Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №907/1001/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Справа № 907/1001/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Романюк Ю.Г.

секретар судового засідання Зенюкова К.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - не з`явився;

позивача-1 - Дєєв О.В. (в режимі відеоконференції);

позивача-2 - Данканич Н.М. (в режимі відеоконференції);

відповідача - Лук`янчук С.М., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 червня 2026 року (повний текст складено 30.06.2026) у справі № 907/1001/25 (суддя Давидюк В.К.)

за позовом Заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації в Закарпатській області

до Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся"

про визнання недійсними окремих умов правочинів та стягнення безпідставно набутих коштів у суму 883 248,81 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі №907/1001/25 позов Заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації в Закарпатській області до Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" про визнання недійсними окремих умов правочинів та стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 883 248,81 грн, задоволено.

Визнано недійсним пункт 3.1. Договору №39 від 04.07.2022, укладеного між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області та Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 99 525,00 грн.

Визнано недійсним пункт 3.1. Договору №54 від 05.07.2022, укладеного між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області та Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 537 021,67 грн.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" на користь Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області 636 546,67 грн безпідставно сплаченого ПДВ, 192 342,80 грн інфляційних, 54 359,34 грн 3% річних.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 15 443,80 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Приватне підприємство "Ельпласт-Полісся" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 907/1001/25 у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Поліщук П.Я., суддя Крейбух О.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі №907/1001/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.

11.08.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-05/837 від 11.08.2026, на підставі службової записки секретаря судової палати №1 від 11.08.2026, у зв`язку з перебуванням у відпустках головуючого судді Юрчука М.І. та судді -члена колегії Поліщука П.Я. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи № 907/1001/25 між суддями від 11.08.2026 для розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., Крейбух О.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі №907/1001/25. Призначено справу № 907/1001/25 до розгляду на 21.09.2026 об 12:00 год.

Прокурор та позивачі у відзивах на апеляційну скаргу вважають оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

27.08.2026 через систему "Електронний суд" від Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25, зазначає, що у зв`язку зі сплатою ним спірної суми податку на додану вартість до державного бюджету кінцевим набувачем цих коштів є держава, а тому порушення права позивача та підстави для повторного стягнення цих коштів відсутні.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду № 01-05/984 від 16.09.2026, на підставі службової записки головуючої судді від 16.09.2026, призначено заміну судді-члена колегії Крейбух О.Г.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 907/1001/25 у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 справу №907/1001/25 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г.

Безпосередньо в судовому засіданні 21.09.2026 представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.

Відповідно до частини першої статті 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

В судовому засіданні 21.09.2026 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у даній справі до 28.09.2026 об 12:45 год., що занесено до протоколу судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.07.2022 за результатами проведення процедури закупівлі UA-2022-06-20-007211-а між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області як замовником та Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" як підрядником укладено договір № 39.

Крім того, 05.07.2021 за результатами проведення процедури закупівлі UA-2021-06-14-002748-а між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області як замовником та Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" як підрядником укладено договір № 54.

Відповідно до пункту 1.1 договорів, замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проєктної документації та умов цих договорів виконання робіт із реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок за адресою: вулиця Миру, 1б, село Коритняни, Ужгородський район, Закарпатська область.

Згідно з пунктом 1.5 договорів, замовник здійснює оплату виконаних робіт відповідно до визначених ними умов за рахунок асигнувань загального фонду за КПКВК 6641060 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України", КЕКВ 3142, ДК 021:2015 код 45200000-9 "Роботи, пов`язані з об`єктами завершеного чи незавершеного будівництва та об`єктів цивільного будівництва".

Пунктом 3.1 договору № 39 від 04.07.2022 передбачено, що його ціна визначається на підставі договірної ціни, яка додається до договору як додаток № 1 та розрахована відповідно до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 і становить 597 150,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 99 525,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1 договору № 54 від 05.07.2021, його ціна визначається на підставі договірної ціни, яка додається до договору як додаток № 1 та розрахована відповідно до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 і становить 3 222 130,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 537 021,67 грн.

