Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №372/2309/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2309/26

Провадження 2-1964/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 вересня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Ільїній А.В.,

за участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - орган опіки та піклування виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області, військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, про визначення місця проживання дитини, визнання факту її самостійного утримання матір`ю,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 , свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі батька. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого в них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в подальшому шлюб між ними було розірвано, син фактично залишився проживати з нею, відповідач проживає окремо з новою сім`єю та має інших дітей. Син проживає разом з нею, вона самостійно його забезпечує його та повністю утримує, всі матеріальні витрати на навчання, купівлю одягу, харчування, сплати комунальних послуг за місцем проживання вона несе самостійно. Відповідач жодним чином не бере участі у вихованні та утриманні сина, обґрунтовуючи це тим, що дитина з ним не проживає. В позасудовому порядку вирішити даний спір не вдалося, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

21.04.2026 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі, по справі призначено підготовче судове засідання.

14.07.2026 року винесено ухвалу про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача військову частині НОМЕР_1 , Міністерство оборони України.

17.07.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

31.07.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

31.07.2026 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

31.08.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

11.09.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснив, що позивачка просить визначити місце проживання дитини з нею та визнати факт самостійного утримання дитини матір`ю. Зазначив, що позивачка є військовослужбовцем, що заважає вихованню дитини. Батько дитини ухиляється від виховання сина, має іншу сім`ю і в новій сім`ї має також дітей. Відповідач також є військовослужбовцем. Позивачка самостійно виховує сина, відстрочки від проходження військової служби не має, оскільки і батько і мати є військовослужбовцями. Рішенням виконавчого комітету Української міської ради Обухівського районну Київської області № 438 від 25.08.2026 року затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із матір`ю - ОСОБА_2 .

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином, про поважність причин неявки суду не повідомив. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву, заяв про розгляд справи за його відсутності чи інших процесуальних документів не подав. За таких обставин, з урахуванням положень статей 280-281 ЦПК України та відсутності заперечень представника позивачки проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалення заочного рішення за цих обставин не порушує принципів змагальності та рівності сторін, оскільки відповідачу було забезпечено реальну можливість скористатися своїми процесуальними правами, подати відзив, докази, пояснення та взяти участь у судовому розгляді, однак він такими правами не скористався. При цьому заочний розгляд не звільняє суд від обов`язку повно, всебічно й об`єктивно дослідити надані докази та перевірити обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Представниця третьої особи виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явилась, подала до суду клопотання в якому просила проводити розгляд справи без її участі у зв`язку з великою завантаженістю.

Представник третьої особи Міністерства оборони України подав до суду письмові пояснення щодо позовної заяви, просив проводити розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином. Заяв, клопотань суду не подав.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано рішення Обухівського районного суду Київської області від 19.08.2013 року у справі № 372/3445/13-ц було розірвано, що підтверджується копією рішення.

Від шлюбу у позивачки та відповідача народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Після розірвання шлюбу син сторін ОСОБА_4 залишився проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач проживає окремо з новою сім`єю та має інших дітей в новому шлюбі.

Малолітній (наразі - неповнолітній) ОСОБА_4 навчається за місцем проживання у академічному ліцеї № 1 м. Українка Обухівського району Київської області. Позивач повністю самостійно забезпечує його матеріальне утримання, навчання, виховання та побутові умови, про що свідчать пояснення ОСОБА_6 (класний керівник), ОСОБА_7 (голова батьківського комітету), ОСОБА_8 (репетитор англійської мови) та ОСОБА_9 (матері ОСОБА_2 ).

Всі матеріальні витрати щодо навчання дитини, купівлі одягу, харчування, сплати комунальних послуг за місцем проживання несе позивачка самостійно.

Відповідач жодним чином не бере участі у вихованні та утриманні дитини, обґрунтовуючи це тим, що дитина проживає не з ним.

Врегулювати спір щодо місця проживання дитини в позасудовому порядку не вдалось у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з даним позовом, а процесуальна поведінка відповідача оцінюється як така, що вказує на наявність спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку.

Крім того, позивачка також звернулася до виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області із заявою про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Української міської ради № 438 від 25.08.2026 року затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З висновку про визначення місця проживання вбачається, що спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Української міської ради проведено обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено акт обстеження умов проживання від 13 травня 2026 року № 55.

Під час обстеження встановлено, що за вказаною адресою зареєстровані та проживають мати ОСОБА_2 та її малолітній (наразі - неповнолітній) син. Мати створила належні житлово-побутові умови для проживання, виховання та всебічного розвитку дитини. Для ОСОБА_10 облаштовано окремі кімнати: одну для відпочинку та сну, іншу для навчання. Дитина забезпечена меблями, необхідними речами, одягом відповідно до сезону, засобами для навчання та сучасними технічними пристроями й перебуває на повному матеріальному утриманні матері. Під час проведення обстеження спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї також проведено бесіду з неповнолітнім ОСОБА_4 , який висловив бажання і надалі проживати разом із матір`ю ОСОБА_2 , з якою фактично проживає, відчуває себе комфортно та забезпечений належними умовами для проживання, навчання і розвитку.

Фахівцями Центру надання соціальних послуг Української міської ради проведено оцінку потреб сім`ї. За результатами оцінювання встановлено, що сім`я не перебуває у складних життєвих обставинах, а у дитини відсутні видимі ознаки психологічної травматизації.

Малолітній (наразі - неповнолітній) ОСОБА_4 навчається у 8-В класі Академічного ліцею № 1 Української міської ради Обухівського району Київської області. Відповідно до інформації, наданої класним керівником, питаннями виховання, навчання та розвитку дитини займається виключно мати. ОСОБА_2 постійно підтримує зв`язок із закладом освіти, цікавиться успішністю сина та бере активну участь у його вихованні. Батько - ОСОБА_3 навчанням, успіхами та повсякденним життям сина не цікавиться та участі у його вихованні практично не бере.

Під час вивчення та обговорення обставин зазначеної цивільної справи на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Української міської ради, яке відбулося 21 липня 2026 року, було заслухано пояснення матері, яка підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі, а також враховано письмове повідомлення батька ОСОБА_3 , у якому він повідомив про відсутність заперечень щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Під час розгляду матеріалів справи знайшла своє підтвердження обставина, що неповнолітній ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на утриманні матері - ОСОБА_2 .

Враховуючи викладені обставини, результати обстеження умов проживання дитини, висловлену неповнолітнім ОСОБА_11 думку щодо бажання проживати разом з матір`ю, інформацію закладу освіти, оцінку потреб сім`ї, позиції обох батьків, рекомендації із комісії з питань захисту прав дитини, оформлені протоколом від 21 липня 2026 року № 9, та керуючись статтями 160, 161, 171 і частиною п`ятою статті 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування виконавчий комітет Української міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 .

При наданні правової оцінки суті спірних правовідносин суд приймає до уваги таке.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд виходить із того, що заявлені вимоги про визначення місця проживання дитини та про встановлення факту її самостійного виховання і утримання матір`ю мають єдину фактичну основу та стосуються одного комплексу сімейних правовідносин: фактичного місця проживання дитини, реального розподілу батьківських обов`язків, ступеня участі кожного з батьків у повсякденному житті дитини та необхідності забезпечення її найкращих інтересів.

Позивачка ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера групи цивільно-військового співробітництва штабу. Відповідач також є військовослужбовцем. Сам по собі статус військовослужбовця не створює переваги жодному з батьків у сімейному спорі, однак одночасне проходження військової служби обома батьками об`єктивно посилює потребу дитини у стабільності, передбачуваності та правовій визначеності її сімейного середовища.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтями 141, 150, 155, 157 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, зобов`язані піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, а здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини і не може здійснюватися всупереч її інтересам.

За змістом статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Отже, оцінюючи доводи про самостійне виховання та утримання, суд має встановити не лише формальне місце проживання дитини, а фактичний характер виконання кожним із батьків усього комплексу повсякденних батьківських обов`язків.

