Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №205/8909/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1163/26 Справа № 205/8909/21 Головуючий у першій інстанції: Приходченко О. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Городничої В.С.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Приходченко О. С. від 23 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, про визнання права власності у порядку спадкування, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію, витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, про визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з травня 1996 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_6 , якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 03 лютого 1998 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після смерті останнього відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на зазначену квартиру. 16 грудня 2014 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану квартиру, проте нотаріусом було відмовлено їй у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі №191/2017/15-ц її позов задоволено частково, встановлено факт того, що вона й ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме по день смерті ОСОБА_6 . Визнано за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на житловий будинок, господарські споруди та будівлі, які розташовані за адресою по АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про встановлення факту родинних зв`язків відмовлено. Отже, її спільне проживання зі спадкодавцем з травня 1996 року до 10 лютого 2014 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу і право на спадкування за законом було встановлено рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі №191/2017/15-ц. У 2017 році їй стало відомо, що спірна квартира була відчужена іншими особам з використанням підроблених документів, а саме протоколу проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А-13т-13, акту про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17 грудня 2013 року та свідоцтва про придбання нерухомого майна на прилюдних торгах від 03 березня 2015 року, на підставі яких право власності на спірне майно набув ОСОБА_5 . 19 березня 2015 року ОСОБА_5 відчужив на підставі договору купівлі-продажу спірну квартиру на користь ОСОБА_4 . У кримінальному провадженні №12016040660001726 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 , під час якого було встановлено, що останній займається незаконною діяльністю з нерухомістю, знайдено підроблені документи і незаповнені бланки свідоцтв про право власності на житло. На підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., зареєстрованого в реєстрі за №1102, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_3 зазначену квартиру. Спірна квартира на законних підставах належала її спадкодавцю - ОСОБА_6 , який не укладав правочинів щодо її відчуження. У матеріалах спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_6 , відсутні претензії кредиторів про стягнення боргу спадкодавця. Таким чином, квартиру на прилюдних торгах було відчужено незаконно, на підставі підроблених документів невстановленими особами. Строк позовної давності вона не пропустила, оскільки зверталася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у 2017 році з відповідним позовом, який ухвалою від 09 серпня 2019 року у справі №205/3110/17 було залишено без розгляду. Цей позов нею було направлено поштою 01 травня 2020 року, який з невідомих їй причин надійшов до суду лише 12 жовтня 2021 року. Тому ОСОБА_1 просила:

визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А-13т-13 з реалізації нерухомого майна, визнати недійсним акт про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна, а саме вказаної квартири;

визнати недійсним і скасувати свідоцтво про придбання ОСОБА_5 спірної квартири;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 03 березня 2015 року про придбання ОСОБА_5 квартири;

витребувати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 у власність позивачки.

У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який обґрунтований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. і зареєстрованого в реєстрі за №1102, вона придбала квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 , якому вона належала відповідно до договору купівлі-продажу від 19 березня 2015 року, що перевірялося нотаріусом, заборон, обтяження не було. Перед укладанням договору купівлі-продажу вона оглядала квартиру, в ній ніхто не проживав, будь-яких речей чи сторонніх осіб у квартирі не було. Як на причину продажу квартири ОСОБА_4 посилався на те, що його родина придбала квартиру більшою площею, а спірну квартиру вирішили продати, щоб розрахуватися з кредиторами. Після придбання спірної квартири вона з родиною вселилася до неї, здійснила капітальний ремонт, на теперішній час вони використовують її за призначенням, утримують в належному стані, сплачують за комунальні послуги. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року у справі №205/7890/14, що набрало законної сили, позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним заповіт від 30 грудня 1999 року, складений ОСОБА_6 , яким він заповів належне йому майно ОСОБА_1 . Зазначеним судовим рішенням встановлено, що у спадковій справі, відкритій після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , міститься заповіт від 30 грудня 1999 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області і зареєстрований в реєстрі за №95, яким померлий усе своє майно заповів ОСОБА_1 . Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 21 серпня 2014 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало ОСОБА_6 , оскільки вона не є спадкоємцем, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 30 серпня 2014 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке належало ОСОБА_6 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на майно. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі №191/2017/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт того, що ОСОБА_1 й ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме по день смерті ОСОБА_6 . Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на житловий будинок, господарські споруди та будівлі, які розташовані за адресою по АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про встановлення факту родинних зв`язків відмовлено. Лише після набрання вказаним рішенням суду законної сили, а саме 19 травня 2017 року, ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до неї про витребування на свою користь спірної квартири та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру у порядку спадкування за законом. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2019 року у справі №205/3110/17 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду, у зв`язку із поданням нею заяви про його залишення без розгляду. Як вказувала ОСОБА_1 , у 2017 році вона дізналася, що спірна квартира у 2013 році на підставі документів про проведення прилюдних торгів була відчужена на користь ОСОБА_5 , який 19 березня 2015 року продав квартиру ОСОБА_4 , а 12 травня 2015 року останній продав її ОСОБА_3 . Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 без поважних причин було пропущено строк позовної давності на звернення з первісним позовом. Належних доказів на підтвердження того, що прилюдні торги з реалізації спірної квартири 17 грудня 2013 року не проводилися, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа не перебувало у державного виконавця, продаж спірної квартири не проводився, акт про проведення прилюдних торгів по реалізації майна від 17 грудня 2013 року не видавався, а виконавчий напис приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. від 15 квітня 2013 року, зареєстрований за реєстровим №4-2123, не вчинявся, ОСОБА_1 суду не надано. Також не надано належних і допустимих доказів того, що у 2013 році жодного виконавчого провадження про стягнення зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошових коштів у відповідному відділі державної виконавчої служби не перебувало. Оскільки вимоги кредитора ОСОБА_8 було задоволено за рахунок продажу спірної квартири з прилюдних торгів у 2013 році, за життя ОСОБА_6 жодних претензій до кредитора не заявляв, а спадкова справа, яка відкрита після смерті ОСОБА_6 , не повинна містити претензій кредитора. Кримінальне провадження, на яке посилається ОСОБА_1 , стосується іншого об`єкта нерухомого майна, який не є предметом спору у справі, а саме квартири АДРЕСА_3 . Тому ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , як за добросовісним набувачем (а.с. 95-106 т.1).

Справа слухалась судами неодноразово. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, про визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання акта про проведення прилюдних торгів недійсним, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію і витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

05 грудня 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ольховик-Красільнікової Л. П. задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року в частині первісного позову ОСОБА_1 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним акта про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, про визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання недійсним акта про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 90-103 т.3).

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи. Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 щодо перебування у відрядженні не свідчить про наявність підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що справа призначена заздалегідь, перебуває у провадженні судів надтривалий час, вказаний представник пояснення по суті спору надавав, що підтверджується матеріалами справи; особисто ОСОБА_1 , яка про розгляд справи повідомлена належним чином, у судове засідання не з"явилась, про наявність поважних причин неявки суд не повідомила

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно з листом Комунального підприємства «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 02 вересня 2014 року №9681 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_6 і ОСОБА_10 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.02.1998 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням №6/473-98 (том 1, а.с. 35).

ОСОБА_10 (співвласниця спірної квартири за свідоцтвом про право власності на житло від 03.02.1998 року) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.04.1995.

Відповідно до повної копії спадкової справи №1696/2006, заведеної Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_10 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до нотаріуса звернувся в грудні 2006 року ОСОБА_6 . За життя ОСОБА_10 заповіту не склала, що підтверджується копією витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №7866907 від 23.12.2006.

23 грудня 2006 року державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_6 видане свідоцтво про право на спадщину за законом №3-3941 після його матері - ОСОБА_10 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на акції з належними дивідендами ВАТ "Дніпропетровське транспортне підприємство 11259" в кількості 1986 штук.

Приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. для видачі свідоцтва на ім`я ОСОБА_5 були надані:

протокол проведення прилюдних торгів спеціалізованого підприємства «Юстиція» від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А/-13т-13 з продажу квартири АДРЕСА_1 , переможцем яких визначено ОСОБА_5 (а.с. 45-46 т.1);

акт про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17.12.2013, затверджений заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Пономаренко О.О., згідно з яким переможцем аукціону є ОСОБА_5 (а.с. 47 т.1).

В акті про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженому ніби то заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Пономаренко О.О. від 17 грудня 2013 року, зазначено, що у відділі державної виконавчої служби знаходилося виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа від 15 квітня 2013 року №4-2123, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 , про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 боргу у розмірі 345258,00 грн. На прилюдних торгах відчужено квартиру АДРЕСА_1 , переможцем торгів визначено ОСОБА_5 (том 1, а.с. 47).

На підставі зазначеного вище акту про проведення прилюдних торгів право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 03 березня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., зареєстрованим у реєстрі за №308 (том 1, а.с. 48).

За договором купівлі-продажу від 19 березня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. за реєстровим 622, ОСОБА_5 відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_4 . Право власності за ОСОБА_4 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.03.2015, номер запису про право власності - 9099786 (а.с. 27, 36 т.1).

12 травня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. за реєстровим №1102, ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 27-29, 110-113).

Також установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (том 1, а.с. 15).

Відповідно до повної копії спадкової справи №95/2014, заведеної Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини звернулись 14 лютого 2014 року ОСОБА_7 , як спадкоємець п`ятої черги за законом після троюрідного дядька (том 1, а.с. 32, том 3, а.с. 185 зворот) та 16 липня 2014 року ОСОБА_1 (том 1, а.с. 33, том 3, а.с. 186).

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 12 березня 2015 року у справі №205/7890/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року (№22-ц/774/4959/15), позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 задовольнив. Визнав недійсним заповіт від 30 грудня 1999 року від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області 30.12.1999 року та зареєстрований за №95, яким ОСОБА_6 заповів усе своє майно ОСОБА_1 (том 1, а.с. 114-116).

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 26 лютого 2016 року у справі №191/2017/15-ц позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Встановив факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме до дня смерті ОСОБА_6 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, розташовані за адресою по АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про встановлення факту родинних відносин відмовив (том 1, а.с. 9-14).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2016 року у вказаній вище справі №191/2017/15-ц (апеляційне провадження №22-ц/774/3643/16) скасовано рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_7 про встановлення факту родинних відносин. Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області та Ленінської районної ради м. Дніпропетровська в цій частині - задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року в оскарженій частині - залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилено.

Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.08.2014 №2693/02-31 відмовлено ОСОБА_7 у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_6 , у зв`язку з тим, що вона не є спадкоємцем, який має право на обов`язкову частку (а.с. 194 т.3).

13 лютого 2015 року нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_1 , на підставі статті 1264 ЦК України, видане свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим №2-40, на грошові внески з відсотками, компенсаційними та індексаційними нарахуваннями в АТ "Ощадбанк, ПАТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 215 т.3).

Друга дніпровська державна нотаріальна контора постановою від 23 червня 2017 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірну квартиру (том 1, а.с. 22, 23, том. 3, а.с. 228-229).

Також установлено, що згідно з повною копією спадкової справи №95/2014, заведеної Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні будь-які звернення кредиторів, банків, а також будь-яких фізичних та юридичних осіб про стягнення (відшкодування) боргів спадкодавця, що також підтверджується копією листа Другої ДНК від 23.04.2015 №1210/02-14 (а.с. 41 т.1, 185-229 т.3).

Згідно з листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26 квітня 2021 року №Б-1492-06 із пояснень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кретової Н.Б. відомо, що цей нотаріус не вчиняла виконавчий напис від 15 квітня 2013 року №4-2123 про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 345258,00 грн (том 1, а.с. 202).

Листом від 15 лютого 2021 року №Б-69-02 Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) повідомило про відсутність у Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 15 квітня 2013 року №4-2123, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 345258,00 грн. Реалізація квартири АДРЕСА_1 не проводилася, акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна від 17 грудня 2013 року не видавався (том 1, а.с. 203).

Відповідно до листа Дніпровського районного управління поліції №1 ГУНП в Дніпропетровській області №1233632026 від 19.03.2026, СВ Дніпровського РУП ГУНП (наразі - СВ Дніпровського РУП № 1 ГУНП) здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016040630001503 від 13.05.2016 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України. Проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось колишнім слідчим СВ Дніпровського РУП ГУНП Фуркою В.П. 15.09.2023 слідчим СВ Дніпровського РУП ГУНП Фуркою В.П. кримінальне провадження №12016040630001503 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, рішення у якому станом на 19.03.2026, не оскаржено (а.с. 183 т.3).

Під час розгляду справи ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (том 1, а.с. 66-68).

Оскільки спадщина після ОСОБА_10 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилась до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, спірні правовідносини також регулюються нормами ЦК 1963 року, у редакції, чинній на час відкриття спадщини у квітні 1995 року.

Відповідно до частини першої ст. 524 ЦК 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перші статті 529 ЦК 1963 року).

Положенням статті 548 цього Кодексу встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 ЦК 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно до частини другої статті 553 ЦК 1963 року, вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Судом установлено, що спірна квартира, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.02.1998 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням №6/473-98, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_10 (том 1, а.с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла.

23 грудня 2006 року державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_6 видане свідоцтво про право на спадщину за законом №3-3941 після його матері - ОСОБА_10 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на акції з належними дивідендами ВАТ "Дніпропетровське транспортне підприємство 11259" в кількості 1986 штук.

Отже, за життя ОСОБА_6 прийняв спадщину після своєї матері - ОСОБА_10 , яка складалась, зокрема, й права власності на 1/2 частку спірної квартири АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

У частині першій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6

16 липня 2014 року позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася у встановлений шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с. 33).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі №191/2017/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме до дня смерті ОСОБА_6 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, розташовані за адресою по АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про встановлення факту родинних відносин відмовлено (том 1, а.с. 9-14).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2016 року у вказаній вище справі №191/2017/15-ц (апеляційне провадження №22-ц/774/3643/16) скасовано рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_7 про встановлення факту родинних відносин. Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області та Ленінської районної ради м. Дніпропетровська в цій частині - задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року в оскарженій частині - залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилено.

Друга дніпровська державна нотаріальна контора постановою від 23 червня 2017 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірну квартиру (том 1, а.с. 22, 23). У цій постанові нотаріуса зазначено також, що спадщину ОСОБА_1 прийняла в установлений законом шестимісячний строк, подавши заяву про прийняття спадщини до Другої дніпровської державної нотаріальної контори (а.с. 22 т.1).

Отже, ОСОБА_1 прийняла спадщину після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за законом, у тому числі на належну спадкодавцю за життя квартиру АДРЕСА_1 .

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання зі сторони продавця - акт про проведені прилюдні торги.

Стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (провадження №14-577цс19)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22 (провадження №14-24цс24) зробила висновок про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Тож правова природа продажу майна з публічних (електронних) торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статті 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права / інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під час розгляду справи суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права / інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі №233/4365/18 (провадження №14-96цс21) зробила такий висновок: «Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги. З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача. […] Якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув права власності на придбане майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 05 жовтня 2021 року у справі №910/18647/19 (пункт 9.32))».

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

У статті 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема й на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі №202/11730/14-ц (провадження №61-122св17), зазначив, що оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі №755/12399/21 (провадження №61-10584св23) зробив висновок, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі №6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №754/11747/18 (провадження №61-22947св19), від 15 березня 2023 року у справі №759/8653/17 (провадження №61-15468св19)). Отже, позовна вимога спадкоємця про визнання права власності на спірну квартиру є неефективним способом захисту її прав, оскільки ефективним способом є вимога про витребування цієї квартири.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Судом установлено, що протокол проведення прилюдних торгів спеціалізованого підприємства «Юстиція» від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А/-13т-13 з продажу квартири АДРЕСА_1 , переможцем яких визначено ОСОБА_5 , а також акт про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17.12.2013, ніби то затверджений заступником начальника Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Пономаренко О.О., які були надані приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. для видачі свідоцтва - були підроблені.

