Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/19647/23 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№910/19647/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 (повний текст ухвали складено 06.08.2026)

у справі №910/19647/23 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове»

про відстрочення виконання рішення суду

за позовом Державного підприємства «Гарантований покупець»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове»

про стягнення 2 968 256, 03 грн

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд міста Києва рішенням від 18.04.2024 у справі №910/19647/23 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» на користь Державного підприємства «Гарантований покупець» суму боргу (переплати) у розмірі 2 968 256, 03 грн та судовий збір у розмірі 44 254, 84 грн.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» залишив без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/19647/23 залишив без змін та поновив його дію.

29.07.2026 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026, та яке набрало законної сили 24.06.2026 у справі №910/19647/23 видано наказ.

06.07.2026 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі №910/19647/23 на термін один рік з моменту ухвалення рішення.

Обгрунтовуючи заяву про відстрочення виконання рішення відповідач посилається на те що, розрахунки позивача є єдиним джерелом надходження коштів для відповідача. Відповідачем зазначено, що генеруюча установка відповідача наземна фотоелектрична сонячна електростанція «ВИНОГРАДОВЕ СОЛАР», яка знаходиться: Херсонська обл., Олешківський р-н, с. Виноградове, була окупована російською федерацією (лівий берег Херсонської області). Іншої господарської діяльності товариства/відповідача не передбачено. Відповідно, на час тимчасової окупації відповідач призупинив ліцензію з виробництва електричної енергії, виданої ТОВ «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове», та кожного півроку продовжує таке зупинення.

Отже, відповідач посилається на повну відсутність вини відповідача у виникненні спору, абсолютна залежність від виконання грошових зобов`язань позивачем та негативний фінансовий стан відповідача.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі №910/19647/23 на один рік з моменту ухвалення рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що згідно частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19647/23 від 18.07.2024 могло бути відстрочено судом не більше як до 18.07.2025.

Таким чином, за посиланням суду першої інстанції, у суду відсутні правові підстави для вирішення питання про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19647/23 від 18.07.2024 до 18.07.2025, за заявою відповідача, що подана 06.07.2026, тобто поза межами передбаченого частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України строку на відстрочення рішення.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, 19.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 та ухвалити нову ухвалу, якою відстрочити виконання рішення суду на термін один рік з моменту набранням ним законної сили та проголошення постанови апеляційного суду, тобто з 24.06.2026.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відстрочення виконання рішення суду може починати рахуватися лише після набрання законної сили рішення суду, оскільки лише рішення що набрали законної сили є обов`язковими до виконання.

За доводами відповідача, останній до кінця розгляду справи №910/7927/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСГ-Виноградове» до Акціонерного товариства «Гарантований покупець» про стягнення 16 881 354, 06 грн за відпущену у 2021 та 2022 році електроенергію не зможе виконати рішення суду, оскільки ні коштів, ні майна не має (всі активі втрачені внаслідок тимчасової окупації лівобережної частини Херсонської області), а позивач, у даній справі, відмовляючись від взаємного зарахування прагне довести відповідача до банкрутства.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання клопотання про поновлення процесуального строку.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.09.2026 у справі №910/19647/23 задовольнив клопотання та поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23. Розгляд апеляційної скарги призначив на 29.09.2026 на 13 год. 35 хв.; витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19647/23.

17.09.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/19647/23.

У судовому засіданні 29.09.2026 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 залишити без змін.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).

За приписами статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Отже, відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні відповідного питання враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 навела висновки про те, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2025 у справі №905/1197/24 дійшов правових висновків про те, що підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі статтею 331 ГПК є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.09.2025 у справі № 905/306/25 виснував: у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

Положеннями пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 326 ГПК України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковим на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 18 та частини 2 статті 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, за певних обставин затримка з виконання судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74), а також судом взято до уваги те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), крім того враховано, що «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням, у такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004, заява № 56849/00).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України», заява №6962/02, зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

За загальним правилом, скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов`язань перед боржником не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду.

Частина 2 статті 617 ЦК України передбачає що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».

Посилання відповідача лише на складний фінансовий стан без визначення реальної перспективи виконання судового рішення не може бути підставою для відстрочення такого виконання.

Отже, посилання відповідача на скрутне фінансове становище в обґрунтування неможливості виконання рішення суду у даній справі не є тією обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, та відповідно підставою для відстрочення виконання рішення на один рік з моменту ухвалення рішення (як просив відповідач у заяві від 06.07.2026) про розстрочення виконання рішення.

В оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції зазначено, що 30.07.2026 після завершення судового розгляду (згідно часових поміток у протоколі судового засідання, час завершення судового засідання - 13:00) від відповідача (заявника) через систему «Електронний суд» (зареєстровано канцелярією суду о 13:39) надійшло клопотання про виправлення помилки у заяві про відстрочення рішення суду, згідно якого відповідач (заявник) просив врахувати прохальну частину заяви про відстрочення рішення суду у наступній редакції - "Просимо відстрочити виконання рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2024 по справі №910/19647/23 на термін один рік з моменту набрання законної сили рішення суду до 24.06.2027" року.».

Суд першої інстанції не врахував дане клопотання про виправлення помилки у заяві про відстрочення рішення суду під час написання повного тексту ухвали, що прийнята у судовому засіданні 30.07.2026, як таке, що подано поза межами судового розгляду заяви про відстрочення виконання рішення суду та було заявлено лише в усній формі".

Щодо заявленого клопотання відповідача в усній формі слід зазначити наступне.

Частина 5 статті 331 ГПК України передбачає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

На переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для вирішення питання про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19647/23 від 18.07.2024 до 18.07.2025, тобто поза межами передбаченого частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України строку на відстрочення рішення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що у даному випадку, відсутні підстави для відстрочення рішення суду на термін один рік з моменту набрання ним законної сили та проголошення постанови апеляційного суду, тобто з 24.06.2026, оскільки відстрочення виконання рішення з 24.06.2026 можливе було б у разі зміни чи скасування судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню під час розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до приписів статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніа Солар Груп-Виноградове» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/19647/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/19647/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний тест постанови складено 30.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

О.О. Євсіков