Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №538/599/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/599/25 Номер провадження 22-ц/814/639/26Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л. Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І,

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року, ухвалене в місті Лохвиця під головуванням судді Цімботи Л. Г.

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року представник позивача звернувся до суду із позовом, у якому просив про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 4017934 від 28.09.2023 у сумі 34 214 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

Позов мотивовано тим, що 28.09.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» було укладено електронний договір № 4017934 про надання споживчого кредиту. Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000 грн строком на 360 днів, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит до 22.09.2024 та сплатити проценти за користування кредитом у термін встановлений договором.

Станом на 24.05.2024 відповідач свої зобов`язання за договором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала.

24.05.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», яке 25.11.2024 змінило найменування на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», укладено договір факторингу № 24/05/2024, на підставі якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги за кредитним договором № 4017934 від 28.09.2023, про що було повідомлено відповідача шляхом направлення на її номер телефону відповідного SMS-повідомлення.

Оскільки ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань, станом на дату звернення до суду загальний розмір заборгованості за договором становить 34 214 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за кредитом, 14 грн - проценти нараховані первісним кредитором та 24 200 грн - проценти нараховані позивачем за 121 календарний день.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість у розмірі 34 214 грн, з яких: 10 000 грн - сума кредиту, 24 214 грн - сума процентів за користування кредитом.

У порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 2 422,40 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», яке в порядку правонаступництва набуло право вимоги за кредитним договором № 4017934 від 28.09.2023.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що невстановленими особами викрадені персональні данні ОСОБА_1 та на її ім`я було оформлено кілька кредитних договорів, у тому числі з ТОВ «Лінеура Україна».

Вказує, що судом першої інстанції не було враховано її звернення до ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, про що було внесено відомості до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 190 КК України, провадження № 12023170560000641.

Зазначає, що судом було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та зобов`язано позивача надати докази, що підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ТОВ «Лінеура Україна».

Проте, витребувані докази надано не було, а судом першої інстанції у порушення вимог процесуального законодавства не застосовані правові наслідки їх ненадання, передбачені частиною десятою статті 84, частиною шостою статті 95, частиною п`ятою статті 100 ЦПК України.

Наголошує, що лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є належним та допустимим доказом для підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки вказаний лист не містить відомостей про те, що кошти перераховуються на підставі відповідного договору кредитування.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити рішення Лохвицького районного суду Полтавської області № 538/599/25 від 24.07.2025 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

Згідно частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 28.09.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» укладено електронний договір № 4014934 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кошти у розмірі 10 000 грн на умовах їх повернення у межах встановленого договором строку та сплати процентів за користування кредитом за зниженою денною процентною ставкою - 0,01% протягом пільгового періоду та стандартною денною процентною ставкою - 2% згідно з графіком платежів, що є Додатком № 1 до цього договору.

Вказаний кредитний договір підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором C127.

Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, перерахувавши 28.09.2023 кредитні кошти у сумі 10 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка була емітована ТОВ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується також інформацією банку, наданою на виконання ухвали суду від 30.04.2025.

Факт відкриття на її ім`я вказаної платіжної картки та зарахування 28.09.2023 після укладення кредитного договору 10 000 грн відповідач не спростувала, укладення договору банківського рахунка з ТОВ «Універсал Банк» в установленому порядку не оспорювала та недійсність кредитного договору в суді не довела.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено факт укладення спірного кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 , що доводами апеляційної скарги не спростовується.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем визначений Законом України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).

Відповідно до пунктів 5, 7, 9 частини першої статті 3, частин третьої, четвертої-шостої, сьомої, восьмої статті 11 вказаного Закону № 675-VIII електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

У частинах дванадцятій, тринадцятій статті 11 Закону № 675-VIII вказано, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 кредитний договір № 4017934 від 28.09.2023, поданий позивачем до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС у формі електронного документа, містить електронні підписи сторін відповідно до вимог статті 12 Закону № 675-VIII, зокрема, електронний підпис позичальника ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором С127 та згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675-VIII відповідає письмовий формі кредитного договору.

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначено персональні дані, як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Зазначені у Договорі про надання споживчого кредиту № 4017934 від 28.09.2023 персональні дані позичальника ОСОБА_1 відповідають даним, повідомленим відповідачем суду у заявах по суті справи.

Факту незаконного заволодіння і використання при укладенні договору її персональних даних та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором без її згоди та волевиявлення іншою особою відповідачем по справі не доведено і судом таких обставин не встановлено.

Внесення до ЄРДР інформації про кримінальне провадження № 1023170560000641 щодо кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 190 КК України за заявою ОСОБА_1 про викрадення персональних даних не звільняє відповідача від обов`язку довести відповідні обставини в суді при розгляді цивільної справи.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на обидві сторони, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Наявними у справі доказами підтверджується, як факт укладення ОСОБА_1 спірного Договору № 4017934 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28.09.2023, так і факт одержання нею кредитних коштів на банківську картку. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19.02.2025 у справі № 538/1251/24 про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на яке посилається в апеляційній скарзі відповідач, ґрунтується на інших фактичних обставинах, що не є преюдиційними для даної справи, та не беруться до уваги апеляційним судом.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором, який є чинним та в силу приписів статей 11, 204, 626, 629 ЦК України встановлює відповідні права та обов`язки, що обумовлені цим договором і є обов`язковими для виконання сторонами, зокрема, обов`язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти відповідно до вимог статей 536, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України.

Разом з тим, вирішуючи справу, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: не врахував норму Закону України № 1734-VIII «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX від 22.11.2023 про максимальний розмір денної процентної ставки, яка є імперативною та підлягає застосовуванню до договорів про споживчий кредит, строк дії яких було продовжено після набрання чинності Законом № 3498-IX - 24.12.2023.

Згідно частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

У перехідний період, встановлений пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки, яка протягом перших 120 днів (з 24.12.2023 по 21.04.2024) не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів (з 22.04.2024 по 19.08.2024) - 1,5%.

Після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1%.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості та заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за кредитом у межах строку кредитування, за період з 25.05.2024 по 22.09.2024 позивачем нараховувались проценти за денною процентною ставкою - 2% від суми кредиту, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 8, пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням суми процентів за кредитом до 16 914 грн, яка складається з процентів за період з 29.09.2023 по 12.10.2023 у сумі 14 грн за пільговою процентною ставкою - 0,01%, процентів за період з 25.05.2025 по 19.08.2024 у сумі 13 500 грн, виходячи із встановленої Законом максимальної денної процентної ставки 1,5%, та процентів за період з 20.08.2024 по 22.09.2024 у сумі 3 400 грн, виходячи з максимальної денної процентної ставки 1% від суми кредиту.

Відповідно до вимог частини першої, пункту 3 частини другої, частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, змінюючи рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В інший частині підстав для скасування рішення суду першої інстанції з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційним судом не вбачається.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року змінити в частині визначення заборгованості по процентах за договором № 4017934 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28.09.2023, зменшивши стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» процентів за користування кредитом з 24 214 грн до 16 914 грн та, відповідно, зменшити загальний розмір стягнутої заборгованості з 34 214 грн до 26 914 грн.

Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 1 904 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 786 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на користь ОСОБА_1 777,59 грн судових витрат і сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна