Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №916/3203/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3203/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюк І.Г.

суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

секретар судового засідання: Чеголя Є.О.

за участю:

ПП «Рентсервіс-МСЛ» - адвокат Голуб А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025

у справі: №916/3203/25

за позовом: Приватного підприємства «Рентсервіс-МСЛ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ»

про стягнення 3 244 550,45 грн

суддя суду першої інстанції – Д`яченко Т.Г.

місце винесення рішення: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29.

повний текст рішення складено і підписано 19.11.2025.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року Приватне підприємство «Рентсервіс-МСЛ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ», в якій з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 3 244 550,45 грн, яка складається з:

- 2 086 240,00 грн сплати суборендної плати;

- 10 924,55 грн 3% річних;

- 112 889,90 грн пені;

- 258 624 грн штрафу у розмірі 30% за прострочення сплати суборенди за червень 2025;

- 258 624 грн штрафу у розмірі 30% за прострочення сплати суборенди за липень 2025;

- 258 624 грн штрафу у розмірі 30% за прострочення сплати суборенди за серпень 2025;

- 258 624 грн штрафу у розмірі 30% за прострочення сплати суборенди за вересень 2025;

В обґрунтування позову зазначив, що 31.08.2023 між Приватним підприємством «Рентсервіс-МСЛ» (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортстріт» (Суборендар) укладено договір суборенди № 31/08, відповідно до якого Суборендар прийняв у тимчасове оплачуване користування частину нежитлової будівлі літ. «В» площею 4490,00 кв.м за адресою: Одеська область, Біляївський район, Усатівська с/рада, Ленінградське шосе, 27, якою Орендар користується на підставі договору оренди від 30.08.2023 № 30/08.

Договором передбачено обов`язок Суборендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати суборендну плату та інші платежі, розмір якої встановлено у сумі 862 080,00 грн на місяць з ПДВ із внесенням попередньої оплати до 25 числа місяця, що передує оплачуваному, а також відповідальність у вигляді пені та штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми. 01.09.2023 сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкта суборенди, а додатковими угодами строк суборенди продовжено до 31.01.2026.

Позивач зазначив, що з травня 2025 року відповідач почав порушувати умови договору щодо оплати, у зв`язку з чим заявлено вимогу про стягнення 3 244 550,45 грн, що складається із заборгованості зі сплати суборендної плати у сумі 2 086 240,00 грн, 3 % річних у розмірі 10 924,55 грн, пені у сумі 112 889,90 грн та штрафів у розмірі 30 % від прострочених платежів за червень–вересень 2025 року по 258 624,00 грн за кожен місяць.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3203/25 позовну заяву задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» на користь Приватного підприємства «Рентсервіс-МСЛ» заборгованість у сумі 3 244 548,11 грн, яка складається з: зі сплати суборендної плати у розмірі 2 086 240,00 грн, 3% річних у розмірі 10 924,55 грн, неустойки (пені) у розмірі 112 887,90 грн (зменшено на 2 грн), штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання за червень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за липень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за серпень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за вересень 2025 року у розмірі 258 624 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 934,57 грн. В іншій частині позову – відмовлено.

Суд дійшов висновку, що Договір суборенди №31/08 від 31.08.2023 між Приватним підприємством «Рентсервіс-МСЛ» та ТОВ «КОМФОРТСТРІТ» є правомірним, недійсність такого правочину не встановлена, а відповідачем не надано доказів, які б спростовували факт його дії або визнання недійсним.

Встановлено, що розмір суборендної плати за один місяць становить 862?080,00 грн, яка має сплачуватися щомісячно попередньою оплатою, не пізніше 25 числа місяця, що передує оплаті. За червень 2025 року відповідач сплатив заборгованість частково 16– 17.06.2025 р., внаслідок чого борг за цей місяць відсутній, за липень 2025 року у зв`язку з частковою сплатою 14.07.2025 р. залишилась заборгованість у розмірі 362?080,00 грн, а за серпень та вересень 2025 року борг становить по 862?080,00 грн за кожен місяць.

Суд встановив факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, що підтверджується наявними доказами, не спростованими допустимими доказами відповідача. Позивачем було нараховано 3?% річних на прострочену заборгованість за період липень–вересень 2025 року, а також пеню та штрафи відповідно до п. 9.2 та 9.2.1 договору за прострочення понад 15 календарних днів. Суд вважає нарахування 3?% річних в розмірі 10?924,55 грн правомірним, а суму пені після перерахунку становить вірною 112?887,56 грн.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ», в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3203/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що матеріалами справи підтверджено сплату ним заборгованості за червень 2025 року у сумі 200 000,00 грн платіжним дорученням від 16.06.2025 та 662 080,00 грн платіжним дорученням від 17.06.2025, а за липень 2025 року частково сплачено борг у розмірі 500 000,00 грн. 14.07.2025, у зв`язку з чим заборгованість за червень відсутня, а за липень становить 362 080,00 грн., що підтверджує часткове виконання зобов`язання.

Водночас нарахування суборендної плати за серпень–вересень 2025 року Відповідач не визнає, оскільки фактичне користування об`єктом припинено з 01.08.2025, ключі передані, що підтверджується актом приймання-передачі та повідомленням про припинення користування.

Звертає увагу, що після прийняття заяви Позивача про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції залишив без розгляду надані ним документи та докази щодо спірних періодів. Це обмежило його право на доведення обставин і порушило принцип змагальності сторін, оскільки обставини, на які посилається Позивач як підставу своїх вимог, були фактично визнані судом без належного доведення.

Скаржник також підкреслює, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження справи, хоча підстави для цього були обґрунтовані. У цьому випадку існує прямий зв`язок зі справою №916/4008/25 (позов про розірвання договору суборенди та визнання зобов`язань припиненими), де вирішується питання припинення зобов`язання зі сплати суборендної плати з 01.08.2025, тобто саме за ті періоди, що стали складовою збільшених позовних вимог.

Щодо розміру неустойки, відповідач посилається на ч.3 ст.551 ЦК України, за якою суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує збитки або за наявності інших істотних обставин. Апелянт вважає, що нарахування штрафів та пені за серпень–вересень 2025 року є непропорційним, оскільки ці періоди є предметом спору та фактичне користування об`єктом припинено. Нарахування підвищених штрафних санкцій та 3% річних у максимальному обсязі набуває карального характеру і не відповідає принципам справедливості, пропорційності та розумності.

Враховуючи наведене, Відповідач просить апеляційний суд, у разі погодження з висновками суду першої інстанції щодо наявності боргу за періоди, визнані допустимими, застосувати принципи розумності та пропорційності при визначенні розміру штрафних санкцій (неустойки/пені, штрафу), зменшити їх до обсягу, який відповідає фактичним порушенням та частковим сплатам, а також забезпечити рівність процесуальних можливостей сторін і справедливий розгляд усіх спірних періодів.

Разом з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку для подання доказів по справі та долучення до матеріалів справи докази, що додаються до апеляційної скарги (лист повідомлення про розірвання договору, акт приймання-передачі, опис вкладення до конверту).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні.

Зокрема, спростовуючи доводи апеляційної скарги про обов`язок суду зупинити провадження у справі до вирішення справи №916/4008/25, позивач зазначає, що подане відповідачем клопотання не містило належного обґрунтування об`єктивної неможливості розгляду цієї справи. При цьому сам відповідач у справі №916/4008/25 просив розірвати договір суборенди, що свідчить про визнання ним існування договірних правовідносин між сторонами, а отже підстав для зупинення провадження не було.

Щодо доводів апелянта про безпідставну відмову суду першої інстанції у приєднанні доказів, позивач зазначає, що відповідач подав лист від 01.08.2025 лише разом із клопотанням від 03.11.2025, не пояснивши причин несвоєчасного подання та не заявивши клопотання про поновлення строку відповідно до вимог ст. 80 та ст. 119 ГПК України. Крім того, поданий документ не стосується предмета доказування у справі, оскільки лише свідчить про намір відповідача припинити договір, але не підтверджує факту його припинення. Позивач також вважає безпідставними посилання відповідача на порушення принципу змагальності, оскільки суд першої інстанції неодноразово надавав йому строки для подання пояснень та заперечень.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування пені, позивач зазначає, що відповідно до умов договору та положень цивільного і господарського законодавства у разі несвоєчасної сплати суборендної плати нараховується неустойка у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати позивачем правомірно нараховано пеню за відповідні періоди на загальну суму 112 887,56 грн.

Крім того, на спростування доводів апелянта щодо необхідності зменшення штрафних санкцій позивач зазначає, що умовами договору передбачено штраф у розмірі 30 % від суми простроченого платежу у разі прострочення понад 15 днів, а відповідач систематично порушував строки оплати суборендної плати за червень–вересень 2025 року. При цьому відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б свідчили про явну неспівмірність штрафних санкцій, тому підстав для їх зменшення немає, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Процесуальний рух справи.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Ярош А.І., судді Богатир К.В., Поліщук Л.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.01.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМФОРТСТРІТ” на рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3203/25.

Призначено справу №916/3203/25 до розгляду на 23.03.2026 о 14:30.

17.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМФОРТСТРІТ” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 (про залишення скарги на дії (бездіяльність) приватного виконавця без задоволення) по справі №916/3203/25.

Розпорядженням керівника апарату суду від 17.03.2026, №12 по справі №916/3203/25 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з участю головуючого судді Ярош А.І. у підготовці НШСУ.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Філінюк І.Г., судді Богатир К.В., Поліщук Л.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 прийнято справу № 916/3203/25 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Філінюка І.Г., судді Богатир К.В., Поліщук Л.В.

Призначено розгляд справи № 916/3203/25 до розгляду на 04.05.2026 о 14:00 год.

04.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою та погіршенням стану здоров`я.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» – задоволено. Відкладено розгляд справи №916/3203/25 на 09.06.2026 о 14:00 годині.

08.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла ухвала Верховного Суду від 03.06.2026 у справі №916/3203/25, якою витребувано матеріали справи № 916/3203/25 з Господарського суду Одеської області / Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 зупинено апеляційне провадження у справі № 916/3203/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 до повернення з Верховного Суду матеріалів справи № 916/3203/25.

24.07.2026 матеріали справи № 916/2286/18 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебування колегії суддів у відпустці з липня по вересень 2026 року, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 провадження у справі № 916/3203/25 поновлено. Розгляд апеляційної скарги призначено до розгляду на 28.09.2026 о 13:30 год.

Колегія суддів враховує, що судове засідання 28.09.2026 було призначено на 13:30 год. Станом на час початку судового засідання сигнал «Повітряна тривоги» не оголошено.

Представник ПП «Рентсервіс-МСЛ» - адвокат Голуб А.С., своєчасно прибув до засідання суду та прийняв в ньому участь.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» в судове засідання 28.09.2026 не з`явився.

Стосовно клопотання відповідача про приєднання на стадії апеляційного провадження до матеріалів справи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, судова колегія зазначає таке.

Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена учасником справи та належним чином обґрунтована. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).

Разом із тим надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України.

Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №873/228/23, від 05.07.2023 у справі №910/19369/15, від 18.07.2023 у справі №914/3143/21, від 11.05.2023 у справі №910/17285/21.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20).

Отже, у розумінні наведених процесуальних норм саме суд апеляційної інстанції має оцінити винятковість випадку прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Судова колегія наголошує, що нові докази, які додані відповідачем разом з апеляційною скаргою, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без належного посилання на неможливість подання останніх до суду першої інстанції в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості подання цих доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.

З огляду на викладене, судова колегія не приймає до розгляду вищенаведені докази, як такі, що подані до суду апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Фактичні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.08.2023 року між Приватним підприємством «Рентсервіс-МСЛ», як Орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортстріт», як Суборендарем, укладено договір суборенди № 31/08, відповідно до умов якого Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове оплачуване користування частину нежитлової будівлі літ. «В» площею 4490,00 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Біляївський район, Усатівська с/рада, Ленінградське шосе, 27, якою Орендар користується на підставі договору оренди від 30.08.2023 року № 30/08.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар зобов`язаний, зокрема, належним чином виконувати всі умови даного Договору; своєчасно і в повному обсязі приймати Суборендну плату за користування Об`єктом суборенди та інші платежі, передбачені Договором.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що Орендар має право отримувати від Суборендаря щомісячно Суборендну плату та інші платежі у відповідності з умовами даного Договору; вимагати від Суборендаря дотримання й виконання умов даного Договору.

Згідно з п. 2.3 Договору Суборендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати Суборендну плату, комунальні та інші платежі, передбачені даним Договором – у відповідності з умовами даного Договору.

Строк Суборенди – з 01 вересня 2023 року та до 30 листопада 2024 року включно (п. 3.2 Договору).

Відповідно до підп. 5.3.1 Договору, Орендар до 20 (двадцятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє Суборендареві рахунок на оплату Суборендної плати. Оригінали рахунків за Суборендну плату передаються представнику Суборендаря, який знаходитиметься в Об`єкті суборенди, під розписку та є підставою для оплати. Орендар має право направити рахунок рекомендаційним листом зі зворотнім повідомленням за місцезнаходженням Суборендаря. Невиконання Орендарем зобов`язання щодо виставлення рахунку не звільняє Суборендаря від зобов`язання сплатити Суборендну плату в порядку, строки і розмірі, що визначені умовами даного Договору.

Пунктом 5.3.2 Договору передбачено, що розмір Суборендної плати за один календарний місяць суборенди починаючи з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2024 року включно нараховується в гривнах в розмірі 862 080,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Згідно з п. 5.4 Договору, якщо інше не передбачено даним Договором, Суборендна плата сплачується Суборендарем щомісяця, попередньою оплатою, не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.

Відповідно до п. 9.1 Договору, за невиконання (не належне виконання) зобов`язань по даному Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства і даним Договором.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати Суборендної плати або компенсації витрат на комунальні послуги Суборендар сплачує Орендарю штрафну неустойку у формі пені в розмірі Подвійної облікової ставки НБУ прострочених платежів за кожен день прострочки.

Згідно з п. 9.2.1 Договору, крім зазначеного вище у п. 9.2 цього Договору, до Суборендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань: 9.2.1.1 якщо період прострочення перевищує 15 календарних днів, то Суборендар зобов`язаний сплатити Орендарю неустойку у формі штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання.

01.09.2023 року сторонами підписано акт прийому-передачі в суборендне користування об`єкта суборенди та 30.11.2024 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору суборенди від 31.08.2023 року № 31/08, де строк суборенди – з 01.09.2023 року по 31.05.2025 року включно.

29.04.2025 року між сторонами укладено Додаткову угоду до договору суборенди від 31.08.2023 року № 31/08, відповідно до якої сторони домовились внести зміни до п. 3.2 Договору суборенди від 31.08.2023 року № 31/08 та викласти його в наступній редакції: “ 3.2 Строк суборенди – з 01 вересня 2023 року до 31 січня 2026 року включно” та “ 5.3.2 Розмір Суборендної плати за один календарний місяць суборенди починаючи з 01 вересня 2023 року по 31 січня 2026 року включно нараховується в гривнах в розмірі 862 080,00 грн (вісімсот шістдесят дві тисячі вісімдесят гривень нуль копійок), в т.ч. ПДВ 20%”, інші положення Договору залишились без змін.

Позивач зазначив, що з травня 2025 року відповідач почав порушувати умови договору щодо оплати, у зв`язку з чим заявлено вимогу (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення 3 244 550,45 грн, що складається із заборгованості зі сплати суборендної плати у сумі 2 086 240,00 грн, 3 % річних у розмірі 10 924,55 грн, пені у сумі 112 889,90 грн та штрафів у розмірі 30 % від прострочених платежів за червень–вересень 2025 року по 258 624,00 грн за кожен місяць.

Задовольняючи позовні вимоги частково (зменшивши розмір пені на 2,00 грн) місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості позову.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із суборендної плати у загальному розмірі 3 244 548,11 грн, що складається зі сплати суборендної плати у розмірі 2 086 240,00 грн, 3% річних у розмірі 10 924,55 грн, неустойки (пені) у розмірі 112 887,90 грн, штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання за червень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за липень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за серпень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за вересень 2025 року у розмірі 258 624 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Вказане узгоджується із положеннями ст. 11 Цивільного Кодексу України, згідно з якою підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, які унормовуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Положеннями ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Правовідносини між Приватним підприємством «Рентсервіс-МСЛ», як Орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортстріт», як Суборендарем, виникли на підставі укладеного між ними договору суборенди № 31/08.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Колегія суддів враховує, що у спірному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Підписавши договір суборенди, відповідач надав свою згоду на оплату усіх зазначених у них платежів, зокрема суборендної плати.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Отже, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Судова колегія зазначає, що визначених законом підстав недійсності (нікчемності) договору суборенди під час розгляду справи не встановлено і на відповідні обставини скаржник не посилається в апеляційній скарзі, а тому такий договір є чинним та в силу ст.204 ЦК України його умови є обов`язковими для сторін такого правочину.

Пунктом 5.3.2 Договору передбачено, що розмір суборендної плати за один календарний місяць суборенди нараховується в розмірі 862 080,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Згідно з п. 5.4 Договору суборендна плата сплачується Суборендарем щомісяця, попередньою оплатою, не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, за червень 2025 відповідачем було сплачено заборгованість 16.06.2025 у розмірі 200 000,00 грн та 17.06.2025 у розмірі 662 080,00 грн.

Отже, станом на момент розгляду справи борг за червень 2025 відсутній, позивачем не заявлялось про стягнення основного боргу за вказаний період.

За липень 2025 року ТОВ «Комфортстріт» внесено суборендну плату у розмірі 500 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 %, відповідно до платіжної інструкції від 14.07.2025 року № 164358.

Отже, заборгованість зі сплати суборендної плати за липень становить 362 080,00 грн.

За серпень 2025 та вересень 2025 відповідачем суборендна плата здійснена не була.

Таким чином, заборгованість зі сплати суборендної плати за серпень-вересень становить 1 724 160 грн (862080,00 грн + 862080,00 грн).

Загальний розмір заборгованості складає 2 086 240,00грн, з яких 362 080,00 грн борг за липень, а також 1 724 160 грн борг за серпень-вересень.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлення факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу зі сплати суборендної плати у розмірі 2 086 240,00грн (362080,00+862080,00+862080) є правомірними та підлягають задоволенню.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних за прострочену заборгованість, яка виникла за період липень 2025р. по вересень 2025р., а саме на суму боргу 862080,00 грн. за період з 26.06.2025р. по 13.07.2025р., та позивачем враховано часткову сплату відповідача, яка була здійснена ним 14.07.2025р. у розмірі 500000,00 грн., та на суму боргу 362080,00 грн. за період з 14.07.2025р. по 30.09.2025р., а також на суму боргу 862080,00 грн. за серпень 2025р. та вересень 2025р. з 26.07.2025р. по 30.09.2025р. та з 26.08.2025р. по 30.09.2025р. відповідно.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій, а виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних.

Судовою колегією перевірено наведені розрахунки 3% річних у розмірі 10 924,55 грн та встановлено, що відповідні нарахування заявником проведено правильно, а, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Власного та обґрунтованого контррозрахунку 3% річних відповідачем не надано.

Позивачем було здійснено нарахування пені за прострочену заборгованість, яка виникла за період липень 2025р. по вересень 2025р., а саме на суму боргу 862080,00 грн. за період з 26.06.2025р. по 13.07.2025р., та позивачем враховано часткову сплату відповідача, яка була здійснена ним 14.07.2025р. у розмірі 500000,00 грн., та на суму боргу 362080,00 грн. за період з 14.07.2025р. по 30.09.2025р., а також на суму боргу 862080,00 грн. за серпень 2025р. та вересень 2025р. з 26.07.2025р. по 30.09.2025р. та з 26.08.2025р. по 30.09.2025р. відповідно.

Положеннями ст. 611 Цивільного Кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати Суборендної плати або компенсації витрат на комунальні послуги Суборендар сплачує Орендарю штрафну неустойку у формі пені в розмірі Подвійної облікової ставки НБУ прострочених платежів за кожен день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені на суму боргу 862080,00 грн. за період з 26.06.2025р. по 13.07.2025р. у розмірі 13179,20 грн. та на суму боргу 362080,00 грн. за період з 14.07.2025р. по 30.09.2025р. у розмірі 24294,08 грн, суд першої інстанції вважав такі розрахунки вірними.

Поряд з цим, нарахування пені на суму боргу 862080,00 грн. за період з 26.07.2025р. по 30.09.2025р. та на суму боргу 862080,00 грн. за період з 26.08.2025р. по 30.09.2025р. на суму 49057,40 грн. та 26359,20 грн. проведено позивачем частково не вірно, а саме було допущено арифметичні помилки.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок пені за визначений позивачем період прострочення та встановлено, що обґрунтованою сумою пені у спірних правовідносинах за період з 26.07.2025р. по 30.09.2025 становить – 49055,89 грн, за період з 26.08.2025р. по 30.09.2025 сума пені становить – 26358,39 грн.

Отже, загальна сума пені, яка підлягає до стягненню з відповідача становить 112 887,56грн. (13179,20+24294,08+49055,89+26358,39).

Власного та обґрунтованого контррозрахунку пені відповідачем не надано.

Позивачем було здійснено нарахування штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання за червень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за липень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за серпень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за вересень 2025 року у розмірі 258 624 грн.

Згідно з п. 9.2.1 Договору, крім зазначеного вище у п. 9.2 цього Договору, до Суборендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань: 9.2.1.1 якщо період прострочення перевищує 15 календарних днів, то Суборендар зобов`язаний сплатити Орендарю неустойку у формі штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання.

Отже, укладаючи договір, сторонами було передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов`язання зі сплати суборендної плати з боку відповідача, останній повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ прострочених платежів за кожен день прострочки, а також, в разі прострочення виконання зобов`язання понад 15 календарних днів - штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання.

Так, за борг за червень 2025р. у розмірі 862 080,00 грн, відповідно до п. 5.4. Договору, він повинен сплатити не пізніше 25.05.2025, тоді як відповідачем було сплачено борг 16.06.2025 та 17.06.2025.

Тобто відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання понад 15 календарних днів, отже застосування штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за червень 2025 у розмірі 258 624,00 грн є правомірним.

За борг за липень 2025 у розмірі 862 080,00 грн, відповідно до п. 5.4. Договору, відповідач повинен сплатити не пізніше 25.06.2025, тоді як відповідачем було сплачено борг частково 14.07.2025.

Отже, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання понад 15 календарних днів, а тому застосування штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання за липень 2025 у розмірі 258 624,00 грн також є правомірним.

За серпень 2025 суборендну плату у розмірі 862 080,00 грн та за вересень 2025 плату у розмірі 862 080,00грн, відповідно до п. 5.4. Договору, відповідач повинен був сплатити не пізніше 25.07.2025 та 25.08.2025 відповідно, однак відповідачем борг за вказані періоди не сплачено взагалі, а отже допущено прострочення виконання зобов`язання понад 15 календарних днів.

Таким чином, застосування штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за серпень 2025 у розмірі 258 624,00 грн та вересень 2025 у розмірі 258 624,00 грн є правомірним.

Вказані розрахунки апелянтом не оспорюються. Також, жодних контр-розрахунків до матеріалів справи або апеляційної скарги відповідачем не надано, що фактично свідчить про згоду із розрахунками, здійсненими судом першої інстанції у даній справі.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» на користь Приватного підприємства «Рентсервіс-МСЛ» заборгованість у сумі 3 244 548,11 грн, яка складається з: зі сплати суборендної плати у розмірі 2 086 240,00 грн, 3% річних у розмірі 10 924,55 грн, неустойки (пені) у розмірі 112 887,90 грн, штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання за червень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за липень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за серпень 2025 року у розмірі 258 624 грн, штрафу у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов`язання за вересень 2025 року у розмірі 258 624 грн.

Щодо доводів скаржника, що судом протиправно було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадженні у даній справі до розгляду справи №916/4008/25, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із об`єктивних підстав.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, тощо.

Пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про обставини, які мають преюдиціальне значення.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясовувати як пов`язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у п.п.8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

З єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «РЕНТСЕРВІС-МСЛ», в якому просило суд:

1) розірвати договір суборенди № 31/08 від 31.08.2023, укладений між Підприємством та Товариством;

2) визнати припиненими зобов`язання Товариства зі сплати суборендної плати з 01.08.2025.

В обґрунтування позовних вимог Товариство покликається на прийняття ним, як суборендарем, у липні 2025 р. рішення про припинення з відповідачем, як орендарем, відносин суборенди за Договором № 31/08 від 31.08.2023, в той час як відповідач ухиляється від належного оформлення завершення орендних відносин та надалі продовжує нараховувати плату за суборенду, в результаті чого позивач незаконно утримується в статусі суборендаря. Позивач стверджує, що 01.08.2025 направив відповідачу лист, яким повідомив про дострокове розірвання Договору, підтвердив факт звільнення приміщення і передачі ключів, а також запропонував створити комісію для складання акту відповідно до п. 4.7. Договору. До цього листа позивач долучив складений ним акт прийому-передачі приміщення. Вказаний лист, як зауважує позивач, залишений відповідачем без відповіді.

Наразі Господарським судом Одеської області ухвалено рішення від 14.01.2026, яким провадження у справі №916/4008/25 закрито в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» про розірвання Договору суборенди № 31/08 від 31.08.2023, в решті позову відмовлено.

Судова колегія зауважує, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

У клопотанні ТОВ «КОМФОРТСТРІТ» взагалі не міститься обґрунтування у чому саме проявляється об`єктивна неможливість розгляду справи №916/3203/25 до вирішення господарської справи № 916/4008/25.

В свою чергу матеріали справи №916/3203/25 містять усі необхідні документи для встановлення обставин, що мають значення для даної справи та можуть бути в повному обсязі самостійно встановлені судом у даній справі.

Водночас, сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справ господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті даної справи.

А тому, оскільки у даному випадку судом не встановлено неможливості самостійно встановити обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, відсутні підстави для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №916/4008/25, а отже судова колегія не вбачає порушень норм процесуального права з боку суду першої інстанції при відмові у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що разом з клопотанням про зупинення провадження у справі останнім було подано ряд документів, які суд безпідставно не приєднав до матеріалів справи через відсутність клопотання про поновлення строку на їх подання.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 прийнято позовну заяву Приватного підприємства «Рентсервіс-МСЛ» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3203/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду.

03.09.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 задоволено клопотання та продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» строк для надання відзиву на позовну заяву до 18.09.2025 включно.

08.09.2025 до суду відповідачем надано відзив.

15.09.2025 до суду позивачем надано заяву про збільшення позовних вимог.

У судовому засідання 22.09.2025 заява про збільшення позовних вимог прийнята судом до уваги та залучена до матеріалів справи.

01.10.2025 до суду позивачем надано заяву про збільшення позовних вимог.

03.11.2025 до суду відповідачем надано клопотання про зупинення провадження у справі. Разом із клопотанням про зупинення провадження у справі відповідач надав лист від 01.08.2025 року з доказами його направлення на адресу ПП «РЕНТСЕРВІС МСЛ».

У судовому засідання 03.11.2025 клопотання представника відповідача від 03.11.2025 про зупинення провадження у справі залишено судом без задоволення. Решта документів, доданих відповідачем до вказаного клопотання, судом залишено без розгляду, у зв`язку з відсутністю клопотання про поновлення строку на подання додаткових доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 ГПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Згідно ч 4 ст.13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В цьому контексті на перше місце мають виходити дії сторони - особи, яка має намір вчинити певні процесуальні дії. І суд, і інша сторона, і суспільство в цілому очікують, що поінформована особа піклується про свої права і вчиняє дії відповідно до свого волевиявлення. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Отже, нові докази подані з порушенням встановленого судом строку та без клопотання про поновлення пропущеного строку, як це передбачено ст. 119 Господарського процесуального кодексу України. Поважних причин пропуску строку відповідач не навів.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно залишено без розгляду клопотання відповідача про приєднання нового доказу, датованого ще 01.08.2025 року.

На думку скаржника, після прийняття Господарським судом Одеської області заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог було фактично змінено предмет позову.

Статтею 46 ГПК України визначено процесуальні права та обов`язки сторін.

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.

Суд апеляційної інстанції враховує, що заяву позивача про зміну предмета або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами (п. 37 постанови ВС по справі №902/560/20(902/301/21) від 17.02.2023).

При цьому суд зазначає про те, що збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі.

За змістом позовної заяви, як у первинній редакції, так і в останній, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду, позивач просив суд стягнути грошові кошти (протягом розгляду справи змінювався лише розмір стягнення).

Протилежного апеляційним господарським судом не встановлено, оскільки, протягом всього розгляду справи позивачем заявлялась лише вимога про стягнення грошових коштів.

Тому прийнявши до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог суд першої інстанції не здійснив одночасної зміни й предмета й підстав позову, а лише змінився період заборгованості відповідача.

Щодо доводів скаржника, що стягнення пені та підвищених штрафних санкцій набуває карального характеру, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності і не корелює з реальними наслідками порушення, з огляду на здійснені платежі та спірність частини періодів нарахування, слід зазначити, що таке порушення ТОВ «Кофмортстріт» умов Договору носять системний характер, про неможливість виконання власних зобов`язань у визначений строк відповідач не повідомляв, поважності таких причин не наводив ані у позасудовому порядку, ані у відзиві, а така недбала поведінка ТОВ «Комфортстріт» призводить до того, що позивач несе фінансові збитки і не може впевнено розраховувати на прибуток від Договору, оскільки його контрагент ігнорує наявність у останнього обов`язків за таким Договором.

Отже, судом першої інстанції встановлено відсутність будь-яких підстав, які б давали змогу говорити про зменшення штрафних санкцій, а відповідач, в свою чергу, не наводить конкретних обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги ТОВ «КОМФОРТСТРІТ» та є підставою для залишення останньої без задоволення.

В даному випадку, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим, колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновку, викладеного місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, а доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі «Серявін та інші проти України», пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо відмови у забезпеченні позову.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційні скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3203/25.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ» – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 у справі №916/3203/25 – залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТСТРІТ».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.09.2026.

Головуючий суддя Філінюк І.Г.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Поліщук Л.В.