Пунктом 11.1 договорів встановлено, що приймання-передача закінчених робіт (об`єкта) проводиться шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно з пунктами 12.1-12.3 договорів, фінансування робіт залежить від фактичного надходження коштів із бюджету, сума зобов`язань за договорами підлягає коригуванню в разі зміни бюджетних призначень на відповідний рік та оформлюється додатковою угодою зі складанням уточненого графіка виконання робіт і плану фінансування, а оплата виконаних робіт здійснюється лише в межах бюджетних призначень, за наявності на казначейському рахунку відповідних коштів та згідно з планом фінансування робіт, який підлягає обов`язковому погодженню і підписанню сторонами та лише за такої умови є невід`ємною частиною договорів.

Цими ж пунктами договорів передбачено обов`язок замовника надати підряднику план фінансування робіт, а в разі його коригування - уточнений план фінансування робіт, після одержання якого підрядник має право скоригувати календарний графік виконання робіт відповідно до плану фінансування, при цьому бюджетні та інші зобов`язання замовника за договорами виникають за наявності бюджетних призначень на відповідний рік, а бюджетні фінансові зобов`язання - у межах фактичних надходжень коштів на реєстраційний рахунок замовника.

Відповідно до пункту 13.1 договорів, розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі належним чином оформлених актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних робіт і витрати за формами КБ-2в та КБ-3 поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт.

Пунктом 18.1 договорів визначено, що вони набирають чинності з дати їх підписання обома сторонами та діють до 30.09.2022, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання.

15.09.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 54/2 до договору № 54 від 05.07.2021, якою пункт 3.1 договору викладено в новій редакції та визначено, що ціна договору встановлюється на підставі договірної ціни, яка додається до нього як додаток № 1 від 07.07.2021, розрахована відповідно до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 і становить 3 222 130,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 537 021,67 грн.

Цією ж додатковою угодою сторони погодили, що ціна робіт, виконання яких передбачено у 2021 році, становить 3 056 260,00 грн, у тому числі податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 509 376,67 грн, а ціна робіт, виконання яких передбачено у 2022 році - 165 870,00 грн, у тому числі податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 27 645,00 грн, при цьому замовник залишив за собою право зменшити обсяг робіт залежно від фактичного державного фінансування видатків у відповідних бюджетних періодах.

Крім того, додатковою угодою № 54/2 від 15.09.2021 сторони виклали додаток № 2 "План фінансування робіт" від 05.07.2021 у новій редакції згідно з додатком № 2 "План фінансування робіт" від 15.09.2021.

У додатках № 2 до договорів сторони погодили плани фінансування будівництва, відповідно до яких фінансування робіт здійснюється за рахунок державних коштів.

На виконання укладених договорів сторонами підписано акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрати форми КБ-3, а саме: акт № 1 та довідку за вересень 2021 року на суму 612 258,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 102 043,00 грн; акт № 2 та довідку за жовтень 2021 року на суму 618 366,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 103 061,00 грн; акт № 3 та довідку за жовтень 2021 року на суму 486 295,20 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 81 049,20 грн; акт № 4 та довідку за листопад 2021 року на суму 928 978,80 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 154 829,80 грн; акт № 5 та довідку за грудень 2021 року на суму 410 362,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 68 393,67 грн; акт № 6 та довідку за квітень 2022 року на суму 165 870,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 27 645,00 грн; акт № 7 та довідку за липень 2022 року на суму 240 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 40 000,00 грн; акт № 8 та довідку за серпень 2022 року на суму 136 265,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 22 710,83 грн; акт № 9 та довідку за серпень 2022 року на суму 357 150,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 59 525,00 грн.

На виконання умов договорів Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області сплатило Приватному підприємству "Ельпласт-Полісся" за виконані роботи 3 819 280,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у загальному розмірі 636 546,67 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 505 від 16.09.2021 на суму 612 258,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 102 043,00 грн; № 573 від 18.10.2021 на суму 618 366,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 103 061,00 грн; № 599 від 26.10.2021 на суму 486 295,20 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 81 049,20 грн; № 677 від 29.11.2021 на суму 928 978,80 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 154 829,80 грн; № 716 від 16.12.2021 на суму 410 362,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 68 393,67 грн; № 210 від 28.04.2022 на суму 165 870,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 27 645,00 грн; № 335 від 14.07.2022 на суму 240 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 40 000,00 грн; № 379 від 09.08.2022 на суму 136 265,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 22 710,83 грн; № 475 від 26.09.2022 на суму 220 885,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 36 814,17 грн.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що включення до пунктів 3.1 договорів № 54 від 05.07.2021 та № 39 від 04.07.2022 податку на додану вартість здійснено всупереч пункту 197.15 статті 197 ПК України, оскільки передбачені цими договорами будівельно-монтажні роботи з реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок виконувалися за рахунок коштів державного бюджету та звільнялися від оподаткування податком на додану вартість, у зв`язку із чим прокурор просить визнати зазначені положення договорів недійсними в частині включення до їх ціни податку на додану вартість, стягнути з Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" 636 546,67 грн безпідставно отриманих коштів, а також 192 342,80 грн інфляційних втрат і 54 359,34 грн трьох процентів річних.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані прокурором документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що передбачені договорами № 54 від 05.07.2021 та № 39 від 04.07.2022 будівельно-монтажні роботи з реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок виконувалися за рахунок коштів державного бюджету за КПКВК 6641060 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України", а тому відповідно до пункту 197.15 статті 197 ПК України операції з їх постачання звільнялися від оподаткування податком на додану вартість.

З огляду на те, що податок на додану вартість не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства й не може встановлюватися сторонами за домовленістю, місцевий господарський суд дійшов висновку, що включення такого податку до пунктів 3.1 спірних договорів суперечить вимогам законодавства, а недійсність цих положень у відповідній частині відповідно до статей 203, 215 та 217 ЦК України не має наслідком недійсності договорів у цілому.

Встановивши, що Приватне підприємство "Ельпласт-Полісся" отримало від Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області 3 819 280,00 грн, до складу яких безпідставно включено 636 546,67 грн податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем спірної суми відповідно до статті 1212 ЦК України.

Крім того, врахувавши, що зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів виникає безпосередньо з приписів статті 1212 ЦК України, а не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, місцевий господарський суд перевірив здійснений прокурором розрахунок та визнав обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 192 342,80 грн інфляційних втрат і 54 359,34 грн трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Насамперед, в межах вирішення питання щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку зверненню прокурора з цим позовом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Згідно із частиною третьою статті 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною третьою статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скарги, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За змістом частини п`ятої статті 53 ГПК України в разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача, а в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві та набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, а представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором виключно після підтвердження судом відповідних підстав.

Цією ж нормою передбачено обов`язок прокурора до звернення до суду попередньо повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень, при цьому в разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" свідчить, що прокурор може здійснювати представництво законних інтересів держави в суді у двох випадках: якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відсутній.

Перший випадок передбачає наявність органу, який має повноваження захищати інтереси держави, однак всупереч цим повноваженням не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний захист, тоді як другий випадок охоплює ситуацію, за якої компетентного органу, до повноважень якого належить захист відповідного інтересу держави, взагалі не існує.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, яка полягає в тому, що такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, однак впродовж розумного строку не звернувся до суду з відповідним позовом.

Звернення прокурора до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом проведення перевірки повідомлених прокурором обставин, вчинення дій для усунення виявленого порушення, самостійного звернення до суду або надання прокурору аргументованої відповіді про відсутність підстав для такого звернення.

Невжиття компетентним органом відповідних заходів впродовж розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність цього органу.

Розумність строку для реагування компетентного органу визначається судом з врахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, зокрема, у зв`язку із закінченням перебігу позовної давності або можливістю настання інших невідворотних негативних наслідків, а також з огляду на значущість стверджуваного порушення, можливі наслідки бездіяльності та наявність об`єктивних причин, які перешкоджали самостійному зверненню органу до суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд не повинен встановлювати протиправність бездіяльності компетентного органу чи з`ясовувати питання про притягнення його посадових осіб до відповідальності, оскільки господарський спір між компетентним органом, в особі якого прокурор подав позов та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом щодо правомірності поведінки останнього.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 38–40, 42 та 43 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала, що прокурору достатньо дотриматися передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку та надати компетентному органу можливість самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а якщо цей орган упродовж розумного строку після отримання відповідного повідомлення не звернувся до суду, така обставина є достатньою для підтвердження його бездіяльності.

Якщо прокурору відомі причини незвернення компетентного органу до суду, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, однак неможливість установити такі причини з відповіді органу або неотримання відповіді взагалі не є підставою для висновку про необґрунтованість звернення прокурора.

При цьому закон не покладає на прокурора обов`язку звертатися до суду одночасно в інтересах усіх органів, які потенційно можуть здійснювати захист інтересів держави у відповідних правовідносинах, оскільки належним є визначення позивачем компетентного органу, який має безпосередній інтерес у вирішенні спору, що відповідає правовій позиції Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Наділення певного державного органу контрольними повноваженнями у відповідній сфері не виключає можливості визначення прокурором позивачем іншого компетентного органу, якщо саме останній є стороною спірних матеріальних правовідносин, розпорядником бюджетних коштів, безпосередньо здійснив спірні видатки та має майновий інтерес у поверненні таких коштів.

Об`єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 зазначила, що нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти з метою захисту інтересів держави мають повертатися на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь відповідного бюджету.

Отже, для підтвердження підстав представництва прокурор повинен обґрунтувати наявність порушеного або такого, що перебуває під загрозою порушення, інтересу держави, визначити орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, попередньо повідомити цей орган про намір звернутися до суду та підтвердити, що останній, будучи обізнаним про можливе порушення, впродовж розумного строку самостійно не забезпечив належного судового захисту відповідного інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, звернення прокурора з позовом у цій справі зумовлено необхідністю захисту інтересів держави у зв`язку зі стверджуваною надмірною сплатою за рахунок коштів Державного бюджету України податку на додану вартість у складі вартості робіт за договорами підряду №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022 і поверненням відповідних коштів до державного бюджету.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", фінансове забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до Положення про Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 14.07.2023 №605, Управління є територіальним органом центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом - Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, який забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідних сферах .

Згідно з пунктом 8 зазначеного Положення Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області - є юридичною особою публічного права, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Матеріалами справи підтверджено, що Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області є замовником і стороною договорів підряду №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022, діє як розпорядник бюджетних коштів у структурі Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та здійснювало фінансування будівельно-монтажних робіт з реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок у межах видатків, визначених розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Зокрема, пунктом 1.5 зазначених договорів передбачено здійснення оплати виконаних робіт за рахунок асигнувань загального фонду за бюджетною програмою КПКВК 6641060 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України", а умовами пунктів 12.1–12.3 договорів виникнення бюджетних зобов`язань замовника поставлено в залежність від наявності бюджетних призначень і фактичного надходження коштів на його реєстраційний рахунок.

На виконання зазначених договорів Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області за рахунок коштів Державного бюджету України сплачено Приватному підприємству "Ельпласт-Полісся" 3 819 280,00 грн, з яких 636 546,67 грн становив податок на додану вартість, повернення якого разом із нарахованими інфляційними втратами та трьома процентами річних є предметом заявлених у цій справі вимог.

Отже, Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України як орган, у структурі якого діє відповідний розпорядник бюджетних коштів та Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області як замовник робіт, сторона спірних договорів і безпосередній розпорядник коштів державного бюджету є органами, наділеними повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із законним та ефективним використанням цих коштів і поверненням надмірно сплачених сум.

Матеріалами справи також підтверджено, що до звернення з позовом Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зверталася до Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області з листами щодо необхідності вжиття заходів, у тому числі представницького характеру, з метою усунення виявлених порушень закону

Водночас зазначені органи, будучи обізнаними про стверджуване порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, самостійно до суду з позовом про визнання недійсними окремих умов договорів і повернення сплачених за ними бюджетних коштів не звернулися, що свідчить про нездійснення ними захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на характер спірних правовідносин, джерело фінансування виконаних робіт, правовий статус і повноваження визначених прокурором органів, їх обізнаність про стверджуване порушення інтересів держави та незвернення самостійно до суду з відповідним позовом після отримання повідомлень прокурора, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва інтересів держави та правильне визначення органів, в особі яких подано позов у цій справі.

Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, установлених законом, застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції, укладені між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області та Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" договори №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022 за своєю правовою природою є договорами будівельного підряду, за умовами яких підрядник зобов`язався відповідно до проєктної документації виконати роботи з реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок за адресою: вул. Миру, 1б, с. Коритняни, Ужгородський район, Закарпатська область, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, визначених цими договорами.

Відповідно до частин першої та другої статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх, при цьому договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції, технічного переоснащення підприємств, будівель, зокрема, житлових будинків, і споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних із місцезнаходженням об`єкта.

Згідно зі статтею 877 ЦК України, підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проєктної документації, яка визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, що ставляться до робіт і кошторису, який визначає ціну робіт, а також виконати всі роботи, визначені у проєктній документації та кошторисі, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Частиною четвертою статті 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта або виконаних робіт, якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території та подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" будівництво охоплює нове будівництво, реконструкцію, реставрацію та капітальний ремонт об`єктів будівництва.

Згідно з підпунктом 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єктами житлової нерухомості є будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, а також дачні та садові будинки.

Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку і збору або сплата ним податку і збору в меншому розмірі, а підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Згідно з пунктом 30.9 статті 30 ПК України, податкова пільга надається шляхом податкового вирахування, що зменшує базу оподаткування до нарахування податку і збору, зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку і збору, встановлення зниженої ставки податку і збору або звільнення від сплати податку і збору.

Відповідно до підпункту "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 цього Кодексу розташоване на митній території України.

За приписами пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів або послуг визначається з огляду на їх договірну вартість з урахуванням загальнодержавних податків і зборів, крім прямо передбачених цим Кодексом випадків.

Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 ПК України, податок на додану вартість становить 20, 7 або 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів і послуг.

Водночас пунктом 197.15 статті 197 ПК України встановлено, що звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

За змістом пункту 197.15 статті 197 ПК України звільнення від оподаткування поширюється на два самостійні види операцій із постачання будівельно-монтажних робіт - із будівництва доступного житла та із будівництва житла за державні кошти, а тому для застосування пільги до другого виду операцій визначальними є характер виконуваних робіт як робіт із будівництва житла та здійснення їх фінансування за рахунок державних коштів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відкритість використання публічних коштів", публічними коштами є кошти державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кредитні ресурси, надані під державні та місцеві гарантії, кошти Національного банку України, державних банків, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також кошти суб`єктів господарювання державної і комунальної власності, отримані ними від господарської діяльності.

За приписами пункту 11 частини першої статті 2 БК України, бюджетними коштами є належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Відповідно до пункту 47 частини першої статті 2 БК України, розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.

З огляду на наведене, податок на додану вартість за своєю правовою природою є непрямим податком, який включається до ціни товарів, робіт або послуг та сплачується покупцем чи замовником, тоді як обов`язок щодо його обліку і перерахування до державного бюджету покладається на продавця або виконавця як платника податку.

Відповідно до пунктів 200-1.5 та 200-1.6 статті 200-1 ПК України, з рахунку платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість до державного бюджету перераховуються кошти в сумі податкових зобов`язань, що підлягають сплаті за наслідками відповідного звітного періоду, а розрахунок платника з бюджетом здійснюється відповідно до задекларованих ним результатів у порядку, визначеному статтями 200 та 209 цього Кодексу.

Отже, отримана продавцем у складі ціни товарів, робіт або послуг сума податку на додану вартість не набуває для нього характеру власного майнового активу, яким він може вільно розпоряджатися, а підлягає обліку в межах встановленого законом механізму електронного адміністрування податку та спрямуванню до державного бюджету.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і бути спрямованим на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, встановлених частинами першою–третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, а якщо недійсність правочину прямо законом не встановлена, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на передбачених законом підставах, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину загалом, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину або його окремої частини недійсними, суд повинен встановити наявність передбачених законом підстав недійсності саме на момент його вчинення, оскільки подальше виконання або невиконання сторонами зобов`язань саме по собі не утворює підстав недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а в разі його недійсності кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все одержане на виконання цього правочину, а за неможливості такого повернення - відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно, а також зобов`язана повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна необхідна сукупність двох умов: набуття чи збереження майна однією особою за рахунок іншої особи та відсутність для цього достатньої правової підстави або подальше відпадіння такої підстави.

За змістом статей 13 та 74 ГПК України, саме на особу, яка заявляє вимогу про повернення майна на підставі статті 1212 ЦК України, покладається обов`язок довести наявність усіх складових кондикційного зобов`язання, зокрема, фактичне набуття або збереження відповідачем спірного майна за її рахунок та відсутність достатньої правової підстави для такого набуття або збереження.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати і три проценти річних мають акцесорний характер та підлягають стягненню за умови існування основного грошового зобов`язання і прострочення боржником його виконання.

Отже, під час вирішення заявлених у цій справі вимог суд повинен окремо встановити, чи спричинила невідповідність оспорюваних умов договорів вимогам податкового законодавства порушення конкретного права або охоронюваного законом інтересу держави, що підлягає відновленню шляхом визнання цих умов недійсними, а також чи наявна передбачена статтею 1212 ЦК України сукупність умов для повернення відповідачем спірної суми, зокрема, її набуття або збереження ним як власного майнового активу за рахунок держави без достатньої правової підстави.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом укладених між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області та Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" договорів підряду №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022 було виконання робіт з реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок за адресою: вул. Миру, 1б, с. Коритняни, Ужгородський район, Закарпатська область, фінансування яких здійснювалося за рахунок коштів Державного бюджету України за бюджетною програмою КПКВК 6641060.

На виконання вказаних договорів Приватне підприємство "Ельпласт-Полісся" виконало передбачені ними будівельні роботи, які прийняті замовником без зауважень за підписаними сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідками про їх вартість форми КБ-3, після чого Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області перерахувало відповідачу 3 819 280,00 грн, у тому числі 636 546,67 грн податку на додану вартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями.

Встановивши, що виконані відповідачем роботи стосувалися реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок та повністю фінансувалися за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевий господарський суд дійшов висновку про поширення на відповідні операції податкової пільги, передбаченої пунктом 197.15 статті 197 ПК України, а відтак визнав безпідставним включення до пунктів 3.1 договорів № 54 від 05.07.2021 та № 39 від 04.07.2022 податку на додану вартість у загальному розмірі 636 546,67 грн.

Разом із тим, обмежившись встановленням джерела фінансування та характеру виконаних робіт, суд першої інстанції ототожнив неправомірність включення податку на додану вартість до договірної вартості робіт із наявністю порушеного майнового інтересу держави та виникненням у відповідача кондикційного обов`язку, не з`ясувавши, чи відбулося збереження Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" спірної суми у власному майновому обороті з огляду на встановлений законом обов`язок щодо її обліку та перерахування до державного бюджету, хто є кінцевим набувачем цих коштів і чи спричинила їх сплата у складі ціни робіт фактичне зменшення майнової сфери держави.

Матеріали справи не містять доказів порушення Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся" вимог податкового законодавства під час декларування, обліку та сплати податку на додану вартість за господарськими операціями, здійсненими на виконання договорів № 54 від 05.07.2021 та № 39 від 04.07.2022, як і доказів встановлення такого порушення уповноваженим контролюючим органом.

При цьому визначення відповідних господарських операцій як таких, що підлягають або не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, правильність формування відповідачем податкових зобов`язань та повнота їх сплати до державного бюджету належать до сфери публічно-правових відносин і контролюються державою в особі уповноважених органів доходів і зборів.

Саме по собі встановлення невідповідності умови договору вимогам податкового законодавства не є достатнім для визнання її недійсною на підставі статей 203 та 215 ЦК України, оскільки застосування такого способу захисту передбачає наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права чи охоронюваного законом інтересу особи, яка звернулася з відповідною вимогою, тоді як порушення майнових прав або інтересів держави у спірних правовідносинах матеріалами справи не підтверджено.

Відтак отримання відповідачем від замовника у складі договірної вартості робіт 636 546,67 грн податку на додану вартість саме по собі не свідчить про набуття або збереження ним цих коштів як власного майнового активу, оскільки за своєю правовою природою податок на додану вартість є обов`язковим непрямим податком, який входить до ціни робіт, сплачується покупцем, однак підлягає обліку та перерахуванню продавцем до Державного бюджету України незалежно від його волевиявлення, а тому відповідач не є кінцевим набувачем відповідної суми.

За наведеного, відсутні підстави стверджувати про вибуття спірної суми податку на додану вартість із володіння держави та її безпідставне набуття або збереження Приватним підприємством "Ельпласт-Полісся", тоді як сам факт первинного фінансування виконаних робіт за рахунок коштів Державного бюджету України не підтверджує заподіяння державі майнової шкоди, оскільки ці кошти у вигляді податкових надходжень підлягають поверненню до того самого державного бюджету.

Отже, суд першої інстанції, встановивши лише факт сплати замовником відповідачу податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт, дійшов помилкового висновку про наявність усіх передбачених статтею 1212 ЦК України умов для виникнення кондикційного зобов`язання, не врахувавши правової природи податку на додану вартість, механізму його адміністрування та відсутності фактичного вибуття спірних коштів із власності держави.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідної норми права, викладені у постановах Верховного Суду.

Забезпечення єдності судової практики є складовою принципу правової визначеності як одного з фундаментальних аспектів верховенства права та спрямоване на однакове застосування судами відповідних норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на наведене під час апеляційного перегляду цієї справи колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 та від 09.09.2026 у справі № 911/3375/25, які ухвалені після прийняття оскаржуваного рішення та стосуються застосування пункту 197.15 статті 197 ПК України і статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах.

Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25, прийнятій у подібних правовідносинах щодо визнання недійсними положень договорів у частині включення податку на додану вартість до вартості будівельних робіт, які фінансувалися за рахунок коштів державного бюджету, та стягнення відповідної суми як безпідставно набутої.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що податок на додану вартість сплачується покупцем у складі ціни товарів, робіт або послуг, однак його облік і перерахування до державного бюджету здійснює продавець як платник податку, а тому за відсутності доказів порушення останнім вимог податкового законодавства немає підстав стверджувати про вибуття спірної суми з володіння держави та її безпідставне набуття відповідачем, оскільки кінцевим набувачем коштів у вигляді податкових надходжень є Держава Україна.

Наведений висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 09.09.2026 у справі №911/3375/25, у якій також зазначено, що відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсними положень договорів у частині включення податку на додану вартість та стягнення відповідних коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів враховує, що правовий підхід щодо можливості визнання недійсними положень договору в частині включення податку на додану вартість до вартості будівельно-монтажних робіт, звільнених від оподаткування на підставі пункту 197.15 статті 197 ПК України та повернення сплаченої суми такого податку відповідно до статті 1212 ЦК України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 909/753/24 та від 04.08.2026 у справі № 902/286/25.

Подібний підхід покладено й в основу оскаржуваного рішення, при ухваленні якого місцевий господарський суд послався на правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 та постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 і від 10.02.2022 у справі №916/707/21, щодо можливості визнання договору недійсним у частині включення податку на додану вартість та стягнення безпідставно сплаченої суми цього податку.

Водночас після ухвалення наведених судових рішень Верховний Суд у постановах від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25 та від 09.09.2026 у справі № 911/3375/25, вирішуючи спори з подібними предметом і підставами позову, конкретизував підхід до застосування статті 1212 ЦК України, наголосивши на необхідності встановлення не лише неправомірності включення податку на додану вартість до договірної ціни, а й фактичного набуття або збереження відповідних коштів відповідачем, особи їх кінцевого набувача та наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави.

При цьому наведений у постановах Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 та від 09.09.2026 у справі №911/3375/25 підхід узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, відповідно до якої відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи, яка звернулася до суду, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, саме по собі встановлення того, що операції з виконання передбачених договорами №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022 будівельно-монтажних робіт підлягали звільненню від оподаткування відповідно до пункту 197.15 статті 197 ПК України не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки матеріалами справи не підтверджено фактичного вибуття спірної суми з володіння держави, її збереження відповідачем як власного майнового активу та порушення майнових прав або охоронюваних законом інтересів держави.

Натомість місцевий господарський суд, визнаючи недійсними пункти 3.1 договорів №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022 у частині включення податку на додану вартість, обмежився встановленням невідповідності відповідних умов пункту 197.15 статті 197 ПК України, однак не врахував, що застосування такого способу судового захисту має бути спрямоване на відновлення конкретного порушеного права або інтересу позивача, наявність якого у спірних правовідносинах не доведена.

Так само помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" 636 546,67 грн на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки відповідач не є кінцевим набувачем відповідної суми податку на додану вартість, а матеріали справи не підтверджують набуття або збереження ним цих коштів за рахунок держави без достатньої правової підстави.

Оскільки підстави для стягнення з відповідача 636 546,67 грн як безпідставно набутих коштів відсутні, заявлені прокурором вимоги про стягнення 192 342,80 грн інфляційних втрат та 54 359,34 грн трьох процентів річних, які мають акцесорний характер і залежать від існування основного грошового зобов`язання, також задоволенню не підлягають.

Резюмуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, правильно встановивши факт виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок за рахунок коштів Державного бюджету України та поширення на відповідні операції передбаченої пунктом 197.15 статті 197 ПК України податкової пільги, водночас неправильно застосував положення статей 203, 215, 217 та 1212 ЦК України, оскільки ототожнив неправомірність включення податку на додану вартість до договірної ціни з наявністю порушеного майнового інтересу держави, не врахувавши, що кінцевим набувачем спірної суми є Держава Україна, та не встановивши збереження цих коштів відповідачем як власного майнового активу без достатньої правової підстави.

Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №54 від 05.07.2021 та №39 від 04.07.2022 у частині включення податку на додану вартість, стягнення з Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" 636 546,67 грн як безпідставно набутих коштів, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат і трьох процентів річних не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність умов для застосування пункту 197.15 статті 197 ПК України, оскільки спірні роботи стосувалися реконструкції адміністративної будівлі під багатоквартирний житловий будинок та фінансувалися за рахунок коштів Державного бюджету України, а включені до їх вартості матеріали й обладнання не були самостійним предметом поставки, тоді як погодження сторонами договірної ціни з врахуванням податку на додану вартість та посилання на доктрину venire contra factum proprium не змінюють встановленого законом податкового режиму відповідної операції.

Посилання апелянта на те, що наявність між сторонами договірних відносин сама собою виключає застосування статті 1212 ЦК України є необґрунтованим, оскільки відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, однак у цій справі позивачами не доведено сукупності передбачених зазначеною нормою умов для виникнення у відповідача кондикційного обов`язку.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про неправильне визначення прокурором суб`єктного складу учасників справи та необхідність звернення з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Державної аудиторської служби України, оскільки Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Закарпатській області є замовником робіт, стороною спірних договорів, розпорядником бюджетних коштів та особою, на користь якої заявлено вимогу про їх повернення, а тому підстави для визначення його співвідповідачем у цій справі відсутні, тоді як наявність в органу державного фінансового контролю контрольних повноважень не виключає повноважень безпосереднього учасника спірних матеріальних правовідносин на захист майнових інтересів держави.

Таким чином доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження та є достатніми для спростування висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ґрунтується на помилковій правовій оцінці встановлених обставин справи та не узгоджується з характером і змістом спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з приписами пунктів 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з невідповідністю висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на що апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" слід задоволити, рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі № 907/1001/25 - скасувати, прийнявши нове рішення, яким у позові відмовити.

Керуючись ст. ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ельпласт-Полісся" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29 червня 2026 року у справі №907/1001/25 скасувати.

Прийняти нове рішення.

"В позові відмовити".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "30" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Романюк Ю.Г.