Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №208/15441/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6650/26 Справа № 208/15441/25 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С.М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди,

- за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»,

на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 27 лютого 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

02.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Кам`янського з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди.

В якому просив суд стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я суму грошових коштів у розмірі 600 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що у зв`язку із недосконалістю технологічного процесу, не забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу, та недосконалістю технологічного процесу при виконанні професійних робіт на підприємстві відповідача, позивач став інвалідом третьої групи, та втратив 65% працездатності, що підтверджено 29.10.2025 року рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 53/25/1227/Р.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського від 27 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» судовий збір на користь держави у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

19.04.2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» подано апеляційну скаргу, в якій ставиться вимога про скасування рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 27 лютого 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що моральні страждання позивача складаються загалом з наявності у нього захворювань, а можливо й з інших невідомих обставин, що не дозволяє відділити моральні страждання, що викликані професійним захворюванням, якщо такі мали місце, від тих, що спричинені іншими захворюваннями.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

СУДОВІ ВИКЛИКИ

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.114-117).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Згідно до трудової книжки ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме з липня 2016 року по листопад 2023 року, працював на вугледобувному підприємстві Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» електрослюсарем підземним 5 розряду з повним робочим днем на підземних роботах.

На підставі Наказу № 1019-к від 17 листопада 2023 року, був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України.

14 липня 2025 року т.в.о. начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці було затверджено АКТ розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання складеного 11 липня 2025 року.

Під час роботи у вугільній промисловості, виконуючи важку роботу, лікарями у позивача було встановлено діагноз: Хронічна радикулопатія L5, ліворуч в стадії затухаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, больовим та м`язово-тонічним синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, з легким степенем зниження слуху (ІІ ст.) – захворювання професійне, встановлене вперше. Хронічний бронхіт ІІ ст.., фаза неповної ремісії, дифузний пневмофіброз, емфізема легень ЛН І-ІІ ст.. (першого-другого ст.) – захворювання професійне, встановлене вперше.

Супутній діагноз: Остеохондроз поперекового відділу хребта, грижі між хребцевого відділу хребта, L5-S1. Гіпертонічна хвороба 1 ст.,ступінь 2,ризик 3, СН стадія В, ХСНО. Міопія слабкого ступеня, ангіопатія сітківки обох очей.

29.10.2025 року рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 53/25/1227/Р, по сукупності професійних захворювань було встановлено 65% втрати працездатності, та 3 групу інвалідності.

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання 11 липня 2025 року, комісією було встановлено (п.17), що у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, неможливістю застосування малої механізації на усіх ланках технологічного процесу неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного обладнання при недостатній ефективності засобів боротьби з шумом, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення), Д.О.Бардус виконував роботи в умовах значних фізичних навантажень, незручної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри, а також в умовах впливу виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, і пилу, концентрація якого перевищувала гранично допустиму.

У зв`язку із недосконалістю технологічного процесу, не забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу, та недосконалістю технологічного процесу при виконанні професійних робіт на підприємстві відповідача, позивач став інвалідом третьої групи, та втратив 65% працездатності, що підтверджено 29.10.2025 року рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 53/25/1227/Р.

Позивач вважає, що саме з цього часу у нього настала стійка втрата працездатності, яка є наслідком професійних захворювань, які з`явились за період важкої праці на підприємстві Відповідача.

Вважає, що його законні права з дня визнання інвалідом 3 групи, та втрати 65% працездатності, були обмежені тим, що підприємство на якому працював до 20 листопада 2023 року добровільно не виявило бажання відшкодувати йому моральну шкоду, згідно діючого законодавства.

В наслідок захворювання від шкідливих умов праці в яких тривалий час працював на виробництві заподіяні фізичний біль, і душевні страждання.

Ушкодження здоров`я призвело до порушення особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. У зв`язку з захворюванням цілком порушена його нормальна життєдіяльність, змушений із-за професійних захворювань постійно лікуватись. За наслідками захворювань у його постійна нехватка повітря.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством-відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає частковій компенсації.

Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 120 000,00 гривень.

З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причино-наслідковий зв`язок між діяннями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків – втрати професійної працездатності.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про недоведення причинного зв`язку між діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків – виникненням хронічних захворювань, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 11 липня 2025 року, у п.17 якого зазначено, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Прийнявши до уваги розмір втрати професійної працездатності ОСОБА_1 та встановлення йому третьої групи інвалідності, глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, а також конкретні обставини по справі, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000 грн.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатностіь та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

При таких обставинах, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» не підлягає задоволенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 27 лютого 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення виготовлено 29.09.2026 року.

Судді: