Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №132/1025/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 132/1025/26

Провадження № 22-ц/801/2191/2026

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа № 132/1025/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Головне управління Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, Орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області, ухвалене 19 червня 2026 року суддею Сєліним Є. В. у м. Калинівка, дата складення повного рішення невідома,

УСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: Головне управління Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області.

Заяву обґрунтувала тим, що проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із нею, перебуває на її утриманні, а батько дитини, участі у її вихованні не бере, життям дочки не цікавиться, та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Відтак, посилаючись на положення підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_1 просила суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею малолітньої дочки, з метою реалізації права на звільнення з військової служби.

19 червня 2026 року рішенням Калинівського районного суду Вінницької області вказану вище заяву залишено без задоволення.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким встановити факт самостійного виховання та утримання нею малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, безпідставно констатував про зловживання правом та створення «штучних умов», не врахував життєві обставини та найкращі інтереси дитини, вийшов за межі предмету розгляду та фактично поклав на неї обов?язок доводити підстави для позбавлення батьківських прав.

Вважає, що суд ототожнює два різних поняття «позбавлення батьківських прав» та «встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини», які мають різну мету, різні підстави та різні правові наслідки.

Посилається на те, що зауважень від органів опіки і піклування, закладів освіти щодо створених умов і її участі у шкільному житті доньки не має, вона забезпечує всі потреби дитини самостійно, а докази того, що вказане здійснює батько відсутні. Зазначає про втрату емоційного зв`язку між батьком та малолітньою донькою.

Вказує, що в черговий раз може бути переведеною до іншого місця служби, у тому числі до зони бойових дій, або направлена у відрядження, тому малолітня донька залишиться без батьківського догляду, що є неприпустимим, оскільки може загрожувати життю дитини.

Посилається на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, відповідно до якої в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Апеляційна скарга також містить клопотання про долучення нових доказів до матеріалів справи, які підтверджують одноосібне виховання та утримання апелянткою малолітньої доньки, а саме: довідки про рух коштів по рахунку станом на 21.05.2026 та 01.07.2026; заяви про зарахування до закладу освіти ОСОБА_3 від 30.06.2026; довідки, виданої Опорним закладом освіти «Білогородський ліцей № 1» вих. № 15 від 19 червня 2026 року; акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 19 червня 2026 року; договору №1 оренди житлового приміщення; довідки про рух коштів по рахунку станом на 03.07.2026; рецепту на виготовлення окулярів, результат медичного огляду; медичної довідки від 03.07.2026 про проходження попереднього /профілактичного огляду від 03.07.2026 .

Разом із тим, 14 вересня 2026 ухвалою Вінницького апеляційного суду у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено через відсутність наведених об`єктивних причин, у зв`язку з якими ОСОБА_1 не могла подати такі докази в суді першої інстанції, у визначений процесуальним законом строк.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заінтересована особа -Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати, залишивши заяву ОСОБА_1 без розгляду, з огляду на таке.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково у відповідні частині закрити првадження у справі повністю або частково або залишити позовну без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255, 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьком дитини є ОСОБА_2 (заінтересована особа у справі), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 25.08.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с.9).

11 липня 2024 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області у справі № 740/4079/24 (номер провадження 2-н/740/828/24) видано судовий наказ на підставі якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 20).

04 вересня 2024 року рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у справі № 740/4078/24 (номер провадження 2/740/1277/24), яке набуло законної сили 07 жовтня 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.18,19).

Відповідно до довідки № 73, виданої 10 лютого 2026 року Комунальним підприємством «Управляюча компанія «Житловик» у місті Калинівка, акту обстеження умов проживання, затвердженого 16 лютого 2026 року директором Комунальної установи «Територіальний центр надання соціальних послуг» Калинівської міської ради Бачинською Н., довідки Ліцею № 1 Калинівської міської ради Вінницької області від 10 лютого 2026 року № 01-36/27, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з 2022 року без реєстрації разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні, розвитку та забезпеченні потреб дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка навчається в Ліцеї № 1 Калинівської міської ради Вінницької області. Батько ОСОБА_2 контакту із закладом освіти не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з класним керівником не спілкується, батьківські збори не відвідує (а.с.12,14,15,16).

Із довідки Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій України від 11.02.2026 року № 18-ДВ/81 вбачається, що ОСОБА_2 проходить службу на посаді заступника командира авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах з інженерно-авіаційної служби (м. Ужгород) (а.с. 17).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 12 лютого 2026 року № 100 ОСОБА_1 , підполковник юстиції, начальник юридичного відділу, проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України АДРЕСА_2 з 06 грудня 2022 року призначена наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 06.12.2022№ 10 с/ч по теперішній час (а.с.13).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 05 травня 2026 року № 60/2/1-617 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 18 квітня 2026 року по теперішній час (а.с. 42).

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично подана особою, яка перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, з метою створення штучних умов та обставин, які можуть слугувати підставою для звільнення її з військової служби в особливий період, а відтак суд прийшов до висновку, що заявниця намагається застосувати способи захисту сімейних прав з метою звільнення від виконання подальшого проходження військової служби.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої вказаної статті передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, коли між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено висновок, за яким «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ,

який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

У справі, яка є предметом перегляду, заявниця ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої доньки.

Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за нею певного правового статусу матері, яка самостійно виховує та утримує дитину.

Унаслідок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини заявниці, остання зможе звернутися до компетентних органів із заявою про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)

між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини матір`ю необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав батька обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У цій справі заявниця ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та утримання нею малолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дитини, а тому спір потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на викладене ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та утриманні та/або ухиленні від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини матір`ю пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання батьком батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (зокрема умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування в спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Суд першої інстанції, залишаючи заяву без задоволення, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки ОСОБА_1 не довела, що батько дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо малолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання та утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

До аналогічних висновків прийшов Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/8972/22, провадження № 14-132 цс23.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені а постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання матір`ю дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Згідно з частиною першої статті 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої інстанцій повністю або частково з закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 294, 315, 367, 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Головне управління Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, Орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк