Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №906/240/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Справа № 906/240/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2026 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2026 року в справі № 906/240/26 (суддя Давидюк В.К.)

час та місце ухвалення рішення: 29 травня 2026 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення виготовлено 8 червня 2026 року;

час та місце ухвалення додаткового рішення: 15 червня 2026 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст додаткового рішення виготовлено 15 червня 2026 року;

за позовом ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан"

про зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Карпішин С.В..

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовною заявою до Приватного підприємства приватна агрофірма "ЛАН" (надалі - Відповідач) про зобов`язання надати йому:

· доступ до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи ВAF), доступ до електронної звітності з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· оригінали первинних документів які пов`язані з фінансово - господарською діяльністю Відповідача та відображені в регістрах бухгалтерського обліку з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· угоди, договори та інші правочини вчинені за запитуваний період, в тому числі, але не обмежуючись, з покупцями, постачальниками, договори фінансової допомоги та/або позики, договори цивільно - правового характеру з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· загальні накази по Відповідачу з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· накази з кадрових питань з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позову Позивач посилається на те, що Відповідач відмовив надати йому як - учаснику підприємства інформації та документів щодо діяльності Відповідача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2025 року позов задоволено (а.с. 153-156).

Зобов`язано Відповідача надати Позивачу: доступ до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи ВAF), доступ до електронної звітності з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили; оригінали первинних документів які пов`язані з фінансово - господарською діяльністю Відповідача та відображені в регістрах бухгалтерського обліку з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили; угоди, договори та інші правочини вчинені за запитуваний період, в тому числі, але не обмежуючись, з покупцями, постачальниками, договори фінансової допомоги та/або позики, договори цивільно - правового характеру з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили; загальні накази по Відповідачу з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили; накази з кадрових питань з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 5 травня 2025 року Позивач скористався наданим йому законом правом та надіслав на адресу Відповідача запит про надання належним чином засвідчених копій наступних документів: доступ до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи BAF), доступ до електронної звітності з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року; первинних документів які пов`язані з фінансово - господарською діяльністю Відповідача та відображені в регістрах бухгалтерського обліку з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року; угоди, договори та інші правочини вчинені за запитуваний період, в тому числі, але не обмежуючись, з покупцями, постачальниками, договори фінансової допомоги та/або позики, договори цивільно - правового характеру з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року; загальні накази по Відповідачу з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року; накази з кадрових питань з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року.

11 травня 2025 року від Відповідача надійшла відповідь, про відмову у наданні документів, посилаючись на те, що Позивач не виконав рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2024 року в справі №906/948/24 щодо передачі бухгалтерських документів. Повідомлено, що після повернення зазначеної документації, у Відповідача буде проведено аудит усієї господарської діяльності Відповідача.

Таким чином, як вказав суд першої інстанції, після отримання запитів у Відповідача виник обов`язок, передбачений частиною 5 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" надати копії документів, які відповідають частині 1 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що у даній справі Позивач звернувся з вимогою передати йому документи за період з 1 грудня 2023 року, тобто, після строку, зазначеного у рішенні суду в справі №906/948/24.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що документи, які просив витребувати Позивач, містять інформацію про здійснення Відповідачем своєї діяльності (у тому числі, господарської) та підпадають, з огляду на їх зміст та правову природу, під правове регулювання пунктів 11, 13 частини першої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статтей 96-1, 116 ЦК України, що на переконання місцевого господарського суду, свідчить про наявність підстав для захисту прав Позивача на отримання інформації про діяльність Відповідача та задоволення позову в повному обсязі.

5 червня 2026 року до суду через систему "Електронний суд" від представника Позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Відповідача на користь Позивача, понесені судові витрати у вигляді витрат на надання кваліфікованої правничої допомоги в сумі 80 000 грн.

12 червня 2026 року від представника Відповідача надійшли заперечення на клопотання (заяву) про стягнення витрат на правничу допомогу, у яких представник Відповідача вказав, що представником Позивача не надано договору про надання правової допомоги. Зазначено, що додаткова угода, яка надана представником Позивача, є невід`ємною частиною договору, а тому вважається чинною разом з основним договором, який відсутній. Відповідач наголосив, що в додатковій угоді не зазначено за що сплачуються кошти в сумі 80 000 грн, а тому, на його переконання, відсутні будь-які підтвердження, що дана додаткова угода стосується саме цієї справи.

Додатковим рішення від 15 червня 2026 року в задоволенні заяви представника Позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

При ухваленні вказаного додаткового рішення місцевий господарським судом зазначено, що зважаючи на відсутність договору про надання правової допомоги неможливо встановити правовідносини між сторонами, такі, як, зокрема, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, що визначаються лише в договорі про надання правової допомоги. За вказаного, суд першої інстанції вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення заяви Позивача про стягнення з Відповідача 80 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 179-181), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що для задоволення позову про зобов`язання товариства надати учаснику документи, які товариство зобов`язане йому надати, суд має встановити здійснення самим учасником товариства конкретних дій для отримання запитуваних документів. Вважає, що з наведених вище норм вбачається, що у разі відсутності доказів письмового звернення Позивача до Відповідача з проханням надати копії документів - відсутній предмет спору, тобто відсутнє порушення прав Позивача на момент звернення до суду з позовом. Відповідач наголосив, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання Позивачем на адресу Відповідача вимоги про надання копій документів, і що в матеріалах справи знаходиться лист Позивача від 5 травня 2025 року щодо проведення аудиту Відповідача в якому Позивач просив надати документи не йому, а аудиторській фірмі. Також Відповідач критично оцінив зобов`язання судом надати оригінали документиів, так як на його переконання дане суперечить діючому законодавста.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року (у складі колегії суду: головуючий суддя Олексюк Г.Є.; суді Гудак А.В., Петухов М.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 13 липня 2026 року по справі №906/240/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 9 вересня 2026 року об 15:30 год..

В той же час, не погоджуючись із винесеним додатковим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу в якій із підстав, наведених в апеляційній скарзі, просив додаткове рішення скасувати та постановити нове додаткове рішення, яким задоволити заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення. При цьому, до апеляційної скарги Позивач долучив Договір про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року.

Мотивуючи апеляційну скаргу Позивач вказує, що навіть без акту виконаних робіт, який міг бути підписаний пізніше чи не підписаний взагалі, якщо сторони так домовились, наданих квитанції та додаткової угоди достатньо для компенсації витрат Позивача. Констатував, що Позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію №@2РL644525 від 8 грудня 2025 року, де чітко зазначено, що Позивач сплатив адвокату 80 000 грн за правничу допомогу; додаткову угоду від 8 грудня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року (у складі колегії суду: головуючий суддя Олексюк Г.Є.; суді Гудак А.В., Петухов М.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 13 липня 2026 року по справі №906/240/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 9 вересня 2026 року об 15:30 год.. Об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Позивача та Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2026 року та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2026 року в справі № 906/240/26.

20 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача, в якому Відповідач просив залишити додаткове рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Відповідач вказав, що

а ні в Договорі про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року, а ні додатковій угоді від 8 грудня 2025 року до Договору не зазначено, що оплата правничої допомоги здійснюється саме по даній справі, а містить загальний перелік послуг, які надає адвокат Ковальчук І.М. Позивачу в період з 14 січня 2025 року.

6 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що документи, які просить витребувати Позивач, містять інформацію про здійснення Підприємством своєї діяльності (у тому числі, господарської) та підпадають, з огляду на їх зміст та правову природу, під правове регулювання пунктів 11, 13 частини першої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 96-1, 116 Цивільного кодексу України. В свою чергу Відповідач, провівши ряд дій з майном підприємства чинить всілякі перешкоди аби завадити Позивачу отримати доступ до документів. Якщо спір відсутній, як зазначає Відповідач, то нічого не заважало Відповідачу під час розгляду справи в суді першої інстанції надати, як вважає правильним Відповідач, копії запитуваних документів.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Олексюк Г.Є. на підставі службової записки секретаря судової палати №2 Філіпової Т.Л. по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 07 вересня 2026 року за №01-05/922 з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №906/240/26.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.

Крім того, від представника Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан" (адвокат - Карпішин Сергій Володимирович ел.пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до суду апеляційної інстанції надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 8 вересня 2026 року прийнято справу №906/240/26 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г. Розгляд апеляційної скарги призначено на 9 вересня 2026 року об 15:30 год.. Задоволено заяву представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 вересня 2026 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги по справі №906/240/26 відкладено на 28 вересня 2026 року о 11:00 год..

В судове засідання від 28 вересня 2026 року представник Позивач не з`явився.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 9 вересня 2026 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування розгляду скарги може призвести до порушення прав осіб, що з`явилися у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача за наявними в матеріалах справи доказами. При цьому колегія суду враховує, що в матеріалах справи є відзив Позивача на апеляційну скаргу Відповідача в якому висвітлена його позиція з приводу рішення та апеляційної скарги, як і міститься апеляційна скарга Позивача на додаткове рішення, які вивчені судом.

В судовому засіданні від 28 вересня 2026 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача просив скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача вказав, що з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. Констатує, що з аналізу положень статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається право витребувати копії документів в той же час, як суд першої інстанції витребував документи в оригіналах. Також представник Відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Позивача на додаткове рішення та залишити без змін дане додаткове рішення суду. При цьому, представник Відповідача вказав, що долучаючи до апеляційної скарги копію договору про надання правової допомоги Позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника. Також, представник вказав, що, а ні в Договорі про надання правової допомоги, а ні додатковій угоді від 8 грудня 2025 року до Договору не зазначено, що оплата правничої допомоги здійснюється саме по даній справі, а містить загальний перелік послуг, які надає адвокат Ковальчук І.М. Позивачу.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача на судове рішення слід задоволити частково, апеляційну скаргу Позивача на додаткове рішення слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення в редакції резолютивної частини постанови. Додаткове рішення залишити без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2021 році зареєстрована нова редакція Статуту Відповідача, відповідно до якої частка Позивача - 40%; частка ОСОБА_2 - 60%. Статутний капітал 7 500 000 грн (а.с. 9-18).

Як вказує Позивач, 29 серпня 2024 року, загальними зборами Відповідача прийнято ряд рішень, оформлених протоколом №29/08/2024-1, та що Позивач не мав змоги ознайомитися з документами, які стали підставою для прийняття рішень, які ніби то унеможливили господарську діяльність підприємства. За бажанням Позивача дані обставини досліджувалися судами в межах справи №906/1296/24, в судовому рішенні котрої зазначено, що Відповідачем не надало Позивачу документів для підготовки до загальних зборів, проте суд зазначив, що оскільки Позивач є учасником підприємства (його частка становить 40% статутного капіталу підприємства), останній у разі доведення у загальному порядку, визначеному главою 5 Господарського процесуального кодексу України, звернення до Відповідача з вимогою про витребування відповідних документів та їх ненадання підприємством, не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом про зобов`язання надати інформацію про діяльність товариства.

18 лютого 2025 року Позивач отримав від Відповідача лист про скликання загальних зборів, де до порядку денного були включені наступні питання: відчужити (продати) все нерухоме майно, яке належить Відповідачу, яке на думку виконавчого органу (директора) не використовується в господарській діяльності підприємства; відчужити (продати) все рухоме майно, яке належить Відповідачу, яке на думку виконавчого органу (директора) не використовується в господарській діяльності підприємства; прийняти рішення про надання повноважень виконавчому органу (директору) на відчуження (продаж) всього нерухомого та рухомого майно, яке належить Відповідачу, яке на думку виконавчого органу (директора) не використовується в господарській діяльності підприємства; погасити за рахунок проданого рухомого та нерухомого майна всю заборгованість Відповідача, яка виникла до 1 грудня 2023 року (а.с. 53);

26 лютого 2025 року Позивач направив на адресу Відповідача листа щодо внесення питань до порядку денного та заслуховування звіту керівника (а.с. 54-55).

Пізніше 4 березня 2025 року Позивач направив на адресу Відповідача листа у якому просив надати документи для підготовки до загальних зборів та для отримання розуміння фінансового стану підприємства (а.с. 56-57).

1 квітня 2025 року Позивач звернувся до Приватного підприємства Аудиторської Фірми "1 + 1" про проведення аудиторської перевірки на підприємстві (а.с. 58), та 3 квітня 2025 року отримав підтвердження від аудиторської фірми про прийняття пропозиції про проведення перевірки (а.с. 59).

14 квітня 2025 року Позивач уклав договір №4 про надання аудиторських послуг та сплатив аванс у сумі 50 000 грн (а.с. 60-62).

5 травня 2025 року Позивач, з метою надання документів аудитору та забезпечення доступу до фінансово-господарських документів, направив лист Відповідачу, у якому просив надати аудиторській фірмі для перевірки:

· доступ до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи BAF), доступ до електронної звітності з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· оригінали первинних документів які пов`язані з фінансово - господарською діяльністю Відповідача та відображені в регістрах бухгалтерського обліку з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· угоди, договори та інші правочини вчинені за запитуваний період, в тому числі, але не обмежуючись, з покупцями, постачальниками, договори фінансової допомоги та/або позики, договори цивільно - правового характеру з 1 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· загальні накази по Відповідачу з 1 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· накази з кадрових питань з 1 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року.

Також Позивач просив забезпечити аудитору можливість проведення аудиту та надати запитувану інформацію не пізніше 10 календарних днів з дати вказаного листа (а.с. 63-65).

11 травня 2025 року від Відповідача надійшла відповідь, про відмову у наданні документів (а.с. 66-67).

Таким чином, у зв`язку з відмовою Відповідача передати Позивачу витребувані документи, Позивач звернувся з даним позовом до суду, з метою захисту порушеного, на його думку права.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

В силу дії частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Пунктом 4 статті 98 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Згідно статті 31 Закону України ''Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю'' загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також, зокрема, на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства. Річні загальні збори учасників скликаються протягом шести місяців наступного за звітним року, якщо інше не встановлено законом. До порядку денного річних загальних зборів учасників обов`язково вносяться питання про розподіл чистого прибутку товариства, про виплату дивідендів та їх розмір. Вимога про скликання загальних зборів учасників подається виконавчому органу товариства в письмовій формі із зазначенням запропонованого порядку денного. У разі скликання загальних зборів учасників з ініціативи учасників товариства така вимога повинна містити інформацію про розмір часток у статутному капіталі товариства, що належать таким учасникам. Виконавчий орган товариства повідомляє про відмову в скликанні загальних зборів учасникам, які вимагали скликання таких зборів, письмово із зазначенням причин відмови протягом п`яти днів з дати отримання вимоги від таких учасників товариства. Разом з питаннями, запропонованими для включення до порядку денного загальних зборів учасників особою, яка вимагає скликання таких зборів, виконавчий орган товариства з власної ініціативи може включити до нього додаткові питання. Виконавчий орган товариства зобов`язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів. У разі якщо протягом 10 днів з дня, коли товариство отримало чи мало отримати вимогу про скликання загальних зборів, учасники не отримали повідомлення про скликання загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлено статутом, особи, які ініціювали їх проведення, можуть скликати загальні збори учасників самостійно. У такому випадку обов`язки щодо скликання та підготовки проведення загальних зборів учасників, передбачені статтею 32 цього Закону, покладаються на учасників товариства, які ініціювали загальні збори учасників.

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства, передбачено у статті 32 Закону України ''Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю'', згідно якої загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників. Пропозиції учасника або учасників товариства, які в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства, підлягають обов`язковому включенню до порядку денного загальних зборів учасників. У такому разі таке питання вважається автоматично включеним до порядку денного загальних зборів учасників. Після надсилання повідомлення, передбаченого частиною третьою цієї статті, забороняється внесення змін до порядку денного загальних зборів учасників, крім включення нових питань відповідно до частини сьомої цієї статті. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства про внесення змін до порядку денного не менше ніж за 10 днів до запланованої дати загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства, відповідно до частини четвертої цієї статті. До порядку денного можуть бути внесені будь-які зміни за згодою всіх учасників товариства. У такому разі положення частин восьмої і дев`ятої цієї статті не застосовуються. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.

Підсумовуючи викладене вище, однією зі складових корпоративних прав є правомочність учасника товариства на участь в управлінні товариством, яка реалізується ним, зокрема, шляхом участі в загальних зборах учасників. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, зокрема щодо періодичності їх проведення.

Відтак, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності письмового звернення Позивача до Відповідача про надання витребуваних документів, а наявність лише звернення Позивача про проведення аудиту, колегія суддів дослідивши докази, долучені до матеріалів справи зі сторони Позивача так і зі сторони Відповідачів кожен окремо та в їх логічному взаємозв`язку зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із частиною шостою цієї норми, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Пунктами 1, 5 частини третьої статті 96-1 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Колегія суддів відзначає, що правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників врегульовані Законом України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю".

Так, пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що учасники товариства мають право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Частиною першою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.

Документи, передбачені частиною першою цієї статті, підлягають зберіганню протягом усього строку діяльності товариства, крім документів бухгалтерського обліку, строки зберігання яких визначаються відповідно до законодавства (частина третя даної статті).

В силу дії частини четвертої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.

Із аналізу положень частини п`ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається обов`язок товариства (виконавчого органу) протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства надати такому учаснику копії відповідних документів. Указаний обов`язок не ставиться в залежність від згоди чи незгоди учасника отримати такі документи у запропонований товариством спосіб.

Отже, зі змісту норм статтей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності із положеннями статтей 96-1, 116 Цивільного кодексу України вбачається, що закон встановлює для юридичної особи імперативний обов`язок щодо надання її учаснику (засновнику) будь-якої інформації щодо діяльності (у тому числі і господарської) товариства. При чому перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним.

У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить перелік документів з якого неможливо однозначно та вичерпно встановити усі конкретно визначені документи (назви таких), до яких товариство зобов`язано надати доступ його учаснику/учасникам (засновнику/засновникам), адже деякі з пунктів є загальною назвою пакета документів (зокрема, але не виключно, документи звітності; документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; документи бухгалтерського обліку), а деякі з них взагалі є відсилочними нормами (зокрема, «інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства»).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію.

Відтак внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Приходячи до відповідного висновку колегією суду враховується правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі №906/157/19, від 3 грудня 2020 року в справі №910/13808/19, від 24 грудня 2020 року в справі №911/73/20.

У свою чергу, для задоволення позову про зобов`язання товариства надати учаснику документи, які товариство зобов`язане йому надати, має бути встановлено наявність відмови товариства у наданні документів та врахувати здійснення або нездійснення самим учасником товариства конкретних дій для отримання запитуваних документів.

Як визначено вище в постанові, реалізовуючи своє корпоративне право на управління товариством та право на інформацію про діяльність товариства як його учасника, Позивач звертався до Відповідача 5 травня 2025 року з листом, з метою надання документів аудитору та забезпечення доступу до фінансово-господарських документів, у якому просив надати аудиторській фірмі для перевірки:

· доступ до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи BAF), доступ до електронної звітності з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· оригінали первинних документів які пов`язані з фінансово - господарською діяльністю Відповідача та відображені в регістрах бухгалтерського обліку з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· угоди, договори та інші правочини вчинені за запитуваний період, в тому числі, але не обмежуючись, з покупцями, постачальниками, договори фінансової допомоги та/або позики, договори цивільно - правового характеру з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· загальні накази по Відповідачу з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року;

· накази з кадрових питань з 01 січня 2023 року по 1 квітня 2025 року.

Також Позивач просив забезпечити аудитору можливість проведення аудиту та надати запитувану інформацію не пізніше 10 календарних днів з дати вказаного листа (а.с. 63-65).

У пункті 4.1.4 Статуту Відповідача визначено, що власник підприємства має право: одержувати інформацію про діяльність Відповідача. На вимогу власника Відповідач зобов`язаний надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти Відповідача про його діяльність, протоколи загальних зборів.

В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що 11 травня 2025 року від Відповідача надійшла відповідь, про відмову у наданні документів, посилаючись на те, що Позивач не виконав рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2024 року в справі №906/948/24 щодо передачі бухгалтерських документів. Повідомлено, що після повернення зазначеної документації, у Відповідача буде проведено аудит усієї господарської діяльності Відповідача (а.с. 66-67).

Тобто, в даній відповіді Відповідач не відмовляв передати ці документи з огляду на прохання дати їх аудиторській компанії (а ні безпосередньо Позивачу), а вказував інші заперечення щодо їх подання, що по перше спростовує заперечення Відповідача з цьго приводу, що даються апеляційному господарському суді. Та, по друге, вказує на те, що така відповідь за своєю суттю та доводами суперечить Закону.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2024 року в справі №906/948/24 (з урахуванням постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2025 року) зобов`язано Позивача передати Відповідачу по акту приймання-передачі: печатку Відповідача; оригінали Статутів Відповідача; фінансову та податкову звітність за період з 2016 до 30 листопада 2023 року; регістри бухгалтерського обліку Відповідача; 1-С бухгалтерію та ключі доступу до неї Відповідачу; первинні бухгалтерські документи за період з 2016- до 30 листопада 2023 року; банківські та касові документи за період з 2008- до 30 листопада 2023 року; оригінал книги комірника за період з 2016- до 30 листопада 2023 року; головну книгу за 2016- до 30 листопада 2023 року із оборотами по місяцях та по всіх розрахунках Відповідача; оборотно-сальдові відомості (помісячно) по всіх рахунках/субрахунках обліку оборотних та необоротних активів, розрахунків із постачальниками/покупцями, іншими контрагентами, працівниками, бюджетами, що відображені в головній книзі; оригінал книги вагаря за період з 2016- до 30 листопада 2023 року; оригінали документації по нерухомому майну, а саме: свідоцтва, технічні паспорти, рішення про надання юридичної адреси, інвентаризаційну справу."

З вищевказаного вбачається, що судове рішення у даній справі стосується передачі документів у період до 30 листопада 2023 року та не охоплює період, що визначено Позивачем у позовній заяві по справі, що переглядається судом апеляційної інстанції.

Колегія суду наголошує, що у даній справі Позивач звернувся з вимогою передати йому документи за період з 1 грудня 2023 року, тобто, після строку, зазначеного у рішенні суду в справі №906/948/24.

При цьому колегія суду зазначає, що документи, які просить витребувати Позивач, містять інформацію про здійснення Відповідачем своєї діяльності (у тому числі, господарської) та підпадають, з огляду на їх зміст та правову природу, під правове регулювання пунктів 11, 13 частини першої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статтей 96-1, 116 Цивільного кодексу України.

Що ж стосується заперечень Відповідача, наведених в апеляційній скарзі щодо відсутності необхідності забезпечувати Позивачу доступ до програмного забезпечення, то колегія суду зауважує, що згідно зі статтею 113 Закону України «Про акціонерні товариства», акціонери мають різний обсяг прав на отримання внутрішньої інформації підприємства.

Окрім того, зважаючи на те, що Позивач є значним акціонером (тобто таким, який має сукупно 5% і більше голосуючих акцій), а тому має законне право вимагати доступ до будь-яких інших документів товариства, що містять відомості про його фінансово-господарську діяльність, зокрема й до первинних облікових даних.

Відтак, із аналізу положень частини п`ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається обов`язок товариства (виконавчого органу) протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства надати такому учаснику копії відповідних документів. Указаний обов`язок не ставиться в залежність від згоди чи незгоди учасника отримати такі документи у запропонований товариством спосіб.

При цьому, колегія суддів, оцінюючи правомірність та обґрунтованість відмови Відповідача у наданні документів через призму нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, вважає, що із аналізу положень частини п`ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається обов`язок товариства (виконавчого органу) протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства надати такому учаснику копії відповідних документів. Указаний обов`язок не ставиться в залежність від згоди чи незгоди учасника отримати такі документи у запропонований товариством спосіб. Поряд з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Підсумовуючи усе описане вище у контексті наведеного колегія суддів відзначає, що учасник товариства з огляду на положення статтей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та статтей 96-1, 116 Цивільного кодексу України має безумовне право на отримання інформації про діяльність товариства, у тому числі і господарської, у процесі здійснення якої вчиняються господарські операції, внаслідок яких відбувається реальний рух активів.

Схожа правова позиція наведена в постанові від 21 травня 2025 року по cправі № 922/3416/24 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Позивач, як учасник Відповідача, якому належить 40% статутного капіталу, реалізуючи свої корпоративні права на управління товариством та право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, вирішив провести аудиторську перевірку підтвердження фінансових результатів та аналіз господарської діяльності товариства.

З цією метою Позивач уклав з Аудиторською Фірмою "1 + 1" договір №4 про надання аудиторських послуг та сплатив аванс у сумі 50 000 грн (а.с. 60-62).

5 травня 2025 року Позивач, з метою надання документів аудитору та забезпечення доступу до фінансово-господарських документів, направив лист Відповідачу, у якому просив надати аудиторській фірмі для перевірки витребувані у Відповідача документи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що перелік запитуваних Позивачем документів є деталізованим і конкретизованим, запитувані Позивачем у вимогах документи відповідають наведеному в частині 1 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" переліку документів, які товариство повинно зберігати і до яких зобов`язане забезпечити кожному учаснику (його представнику) доступ та на вимогу учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, крім виписки з ЄДР, оскільки вказаний документ знаходиться у вільному доступі і Позивач не позбавлений можливості зробити його самостійно.

З врахуванням наведеного, колегія суддів виснує, що Позивач мав право на отримання інформації про господарську діяльність товариства і відповідних документів, в межах переліку, наведеного в частині 1 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Тому, посилання апелянта з приводу того, що чинним законодавством не передбачено надання учаснику товариства документів, згідно переліку, спростовується усім вище описаним та йде в розріз із нормами діючого законодавства, котре регулює питання отримання учасниками товариства інформації щодо діяльності такого товариства. Позаяк, ухилення Відповідачем (в будь-який спосіб) у даному випадку відмова у наданні документів від виконання законних вимог Позивача суперечить статті 41 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та відповідно порушує реалізацію учасником його корпоративного права на управління товариством, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо витребування документів в оригіналах (що відповідно й було задоволено місцевим господарським судом), а неналежним чином завірених копіях, то колегія суду погоджується з відповідними доводами та зауважує таке.

Із дослідження положень статтей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статтей 96-1, 116 Цивільного кодексу України вбачається, що мова йде саме про копії таких витребуваних документів. Це зокрема, пов`язано з тим, що подання саме належним чином засвідчених копій документів господарської діяльності товариства не призведе до призупинення чи правового коллапсу в діяльності товариства, оскільки лишаються оригінали таких документів на підставі яких товариство продовжує здійснювати свою діяльність.

В той же час, рішення щодо подання оригіналів (що здійснено місцевим господарським судом) є по суті неправомірним адже при передачі оригіналів первинних документів за таким рішенням, не лише не відповідає Закону, але й може призвести до неможливості здійснення товариством своєї діяльності та що при прийнятті оспорюваного рішення не враховано судом першої інстанції.

Сама ж відмова Позивачу зі сторони Відповідача, що висвітлена в описаному вище листі, на переконання судової колегії є неправомірною.

При цьому використання формулювання "належним чином засвідчена копія" вказує на те, що копія документа відповідає оригіналу та була завірена у встановленому порядку, що надає їй юридичної сили.

На практиці під цим терміном розуміють засвідчення копій документів відповідно до правил, встановлених Національним стандартом ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», який набув чинності з 1 вересня 2021 року. Цей документ затверджений наказом ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 1 липня 2020 року № 144.

Відповідно, колегія суду виснує та вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обгрунтованими, щодо надання Позивачу саме належним чином засвідчених копій документів, а не оригіналів, як прийнято в оскаржуваному рішенні. Дане ж, в свою чергу вказує на необхідність змінити судове рішення.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування обставини, котрі вказують про наявність правових підстав для витребуваних документів господарської діяльності у Відповідача та в правову полі дії нормативно-правової бази щодо регулювання питання надання інформації товариством за запитом його учасника, колегія суддів прийшла до висновку про доведеність та підставність позовних вимог Позивача щодо витребування первинних бухгалтерських документів для проведення аудиту фінансової звітності.

З огляду на що колегія суддів апеляційного господарського суду витребовує у Відповідача належним чином засвідчені копії цих документів.

Також, суд апеляційної інстанції задоволює позовну вимоги щодо забезпечення для Позивача доступу до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи ВAF), до електронної звітності з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили.

Приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд змінює судове рішення, шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення в редакції резолютивної частини постанови.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на все вищеописане колегія суду змінює судове рішення, шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення в редакції резолютивної частини постанови.

Згідно частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги Відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки пред`явлений Позивачем позов є немайновим, а при частковому задоволенні вимог немайнового характеру пропорції такого задоволення точно визначити неможливо, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 30 вересня 2020 року в справі №641/1355/18, від 11 грудня 2019 року в справі №908/3199/15, відтак понесені Відповідачем в цій справі судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги необхідно розподілити між сторонами порівну.

Що ж до судових витрат за розгляд позовної заяви, то суд апеляційної інстанції (відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України) вважає, що спір виник в зв`язку із неправомірними діями Відповідача у вигляді неправомірної відмови Позивачу видати запитувані йому документи (що встановлено вище у даній постанові), з огляду на що покладає на Відповідача судові витрати за розгляд позовної заяви повністю.

Що ж стосується апеляційної скарги Позивача на додаткове рішення, то колегія суду зауважує наступне.

5 червня 2026 року до місцевого суду через систему "Електронний суд" від представника Позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Відповідача на користь Позивача, понесених судових витрат у вигляді витрат на надання кваліфікованої правничої допомоги в сумі 80 000 грн.

12 червня 2026 року від представника Відповідача надійшли заперечення на клопотання (заяву) про стягнення витрат на правничу допомогу, у яких представник Відповідача вказав, що представником Позивача не надано договору про надання правової допомоги та констатовано, що додаткова угода, яка надана представником Позивача, є невід`ємною частиною договору, а тому вважається чинною разом з основним договором, який відсутній. Відповідачем також зазначено, що в додатковій угоді не вказано за що сплачуються кошти в сумі 80 000 грн, а тому, на його переконання, відсутні будь-які підтвердження, що дана додаткова угода стосується саме цієї справи.

Додатковим рішення суду першої інстанції від 15 червня 2026 року в задоволенні заяви представника Позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним додатковим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу, долучивши до неї договір про надання правничої допомоги в якій просив скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2026 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача 80000 грн судових витрат на надання правничої допомоги.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу Позивач зазначив, що навіть без акту виконаних робіт, який міг бути підписаний пізніше чи не підписаний взагалі, якщо сторони так домовились, наданих квитанції та додаткової угоди достатньо для компенсації витрат Позивача.

Дослідивши зміст заяви про стягнення витрат на правничу допомогу із долученими до неї доказами на підтвердження необхідності понесення таких судових витрат на правничу допомогу, в сукупності з доводами апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія суду зауважує наступне.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Даний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21

Представництво Позивача у даній справі в місцевому господарському суді здійснювалось адвокатом Ковальчук Іриною Миколаївною на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВТ №1075237 (а.с. 6).

Разом з тим, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції надано:

· акт виконаних робіт від 29 червня 2026 року;

· додаткову угоду від 8 грудня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року;

· додатковий розрахунок від 29 червня 2026 року (суми гонорару за надану правову допомогу до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року);

· латіжну інструкцію №@2РL644525 від 8 грудня 2025 року.

Крім того Позивачем надано і договір, проте лише з поданням апеляційної скарги в котрій відсутнє обгрунтування, які об`єктивні причини, що не залежали від Позивача існували, що перешкоджали апелянту подати відповідний доказ місцевому господарському суду.

Тобто на момент розгляду заяви судом першої інстанції, в матеріалах справи був відсутній будь-який договір, укладений Позивачем з адвокатом Ковальчук Іриною Миколаївною, на котрий йде покликання у всіх долучених документах, що позбавляло місцевий господарський суд (на переконання колегії апеляційного господарського суду) дослідити розмір витрат на правничу допомогу, з огляду на його фіксоване визначення. Не може вчинити відповідну дію і суд апеляційної інстанції, адже апелянт не обгрунтував чому такий доказ він не міг подати до суду першої інстанції.

Як визначається статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.

Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках: надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Системний аналіз положень статтей 26 та 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону.

Таким чином укладення договору про надання правової допомоги є професійним обов`язком адвоката, передбаченим законом.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16.

Відтак, при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема, умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 922/1163/18).

Крім того, у постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 522/17845/15-ц Верховний Суд зазначив, що визнаним міжнародним стандартом здійснення адвокатської діяльності є принципи чесності та добропорядної репутації адвоката, який відображений в етичних кодексах поведінки адвокатів та який розповсюджується на всі напрями професійної діяльності адвоката. Договір про надання правової допомоги має відповідати вимогам Закону та Правилам, а також визнаним міжнародним та національним стандартам надання правової допомоги.

Верховний Суд виходив з того, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме договором про надання правової допомоги, письмовими документами про проведені розрахунки між сторонами договору.

Таким чином, за послідовною практикою Верховного Суду на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу обов`язково має бути наданий договір про надання правової допомоги, на підставі якого здійснювалось представництво інтересів учасника справи, та в якому має бути чітко визначений порядок обчислення адвокатського гонорару та його розмір

Отже, лише ордер, акт та платіжні інструкції не є достатніми доказами на підтвердження складу та розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки взаємне врегулювання правових відносин між адвокатом та клієнтом визначається саме договором про надання правової допомоги, і його відсутність свідчить про недоведення підстав формування витрат сторони на професійну правничу допомогу.

Відтак, зважаючи на відсутність договору про надання правової допомоги, в розрізі встановленого фіксованого розміру винагороди адвоката, вбачається неможливість встановлення фактичних правовідносин між сторонами, таких, як, зокрема, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, що визначаються лише в договорі про надання правової допомоги.

Також слід зазначити, що надані представником Позивача акт виконаних робіт суду першої інстанції та додатковий розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу підписані 29 червня 2026 року, тобто датою, яка ще не настала на момент їх подачі до місцевого господарського суду.

Поряд з тим, суд апеляційної інстанції ще раз наголошує, що суд не враховує долучений Позивачем до матеріалів апеляційної скарги Договір про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року, відсутність котрого стала підставою для відмови в задоволенні заяви Позивача про ухвалення додаткового рішення.

При цьому колегія суду наголошує, що норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

Відповідно до приписів частин 1, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у цьому разі - відповідача ).

При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

На переконання суду першої інстанції, прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття апеляційним господарським судом таких доказів матиме наслідком порушення приписів статі 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Окрім того, суд зауважує, що системний аналіз статтей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що саме на апелянта покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з апеляційною скаргою.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що представник Позивача взагалі не обґрунтовує причин неможливості подання таких доказів, на момент розгляду спору судом першої інстанції, об`єктивних причин їх неподання суду першої інстанції, з причин незалежних від волі Позивача, так і не обгрунтовує подання такого доказу лише разом із апеляційною скаргою, з огляду на що суд апеляційної інстанції відмовляє в дослідженні такого доказу.

Визначення ж витрат пов`язаних з послугами адвоката без подачі договору, де визначено умови подання такої допомоги за справою, за сталою правовою позицією Верховного Суду є неможливим, що вказує як на неможливість задоволення задоволення заяви Позивача про стягнення таких витрат, так і про неможливість задоволення апеляційної скарги Позивача на додаткове рішення місцевого господарського суду.

Відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні заяви Позивача про ухвалення додаткового рішення.

Приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський залишає без змін додаткове рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2026 року - задоволити частково.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2026 року в справі № 906/240/26 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2026 року - змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

"2. Зобов`язати Приватне підприємство "Приватна агрофірма "Лан" (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул.Ріхтера Святослава, будинок 33, квартира 1; код 31624499) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ):

· доступ до програмного забезпечення по веденню бухгалтерського обліку (1С 8 чи ВAF), доступ до електронної звітності з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· належним чином завірені копії первинних документів, які пов`язані з фінансово - господарською діяльністю Підприємства та відображені в регістрах бухгалтерського обліку з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· належним чином завірені копії угод, договорів та інші правочинів, вчинених за запитуваний період, в тому числі, але не обмежуючись, з покупцями, постачальниками, договорів фінансової допомоги та/або позики, договорів цивільно - правового характеру з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· належним чином завірені копії загальних наказів по Приватному підприємству "Приватна агрофірма "Лан" з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили;

· належним чином завірені копії наказів з кадрових питань з 01 грудня 2023 року до дати набрання рішенням суду законної сили."

4. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2026 року в справі № 906/240/26 - залишити без змін.

5. Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2026 року в справі № 906/240/26 - залишити без змін.

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан" (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул.Ріхтера Святослава, будинок 33, квартира 1; код 31624499) 2271 грн судових витрат за подання апеляційної карги.

7. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

10. Справу №906/240/26 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.