Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №922/4715/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків Справа №922/4715/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників учасників справи:

від позивача – не з`явився,

від відповідача – Качмар В.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» (вх.№1414Х від 30.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 (м. Харків, суддя Жигалкін І.П., повне рішення складено 08.06.2026)

за позовом Фермерського господарства «ДОВІРА-Т», с. Оратів, Оратівський район, Вінницька область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ», м. Харків,

про стягнення 81 748,08 грн, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2025 Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» 81 748,08 грн збитків, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 2708/24 від 27.08.2024 в частині оплати залишку суми у розмірі 14% вартості Товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» на користь Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» суму збитків у розмірі 81 748,08 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 (якщо суд вважатиме, що такий строк є пропущеним). Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі № 922/4715/25.

Також апелянт просить дослідити наявні у матеріалах справи №922/4715/25 докази та заяви сторін по суті спору, а саме: позовну заяву та надані разом з позовною заявою: копію документа «Розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 24.09.2024 від №1 до податкової накладної від 27.08.2024 № 1 (без підпису); копію документа «Рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» від 14.07.2025 (без підпису); копію документа «ПРЕТЕНЗІЯ № 7» від 23.09.2025; копію поштового конверта № 2260001037187; копію фіскального чека АТ «УКРПОШТА» від 25.09.2025 (42,50грн.); копію фіскального чека АТ «УКРПОШТА» від 25.09.2025 (00,00грн.); копію Договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.11.2025; копію Акту про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката від 30.12.2025; копію Довідки № 7 від 25.11.2025, що складена Позивачем; копію Квитанції до прибуткового касового ордера №27 від 30.12.2025; копію документа «претензія № 7 від 16.08.2025»; копію документа «ОПИС» без дати, без підпису; копію документа «Експрес-накладана №59001437055751 від 19.08.2025»; копію документа «Чек на переказ коштів від 19.08.2025»; копію Договору поставки № 2708/24 від 27.08.2024; копію Рахунку-фактури № 3 від 27.08.2024 (2 139 200,52грн. з ПДВ); копію платіжної інструкції № 317 від 27.08.2024 (686 929,99грн. з ПДВ); копію Податкової накладної від 27.08.2024 № 1 (686 929,99грн. з ПДВ); копію Інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 203 від 24.09.2024 (21267,00грн.); відзив на позовну заяву та надані разом з відзивом на позовну заяву: копію складеного Фермерським господарством «ДОВІРА-Т» документа № 7 від 29.11.2024 «Щодо відшкодування збитків у розмірі 52 578,00 грн.»; копію складеного Фермерським господарством «ДОВІРА-Т» документа «Відзив на позовну заяву» від 28.02.2025 у справі № 902/87/25; копію складеного Фермерським господарством «ДОВІРА-Т» документа; «Заперечення (на відповідь на відзив)» від 30.03.2025 у справі №902/87/25; текст рішення Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025 у справі №902/87/25; текст постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 902/87/25.

Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Фермерського господарства «ДОВІРА-Т». Судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги — покласти на Фермерське господарство «ДОВІРА-Т». Здійснити перерозподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом судової справи №922/4715/25 Господарським судом Харківської області, покласти такі витрати на Фермерське господарство «ДОВІРА-Т».

Апеляційний розгляд здійснювати у судовому засіданні за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ».

Апелянт вважає, що місцевий господарський суд визнав встановленими обставини, які доказами не підтверджуються; не з`ясував обставини, що мають значення для справи; неправильно застосував ст. 3, ст. 13 Цивільного кодексу України; неправильно застосував ст. 22 Цивільного кодексу України; неправильно застосував ст. 187, ст. 201 Податкового кодексу України; неправильно застосував ст. 530, ст. 610 Цивільного кодексу України; безпідставно ухилився від застосування (порушив) ч. 3, ч. 4 ст. 13 ГПК України, ч.1 ст. 74 ГПК України, ч. 2 ст. 80 ГПК України, ст. 118 ГПК України, ст. 238 ГПК України; неправильно застосував ст. 166 ГПК України (зокрема вказав у рішенні завідомо неправдивий зміст ст. 166 ГПК України); застосував спосіб захисту, який не відповідає змісту нібито порушеного права; за відсутності законних підстав звільнив Позивача від обов`язку доказування.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» в обґрунтування апеляційної скарги вказує про те, що:

- у рішенні стверджується про те, що платіжною інструкцією № 317 від 27.08.2024 підтверджується сплата ТОВ «ЛЕТОН КВІСТ на користь ФГ «ДОВІРА-Т» частину коштів за поставлений товар. Проте, матеріали справи не містять жодного доказу, з якого вбачається, що станом на 27.08.2024 товар був поставлений. Рішення не містить інформації про будь-які рішення суду, які набрали законної сили, якими встановлено, що станом на 27.08.2024 товар був поставлений. Таким чином, відсутні як докази, так і рішення суду, з яких вбачається, що станом на 27.08.2024 товар був поставлений.

Відповідно до платіжної інструкції № 317 від 27.08.2024, Відповідач сплатив Позивачу 686 929,99грн. з призначенням платежу «Оплата за сою згідно рахунку № 3 від 27.08.24р. Договір № 2708/24 від 27.08.24р., у т.ч. ПДВ 14% = 84 359,82 грн.». Таким чином, платіжна інструкція № 317 від 27.08.2024 — не містить інформації про сплату «коштів за поставлений товар». Матеріали справи не містять жодного доказу, з якого вбачається, що Позивач передав (поставив) товар Відповідачу. Відсутні рішення суду, якими встановлено що Позивач передав (поставив) товар Відповідачу. Спір у справі № 902/87/25 стосувався неякісного товару, щодо якого Позивач заявив, що такий товар Позивачем ніколи не передавався Відповідачу. Позовна заява: не містить інформації про кількість та найменування нібито поставленого товару; не містить інформації про докази, які підтверджують кількість та найменування нібито поставленого товару.

Разом з позовною заявою не надано доказів, які містять відомості про кількість та найменування нібито поставленого товару та підтверджують нібито постачання товару. Згідно складеної Позивачем в односторонньому порядку податкової накладної № 1 від 27.08.2024», така податкова накладана складена на суму « 686 929,99грн.», що повністю відповідає сплаченій Відповідачем сумі коштів (платіжна інструкція № 317 від 27.08.2024).

Таким чином, місцевий господарський суд вигадав обставину «сплата коштів за поставлений товар», а саме визнав встановленою обставину, яка доказами не підтверджується;

- позивач вважає, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норми з таким запропонованим місцевим господарським судом змістом, як «позивач має право надати докази на спростування заперечень відповідача, якщо такі заперечення не могли бути передбачені на момент подання позову».

Місцевий господарський суд одержав від Позивача документи та врахував їх всупереч встановленому законом порядку і не з`ясував при цьому: чи було дотримано Позивачем встановлений процесуальним законом строк на їх подання; чи існували обставини, які перешкоджали Позивачу подати ці документи до суду у встановлений законом строк;

- будь-яких доказів, які свідчать про постачання товару від Позивача до Відповідача — Позивач не надав. Позовна заява не містить: посилань на докази, які підтверджують нібито постачання товару від Позивача до Відповідача; відомостей про кількість нібито переданого товару від Позивача до Відповідача та відомостей про докази, які це підтверджують; відомостей про календарну дату та місце нібито передання товару від Позивача до Відповідача та відомостей про докази, які це підтверджують. Рішеннями суду у справі № 902/87/25 не було встановлено обставин постачання товару від Позивача до Відповідача, у тому числі вагою « 39,860 тонн».

Таким чином, місцевий господарський суд вигадав обставину «досліджувався правовий спор щодо якості сої вагою 39,860 тонн», а саме визнав встановленою обставину, яка доказами не підтверджується, чим також незаконно звільнив Позивача від обов`язку доказування;

- місцевий господарський суд у своєму рішенні не вказав, яким саме рішенням суду нібито було встановлено «факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця», а саме «сої вагою 39,860 тонн», і де саме встановлено «факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця», а саме «сої вагою 39,860 тонн».

Рішення Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025 у справі №902/87/25 не містить відомостей про таку нібито обставину, як «факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця», а саме «сої вагою 39,860 тонн». Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 902/87/25 не містить відомостей про таку нібито обставину, як «факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця», а саме «сої вагою 39,860 тонн».

Таким чином, місцевий господарський суд вигадав «факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця», а саме визнав встановленою обставину, яка доказами не підтверджується, чим також незаконно звільнив Позивача від обов`язку доказування;

- для того, щоб стверджувати про «преюдиційність» та про доказове значення складених Позивачем податкової накладної та розрахунку коригування, місцевий господарський суд мав встановити, за якою ж саме першою подією Позивачем була складена податкова накладна. Матеріали справи не містять доказів, з яких вбачається, що станом на день складання Позивачем податкової накладної Позивач нібито передав товар Відповідачу. Не існує судових рішень, що набрали законної сили, якими встановлено, що станом на день складання Позивачем податкової накладної Позивач нібито передав товар Відповідачу. Натомість, матеріали справи містять докази, відповідно до яких, станом на день складання Позивачем податкової накладної, Відповідач вчинив на користь Позивача платіж у розмірі 686 929,99грн., що відповідає заявленому у податковій накладній обсягу господарської операції.

Є необґрунтованими і не відповідають обставинам справи (та іншим висновкам суду) висновки місцевого господарського суду про те, що складені Позивачем податкова накладна та розрахунок коригування до неї нібито підтверджують обставину начебто постачання товару від Позивача до Відповідача.

Наведене свідчить про те, що місцевий господарський суд: не з`ясував обставини, що мають значення для справи; неправильно застосував ст. 187, ст. 201 Податкового кодексу України;

- з матеріалів справи вбачається, що не існує будь-яких доказів, які містять інформацію про передачу товару від Позивача до Відповідача. Не існує не лише паперових видаткових накладних, але й також не існує і електронних видаткових накладних, що мали б бути складені Позивачем та Відповідачем у випадку передачі товару (як цього вимагає Договір і звичайна ділова практика). Також не існує паперових або ж електронних товарно-транспортних накладних, що мали б бути складені Позивачем та Відповідачем у випадку передачі товару (як цього вимагає Договір). Не існує і заявлених місцевим господарським судом «судових актів», якими нібито встановлено нібито обставини нібито передачі товару від Позивача до Відповідача.

Таким чином, є необґрунтованими і не відповідають обставинам справи висновки місцевого господарського суду про те, що «доводи Відповідача про неукладеність або невідбуття господарської операції через відсутність паперових видаткових накладних повністю спростовуються зібраними у справі доказами та судовими актами, що набрали законної сили, а тому такі заперечення Відповідача судом відхиляються»;

- місцевим господарським судом не враховано, що це саме Позивач поводиться суперечливо: під час розгляду судами справи №902/87/25 Позивач офіційно заявляв про те, що не передавав товар Відповідачу; у справі № 922/4715/25 Позивач почав розповідати про те, що Позивач нібито передав товар Відповідачу (однак будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини Позивач не надав);

- судом першої інстанції не вказано у своєму рішенні, з якого саме доказу судом встановлено ціну нібито поставленого товару, від якої суд нібито вирахував « 86%». Не надано доказів, з яких вбачається, що Позивач будь-коли та будь-де передав (поставив) Відповідачу будь-який товар у будь-якій кількості, у тому числі такий товар, ціна якого перевищує сплачену Відповідачем суму коштів. Не існує рішень суду, що набрали законної сили, якими встановлено, що Позивач будь-коли та будь-де передав (поставив) Відповідачу будь-який товар у будь-якій кількості, у тому числі такий товар, ціна якого перевищує сплачену Відповідачем суму коштів.

Місцевий господарський суд вигадав «перерахування ... платежу у розмірі 86%, факт реального відвантаження 39,860 тонн сої », а саме визнав встановленою обставину, яка доказами не підтверджується, чим також незаконно звільнив Позивача від обов`язку доказування;

- отримання Відповідачем складеної Позивачем видаткової накладної — є однією з передбачених Договором поставки № 2708/24 від 27.08.2024 необхідних умов для виникнення у Відповідача зобов`язання сплатити кошти Позивачу.

Місцевий господарський суд: 1) вигадав такі обставини, як «Відмова Відповідача від підписання видаткових документів», «Відповідач у липні 2025 року надіслав договір «Новою поштою» (накладна № 20 4511 7890 5539), Позивач негайно подав його ДПС, і 14.07.2025 накладну було успішно зареєстровано за № 9261426619, що підтверджено квитанцією», а саме визнав встановленою обставину, яка доказами не підтверджується, чим також незаконно звільнив Позивача від обов`язку доказування; 2) не застосував або неправильно застосував ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України;

- з позовної заяви вбачається, що Позивач звернувся з позовом про стягнення збитків.

Виходячи з системного тлумачення ст. 22 та ст. 622 Цивільного кодексу України, відсутні передбачені законом підстави ототожнювати «збитки» та «обов`язок виконати зобов`язання в натурі».

У своїй позовній заяві Позивач заявив про те, що Відповідач не оплатив нібито отриманий Відповідачем від Позивача товар. Відповідно до умов Договору поставки № 2708/24 від 27.08.2024 (та відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України), обов`язок Відповідача (покупця) сплатити грошову суму за товар (у випадку отримання цього товару) є обов`язком (зобов`язанням) і не є збитками.

Таким чином, якщо Позивач вважає, що Відповідач не оплатив нібито отриманий Відповідачем від Позивача товар, то належним способом нібито порушеного права Позивача в такому випадку є «примусове виконання обов`язку в натурі», а не «відшкодування збитків».

Позовна заява та рішення не містить відомостей про: 1) втрати, яких Позивач зазнав у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі; 2) витрати, які Позивач зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; 3) доходи, які Позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене. Доказів завдання Позивачу збитків Позивачем не надано.

Місцевим господарським судом не вказано, які саме збитки нібито були завдані Позивачу. З рішення вбачається, що суд вказує про нібито наявність у Відповідача невиконаного грошового зобов`язання, і саме цим обґрунтовує своє рішення «про стягнення збитків». Однак, будь-якого рішення щодо стягнення з Відповідача заборгованості (примусове виконання обов`язку в натурі) суд не ухвалював, а натомість ухвалив рішення про стягнення суми збитків.

Таким чином, є явно необґрунтованим та незаконним рішення про стягнення з Відповідача суми збитків у розмірі 81 748,08 грн., оскільки суд взагалі не зробив будь якого висновку про наявність таких збитків і при цьому матеріали справи не містять жодного доказу про нібито завдання збитків Позивачу.

Наведене свідчить про те, що місцевий господарський суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи, безпідставно звільнив Позивача від обов`язку доказування обставин завдання Позивачу збитків, а також неправильно застосував ст. 22 Цивільного кодексу України;

- рішення не містить інформації про докази, подані у встановленому судом порядку, з яких місцевий господарський суд встановив зокрема: обставину постачання товару від Позивача до Відповідача у заявленій судом кількості та за заявленою судом ціною (Позивач про кількість поставленого товару не повідомив); обставину сплати Відповідачем нібито 86% від ціни товару; обставини нібито складання Позивачем видаткової накладної та нібито направлення Позивачем такої видаткової накладної Відповідачу; обставину нібито ухилення Відповідача від підписання якихось видаткових документів (в рішення не вказано, яких саме); заявлені у рішенні обставини реєстрації податкових накладних та пересилання документів.

Крім того, рішення не містить інформації про мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, а також не містить мотивованої оцінки аргументів Відповідача, що були викладені у відзиві на позовну заяву.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 30.06.2026 для розгляду справи №922/4715/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» (вх.№1414Х від 30.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшло клопотання про долучення доказів сплати судового збору (вх.№7640 від 13.07.2026). Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» (вх.№1414Х від 30.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4715/25. Призначено справу до розгляду на "27" серпня 2026 р. о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

24.07.2026 матеріали справи №922/4715/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду (вх.№8207).

Від Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8778 від 10.08.2026), в якому останнє просить апеляційну скаргу ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 21 травня 2026 у справі № 922/4715/25 залишити без змін. Надати можливість подати докази понесених ФГ «Довіра-Т» витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» вказує про те, що:

- доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області, оскільки фактично зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та незгоди апелянта з установленими судом фактичними обставинами справи.

Твердження апелянта про неповне з`ясування судом обставин справи не відповідають матеріалам даної справи. Під час розгляду спору судом першої інстанції досліджено всі подані сторонами докази, надано оцінку поясненням учасників справи та встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Мотивувальна частина рішення містить детальний аналіз кожного із доказів, а також мотиви відхилення доводів відповідача.

Натомість апеляційна скарга не містить посилань на обставини, які залишилися недослідженими судом, а лише пропонує іншу оцінку тих самих доказів, що вже були предметом судового дослідження. Отже, наведені доводи не свідчать про неповне встановлення фактичних обставин справи;

- посилання апелянта на неправильну оцінку доказів є безпідставними. Суд першої інстанції здійснив оцінку доказів відповідно до вимог статті 86 ГПК України, дослідивши їх належність, допустимість, достовірність та взаємний зв`язок у сукупності.

Апелянт фактично просить апеляційний суд здійснити повторну оцінку вже досліджених доказів без наведення будь-яких процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції під час їх дослідження. Такий підхід суперечить призначенню апеляційного перегляду та не може бути підставою для скасування законного рішення;

- посилання апелянта на недоведеність реальності господарських операцій ґрунтуються виключно на власному тлумаченні доказів.

Суд першої інстанції дослідив усі первинні документи, інші письмові докази та оцінив їх належним чином, встановив фактичне існування спірних правовідносин, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині рішення.

Апеляційна скарга не містить нових доказів, які б спростовували встановлені судом фактичні обставини, а лише повторює заперечення, що вже були предметом оцінки під час розгляду справи;

- доводи апеляційної скарги щодо відсутності збитків також були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. У рішенні суд навів мотиви, з яких дійшов висновку про наявність усіх необхідних елементів відповідальності, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між ними та вини відповідача.

Апелянт у своїй скарзі не навів жодних нових обставин, які б спростовували зазначені висновки суду;

- твердження про неправильне застосування судом норм матеріального права мають декларативний характер. Апелянт не зазначає, яку саме норму права суд застосував неправильно або яку норму необхідно було застосувати натомість, а фактично лише висловлює незгоду з висновками суду щодо встановлених фактичних обставин. За таких обставин доводи апеляційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом норм матеріального права;

- навіть у разі існування окремих процесуальних недоліків (які матеріалами справи не підтверджуються), апелянтом не доведено, що вони призвели або могли призвести до ухвалення неправильного рішення, як цього вимагають положення Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, наведені доводи апелянта не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» - адвоката Качмара В.О. про його участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/4715/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №922/4715/25, яке призначено на 27.08.2026 о 10:30 год, та подальші судові засідання у даній справі постановлено провести за участю представнка Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» - адвоката Качмара В.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 розгляд справи відкладено на 17 вересня 2026 року о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 задоволено клопотання представника Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» – адвоката Яворського С.С. про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/4715/25, яке відбудеться 17.09.2026 о 10:30 год у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №922/4715/25, яке відбудеться 17.09.2026 о 10:30 год провести за участю представника Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» – адвоката Яворського С.С. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

У судове засідання 17.09.2026 Східного апеляційного господарського суду з`явився представник апелянта. Представник позивача до судового засідання Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/4715/25 у режимі відеоконференції не під`єднався.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Представник апелянта просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2024 року між ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» (Покупець/Відповідач) та ФГ «ДОВІРА-Т» (Постачальник/Позивач) укладений договір поставки № 2708/24 (далі по тексту - договір). Сторони у пункту 4.1 договору передбачили, що Покупець здійснює оплату вартості кожної партії Товару на банківський рахунок Постачальника у наступному порядку та у такі строки:

- 86 % вартості Товару сплачується Покупцем за Товар на підставі виставленого Постачальником рахунком на оплату протягом 3 (трьох) банківських днів після відвантаження Товару;

- оплата залишку несплаченої суми у розмірі 14% вартості Товару здійснюється Покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з дня наступного за днем реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також отримання Покупцем від Постачальника всіх оригіналів документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі, рахунків, договору) (а.с. 17).

Постачальником виставлено рахунок-фактуру № 3 від 27.08.2024 на суму 2'139'200,52 грн, у тому числі ПДВ 262'708,84 грн (а.с. 20).

У матеріалах справи також міститься платіжна інструкція №317 від 27.08.2024, в якій платеником вказано ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ», отримувачем - ФГ «ДОВІРА-Т», сумму - 686929,99 грн, призначення платежу «Оплата за сою згідно рахунку №3 від 27.08.2024. Договір №2708/24 від 27.08.24р., у т.ч. ПДВ14% = 84 359,82 грн» (а.с. 21).

Згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 203 від 24.09.2024 ФГ «ДОВІРА-Т» повернуло ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зайво перераховані грошові кошті в сумі 21 267,00 грн (а.с. 24).

27.08.2024 ФГ «ДОВІРА-Т» подано для реєстрації податкову накладну.

Фермерським господарством «ДОВІРА-Т» у позовній заяві зазначено про те, що дії з подання податкової накладної для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) здійснені в передбачений законом строк, проте реєстрація даної накладної була зупинена податковим органом, оскільки ФГ «ДОВІРА-Т» не надано договір поставки з № 2708/24 від 27.08.2024 з підписами та печаткою ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ». Проте, позивач вказав на те, що саме ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» був винний у зупинені реєстрації податкової накладної, оскільки не повернув ФГ «ДОВІРА-Т» другий примірник договору поставки №2708/24 від 27.08.2024 зі своїми підписами і печаткою.

Крім того, у позовній заяві Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» зазначило, що ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зверталося до суду з вимогами про стягнення грошових коштів (збитків), посилаючись на не реєстрацію ФГ «ДОВІРА-Т» податкової накладної. Проте, рішенням Господарського суду Вінницької області від 21 травня 2025 року у справі № 902/87/25 повністю відмовлено у позові ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ». Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2025 року у справі № 902/87/25 залишено без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025р., а рішення Господарського суду Вінницької області - залишено без змін. Позивач зазначив, що 14.07.2025 податковим органом прийнято рішення в реєстрації податкової накладної /розрахунку коригування (додається). Отже, ФГ «ДОВІРА-Т» вчинило всі необхідні дії щодо реєстрації податкової накладної.

Проте, у позовній заяві Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» вказало на те, що ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» не сплатило ФГ «ДОВІРА-Т» 81 748,08 грн., що є оплатою залишку несплаченої суми у розмірі 14% вартості Товару (згідно п. 4.1 договору № 2708/24). Крім того, позивач зазначив, що надіслав відповідачу претензії № 7 від 16.08.2025 та від 23.09.2025 з вимогою оплатити залишок несплаченої суми у розмірі 14% вартості товару. Проте, позивач вказав на те, що відповідач вимоги проігнорував

Вказане вище стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» збитків у сумі 81 748,08 грн.

За результатами розгляду позовної заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» на користь Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» суму збитків у розмірі 81 748,08 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Суд мотивував рішення тим, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 902/87/25 (сторонами у якій виступали ті самі особи: ФГ «ДОВІРА-Т» та ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ»), досліджувався правовий спір щодо якості сої вагою 39,860 тонн, утримання оригіналу договору та затримки реєстрації податкових накладних. Більше того, у межах зазначеної справи № 902/87/25 саме ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зверталося з позовними вимогами про стягнення збитків через невідповідність якості отриманої сої (наявність ГМО) та компенсацію витрат на її транспортування автомобілем MAN TGX (д.н.з. НОМЕР_1 ) перевізника ФОП Колісника Р.В.

Суд першої інстанції наголосив, що правовідносини щодо реєстрації податкових накладних та формування податкового кредиту в силу приписів ст. 201 Податкового кодексу України є похідними та виникають виключно за наявності реальної господарської операції («першої події» — відвантаження товару чи його оплати). Таким чином, сам факт дослідження судами у справі № 902/87/25 питань податкової звітності та утримання оригіналів документів у сукупності з вимогами Відповідача про відшкодування збитків за якість сої, преюдиціально засвідчує факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця. За таких обставин, місцевий господарський суд вказав на те, що доводи Відповідача про неукладеність або невідбуття господарської операції через відсутність паперових видаткових накладних повністю спростовуються зібраними у справі доказами та судовими актами, що набрали законної сили, а тому такі заперечення Відповідача судом відхиляються.

При цьому, місцевий господарський суд звернув увагу на дії Відповідача (ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ»), які спрямовані на заперечення факту отримання товару (у справі №922/4715/25), за якість якого у справі № 902/87/25 Позивач (ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ») вимагав відшкодування збитків. Отже, на думку суду дії ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» спрямовані в порушення принципу добросовісності, закріпленому в п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції зауважив, що у даному випадку судом підлягає застосуванню процесуальний естопель та доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), яка базується на принципі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». Поведінка учасника справи, який в одному судовому процесі повністю визнає факт володіння товаром задля стягнення збитків, а в іншому процесі - заперечує його фізичне отримання з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань щодо оплати залишку вартості (14%), може оцінюватися судом як очевидне зловживання процесуальними правами у розумінні ст. 43 ГПК України та порушення меж здійснення цивільних прав за ст. 13 ЦК України. Суд першої інстанції вказав на те, що попередні процесуальні дії Відповідача у справі № 902/87/25 свідчать про повне та беззастережне визнання ним обставин отримання сої, що виключає можливість повторного оспорювання цієї ж обставини під час поточного судового розгляду.

Місцевий господарський суд зауважив, що ключові факти у справі, а саме укладення договору, перерахування авансового платежу у розмірі 86%, факт реального відвантаження 39,860 тонн сої та преюдиціальне визнання отримання товару Покупцем - підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами у їх сукупності, суд оцінив аргументи Відповідача про неотримання товару як штучну спробу маніпуляції матеріалами справи з метою затягування процесу та ухилення від виконання зобов`язань.

Суд застосував один із принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність (ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), а саме принципом превалювання сутності над формою. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту поставки товару, наявність у Відповідача простроченого грошового зобов`язання та, як наслідок, обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Крім того, місцевий господарський суд вказав на те, що судовими рішеннями у справі № 902/87/25 преюдиціально доведено, що Позивач не міг вчасно зареєструвати податкову накладну виключно через вину ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ», яке утримувало оригінал договору. Після того, як Відповідач у липні 2025 року надіслав договір «Новою поштою» (накладна №20 4511 7890 5539), Позивач негайно подав його ДПС, і 14.07.2025 накладну було успішно зареєстровано за № 9261426619, що підтверджено квитанцією.

Ураховуючи викладене та те, що Відповідачем визнаються обставини укладення правочину - Договору поставки сої № 2708/24 від 27.08.2024, здійснювалось добровільне перерахування на користь Позивача грошових коштів у сумі 686 929,99 грн за платіжною інструкцією № 317 від 27.08.2024 з призначенням платежу: "Оплата за сою згідно рахунку № 3 від 27.08.24р. Договір № 2708/24 від 27.08.24р., у т.ч. ПДВ 14% = 84 359,82 грн.", Позивачем складено Податкову накладну № 1 від 27.08.2024, преюдіціально доведено обставини судовими рішеннями у справі №902/87/25, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви щодо стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 000 грн.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом апеляційного розгляду у даній справі є перевірка законності та обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026, яким позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» на користь Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» суму збитків у розмірі 81 748,08 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги одним із доводів апелянт зазначає те, що Позивач звернувся з позовом про стягнення збитків. Виходячи з системного тлумачення ст. 22 та ст. 622 Цивільного кодексу України, відсутні передбачені законом підстави ототожнювати «збитки» та «обов`язок виконати зобов`язання в натурі». У своїй позовній заяві Позивач заявив про те, що Відповідач не оплатив нібито отриманий Відповідачем від Позивача товар. Відповідно до умов Договору поставки № 2708/24 від 27.08.2024 (та відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України), обов`язок Відповідача (покупця) сплатити грошову суму за товар (у випадку отримання цього товару) є обов`язком (зобов`язанням) і не є збитками. Таким чином, якщо Позивач вважає, що Відповідач не оплатив нібито отриманий Відповідачем від Позивача товар, то належним способом нібито порушеного права Позивача в такому випадку є «примусове виконання обов`язку в натурі», а не «відшкодування збитків».

Водночас, позовна заява та рішення не містить відомостей про: 1) втрати, яких Позивач зазнав у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі; 2) витрати, які Позивач зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; 3) доходи, які Позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене. Доказів завдання Позивачу збитків Позивачем не надано. Місцевим господарським судом не вказано, які саме збитки нібито були завдані Позивачу. З рішення вбачається, що суд вказує про нібито наявність у Відповідача невиконаного грошового зобов`язання, і саме цим обґрунтовує своє рішення «про стягнення збитків». Однак, будь-якого рішення щодо стягнення з Відповідача заборгованості (примусове виконання обов`язку в натурі) суд не ухвалював, а натомість ухвалив рішення про стягнення суми збитків.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» збитків у сумі 81 748,08 грн у зв`язку з порушенням останнім умов договору поставки № 2708/24 від 27.08.2024.

Як вже зазначалося, 27 серпня 2024 року між ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» (Покупець/Відповідач) та ФГ «ДОВІРА-Т» (Постачальник/Позивач) укладений договір поставки № 2708/24 (далі по тексту - договір). Сторони у пункту 4.1 договору передбачили, що Покупець здійснює оплату вартості кожної партії Товару на банківський рахунок Постачальника у наступному порядку та у такі строки:

- 86 % вартості Товару сплачується Покупцем за Товар на підставі виставленого Постачальником рахунком на оплату протягом 3 (трьох) банківських днів після відвантаження Товару;

- оплата залишку несплаченої суми у розмірі 14% вартості Товару здійснюється Покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з дня наступного за днем реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також отримання Покупцем від Постачальника всіх оригіналів документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі, рахунків, договору).

Звертаючись до суду Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» в обґрунтування позовної заяви вказало про те, що ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» не сплатило ФГ «ДОВІРА-Т» 81 748,08 грн., що є оплатою залишку несплаченої суми у розмірі 14% вартості Товару (згідно п. 4.1 договору № 2708/24).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стаття 16 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №922/3308/20, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.

Зі змісту позовної заяви у даній справі вбачається, що Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» заявило вимогу про стягнення збитків у розмірі 81 748,08 грн., фактичною підставою якої є невиконання ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зобов`язання з оплати 14% вартості товару за договором поставки.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 зі справи № 910/9278/18, від 17.03.2021 зі справи № 916/1740/18, від 15.06.2021 зі справи № 910/8926/20).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц [провадження № 14-79цс18]).

Водночас положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачає такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується такий спосіб захисту, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 910/9167/19, від 19.10.2021 зі справи № 910/8791/20.

Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 у справі №922/3308/20 зазначено, що такі способи захисту як примусове виконання обов`язку в натурі та відшкодування збитків (упущеної вигоди) мають різну правову природу, правове регулювання, а, отже, й предмет доказування, обсяг процесуального доведення, що пов`язане, насамперед, з тим, що заборгованість за договором стягується за правилами щодо виконання договірних зобов`язань, а збитки стягуються відповідно до правил про відповідальність.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Отже, враховуючи вищевикладене, а також те, що у даній справі Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» заявило вимогу про стягнення збитків у розмірі 81 748,08 грн., фактичною підставою якої є невиконання ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зобов`язання з оплати 14% вартості товару згідно з пунктом 4.1 договору поставки, враховуючи правові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

Отже, вказане виключає як необхідність вирішення судом заявлених позовних вимог по суті на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості, зокрема шляхом подальшого дослідження підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог, так і необхідність надання апеляційним судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Крім того, оскаржуваним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто, зокрема, витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Проте, враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції відшкодуванню не підлягають.

Здійснюючи розподіл судових витрат, у зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги, витрати відповідача за подання до суду апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п. 4 ч.1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/4715/25 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Стягнути з Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» (22600, провулок Набережний, будинок 12, селище Оратів, Оратівський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 42859276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» (61165, вул. Шатилова Дача, буд. 4, кімната 301, м. Харків, код ЄДРПОУ 42542068) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 28.09.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян