Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №926/1031/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Справа № 926/1031/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак»,

на рішення:Господарського суду Чернівецької області від 18.06.2026 (суддя Миронюк С.О., повний текст рішення складено 29.06.2026),

та на додаткове рішення:Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2026 (суддя Миронюк С.О.)

у справі:№ 926/1031/26,

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна», м. Київ,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак», м. Чернівці,

про:стягнення заборгованості в сумі 478 482, 33 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Чекалов Андрій Володимирович – представник,

від відповідача – не з`явився.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Далгакиран Компресор Україна" (надалі – позивач) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» (надалі - відповідач, апелянт) про стягнення заборгованості за договором від 04.06.2024 оренди обладнання № ОР/2024-063 (надалі - договір) в розмірі 478 482, 33 грн, з яких: 2 997, 00 грн - основна заборгованість, 464, 74 грн - 3% річних, 3 824,82 грн - інфляційні втрати, 4 095, 77 грн – пеня, 467 100, 00 – неустойка.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди обладнання від 04.06.2024 № ОР/2024-063 в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення орендованого обладнання.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 18.06.2026 у справі № 926/1031/26 позовні вимоги задоволив повністю.

Крім того, Господарський суд Чернівецької області додатковим рішенням від 02.07.2026 клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволив частково та стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмір 20 000, 00 грн

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не погодився з ухваленими рішеннями місцевого господарського суду, оскаржив їх в апеляційному порядку, оскільки вважає, що такі рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а також зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості, оскільки документи, якими обґрунтовано розмір заявлених вимог, не містять підписів уповноважених осіб відповідача. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не перевірив повноваження генерального директора відповідача на підписання правочинів, з огляду на передбачене статутом обмеження щодо вартості правочинів, які він має право вчиняти без згоди загальних зборів учасників.

Крім того, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними обставини, які, на його думку, не підтверджені належними доказами, та неправомірно врахував документи, подані позивачем на підтвердження заборгованості.

З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Щодо додаткового рішення відповідач зазначає про неспівмірність визначених судом витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, посилаючись, зокрема, на те, що у справі відбулося лише одне судове засідання та позивачем не було подано значного обсягу нових доказів.

Зважаючи на наведене, відповідач просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта та зазначає, що посилання відповідача на відсутність у генерального директора повноважень на підписання договору оренди є безпідставними, оскільки статут ТзОВ «Лілак», положення якого встановлюють відповідне обмеження, до матеріалів справи не подавався. Відтак, на думку позивача, зазначена обставина не підтверджена належними та допустимими доказами, а подання статуту на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості його подання до суду першої інстанції суперечило б вимогам частини третьої статті 269 ГПК України.

Водночас позивач зазначає, що навіть у разі існування відповідного обмеження повноважень генерального директора, воно не може бути протиставлене позивачу як третій особі без доведення його обізнаності про таке обмеження. Крім того, позивач посилається на подальше схвалення відповідачем укладеного правочину, що, на його думку, підтверджується прийняттям орендованого обладнання, підписанням актів наданих послуг, здійсненням 14 платежів за оренду протягом шести місяців та подальшим поверненням обладнання.

Щодо доводів апелянта про відсутність підписів відповідача на первинних документах позивач зазначає, що договір оренди, протоколи погодження істотних умов, акти приймання-передачі обладнання та акти наданих послуг підписані сторонами за допомогою електронних підписів уповноважених осіб. При цьому суд першої інстанції, на думку позивача, надав належну оцінку таким доказам та встановив факт їх підписання обома сторонами відповідно до передбаченої договором форми.

Також позивач звертає увагу на фактичну поведінку відповідача, який протягом тривалого часу користувався орендованим обладнанням, здійснював орендні платежі із зазначенням реквізитів договору та рахунків, а в подальшому повернув обладнання, у зв`язку з чим вважає доводи апеляційної скарги щодо відсутності підписів на первинних документах такими, що не відповідають матеріалам справи.

З огляду на наведене позивач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо оскарження відповідачем додаткового рішення позивач зазначає, що доводи апелянта про невідповідність стягнутих витрат на професійну правничу допомогу критеріям дійсності, необхідності та співмірності є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами. Позивач вказує, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані докази понесення витрат, їх розмір та детальний опис наданих правничих послуг і, врахувавши їх обсяг та характер, частково задовольнив заявлені вимоги, стягнувши 20 000,00 грн. При цьому відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на це позивач вважає додаткове рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 справу № 926/1031/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак», залишено без руху з підстав викладених у цій ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» від 09.07.2026 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.06.2026, призначено розгляд апеляційної скарги на 21.09.20256 та витребувано з Господарського суду Чернівецької області матеріали справи № 926/1031/26

05.08.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 926/1031/26.

У судове засідання 21.09.2026 представник позивача з`явився, заперечив щодо вимог апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

У судове засідання 21.09.2026 представник апелянта не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча був належно повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено місцевим господарським судом, 04.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» (надалі – орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лілак» (надалі - орендар) було укладено договір оренди обладнання № ОР/2024-063.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання (надалі - обладнання), яке є об`єктом власності орендодавця. Орендар використовує отримане за договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень договору.

Найменування обладнання, його комплектність, технічні характеристики (інші особливості в разі необхідності), відновна вартість, ціна та строк оренди по кожній одиниці обладнання, інші умови оренди зазначаються в протоколі погодження істотних умов оренди (надалі - протокол), який є невід`ємною частиною цього договору, та який сторони зобов`язуються підписувати в кожному випадку передачі в оренду обладнання за цим договором (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що для отримання в оренду обладнання за даним договором орендар зобов`язаний у будь-який зручний спосіб здійснити заявку-замовлення (надалі - заявка).

В разі акцепту заявки орендодавцем останній направляє орендарю протокол до цього договору, форма якого надається орендодавцем, згідно заявки та в один із способів вказаних в п.3.2.2. (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.2.1. договору, після погодження орендарем умов протоколу, орендар зобов`язується підписати протокол в один із способів: а) підписати, скріпити паперовий протокол печаткою підприємства орендаря та направити орендодавцю на поштову адресу рекомендованим або цінним листом, або кур`єрською адресною доставкою, або б) підписати, скріпити паперовий протокол печаткою підприємства орендаря та передати особисто уповноваженій особі Орендодавця, або в) підписати протокол накладенням кваліфікованого електронного підпису, згідно п.16.2. договору.

Для відправлення або отримання документів та повідомлень, сторони мають використовувати поштові адреси, адреси електронних скриньок, телефонні номери - лише з переліку, вказаному у розділі 17 договору (п. 3.2.2. договору).

Згідно із п. 3.3 договору в день отримання орендодавцем протоколу підписаного орендарем згідно п.3.2.1. договору, орендодавець виставляє орендарю рахунок на здійснення попередньої оплати орендної плати.

Факт передачі кожної одиниці обладнання засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі згідно наданої орендодавцем форми, який засвідчує дату передачі конкретної одиниці обладнання орендарю та інші умови, які сторони вважають необхідними при підписанні акту приймання-передачі. Передача обладнання в орендне користування орендаря за актом приймання-передачі здійснюється протягом строку, зазначеного в протоколі, за умови перерахування на рахунок орендодавця попередньої оплати орендної плати згідно умов цього договору, на підставі рахунку виставленого орендодавцем, якщо інше не встановлено даним договором та/або відповідним протоколом до нього.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, зазначеного у протоколі до цього договору, за який нараховується орендна плата, відраховується з моменту передачі обладнання за актом приймання-передачі.

Строк оренди кожної одиниці обладнання за цим договором визначається в протоколі до договору ( п. 4.2. договору).

Протоколом від 04.06.2024 № ТОВ093230070202 передбачено, що орендодавець погоджується з дати підписання акту прийому – передачі обладнання, на невизначений строк передати орендарю в тимчасове оплатне користування обладнання згідно із цим протоколом.

Відповідно до п. 15.1 договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін. Договір діє з дати його укладення та до 31.12.2024 р. Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку дії цього договору, а в частині грошових зобов`язань орендаря щодо сплати орендної плати та всіх інших зобов`язань по договору - до повного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до приписів ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається із вищенаведеного, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лілак» (орендар) існували орендні правовідносини на підставі договору оренди майна від 04.06.2024 № ОР/2024-063.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 762 названого Кодексу плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 6.2. договору орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за добу, тиждень або календарний місяць оренди одиниці обладнання, узгодженому у наведеному у відповідному протоколі до договору, з можливістю отримання орендарем за рішенням орендодавця відповідних знижок.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що якщо обладнання за договором було передано в оренду на невизначений строк згідно з п. 4.3. договору, оплата орендної плати здійснюється згідно умов вказаних у відповідному протоколі, але не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним. У разі порушення строку сплати розмір ціни оренди одиниці обладнання за одиницю обчислення строку оренди збільшується в два рази з першого дня такого порушення і до моменту усунення такого порушення, або до моменту фактичного повернення обладнання.

Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем майна згідно з умовами договору оренди майна від 04.06.2024 підтверджується актом приймання-передачі від 04.06.2024 № ТОВ001642. Відповідно до вказаного акту, ТзОВ «Лілак» отримало в оренду обладнання, яке передбачене в протоколі від 04.06.2024 № ТОВ093230070202. Даний акт підписано сторонами без зауважень.

Місцевим господарським судом встановлено, що протоколом від 04.06.2024 № ТОВ093230070202 серед інших істотних умов договору визначено, що ТзОВ «Далгакиран Компресор Україна» передає в оренду на умовах договору від 04.06.2024 № ОР/2024-063 обладнання, а саме: Дизельний генератор С275D5, серійний номер Е15/801008; Щит АВР 800 А та обладнання у вигляді 3 комплектів кабелів 440А; 5х(1х150);15м з інвентарними номерами 03071-03073.

Матеріалами справи підтверджується, що термін дії договору оренди обладнання, вказаний у протоколі продовжувався сторонами в порядку і на умовах п. 4.5. договору, а саме з щомісячним виставленням рахунку на продовження.

В процесі виконання сторонами договору позивач, як орендодавець виставляв відповідачу, як орендарю наступні рахунки:

- від 04.06.2024 № 5773 на суму 2 997, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 07.06.2024 № 5281;

- від 04.06.2024 № 5719 на суму 93 420, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 04.07.2024 № 5242;

- від 26.06.2024 № 7300 на суму 93 420, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 03.08.2024 № 6768;

- від 25.07.2024 № 9508 на суму 93 420, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 02.09.2024 № 7911;

- від 30.08.2024 № 11373 на суму 93 420, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 02.10.2024 № 9137;

- від 02.10.2024 № 12978 на суму 93 420, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 01.11.2024 № 10017;

- від 01.11.2024 № 14084 на суму 93 420, 00 грн, підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 01.12.2024 № 10909.

Судом встановлено, що вказані акти підписані сторонами з дотриманням вимог 16.2. договору.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач систематично порушував визначені строки внесення орендної плати за орендоване обладнання. Зокрема, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань зі сплати орендної плати за орендоване майно за договором, а саме за рахунком від 02.10.2024 № 12978 за період з 02.10.2024 по 01.11.2024 та рахунком від 01.11.2024 № 14084 за період з 01.11.2024 по 01.12.2024, у відповідача утворилася заборгованість, яка станом на 04.12.2024 становила 169 837,00 грн.

Місцевим господарським судом також встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо погашення заборгованості з орендної плати та повернення орендованого обладнання. Водночас відповідач належним чином зазначених вимог не виконав, а 30.12.2024 лише частково погасив заборгованість з орендної плати у розмірі 166 840,00 грн, що підтверджується довідкою від 13.02.2026 № 69-1688-2026, яка долучена до матеріалів справи.

З урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, непогашеною залишилася заборгованість з орендної плати у розмірі 2 997,00 грн.

Разом з тим, відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не перевірив наявність у генерального директора апелянта (відповідача) повноважень на підписання договору оренди від 04.06.2024 № ОР/2024-063, на підставі якого виникла спірна заборгованість. На думку апелянта, повноваження генерального директора на укладення зазначеного правочину були обмежені положеннями п. 6.2.5.2 статуту відповідача, відповідно до якого генеральний директор має право підписувати правочини на суму не більше 100 000 грн на день.

Щодо вказаних доводів апелянта суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів .

Частинами 1, 2 ст. 80 ГПК України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При цьому, відповідачем докази повинні бути подані разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції. Зокрема, ухвала Господарського суду Чернівецької області від 24.03.2026 про відкриття провадження у справі № 926/1031/26 була доставлена до електронного кабінету відповідача 24.03.2026. Водночас відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та доказів на спростування позовних вимог.

Крім того, колегією суддів встановлено, що статут відповідача, на положення якого останній посилається в апеляційній скарзі, у матеріалах справи відсутній та до апеляційної скарги відповідачем не долучений. Відповідно, посилання відповідача на встановлені статутом обмеження повноважень генерального директора на укладення договору оренди належними та допустимими доказами не підтверджені у розумінні статей 76-79 ГПК України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє вказані доводи відповідача та виключає можливість надання їм оцінки.

Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості та права на її стягнення, з огляду на те, що долучені до позовної заяви документи не містять підписів уповноважених осіб відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 16.2. договору передбачено, що вказаний договір оренди, всі додатки до нього та додаткові угоди, які будуть укладені в майбутньому, акти наданих послуг, рахунки, акти приймання-передачі, протоколи, видаткові накладні можуть оформлюватись сторонами у вигляді електронного документу з обов`язковим накладенням електронного підпису (надалі - ЕП) уповноваженого представника сторони (надалі е - Документи). Накладання ЕП, обмін е-Документами, зазначеними в договорі, здійснюється сторонами в сервісах обміну електронними документам «ВЧАСНО» та/або через програмне забезпечення М.Е.Dос, надалі – СОЕД (п. 16.2. договору).

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено колегією суддів, договір оренди обладнання від 04.06.2024 № OP/2024-063, протокол погодження істотних умов договору оренди від 04.06.2024 № TOB093230070202, акт приймання - передачі від 04.06.2024 № ТОВ001642, акти наданих послуг від 07.06.2024 № 5281, від 04.07.2024 № 5242, від 03.08.2024 № 6768, від 02.09.2024 № 7911, від 02.10.2024 № 9137, від 01.11.2024 № 10017, від 01.12.2024 № 10909 оформлені в електронній формі із застосуванням електронних підписів уповноважених осіб, у тому числі відповідача, що відповідає погодженому сторонами порядку оформлення документів, а саме п. 16.2. договору.

Крім того, на спростування вказаних доводів позивач долучив до матеріалів справи електронні копії зазначених документів із електронними підписами обох сторін на CD-R носії, що підтверджує факт їх підписання уповноваженими представниками сторін у погодженому сторонами порядку.

Відтак, доводи відповідача про відсутність підписів уповноважених осіб на документах, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами.

ТзОВ “Лілак” підписуючи договір оренди обладнання від 04.06.2024 та акт приймання-передачі від 04.06.2024 № ТОВ001642, підтвердило факт отримання обладнання та те, що послуги зі сторони ТзОВ "Далгакиран Компресор Україна" (орендодавця) були надані у визначеному договором обсязі. Жодних зауважень та заперечень зі сторони орендаря в процесі оформлення та підписання договору та акта приймання-передачі обладнання не надходило. Даний акт підписано сторонами без зауважень. При цьому колегія суддів зауважує, що відповідач не заперечує факту підписання кваліфікованим електронним підписом договору оренди та акта приймання-передачі обладнання .

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги вищенаведені норми права, умови укладеного сторонами договору оренди обладнання від 04.06.2024 та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає підставним та обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав про задоволення позовної вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми непогашеного основного боргу в розмірі 2 997,00 грн.

За умовами статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 5.1.- 5.5. договору орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди, зазначеного в протоколі до цього договору, або на вимогу орендодавця про повернення обладнання у строк визначений договором, в тому числі у випадку розірвання цього договору.

Договір підлягає достроковому розірванню у випадку якщо орендар не вносить орендну плату у розмірі та в строки, встановлені даним договором та відповідним протоколом до нього (п. 13.1.4. договору).

Якщо орендар не виправить порушення, вказані в підпунктах (13.1.1 - 13.1.4) цього договору протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання повідомлення від орендодавця, яке вимагає виправити ці порушення, то даний договір вважається розірваним на наступний день після спливу триденного строку з моменту відправлення орендодавцем відповідного повідомлення (п. 13.2. договору).

Як встановлено судом, 04.12.2024 позивач направив відповідачу через систему обміну електронними документами (СОЕД) M.E.Doc вимогу № 584 про погашення заборгованості з орендної плати в сумі 169 837 грн до 10.12.2024 та, у разі її несплати, вимогу про повернення орендованого обладнання не пізніше 13.12.2024. Зазначену вимогу відповідач отримав 04.12.2024.

Як вже зазначалось, вимогу щодо погашення заборгованості відповідач виконав частково лише 30.12.2024, водночас обладнання у визначений строк не повернув. У зв`язку з цим позивач 16.12.2024 повторно направив відповідачу вимогу № 606 про повернення орендованого обладнання, яку відповідач отримав цього ж дня через СОЕД M.E.Doc. Крім того, зазначену вимогу було направлено на юридичну адресу відповідача поштовим відправленням, що підтверджується описом вкладення та накладною від 17.12.2024 № 0813900102748.

Проте відповідач повернув орендоване обладнання лише 27.02.2025, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 27.02.2025 № 049/1. При цьому обладнання повернуто без участі уповноваженого представника відповідача та без складання відповідного акта повернення, що не відповідає порядку, встановленому договором.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач допустив прострочення виконання обов`язку з повернення орендованого обладнання, яке тривало з 13.12.2024 до 27.02.2025 та становило 75 днів

Пунктом 9.1.2. договору передбачено, що за несвоєчасне повернення орендарем орендованого обладнання орендодавцю за цим договором, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю неустойку у розмірі подвійної ставки орендної плати, встановленої орендодавцем за добу користування обладнанням згідно відповідного протоколу до цього договору, за кожний день прострочення повернення. У випадку порушення строку повернення обладнання на строк понад 30 (тридцять) календарних днів орендар виплачує орендодавцю штраф в розмірі 100 % відновної вартості обладнання, зазначеної у відповідному протоколі до договору.

Відповідно до приписів статті 785 ЦК України. якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Орендна плата згідно договору оренди обладнання від 04.06.2024 № ОР/2024-063 та протоколу № ТОВ093230070202 складає 3 114,00 грн за добу.

Відтак, позивачем здійснено розрахунок неустойки з урахуванням положень частини другої статті 785 ЦК України та пункту 9.1.2 договору. За 75 днів прострочення повернення орендованого обладнання позивачем визначено до стягнення неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення , що становить 467 100,00 грн, розраховану за формулою: 75 х 3 114,00 грн х 2.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, дійшла висновку, що такий розрахунок є вірним, а отже місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки.

Відповідно до 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що відповідачем допущено порушення зобов`язань щодо внесення орендної плати, а саме:

- за період оренди з 02.10.2024 по 01.11.2024 по рахунку № 12978 від 02.10.2024 на суму 93 420,00 грн., підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 01.11.2024 № 10017;

- за період оренди з 01.11.2024 по 01.12.2024 по рахунку № 14084 від 01.11.2024 на суму 93 420,00 грн., підтвердженням виконання замовлення є акт наданих послуг від 01.12.2024 № 10909.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що якщо обладнання за цим договором було передано в оренду на невизначений строк згідно п. 4.3. договору, оплата орендної плати здійснюється згідно умов вказаних у відповідному протоколі, але не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітнім. У разі порушення строку сплати розмір ціни оренди одиниці обладнання за одиницю обчислення строку оренди збільшується в два рази з першого дня такого порушення і до моменту усунення такого порушення, або до моменту фактичного повернення обладнання.

Апеляційний господарський суд, перевіривши наведені судом першої інстанції розрахунки заборгованості та періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, встановив їх відповідність умовам договору та фактичним обставинам справи. Зокрема, судом першої інстанції правильно враховано здійснені відповідачем часткові оплати та визначено періоди прострочення за кожним актом наданих послуг.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується із висновком місцевого господарського суду, що такий є арифметично правильним та обґрунтованим.

Відповідно до п. 9.1.1. договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов`язань орендаря перед орендодавцем за цим договором, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла під час такого прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Позивач керуючись вказаними положеннями договору здійснив розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 4 095,77 грн.

Колегія суддів перевіривши вказаний розрахунок, погоджується із висновком суду першої інстанції, що такий є арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що виступає способом захисту майнового права кредитора. Вони нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від зупинення виконавчого провадження чи виконання судових рішень: достатнім є сам факт прострочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24.

Тобто, інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальною мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яка має антиінфляційний та компенсаційний характер, а відтак їх одночасне стягнення з пенею не суперечить вимогам законодавства.

Зважаючи на наведене, враховуючи вказані норми права та встановлені у цій справі обставини та оцінивши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Далгакиран Компресор Україна" 478 482,33 грн заборгованості, з яких: 2 997, 00 грн - основної заборгованісті, 464, 74 грн - 3% річних, 3 824,82 грн - інфляційних втрат, 4 095, 77 грн – пені, 467 100, 00 – неустойки.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що апелянт в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, ґрунтуються на припущеннях, а тому не дають підстав для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Щодо оскарження відповідачем додаткового рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2026 у справі № 926/1031/26 в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 5 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 910/2990/24 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Як встановлено судом, 14.01.2026 між адвокатським об`єднанням «Юридичний оберіг» (адвокатське об`єднання) та товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» (клієнт, позивач) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 14/01/26.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову (правничу) допомогу у визначеній п. 1.2. договору справі протягом строку дії цього договору, що передбачає, зокрема, здійснення захисту та представництва інтересів клієнта, як кредитора на етапі досудового врегулювання спору з ТзОВ «Лілак», як позивача у судовому спорі щодо стягнення заборгованості з ТзОВ «Лілак»», як стягувача у виконавчому провадженні щодо примусового виконання судового рішення у справі за позовом клієнта до ТзОВ «Лілак» з усіма правами наданими законодавством кредитору, позивачу, стягувачу; реалізовувати процедуру стягнення з ТзОВ «Лілак» на користь клієнта витрат на професійну правову допомогу адвокатського об`єднання.

Відповідно до п. 2.2 договору в процесі надання правової допомоги клієнту адвокатське об`єднання має право відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» залучити для надання правової допомоги адвоката Чекалова Андрія Володимировича, що діє на підставі свідоцтва про право на надання правової допомоги № 21/1431 від 04.05.2018 року.

Пунктами 4.1. та 4.2 договору, передбачено, що правова допомога надається адвокатським об`єднанням на умовах погодинної оплати з вартістю години у розмірі 3000 грн. За надану правову допомогу по супроводженню справи та представництву інтересів клієнта, що надається Адвокатським об`єднанням за даним договором, в залежності від обсягу необхідних юридичних послуг, який знадобився для досягнення результату під час розгляду справи судом першої інстанції, клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду), виходячи з кількості годин, витрачених на надання правової допомоги клієнту. Мінімальна сума гонору за надання Адвокатським об`єднанням клієнту правової допомоги, обумовленої даним договором, під час розгляду справи судом першої інстанції складає 40 000 грн.

У акті приймання-передачі послуг від 18.06.2026 №1 про надання послуг, зазначено, що адвокатським об`єднанням надано, а позивачем прийнято наступні послуги:

- підготовка претензії від клієнта щодо сплати неустойки в розмірі подвійної ставки орендної плати до ТОВ «Лілак» за період несвоєчасного повернення орендованого обладнання, кількість 2 години, ціна 6 000,00 грн.;

- підготовка та подання позовної заяви до ТОВ «Лілак» до Господарського суду Чернівецької області, кількість 6 годин, ціна 18 000,00 грн.;

- представництво інтересів клієнта в підготовчому судовому засіданні Господарського суду Чернівецької області, що відбулось 21.04.2026 по справі № 926/1031/26, кількість 1 година, ціна 3 000,00 грн.;

- представництво інтересів клієнта в підготовчому судовому засіданні Господарського суду Чернівецької області, що відбулось 19.05.2026 по справі № 926/1031/26, кількість 1 година, ціна 3 000,00 грн.;

- представництво інтересів клієнта в підготовчому судовому засіданні Господарського суду Чернівецької області по суті розгляду справи, що відбулось 18.06.2026 по справі № 926/1031/26, кількість 2 години, ціна 6 000,00 грн.

Отже, адвокатом надано позивачу послуги за договором на суму 36000,00 грн.

Окрім того, в акті від 18.06.2026 сторони зазначили, що з врахуванням п. 4.2. договору щодо мінімальної суми гонорару оплаті клієнтом на користь адвокатського об`єднання підлягають 40 000,00 грн гонорару за представництво інтересів клієнта під час розгляду справи № 926/1031/26 судом першої інстанції.

Обсяг та вартість наданих послуг також підтверджується деталізованим описом (звітом) наданих послуг.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2026 у справі № 926/1031/26 частково задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лілак” витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Місцевий господарський суд, проаналізувавши обсяг та характер наданих позивачу послуг з професійної правничої допомоги, зазначив, що понесені витрати доведені та підтверджені належними і допустимими доказами. Водночас, оцінивши складність спору, обсяг матеріалів справи та наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про їх неспівмірність зі складністю справи та фактично витраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги. Відтак, з урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та пропорційності суд визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню, у сумі 20 000,00 грн, що не є надмірним тягарем для відповідача, як наслідок, підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів, оцінивши встановлені місцевим господарським судом обставини та подані сторонами докази у їх сукупності, погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 20 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, визначених іх дотриманням вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України та із дотриманням принципу розумності та співмірності адвокатських витрат.

Отже, доводи апелянта щодо необхідності скасування рішення в цій частині є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.06.2026 та додаткове рішення від 02.07.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" 09.07.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2026 у справі № 926/1031/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.