Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №911/1406/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа № 911/1406/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

без виклику сторін,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича

на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2026

та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2026

у справі № 911/1406/25 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП Мейк"

до Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП Мейк" (далі - позивач; ТОВ "ТОП Мейк"; Товариство) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича (далі - відповідач; ФОП Ліпаєв Ю.В.; Підприємець; апелянт; скаржник) про стягнення 47 556,00 грн заборгованості за непоставлений товар.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в грудні 2024 року між позивачем та відповідачем був укладений усний договір поставки, на виконання якого позивач здійснив передоплату в сумі 47 556,00 грн за товар згідно з виставленим відповідачем рахунком, однак відповідач обумовлений товар позивачу не поставив та передоплату в сумі 47 556,00 грн не повернув.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2026 позовні вимоги ТОВ "ТОП Мейк" до ФОП Ліпаєва Ю.В. про стягнення 47 556,00 грн попередньої оплати задоволено. Стягнуто з ФОП Ліпаєва Ю.В. на користь ТОВ "ТОП Мейк" 47 556 (сорок сім тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн попередньої оплати та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) 40 грн витрат по сплаті судового збору.

За висновками місцевого господарського суду, враховуючи, що з моменту отримання відповідачем передоплати в сумі 47 556,00 грн минув значний час, протягом якого відповідач, який одержав суму попередньої оплати товару, товар позивачу так і не передав та відповідну претензію позивача від 03.03.2025 не задовольнив, таке є свідченням порушення відповідачем-продавцем виконання обов`язку з передання товару позивачу-покупцю у встановлений строк, у зв`язку з чим позивач-покупець на підставі частини 2 ст.693 Цивільного кодексу України має право вимагати повернення відповідачем-продавцем передоплати в сумі 47 556,00 грн. Отже, суд І-ої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог про стягнення 47 556,00 грн передоплати за товар.

Також додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2026 заяву ТОВ "ТОП Мейк" від 20.01.2026 про ухвалення додаткового рішення та стягнення 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/1406/25 задоволено частково. Стягнуто з ФОП Ліпаєва Ю.В. на користь ТОВ "ТОП Мейк" 10 000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Як зазначено судом першої інстанції, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 20 000,00 грн, з огляду на цілі їх відшкодування за рахунок відповідача, підлягають обмеженню розміром 10 000,00 грн, зокрема виходячи з критеріїв розумності та неминучості.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ФОП Ліпаєв Ю.В. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2026 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скасувати додаткове рішення у справі № 911/1406/25 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване основне рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що укладений в грудні 2024 року між позивачем та відповідачем договір, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог у цій справі, був не договором поставки, як стверджує позивач у позові, а був договором на виконання монтажних робіт електричного обладнання на об`єкті позивача. При цьому, відповідач акцентує, що наявність рахунку на електрообладнання не доводить існування самостійного договору поставки. Натомість після оплати відповідач закупив матеріали, прибув на об`єкт, приступив до виконання робіт, здійснював монтажні дії, що є типовою моделлю виконання договору підряду. Втім, суд першої інстанції обмежився лише кваліфікацією правочину як договору поставки, не дослідивши реальний зміст правовідносин сторін. Так, відповідач наголошує, що мета договору полягала не в продажі товару, а в створенні результату робіт. Тоді як місцевий господарський суд фактично зазначив, що немає кошторису - немає підряду.

Також скаржник вказує, що 30.12.2024 на об`єкті позивача розпочалась пожежа, внаслідок якої було знищено внутрішнє оздоблення приміщення, був пошкоджений належний відповідачу автомобіль, а також був знищений інструмент та придбані відповідачем матеріали, включаючи використані відповідачем для монтажу матеріали та невикористану частину, яка знаходилась всередині приміщення. Відповідача визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12024111040001494 за фактом пожежі на вказаному об`єкті позивача. Крім того, відповідно до висновку від 02.01.2025 № 45 причиною виникнення пожежі було вказано порушення Товариством вимог правил пожежної безпеки.

В частині оскарження додаткового рішення апелянтом зазначається про надходження до Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1406/25, якою Товариство просило стягнути з Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Ю.В. 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 06.01.2025. Повний текст додаткового рішення складено та підписано 13.05.2026.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026, апеляційна скарга відповідача в справі № 911/1406/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Ю.В. на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2026 у справі № 911/1406/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 10.07.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 до електронних кабінетів сторін.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Згідно тверджень Товариства, між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, істотні умови якого: вид товару, його кількість та ціна погоджені сторонами у наданому рахунку на оплату, який погоджений позивачем здійсненням оплати за платіжною інструкцією № 1068 від 24.12.2024 за електрообладнання на підставі рахунку на оплату СФ-12/0024 від 23 грудня 2024 року, в результаті чого виникли правовідносини з поставки товару, у яких відповідач, який надав позивачеві рахунок на оплату СФ-12/0024 від 23 грудня 2024 року, бере участь як продавець, а позивач, який оплатив зазначений рахунок відповідно до платіжної інструкції № 1068 від 24.12.2024, бере участь як покупець, який вчинив конклюдентну дію з оплати запропонованого відповідачем товару.

На думку позивача, зважаючи на фактичні обставини справи місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку, що виконання відповідачем окремих електромонтажних робіт не виключає існування між сторонами самостійного договору поставки електрообладнання, а відтак доводи відповідача не спростовують його обов`язку передати оплачений товар позивачу.

Товариство вважає, що у цьому випадку жодного первинного документа, що підтверджував би факт передачі електрообладнання від відповідача позивачеві, складено не було, а така відсутність є не випадковою, а наслідком того, що господарська операція - передача товару - фактично не відбулась. Таким чином, позивач обґрунтовано заперечує достовірність і правдивість інформації, викладеної у відзиві ФОП Ліпаєва Ю.В., та наголошує на відсутності будь-якого належного документального підтвердження господарської операції, а саме передачі ТОВ «ТОП Мейк» товару (електрообладнання) з боку Підприємця.

В частині оскарження додаткового рішення позивач підкреслює, що зі змісту апеляційної скарги не вбачається жодного аргументу, який би свідчив про незаконність чи необґрунтованість додаткового рішення, не зазначено, які саме норми матеріального або процесуального права були, на думку апелянта, неправильно застосовані чи порушені судом першої інстанції, не спростовано встановлених судом фактичних обставин, а також не обґрунтовано, у чому саме полягає помилковість висновків суду першої інстанції у відповідних межах.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП Мейк" є юридичною особою, видами діяльності якої, є, зокрема, діяльність посередників у торгівлі товарами, виробництво дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, виробництво устаткування, оброблення металів та металевих виробів (коди КВЕД 46.19, 28.12, 16.23, 25.61 та ін.). Директоркою Товариства є Ткаченко О.О. Зазначені обставини підтверджуються Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.10.2024 стосовно Товариства.

Приблизно в жовтні-листопаді 2024 року Товариство розпочало процес релокації своїх виробничих потужностей, які знаходились в м. Києві, до іншого приміщення, а саме в нежитлову будівлю за адресою: с. Гостомель, вул. Південна, 1-В. Станом на жовтень 2024 року вказана нежитлова будівля в с. Гостомелі не була облаштована під виробничі потреби Товариства, зокрема електромережа цієї будівлі потребувала переобладнання під виробничі потреби Товариства. Зазначені обставини релокації в жовтні-листопаді 2024 року виробничих потужностей Товариства з м. Києва в с. Гостомель та необхідності переобладнання електромережі на новій локації за адресою:

АДРЕСА_1 ) актом про пожежу від 30.12.2024, в якому директорка Товариства Ткаченко Олена Олексіївна надала пояснення про те, що будівля в с. Гостомель почала використовуватись з жовтня 2024 року і електромережа почала ремонтуватись всередині приміщення під переобладнання;

2) показаннями працівника Товариства ОСОБА_1 , який у заяві свідка від 21.05.2025 зазначив, що в грудні 2024 року закінчився строк дії договору про користування Товариством нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 та у зв`язку із необхідністю облаштування приміщень за новою адресою - АДРЕСА_3 , Товариство залучило електрика Ліпаєва Ю.В. для огляду електропроводки нового приміщення в АДРЕСА_3 ;

3) показаннями працівника Товариства ОСОБА_3 у заяві свідка від 21.05.2025, який повідомив, що у зв`язку з тим, що Товариство придбало приміщення в с. Гостомелі, по вул. Південній, 1-В, він як працівник Товариства у періоді з 18.11.2024 по 09.12.2024 займався маркуванням майна Товариства з метою подальшого перевезення цього майна з приміщень, розміщених в м. Києві по пр-ту Берестейському, 65, до приміщення за адресою: с. Гостомель, вул. .Південна, 1-В.

Фізична особа-підприємець Ліпаєв Ю.В. є суб`єктом господарської діяльності - платником єдиного податку. Видами господарської діяльності відповідача є, зокрема, електромонтажні роботи (код КВЕД 43.21) та роздрібна торгівля (коди КВЕД 47.91 та 47.99), що підтверджується Витягом з реєстру платників єдиного податку від 01.04.2019 щодо Підприємця.

23.12.2024 ФОП Ліпаєв Ю.В. виставив Товариству рахунок № СФ-12/0024 на оплату товару на загальну суму 47 556,00 грн (в тексті - рахунок на оплату товару).

Постачальником у вказаному рахунку на оплату товару від 23.12.2024 вказано Підприємця. Покупцем - Товариство. Товаром, який підлягав оплаті позивачем відповідачу за вказаним рахунком, є електрообладнання (вимикачі, розетки, наконечники, кабелі та інше електрообладнання - всього 25 номенклатурних позицій товару) на загальну суму 47 556,00 грн.

Товариство повністю оплатило Підприємцю вказаний рахунок на оплату товару (електрообладнання) на загальну суму 47 556,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією Товариства від 24.12.2024 № 1068 на суму 47556,00 грн з призначенням платежу "За електрообладнання згідно рахунку № 12/0024 від 23.12.2024 Без ПДВ".

Сторони не заперечують обставини того, що Підприємець виставив Товариству вказаний рахунок від 23.12.2024 на оплату товару (електрообладнання) на загальну суму 47556,00 грн і що позивач повністю оплатив його відповідачу.

Переважно весь товар (електрообладнання), який був перелічений у виставленому Підприємцем Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 (який містив 25 номенклатурних позицій на загальну суму 47 556,00 грн), ФОП Ліпаєв Ю.В. протягом 23-27 грудня 2024 року замовив та купив у свого постачальника - ФОП Сучка О.П. Наведене підтверджується:

1) виставленим постачальником Сучком О.П. рахунком-фактурою на оплату від 23.12.2024 № 2683 за електрообладнання на загальну суму 35 279,78 грн;

2) платіжною інструкцією Підприємця від 27.12.2024 про оплату постачальнику Сучку О.П. коштів в сумі 35279,78 грн згідно з рахунком-фактурою від 23.12.2024 № 2683;

3) наявною у Підприємця видатковою накладною від 27.12.2024 № 27240, яка складена постачальником Сучком О.П. (всього у цій видатковій накладній перелічено 24 номенклатурні позиції товару на загальну суму 35 279,78 грн із урахуванням знижки Підприємцю від цього постачальника в сумі 5 743,22 грн).

Перелічені у складеній постачальником Сучком О.П. для Підприємця видатковій накладній від 27.12.2024 номенклатурні позиції товару (всього 24 номенклатурні позиції товару) ідентичні тим номенклатурним позиціям товару (електрообладнання), які були перелічені у раніше виставленому ФОП Ліпаєв Ю.В. Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 (який містив 25 номенклатурні позиції товару), за винятком того, що:

- у виставленому Підприємцем Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 наявна також номенклатурна позиція № 5 "Автоматичний вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA", яка відсутня у складеній постачальником Сучком О.П. видатковій накладній від 27.12.2024. Тобто виставлений відповідачем позивачу рахунок на оплату товару від 23.12.2024 з 25 номенклатурними позиціями товару містив на 1 номенклатурну позицію більше (а саме - "Автоматичний вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA"), ніж обсяг товару, який був придбаний відповідачем у постачальника Сучка О.П. за видатковою накладною від 27.12.2024 із 24 номенклатурними позиціями;

- кількість товару за номенклатурною позицією "гофротруба" у виставленому ФОП Ліпаєв Ю.В. Товариству рахунку на оплату товару від 23.12.2024 (номенклатурна позиція № 15) вказана в обсязі 250 метрів погонних, а у видатковій накладній постачальника Сучка О.П. від 27.12.2024 № 27240 кількість гофротруби (номенклатурна позиція № 14) вказана в обсязі 150 метрів погонних. Тобто у виставленому відповідачем позивачу рахунку на оплату товару від 23.12.2024 кількість товару за номенклатурною позицією "гофротруба" є на 100 погонних метрів більшою, ніж обсяг цієї ж номенклатурної позиції товару, придбаного відповідачем у постачальника Сучка О.П. за видатковою накладною від 27.12.2024 (150 погонних метрів).

Після внесення Товариством ФОП Ліпаєву Ю.В. передоплати за електрообладнання згідно з рахунком на оплату товару від 23.12.2024 на загальну суму 47 556,00 грн та придбання Підприємцем переважно усього цього електрообладнання у постачальника Сучка О.П. за видатковою накладною від 27.12.2024 на загальну суму 35 279,78 грн (за винятком номенклатурної позиції "Автоматичний вимикач Eaton PL6-C25/3N 4P 25A C 6kA" та на 100 погонних метрів гофротруби менше, ніж зазначалось у рахунку відповідача на оплату товару від 23.12.2024), Підприємець двічі, для виконання електромонтажних робіт, прибував у приміщення Товариства за адресою: с. Гостомель, вул. Південна, 1-В (надалі - об`єкт позивача), а саме 27.12.2024 та 30.12.2024.

Сторони спору не заперечують, що після оплати позивачем (Товариством) відповідачу (Підприємцю) рахунку на оплату товару від 23.12.2024 на загальну суму 47 556,00 грн відповідач двічі був на об`єкті позивача, а саме 27.12.2024 та 30.12.2024.

Однак, Товариство стверджує, що відповідач хоч і прибув на об`єкт позивача 27.12.2024 та 30.12.2024, але при цьому не мав з собою електрообладнання, яке було попередньо замовлене та оплачене позивачем відповідачу в кількості 25 номенклатурних позицій на загальну суму 47 556,00 грн.

В свою чергу, ФОП Ліпаєв Ю.В. вказував, що він 27.12.2024 та 30.12.2024 прибував на об`єкт позивача разом із замовленим та оплаченим позивачем відповідачу електрообладнанням, яке відповідач привіз на своєму автомобілі, однак 30.12.2024 на об`єкті позивача відбулась пожежа, яка, за твердженням відповідача, знищила інструмент відповідача та матеріали (електрообладнання), яке відповідач частково вже використав під час виконання електромонтажних робіт, а також знищила невикористану частину цих матеріалів (електрообладнання), яка, за твердженням відповідача, знаходилась на об`єкті позивача у визначеному працівником позивача ОСОБА_1 місці.

30.12.2024 орієнтовно о 14:03 на об`єкті позивача за адресою: с. Гостомель, вул. Південна, 1-В, під час перебування на цьому об`єкті як самого Підприємця-відповідача, так і працівників Товариства-позивача, сталась пожежа, внаслідок якої був травмований та госпіталізований працівник позивача. Були знищені фронтальний навантажувач кранного типу, обробні станки по дереву та каменю, палети, матеріальні цінності, покрівля будівлі, а також був пошкоджений належний відповідачу легковий автомобіль "Ford Kuga". Факт виникнення 30.12.2024 на об`єкті позивача пожежі сторонами не заперечується та підтверджується, зокрема, актом про пожежу від 30.12.2024 та висновком про причини виникнення пожежі від 02.10.2024 № 45.

У висновку про причини виникнення пожежі від 02.10.2024 № 45, що сталась 30.12.2024 у нежитловій будівлі ТОВ "ТОП МЕЙК" за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гостомель, вул. Південна, 1-В, в пункті 17 "Можливі (ймовірні) причини виникнення пожежі" та пункті 18 "Причина виникнення пожежі" цього висновку точна причина виникнення пожежі не вказана та зазначено, що, зважаючи на обставини виникнення цієї пожежі, є підстави вважати, що причинною виникнення пожежі є одна із трьох причин (версій), а саме: 1) занесення стороннього джерела запалювання з метою вчинення підпалу; 2) порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації електропобутових приладів; 3) аварійний режим роботи електромережі.

У січні 2025 року ФОП Ліпаєв Ю.В. звернувся до Ірпінського міського суду з позовом до Товариства про стягнення матеріального збитку та моральної шкоди, заподіяних Підприємцю внаслідок пожежі на підприємстві Товариства (справа № 367/843/25 Ірпінського міського суду).

В березні 2025 року Товариство звернулось до Підприємця із претензією від 03.03.2025, в якій зазначало, що між ними раніше була досягнута домовленість щодо поставки електрообладнання на суму 47 556,00 грн та виконання електромонтажних робіт на суму 26 169,00 грн, однак Підприємець в порушення цієї домовленості не здійснив поставку оплаченого Товариством товару (електрообладнання в кількості 25 номенклатурних позицій) на загальну суму 47 556,00 грн, у зв`язку з чим Товариство у вказаній претензії від 03.03.2025 заявило до Підприємця вимогу про повернення передоплати за товар сумі 47 556,00 грн.

В березні 2025 року ФОП Ліпаєв Ю.В. надав Товариству відповідь від 21.03.2025 на вказану претензію від 03.03.2025, у якій Підприємець послався на те, що електрообладнання, яке мало бути ним поставлене Товариству, знаходилось на об`єкті позивача на момент виникнення там 30.12.2024 пожежі та було знищено під час цієї пожежі, яка, за твердженням Підприємця, виникла через дії (або бездіяльність) самого Товариства, зокрема, у вигляді експлуатації електромереж та електроприладів з порушенням правил пожежної безпеки та залишення електроприладів під напругою без нагляду. Також у своїй відповіді від 21.03.2025 Підприємець повідомив Товариство, що Підприємець вже звернувся до суду з позовом до Товариства про відшкодування збитків, заподіяних Підприємцю внаслідок пожежі на підприємстві Товариства (справа № 367/843/25 Ірпінського міського суду).

Звертаючись в квітні 2025 року до Господарського суду Київської області з цим позовом до відповідача про стягнення 47 556,00 грн передоплати за товар, позивач наголошував, що він в грудні 2024 року на виконання укладеного сторонами договору поставки здійснив передоплату відповідачу за товар в сумі 47 556,00 грн, однак відповідач обумовлений товар не поставив, передоплату не повернув.

Відповідач у поданому в травні 2205 року до Господарського суду Київської області суду відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив посилався на те, що укладений в грудні 2024 року між сторонами договір був не договором поставки електрообладнання, як стверджував позивач, а договором підряду щодо виконання електромонтажних робіт, а пожежа, яка виникла на об`єкті позивача 30.12.2024 і відповідальним за яку, за твердженням відповідача, є позивач, знищила матеріали (електрообладнання), що зробило подальше виконання робіт неможливим.

Подібні за змістом доводи та заперечення наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається таке.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи з правової природи укладеного між сторонами в грудні 2024 року договору щодо електрообладнання вартістю 47 556,00 грн, між позивачем як покупцем та відповідачем як постачальником був укладений в спрощений спосіб договір поставки електрообладнання на загальну суму 47556,00 грн, який за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025)) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вже зазначалось, факт укладення сторонами в спрощений спосіб в грудні 2024 року договору поставки електрообладнання на суму 47 556,00 грн підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- виставленим відповідачем позивачу рахунком від 23.12.2024 № СФ-12/0024 на оплату електрообладнання на загальну суму 47 556,00 грн за електрообладнання (25 номенклатурних позицій товару), постачальником у якому (рахунку на оплату) вказано відповідача, покупцем - позивача, товаром, який підлягав оплаті позивачем відповідачу за вказаним рахунком, є електрообладнання (вимикачі, розетки, наконечники, кабелі та інше електрообладнання - всього 25 номенклатурних позицій) на загальну суму 47556,00 грн;

- фактом повної оплати позивачем відповідачу вказаного рахунку на оплату від 23.12.2024 № СФ-12/0024 згідно з платіжною інструкцією від 24.12.2024 № 1068 на суму 47 556,00 грн з призначенням платежу "За електрообладнання згідно рахунку №12/0024 від 23.12.2024 Без ПДВ";

- претензії позивача щодо нездійснення поставки товару визначеного у рахунку на оплату СФ-12/0024 від 23 грудня 2024 року та вимог про повернення сплачених 24.12.2024 ТОВ «ТОП Мейк» грошових коштів у розмірі 47 556,00;

- відповіддю відповідача від 21.03.2025 на претензію позивача від 03.03.2025, у якій відповідач визнавав свій обов`язок з поставки позивачу електрообладнання на суму 47 556,00 грн, однак при цьому посилався на обставину знищення усього відповідного електрообладнання, яке мало бути поставлене, під час пожежі в приміщенні позивача.

Колегія суддів акцентує, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (туті і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин в грудні 2024 року) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18).

Відповідно до обставин цього спору відповідач товар за видатковою накладною чи іншим первинним документом позивачу не передавав, тобто господарської операції з прийому-передачі товару від відповідача позивачу за кількістю та якістю між сторонами не було.

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Судова колегія враховує, що належних та достатніх, в силу ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказів на підтвердження обставин реального передання відповідачем позивачу товару (електрообладнання) на суму 47 556,00 грн матеріали справи не містять.

Зазначені аналогічні висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що відповідач, отримавши від позивача передоплату за поставку електрообладнання в сумі 47 556,00 грн, зобов`язання з поставки позивачу вказаного електрообладнання не виконав, електрообладнання позивачу не передав, доказів відсутності вини відповідача у невиконанні вказаного зобов`язання не надав, а тому позовних вимог позивача не спростував.

Зважаючи на вказане, судова колегія висновується про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд 1-ої інстанції.

У свою чергу, з огляду на зазначені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо неправильної правової кваліфікації правочину як договору поставки та реального змісту правовідносин його сторін за таким правочином, у межах яких і було пред`явлено до стягнення заборгованість за відповідним позовом, - колегією суддів оцінюються критично.

Щодо наявного кримінального провадження № 12024111040001494 за фактом пожежі на об`єкті позивача, а також висновку від 02.01.2025 № 45, то судовою колегією вказується, що сторони спору не заперечують обставину того, що 30.12.2024 орієнтовно о 14:03 на об`єкті позивача за адресою: с. Гостомель, вул. Південна, 1-В під час перебування на цьому об`єкті як самого відповідача, так і працівників позивача, сталась пожежа. Обидві сторони - позивач і відповідач - визнані потерпілими у кримінальному провадженні № 12024111040001494 за фактом пожежі на вказаному об`єкті позивача. Факт виникнення 30.12.2024 на об`єкті позивача пожежі підтверджується також актом про пожежу від 30.12.2024 та висновком про причини виникнення пожежі від 02.10.2024 № 45, копії яких долучені до справи № 911/1406/25 відповідачем.

Поряд із цим, обвинувального вироку суду в кримінальному провадженні № 12024111040001494 від 30.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 КК України, що набрав законної сили, не прийнято.

Водночас, відповідач не позбавлений можливості доводити відповідні стверджувані обставини (знищення належного відповідачу електрообладнання внаслідок пожежі та особу, відповідальну за пожежу) як у межах кримінального провадження № 12024111040001494 в якості потерпілого, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування шкоди до особи, відповідальної за заподіяння такої шкоди у вигляді знищення належного ФОП Ліпаєва Ю.В. електрообладнання.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного основного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Щодо оскарження додаткового рішення

Відповідно до ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема: у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Як вже вказувалось апеляційним господарським судом, апелянтом в апеляційній скарзі, окрім зазначення загальної інформації про надходження до Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП Мейк» заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1406/25, якою Товариство просило стягнути з Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Ю.В. 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання правової допомоги від 06.01.2025, а також про складення та підписання повного тексту додаткового рішення, не наведено мотивів для скасування оскаржуваного додаткового рішення.

Втім, з огляду на вимоги прохальної частини апеляційної скарги про скасування додаткового рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2026 у справі № 911/1406/25 в повному обсязі, судовою колегією здійснюється перегляд оскаржуваного рішення повністю та акцентується увага на такому.

Звертаючись в квітні 2025 року до господарського суду з позовом до відповідача, позивач в позовній заяві вказував, що він очікує понести у зв`язку із розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн і що він на момент подання позову не має можливості подати до суду докази понесення цих витрат.

Після ухвалення у цій справі основного рішення, до Господарського суду Київської області від позивача 20.01.2026 через систему "Електронний суд" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання правової допомоги від 06.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.02.2026 заява позивача про ухвалення додаткового рішення прийнята до розгляду та запропоновано відповідачу надати суду письмові пояснення чи заперечення з приводу поданої заяви.

До Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, у яких відповідач зазначав, що заявлений позивачем гонорар у розмірі 20 000 грн доцільно зменшити до розміру 3 000 - 5 000 грн, оскільки він є явно завищеним, не відповідає принципу розумності та становить понад 40% від суми позову.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Колегія суддів вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач до своєї заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надав такі докази:

- копію договору про надання правової допомоги від 06.01.2025, укладеного позивачем із адвокатом Сербіновою А.А.;

- копію додаткової угоди № 3 від 14.04.2025 до договору про надання правової допомоги від 06.01.2025, відповідно до якої позивач-клієнт та адвокат погодили фіксований гонорар в розмірі 15 000,00 грн за надання правової допомоги щодо представництва інтересів позивача в суді першої інстанції у справі про стягнення з відповідача 47 556,00 грн передоплати (за правилами спрощеного позовного провадження). У пункті 5 цієї додаткової угоди №3 від 14.04.2025 строком оплати вартості наданих послуг визначено 3 місяці з дати набрання судовим рішенням законної сили;

- копію додаткової угоди № 4 від 30.06.2025 до договору про надання правової допомоги від 06.01.2025, відповідно до якої позивач-клієнт та адвокат погодили збільшення фіксованого гонорару адвокату у цій справі № 911/1406/25 з первісного розміру 15 000,00 грн до розміру 20 000,00 грн з підстав того, що суд перейшов до розгляду справи із спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження;

- копію рахунку на оплату від 19.01.2026 на суму 20 000,00 грн адвоката Сербінової А.А;

- опис наданих адвокатом Сербіновою А.А. послуг у справі № 911/1406/25, який містить разом 6 позицій правничих послуг в загальній кількості 34 годин з фіксованою їх сукупною вартістю в розмірі 20 000,00 грн, з яких переважна кількість годин надання послуг припадає на першу позицію в описі - підготовка та подання позовної заяви (24 години, період: з 19 по 21 квітня 2025 року).

За ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Так, колегія суддів враховує, що гонорар адвоката позивача у цій справі був погоджений позивачем у фіксованому розмірі, при цьому переважна частина наданих позивачем доказів щодо фіксованого розміру гонорару (договір про надання правової допомоги від 06.01.2025, додаткова угода № 3 від 14.04.2025 та додаткова угода № 4 від 30.06.2025) датовані задовго до стадії судових дебатів у суді першої інстанції, які відбулись тільки 15.01.2026. Тобто переважна частина доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких був фіксований і не прив`язаний до обсягу фактично наданих адвокатом послуг та вчинених ним процесуальній дій, могла бути надана позивачем суду вже під час розгляду справи, а не після ухвалення рішення у ній.

В свою чергу, заява позивача про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтування поважності причин неподання ним цих доказів, які стосуються фіксованого розміру гонорару адвоката, до закінчення судових дебатів у справі. Так, у попередньому розрахунку в позовній заяві позивач повідомляв, що він очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Оскільки під час розгляду справи позивач-клієнт та адвокат вирішили переглянути (збільшити) первісно визначений ними в додатковій угоді № 3 від 14.04.2025 фіксований гонорар в розмірі 15 000,00 грн, про який позивач повідомив у попередньому розрахунку в позовній заяві, до розміру 20 000,00 грн, про що сторони уклали додаткову угоду № 4 від 30.06.2025, - позивач мав змогу на стадії підготовчого провадження у цій справі надати цей доказ - додаткову угоду № 4 від 30.06.2025 на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Однак в підготовчому засіданні 04.09.2025, при з`ясуванні місцевим судом обсягу витрат позивача на професійну правничу допомогу, позивач не повідомив про перегляд (збільшення) фіксованого розміру цих витрат позивача (гонорару адвоката) з розміру 15 000,00 грн до розміру 20 000,00 грн та не надав в якості доказу додаткову угоду № 4 від 30.06.2025 про погодження збільшення розміру гонорару адвоката. Про перегляд (збільшення) фіксованого розміру гонорару адвоката позивач повідомив та надав відповідні докази (додаткову угоду № 4 від 30.06.2025) тільки разом із заявою від 20.01.2026 про ухвалення додаткового рішення.

Отже, переглянувши (збільшивши) розмір фіксованого гонорару адвоката до розміру 20 000,00 грн шляхом укладення додаткової угоди № 4 від 30.06.2025, під час розгляду справи позивач відповідного доказу не надав, чим фактично протягом всього розгляду справи тримав в невідомості протилежну сторону (відповідача) щодо збільшеного розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та способу обчислення таких витрат позивача (погодинний або фіксований розмір чи інший спосіб визначення гонорару адвоката).

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Крім того, як вже вказувалось, з наданої позивачем в якості доказу додаткової угоди № 4 від 30.06.2025 про збільшення гонорару адвоката з первісного розміру 15 000,00 грн, про який позивач зазначив у позовній заяві, до розміру 20 000,00 грн вбачається, що підставою для перегляду позивачем (в бік збільшення) гонорару адвоката позивача став перехід розгляду справи №911/1406/25 із спрощеного до загального позовного провадження відповідно до ухвали суду від 27.06.2025.

В рамках наведеного колегія суддів звертає увагу, що необхідність переходу із спрощеного до загального позовного провадження у цій справі була викликана в тому числі діями самого позивача, адже позивач разом з позовною заявою не подав в якості доказів заяви свідків, але при цьому в позовній заяві позивач вказував, що показання свідків щодо відомих їм обставин, які мають значення для справи, будуть надані позивачем у підготовчому судовому засіданні у даній справі. Тобто позивач при підготовці позовної заяви та погодженні фіксованого розміру гонорару адвоката позивача в сумі 15 000,00 грн вже допускав, що ця справа може бути розглянута за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, під час якого позивач мав намір подати в якості доказів свідчення свідків.

Зважаючи на ціну позову в цій справі (47 556,00 грн), суд першої інстанції прийняв позовну заяву до розгляду спочатку за правилами спрощеного позовного провадження. Лише після відкриття судом спрощеного позовного провадження позивач до своєї відповіді від 23.05.2025 на відзив долучив в якості доказів заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Тому, зважаючи на характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, про що постановив відповідну ухвалу від 27.06.2025.

Така необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження виникла в тому числі і внаслідок того, що позивач заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подав не разом з позовною заявою, а лише після відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, що відповідно до частини 9 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України на той момент (розгляд справи за правилами спрощеного провадження) виключало можливість виклику цих свідків судом для їх допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасників справи. В той час як перехід судом до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження надавав учасникам справи рівні можливості, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, клопотати перед судом в тому числі і про виклик тих чи інших свідків та здійснювати інші процесуальні права на стадії підготовчого провадження.

Таким чином, судовою колегією акцентується, що спочатку суд 1-ої інтенції вирішив розглянути цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою перейшов до її розгляду за правилами загального позовного провадження. Відповідно, вказаний факт хоч і міг призвести до збільшення обсягу правничої допомоги адвоката позивача у цій справі, однак він сам по собі не є достатнім для висновку про неминучість збільшення фіксованого гонорару адвоката від первісного розміру (15 000,00 грн) до збільшеного розміру (20 000,00 грн) додатковою угодою № 4 від 30.06.2025.

Отже, позивачем не доведено неминучість цих витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, що становить різницю між збільшеним (20 000,00 грн) та первісно погодженим (15 000,00 грн) фіксованим розміром гонорару адвоката позивача у справі.

Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними. Крім цього, вищенаведені доводи правомірно обґрунтовують висновки місцевого господарського суду про доцільність вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача виходячи з первісно погодженого позивачем із адвокатом розміру цих витрат (15 000,00 грн), який був зафіксований в додатковій угоді № 3 від 14.04.2025 та про який в позовній заяві повідомляв позивач в попередньому розрахунку.

В рамках оцінки визначеного обсягу правничої допомоги судова колегія зазначає, що хоча гонорар адвоката позивача у цій справі є фіксованим, однак зазначена позивачем в обґрунтування розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу кількість годин надання адвокатом послуг з підготовки та подання позовної заяви (24 години) має ознаки завищеної в аспекті того, що спір у цій справі виник із договору поставки, укладеного в спрощений спосіб, ціна позову не була значною, обсяг наданих адвокатом позивача до позовної заяви доказів також не був суттєвим. Ця обставина вказує на те, що заявлений позивачем обсяг правничої допомоги в кількості 24 годин (що відповідає 3 робочим дням на один позов) на підготовку однієї позовної заяви є завищеним.

Також частина правової позиції позивача у цій справі, який повністю заперечував обставини досягнення між сторонами домовленості на виконання електромонтажних робіт, не мала впливу на прийняття рішення у цій справі на користь позивача, а тому відповідні витрати позивача на правничу допомогу адвоката в цій частині не є, на переконання колегії суддів, неминучими для цілей їх розподілу за рахунок протилежної сторони.

Тим самим, судова колегія висновується про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про часткове погодження з доводами відповідача про наявність підстав для зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу для цілей їх розподілу, які позивачем заявлені в розмірі 20 000,00 грн.

В свою чергу, вмотивованими є висновки місцевого господарського суду про відхилення доводів відповідача про наявність підстав для зменшення цих витрат до розміру 5 000,00 грн, оскільки такий запропонований відповідачем їх розмір є явно заниженим. Зокрема, у відзиві на позов відповідач розмір своїх витрат на професійну правничу допомогу у цій справі попередньо оцінив в розмірі 15 000,00 грн, що є втричі більше, ніж оцінка відповідачем аналогічних витрат позивача у цій справі, а тому таке вказує на суперечливість позиції відповідача в питанні справедливого розміру таких витрат.

Отже, колегією суддів зазначається, що в цьому випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: складність справи; характер спірних правовідносин; реальність витрат на професійну правничу допомогу в контексті їхньої дійсності та необхідності; розумності розміру.

За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту (наявні у матеріалах справи), суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, виконаних адвокатом та понесених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про співмірність, розумність та необхідність судових витрат у цій справі з урахуванням предмета спору, складності відповідної роботи, що є підставою для часткового задоволення заяви та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 10 000 грн (з заявлених 20 000 грн).

При цьому, з огляду на зазначене, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції про недоведення відповідачем підстав для зменшення до 5 000 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Порід із цим, з урахуванням наведеного, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, викладені апелянтом в апеляційній скарзі вимоги про наявність підстав для скасування оскаржуваного додаткового рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що в цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване основне рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2026 у справі № 911/1406/25 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (ФОП Ліпаєва Ю.В.).

Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2026 у справі № 911/1406/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2026 у справі № 911/1406/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фізичну особу-підприємця Ліпаєва Юрія Вікторовича.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак