Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №577/3789/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3789/26

Провадження № 2-а/577/68/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

при секретарі Кузнецовій О.Л.

з участю представників Моргуна Д.М., Паливоди І.Є., Ігнатенко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотоп справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, Конотопського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Конотопського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області по безпідставному доставлянню та оформленню протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 002028 від 24.06.2026 року та постанови про накладання адміністративного стягнення серії ПН МСМ № 002036 від 25.06.2026 року. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 24.06.2026 року о 16 год. 30 хв. вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 із свого помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , працівниками Конотопського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області були затримані та доставлені до Конотопського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області за адресою: м. Конотоп Сумської області, вул. Степана Бандери, 26. За результатами затримання відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серій ПР МСМ № 002028 від 24.06.2026 року за ч. 1 ст. 205 КУпАП та винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серій ПН МСМ № 002036 від 25.06.2026 року, відповідно до якої, вона визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп. Вважає, що дії відповідача та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є протиправними і підлягають скасуванню у зв`язку з грубим порушення посадовими особами її законних прав, визначених чинним законодавством.

Представник позивача Моргун Д.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Представник відповідача Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Паливода І.Є. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, при ухваленні рішення просить врахувати відзив на позовну заяву, додаткові пояснення (а.с. 37 – 39, 54 – 58, 78 - 81) та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача Конотопського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Ігнатенко Л.В. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, та надавши оцінки всім аргументам учасників справи, дійшов до наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 77 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI, Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-ІІІ, Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 322 та ст.286 КАС України.

Ст. 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 року № 360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Одним з основних завдань ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції, імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п.4 Положення про Державну міграційну службу України відповідно до покладених на неї завдань зокрема:

- здійснює оформлення, обмін і видачу іноземцям та особам без громадянства посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, пересилає, визнає недійсними, скасовує, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках (пп.8);

- приймає рішення про продовження строку перебування, про відмову в продовженні строку перебування, про скасування продовження строку перебування та про скорочення строку перебування, а також продовжує строк тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України (пп.9);

- здійснює оформлення, обмін і видачу громадянам України документів що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, пересилає, визнає недійсними, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках (пп.10);

- здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.39).

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Таким чином, ДМС є суб`єктом, до владних повноважень яких відноситься вирішення питань у сфері міграції, у тому числі щодо прийняття рішень про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Відповідно до ч.3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» приймаюча сторона - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, зареєстровані в установленому законом порядку українські підприємства, установи та організації, філії та представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, а також фізичні особи постійно (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які або тимчасово проживають на території України, що запросили в Україну чи приймають в Україні іноземців та осіб без громадянства.

Згідно положень ст. 4-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», приймаюча сторона, що запросила в Україну чи приймає в Україні іноземців та осіб без громадянства, зобов`язана: вживати заходів для своєчасного подання іноземцями та особами без громадянства заяв для оформлення документів на право проживання (перебування) в Україні; повідомляти про припинення підстав для тимчасового проживання чи тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, яких вона запросила в Україну чи приймає в Україні; покрити витрати іноземців та осіб без громадянства, пов`язані з їх перебуванням на території України та виїздом з України.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.

Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України.

У відповідності до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

В судовому засіданні встановлено, що 24.06.2026 року уповноваженою особою Державної міграційної служби Конотопського відділу УДМС у Сумській області складено адміністративний протокол серії ПР МСМ № 002028 відносно громадянки Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: не вжила заходів для своєчасного подання громадянином Узбекистану ОСОБА_2 заяви для оформлення документів на право перебування в Україні, своїми діями вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 205 КУпАП.

25.06.2026 року уповноваженої особою Державної міграційної служби Конотопського відділу УДМС у Сумській області винесена постанова, якою визнано винною громадянку Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 205 ч. 1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 850 грн. 00 коп.

Так, відповідно до ст. 288 КУпАП, перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КпАП).

В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст.252 КУпАП визначено обов`язок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, мають діяти із дотриманням вимог законодавства.

Винність діяння є обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку), викладеного у ст. 9 КУпАП.

Ст. 205 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невиконання обов`язків приймаючої сторони.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 205 КУпАП за умисне невжиття приймаючою стороною заходів для своєчасного подання іноземцями або особами без громадянства заяв для оформлення документів на право проживання (перебування) в Україні чи неповідомлення у встановлений законом строк про припинення підстав для тимчасового проживання чи тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, яких вона запросила в Україну чи приймає в Україні, передбачено накладення штрафу на громадян від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері міграції та встановленого порядку проживання (перебування) в Україні іноземців і осіб без громадянства.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у невжитті громадянами, які запросили в Україну іноземців і осіб без громадянства, заходів для своєчасного подання ними заяв для оформлення документів на право проживання (перебування) в Україні чи неповідомлення у встановлений законом строк про припинення підстав для тимчасового проживання чи тимчасового перебування в Україні.

Обов`язковою ознакою складу даного правопорушення є суб`єктивна сторона, яка характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу, тобто особа (приймаюча сторона) повністю усвідомлює протиправний характер своєї бездіяльності, знає про закінчення строків чи припинення підстав для перебування іноземця або особи без громадянства, передбачає настання правових наслідків і свідомо не вчиняє необхідних дій (або байдуже ставиться до цього).

Приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, зобов`язана зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

Позивач у позовній заяві та її представник у судовому засіданні заперечують обставини, вказані у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності.

Суд зауважує, що відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 205 КУпАП, настає лише в разі умисного невжиття заходів, тобто, суб`єктивна сторона правопорушення характеризується виключно умисною формою вини.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, повинна з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Із змісту адміністративного позову слідує, що позивач заперечує факт вчинення нею адміністративного правопорушення, зазначає на неповноту та необ`єктивність з`ясування фактичних даних по справі.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку, що у справі відсутні достатні докази, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 205 ч. 1 КУпАП.

При цьому, суд вважає, що в діях позивача не вбачається умислу на вчинення адміністративного правопорушення, оскільки з матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що ОСОБА_1 01.10.2013 року отримала дозвіл на імміграцію в Україну разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як неповнолітня дитина іммігранта. На сьогоднішній день має посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 .

17.02.2023 року ОСОБА_1 на території Республіки Узбекистан уклала шлюб з ОСОБА_4 . У зв`язку з укладанням шлюбу прізвище чоловіка змінено з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

У подальшому, 07.04.2025 року ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області подано заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну. Того ж дня, ОСОБА_2 продовжено строк перебування на території України на строк необхідний для розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію, а саме: до 07.10.2025 року.

На виконання вимог п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_2 до заяви про надання дозволу на імміграцію також долучено заяву ОСОБА_1 , в якій остання клопотала про імміграцію в Україну її чоловіка, а також гарантувала його належне фінансове забезпечення. Тобто, ОСОБА_1 виступила приймаючою стороною для ОСОБА_2 .

07.10.2025 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80114300026083/270 про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 07.10.2025 року № 80115300026091 ОСОБА_2 відмовлено в продовженні строку перебування в Україні на підставі пп.3 п. 25 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150.

ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.10.2025 року № 80115300026091. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 року провадження за вищевказаним позовом відкрито, справа № 320/52291/25.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті «Судова влада», на теперішній час рішення у справі не ухвалено.

Аналіз установлених у цій справі фактичних обставин крізь призму приписів чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 07.10.2025 року № 80115300026091 є предметом оскарження та, відповідно, законної сили не набрало.

Відтак, підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності станом на 25.06.2026 року були відсутні.

Під час винесення оскаржуваної постанови відповідачем не дотримано вимог закону щодо всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а саме: не додано доказів на підтвердження винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 205 ч. 1 КУпАП, тощо.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

З викладеного слідує, що окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві та відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 року, заява №21037/05; заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 року, заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 року, заява №12167/04).

Виходячи із норм викладених в ст. 77 КАС України встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В порушення законодавчих положень відповідачами не з`ясовано всіх обставин справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 280 КУпАП.

Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Судом враховується положення ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Вказаний перелік судових рішень, які може приймати суд першої інстанції у цій категорії справ, є вичерпний та не передбачає права суду першої інстанції визнати протиправною постанову.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд дійшов до висновку що вірним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, що відповідає положенням ч. 3 ст. 286 КАС України.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини та визначені відповідно до них правовідносини, враховуючи те, що на час розгляду справи та винесення постанови по суті заявлених позовних вимог, представниками відповідачів не було доведено правомірності свого рішення, не було надано відповідних доказів, які б підтверджували вчинення позивачем зазначеного адміністративного правопорушення, будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем та її представником обставини, відсутні, суд приходить до висновку, що порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої КУпАП, недотримання вимог щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи та належного документування обставин адміністративного правопорушення, є підставою для скасування постанови від 25.06.2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 205 ч. 1 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Інші доводи сторін не спростовують наведені вище висновки та не впливають на ухвалення рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати по справі в розмірі 1 331 грн. 20 коп. необхідно стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 2, 4, 5, 7-9, 20, 72-79, 90, 241-246, 250, 255, 289 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову ПН МСМ № 002036 від 25 червня 2026 року, винесену заступником начальника Конотопського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КпАП України, скасувати.

Провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 205 КпАП України закрити.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 1 331 грн. 20 коп.

Відповідно ч. 2 ст. 271 КАС України копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ч. 4 ст. 286 КАС України у десятиденний строк із дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, 40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 27, код ЄДРПОУ: 37846270.

Відповідач Конотопський відділ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, 41600, м. Конотоп Сумської області, вул. Степана Бандери, 26.

Суддя Буток Т. А.