Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №918/273/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Справа № 918/273/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Хабарова М.В.,

суддя Кульчій І.М.,

суддя Мамченко Ю.А.,

секретар судового засідання Ткачук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2026 у справі №918/273/26 (суддя Качур А.М., повне рішення складено 23.07.2026)

за позовом ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_2

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроянтар"

про розірвання договорів купівлі-продажу та витребування часток учасників товариства

за участі представників:

від позивача - Таборовець А.П.

від відповідача-1 - Зоц А.О.

від відповідача-2 - Шеретова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.07.2026 у справі №918/273/26 у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення суд першої інстанції, застосовуючи стандарт вірогідності доказів вказав, що незважаючи на наявність умови у договорі купівлі-продажу частки про розрахунок у безготівковій формі, підтвердження оплати частки шляхом відображення у акті приймання-передачі частки у статутному капіталі від 29.05.2024 застереження про відсутність претензій, в тому числі щодо розрахунків за договором, варто розглядати свідченням факту оплати частки як такого, що скоріше був (мав місце), аніж не був.

Відтак, приймаючи акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар", в якому зазначено про відсутність претензій щодо розрахунку, як доказ оплати частки, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що умовами пунктів 4,5 договору сторонами погоджено про здійснення розрахунку виключно у безготівковій формі та визначений конкретний строк виконання зобов`язання з оплати - 1 рік з моменту підписання договору.

Однак, формулювання п.3 Акту про "відсутність претензій щодо розрахунків" означало лише те, що на момент підписання договору у продавця не було претензій щодо визначеного договором способу розрахунків оплати частки, адже строк оплати ще не настав. Таке формулювання не може засвідчувати факт оплати, яка за договором мала відбутися пізніше і лише у спосіб визначений договором, тобто безготівково.

Крім того, п.3 акта приймання-передачі не містить твердження "грошові кошти отримано", не зазначає суму, дату, платника, особу, яка передала кошти, форму платежу або реквізити документа, що підтверджує рух коштів.

Апелянт також вказує, що Положенням НБУ "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" № 148 від 29.12.2017 встановлені чіткі обмеження на щоденні готівкові платежі, що здійснюються фізичними особами між собою. Оскільки вартість частки за договором купівлі-продажу становить 260 495,00 грн, що значно перевищує встановлений ліміт суми для здійснення операції готівкою, єдиним належним, допустимим та достовірним доказом оплати частки покупцем ОСОБА_2 міг бути платіжний документ (банківська квитанція, платіжне доручення, виписка з рахунку).

Наділення повноваженням представника ОСОБА_2 Скакуненка В.В., який за твердженням останньої передав усю суму готівкою у день підписання акта приймання-передачі, вважає суперечливою поведінкою ОСОБА_2 , оскільки договір був укладений від її імені представником ОСОБА_3 , який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Помилковим вважає прийняття судом як доказу виконання договору між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечних заяв іншого позивача ОСОБА_4 , який 01.05.2026 подав заяву свідка та вказав, що не отримував 29.05.2024 кошти від ОСОБА_5 чи від інших осіб в рахунок оплати вартості частки за договором, а 05.05.2026 подав заяву про відмову від власного позову та повідомив про оплату ОСОБА_2 29.05.2024 грошових коштів.

Крім того зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали з ОСОБА_2 окремі два договори, кожен продавець відчужив власну частку, для кожного існувало самостійне грошове зобов`язання. Тому отримання або неотримання коштів ОСОБА_4 не входить до предмета доказування виконання зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Також вказує про помилкове перекладання судом тягаря спростування платежу на позивача.

У відповідності до ст.263 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що письмовим доказом проведення розрахунків є Акт приймання-передачі частки від 29.05.2024, підписаний ОСОБА_1 , яким сторони без будь-яких застережень підтвердили відсутність взаємних матеріальних претензій саме у зв`язку з розрахунками за договором. Зазначений акт не створює неспростовної презумпції оплати, однак має оцінюватися як самостійний письмовий доказ у сукупності з іншими обставинами справи, що і було вірно здійснено судом першої інстанції.

Вказує, що позивач безпідставно вимагає лише банківський доказ, ігноруючи при цьому письмовий доказ, підписаний ним самим без застереження про відсутність претензій щодо розрахунків.

Крім того, обмеження готівкових розрахунків не спростовує факту його здійснення. Зокрема, чинним законодавством України встановлено обмеження щодо граничної суми розрахунків готівкою фізичних осіб між собою виключно за договорами купівлі- продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню (Постанова Правління НБУ №148 від 29.12.2017). Однак, вказана постанова не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки договір купівлі-продажу частки нотаріально не посвідчувався, а законодавство не містить вимоги про обов`язкове нотаріальне посвідчення цього правочину.

ОСОБА_2 зазначає, що посилання апелянта на відсутність довіреності у особи, яка виконала обов`язок боржника (покупця) з розрахунків та фізично передала кошти, не спростовує прийняття кредитором виконання за боржника, що підтверджується актом приймання-передачі.

Вказує, що заява ОСОБА_4 оцінена судом не як преюдиційний доказ іншого платежу, а як заява, яка лише "побічно свідчить" про вірогідність готівкового розрахунку.

Вважає правильним застосування судом першої інстанції стандарту вірогідності доказів і відсутності перекладання на позивача чужого тягаря доказування.

Крім того, ОСОБА_2 вказує, що після підписання акта приймання-передачі поведінка апелянта суперечить принципу добросовісності, а саме виражається у тому, що ОСОБА_1 підписав акт приймання-передачі частки, яким підтвердив відсутність матеріальних претензій у зв`язку з розрахунками за договором та допустив державну реєстрацію переходу корпоративних прав. Після вказаного, ОСОБА_2 мала обґрунтовані підстави покладатися на таку письмово зафіксовану поведінку як на підтвердження завершення розрахунків. Водночас, подальше заперечення апелянтом змісту власноруч підписаного акта є непослідовним та підлягає оцінюванню судом з урахуванням принципу добросовісності.

Зазначає, що акт приймання-передачі частки від 29.05.2024 у сукупності з іншими встановленими судом обставинами підтверджує проведення розрахунку та спростовує твердження про істотне порушення договору покупцем, що свідчить про відсутність підстав для розірвання договору та задоволенню заявлених похідних вимог.

ТОВ "Агроянтар" також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що зі змісту акту приймання-передачі часток вбачається, що останній містить елемент розписки про виконання грошового зобов`язання. Апелянт не заперечував особисте підписання такого акту в присутності нотаріуса. Відтак, письмове застереження про завершену дію з відсутністю претензій у продавця матеріального характеру за розрахунками за договором купівлі-продажу частки засвідчує факт розрахунків між сторонами.

Заперечення апелянта про відсутність розрахунків виключно через недодержання сторонами безготівкової форми не спростовує факту розрахунків, які сторони могли вчинити у готівковій формі.

Безпідставним вважає твердження апелянта щодо тягаря доказування, оскільки кожна сторона має довести обставини які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Крім того, ТОВ "Агроянтар" також зазначає, що не є належним відповідачем у справі, оскільки не є учасником спірних правовідносин, не є особою щодо якої спрямовано позовні вимоги.

У судове засідання 22.09.2026 з`явились представники сторін, які надали свої пояснення щодо обставин справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.05.2024 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були учасниками ТОВ "Агроянтар" із розміром часток по 50% в статутному капіталі товариства номінальною вартістю по 520 990,00 грн.

Всього, розмір статутного капіталу ТОВ "Агроянтар" станом на 29.05.2024 складав 1041980,00 грн. Організаційно-правова форма юридичної особи з ідентифікаційним кодом 44804585 - товариство з обмеженою відповідальністю.

29.05.2024 рішенням загальних зборів ТОВ "Агроянтар", оформленим протоколом №3, надано дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на відчуження частки, а саме часток в розмірі 260 495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу товариства, на користь ОСОБА_2 , відмовившись від переважного права на придбання цієї частки.

29.05.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар".

29.05.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар".

Згідно з предметом вказаних договорів, продавець передає у власність покупцю частку в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" (ідентифікаційний код юридичної особи 44804585, місцезнаходження якого: Україна, 34140, Рівненська обл., Сарненський р-н, село Лютинськ, вул.Світанкова, буд.5-в) в розмірі 260 495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу товариства, а покупець приймає у власність вказану частку та сплачує за неї належну грошову суму згідно з умовами даного договору.

Згідно з умовами пунктів 2 договорів, частка, що відчужується продавцем, складає 260495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу товариства (далі за текстом - частка). Частка, що відчужується, сплачена продавцем повністю та належать йому на праві власності.

Відповідно до пунктів 3 договорів, продаж частки здійснюється за договірною ціною 260495,00 грн.

Пунктами 4,5 договорів вказано, що розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі. Сторони домовились, що покупець сплачує на користь продавця договірну вартість частки в сумі 260 495,00 грн за платіжними реквізитами, вказаними у договорах. Строк оплати - протягом 1 року з моменту підписання цього договору. Продавець може змінити платіжні реквізити, повідомивши про це покупця. У разі неповідомлення про зміну реквізитів ризик настання несприятливих наслідків несе продавець.

Згідно з умовами пунктів 6 договорів, на підтвердження факту передачі (прийняття) частки у власність покупця сторони складають акт приймання-передачі частки, який підлягає нотаріальному посвідченню.

29.05.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підписаний акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар", відповідно до якого:

1. ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" (ідентифікаційний код юридичної особи 44804585) в розмірі 260 495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу Товариства.

2. Складанням (підписанням) цього акту сторони підтверджують факт переходу до покупця права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" (ідентифікаційний код юридичної особи 44804585) в розмірі 260 495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу Товариства.

3. Сторони не мають один до одного претензій матеріального та/чи нематеріального характеру в зв`язку з передачею зазначеної в акті частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та розрахунками за договором купівлі-продажу частки.

29.05.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписаний акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар", відповідно до якого:

1. ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" (ідентифікаційний код юридичної особи 44804585) в розмірі 260 495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу Товариства.

2. Складанням (підписанням) цього акту сторони підтверджують факт переходу до покупця права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" (ідентифікаційний код юридичної особи 44804585) в розмірі 260 495,00 грн, що становить 25% статутного капіталу Товариства.

3. Сторони не мають один до одного претензій матеріального та/чи нематеріального характеру в зв`язку з передачею зазначеної в акті частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та розрахунками за договором купівлі-продажу частки.

Вищевказані акти посвідчені нотаріально.

29.05.2024 рішенням загальних зборів ТОВ "Агроянтар", оформлених протоколом №4, затверджено новий склад учасників товариства: ОСОБА_4 розмір частки 260 495,00 грн - 25%, ОСОБА_1 розмір частки 260 495,00 грн - 25%, ОСОБА_2 розмір частки 520990,00 грн - 50%.

На підставі рішення загальних зборів ТОВ "Агроянтар", оформлених протоколом №4 від 29.05.2024 оформлено нову редакцію статуту товариства, та внесені відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Звертаючись з позовом позивачі вказували, що покупець ОСОБА_2 не здійснила оплату часток, а тому наявні підстави для розірвання договорів та витребування часток.

У заяві свідка ОСОБА_5 від 04.05.2026, зазначено, що він є довіреною особою ОСОБА_2 . За її усним дорученням 29.05.2024 у м. Рівне по вул.Чорновола в приміщенні приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Круліковської О.А. він був присутнім при підписанні та нотаріальному посвідченні наступних документів: акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" між ОСОБА_4 , як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем, від імені та в інтересах якої за довіреністю діяв представник ОСОБА_3 ; акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, від імені та в інтересах якої за довіреністю діяв представник ОСОБА_3 .

Перед підписанням вищезазначених документів, також діючи за усним дорученням ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 готівкою грошові кошти у розмірі 260 495,00 грн, в якості оплати за відчужувану ним частку в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 29.05.2024.

На підтвердження отримання оплати за зазначеним договором ОСОБА_4 особисто в його присутності підписав акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар", посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А., реєстрові №№2620, 2621.

Перед підписанням вищезазначених документів також діючи за усним дорученням ОСОБА_2 він передав ОСОБА_1 готівкою грошові кошти у розмірі 260 495,00 грн, в якості оплати за відчужувану ним частку в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 29.05.2024.

На підтвердження отримання оплати за зазначеним договором ОСОБА_1 особисто в його присутності підписав акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар", посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А., реєстрові №№2615, 2616.

Факт повного розрахунку ОСОБА_2 , як покупця, за набуті нею у власність частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та відсутність претензій матеріального та/чи нематеріального характеру, у зв`язку з передачею ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зазначених в договорах та актах часток у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та розрахунками за договорами, підтверджується підписаними продавцями акти приймання-передачі.

ОСОБА_5 підтвердив, що обізнаний із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Зі змісту заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 01.05.2026 вбачається повідомлення останніх про не отримання 29.05.2024 від ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 260 495,00 грн в рахунок вартості частки у статутному капіталі за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" від 29.05.2024, укладеним між ОСОБА_4 (продавець), ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець). Жодних грошових коштів, в якості оплати вартості частки за договором, вказані особи також не отримували від інших осіб. Розрахунки за договором купівлі-продажу частки від 29.05.2024, у спосіб передбачений договором (за платіжними реквізитами, зазначеними в ньому), покупцем також не проведено.

Разом з тим, 20.05.2026 ОСОБА_4 подано нотаріально завірену заяву, в якій останній вказав, що у відповідності до ст.ст. 191, 231 Господарського процесуального кодексу України, позивач в повному обсязі відмовляється від позову (позовних вимог) у справі №918/273/26, що перебуває в провадженні Господарського суду Рівненської області за позовом ОСОБА_4 , поданим спільно із позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 та ТОВ "Агроянтар" про розірвання договорів купівлі-продажу частки та витребування частки учасників товариства.

ОСОБА_4 також вказав, що підтверджує отримання 29.05.2024 від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 260 495,00 грн в рахунок оплати за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" від 29.05.2024 за частку в статутному капіталі товариства в розмірі 25%.

Майнових чи немайнових претензій та вимог до ОСОБА_2 розрахунків за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" від 29.05.2024 не має. Вказана заява завірена нотаріально.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.06.2026 прийнято відмову від позову ОСОБА_4 від позовних вимог у даній справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, судом у даній справі були розглянуті позовні вимоги ОСОБА_1 , за результатами розгляду яких, у їх задоволенні було відмовлено.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини у даній справі виникли на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" від 29.05.2024, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, відповідно до положень ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів враховує, що спір у даній справі виник у зв`язку з ймовірною неоплатою покупцем ОСОБА_2 отриманого від ОСОБА_1 товару - частки в розмірі 25% в статному капіталі ТОВ "Агроянтар".

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, за загальним правилом, у розумінні ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, обов`язок із здійснення оплати товару за договором купівлі-продажу у покупця виникає після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Разом з тим, сторони вправі встановити у договорі купівлі-продажу інший строк оплати покупцем товару.

Зокрема, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України).

Відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

Закон також визначає наслідки прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар. Загальне правило про такі наслідки міститься у ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, у разі прострочення покупцем оплати товару за договором купівлі-продажу, укладеного на умовах продажу товару в кредит, настають наслідки, передбачені ч.4 ст.694 Цивільного кодексу України або ч.2 ст.695 Цивільного кодексу України як спеціальними нормами, які полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Колегія суддів зазначає, що норма ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком ненавмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі). Такий спосіб захисту як розірвання договору може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права (схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 зроблено правові висновки, що якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.ст. 651 та 694 Цивільного кодексу України. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч. 4 ст. 694 ЦК України), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників/витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №910/16877/23).

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що незалежно від обраного продавцем способу захисту, необхідною передумовою для задоволення відповідних вимог є встановлення та належне доведення факту невиконання покупцем свого грошового зобов`язання за договором, тобто факту неоплати або неповної оплати вартості придбаної частки. Саме наявність такого порушення з боку покупця зумовлює виникнення у продавця права на застосування передбачених законом способів захисту.

Таким чином, для правильного вирішення спору визначальним є встановлення обставини щодо фактичного проведення розрахунків за договором купівлі-продажу частки, оскільки лише за умови доведеності факту невиконання покупцем обов`язку з оплати вартості частки можуть виникати передбачені законом підстави для застосування відповідного способу захисту порушеного права продавця. Відтак, саме обставини щодо проведення або непроведення розрахунків між сторонами підлягають встановленню та оцінці судом у межах заявлених позовних вимог.

Як вбачається з умов договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" від 29.05.2024, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачено відчуження частки у розмірі 25% статутного капіталу за ціною 260 495,00 грн. Сторонами домовлено, що розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі. Строк оплати частки - протягом 1 року з моменту підписання договору (тобто до 29.05.2025).

Разом з тим, 29.05.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано акт-приймання передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар", відповідно до п.3 якого сторони домовились про відсутність один до одного претензій матеріального та/чи нематеріального характеру в зв`язку з передачею зазначеної в акті частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та розрахунками за договором купівлі-продажу частки.

Крім того, матеріали справи не містять жодних претензій позивача ( ОСОБА_6 ) до ОСОБА_2 щодо несплати придбаної частки статутного капіталу за спірним договором з 29.05.2025 (кінцева дата оплати згідно з умовами п. 5 договору купівлі-продажу від 29.05.2024) до моменту звернення з даним позовом до суду (09.03.2026).

Отже, оцінюючи наведені положення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та зміст підписаного сторонами акта приймання-передачі від 29.05.2024 у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписання сторонами такого акта із прямим підтвердженням відсутності взаємних претензій щодо розрахунків за договором створює презумпцію належного виконання покупцем грошового зобов`язання та, відповідно, повної оплати вартості переданої частки.

Згідно з ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3,4 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна зі сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст.13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

З огляду на вказане, оцінюючи надані сторонами докази, суд застосовує поряд зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України стандарт "баланс ймовірностей", за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Апеляційний суд зазначає, що підписання ОСОБА_1 акта приймання-передачі частки від 29.05.2024, у якому сторони підтвердили відсутність одна до одної претензій матеріального та/або нематеріального характеру у зв`язку з передачею зазначеної в акті частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та розрахунками за договором купівлі-продажу частки, надає більшої вірогідності обставині виконання покупцем грошового зобов`язання, ніж твердженню позивача про відсутність оплати вартості частки.

При цьому вказаний акт є безпосереднім письмовим підтвердженням сторін щодо стану їх взаєморозрахунків на момент його підписання, тоді як твердження позивача про невиконання покупцем грошового зобов`язання суперечить змісту власноруч підписаного ним акта та не узгоджується із зафіксованою в ньому в п.3 засвідченням відсутності претензій щодо розрахунків.

Апеляційний суд зазначає, що встановлений договором строк оплати частки до 29.05.2025 не свідчить про те, що до настання цієї дати покупець не міг виконати своє грошове зобов`язання. Визначений сторонами строк оплати протягом одного року встановлює граничний строк виконання відповідного обов`язку, однак не виключає можливості його дострокового виконання.

Крім того, погодження сторонами безготівкової форми розрахунків також не може спростовувати факт виконання покупцем грошового зобов`язання, оскільки така умова визначає погоджений сторонами спосіб проведення розрахунків, однак не є доказом того, що розрахунок не був проведений.

Водночас обставина щодо дотримання або недотримання погодженої сторонами форми розрахунків не може оцінюватися окремо від інших обставин справи та доказів, зокрема від змісту акта приймання-передачі частки від 29.05.2024, в якому сторони прямо підтвердили відсутність претензій щодо розрахунків за договором.

Аналізуючи зміст п.3 акта приймання-передачі частки, колегія суддів зазначає, що сторони прямо вказали на відсутність одна до одної претензій не лише у зв`язку з передачею частки, а й саме щодо розрахунків за договором купівлі-продажу частки. Тобто ОСОБА_1 , підписуючи вказаний акт, засвідчив відсутність у нього будь-яких майнових претензій до ОСОБА_2 , пов`язаних із виконанням грошового зобов`язання за договором.

При цьому акт приймання-передачі не містить жодних застережень чи зауважень щодо наявності заборгованості за договором, невиконання покупцем обов`язку щодо оплати частки або необхідності проведення розрахунків у майбутньому. Навпаки, його зміст свідчить про те, що на момент його підписання сторони не мали одна до одної претензій, зокрема і щодо проведення розрахунків.

За таких обставин, посилання апелянта на визначену договором безготівкову форму розрахунків та встановлений строк оплати не спростовують змісту акта приймання-передачі частки, яким сторони прямо підтвердили відсутність один до одного претензій щодо розрахунків за договором купівлі-продажу частки.

Оцінюючи доводи апелянта щодо порушення порядку проведення розрахунків із посиланням на п.7 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 та встановлене ним обмеження щодо граничної суми готівкових розрахунків, колегія суддів зазначає наступне.

Вказаним пунктом передбачено обмеження щодо здійснення готівкових розрахунків між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" від 29.05.2024, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчено нотаріально не був. Отже, наведене апелянтом обмеження щодо граничної суми готівкового розрахунку у розмірі 50 000 грн не поширюється на спірні правовідносини.

Апеляційний суд зазначає, що вищевказані доводи апелянта не спростовують змісту акта приймання-передачі від 29.05.2024, яким сторони прямо підтвердили відсутність одна до одної претензій, у тому числі щодо розрахунків за договором купівлі-продажу частки, та не доводять факту невиконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання.

Щодо доводів апелянта про використання судом заяви іншого позивача ОСОБА_4 як доказу виконання договору між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують правильності оскаржуваного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 29.05.2024 також був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Агроянтар" та складено акт приймання-передачі частки, в якому сторони у п.3 зазначали про відсутність один до одного претензій, в тому числі щодо розрахунків за вказаним договором. У заяві свідка від 01.05.2026 останній зазначив про неотримання коштів 29.05.2024, тоді як 05.05.2026, відмовляючись від позовних вимог, повідомив про отримання належних йому коштів.

Колегія суддів вказує, що наведені обставини не є безпосереднім доказом виконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 , оскільки стосуються іншого договору, іншої частки та іншого продавця. Однак, вказане не свідчить про неможливість наведення такої обставини судом першої інстанції при оцінці доводів сторін.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не встановлював на підставі заяви ОСОБА_4 факт проведення розрахунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказана обставина була ним наведена в контексті оцінки вірогідності доводів щодо проведення розрахунків між сторонами та не мала самостійного визначального значення.

При цьому висновок про виконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 ґрунтується на оцінці безпосередніх доказів, які наявні у матеріалах справи, зокрема акта приймання-передачі частки від 29.05.2024, підписаного ОСОБА_1 та підтвердження останнім відсутності претензій до ОСОБА_2 , у тому числі щодо розрахунків за договором купівлі-продажу частки.

Таким чином, зазначення у судовому рішенні судом першої інстанції посилання на заяву ОСОБА_4 не означає встановлення факту оплати за договором ОСОБА_1 на підставі виконання іншого договору. Така обставина оцінюється лише в сукупності усіх доказів, однак не має самостійного значення для встановлення факту розрахунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відтак доводи апелянта про те, що отримання ОСОБА_4 коштів не підтверджує оплату ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, однак вони не спростовують висновку суду першої інстанції, який зроблено на підставі безпосередніх доказів, що стосуються саме спірних правовідносин сторін.

Посилання апелянта на те, що договір від імені ОСОБА_2 укладав ОСОБА_3 , тоді як передачу коштів, за твердженням ОСОБА_2 , здійснив ОСОБА_5 , не свідчить про суперечливість її поведінки. Водночас апеляційний суд враховує, що показання ОСОБА_5 не покладено судом першої інстанції в основу висновку про виконання грошового зобов`язання, оскільки суд критично оцінив їх у зв`язку із суперечністю показанням ОСОБА_1 , оскільки показання зазначених свідків суперечать одне одному та не можуть підтвердити чи спростувати факт передачі коштів. Отже, наведений апелянтом аргумент не впливає на оцінку інших доказів у справі.

Щодо твердження апелянта про неправильний розподіл судом першої інстанції тягаря доказування, колегія суддів зазначає, що обставина неоплати за своєю природою є негативним фактом, однак вказане не означає, що твердження позивача про невиконання відповідачем грошового зобов`язання має прийматися судом без належної оцінки.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на неоплату вартості частки, тоді як ОСОБА_2 заперечувала цю обставину та стверджувала про проведення розрахунків. Отже, предметом оцінки суду були протилежні твердження сторін щодо однієї й тієї самої обставини - виконання грошового зобов`язання. За таких обставин докази, надані кожною зі сторін підлягають оцінці та встановленню, яка з наведених сторонами обставин знайшла своє підтвердження.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається перекладення судом першої інстанції на позивача обов`язок доведення негативного факту та не звільнено відповідача від обов`язку підтвердження своїх заперечень. Висновок суду щодо проведення розрахунків ґрунтується на оцінці наявних у матеріалах справи доказів та визначенні їх достатності для встановлення відповідної обставини. Відтак, доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції правил розподілу тягаря доказування стосуються його незгоди з результатами оцінки доказів, здійсненої судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням відповідача-2, що ТОВ "Агроянтар" не є належним відповідачем у справі, оскільки не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позові у повному обсязі.

У силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в них доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2026 у справі №918/273/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2026 у справі №918/273/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "30" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Хабарова М.В.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Мамченко Ю.А.