Згідно з листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26 квітня 2021 року №Б-1492-06, із пояснень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кретової Н.Б. відомо, що цей нотаріус не вчиняла виконавчий напис від 15 квітня 2013 року №4-2123 про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 345258,00 грн (том 1, а.с.72, 202).

Листом від 15 лютого 2021 року №Б-69-02 Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) повідомило про відсутність у Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 15 квітня 2013 року №4-2123, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 345258,00 грн. Реалізація квартири АДРЕСА_1 не проводилася, акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна від 17 грудня 2013 року не видавався (том 1, а.с. 203).

СВ Дніпровського РУП ГУНП (наразі - СВ Дніпровського РУП № 1 ГУНП) здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016040630001503 від 13.05.2016 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України.

11 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до СВ Дніпровського РУП ГУНП щодо залучення її в якості потерпілої у кримінальному провадженні №12016040630001503 (а.с. 38 т.1).

19 березня 2019 року постановою старшого слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області залучено до кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12016040630001503, в якості потерпілої ОСОБА_1 (а.с. 39 т.1).

15 вересня 2023 року слідчим СВ Дніпровського РУП ГУНП Фуркою В.П. кримінальне провадження №12016040630001503 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, рішення у якому станом на 19.03.2026, не оскаржено (а.с. 183 т.3).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановивши, що вказана квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі та не з воли спадкодавця, на підставі підроблених документів (протоколу проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А/-13т-13 та акту про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17.12.2013), - колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та витребування у ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Саме такий спосіб захисту прав позивачки за первісним позовом є належним та ефективним і відповідає вищенаведеній правовій позиції касаційного суду.

Колегії зауважує, що первинною підставою набуття ОСОБА_5 права приватної власності на спірну квартиру були підроблені документи - протокол проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А/-13т-13 та акт про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17.12.2013, переможцем яких визначено ОСОБА_5 , які не породжують правових наслідків та не потребують визнання їх недійсними.

А тому вимоги про визнання недійсними протоколу проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року №08/786/21/А-13т-13 з реалізації нерухомого майна, акту про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання ОСОБА_5 спірної квартири та скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 03 березня 2015 року про придбання ОСОБА_5 квартири - є надмірними і неефективними для захисту порушеного права власності позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 шляхом витребування спірної квартири на користь власниці, а тому задоволенню не підлягають.

ОСОБА_1 , як власниця майна, може витребувати належну їй квартиру від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання проміжних угод, рішень, правочинів щодо спірного майна недійсними.

Щодо поданої під час розгляду справи місцевим судом заяви ОСОБА_3 про застосування позовної давності, колегія зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у даній цивільній справі №205/8909/21 зазначено, зокрема, що суду необхідно надати оцінку заяві сторони відповідача про застосування позовної давності, з урахуванням положень статті 267 ЦК України та правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 296/6465/21 (провадження № 61-4234св23) про те, що «початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна саме до іншої особи, а не з моменту, коли вона довідалася/або могла довідатися лише про сам факт вибуття майна із власності», та у постановах від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22) і від 21 червня 2023 року у справі № 201/11583/21 (провадження №61-811св23) про те, що «Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 у своєму позові та відзиві на зустрічну позовну заяву зазначає, що про відчуження спірної квартири вона дізналася у 2017 році.

Судом установлено, що ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав 17 травня 2017 року (дата підписання позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, ОСОБА_7 , про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна у цивільній справі №205/3110/17, який було подано до суду 19 травня 2017 року).

У зазначеній вище позовній заяві ОСОБА_1 від 17 травня 2017 року у справі №205/3110/17 остання, зокрема, зазначила, що "в подальшому мені стало відомо, що вказана квартира була продана, очевидь з використанням викрадених документів (а.с. 5-8 т.4).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2019 року у справі №205/3110/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, ОСОБА_7 , про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна було залишено без розгляду, у зв`язку із поданням нею заяви про залишення позову без розгляду, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (а.с. 40 т.1, 232 т.3). Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана вище ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили 28.08.2019. Відповідно до листа Новокодацького районного суду м. Дніпра від 20.03.2026, цивільна справа №205/3110/17 знищена за закінченням терміну зберігання (а.с. 231 т.3).

З даним позовом до суду позивачка за первісним позовом звернулась у жовтні 2021 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1 т.1).

Колегія також зазначає, що позов ОСОБА_1 у даній цивільній справі датований 01.05.2020. Представник ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначає, що нею позов було направлено до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська засобами поштового 01 травня 2020 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті.

Однак, як установлено місцевим судом, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 995-р від 23 жовтня 2019 року «Про перенесення робочих днів у 2020 році», 01 травня 2020 року визначено святковим днем, тобто, неробочим.

У матеріалах даної справи наявний поштовий конверт з відбитком поштового штепмеля з частковим зазначенням дати простого поштового відправлення, з якого неможливо однозначно встановити дату прийняття поштового відправлення до пересилання та номер поштового відділення, до якого було здано поштове відправлення (т. 1 а.с. 49).

Позивачем за первісним позовом не надано доказів, з яких можливо б було точно встановити, що позовну заяву було направлено нею до суду саме 01 травня 2020 року, зокрема, відсутність квитанцій про сплату поштового відправлення, опис поштового вкладення, тощо.

Окремо судом зауважено, що на поштовому конверті (т. 1 а.с. 49) для оплати послуг поштового зв`язку наявна стандартна марка №1849 номіналом «М» «с. Фонтанка, Одеська обл.», яку відповідно відомостей з офіційного сайту оператору поштового зв`язку «Укрпошта» https://ukrposhta.ua/ було введено в обіг лише 15 вересня 2020 року, що також підтверджується листом АТ «Укрпошта» від 09.02.2023 (а.с. 70, 77 т.2). Вказане спростовує твердження позивачки за первісним позовом, що позов нею було направлено до суду 01 травня 2020 року, оскільки станом на 01 травня 2020 року такої поштової марки на «Укрпошті» в обігу не існувало.

Отже, суд апеляційної інстанції виходить з дати подання позовної заяви ОСОБА_1 у даній справі - 12 жовтня 2021 року, відповідно до відбитку штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1 т.1).

Разом з тим, відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.

Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.

Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Враховуючи, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася 17 травня 2017 року, а з даним позовом до суду звернулась 12 жовтня 2021 року; приймаючи до уваги, що на час звернення нею з первісним позовом у даній справі трирічний строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), адже на час встановлення карантину з 12 березня 2020 року цей строк не сплив (з 17 травня 2017 року), - колегія дійшла висновку, що загальний трирічний строк позовної давності щодо вимоги ОСОБА_1 про витребування майна не сплив на час пред"явлення позову.

Отже, ОСОБА_1 доведено належними письмовими доказами, що про порушення права вона дізналась 17 травня 2017 року.

Будь-яких належних та допустимих доказів, що ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права до підписання нею позову в справі №205/3110/17 - 17 травня 2017 року, суду не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань.

За положеннями частини першої статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Зазначення ОСОБА_1 у позовній заяві у справі №205/3110/17 про те, що «в подальшому мені стало відомо» про продаж спірної квартири з використанням викрадених документів, не містить конкретної дати, коли саме їй стало відомо про таке відчуження, та не свідчить про те, що відповідна інформація була їй відома до 17 травня 2017 року. За відсутності інших належних і допустимих доказів суд не має підстав визначати більш ранню дату початку перебігу позовної давності, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідно також зауважити, що постановою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в даній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, про визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання недійсним акта про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна - скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Тому суд апеляційної інстанції справу в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., про визнання права власності на квартиру- не переглядає.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив та не врахував продовження на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строку, визначеного статтею 257 ЦК України.

За таких обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

На захист своїх прав та законних інтересів ОСОБА_3 не позбавлена можливості ініціювати вирішення питання, зокрема і шляхом звернення до суду з відповідним позовом, щодо повернення (стягнення) їй грошових коштів, які були витрачені на придбання спірної квартири.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні первісного позу ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

В.С. Городнича