Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №277/899/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/899/26 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г.

Номер провадження №33/4805/1325/26

Категорія ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст.126 КУпАП Доповідач Бєлоусов А. Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м.Житомир

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду Бєлоусов А.Є., з секретарем судових засідань Воробей Д.О.,

за участі: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - неповнолітнього ОСОБА_1 ,

законного представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі (із застосуванням засобів відеоконференції) апеляційну скаргу законного представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 на постанову судді Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13.08.2026 у справі № 277/899/26 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП):

неповнолітнього ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у сел. Ємільчине Житомирської області, є громадянином України, здобув повну загальну середню освіту, є студентом І курсу НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не притягався до адміністративної відповідальності, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Постановою судді Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13.08.2026 у справі № 277/899/26 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП, до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вираженні становить 3400,00 грн. Також з ОСОБА_1 на користь держави було стягнуто 665,60 грн. судового збору.

Ухвалене судове рішення про винуватість ОСОБА_1 суддя місцевого суду мотивувала тим, що вина неповнолітнього у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП, повністю підтверджується матеріалами судового провадження, а саме: протоколами про адміністративні правопорушення від 16.06.2026 серії ЕПР1 № 694545 та серії ЕПР1 № 694537; довідкою про адміністративне правопорушення від 16.06.2026; відеозаписом з нагрудної камери поліцейського; рапортом службової особи ВП № 1 Звягельського РВП ГУ НП в Житомирській області.

2. Короткий виклад апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Законний представник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 не погодилась з постановою судді місцевого суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить зазначену постанову судді скасувати, а провадження у справі щодо неповнолітнього закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (у зв`язку з відсутністю складу відповідних адміністративних правопорушень).

ОСОБА_2 вважає постанову судді місцевого суду необґрунтованою та такою, що ухвалена внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, котрі мають значення для справи.

На думку апелянта, докази винуватості ОСОБА_1 , надані працівниками поліції, не можуть бути визнані достатніми, допустимими і такими, що узгоджуються зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», вони не свідчать про беззастережну винуватість неповнолітнього у вчиненні адміністративних правопорушень.

Законний представник вказує на те, що зазначений у протоколах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 час складання протоколів відрізняється від часу подій, зафіксованих на відеозаписі з нагрудної камери працівників поліції. На згаданому відеозапису не зафіксована процедура складення вказаних протоколів, ці протоколи були складені за відсутності ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що місцем складання протоколів зазначено фактичне місце перебування ОСОБА_1 у день вчинення ним адміністративних правопорушень (вул. Миру, сел. Ємільчине), однак, станом на час, який зазначений у протоколах (14 год 04 хв та 14 год 12 хв), поліцейський, який склав протокол, фактично не перебував у вказаному місці, а прибув туди о 16 год 30 хв. Ці обставини не спростовуються будь-якими доказами та вказують на те, що відомості про складання адміністративних протоколів є неправдивими, поліцейський допустив порушення процедури складення протоколів, що тягне за собою визнання цих протоколів недопустимими доказами.

Апелянт також зазначає, що наявні в матеріалах справи докази не доводять факт керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом, а протоколи про адміністративні правопорушення та рапорт поліцейського відтворюють лише версію працівника поліції щодо обставин події, тож не можуть бути однозначними доказами винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

На переконання законного представника, об`єктивна сторона правопорушень, котрі ставляться в вину ОСОБА_1 , є недоведеною, а тому в діях неповнолітнього відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП. Адже жодне «обвинувачення» не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Також ОСОБА_2 зауважує, що застосовані суддею місцевого суду до неповнолітнього вид та міра адміністративного стягнення є явно несправедливими через суворість такого заходу, оскільки суддя в порушення вимог ст. 33 КУпАП належним чином не врахувала характеру адміністративних правопорушень, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, відсутність обставин, котрі б обтяжували відповідальність.

3.Узагальнена позиція особи, яка подала апеляційну скаргу

Під час апеляційного розгляду в судовому засіданні 23.09.2026 законний представник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 повністю підтримали подану апеляційну скаргу, задля обґрунтування своєї позиції посилалась на аргументи, аналогічні викладеним у скарзі, просила постанову судді місцевого суду скасувати, ухвалити нову постанову, а провадження у справі щодо неповнолітнього ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (у зв`язку з відсутністю складу відповідних адміністративних правопорушень).

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників апеляційного розгляду

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - неповнолітній ОСОБА_1 , на підставі ст. 63 Конституції України, пояснення надавати відмовився, однак підтримав апеляційну скаргу, подану його законним представником.

5. Межі апеляційного перегляду

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

6. Обставини, встановлені під час розгляду справи суддею місцевого суду

Як убачається зі змісту постанови судді Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13.08.2026 у справі № 277/899/26, суддя під час розгляду справи встановила, що органом, уповноваженим на складання протоколу, задля підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП, до протоколів, крім рапорту поліцейського, також були додані інші матеріали.

Згідно з рапортом службової особи ВП №1 Звягельського РВП ГУ НП в Житомирській області, 25.05.2026 о 16 год 53 хв надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 25.05.2026 о 16 год 52 хв за адресою: Звягельський район, с-ще Ємільчине, вул. Військова, оператор 112 Репетир повідомила, що поблизу магазину «БІФРЕН» авто зіткнулося з жінкою на скутері, травма голови, кровотеча, в свідомості. Заявник ОСОБА_3 . На відпрацювання події було направлено ГРПП д/н НОМЕР_2 ВНП 1 (Ємільчине) ЗРВП, поліцейські прибули за вказаною адресою та встановили, що відбулося ДТП за участі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , пасажиркою була ОСОБА_2 . Було складено схему ДТП та відібрано письмові пояснення.

Відповідно до довідки про адміністративне правопорушення від 16.06.2026 встановлена відсутність інформації щодо видачі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії на імя ОСОБА_1 .

Дослідивши відеозапис з нагрудної камери поліцейського, суддя становила, що 16.06.2026 о 16 год 30 хв поліцейський ознайомлює неповнолітнього ОСОБА_1 із протоколами про адміністративне правопорушення, ці документи неповнолітній отримує, про що розписується, будь-яких пояснень не надає, зауважень до протоколів не вносить.

За таких обставин, враховуючи докази, які містяться в матеріалах справи, суддя дійшла висновку про винуватість неповнолітнього ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом без номерного знаку та у керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

7. Обставини, встановлені апеляційним судом

Учасники справи під час апеляційного розгляду не заявляли клопотань щодо повторного дослідження обставин, встановлених суддею місцевого суду, а також щодо дослідження доказів, котрі не досліджувалися суддею місцевого суду.

У постанові Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 382/1058/15-к (провадження № 51-2599км18) висловлені правові позиції, згідно з якими відсутність клопотання про дослідження доказів не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та передумов для здійснення судом свого права дослідити нові докази. Як убачається зі змісту ч. 7 ст. 294 КУпАП, така позиція може бути застосована й під час апеляційного провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Тож, здійснюючи апеляційний розгляд справи № 277/899/26 суддя апеляційного суду в основу свого рішення покладає фактичні обставини, встановлені суддею місцевого суду. Основними доказами у справі, на підставі яких суддя місцевого суду ухвалив рішення щодо винуватості ОСОБА_1 , є: протоколи про адміністративні правопорушення від 16.06.2026 серії ЕПР1 № 694545 та ЕРП1 694537; рапорт співробітника поліції; відеозапис з нагрудної камери працівників поліції, наявний на відповідному носії інформації.

8. Позиція судді апеляційного суду

Заслухавши пояснення законного представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, суддя апеляційного суду дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність особи у його вчиненні.

Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

На переконання судді апеляційного суду, суддя місцевого суду, здійснюючи розгляд матеріалів у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , вказаних вище вимог закону дотрималась не в повній мірі.

Згідно з правовими позиціями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди при розгляді зазначених категорій справ повинні враховувати, що диспозиції сформульованих норм, які використовуються під час розгляду таких справ, є бланкетними, у зв`язку з цим суди повинні ретельно з`ясовувати і зазначати, в чому саме полягали названі у статтях закону порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідкам.

Отже, питання наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення, за ознаками якого складений протокол про адміністративне правопорушення, у діях конкретної особи суддя (суд) вирішує в межах протоколу, складеного щодо цієї особи, перевіряючи відповідність обставин, викладених у протоколі, фактичним обставинам провадження.

Порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху (далі - Правила), затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за № 1306 (зі змінами).

Як визначено у п. 2.9. в) Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знаку.

Пунктом 2.1. а) Правил встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Зі змісту ст. 121-3 КУпАП вбачається, що об`єктивна сторона вчинення відповідного правопорушення полягає в протиправному керуванні або експлуатації транспортного засобу з порушенням встановлених вимог щодо використання номерних знаків.

Об`єктивною стороною вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого, ст. 126 КУпАП, є керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Саме на порушення водієм ОСОБА_1 п. 2.1.а), п. 2.9.в) Правил дорожнього руху міститься вказівка у протоколах від 16.06.2026 серії ЕПР1 № 694545 та ЕПР1 № 694537, котрі були предметом розгляду суддею місцевого суду.

Задля доведення винуватості ОСОБА_1 службові особи органу Національної поліції надали до суду документи: протокол серії ЕПР1 № 694545 від 16.06.2026, складений щодо ОСОБА_1 (правова кваліфікація діяння - ч. 1 ст. 121-3 КУпАП); протокол серії ЕПР1 № 694537 від 16.06.2026, складений щодо ОСОБА_1 (правова кваліфікація діяння - ч. 2 ст. 126 КУпАП); рапорт працівника поліції; довідку про адміністративне правопорушення від 16.06.2026; відеозапис з нагрудної камери працівника поліції. Будь-яких інших доказів поліцейські до суду не надали.

Протокол про адміністративне правопорушення та рапорт працівника правоохоронних органів самі по собі не можуть бути визнаними достатніми доказами винуватості особи у цій справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою вони не є самостійними беззаперечними доказами, а обставини, викладені в них, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували винуватість особи, котра притягається до адміністративної відповідальності, і не викликали би сумнівів у судді (суду).

Згідно з вказаним рапортом працівника поліції від 16.06.2025, фіксується факт ДТП за участі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , пасажиркою була ОСОБА_2 , факт складання схеми ДТП з відібранням письмових пояснень, проте, до матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності працівниками поліції не були додані ані схема місця ДТП, ані письмові пояснення очевидців та учасників події, які б вказували на факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Варто в черговий раз зауважити, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а (адміністративне провадження № К/9901/33786/18).

Зі змісту довідки про адміністративне правопорушення від 16.06.2026 вбачається лише те. що у ОСОБА_1 посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії відсутнє, однак ця довідка не доводить факту керування неповнолітнім відповідним транспортним засобом (мопедом).

На відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції зафіксовано лише факт вручення неповнолітньому ОСОБА_1 протоколів про адміністративні правопорушення, ознайомлення неповнолітнього з місцем розгляду справи про адміністративні правопорушення, з процедурою сплати штрафу у разі визнання неповнолітнього винним у скоєнні адміністративних деліктів.

Сам по собі факт підписання неповнолітньою особою протоколів про адміністративні правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів.

Крім того, відповідно до вимог п. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 (в ред. зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, насамперед увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тож забезпечення права на захист неповнолітньої особи при її притягненні до будь-якого виду юридичної відповідальності, здійснюється шляхом обов`язкового залучення законного представника.

При цьому правовий статус неповнолітнього, як особи, що не володіє повним обсягом дієздатності, для належної реалізації права на захист потребує залучення законного представника незалежно від наявності про це клопотання неповнолітнього.

Положення ч. 1, 3 ст. 270 КУпАП передбачають, зокрема, що інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, мають право представляти законні представники такої особи (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Нормами ст. 242 Цивільного кодексу України передбачено, що законними представниками неповнолітнього є батьки (усиновлювачі).

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами) проведення поліцейським опитування неповнолітніх допускається тільки за участю батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога. Аналогічна норма міститься також і в п.17 розд. ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 № 1376, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 01.12.2015 за № 1496/27941(зі змінами).

Забезпечення права на захист неповнолітньої особи при її притягненні до будь-якого виду юридичної відповідальності здійснюється шляхом обов`язкового залучення законного представника. Як убачається з наявного у матеріалах справи відеозапису, поліцейський не переконався в тому, що неповнолітній ОСОБА_1 правильно розуміє суть правопорушень, вчинення яких йому ставиться у провину, зміст протоколів, за вручення яких неповнолітній ставить свій підпис. Співробітник поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, не ознайомив неповнолітнього ОСОБА_1 зі спеціальним правом, передбаченим ст. 270 КУпАП. Поліцейські здійснювали складення протоколів про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 за відсутності його законних представників - батьків.

Таким чином, працівниками поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення відносно неповнолітнього ОСОБА_1 було істотно порушено право останнього на захист, не забезпечено прибуття на місце події законного представника неповнолітнього. Складення протоколів про адміністративні правопорушення за відсутності законного представника неповнолітнього є підставою для визнання таких протоколів очевидно недопустимими доказами у справі.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (п. 161 рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom); п.65 рішення від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03). Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні.

На переконання судді апеляційного суду, суддя місцевого суду дійшла помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, за відсутності будь-яких доказів вказаного, а тому версія подій, відображена у протоколі співробітником поліції, не була доведена «поза розумним сумнівом».

Єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в діянні такої особи складу відповідного адміністративного правопорушення.

Вимогами ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на принцип презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України) всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Суд оцінює докази надані працівниками поліції, критично і не вважає їх беззаперечним доказом винуватості неповнолітнього ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом без номерного знаку та керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Адже сам факт керування неповнолітнім транспортним засобом не був беззаперечно підтверджений жодними доказами у справі з числа тих. що були предметом дослідження суддею місцевого суду.

Інших доказів, котрі б вказували на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, співробітниками поліції не надано. Наведене не дозволяє суду «поза розумним сумнівом» дійти висновку щодо винуватості неповнолітнього в скоєнні адміністративних правопорушень, кваліфікованих за ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Європейський суд з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Малофеєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», рішення від 20.09.2016, заява № 926/08) неодноразово зазначав, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тож за відсутності клопотань учасників справи суд з власної ініціативи не здійснював відшукання додаткових доказів для доведення наявності в діянні ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень.

9. Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате провадження підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. При наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП орган (посадова особа) по справі про адміністративне правопорушення виносить постанову про закриття справи (ст. 284 КУпАП).

Суддя апеляційного суду дійшов висновку, що службовими особами територіального органу Національної поліції не доведено наявності у діянні ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП. Тож суддя констатує відсутність правових підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Адже згідно з принципом презумпції невинуватості, притаманним судочинству в Україні, «недоведена винуватість прирівняна до доведеної невинуватості».

Згідно з ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову судді місцевого суду та закрити провадження у справі.

Ураховуючи вказане, суддя апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього задовольнити, постанову судді місцевого суду скасувати, а провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо неповнолітнього ОСОБА_1 закрити.

Керуючись ст. 7, 9, 247, 280, 284, 294 КУпАП, суддя апеляційного суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу законного представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову судді Ємільчинського районного суду Житомирської області від 13.08.2026 у справі № 277/899/26 про притягнення неповнолітнього ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 121-3, ч. 2 ст. 126 КУпАП, скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо неповнолітнього ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Ця постанова судді апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення (постановлення), є остаточною, оскарженню не підлягає.

Повний текст цієї постанови складено, проголошено, надано для ознайомлення учасникам справи 28.09.2026 о 16 год 30 хв.

Суддя А.Є. Бєлоусов