Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №910/11697/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Справа№ 910/11697/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.09.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025

повний текст рішення складено 19.12.2025

у справі № 910/11697/25 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання знести самочинне будівництво, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Київська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" (відповідач), в якому просила усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, місце розташування якої: місто Київ, Дніпровський район, АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030), шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" знести об`єкт самочинного будівництва площею 162,40 кв.м., право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рудюк М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.11.2024, індексний номер: 75939251, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3038251080000.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: вулиця Сосюри Володимира, 68 у Дніпровському районі м. Києва у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймала, зокрема, для будівництва/експлуатації нежитлової будівлі літ. "Д". Нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, та розташоване на спірній земельній ділянці, є самочинним будівництвом. Вказане свідчить про вчинення відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності. Тому Київська міська рада вважає, що наявні правові підстави для усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11697/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

26.11.2025 Господарським судом міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25 позов задоволено повністю. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:243:0030, що знаходиться за адресою: місто Київ, Дніпровський район, АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" знести об`єкт самочинного будівництва площею 162,40 кв.м., право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рудюк М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.11.2024, індексний номер: 75939251, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3038251080000. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" на користь Київської міської ради 2 422,40 грн судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів того, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, була відведена для будівництва жодній особі. Також матеріали справи не містять доказів наявності дозвільних документів на будівництво спірного нерухомого майна.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції зазначив про обгрунтованість доводів позивача про те, що об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, має ознаки самочинного будівництва.

Посилаючись на те, що позивач, як належний власник земельної ділянки, не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації.

Також судом першої інстанції зазначено те, що враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, земельна ділянка зайнята самочинно збудованим нерухомим майном фактично продовжує перебувати у користуванні відповідача, а тому порушення прав їх законного володільця - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на реалізацію усіх правомочностей власника триває, отже зазначений позов заявлено в межах позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25, 09.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі № 910/11697/25.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, що є підставою для його скасування.

За доводами скаржника рішення суду першої інстанції є дефектним не лише з матеріально-правової, а й з процедурної точки зору, оскільки обраний судом спосіб захисту є неефективним та технічно неможливим до виконання, оскільки державний або приватний виконавець не має повноважень вчиняти виконавчі дії (знесення) щодо майна, право власності на яке підтверджене чинним записом у державному реєстрі і не скасоване судом.

Скаржник також зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає критерію ефективності, оскільки навіть у разі гіпотетичного знесення, запис про право власності залишиться в реєстрі. Резолютивна частина оскаржуваного рішення зобов`язує знести об`єкт, але не містить вимог щодо скасування запису про право власності або закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Рішення суду у даній справі не є підставою для державного реєстратора для вчинення дій щодо скасування права власності відповідача. Це, на думку скаржника, створює ситуацію правового абсурду, оскільки навіть у разі фактичного виконання рішення (фізичного знесення), юридично об`єкт продовжуватиме існувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а за відповідачем зберігатиметься право власності та обов`язок сплати податків за неіснуюче майно. Обрання позивачем, а згодом і затвердження судом першої інстанції такого "дефектного" способу захисту не призводить до реального відновлення прав, а лише породжує нові спори, що суперечить вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Також скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції грубо порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ігноруючи сталу практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні. У даній справі держава демонструвала визнання легальності об`єкта протягом 15 років: судове рішення 2010 року про визнання права власності; державна реєстрація права власності у 2010, 2012, 2024 роках; реєстрація Декларації про готовність об`єкта до експлуатації Інспекцією ДАБК у 2012 році. Всі ці дії сформували у відповідача "законні очікування" (legitimate expectations) щодо правомірності володіння майном. Покладення на добросовісного набувача всього тягаря відповідальності (у вигляді знесення) за непослідовність та бездіяльність державних органів є неприпустимим порушенням принципу належного врядування та не відповідає принципу пропорційності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2026 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" у справі № 910/11697/25 передано на розгляд головуючому судді Сибізі О.М.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 09.01.2026 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" у справі № 910/11697/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Ходаківська І.П., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/11697/25.

05.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/11697/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25 залишено без руху та надано строк на їх усунення.

13.03.2026, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026, в зв`язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" у справі № 910/11697/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Андрієнко В.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026, в зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. у відпустці та перебуванням судді Тищенко О.В. на конференції, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" у справі № 910/11697/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Мальченко А.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2026 у справі № 910/11697/25 про виправлення описок, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Аквесто" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11697/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 та призначено розгляд справи на 11.06.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 у справі № 910/11697/25 оголошено перерву до 02.07.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 у справі № 910/11697/25 відкладено розгляд справи до 27.08.2026.

Розпорядженням від 27.08.2026 № 09.1-08/2329/26 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, в зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/11697/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2026, для розгляду справи № 910/11697/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 справу № 910/11697/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 прийнято до провадження колегією суддів, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

27.08.2026 судове засідання у справі № 910/11697/25, не відбулось, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 у справі № 910/11697/25 розгляд справи призначено на 10.09.2026.

19.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому заявник просить, зокрема, визнати поважними причини неподання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" до суду першої інстанції відповіді Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.07.2026 № 057-10180 та поновити строк на подання зазначеного доказу до суду апеляційної інстанції, прийняти та долучити до матеріалів справи зазначений доказ.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У частинах 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частин 3, 8 статті 80 та частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України учасник справи повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

У розумінні наведених процесуальних норм суд апеляційної інстанції має оцінити «винятковість випадку» та дослідити «причини, що об`єктивно не залежать від особи» задля можливості прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування критеріїв «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і надання оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статті 80 та статті 269 Господарського процесуального кодексу України та принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21 Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України (продовження/поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.

У пункті 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За приписами статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Водночас у частині 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Щодо поновлення законодавчо встановленого процесуального строку, то законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично та безумовно поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені для обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановлює, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише за наявності об`єктивних, а не суб`єктивних причин, визнаних поважними судом шляхом наведення мотивованого висновку.

При цьому, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

Як вбачається з вищезазначеного клопотання відповідача, в обгрунтування поважності причин пропуску строку на подання відповідного доказу заявник зазначає, що на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідач не володів документами та інформацією щодо звернень попереднього власника спірної будівлі - ОСОБА_1 до Київської міської ради у 2016 році, їх реєстраційних номерів, змісту та подальших дій Департаменту земельних ресурсів. Зазначена інформація перебувала у розпорядженні відповідного органу Київської міської ради та не могла бути отримана відповідачем самостійно з відкритих джерел. Неподання відповідного доказу до суду першої інстанції було зумовлено об`єктивними причинами, які не залежали від відповідача.

При цьому, як зазначає відповідач, Київській міській раді на момент звернення до суду достеменно були відомі обставини, описані у відповіді Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.07.2026 № 057-10180, а тому вони не є новими для позивача у даній справі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені заявником обгрунтування причин пропуску строку на подання зазначеного доказу є поважними, адже Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" не могло володіти та не володіло інформацією щодо звернень попереднього власника спірної будівлі - ОСОБА_1 до Київської міської ради у 2016 році.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що Київській міській раді (в особі її відповідних органів) були відомі обставини, описані у вищезазначеній відповіді, однак, таких обставин та відповідних доказів позивачем не висвітлено та не подано. Така поведінка позивача не відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства, оскільки учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення відповідного клопотання відповідача, поновлення пропущеного строку на подання відповідного доказу та долучення до матеріалів справи відповіді Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.07.2026 № 057-10180.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" слід задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 вирішено, зокрема, визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" право власності на закінчену будівництвом нежитлову будівлю для мийки автомобілів площею 173,90 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 . Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" право власності на незакінчену будівництвом нежитлову будівлю виробничо-складського призначення готовністю 42%, розташовану по АДРЕСА_1 .

25.11.2010 на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" зареєструвало в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на вказані об`єкти нерухомого майна, номер запису 9-з в книзі д.3з-204, витяг про державну реєстрацію прав № 28132368 від 25.11.2010.

У Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (капітальний ремонт будівлі автомийки (літ. Д) за адресою: АДРЕСА_1 ) вказано те, що в декларації про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрованій в УДАБК 18.05.2012 № кв14312277558 вказана площа забудови 173,9 кв. м. Фактична загальна площа об`єкта становить 162,4 кв. м.

24.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" (продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за № 4090.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору продавець передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно вказане в пункті 1.1 договору (надалі - нерухоме майно) та сплачує за нього обумовлену договором грошову суму.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору нерухоме майно, що відчужується за договором - нежитлова будівля літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 2 вказаного договору зазначено, що нерухоме майно, що відчужується за договором, належить продавцю на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі №2-3918/10, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 25.11.2010 року, номер запису 9-з в книзі д.Зз-204, Витяг про державну реєстрацію прав №28132368 від 25.11.2010 року, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 32173013.

01.08.2012 ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 35020045 від 01.08.2012.

30.10.2024 рішенням № 1 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" вирішено заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" та затвердити сформований статутний капітал, який був складений за рахунок майнового внеску - нежитлової будівлі літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована у АДРЕСА_1 , яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,0409 га, кадастровий номер 8000000000:66:246:0030.

29.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертне бюро "Рідний Дім" виготовлено технічний паспорт № ТІ01:3057-3847-4868-0661 на замовлення ОСОБА_1

01.11.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" підписано акт приймання-передачі вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто", який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом 01.11.2024 за № 3434, 3435.

Відповідно до вказаного акта приймання-передачі вкладу до статутного капіталу від 01.11.2024 учасник ( ОСОБА_1 ) передав як вклад до статутного капіталу Товариства (Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто") нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Войтовським В.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24.07.2012 року за реєстровим №4090, та знаходиться на земельній ділянці площею 0,0409 га, кадастровий номер 8000000000:66:243:0030, а Товариство прийняло зазначену нежитлову будівлю як вклад у статутний капітал Товариства.

У пункті 2 акта приймання-передачі вкладу до статутного капіталу від 01.11.2024 вказано, що відповідно до припису частини 3 статті 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та рішення установчих зборів учасників Товариства № 1 від 30.10.2024 дане нерухоме майно оцінюється та передається як вклад до статутного капіталу Товариства з номінальною вартістю 2 300 000,00 гривень.

Реєстрація права приватної власності на вказане нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 402544529 від 06.11.2024 та інформаційною довідкою № 441467611 від 29.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

04.09.2025 листом № 055-11958 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва про те, що згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності "Містобудівний кадастр м. Києва" містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:243:0030) не надавались. У реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом, відсутні відомості про документи щодо присвоєння об`єкту (об`єктам) будівництва, адреси АДРЕСА_1 .

05.09.2025 листом № 073-3113 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва про те, що станом на час надання відповіді до Департаменту не надходили документи, передбачені Законом, Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 щодо отримання права на виконання підготовчих/будівельних робіт і прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030). Відповідно, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030).

05.09.2025 листом № 062/14-8359 Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (надалі - КП КМР "КМ БТІ") повідомило, що первинна реєстрація права власності на мийку автомобілів площею 173,90 кв. м була проведена за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма-Підзембуд-10" на підставі рішення Дніпровського райсуду м. Києва від 08.09.2010. Далі право власності на нежитлову будівлю (літ. Д) заг. пл. 162,4 кв. м перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Підзембуд-10" та зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.07.2012. Згідно з матеріалів інвентаризаційної справи, за адресою АДРЕСА_1, КП КМР "КМ БТІ" в 2010 та 2012 році проводило технічну інвентаризацію нежитлової будівлі літ. "Д". За результатами проведеної технічної інвентаризації було встановлено, що загальна площа нежитлової будівлі літ. "Д" становить - 162,4 кв. м.

Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.09.2025 № 062/06-13-4794 нежитлова будівля загальною площею 162,4 кв. м на АДРЕСА_1 не належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У відповіді від 03.07.2026 № 057-10180 на адвокатський запит Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що: згідно з даними Міського земельного кадастру (далі - МЗК), через приймальню Київської міської ради з земельних питань, до Департаменту надходила заява (у формі клопотання) ОСОБА_1 від 28.01.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 455,10 кв. м в оренду на АДРЕСА_1 (К-26156). За поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 455,10 кв. м в оренду на АДРЕСА_1. Також, до Департаменту надходив лист ОСОБА_1 від 16.03.2016 № 10-01, зареєстрований Київською міською радою 16.03.2016 за № 08/К-3242 про використання права мовчазної згоди та додана до нього копія договору № 10/16 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15.03.2016. На підставі вказаних звернень розробнику документації із землеустрою (Приватному підприємству «Студія ЛАД») видано завдання на проектування від 21.03.2016 № ЗВП-1456 для розробки проекту землеустрою разом з матеріалами заяви (у формі клопотання) К-26156.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: вулиця Сосюри Володимира, 68 у Дніпровському районі м. Києва у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймала, що свідчить про вчинення відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності. Київська міська рада вважає, що наявні правові підстави для усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 звернула увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини 3 або 5 статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини 3 або 5 статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Матеріалами справи підтверджується, що 04.09.2025 листом № 055-11958 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва про те, що згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності "Містобудівний кадастр м. Києва" містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:243:0030) не надавались. У реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом, відсутні відомості про документи щодо присвоєння об`єкту (об`єктам) будівництва, адреси АДРЕСА_1.

05.09.2025 листом № 073-3113 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва про те, що станом на час надання відповіді до Департаменту не надходили документи, передбачені Законом, Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 щодо отримання права на виконання підготовчих/будівельних робіт і прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030). Відповідно, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030).

05.09.2025 листом № 062/14-8359 Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (надалі - КП КМР "КМ БТІ") повідомило, що первинна реєстрація права власності на мийку автомобілів площею 173,90 кв. м була проведена за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма-Підзембуд-10" на підставі рішення Дніпровського райсуду м. Києва від 08.09.2010. Далі право власності на нежитлову будівлю (літ. Д) заг. пл. 162,4 кв. м перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Підзембуд-10" та зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.07.2012. Згідно з матеріалів інвентаризаційної справи, за адресою АДРЕСА_1, КП КМР "КМ БТІ" в 2010 та 2012 році проводило технічну інвентаризацію нежитлової будівлі літ. "Д". За результатами проведеної технічної інвентаризації було встановлено, що загальна площа нежитлової будівлі літ. "Д" становить - 162,4 кв. м.

Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.09.2025 № 062/06-13-4794 нежитлова будівля загальною площею 162,4 кв. м на АДРЕСА_1 не належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Так, дійсно, судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів того, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, була відведена для будівництва жодній особі, та матеріали справи не містять доказів наявності дозвільних документів на будівництво спірного нерухомого майна.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10, яке набрало законної сили, зокрема, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" право власності на закінчену будівництвом нежитлову будівлю для мийки автомобілів площею 173,90 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" право власності на незакінчену будівництвом нежитлову будівлю виробничо-складського призначення готовністю 42%, розташовану по АДРЕСА_1.

У вказаному судовому рішенні від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 Дніпровський районний суд міста Києва встановив, що спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 4,54 га по АДРЕСА_1, що підтверджується даними технічного звіту та витягом з бази даних Державного земельного кадастру станом на 11.08.2010, який відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України № 174 від 02.07.2003, містить відомості про правовий режим земель.

Дніпровський районний суд міста Києва у рішенні від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 встановив, що під час судового розгляду справи порушень прав інших осіб не встановлено.

Також у вказаному судовому рішенні від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 Дніпровський районний суд міста Києва встановив, що відповідно до висновків, зроблених Товариством з обмеженою відповідальністю «Максима-капітал» за результатами будівельно-технічних досліджень, побудовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" об`єкти нерухомого майна відповідають вимогам нормативних документів, що є чинними в галузі будівництва на території України.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що Дніпровський районний суд міста Києва приймаючи рішення від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 керувався, у тому числі приписами частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України (про що зазначено у вказаному судовому рішенні), якою було передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, пункт 77, та від 05 липня 2005 року у справі «Агротехсервіс проти України», заява № 62608/00, пункт 42).

Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ у справі "Центр "Украса" проти України" від 25.11.2021 (заява № 2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні № 15/140 фактично нівелювали результати провадження № 12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України", "Ponomaryov v. Ukraine" від 03.04.2008, заява № 3236/03).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що недотримання передбачених законом процедур, зокрема, оцінки мотивів прийняття рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10, у певній мірі може свідчити про порушення принципу правової визначеності, оскільки в такому випадку фактично буде відбуватись перегляд відповідного рішення суду у позапроцесуальний спосіб.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що остаточним судовим рішенням, а саме, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10, з урахуванням приписів, зокрема, частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" право власності на закінчену будівництвом нежитлову будівлю для мийки автомобілів площею 173,90 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2010 на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" зареєструвало в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на вказані об`єкти нерухомого майна, у тому числі закінчену будівництвом нежитлову будівлю для мийки автомобілів площею 173,90 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1, номер запису 9-з в книзі д.3з-204, витяг про державну реєстрацію прав № 28132368 від 25.11.2010.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Отже, набуття права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" на вищезазначену нежитлову будівлю відбулось на підставі судового рішення, і такий факт передував державній реєстрації.

Також суд апеляційної інстанції бере до уваги обставини того, що 18.05.2012 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю за № кв14312277558 було зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (капітальний ремонт будівлі автомийки (літ. Д) за адресою: АДРЕСА_1 ), в якій вказано те, що фактична загальна площа об`єкта становить 162,4 кв. м.

Тобто, вказані обставини свідчать про те, що державний орган (Управління державного архітектурно-будівельного контролю) не виявив порушень щодо статусу майна та підстав для відмови у вчиненні відповідних дій (реєстрації Декларації готовність об`єкта до експлуатації (капітальний ремонт)) щодо такого майна.

У подальшому, 24.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" (продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно (нежитлова будівля літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) та сплачує за нього обумовлену договором грошову суму.

У пункті 2 вказаного договору зазначено, що нерухоме майно, що відчужується за договором, належить продавцю на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 25.11.2010 року, номер запису 9-з в книзі д.Зз-204, Витяг про державну реєстрацію прав № 28132368 від 25.11.2010, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 32173013.

01.08.2012 ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 35020045 від 01.08.2012.

На час купівлі-продажу ОСОБА_1 зазначеного нерухомого майна право власності на спірний об`єкт було у встановленому законом порядку зареєстроване на праві приватної власності на підставі чинного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10, що підтверджується відповідним Витяг про державну реєстрацію прав.

Тобто, набуваючи право власності на спірний об`єкт нерухомості ОСОБА_1 керувався відомостями з Державного реєстру речових прав щодо реєстрації права власності на спірний об`єкт, та, у тому числі, чинним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сукупність зазначених обставин є достатнім для формування у ОСОБА_1 впевненості у законності отримання права власності на відповідну нерухомість.

Додатково суд апеляційної інстанції бере до уваги обставини того, що у 2016 році ОСОБА_1 звертався до Київської міської ради із заявою від 28.01.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 455,10 кв. м в оренду на АДРЕСА_1 (К-26156). За поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 455,10 кв. м в оренду на АДРЕСА_1 .

Також, ОСОБА_1 звертався до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради з листом від 16.03.2016 № 10-01 про використання права мовчазної згоди та копією договору № 10/16 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15.03.2016. На підставі вказаних звернень розробнику документації із землеустрою (Приватному підприємству «Студія ЛАД») було видано завдання на проектування від 21.03.2016 № ЗВП-1456 для розробки проекту землеустрою разом з матеріалами заяви (у формі клопотання) К-26156.

Вказані обставини наведені у відповіді Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.07.2026 № 057-10180, та не заперечуються позивачем.

Отже, зазначені обставини, зокрема, видання завдання на проектування для розробки проекту землеустрою щодо спірного об`єкта, додатково свідчать про формування у ОСОБА_1 впевненості у законності отримання права власності на відповідну нерухомість.

У подальшому, 30.10.2024 рішенням № 1 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" вирішено заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" та затвердити сформований статутний капітал, який був складений за рахунок майнового внеску - нежитлової будівлі літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована у АДРЕСА_1 , яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,0409 га, кадастровий номер 8000000000:66:246:0030.

01.11.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" підписано акт приймання-передачі вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто", який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом 01.11.2024 за № 3434, № 3435.

Відповідно до вказаного акта приймання-передачі вкладу до статутного капіталу від 01.11.2024 учасник ( ОСОБА_1 ) передав як вклад до статутного капіталу Товариства (Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто") нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Войтовським В.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24.07.2012 року за реєстровим № 4090, та знаходиться на земельній ділянці площею 0,0409 га, кадастровий номер 8000000000:66:243:0030, а Товариство прийняло зазначену нежитлову будівлю як вклад у статутний капітал Товариства.

У пункті 2 акта приймання-передачі вкладу до статутного капіталу від 01.11.2024 вказано, що відповідно до припису частини 3 статті 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та рішення установчих зборів учасників Товариства № 1 від 30.10.2024 дане нерухоме майно оцінюється та передається як вклад до статутного капіталу Товариства з номінальною вартістю 2 300 000,00 гривень.

Реєстрація права приватної власності на вказане нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 402544529 від 06.11.2024 та інформаційною довідкою № 441467611 від 29.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

На час передачі нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Аквесто" право власності на спірний об`єкт було зареєстроване за ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 35020045 від 01.08.2012.

Набуваючи право власності на спірний об`єкт нерухомості Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" керувалося відомостями з Державного реєстру речових прав щодо реєстрації права власності на спірний об`єкт, та, у тому числі, чинним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10.

Факт первинної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення суду, що набрало законної сили, також слугував підставою для формування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" впевненості у законності отримання ним права власності на нерухомість.

Крім того, державними реєстраторами неодноразово здійснювалася державна реєстрація права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Держава, в особі державних реєстраторів протягом тривалого періоду, неодноразово здійснюючи державну реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно (нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1), який наразі перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто", не виявила порушень щодо статусу майна та підстав для відмови у вчиненні правочинів стосовно нього.

Зазначені обставини у сукупності вказують на те, що станом на момент набуття права власності на спірне нерухоме майно у відповідача не було передумов для виникнення закономірних припущень щодо наявності будь-яких перешкод, котрі могли б унеможливити набуття права власності та подальше використання ним нерухомого майна.

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги обставини досить тривалого (понад 13 років) володіння спочатку Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10", а в подальшому ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" відповідним нерухомим майном, відсутності протягом вказаного періоду заперечень щодо права власності на таке майно з боку державних органів, позивача тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17).

Водночас добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постанову Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 904/5799/23).

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку (див. постанову Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., 137 наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

У даному аспекті суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що докази, наявні в матеріалах справи свідчать, що першочергово держава визнала право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" на відповідне майно (рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2010 у справі № 2-3918/10), і у подальшому відомості про речові права на спірне майно перевірялися державними реєстраторами при набутті прав на таке майно спочатку Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Підзембуд-10" (у 2010 році), у подальшому ОСОБА_1 (у 2012 році), а потім Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" (у 2024 році). Водночас зауважень і перешкод під час такого набуття встановлено не було.

Крім того і сама Київська міська рада (в особі її органів), видаючи завдання на проектування від 21.03.2016 № ЗВП-1456 для розробки проекту землеустрою, фактично визнала право власності ОСОБА_1 на відповідне майно.

Отже, у даному випадку, ні Київська міська рада, ні будь-які інші органи державної влади протягом тривалого часу не вживали заходів з метою захисту порушеного права власника - територіальної громади міста Києва у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, та, навпаки, визнавали право власності відповідних осіб на спірне нерухоме майно.

Вказане є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади та місцевого самоврядування до існуючої ситуації.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).

Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний,alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).

Наслідки виправлення "помилки", не повинні непропорційно порушувати нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покликалася на законність дій державного органу (рішення ЄСПЛ від 24.10.2024 "Дроздик та Мікула проти України" та від 12.12.2024 "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України").

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України", яка розглядалася ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 12.12.2024) йшлося про визнання недійсним права власності ТОВ "Одеська бутербродна компанія" на кафе, яке було збудоване без належних дозвільних документів. Підприємство-заявник скаржилося за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що позбавлення майна, якого воно зазнало, було незаконним і непропорційним. У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, серед іншого, що кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації права власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів щодо нього, хоча їм мало бути відомо, що це майно було самочинною забудовою (див. рішення ЄСПЛ у справі "Зела проти Албанії" (Zela v. Albania), пункт 92). ЄСПЛ вказав, що таке є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її. За наслідками розгляду справи ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності); зважив, що кафе є майном, навіть, не зважаючи на його статус без дозволу, адже товариство придбало його добросовісно, тож втручання в право власності Судом визнано непропорційним.

У даному аспекті, суд апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння відповідачем належним йому майном у наведеному випадку має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації.

З огляду на викладене, а також за встановлених обставин щодо законності та добросовісності набуття у власність відповідачем спірного нерухомого майна та не спростування цього позивачем, суд апеляційної інстанції вважає, що задоволення позову у даній справі призведе до порушення європейських стандартів "правомірності втручання у право власності", що є недопустимим.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що у даному випадку визначені Європейським судом з прав людини критерії оцінки пропорційності скасування помилково наданого права власності є релевантними для оцінювання пропорційності позову Київської міської ради про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквесто" обов`язку знести об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності.

Покладення на відповідача обов`язку усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва у володінні та розпорядженні земельною ділянкою саме шляхом знесення приміщення становить непропорційне втручання у добросовісно набуте право власності.

Практична реалізація принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній споруди може бути забезпечена шляхом вирішення питання щодо надання відповідачу - особі, яка законно набула у власність нерухоме майно, права користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

У такий спосіб може бути досягнуто необхідний баланс інтересів територіальної громади, яка впродовж тривалого часу жодним чином не реагувала на публічно зареєстрований об`єкт нерухомого майна, який вважає самочинним будівництвом, та власника такого майна, який добросовісно набув і впродовж тривалого часу відкрито користувався правами власника.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:243:0030 має код цільового призначення 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

Водночас, позивачем не зазначено обставин, які б виключали можливість використання землі для цілей розміщення та експлуатації будівлі автомийки, з огляду на статус та цільове призначення земельної ділянки.

Також Київською міською радою, зважаючи на обставини тривалого (понад 13 років) знаходження спірного нерухомого майна (будівлі автомийки) на земельній ділянці комунальної власності та визнання органами державної влади і місцевого самоврядування таких обставин, не зазначено реального публічного інтересу територіальної громади, який потребував би саме знесення об`єкта нерухомого майна та виключав можливість врегулювання правовідносин із фактичним користувачем земельної ділянки, який є власником розташованого на ній майна у менш обтяжливий для нього спосіб.

Позивачем не обґрунтовано необхідність саме у фізично вільній ділянці та у чому полягає інтерес територіальної громади міста Києва, який виправдовує знищення розташованого на ній економічно цінного об`єкта нерухомого майна відповідача, який, як встановлено судом, є добросовісним набувачем права власності на такий об`єкт.

Враховуючи, при цьому, що Земельний кодекс України прямо допускає передачу земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної заявнику будівлі, що дозволило б: оформити право користування, одержувати орендну плату у майбутньому та стягнути безпідставно збережені кошти за минулі періоди, контролювати використання землі, а також зберегти майно добросовісного набувача.

Отже, наразі існує визначена законом можливість врегулювання питання щодо користування відповідачем земельною ділянкою комунальної форми власності без знесення об`єкта нерухомого майна, право власності на який наразі зареєстровано за добросовісним набувачем.

Враховуючи викладене, у даному випадку задоволення позову з підстав, зазначених у позові, та за встановлених обставин справи призведе до неправомірного та непропорційного втручання держави у право власності відповідача, що не відповідатиме критеріям законності, суспільної необхідності та пропорційності. Крім того, задоволення позовних вимог призведе до позбавлення відповідача майна без належної компенсації, що Європейський суд з прав людини послідовно кваліфікує як покладення непропорційного тягаря на особу - власника майна, а також призведе до недотримання принципу правової визначеності та відсутності належного захисту добросовісного набувача майна.

Отже, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі № 910/11697/25 задоволено заяву Київської міської ради про забезпечення позову у справі № 910/11697/25, та накладено арешт на нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3038251080000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквесто" (02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, буд. 68; ідентифікаційний код: 45814484).

Відповідно до частини 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у даній справі заходи до забезпечення позову підлягають скасуванню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду у даній справі - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі № 910/11697/25 - скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквесто" (ідентифікаційний код 45814484, адреса: 02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, буд. 68) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі № 910/11697/25.

6. Матеріали справи № 910/11697/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.09.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров