Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №911/583/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2026 р. Справа № 911/583/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Яшан Ю.Б. (у режимі відеоконференції)

від відповідача: Голуб В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС"

на рішення Господарського суду Київської області від 16.06.2026 (повний текст рішення складено та підписано 08.07.2026) (суддя Черногуз А.Ф.)

у справі № 911/583/26 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС"

до Державного спеціалізованого підприємства "ПІВНІЧНА ПУЩА"

про стягнення 2 617 802,32 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" (далі - ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "ПІВНІЧНА ПУЩА" (далі - ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА", відповідач) про стягнення 2 617 802,32 грн, з яких 2 541 127,20 грн основного боргу, 42 247,53 грн інфляційних втрат та 34 427,59 грн 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 01/05-В про надання послуг від 26.12.2024 (далі також - Договір) у частині оплати наданих позивачем як виконавцем послуг на суму 2 541 127,20 грн, розмір яких підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, реєстрами наданих послуг, актами звірки та іншими письмовими доказами. Також позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 42 247,53 грн та 3 % річних у сумі 34 427,59 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.06.2026 у справі № 911/583/26 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами фактичне виконання робіт за Договором у заявленому обсязі.

Дослідивши та співставивши акти приймання-передачі наданих послуг, реєстри наданих послуг до спірних актів та перепустки на в`їзд до зони відчуження, суд дійшов висновку, що акти на підтвердження наданих послуг не можуть бути визнані належними та достовірними доказами фактичного виконання визначених у них робіт. Суд виснував, що сам факт підписання актів виконаних робіт не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, якщо інші належні та допустимі докази не підтверджують можливість виконання робіт у зазначені дати, заявленими силами та у відповідних обсягах. З означених підстав, суд констатував наявність ознак фіктивності наданих позивачем актів виконаних робіт, позаяк матеріалами справи спростовується факт та обсяги виконання робіт, що в них вказані.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від 16.06.2026 у справі № 911/583/26, ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Скаржник, зокрема, вказує, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що день виконання робіт обов`язково повинен співпадати з днем заїзду працівника на територію зони відчуження; помилково ототожнив питання дотримання контрольно-пропускного режиму зони відчуження з питаннями підтвердження фактів виконання робіт; порушив презумпцію правомірності правочину; перебрав на себе функції відповідача у справі і фактично сформулював власні заперечення проти позовних вимог; не врахував в якості доказів лісорубні квитки; не керувався стандартом вірогідності доказів, що в підсумку привело до досягнення неправильних висновків по суті даного спору.

Також скаржник наголошує на тому, що підтвердження реальності господарських операцій не може залежати від коректності ведення Державним агентством України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ) реєстрів перепусток та в`їздів на територію зони відчуження; суд першої інстанції констатував ознаки фіктивності актів виконаних робіт без наявності будь-яких набравших законної сили рішень контролюючого органу, рішень суду в цивільній/господарській справі про визнання правочину недійсним та без вироку суду в кримінальному провадженні; факт наявності досудового розслідування у кримінальному провадженні, в силу норм матеріального та процесуального права, взагалі не має жодної доказової сили при розгляді даного позову, а відтак протиправно взятий судом до уваги; відповідач прийняв виконані роботи без жодних зауважень.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" на рішення Господарського суду Київської області від 16.06.2026 у справі № 911/583/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 08.09.2026 о 10:20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 задоволено заяву ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи. Клопотання учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, вказуючи, що позивач оскаржує рішення суду без підстав, передбачених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права, при цьому посилається на перевагу одних доказів, які ним наведені, та вважає їх більш вагомими перед іншими, оцінку яким надано судом; судом першої інстанції, з урахуванням оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, у відповідності до ст. 86 ГПК України прийнято законне рішення, яке ґрунтується на належній, допустимій, достовірній оцінці кожного доказу окремо, а також на оцінених судом взаємопов`язаних доказах.

04.09.2026 позивач подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про витребування доказів, в якому просить суд:

1. Витребувати у Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ідентифікаційний код: 40108616) належним чином завірені копії щоденників приймання деревини від заготівлі за 2025 рік, які були вилучені у ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" під час обшуку 02.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2026 у справі № 759/3659/26;

2. Зобов`язати уповноважену особу Головного управління Національної поліції в Київській області надати письмовий дозвіл в порядку статті 222 Кримінального процесуального кодексу України на розголошення відомостей досудового розслідування, а саме на долучення в якості доказів до матеріалів судової справи № 911/583/26 витребуваних інформації та матеріалів.

Іншим клопотанням про витребування доказів від 04.09.2026, позивач просить Північний апеляційний господарський суд витребувати у ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" (07270, Київська область, місто Чорнобиль, вулиця Леніна, 148, ідентифікаційний код: 40247540):

1. Належним чином завірені копії документів, на підставі яких ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" була відображена в бухгалтерському обліку деревина, заготовлена в 2025 році відповідно до наступних лісорубних квитків: 20250422-000315 від 30.04.2025; 20250219-000077 від 17.03.2025; 20250324-000452 від 02.04.2025; 20250324-000426 від 27.03.2025; 20250127-000165 від 17.03.2025; 20250423-000059 від 30.04.2025; 20250526-000426 від 28.05.2025; 20250422-000252 від 23.04.2025; 20250320-000155 від 02.04.2025; 20250320-000215 від 21.03.2025; 20250415-000405 від 22.04.2025; 20250805-000127 від 12.08.2025; 20250324-000470 від 02.04.2025; 20250422-000293 від 30.04.2025; 20250318-000404 від 20.03.2025;

2. Інформацію про те, на яку суму ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" задекларовано податковий кредит за операціями по придбанню послуг/робіт у ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 44279874, ІПН платника ПДВ 442798723061) в період з березня 2025 року по день надання цієї інформації на вимогу ухвали суду?

3. Належним чином завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість за період із березня 2025 року по день їх надання на вимогу ухвали суду.

07.09.2026 позивач подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів, в якому просить суд долучити до матеріалів справи № 911/583/26 лист Головного управління Національної поліції в Київській області № 228095 -2026 від 07.09.2026 "Про розгляд адвокатського запиту".

Явка представників учасників справи. Розгляд клопотань учасників справи

У судовому засіданні 08.09.2026 взяли участь представник позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) та представник відповідача (в залі суду).

У судовому засіданні розглянуто вищезазначені клопотання ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" про витребування доказів та про долучення доказів.

Розглянувши зазначені клопотання, заслухавши представників сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для їхнього задоволення з огляду на таке.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 1-3 ст. 80 ГПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).

Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (див. постанову від 08.12.2022 у справі № 990/102/22).

Верховний Суд у постанові від 01.07.2021 у справі № 46/603 визнав незаконним прийняття доказів в апеляційній інстанції, оскільки такі дії допускаються у "виняткових випадках", якщо учасник доказав неможливість їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Верховний Суд наголосив на вже існуючій правовій позиції відносно того, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на позивача).

Отже, колегія суддів зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинне містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Вказане стосується і клопотань про витребування доказів, за наслідком розгляду яких суд буде зобов`язаний досліджувати нові докази, які не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Враховуючи те, що скаржником до суду апеляційної інстанції було подано новий доказ, а саме лист Головного управління Національної поліції в Київській області № 228095-2026 від 07.09.2026 "Про розгляд адвокатського запиту", який не був предметом дослідження суду першої інстанції, не наведено виняткових обставин неможливості його подання до суду першої інстанції, як і не наведено поважних причин на обґрунтування неможливості вчасно подати клопотання про витребування доказів та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на подання такого доказу, суд апеляційної інстанції в силу ч. 8 ст. 80 ГПК України та ст. 269 ГПК України відмовляє у прийнятті вказаного доказу та, з тих же підстав, у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів.

У судовому засіданні представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 26.12.2024 між ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" (Замовник) та ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" (Виконавець) укладено договір № 01/05-В про надання послуг (Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався на власний ризик, власними силами і силами найманих працівників, засобами та матеріалами надати послуги відповідно до коду ДК 021:2015-77210000-5 Лісозаготівельні послуги (послуги із заготівлі деревини) за завданням Замовника, а Замовник згідно з умовами Договору - прийняти і оплатити такі послуги.

Предметом договору було надання лісозаготівельних послуг (послуг із заготівлі деревини) обсягом 20 000 куб. метрів, до складу яких входили підготовчі та допоміжні роботи на лісосіці, лісосічні роботи, а також трелювання деревини сортиментами із сортуванням та штабелюванням (п. 1.1-1.2 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 31.03.2025 сторони внесли зміни до Договору та погодили, що розрахунок за надані послуги здійснюється за фактично надані послуги протягом 15-ти календарних днів з дня підписання акта прийому-передачі наданих послуг.

Як зазначив позивач, на виконання умов Договору ним були надані послуги, що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі наданих послуг №№ 01/05-В-001 - 01/05-В-023, складеними у період з 18.06.2025 по 29.08.2025, на загальну суму 2 541 127,20 грн.

За доводами позивача, відповідач прийняв надані послуги, однак у встановлені Договором строки їх не оплатив, у зв`язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 2 541 127,20 грн.

Крім того, позивач зазначив, що наявність заборгованості підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 29.08.2025.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав про неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині оплати наданих Виконавцем послуг на суму 2 541 127,20 грн, розмір яких підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг, реєстрами наданих послуг, актами звірки та іншими письмовими доказами. Також позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 42 247,53 грн та 3 % річних у розмірі 34 427,59 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що відповідно до пункту 2.3 Договору Виконавець мав право розпочинати надання послуг виключно після отримання письмової заявки Замовника; інформація щодо направлення ним позивачу письмових заявок на виконання лісозаготівельних послуг у матеріалах справи відсутня, а тому позивач не міг розпочати виконання робіт, передбачених Договором.

Також відповідач звернув увагу на акти прийому-передачі наданих послуг №№ 01/05-В-017 - 01/05-В-023, за якими, за твердженням позивача, були надані послуги на загальну суму 640 020,60 грн та які були підписані сторонами із використанням електронних підписів та електронної печатки через сервіс "Вчасно" 01.09.2025. Однак наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 29.08.2025 № 189-25-ОС, генерального директора ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" Онищенка М.В. було звільнено з посади 29.08.2025. На думку відповідача, підписання зазначених актів 01.09.2025 після звільнення керівника ставить під сумнів їх дійсність та може свідчити про підроблення документів.

З аналогічних підстав відповідач поставив під сумнів достовірність акта звірки взаєморозрахунків станом на 29.08.2025, на який посилається позивач, зазначивши, що він був підписаний раніше, ніж акти прийому-передачі послуг №№ 01/05-В-017 - 01/05-В-023 були підписані в електронній формі.

Крім того, відповідач послався на наявність кримінального провадження № 12025110000000579, яке здійснюється слідчим управлінням ГУНП в Київській області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України. За твердженням відповідача, в межах зазначеного кримінального провадження перевіряються обставини укладення та виконання договорів між ДСП "ПІВНІЧНА ПУЩА" та ТОВ "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС", у тому числі договору № 01/05-В від 26.12.2024, а також встановлюються обставини можливого зловживання службовим становищем колишнім генеральним директором підприємства та можливого привласнення чи розтрати коштів підприємства при укладенні договорів із позивачем. Також відповідач послався на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13.02.2026, відповідно до якої в межах кримінального провадження були вилучені, зокрема, оригінали документів щодо взаємовідносин сторін за спірним договором.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання в їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, оскільки відповідно до статей 11, 509 ЦК України саме договір є підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Таким чином, під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів щодо надання послуг/виконання робіт до предмета доказування, серед іншого, входить не лише встановлення обставин щодо обсягу, якості та вартості послуг (робіт), що є предметом відповідного договору, строків їх надання (виконання) та порядку прийняття, а й аналіз у сукупності інших обставин та доказів, які можуть свідчити про реальне надання/ненадання послуг (виконання/невиконання робіт).

Визначаючи наявність/відсутність підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) робіт у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт), суд повинен виходити з доведення/недоведення сторонами факту реального надання послуг (виконання робіт). Адже непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки замовника, який таким чином намагається уникнути оплати цих послуг (робіт), оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), що має на меті настання узгодження сторонами обсягу та якості робіт та встановлення терміну відліку виникнення зобов`язання з оплати. Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг (виконаних робіт) не може бути підставою, яка звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги (виконані роботи).

Подібну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом у справі № 910/5352/21.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, від 12.01.2021 у справі № 910/3726/20.

Перевіряючи доводи скаржника щодо надання відповідачу послуг у загальному розмірі 2 541 127,20 грн, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в п. 1.2 Договору погодили склад, види та обсяг послуг, що надаються за цим Договором, а саме: підготовчі роботи та допоміжні роботи на лісосіці; лісосічні роботи; трелювання деревини сортиментами з сортуванням та штабелюванням.

Відповідно до п. 2.1 Договору місце надання послуг - зона відчуження та зона безумовного (обов`язкового) відселення, Київська область.

Колегія суддів зауважує, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Суд першої інстанції, дослідивши та зіставивши вказані в реєстрах наданих послуг, які долучені до актів приймання-передачі наданих послуг, дати виконання робіт із наданою Державним агентством України з управління зоною відчуження інформацією щодо оформлення перепусток працівникам позивача, встановив, що значна частина дат, зазначених у реєстрах як дати фактичного виконання робіт, не знаходять свого підтвердження у відомостях щодо оформлення перепусток особам, яких позивач визначив як безпосередніх виконавців робіт.

Натомість у випадку співпадіння дати рубки та перепустки суд першої інстанції виснував, що позбавлений можливості визначити реальні обсяги рубок в означені дати, позаяк одна особа без залучення спеціальної або мобільної техніки не здатна самостійно здійснити визначений у відповідні дати обсяг рубок.

Колегія суддів зауважує, що скаржник, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не спростував висновків суду першої інстанції щодо відсутності доказів ввезення на режимну територію зони відчуження спеціальної лісорубної техніки.

Судова колегія також відхиляє за неспроможністю аргументи скаржника щодо некоректності ведення ДАЗВ реєстрів перепусток та в`їздів на територію зони відчуження з огляду на недоведеність таких доводів, зокрема позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій, зокрема технологічних карт, журналів виконання робіт, нарядів, табелів обліку робочого часу, документів щодо передачі лісосік у розробку, використання власної техніки чи інших первинних документів, які б підтверджували фактичне виконання ним спірних робіт.

У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи скаржника щодо періоду виконання робіт та перебування працівників позивача на території зони відчуження в інший період часу, ніж визначений у перепустці.

Судом першої інстанції також встановлено та скаржником в апеляційній скарзі не спростовано відсутність доказів щодо забезпечення працівників позивача проживанням, харчуванням та оформлення перепусток через підприємство, яке здійснює відповідне забезпечення осіб, що перебувають у зоні відчуження, чи інших належних доказів організації перебування необхідної кількості працівників позивача в зоні відчуження.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції в якості доказів лісорубних квитків з огляду на те, що форма лісорубного квитка, яку затверджено наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 21.07.2023 № 520, визначає постійного лісокористувача або власника лісів та не передбачає зазначення виконавця рубки. Отже, лісорубний квиток не може бути належним доказом надання позивачем послуг.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам законодавства.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем не доведено реальність надання послуг.

З огляду на зазначене, з урахуванням положень ст. 73, 74, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Натомість доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують, підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ТРАНС СЕРВІС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.06.2026 у справі № 911/583/26 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 29.09.2026.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко