правильність, точність та повноту відомостей, внесених ним до залізничної накладної, а факт неправильного зазначення відповідачем маси вантажу підтверджений належними та допустимими доказами.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, місцевий господарський суд не встановив порушень вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України та визнав заявлений до стягнення штраф у розмірі 114975,00 грн обґрунтованим.

Водночас суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності. Суд виходив із того, що пунктом 7.3 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом сторони погодили трирічний строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника, які випливають із правовідносин сторін за договором. Оскільки про порушення позивач дізнався при складанні комерційного акта 02.08.2025, а з позовом звернувся до суду 05.05.2026, суд дійшов висновку, що позов подано в межах погодженого сторонами строку позовної давності.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення розміру відповідної штрафної санкції Статутом залізниць України не позбавляє суд права за наявності відповідних підстав зменшити її розмір із застосуванням положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Суд зазначив, що фактична маса вантажу у спірних вагонах була меншою, а не більшою за масу, зазначену у перевізному документі, при цьому вона не перевищувала вантажопідйомності вагонів, у зв`язку з чим допущене відповідачем порушення не створювало небезпеки під час перевезення.

Також суд урахував відсутність доказів заподіяння АТ «Українська залізниця» матеріальних збитків чи настання інших негативних наслідків у результаті допущеного відповідачем порушення, а також недоведеність умисних недобросовісних дій вантажовідправника, спрямованих на заподіяння шкоди залізниці.

За таких обставин, врахувавши ступінь виконання відповідачем зобов`язання, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та керуючись принципами справедливості, добросовісності, розумності і співмірності відповідальності наслідкам допущеного порушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення штрафу в повному розмірі 114975,00 грн було б надмірним та неспівмірним із наслідками порушення.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу на 70 % до 34492,50 грн, у стягненні решти суми штрафу відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 в частині зменшення розміру штрафу на 70% і ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник, посилаючись на положення Статуту залізниць України, стверджує про те, що штраф підлягає стягненню у разі виявлення неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній незалежно від наявності або відсутності збитків.

На підтвердження зазначеної позиції апелянт посилається на пункт 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.02.2010 № 01-08/71 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту» з посиланням на пункт 6.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225. За змістом наведених апелянтом роз`яснень, штраф, установлений статтями 118 та 122 Статуту залізниць України, підлягає стягненню за сам факт допущення вантажовідправником відповідного порушення незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитків.

Крім того, апелянт зазначає, що можливі збитки чи додаткові витрати залізниці, спричинені неправильністю відомостей у накладній, за наявності таких підлягають відшкодуванню вантажовідправником окремо від передбаченого Статутом штрафу. У зв`язку з цим АТ «Українська залізниця» вважає, що відсутність доведених збитків сама по собі не може бути підставою для зменшення встановленого законодавством штрафу.

Окремо відповідач наголошує на тому, що спірна штрафна санкція не є договірною, її розмір безпосередньо встановлений спеціальним нормативним актом Статутом залізниць України. Саме тому, на думку АТ "Українська залізниця", відсутні правові підстави для довільної зміни визначеного Статутом розміру відповідальності.

На підтвердження зазначених доводів скаржник посилається на правові висновки, викладені в постановах Вищого господарського суду України у справах № 910/13414/15, № 905/3461/15 та постанові Верховного Суду у справі № 914/2339/17.

Підсумовуючи, апелянт стверджує, що оскаржуване судове рішення ухвалене за умови неправильного тлумачення змісту ст. ст. 24, 118, 122 Статуту залізниць України, якими чітко визначено розмір штрафу без можливості для його зменшення, а тому підлягає скасуванню в частині зменшення розміру штрафу на 70 % та ухваленню в цій частині нового рішення.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу.

18.08.2026 від відповідача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого представник ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просив апеляційний суд:

1. Визнати поважними обставини, які перешкодили ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" своєчасно завершити підготовку та подати відзив на апеляційну скаргу у справі №904/2538/26;

2. На підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України з ініціативи суду продовжити встановлений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до дати його фактичного подання та прийняти цей відзив до розгляду;

3. Здійснювати розгляд апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" у справі №904/2538/26 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи;

4. Апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 залишити без задоволення;

5. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 залишити без змін.

За змістом поданого відзиву відповідач зазначає, що ключовим доводом апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» є твердження про неможливість зменшення судом штрафу, передбаченого статтями 118, 122 Статуту залізниць України, з огляду на те, що його розмір установлений нормативно у п`ятикратному розмірі провізної плати. На переконання ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", такий висновок апелянта є помилковим.

Відповідач наголошує, що статті 118 та 122 Статуту залізниць України визначають підставу виникнення відповідальності вантажовідправника та первісний розмір відповідної санкції, однак не містять спеціальної норми, яка прямо забороняла б господарському суду застосувати загальні положення цивільного законодавства щодо зменшення неустойки.

Посилаючись на частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" зазначає, що суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, за доводами відповідача, законодавче, а не договірне походження неустойки не виключає можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

На підтвердження зазначеної позиції відповідач посилається на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 та зазначає, що неустойка, встановлена актом законодавства, також може бути зменшена судом у порядку частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з цим ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" вважає, що саме по собі встановлення Статутом залізниць України п`ятикратного розміру штрафу не позбавляє суд права оцінити співмірність відповідної санкції характеру та наслідкам конкретного правопорушення.

Відповідач також вважає, що апелянт помилково ототожнює питання про підстави виникнення передбаченої Статутом залізниць України відповідальності з питанням про можливість визначення судом остаточного розміру неустойки, яка підлягає стягненню.

Представник підприємства не заперечує, що для самого виникнення відповідальності, передбаченої статтями 118, 122 Статуту залізниць України, залізниця не зобов`язана доводити фактичне заподіяння їй збитків. Водночас відповідач наголошує, що відсутність необхідності доведення збитків як умови виникнення відповідальності не означає неможливості врахування судом відсутності таких збитків при вирішенні іншого питання про співмірність та остаточний розмір неустойки, що підлягає стягненню.

Таким чином, на переконання відповідача, необхідно розмежовувати, з одного боку, виникнення права залізниці на штраф відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, а з іншого реалізацію судом передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України права на зменшення вже визначеної неустойки з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" також посилається на актуальну практику Верховного Суду щодо дискреційного характеру повноважень суду при вирішенні питання про зменшення неустойки. Зокрема, відповідач посилається на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 та зазначає, що перелік обставин, які можуть мати істотне значення для вирішення питання про зменшення неустойки, не є вичерпним.

За позицією відповідача, при вирішенні такого питання суд вправі оцінювати характер порушення, його тривалість, ступінь виконання основного зобов`язання, поведінку боржника, наслідки порушення для кредитора, співвідношення розміру санкції з фактичними наслідками порушення, а також виходити із принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Підприємство звертає увагу, що законодавством не встановлено арифметично визначеного відсотка, на який суд вправі зменшити неустойку, у зв`язку з чим сам по собі факт зменшення місцевим господарським судом штрафу саме на 70 % не свідчить про незаконність такого рішення.

На переконання відповідача, для скасування рішення в цій частині апелянт повинен довести, що суд першої інстанції, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження, неправильно застосував норми матеріального права або вийшов за допустимі межі судового розсуду. Водночас, як стверджує ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", відповідних обставин в апеляційній скарзі не наведено.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення штрафу саме за обставин цієї справи, відповідач зазначає, що щодо вагона №61298717 у накладній №46307781 було зазначено масу вантажу 67200 кг, тоді як за результатами контрольного зважування 65800 кг, тобто на 1400 кг менше. Щодо вагона №56965577 у перевізному документі було зазначено масу вантажу 68500 кг, тоді як фактична маса за результатами контрольного зважування становила 67650 кг, тобто на 850 кг менше. Таким чином, відповідач акцентує увагу на тому, що в обох спірних вагонах фактична маса вантажу була меншою, а не більшою за масу, зазначену у залізничній накладній.

ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про перевищення вантажопідйомності вагонів чи їх перевантаження, виникнення загрози безпеці залізничного руху, пошкодження рухомого складу або інфраструктури залізниці, а також про необхідність усунення перевантаження чи проведення будь-яких додаткових технологічних операцій.

Крім того, відповідач звертає увагу, що АТ "Українська залізниця" не довело понесення реальних матеріальних збитків унаслідок допущеного порушення.

Відповідач також посилається на зміст комерційного акта, відповідно до якого завантаження у спірних вагонах було рівномірним, маркування не порушене, люки щільно закриті, течі вантажу не виявлено, а до моменту контрольного зважування вагони перебували під охороною вантажоодержувача.

За твердженням ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", апелянт фактично не спростовує наведених обставин. Більше того, у самій апеляційній скарзі АТ "Українська залізниця" відтворює висновок про те, що фактична маса вантажу не перевищувала вантажопідйомності вагонів та що відповідне порушення за конкретних обставин не створювало небезпеки під час перевезення.

Таким чином, відповідач вважає, що місцевий господарський суд при зменшенні розміру штрафу врахував не лише факт відсутності матеріальних збитків, а всю сукупність обставин конкретного порушення та співвідношення його фактичних наслідків із розміром заявленої санкції.

Окремо ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" звертає увагу на співвідношення провізної плати та розміру штрафу. Так, загальна провізна плата за перевезення двох спірних вагонів становила 22995,00 грн. Відповідно заявлений позивачем штраф у сумі 114975,00 грн становив п`ятикратний розмір загальної провізної плати. Після зменшення штрафу на 70 % місцевим господарським судом до стягнення визначено 34492,50 грн, що, як зазначає відповідач, становить 150 % загальної провізної плати за перевезення двох спірних вагонів.

На переконання відповідача, такий розмір санкції не є символічним, залишається істотним для відповідача, не нівелює превентивної функції відповідальності та не свідчить про фактичне звільнення вантажовідправника від відповідальності, водночас забезпечуючи розумний баланс між характером допущеного порушення та негативними майновими наслідками для його порушника.

У підсумку ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" зазначає, що апелянтом не доведено наявності жодної з передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26; розгляд даної апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу, інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Як було встановлено судом вище, 18.08.2026 від відповідача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній, зокрема просив продовжити встановлений судом строк для його подання до дати фактичного подання та прийняти відзив до розгляду, а також здійснювати розгляд апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" у справі №904/2538/26 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Розглянувши клопотання ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає.

Так, в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ухвала суду апеляційної інстанції від 03.08.2026 була доставлена до його електронного кабінету 04.08.2026 о 12 год. 33 хв, а тому, перебіг встановленого судом десятиденного строку для подання відзиву розпочався 05.08.2026. Відповідно останнім днем установленого судом десятиденного строку для подання відзиву було 14.08.2026.

Причини неможливості подання відзиву до закінчення встановленого строку відповідач пов`язував із систематичними ракетними та безпілотними атаками на м. Павлоград та Павлоградський район, що об`єктивно впливали на нормальний режим роботи підприємства, безпеку працівників, можливість їх перебування на робочих місцях та своєчасне виконання процесуальних дій.

При цьому представник підприємства наголосив на тому, що незначне пропущення встановленого судом строку не є наслідком недобросовісної процесуальної поведінки відповідача або наміру затягнути розгляд справи.

З цих підстав відповідач просив апеляційний суд врахувати, що прийняття відзиву до розгляду не порушить процесуальних прав апелянта, не призведе до затягування розгляду справи, яка відповідно до ухвали суду розглядається в порядку письмового провадження, та забезпечить реалізацію фундаментальних принципів рівності сторін і змагальності господарського процесу.

Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Як вказує Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2018р. у справі №904/5995/16 (висновок щодо застосування норм права), пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення. Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

З огляду на те, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, з метою недопущення надмірного формалізму під час розгляду означеного клопотання, а також враховуючи реалізацію відповідачем права на подання відзиву з незначним пропуском встановленого судом процесуального строку та за наявності об`єктивних обставин, пов`язаних з безпековою ситуацією, що наразі склалась у місті Павлоград, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та прийняти поданий відзив до розгляду.

Щодо клопотання відповідача про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останнього, керуючись наступним.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У даному випадку, предметом даної справи є стягнення коштів, в розмірі 114975,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а фактичний предмет апеляційного перегляду у цій справі становить висновок місцевого господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 70 %. Позиції сторін щодо цього питання докладно викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на неї, а обставини, на які вони посилаються, підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Питання щодо застосування до спірних правовідносин положень Статуту залізниць України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та відповідних правових висновків Верховного Суду має правовий характер і не потребує для його вирішення обов`язкового заслуховування усних пояснень представників сторін.

При цьому відповідачем не наведено конкретних обставин, які неможливо встановити та оцінити на підставі наявних у справі письмових матеріалів, або які обумовлювали б необхідність безпосередньої участі представників сторін у судовому засіданні.

Враховуючи предмет та межі апеляційного перегляду, характер спірних правовідносин, достатність наявних у матеріалах справи доказів та письмово викладених позицій учасників, колегія суддів не вбачає необхідності у відступі від визначеного ухвалою від 03.08.2026 порядку розгляду справи.

За таких обставин клопотання ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи задоволенню не підлягає.

Апеляційний перегляд справи здійснюється за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до електронного повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-00178353/2020-001 від 13.03.2020 Акціонерне товариство "Укрзалізниця" (далі – перевізник, позивач) засвідчило прийняття від Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі – замовник, вантажовідправник, відповідач) заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Таким чином, ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" було приєднано АТ "Українська залізниця" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з пунктом 1.4 договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накладною.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з перевезення, становить три роки.

29 липня 2025 року Відповідач зі станції Ароматна Придніпровської залізниці відправив на станцію Кривий Ріг-Головний на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" групу вагонів з вантажем "вугілля кам`яне марки г-газовий". Перевезення було оформлене залізничною накладною № 46307781, що одночасно є обов`язковою письмовою формою договору на перевезення вантажу.

У відомості вагонів, що є складовою залізничною накладної, наведено перелік номерів вагонів, залучених до перевезення вантажу, їх вантажопідйомність, тару вагону, масу вантажу та провізну плату за перевезення в кожному вагоні.

Зокрема, під № 5 зазначено вагон № 61298717, маса вантажу у вагоні 67200 кг, провізна плата 11 24,00 грн, під № 8 зазначено вагон № 56965577, маса вантажу у вагоні 68500 кг, провізна плата 11571,00 грн. У графі 28 накладної зазначено, що вантаж завантажено у вагони відправником.

У графі 26 накладної зазначено, що маса вантажу визначена відправником, тобто Відповідачем по справі, на вагонних вагах (150 т).

У графі 55 накладної представник Відповідача вагар Беспалова Наталя Вікторівна підтвердила правильність внесених у накладну відомостей накладенням свого електронного цифрового підпису.

На шляху прямування на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці на спірні вагони було оформлено досильну накладну № 46321477 і вони були відправлені на станцію призначення Кривий Ріг-Головний.

Після прибуття вагонів з вантажем на станцію призначення Кривий Ріг-Головний Ріг Придніпровської залізниці представником вантажоодержувача було подано Заявку № 2 від 01.08.2025 про участь у видачі (переважуванні) спірних вагонів та видачу комерційних актів.

При контрольному переважування вантажу із зупинкою без розчеплення вагонів на справних повірених електронних статичних 150-тонних вагонних вагах встановлено: у накладній зазначено, що у вагоні № 61298717 тара 23400 кг, нетто 67200 кг. Після зважування встановлено брутто 89200 кг, тара 23400 кг, нетто 65800 кг, що менше, ніж зазначено у накладній на 1400 кг; у вагоні № 56965577 тара 21750 кг, нетто 68500 кг. Після зважування встановлено брутто 89400 кг, тара 21750 кг, нетто 67650 кг, що менше, ніж зазначено у накладній на 850 кг.

Зважування проводилось у присутності представника вантажоодержувача прийомоздавальника Міхальчук А.В., яка діяла на підставі довіреності № 14-134юр від 11.03.2025 р. Про виявлену невідповідність фактичної маси вантажу даним, зазначеним у накладній, було складено Комерційний акт № 467004/284 від 02.08.2025, який відповідно до п. 10 Правил складання актів зазначені комерційні акти підписали:

- заступник начальника станції Кривий Ріг-Головний Ясінська О.Ю.,

- замість начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) агент комерційний ОСОБА_1 , якій надано право підписувати комерційні акти відповідно до наказу № 70/ДС від 16.05.2025 у зв`язку з відсутністю у штатному розписі станції посади, передбаченої правилами;

- працівник станції, який особисто здійснював перевірку, - агент комерційний Безугла А.В., а також

- представник вантажоодержувача прийомоздавальник Міхальчук А.В.

У Розділі Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" комерційного акту було також зазначено, що при огляді на знеструмленій колії з підйомом на вагон виявлено: навантаження у вагонах вище бортів на 100-150 мм., вантаж розрівняний і маркований продольними бороздами, маркування не порушено. Двері вагона суцільнометалеві, люки щільно закриті. Течі вантажу немає. З моменту прибуття і до зважування вагон знаходився під охороною УВВО ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".

У Книзі обліку контрольних зважувань вагонів по станції Кривий Ріг-Головний форми ГУ-78 зроблено відповідний запис про те, що 01.08.2025 відбулось контрольне зважування вагону № 61298717, у результаті якого встановлено, що маса вантажу менше, ніж зазначено у накладній на 1400 кг, а у вагоні № 56965577 - менше, ніж зазначено у накладній на 850 кг.

01 серпня 2025 року на станцію відправлення Ароматна було направлено телеграфне повідомлення №33 про контрольне зважування та виявлену невідповідність маси вантажу у вагонах № 61298717 та № 56965577.

Позивач вважає, що відповідно до статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України викладені обставини є підставою для стягнення з відповідача штрафу у сумі 114975,00 грн, що мало наслідком звернення до суду з цим позовом.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, місцевий господарський суд встановив, що ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" як вантажовідправник дійсно зазначило у залізничній накладній №46321477 масу вантажу, яка щодо двох спірних вагонів не відповідала фактичній масі, встановленій під час контрольного зважування на станції Кривий Ріг-Головний, при цьому фактична маса вантажу була меншою за зазначену у перевізному документі.

Разом з тим, керуючись принципами справедливості та співмірності з наслідками допущеного відповідачем порушення, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу на 70 %, тобто до 34492,50 грн.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою цієї статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за загальним правилом предмет та межі апеляційного перегляду визначаються насамперед доводами та вимогами апеляційної скарги, тоді як вихід за такі межі допускається лише у випадках, прямо передбачених процесуальним законом.

Такий підхід до застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, відповідно до яких апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги АТ "Українська залізниця", рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у цій справі оскаржується виключно в частині зменшення судом першої інстанції заявленого до стягнення штрафу на 70 % зі 114975,00 грн до 34492,50 грн та, відповідно, в частині відмови у стягненні решти суми штрафу.

З цих підстав колегія суддів наголошує на тому, що встановлені місцевим господарським судом обставини щодо факту неправильного зазначення відповідачем маси вантажу у залізничній накладній, наявності підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 118, 122 Статуту, а також правильності визначення позивачем розміру штрафу учасниками справи не оспорюються, а відтак предметом апеляційного перегляду є виключно правомірність зменшення судом першої інстанції розміру штрафу.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 920 Цивільного кодексу України врегульовано, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України. У контексті приписів ст.6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони-одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Статтею 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Згідно з п.1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Згідно із ст. 122 Статуту залізниць України, за неправильно зазначену у накладній масу вантажу з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту.

Відповідно до ст. 118 Статуту залізниць України штраф підлягає стягненню у п`ятикратному розмірі плати за користування вагонами.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Відповідачем неправильно зазначено в накладній масу вантажу, що є підставою для стягнення відповідного штрафу, передбаченого Статутом залізниць України; розрахунок зазначеного штрафу є арифметично правильним.

Апелянт наполягає на тому, що відповідний штраф має бути стягнуто саме в заявленому розмірі, оскільки Статутом залізниць України не передбачено його зменшення. В обґрунтування цих тверджень заявник скарги посилається на правові висновки, викладені в постановах Вищого господарського суду України у справах № 910/13414/15, № 905/3461/15 та постанові Верховного Суду у справі № 914/2339/17.

Судова колегія зазначає, що дійсно, Статутом залізниць України не врегульоване питання зменшення розміру штрафу, однак такі питання врегульовано Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, які є законами та мають вищу юридичну силу порівняно зі Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 904/907/22, від 21.06.2023 у справі № 904/822/22 та інших, які прийнято пізніше за постанови в тих справах, на які посилається заявник скарги, штраф, застосований в порядку приписів Статуту залізниць України, може бути зменшено на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом положень ст. 551 Цивільного кодексу України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення - такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 18.06.2025 у справі № 922/4716/24.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення (зокрема, таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №916/2273/24).

В даному випадку суд першої інстанції в якості підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу цілком обґрунтовано виходив з

Суд першої інстанції всебічно дослідив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та цілком обґрунтовано врахував ступінь виконання зобов`язання контрагентом, майновий стан сторін та відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті дій, а також відсутність негативних наслідків через зазначення в накладній збільшеної, а не зменшеної маси вантажу.

Апелянт вказує на те, що відповідачем порушено зобов`язання в частині зазначення у залізничній накладній маси відправленого вантажу, тобто, вказані обставини є наслідком суб`єктивної поведінки учасника господарських правовідносин, а не виникнення обставин непереборної сили; навантаження вагонів з порушенням безпеки руху (що має місце у даному випадку) фактично загрожує безпеці руху поїздів, з урахуванням цього, штраф за неправильно зазначену масу вантажу у випадку порушення норм безпеки руху дисциплінує учасників даних відносин та має кінцеву мету забезпечення безпеки на транспорті.

Судова колегія погоджується з тим, що безпека перевезень має пріоритетне значення і за допущені порушення, які їй загрожують, має наставати невідворотна відповідальність.

Разом з тим, як зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні та не спростовано заявником скарги, завантаження вагону масою, що є меншою, а не більшою, ніж можливе завантаження за нормативами, ніяким чином не вплинуло на безпеку руху залізничного транспорту.

Окрім того, виявлена позивачем розбіжність між фактичною масою вантажу та тією, що була зазначена в накладній, не завдала шкоди та збитків залізниці, оскільки, якщо вантажовідправник помилково вказав (і оплатив) у залізничній накладній масу більшу, ніж фактично було завантажено у вагон, то він хоча і формально порушив ст. 122 Статуту залізниць України, але з іншого боку частково не використав оплачену послугу.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.05.2025 у справі № 917/1212/22, неустойка виконує компенсаторну функцію, разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

У цьому аспекті суд апеляційної інстанції зазначає про те, що застосування штрафу у п`ятикратному розмірі від провізної плати в порядку ст. 118, ст. 122 Статуту залізниць України за порушення, які не загрожують безпеці руху та не спричиняють збитків (враховуючи також, що збитки, спричинені аваріями, відшкодовуються незалежно від сплати штрафу) - не відповідають легітимній меті застосування неустойки, принципам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також становлять непомірний тягар для боржника з урахуванням загальновідомих обставин, пов`язаних з бойовими діями, які негативно позначилися на фінансовому стані відповідача.

З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, є зменшення розміру штрафу на 70 %.

Натомість стягнення штрафу у розмірі 114975,00 грн, який значно перевищує як вартість послуг з перевезення вантажу, перетворює штраф на каральну неустойку та спосіб додаткового невиправданого збагачення позивача.

Доводів, які б спростовували зазначений висновок, апелянтом у скарзі не наведено.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав часткового задоволення позову.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо інших аргументів учасників справи, то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", суд апеляційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

У силу приписів ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних заперечень, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі №904/2538/26 залишити без змін.

Справу №904/2538/26 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 29.09.2026.

Головуючий суддя Г. В. Левшина

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук