Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №911/3345/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2026 р. Справа№ 911/3345/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Гнатенко С.І., дов. № 40-21/118 від 25.12.2025;

від відповідача за первісним позовом: Ковтун О.О., ордер АІ № 1986470 від 10.11.2025;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Моркост" на рішення господарського суду Київської області від 28.04.2026 та на додаткове рішення господарського суду Київської області від 08.05.2026 у справі № 911/3345/25 (суддя - Заєць Д.Г.)

за первісним позовом акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"

до приватного підприємства "Моркост"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

та

за зустрічним позовом приватного підприємства "Моркост"

до акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"

про стягнення 190 800,00 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - АТ "КСЗ") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства (далі - ПП) "Моркост" про витребування майна з чужого незаконного володіння, майно, що належить позивачу, а саме: плунжер кресл. 8НФ.450.054 - 1 шт.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.04.2025 між АТ "КСЗ", як замовником, та ПП "Моркост", як виконавцем, укладено договір про надання послуг № 10-04/25 (далі - договір) з нанесення відновлювального покриття на плунжер наплавленням в режимі СМТ, зварювальним дротом 1.4122 (х35CrMo17) з наступним шліфуванням по розміру O600 f7 (-0,076; -0,146) (далі - послуги/роботи), на виконання якого 22.04.2025 замовником було здійснено попередню оплату у сумі 286 200,00 грн, що становить 60 % від загальної вартості послуг, та 29.04.2025 згідно акту приймання-передачі передано виконавцю плунжер для виконання робіт, які згідно умов договору повинні були надані виконавцем у строк до 07.06.2025 включно. Замовник зазначав, що за результатами перевірки виконаних робіт якість не відповідала вимогам договору, проте вказані роботи були прийняті, оскільки згідно додатку № 1 до договору твердість покриття була в межах фактичних результатів замірів. В подальшому замовник повідомляв виконавця про направлення вантажного автомобіля для повернення плунжеру та необхідність виконавця повідомити про готовність його до відвантаження, проте останній з цим не погодився та зазначав про притримання плунжера до моменту повної оплати виконаних робіт, а у разі не погодження зі сторони позивача за первісним позовом актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та остаточних фінансових розрахунків за договором посилався на здійснення реалізації плунжера з метою задоволення своїх вимог. Правова позиція замовника ґрунтувалась на положеннях п.п. 3.2, 3.5 договору згідно яких він вважав, що зобов`язання здійснити остаточний розрахунок за надані виконавцем роботи у розмірі 190 800,00 грн, що становить 40 % від вартості послуг, повинно бути ним виконано на протязі 10-ти календарних днів від дати підписання акту здачі-приймання надання послуг, який підписується сторонами протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжера замовнику. Однак виконавець з цим не погоджувався та вимоги замовника щодо повернення плунжеру шляхом його підготовки до транспортування, не виконував. Враховуючи наведене, позивач за первісним позовом посилаючись на безпідставне утримання відповідачем за первісним позовом належного замовнику майна звернувся з даним позовом щодо його витребування.

Заперечуючи первісні вимоги ПП "Моркост" подало до суду першої інстанції зустрічний позов до АТ "КСЗ" про стягнення 190 800,00 грн.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що 05.09.2025 виконавець повідомив замовника листом № 05-09/25 про завершення робіт за договором та просив організувати прибуття представників АТ "КСЗ" для прийняття робіт, при цьому лише 17.09.2025 представник замовника прибув до ПП "Моркост" з метою перевірки якості наданих послуг за договором. На переконання позивача за зустрічними позовом, його лист від 05.09.2025 підтверджував факт виконання робіт та готовність плунжера до відвантаження замовнику за договором, тож з огляду на відсутність зауважень замовника до якості робіт він мав підписати та повернути виконавцю підписаний зі свого боку акт приймання-здачі наданих послуг 17.09.2025 та здійснити повну оплату виконаних робіт у встановлений договором строк, однак замовник безпідставно ухиляється від прийняття робіт і їх оплати, що є підставою для примусового стягнення з нього 190 800,00 грн (решта 40 % вартості робіт).

Рішенням господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі № 911/3345/25 первісні позовні вимоги задоволено та витребувано з незаконного володіння ПП "Моркост" майно, що належить АТ "КСЗ", а саме плунжер кресл. 8НФ.450.054 - 1 шт. Стягнуто з ПП "Моркост" на користь АТ "КСЗ" 6 000,00 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виконання робіт за договором було завершено, що підтверджується листом відповідача за первісним позовом № 05-09/25 від 05.09.2025, при цьому строк дії договору закінчено, однак передане замовником (власником) виконавцю майно ним не було повернуто. Разом з цим строк оплати за надані послуги не настав, оскільки не підписано акт здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику, у зв`язку з чим право на притримання майна у відповідача за первісним позовом не виникло. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги власника про витребування майна (плунжера) з чужого незаконного володіння є обґрунтованими та підлягають задоволенню. У задоволенні зустрічного позову відмовлено, з огляду на те, що строк оплати за надані послуги не настав, адже сторонами не було підписано акт здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику, а також того, що право на притримання майна у відповідача за первісним позовом не виникло.

Додатковим рішенням господарського суду Київської області від 08.05.2026 у справі № 911/3345/25 заяву АТ "КСЗ" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3345/25 задоволено частково. Стягнуто з ПП "Моркост" на користь АТ "КСЗ" 30 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Суд першої інстанції встановивши невідповідність вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, заявлені позивачем за первісним позовом до стягнення з відповідача за первісним позовом 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що обґрунтованим розміром є 30 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями ПП "Моркост" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та додаткове рішення, ухвалити нове рішення, яким у первісному позові відмовити та задовольнити зустрічний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що виконавець за договором виконав усі покладені на нього договором зобов`язання і очікував на підписання замовником актів прийму-передачі виконаних робіт та здійснення подальшої оплати залишку коштів, проте замовник ухилився від підписання актів та кошти не сплатив. Також скаржник вказував, що замовником здійснено прострочення виконання зобов`язання з оплати, у зв`язку з чим виконавцем було притримано його майно - плунжер, яке перебувало у нього на підставі договору термін дії якого не закінчився, а отже позивачем за первісним позовом неналежно обрано спосіб захисту. Окрім зазначеного позивач за зустрічним позовом посилався на те, що: судом першої інстанції відмовлено у задоволенні його клопотання від 04.02.2026 щодо відкладення розгляду справи, що у подальшому унеможливило надання представником будь-яких доказів; представника апелянта не було запрошено до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції у судовому засіданні 28.04.2026, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні; судом першої інстанції з відповідача за первісним позовом неправомірно стягнуто судові витрати.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі № 911/3345/25, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 30.06.2026.

25.06.2026 до апеляційного суду надійшов відзив позивача за первісним позовом, в якому представник зазначав, що провадження у справі було відкрито судом першої інстанції 04.11.2025 з призначенням підготовчого засідання на 02.12.2025, яке відкладалось до 20.01.2026, а було закрито лише 17.02.2026, тож є хибними твердження відповідача щодо унеможливлення надання ним будь-яких доказів, з огляду на відмову судом у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження від 04.02.2026. Також доводи скаржника стосовно позбавлення можливості брати участь у судових засіданнях не відповідають дійсності, оскільки учасник справи не був обмежений приймати участь у судових засіданнях як у режимі відеоконференції, так і безпосередньою явкою представника у судовому засіданні. Щодо суті спору позивач за первісним позовом зазначав, що двічі (з 01.10.2025 по 02.10.2025; 15.10.2025 по 17.10.2025) намагався за власний рахунок та власним транспортним засобом здійснити транспортування плунжеру після здійснення виконавцем робіт та на площі замовника виконати умови п.п. 3.2, 3.5 договору, проте отримав необґрунтовану відмову виконавця, який зазначав про притримання та можливу реалізацію майна власником якого є замовник, що і стало підставою для звернення позивачем за первісним позовом до господарського суду з даним позовом. Водночас, оскільки виконання робіт за договором завершено, строк дії договору закінчено, однак передане замовником виконавцю майно не було повернуто, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення первісного позову та відмові у зустрічних вимогах. Стосовно судових витрат, то враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, а також час витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, що викладені в акті про надання юридичних послуг та більш ширше викладені в детальному описі виконаних робіт наданих адвокатських послуг щодо співмірності заявлених витрат, розмір заявлених витрат позивача за первісним позовом на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 30 000,00 грн не є завищеним та неспіврозмірним, а викладені доводи апеляційної скарги стосовно витрат на правову допомогу спростовуються матеріалами справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі № 911/3345/25 оголошено перерву до 15.09.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2026, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю., прийнято апеляційну скаргу до провадження у визначеному складі суддів.

У судовому засіданні, що відбулось 15.09.2026, відповідач за первісним позовом просив скасувати оскаржуване рішення та додаткове рішення, ухвалити нове рішення, яким у первісному позові відмовити та задовольнити зустрічний позов. Позивач за первісним позовом вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 10.04.2025 між АТ "КСЗ", як замовником, та ПП "Моркост", як виконавцем, укладено договір про надання послуг № 10-04/25 (далі - договір; а.с. 15 том 1), згідно умов якого виконавець зобов`язується протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: нанесення відновлювального покриття на плунжер наплавленням в режимі СМТ, зварювальним дротом 1.4122 (х35CrMo17) з наступним шліфуванням по розміру O600 f7 (-0,076; -0,146) мм (код робіт згідно Державного класифікатора продукції та послуг 33.12). Сума послуг за договором складає: 477 000,00 грн з ПДВ (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору залогова вартість плунжеру складає 400 000,00 грн.

Згідно п. 1.4 договору плунжер є власністю замовника.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець зобов`язаний: надавати замовнику визначені цим договором послуги в строк 40 календарних днів з моменту отримання передоплати та передачі плунжерів виконавцю, а також підписання уповноваженими особами сторін акту передачі плунжеру для відновлення, згідно вимог кресленика 8НФ.450.054 (додаток № 1), що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 2.3 договору визначено, що замовник зобов`язаний приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання акту здавання-приймання наданих послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим договором; забезпечувати виконавця інформацією, необхідною для надання послуг; за власний рахунок та власними транспортними засобами здійснювати транспортування плунжеру на виробничі площі виконавця, за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 9; за власний рахунок та власними транспортними засобами здійснювати транспортування плунжеру, після надання послуг, на площі замовника.

Згідно п. 3.2 договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику.

Відповідно до п. 3.3 договору прийняття послуг виконується на території виконавця за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 9, після:

- нанесення відновлювального покриття на плунжер наплавленням в режимі СМТ, зварювальним дротом 1.4122 (Х35CrMo17) з наступним шліфуванням по розміру O600 f7 (-0,076; -0,146) мм, згідно вимог кресленика 8НФ.450.054 (додаток № 1);

- вибіркової перевірки твердості покриття на відповідність значенням, не менше 50 HRC, з підписанням уповноваженими особами сторін двостороннього акту якості наданих послуг.

У п. 3.4 договору вказано, що підписання акту якості наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку. При наявності зауважень або виявленні недоліків, складається двосторонній акт, в якому перераховуються недоліки та вказуються терміни їх усунення. Усунення недоліків проводиться за рахунок виконавця.

Згідно п. 3.5 договору розрахунки за нанесення відновлювального покриття на плунжер наплавленням в режимі СМТ, зварювальним дротом 1.4122 (х35CrMo17) з наступним шліфуванням по розміру O600 f7 (-0.076; -0,146) мм, здійснюється по схемі: попередня оплата 60 %, що складає 286 200,00 грн в тому числі ПДВ; остаточний розрахунок 40 %, що складає 190 800,00 грн в тому числі ПДВ, на протязі 10-ти календарних днів від дати підписання акту здавання-приймання наданих послуг.

Зі змісту п.п. 7.1, 7.2 договору вбачається, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1 цього договору та закінчується 31.12.2025.

22.04.2025 згідно платіжної інструкції № 22101 позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 60 % загальної вартості послуг у сумі 286 200,00 грн (а.с. 16 том 1).

Згідно перепустки про відвантаження № КСЗ-000146 від 21.04.2025 (відвантажено 28.04.2025) (а.с. 17 том 1) та акту приймання-передачі від 29.04.2025 (а.с. 18 том 1), який складений про те, що згідно умов договору № 10-04/25 від 10.04.2025 замовник (АТ "КСЗ") передав, а виконавець (ПП "Моркост") прийняв, плунжер для виконання робіт з нанесення відновлювального покриття з наступним шліфуванням по розміру O600 f7 (-0,076; -0,146) мм.

Як зазначав позивач за первісним позовом, враховуючи перерахування попередньої оплати 22.04.2025 та передачі плунжера відповідачу за первісним позовом 29.04.2025, послуги з нанесення відновлювального покриття з наступним шліфуванням повинні були бути надані у строк до 07.06.2025 включно.

У зв`язку із атаками ворожих БПЛА в ніч на 06.06.2025 пошкоджено орендовані відповідачем за первісним позовом промислові площі, що зумовило призупинення робіт за договором, про що листом № 06-06/25 від 06.06.2025 (а.с. 19 том 1) повідомлено позивача за первісним позовом.

23.06.2025 на електронну адресу позивача за первісним позовом надійшов лист № 23-06/25 від 23.06.2025 (а.с. 20 том 1) від відповідача за первісним позовом про поновлення виконання робіт.

05.09.2025 на електронну адресу позивача за первісним позовом надійшов лист № 05-09/25 від 05.09.2025 (а.с. 21 том 1) від відповідача за первісним позовом про завершення робіт за договором та прохання організувати прибуття повноважних представників АТ "КСЗ" для прийняття послуг, згідно умов договору.

12.09.2025 позивач за первісним позовом листом № 40-06/23 від 12.09.2025 (а.с. 22 том 1) у відповідь на лист відповідача за первісним позовом № 05-09/25 від 05.09.2025 повідомив про готовність направити 17.09.2025 уповноваженого представника заступника головного механіка АТ "КСЗ" - Удода І.М. для прийняття якості наданих послуг на території ПП "Моркост" з оформленням відповідного акту.

17.09.2025 за результатами перевірки сторонами було складено акт якості наданих послуг (а.с. 24 том 1), в якому зазначено, що якість послуг не відповідає вимогам договору, проте, як зазначав позивач за первісним позовом, вказані послуги приймаються замовником, оскільки згідно кресленика 8НФ.450.054 (додаток № 1) твердість покриття в межах фактичних результатів замірів.

23.09.2025 на електронну адресу позивача за первісним позовом надійшов лист № 2249-1 від 23.09.2025 (а.с. 25 том 1) від відповідача за первісним позовом про погодження зниження вартості робіт, однак, як зазначав позивач за первісним позовом, він залишив вказаний лист без розгляду, оскільки було прийнято рішення про погодження та прийняття послуг та їх остаточної оплати згідно умов договору.

29.09.2025 позивач за первісним позовом листом № 40-06/26 (а.с. 28 том 1) повідомив відповідача за первісним позовом про організацію в період з 01.10.2025 по 02.10.2025 відрядження вантажного автомобіля для повернення плунжеру замовнику (АТ "КСЗ") та про необхідність підготовки плунжера до транспортування та повідомлення на електронну адресу замовника про готовність до відвантаження.

03.10.2025 відповідач за первісним позовом надіслав лист № 10/03 (а.с. 29-30 том 1), в якому посилаючись на ст. 856 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, повідомив позивача за первісним позовом про притримання плунжера у себе до моменту повної оплати виконаних послуг зі сторони замовника.

13.10.2025 позивач за первісним позовом надіслав відповідачу за первісним позовом лист № 40-06/28 від 13.10.2025 (а.с. 31 том 1) з вимогою про повернення плунжеру. Також позивач за первісним позовом повідомив, що надіслані відповідачем за первісним позовом акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000023 до договору отримав 30.09.2025 (а.с. 26-27 том 1). Вказував, що керуючись вимогами п. 3.2 договору здійснить погодження актів здачі-приймання робіт (надання послуг) впродовж 10-ти календарних днів після повернення плунжеру. Позивач за первісним позовом проінформував відповідача за первісним позовом про організацію в період з 15.10.2025 по 17.10.2025 відрядження вантажного автомобіля для повернення плунжеру замовнику та вимагав підготувати плунжер до транспортування та листом на електрону адресу позивача за первісним позовом повідомити про готовність до відвантаження. Зазначав, що остаточний розрахунок за надані послуги у сумі 190 800,00 грн, керуючись вимогами п. 3.5 договору, буде виконано на протязі 10-ти календарних днів від дати підписання актів здачі-приймання надання послуг.

У відповідь відповідач за первісним позовом повідомив позивача за первісним позовом листом № 17-10/25 від 17.10.2025 (а.с. 32-33 том 1), що оскільки 10-ть календарних днів сплили ще 28.09.2025, а плунжери, які були готові до повернення ще 17.10.2025 замовник за договором не забирав, то він в порушення умов договору та ст. 853 ЦК України ухиляється від прийняття робіт і їх подальшої оплати, тож у разі не погодження зі сторони позивача за первісним позовом актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та остаточних фінансових розрахунків за договором, керуючись ст. 597 ЦК України, відповідач за первісним позовом здійснить реалізацію плунжеру з метою задоволення своїх вимог.

За твердженнями замовника, нормами укладеного договору передбачено, що зобов`язання у позивача за первісним позовом здійснити остаточний розрахунок за надані послуги та підписання акту здачі-приймання надання послуг виникає після повернення плунжера замовнику. Зазначене стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права з віндикаційним позовом про витребування з незаконного володіння ПП "Моркост" майна, що належить АТ "КСЗ".

Стосовно зустрічних вимог ПП "Моркост" до АТ "КСЗ" про стягнення 190 800,00 грн.

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що 05.09.2025 повідомив замовника листом № 05-09/25 про завершення робіт за договором та просив організувати прибуття представників АТ "КСЗ" для прийняття робіт, при цьому лише 17.09.2025 представник замовника прибув до ПП "Моркост" з метою перевірки якості наданих послуг за договором. Виконавець також вказував, що виконання ним робіт підтверджується проведенням позивачем за первісним позовом огляду плунжеру та листом ПП "Моркост" № 2249-11/13 від 13.11.2025 з доданими фотознімками вимірювання якості виконаних робіт (а.с. 74 том 1), при цьому АТ "КСЗ" не надсилав ПП "Моркост" обґрунтованої відмови від прийняття робіт. За твердженнями позивача за зустрічними позовом, його лист від 05.09.2025 підтверджував факт виконання робіт, готовність плунжера до відвантаження замовнику за договором, тож з огляду на відсутність зауважень замовника до якості робіт він мав підписати та повернути виконавцю підписаний зі свого боку акт приймання-здачі наданих послуг 17.09.2025 та здійснити повну оплату виконаних робіт у встановлений п. 3.5 договору строк, а саме 190 800,00 грн, що складає 40 % вартості робіт, які повинні бути сплачені протягом 10-ти календарних днів від дати підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, однак замовник безпідставно ухиляється від прийняття робіт і їх оплати.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виконання робіт за договором було завершено, що підтверджується листом відповідача за первісним позовом № 05-09/25 від 05.09.2025, при цьому строк дії договору закінчено, однак передане позивачем за первісним позовом (власником) відповідачу за первісним позовом майно відповідачем за первісним позовом не повернуто. Разом з цим строк оплати за надані послуги не настав, оскільки не підписано акт здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику, у зв`язку з чим право на притримання майна у відповідача за первісним позовом не виникло. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги власника про витребування майна (плунжера) з чужого незаконного володіння є обґрунтованими та підлягають задоволенню. У задоволенні зустрічного позову відмовлено, з огляду на те, що строк оплати за надані послуги не настав, адже сторонами не було підписано акт здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику, а також того, що право на притримання майна у відповідача за первісним позовом не виникло.

Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Слід зазначити, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права. Така правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 тощо.

Укладений між сторонами у справі договір має ознаки договору підряду, а відтак до спірних правовідносин застосовується законодавство, яке регулює правовідносини підряду.

Відповідно до положень до ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Згідно умов договору (п. 1.4 договору), що не заперечується сторонами, плунжер є власністю замовника. Разом з цим, попередню оплату за договором замовником сплачено 22.04.2025, а плунжер передано виконавцю 29.04.2025, тож послуги з нанесення відновлювального покриття з наступним шліфуванням повинні були бути надані у строк до 07.06.2025 включно (п. 2.1 договору). Строк дії договору сторони визначили до 31.12.2025 (п. 7.2 договору).

З листування сторін, зокрема, вбачається, що:

- 05.09.2025 виконавець повідомив замовника листом № 05-09/25 від 05.09.2025 (а.с. 21 том 1) про завершення відновлювальних робіт за договором та просив організувати прибуття повноважних представників позивача за первісним позовом для прийняття робіт;

- 29.09.2025 замовник листом № 40-06/26 (а.с. 28 том 1) повідомив виконавця про організацію в період з 01.10.2025 по 02.10.2025 відрядження вантажного автомобіля для повернення плунжера та про необхідність підготовки плунжера до транспортування, просив повідомити виконавця про готовність до відвантаження;

- у відповідь на вказаний лист, виконавець листом № 10/03 від 03.10.2025 (а.с. 29 том 1), посилаючись на ст. 856 ЦК України, повідомив позивача за первісним позовом про притримання плунжера у себе, до моменту повної оплати виконаних послуг зі сторони замовника;

- 13.10.2025 позивач за первісним позовом надіслав відповідачу за первісним позовом лист № 40-06/28 від 13.10.2025 (а.с. 31 том 1) з вимогою повернення плунжеру, проінформував виконавця про організацію в період з 15.10.2025 по 17.10.2025 відрядження вантажного автомобіля для повернення плунжеру замовнику та вимагав підготувати плунжер до транспортування та листом на електрону адресу позивача за первісним позовом повідомити про готовність до відвантаження.

Враховуючи наведене, плунжер був переданий замовником виконавцю виключно для виконання робіт за договором, при цьому після їх завершення та пред`явлення вимоги замовником про повернення майна виконавцем, воно не було повернуто власнику. Станом на дату розгляду даного спору строк дії договору закінчено, однак майно також не було повернуто та відповідний акт здачі-приймання наданих послуг сторонами не підписано.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/3345/25 (а.с. 134 том 1), зокрема, зобов`язано сторін вчинити спільні дії щодо визначення дати та часу прийняття послуг за договором про надання послуг № 10-04/25 від 10.04.2025; покладено на відповідача за первісним позовом обов`язок із забезпечення комунікації між сторонами у справі для узгодження вищезазначених спільних дій; зобов`язано сторін у справі за наслідками процедури здавання послуг виконавцем та прийняття їх замовником скласти і підписати у двосторонньому порядку відповідний первинний документ, та надати суду його копію.

Однак, вимоги вказаної ухвали суду від 24.03.2026 сторонами не було виконано, пояснень щодо причин неможливості виконання вказаних вимог відповідачем за первісним позовом не надано.

Як вбачається з умов договору, сторонами було погоджено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику, а остаточний розрахунок у розмірі 40 %, що складає 190 800,00 грн, здійснюється на протязі 10-ти календарних днів від дати підписання акту здавання-приймання наданих послуг (п.п. 3.2, 3.5 договору).

Колегія суддів зазначає, що договір має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, а тому у такому зобов`язанні кожна сторона одночасно є боржником та кредитором. Отже, з точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому, у даному випадку, договором.

Враховуючи наведене, згідно умов укладеного сторонами договору, зобов`язання у замовника з підписання акту здачі-приймання надання послуг та здійснення остаточного розрахунку за надані виконавцем послуги виникає після фактичного надання виконавцем послуг та повернення ним плунжера замовнику, тож зустрічні вимоги щодо стягнення з замовника 190 800,00 грн (решта 40 % вартості робіт) є передчасними та правомірно відмовлені у задоволенні судом першої інстанції, адже плунжер не було повернуто виконавцем замовнику та, відповідно, сторонами не було підписано акт здавання-приймання наданих послуг і строк оплати за надані послуги не настав.

Щодо посилань виконавця на те, що 05.09.2025 ним направлено замовнику 2-а акти здавання-приймання наданих послуг, які були датовані 17.09.2025 (а.с. 26-27 том 1), тобто датою, яка передувала даті направлення, то умовами п. 3.4 договору передбачено, що підписання акту якості наданих послуг представником замовника є підтвердження відсутності претензій з його боку, а тому підписання акту здавання-приймання наданих послуг, не може передувати підписанню акту якості наданих послуг.

Стосовно доводів виконавця про притримання майна, слід зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 856 ЦК України унормовано якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв`язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 дійшов висновку про те, що для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

Оскільки сторонами не підписано акт здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10-ти календарних днів після фактичного надання послуг та повернення плунжеру замовнику, то строк оплати за надані роботи не настав, а отже право на притримання майна у відповідача за первісним позовом не виникло.

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (п. 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (п. 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (п. 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (п. 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (п. 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (п. 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що обраний позивачем спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, що призводить до реального відновлення порушених прав.

За змістом ст.ст. 15, 16, 387 ЦК України витребування власником майна є одним із визначених законом способів захисту порушеного права на таке майно.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

У розумінні наведених положень власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.

Правовий аналіз положень ст. 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За вимогами ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (ст. 184 ЦК України).

Специфіка речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється, а саме для володіння першими (рухомими речами) важливо встановити факт їх фізичного утримання (висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) п. 90).

Враховуючи наведене та те, що згідно з п.п. 3.2, 3.5 договору зобов`язання у замовника з підписання акту здачі-приймання надання послуг та здійснення остаточного розрахунку за надані виконавцем послуги виникає після фактичного надання виконавцем послуг та повернення ним плунжера замовнику, то виконавець не набув права вимоги щодо сплати замовником остаточної вартості робіт на момент утримання майна позивача за первісним позовом, а відтак у нього були відсутні передбачені законом підстави для притримання речі.

В той же час після завершення виконавцем робіт та пред`явлення замовником вимоги про повернення плунжера правова підстава його подальшого утримання відповідачем за первісним позовом відпала, а отже відповідач за первісним позовом не маючи законних підстав для володіння майном позивача, продовжував утримувати його всупереч волі власника.

Окрім того станом на дату розгляду даного спору судом першої інстанції строк дії договору закінчено, однак майно так і не було повернуто позивачу за первісним позовом, а відповідний акт здачі-приймання наданих послуг сторонами не було підписано, у зв`язку з чим позивач за первісним позовом має право на витребування належного йому майна, а саме: плунжер кресл. 8НФ.450.054 - 1 шт.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісних позовних вимог та відмові у задоволенні зустрічних вимог.

Стосовно відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання ПП "Моркост" про відкладення розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження від 04.02.2026 (а.с. 124 том 1), то провадження у справі № 911/3345/25 було відкрито ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2025 (а.с. 43 том 1), а ухвалою від 17.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.03.2026, а отже відповідач за первісним позовом не був позбавлений права на вчинення процесуальних дій, зокрема, і на подання доказів. Проте своїм правом не скористався та клопотання щодо долучення додаткових доказів до матеріалів справи не подав.

Доводи скаржника про позбавлення його можливості взяти участь у судовому засіданні 28.04.2026 не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки про судове засідання відповідач за первісним позовом був повідомлений належним чином (а.с. 135-136 том 1), тож учасник справи не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засідання, при цьому ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву (ч. 5 ст. 197 ГПК України).

Щодо додаткового рішення слід зазначити наступне.

01.05.2026 до суду першої інстанції від АТ "КСЗ" надійшла заява № 40-21/25 від 01.05.2026 про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/3345/25, відповідно до якої позивач за первісним позовом просив суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача за первісним позовом 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 3 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 2 ст. 128 ГПК України).

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідну заяву, в порядку частини 8 ст. 129 ГПК України, позивач за первісним позовом зробив безпосередньо у позовній заяві (а.с. 6 том 1), зазначивши, що розмір витрат на професійну правову допомогу складає 60 000,00 грн.

Також представником позивача за первісним позовом у судовому засіданні 28.04.2026 (а.с. 137 том 1) зазначено, що докази понесення витрат на професійну правову допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення та заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі № 911/3345/25 ним подано суду 01.05.2026, а отже заявником дотримано вимоги ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У ч. 1 ст. 123 ГПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2024 між АТ "КСЗ", як клієнтом, та адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія "Житніков, Бороденко і партнери", як адвокатським об`єднанням (далі - АО), укладено договір про надання правничої (адвокатської) допомоги (далі - договір; а.с. 34 том 1), згідно п. 1.1 якого, АО зобов`язується надавати клієнту правничу допомогу в будь-яких адміністративних, господарських, цивільних справах, кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, справах про оскарження дій і рішень посадових осіб та органів судової влади, які розглядаються уповноваженими на те державними органами. Здійснювати представництво інтересів клієнта в судах, органах міністерства внутрішній справ, що провадять дізнання, досудове слідство, органах прокуратури, органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Згідно п.п. 3.1-3.3 договору ціна договору включає гонорар адвоката за виконання доручень клієнта та суми, що підлягають оплаті в порядку компенсації витрат адвоката, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Вартість правничої допомоги з виконання окремих доручень клієнта визначається прейскурантом цін на правову допомогу, з яким клієнт ознайомлений при укладенні цього договору. Незалежно від кількості процесуальних дій, та документів, складених партнером та/або адвокатом АО в межах однієї справи - фіксований гонорар адвоката за надання правової допомоги у судових справах за участю клієнта складає не менше десяти мінімальних розмірів заробітної плати та не більше 15 % ціни позову, у справах щодо майнових спорів, якщо ціна позову у такій справі перевищує триста розмірів офіційно встановленої мінімальної заробітної плати.

В якості доказів надання юридичних послуг та понесених витрат на правову допомогу у сумі 60 000,00 грн до матеріалів справи долучено копію договору про надання правничої (адвокатської) допомоги від 02.05.2024 (а.с. 34 том 1); прейскурант цін на послуги з надання професійної правової допомоги адвокатом (а.с. 34 зворот том 1), лист-повідомлення № 849/10-25-2 від 27.10.2025 про прийняття доручення клієнта згідно договору про надання правничої (адвокатської) допомоги від 02.05.2024 (а.с. 35 том 1), згідно якого погоджено, що вартість надання правової допомоги, яка буде надана клієнту під час судового розгляду в господарському суді Київської області складає 60 000,00 грн; довіреності № 40-21/3 від 13.01.2025 (а.с. 36 том 1); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 849 від 28.12.2010 (а.с. 37 том 1); детальний опис виконаних робіт № 40-21/26 від 29.04.2025 (а.с. 152 том 1); акт № 1 здачі-прийняття наданих послуг від 29.04.2026 (а.с. 153 том 1).

З доданого до матеріалів справи акту № 1 здачі-прийняття наданих послуг від 29.04.2026 вбачається, що АО надало, а позивач прийняв юридичні послуги загальна вартість яких складає 60 000,00 грн. Зазначений акт підписано представниками обох сторін, у вказаному акті наведено перелік та обсяги послуг, що надавались АО, розрахунок наданих послуг та їх загальна вартість.

Згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 наведено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, так і відповідно до ч. 5 ст. 129 цього Кодексу.

Отже під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, встановленого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначено також ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також, критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited"проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності правовідносин у справі, обсяг підготовлених та поданих позивачем за первісним позовом заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв розумності розміру адвокатських витрат, а також враховуючи подані відповідачем за первісним позовом заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу (а.с. 160 том 1), в яких, зокрема, зазначалось про неспівмірність заявлених витрат з обсягом/часом/складністю та необґрунтованості частини робіт, які не є адвокатськими витратами, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу АТ "КСЗ" у розмірі 30 000,00 грн слід покласти на відповідача за первісним позовом.

Щодо тверджень апелянта про відсутність потреби у витратах на проїзд за маршрутом Кременчук-Київ та недоведеності заявником їх неминучості, то зазначені витрати безпосередньо пов`язані з розглядом справи та понесені учасником справи з метою належного забезпечення реалізації процесуальних прав і законних інтересів. Сама по собі можливість уникнення таких витрат або використання інших способів участі у судовому процесі не спростовує факту їх понесення у зв`язку з розглядом справи та розумної необхідності, а тому не може бути підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, у зв`язку з чим апеляційний суд погоджується із рішенням та додатковим рішенням господарського суду, тож підстав для їх скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Моркост" на рішення господарського суду Київської області від 28.04.2026 та на додаткове рішення господарського суду Київської області від 08.05.2026 у справі № 911/3345/25 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 28.04.2026 та додаткове рішення господарського суду Київської області від 08.05.2026 у справі № 911/3345/25 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/3345/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.09.2026.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Сітайло

Є.Ю. Пономаренко