Судом установлено, що ОСОБА_4 тривалий час фактично проживає разом із матір`ю. Саме позивачка забезпечує його матеріальні та побутові потреби, навчання, виховання та розвиток. Ці обставини підтверджуються не лише поясненнями позивачки, але й відомостями закладу освіти, поясненнями класного керівника, голови батьківського комітету, репетитора дитини, результатами обстеження умов проживання та оцінки потреб сім`ї.

Натомість доказів систематичної участі відповідача у забезпеченні навчання, повсякденних потреб, матеріальному утриманні чи вихованні сина суду не надано. Інформація закладу освіти свідчить про те, що відповідач навчанням, успішністю та повсякденним життям сина фактично не цікавиться і практичної участі у його вихованні не бере.

Суд не розцінює саму по собі неявку відповідача до суду чи неподання ним відзиву як визнання позову або як самостійний доказ ухилення від батьківських обов`язків. Така процесуальна поведінка оцінюється виключно у сукупності з іншими доказами, які характеризують тривалий фактичний порядок виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

Особливе значення суд надає тому, що під час розгляду питання органом опіки та піклування відповідач був обізнаний із фактичними умовами проживання та виховання сина і письмово повідомив про відсутність заперечень щодо проживання дитини разом із матір`ю.

Відповідно до частини першої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Разом із тим невідчужуваність батьківських обов`язків не перешкоджає суду встановити фактичний характер їх виконання кожним із батьків у спорі між ними, якщо така обставина має юридичне значення та безпосередньо стосується прав і найкращих інтересів дитини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23, виснувала, що доведення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків пов`язане з установленням обставин невиконання іншим із батьків своїх батьківських обов`язків, стосується обсягу сімейних прав та обов`язків і безпосередньо впливає на права та інтереси самої дитини. Такий факт не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків та може бути з`ясований судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Саме тому суд оцінює сукупність доказів у цій справі не як формальне підтвердження домовленості між батьками, а як докази реально сформованих сімейних відносин. Висновок суду ґрунтується не на самому лише окремому проживанні батька, а на характері та тривалості фактичного виконання матір`ю повсякденних батьківських функцій і відсутності підтвердженої систематичної участі відповідача у їх здійсненні.

Суд також враховує постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, провадження № 61-12634св24, у якій Верховний Суд, розглядаючи заяву військовослужбовиці про встановлення факту самостійного виховання дитини з метою реалізації передбачених законом прав у сфері проходження військової служби, виходив із необхідності застосування правового регулювання, чинного на час вирішення справи, та дійшов висновку, що встановлення такого юридичного факту як підстави для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

При цьому сама по собі обставина, що судове рішення може мати значення для реалізації позивачкою передбаченого законом права у сфері проходження військової служби, не є доказом штучності спору або зловживання правом. Визначальним є те, чи існували відповідні сімейні обставини фактично, незалежно від майбутнього використання судового рішення, та чи підтверджені вони належними, допустимими і взаємно узгодженими доказами.

У цій справі такі обставини мали тривалий характер і підтверджені незалежними джерелами доказів. Отже, можливі наслідки рішення для проходження позивачкою військової служби є похідними від уже існуючого сімейного становища, а не навпаки. Суд не створює новий сімейний статус з метою отримання публічно-правового результату, а надає правову оцінку фактично сформованим відносинам.

Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті. Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону до таких підстав під час дії воєнного стану віднесено, зокрема, випадок, коли військовослужбовець самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Така законодавча конструкція підтверджує необхідність саме судової перевірки реальності відповідних сімейних обставин і не дозволяє ототожнювати сам факт звернення до суду з недобросовісною метою.

Суд звертає увагу, що за ініціативою суду до участі в цій справі було залучено третіх осіб - військову частину НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, яким надано можливість висловити свою позицію по суті спору. Однак ці безпосередньо уповноважені державою установи не надали заперечень проти позову, а у письмових поясненнях Міністерства оборони України запропоновано суду перевірити всі подані сторонами документи та прийняти рішення на розсуд суду. Орган опіки та піклування підтримав позовні вимоги. Отже, фактично уповноважені державою особи проти позову не заперечили.

Вирішуючи спір, суд першочергово виходить із найкращих інтересів дитини. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, у тому числі тих, що здійснюються судами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 12 Конвенції гарантує дитині, здатній сформувати власні погляди, право вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються, із наданням таким поглядам належної ваги відповідно до віку і зрілості дитини. Стаття 18 Конвенції закріплює спільну відповідальність батьків за виховання і розвиток дитини та визначає її найкращі інтереси предметом їх основного піклування.

Комітет ООН з прав дитини у Зауваженні загального порядку № 14 (2013), документ CRC/C/GC/14 від 29 травня 2013 року, роз`яснив, що найкращі інтереси дитини одночасно є матеріальним правом, фундаментальним принципом правового тлумачення та процесуальним правилом. Тому судове рішення має не обмежуватися декларативним посиланням на найкращі інтереси, а конкретно показувати, які обставини становлять такі інтереси у певній справі та яким чином вони оцінені.

У цій справі до таких обставин суд відносить тривале проживання дитини з матір`ю, сталість сформованого побутового, освітнього та соціального середовища, належні умови проживання і навчання, фактичне здійснення матір`ю щоденного піклування, відсутність ознак психологічної травматизації та, особливо, власне однозначне бажання дитини продовжувати проживати саме з матір`ю.

Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини щодо статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішенні «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine, заява № 31111/04, 7 грудня 2006 року, § 54) ЄСПЛ наголосив на необхідності забезпечення справедливої рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків із наданням особливої ваги найважливішим інтересам дитини. У рішенні «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine, заява № 10383/09, 16 липня 2015 року, § 102) Суд зазначив, що національні органи повинні здійснювати поглиблену оцінку всієї сімейної ситуації та низки фактичних, емоційних, психологічних, матеріальних і медичних факторів, постійно маючи на увазі визначення найкращого вирішення питання для дитини. У рішенні «М.С. проти України» (M.S. v. Ukraine, заява № 2091/13, 11 липня 2017 року, § 76) ЄСПЛ наголосив, зокрема, на необхідності збереження сімейних зв`язків та забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному і стабільному середовищі.

Зазначені стандарти мають особливу вагу за обставин цієї справи, оскільки обоє батьків є військовослужбовцями. Дитина не повинна нести негативних наслідків особливого правового статусу своїх батьків. Навпаки, в таких умовах держава через механізми сімейного та цивільного судочинства повинна забезпечити максимально можливу стабільність її проживання, навчання та щоденного догляду.

Суд окремо враховує зміну вікового статусу ОСОБА_4 під час розгляду справи, який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . На момент звернення позивачки до суду та відкриття провадження дитина не досягла чотирнадцятирічного віку, тобто був малолітнім, а тому вимога про визначення її місця проживання належала до передбачених статтею 161 СК України способів вирішення спору між батьками, яка правомірно підлягала вирішенню в судовому порядку, тобто право позивачки на позов ґрунтується на законі.

Під час розгляду справи дитина досягла чотирнадцятирічного віку, тобто змінила правовий статус з малолітньої та неповнолітню. Частина третя статті 160 СК України передбачає, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, відповідне право узгоджується і з положеннями статті 29 ЦК України.

Суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 357/14276/21, провадження № 61-5450св25, відповідно до якого питання про визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцятирічного віку, не підлягає вирішенню органом опіки та піклування або судом, оскільки відповідно до частини третьої статті 160 СК України та частини другої статті 29 ЦК України така дитина має право самостійно визначати, з ким із батьків вона проживатиме.

Разом із тим, на думку суду, за конкретних обставин цієї справи заявлена вимога не суперечить і не підміняє самостійне волевиявлення дитини. Після досягнення чотирнадцятирічного віку ОСОБА_4 прямо висловив бажання і надалі проживати разом із матір`ю. Доказів того, що його волевиявлення сформоване під примусом, суперечить його інтересам чи створює загрозу його фізичному або психологічному благополуччю, матеріали справи не містять. Орган опіки та піклування заслухав і врахував думку дитини при наданні свого висновку по суті цього спору, відтак суд також має врахувати думку дитини, яка висловила бажання й надалі проживати саме із матір`ю. Також слід зважити на те, що така думка дитини висловлена саме в межах цього судового розгляду і саме для потреб вирішення цього судового спору, тобто усвідомлено для досягнення передбачених позовними вимогами правових наслідків.

Отже, у цій справі відсутня конкуренція між волею дитини та заявленою матір`ю вимогою. Судове рішення не нав`язує дитині місце проживання всупереч її волі, а юридично підтверджує фактично сформований стан, який повністю збігається з вибором самої дитини та підтриманий висновком органу опіки і піклування. Батько, у свою чергу, письмово повідомив про відсутність заперечень щодо такого проживання сина.

Суд також враховує, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не припиняє, не обмежує і не змінює батьківських прав відповідача, не звільняє його від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не перешкоджає особистому спілкуванню із сином і не позбавляє самого неповнолітнього права надалі реалізовувати передбачене законом право на визначення свого місця проживання.

Оцінюючи доводи третьої особи Міністерства оборони України, які зазначені у письмових поясненнях, щодо проведення судом роз`яснювальної роботи з відповідачем ОСОБА_3 щодо виконання батьківських обов`язків суд вважає, що такі вимоги виходять за межі повноважень суду. При цьому відсутність активної процесуальної поведінки відповідача у цій цивільній справі у сукупності із встановленими судом обставинами ступень участі обох батьків у житті дитини суд оцінює як додаткове підтвердження наявності спору між сторонами, який підлягає вирішенню саме в судовому порядку з метою захисту прав та законних інтересів дитини.

Оцінюючи належність та ефективність обраного способу захисту, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а частина перша статті 4 ЦПК України гарантує кожній особі право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на судовий захист передбачає не лише формальну можливість звернення до суду, а й розгляд заявленої вимоги у спосіб, здатний забезпечити реальний та практичний захист відповідного права чи законного інтересу.

У рішенні «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, 21 лютого 1975 року, §§ 28-36) Європейський суд з прав людини визнав право доступу до суду невід`ємною складовою гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції. Велика Палата ЄСПЛ у рішенні «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [GC], заява № 40160/12, 5 квітня 2018 року, §§ 76-77) підтвердила, що право доступу до суду має бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, а також від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Право чи інтерес повинні бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення та спричиненим цим наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд виходить із того, що ефективність обраного позивачкою способу захисту повинна оцінюватися не лише формально через назву заявленої вимоги, а з огляду на те, чи здатне судове рішення забезпечити реальну правову визначеність фактично сформованих сімейних відносин, відповідати найкращим інтересам дитини, врахувати її власне волевиявлення та надати практичний правовий результат у ситуації, коли обоє батьків є військовослужбовцями.

За конкретних обставин цієї справи судове визначення місця проживання дитини разом із матір`ю та встановлення факту її самостійного виховання і утримання не створюють нових сімейних правовідносин, а надають юридичну визначеність уже сформованому фактичному стану. Саме тому такий спосіб захисту відповідає критерію ефективності, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду: він є адекватним змісту спірного права та інтересу, фактичним обставинам справи і забезпечує практичний, а не декларативний результат.

Право на ефективний судовий захист не означає право на отримання бажаного рішення. Водночас воно вимагає від суду повноцінно дослідити реально існуючі сімейні правовідносини, надати оцінку всім істотним доводам і доказам та, за наявності встановлених законом підстав, застосувати такий спосіб захисту, який забезпечить практичний результат, а не залишить правовідносини у стані невизначеності.

За конкретних обставин цієї справи суд не встановив іншого правового механізму, який одночасно забезпечував би правову визначеність фактично сформованого місця проживання дитини, враховував її самостійно висловлене волевиявлення, дозволяв дати судову оцінку фактичному розподілу батьківських обов`язків та забезпечував стабільність щоденного піклування про дитину в умовах проходження військової служби обома батьками.

Формальне залишення без належної юридичної визначеності фактично сформованого порядку проживання і виховання дитини не забезпечувало б їй більшого обсягу прав, оскільки дитина сама підтвердила відповідність такого порядку своєму бажанню. Натомість воно створювало б додаткову невизначеність у ситуації, коли внаслідок проходження військової служби обома батьками питання безперервного щоденного піклування набуває підвищеного значення.

Тому суд оцінює заявлені позовні вимоги насамперед через призму прав та інтересів дитини, а не як спосіб забезпечення особистого інтересу позивачки. Можливий наслідок судового рішення для проходження нею військової служби є передбаченим законом правовим наслідком встановлених сімейно-правових обставин, але не самостійною підставою для задоволення позову.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини матір`ю при цьому не є тотожним позбавленню чи обмеженню батьківських прав відповідача та не звільняє його від установлених законом обов`язків щодо дитини. Судове рішення констатує фактичний стан виконання батьківських обов`язків на час розгляду справи та не усуває можливості зміни такого стану в майбутньому.

При вирішенні спору суд враховує правові висновки Верховного Суду у спорах щодо права та інтересів дітей, відповідно до яких вирішення питання про місце проживання дитини потребує оцінки конкретних обставин її життя, стабільності сімейного та соціального середовища, фактичного здійснення батьківського піклування, психологічного стану, місця навчання та власного волевиявлення дитини.

Так, у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 195/533/24, провадження № 61-2894св26, Верховний Суд виходив із того, що дитина, яка досягла чотирнадцятирічного віку, відповідно до частини третьої статті 160 СК України та частини другої статті 29 ЦК України набуває право самостійно визначати своє місце проживання, а висловлене нею бажання підлягає врахуванню, якщо воно не суперечить її найкращим інтересам.

У постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 285/1436/24, провадження № 61-886св26, Верховний Суд наголосив, що у правовідносинах, які стосуються долі дитини, її інтереси превалюють над формальним тлумаченням норм права, а спір повинен вирішуватися без формального та уніфікованого підходу, після повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставин та дослідження доказів. При цьому суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан та дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на її виховання і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові від 06 травня 2026 року у справі № 501/876/24, провадження № 61-903св26, Верховний Суд зазначив, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Крім того, у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 127/1002/25, провадження № 61-2621св26, Верховний Суд наголосив, що суд є фактично останнім інструментом, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом, а позов у справі щодо дитини може бути задоволений лише тоді, коли суд дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Суд наголошує на найважливішому аспекті цього цивільного спору, а саме на тому, що зважаючи на проходження військової служби обома сторонами - як матір`ю, так і батьком, відсутність інших осіб, які б здійснювали опіку чи піклування за дитиною, вирішення спору саме в судовому порядку є єдиним можливим способом забезпечення прав та законних інтересів неповнолітньої дитини в умовах воєнного стану та в межах існуючого правового регулювання спірних правовідносин. Така особливість правового статусу обох батьків не оцінювалась судом касаційної інстанції у згаданих вище справах, тому суд вважає, що позовні вимоги загалом не суперечать вказаним правовим позиціям Верховного Суду саме з огляду на особливий характер спірних правовідносин.

За таких обставин, відмова у задоволенні позовних вимог лише із формальних причин чи застосування раніше висловлених Верховним Судом правових позицій у інших справах із істотно іншим правовим статусом учасників спору та істотно іншим характером спірних правовідносин (хоч і тотожних) не зможе забезпечити найкращі інтереси неповнолітньої дитини та фактично залишить дитину без ефективного судового захисту, що становитиме порушення ст.ст. 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом не встановлено достатніх правових і фактичних підстав для відмови у задоволенні позову, суду подано належні і допустимі докази порушення прав позивачки та її неповнолітньої дитини, які підлягають судовому захисту.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Ураховуючи сукупність встановлених обставин, тривалий характер фактичного проживання дитини з матір`ю, належні умови її життя і навчання, реальне здійснення матір`ю повсякденного виховання та утримання, відсутність підтвердженої систематичної участі батька, власне однозначне волевиявлення неповнолітнього, відсутність заперечень відповідача щодо проживання сина з матір`ю, висновок органу опіки та піклування, а також необхідність забезпечення правової визначеності та практичного й ефективного судового захисту в найкращих інтересах дитини, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 200, 206, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 21, 141, 150, 155, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 29 Цивільного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 , свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі батька.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя М.В.Кравченко