Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №910/6626/21 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. Справа№ 910/6626/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представника сторін:

від ОСОБА_1 : Сивенко В.М. (в режимі відеоконференції)

ліквідатор ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест": Чупрун Є.В. (у приміщенні суду)

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року

у справі №910/6626/21 (суддя Івченко А.М.)

за заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційної

компанії "Київ Житло-Інвест"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21, зокрема, визнано ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 533 629,03 грн., з яких: 6 056,00 грн. - перша черга; 527 573,03 грн. - четверта черга; зобов`язано ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21 в частині визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 533 629,03 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні відповідних кредиторських вимог заявника.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 року (головуючий суддя Козир Т.П., судді: Пантелієнко В.О., Сотніков С.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21 - без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2026 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 року у справі №910/6626/21 скасовано, а справу в скасованій частині направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.08.2026 року вказану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою суду від 11.08.2026 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/6626/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025, запропоновано учасникам провадження у справі надати суду пояснення по суті спору з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.07.2026 по справі №910/6626/21, та призначено її до розгляду на 17.09.2026 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

13.08.2026 року через систему "Електронний суд" від ліквідатора ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест" Чупруна Є.В. надійшли пояснення по справі та клопотання про участь у судовому засіданні 17.09.2026 року та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 18.08.2026 року вказане клопотання було задоволено.

11.09.2026 через систему "Електронний суд" представником ОСОБА_1 Сивенком В.М. було подане клопотання про участь у судовому засіданні 17.09.2026 в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити поза межами суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою від 15.09.2026 вказане клопотання було задоволено.

В судове засідання 17.09.2026 року з`явились ліквідатор ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест" арбітражний керуючий Чупрун Є.В. (у приміщенні суду) та представник ОСОБА_1. (в режимі відеоконференції).

Представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подавши до його початку клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано участю в іншому судовому засіданні.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли.

Розглянувши в судовому засіданні заявлене представником ОСОБА_2 клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у ньому мотивів, заслухавши думку присутніх учасників впровадження у справі з цього приводу, судова колегія відмовила у його задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю, про що в судовому засіданні постановлено ухвалу без оформлення окремого документа із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст.233 ГПК України.

При цьому, при прийнятті протокольної ухвали, судом було враховано, що згідно п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку лише у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Крім того, у відповідності до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Водночас, судом встановлено, що в порушення норм ст.ст. 73-80 ГПК України до клопотання не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ньому обставин участі представника ОСОБА_2 адвоката Пилипчук О.С. в іншому судовому засіданні, тобто наведені у клопотанні причини не є доведеними, а відтак визнаються судом неповажними.

Крім того, доводи представника заявника про участь в іншому судовому засіданні також не є беззаперечною та поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Окрім цього, слід зауважити, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п. Господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Отже, ОСОБА_2 не був позбавлений права та можливості уповноважити іншого представника на участь у розгляді справи та забезпечити його явку в судове засідання або особисто взяти участь у судовому засіданні.

Крім того, судом встановлено, що клопотання про відкладення підписано адвокатом Пилипчук О.С. на підставі ордера серії АІ №2312064, виданого 16.09.2026 року, тобто напередодні судового засідання.

Водночас, в матеріалах справи міститься також ордер серії АА №1655039, виданий 10.12.2025 року на ім`я адвоката Литвиненко С.С. для представництва інтересів ОСОБА_2 у Північному апеляційному господарському суді.

При цьому, у справі відсутні відомості про припинення ОСОБА_2. повноважень його адвоката (Литвиненка С.С.), як представника у справі, а відтак відсутні підстави вважати, що повноваження останнього були припинені.

Наведені обставини дають підстави стверджувати про наявність у скаржника іншого повноважного представника.

В даному випадку, заявником клопотання належним чином не доведено суду ані відсутності іншого повноважного представника, ані неможливості розгляду справи без участі ОСОБА_2 .

Крім того, стверджуючи про неможливість бути присутнім в судовому засіданні, адвокат Пилипчук О.С. не був позбавлений права та можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду з використанням власних технічних засобів, заявивши суду відповідне клопотання, однак своїм процесуальним правом не скористався.

Судом також враховано, що даний розгляд є новий розглядом справи №910/6626/21 після скасування Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 року, при цьому представник ОСОБА_2 адвокат Литвиненко С.С. брав участь в судовому засіданні 30.03.2026, тобто фактично ОСОБА_2 вже було викладено власну позицію по суті спору та вимог апеляційної скарги.

Більш того, при розгляді даного клопотання про відкладення судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 року у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Окрім наведеного, слід зазначити, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

За викладених обставин, оскільки явка представників учасників провадження у справі обов`язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, враховуючи необґрунтованість клопотання, беручи до уваги, що матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що відкладення є правом суду, а не обов`язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами у відсутність ОСОБА_2 , його представників та інших учасників провадження у справі.

Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Чупрун Є.В. та представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21 в частині визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 533 629,03 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні відповідних кредиторських вимог заявника.

17.09.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду від 03.12.2025 року у даній справі в оскаржуваній частині - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у визнанні кредиторських вимог, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 наведеного кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Згідно ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні.

За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються:

- розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

- розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;

- дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;

- дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.

Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.

Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/6626/21 про банкрутство ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія "Київ житло-інвест", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 11.05.2021 року за заявою ОСОБА_1 .

Ухвалою попереднього засідання суду від 12.10.2021 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 1 029 340,00 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 року у цій справі, припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Чупруна Євгена Вікторовича.

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника на суму 533 629,03 грн., яка мотивована невиконанням боржником взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 №K1-10т.

Ініціюючий кредитор та ліквідатор банкрута у поданих суду запереченнях щодо вказаних вимог посилаються на пропуск заявником позовної давності та ненаданням належних доказів оплати обумовленої договором суми, адже подана ОСОБА_2 довідка №166/1/08 від 08.12.2004 не є первинним документом, не містить реквізитів фінансової операції, не підтверджує рух коштів та не підтверджує факт перерахування коштів у безготівковій формі, як того вимагає пункт 7.1 Договору від 30.11.2004 №K1-10т.

За наслідками розгляду поданої заяви ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у даній справі, зокрема, визнано ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 533629,03 грн., з яких: 6056,00 грн. - перша черга; 527573,03 грн. - четверта черга; зобов`язано ліквідатора банкрута надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу в частині визнання вимог ОСОБА_2 , дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість таких вимог належними та допустимими доказами по справі.

За висновками суду, на час звернення до суду з заявою про визнання кредиторських вимог заявником, як інвестором за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 №K1-10т, здійснено інвестиційний платіж у розмірі та у строки, встановлені умовами договору, тоді як боржником не виконано умови договору - побудувати та здати відповідний об`єкт в експлуатацію та передати у власність покупця майнові права на квартиру та саму квартиру.

При цьому у питанні підтвердження здійснення інвестиційного платежу місцевий господарський суд керувався тим, що відповідно до довідки від 08.12.2004 №166/1/08, виданої директором та головним бухгалтером ТОВ "Київ Житло-Інвест", ОСОБА_2 здійснив оплату по Договору №К1-10т від 30.11.3004 в сумі 527 573,03 грн.

Також суд першої інстанції відхилив посилання сторін на сплив строку позовної давності, оскільки вважав, що строк виконання зобов`язань боржника за вказаним договором до відкриття провадження у справі про банкрутство не настав, адже визначений сторонами строк введення об`єкта в експлуатацію є орієнтовним та плановим, фактично ці об`єкти в експлуатацію не прийняті. У цьому аспекті суд виснував, що строк виконання зобов`язання з передачі покупцю майнових прав на квартиру за вказаним договором виник після офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника провадження у даній справі про банкрутство.

ОСОБА_1 з даною ухвалою суду в зазначеній вище частині не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи та вимоги скаржника фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду в частині наслідків розгляду заяви ОСОБА_2 , то у відповідності до ст. 269 ГПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21 переглядається лише в зазначеній частині. В інший частині ухвала суду не переглядається.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали в оскаржуваній частині, колегія суддів не погоджується з висновками суду та вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування такої ухвали з огляду на наступне.

Так, досліджуючи заяву ОСОБА_2 та додані до неї докази, судом встановлено, що 30.11.2004 між ОСОБА_2 (Покупець) та ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест" (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №К1- 10т (далі - Договір), за умовами якого:

- на умовах та за ціною, визначеними в цьому Договорі, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність Майнові права на квартиру та сплатити Продавцю за них кошти в строк та у розмірі визначеному цим Договором (пункт 2.1 Договору);

- ціна одного квадратного метра загальної площі квартири на момент укладання цього Договору без врахування ПДВ складає 4 815,38 грн. Зазначена в цьому пункті ціна може змінюватись на умовах цього Договору (п. 6.1 Договору);

- загальна вартість майнових прав на квартиру (ціна договору) складає 439644,19 грн, крім того ПДВ - 87 928,84 грн (пункт 6.2 Договору);

- перший платіж, який здійснює Покупець, повинен бути 439 644,19 грн, крім того ПДВ - 87 928,84 грн, всього з ПДВ - 527 573,03 грн. Суму зазначену в цьому пункті Покупець сплачує в безготівковій формі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня підписання цього Договору (згідно з п. 7.1 Договору);

- повну сплату загальної вартості майнових прав на квартиру Покупець повинен здійснити до 10.12.2004 (пункт 7.3 Договору).

Пунктами 3.1-3.2 Договору визначено дані та характеристики квартири, яка мала бути передана Продавцем Покупцю внаслідок придбання останнім майнових прав на цю квартиру.

Судом апеляційної інстанції також з`ясовано, що згідно з пунктами 7.1, 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2004) фінансування об`єкту інвестування здійснюється виключно з цільового депозитного рахунку Інвестора згідно укладеного між Інвестором та Банком (АТ "Індустріально-експортний банк") договору на відкриття та обслуговування цільового депозитного рахунку. Перший платіж, який Інвестор розміщує на власному цільовому рахунку, повинен бути не менше 100% загальної суми фінансування, що відповідно становить 527 573,03 грн. Суму, зазначену в пункті 7.1 цього Договору, Інвестор розміщує на власному цільовому депозитному рахунку не пізніше десяти календарних днів з дня підписання цього Договору та доручає Банку здійснювати списання грошових коштів з його рахунку на рахунок Організації в оплату власних інвестицій на підставі відповідних реєстрів Організації.

На виконання пункту 7.1 Договору ОСОБА_2 було укладено Договір №102467 банківського рахунку фізичної особи в національній валюті України від 01.12.2004 та Договір №102467-1 цільового банківського рахунку фізичної особи "Для придбання нерухомості" від 01.12.2004 із АТ "Індекс-Банк" (АТ "Індустріально-експортний банк").

За умовами підпункту 5.3.3 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2004) Організація зобов`язується видати Інвестору "Довідку" про інвестування 100% коштів в об`єкт фінансування у разі 100% сплати загальної площі об`єкту інвестування, з урахуванням розділу 7 цього Договору.

Відповідно до довідки від 08.12.2004 року №166/1/08, виданої директором ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест" Распутним С.М. та головним бухгалтером Товариства Марунич О.М. , ОСОБА_2 здійснив оплату за Договором у сумі 527 573,03 грн.

З наведеного судом першої інстанції було встановлено, що Покупцем було своєчасно здійснено оплату загальної суми фінансування Продавцю, про що свідчить довідка від 08.12.2004 №166/1/08, якою підтверджується, що на 08.12.2004 громадянин ОСОБА_2 , який є Інвестором відповідно до Договору, виконав свої зобов`язанням по забезпеченню фінансування будівництва Об`єкта інвестування, перерахувавши загальну суму фінансування в розмірі 527 573,03 грн. відповідно до пункту 6.2 означеного Договору.

Колегія суддів вважає вказаний висновок помилковим, з огляду на таке.

Так, згідно матеріалів справи, єдиним доказом на підтвердження обґрунтованості заявлених кредиторських вимог, окрім копії самого Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 30.11.2004 №K1-10т, є надана заявником Довідка від 08.12.2004 №166/1/08, підписана директором та головним бухгалтером ТОВ "Київ Житло-Інвест".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Цей перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладеного свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №910/4994/18).

Судова колегія також відзначає, що саме первинними документами підтверджується заборгованість суб`єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов`язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора.

На цьому також було наголошено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 06.07.2022 року і в даній справі, направляючи її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Довідка від 08.12.2004 №166/1/08, підписана директором та головним бухгалтером ТОВ "Київ Житло-Інвест" сама по собі не свідчить про проведення певної господарської операції та не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, позаяк не містить реквізитів фінансової операції, не підтверджує рух коштів та не підтверджує факт перерахування коштів у безготівковій формі.

При цьому така довідка може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в ній, підтверджена первинними документами.

Водночас, до заяви не додано та матеріали справи не містять жодних первинних документів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, виписок з особового рахунку у банку тощо), які б підтверджували виконання кредитором своїх зобов`язань по забезпеченню фінансування будівництва Об`єкта інвестування, а саме перерахування боржнику 527 573,03 грн.

Крім того, судом встановлено, що на виконання пункту 7.1 Договору ОСОБА_2 укладено Договір №102467 банківського рахунку фізичної особи в національній валюті України від 01.12.2004 та Договір №102467-1 цільового банківського рахунку фізичної особи "Для придбання нерухомості" від 01.12.2004 із АТ "Індекс-Банк" (АТ "Індустріально-експортний банк").

Судова колегія зазначає, що згідно п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Разом з тим, окрім укладення договорів на відкриття рахунків, в матеріалах справи відсутні відповідні докази внесення або зарахування грошових коштів на такі рахунки.

Таким чином, визнання заявленої кредитором без надання відповідних доказів перерахування боржнику коштів не може бути правомірним.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі №814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15 та від 27.08.2020 у справі №911/2498/18).

У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх грошових вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №904/4608/21 зауважив, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 13.10.2021 у справі №904/2104/19, від 20.09.2022 у справі №911/2796/21).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора. Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Отже, незалежно від визнання (не визнання) вимог кредитора боржником та розпорядником майна боржника, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та визначає правомірність і обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника і за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Тобто обставини визнання чи заперечення грошових вимог боржником та розпорядником майна боржника не є вирішальним фактором під час розгляду заявлених вимог.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Така позиція суду ґрунтується на сталій судовій практиці, відображеній, зокрема, у Постанові КГС у складі ВС від 22.12.2022 у справі №910/14923/20.

Дослідивши матеріали заяви ОСОБА_2 , судом встановлено, що заявником не надано суду належних доказів на підтвердження наявності заборгованості.

Судова колегія наголошує, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданої заяви з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.09.2021 року у справі №910/866/20, від 27.05.2021 у справі №924/556/20, від 07.10.2020 року у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 року у справі №922/1014/18.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно безспірною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.

Суд наголошує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.

Отже, за своєю правовою природою такий предмет спору не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі №911/2498/18.

Крім того, правового висновку про обґрунтованість відмови судів у визнанні грошових вимог кредитора-заявника внаслідок неподання таким кредитором належних та достатніх документальних доказів у справу про банкрутство при поданні заяви конкурсним кредитором суди дійшли у справах №910/21939/15 (постанова Верховного Суду 23.04.2019) та №904/2104/19 (постанова Верховного Суду 28.07.2020). Така практика є сталою судовою практикою як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так при застосуванні статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_2 , дослідивши заяву кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія вважає, що вимоги кредитора не підлягають визнанню судом, з огляду на недоведеність таких вимог належними та допустимими доказами.

Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, що, в свою чергу, призвело до ухвалення помилкового судового рішення про визнання ОСОБА_2 кредитором ТОВ БІК "Київ Житло-Інвест".

Крім того, слід також врахувати факт звернення ОСОБА_2 за захистом своїх майнових прав у іншому судовому спорі - до нового власника об`єкта незавершеного будівництва (ТОВ "ЖК Старонаводницький").

Так, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2026 у справі №757/35061/25-ц позов задоволено та визнано за ОСОБА_2 майнові права на об`єкт інвестування, а саме: житлове приміщення (квартира) АДРЕСА_1 , що знаходиться в складі об`єкту незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці площею 0,6500 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0171, за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, звернення з кредиторськими вимогами у даній справі свідчить про намагання ОСОБА_2 отримати подвійне задоволення своїх вимог - як з боржника у справі про банкрутство, так і з його правонаступника/нового власника об`єкта, що додатково свідчить про відсутність підстав для визнання заявлених кредиторських вимог до боржника.

Щодо заперечень ініціюючого кредитора та ліквідатора банкрута в частині пропуску строків позовної давності до заявлених ОСОБА_2 кредиторських вимог суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.

За вказаних обставин, оскільки судова колегія дійшла висновку про відмову у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника у зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю, в даному випадку відсутні підстави для розгляду питання щодо спливу строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Отже, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам сторін та встановлено неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В силу положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду в частині визнання ОСОБА_2 кредитором боржника прийнято з порушенням норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, а відтак наявні підстави для її задоволення та скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового про відмову у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21 задовольнити.

2.Ухвалу господарського суду міста Києва від 03.12.2025 року у справі №910/6626/21 в частині визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 533 629,03 грн. скасувати.

3.Прийняти в скасованій частині нове рішення, яким у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника відмовити.

4.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

5.Справу повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 29.09.2026 року після виходу суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П. з відпустки.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська