Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №760/14702/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа 760/14702/26

Провадження №3-4263/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Криворот О.О., розглянувши адміністративну справу, що надійшла з Управління патрульної поліції в м. Києві ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КпАП України, -

ВСТАНОВИВ:

згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №649395 від 25.04.2026, ОСОБА_1 25.04.2026 о 02 год. 35 хв. в м. Києві по вул. Митр.В.Липківського, 25, керував самокатом Jet 210518 в стані алкогольного сп`ягніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння, зі згоди водія, проводився у встановленому законом порядку із застосуванням приладу «Драгер» №6820, із результатами тесту 0,85 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про перенесення судового засідання не подавав. Під час складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення його повідомлено про місце розгляду справи. Таким чином, ОСОБА_1 безперечно розумів, що за вказаною ним адресою та номером телефону судом будуть здійснюватися його виклики для розгляду вказаної справи та жодних зауважень з приводу викладеного при складанні протоколу не висловив. У зв`язку з чим враховуючи скорочені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.277 КУпАП, суд вважає за можливо розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.268 КУпАП, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що сприятиме досягненню завдань, визначених ст.ст.1, 245 КУпАП, та розгляду справи в межах строків, які передбачені ст.38 КУпАП.

Згідно ст ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Зважаючи на викладені обставини, оскільки ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, а також був обізнаний про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, будь яких письмових заперечень проти протоколу, пояснень та доказів не подавав, до суду не з`явився, його поведінка свідчить про свідоме затягування та не бажання брати участь у розгляді справи. Таким чином, подальше відкладення розгляду справи нівелюватиме завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Розгляд справи у розумі строки з одного боку забезпечує можливість своєчасного відновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадку необґрунтованості та безпідставності провадження у справі стосовно неї, а з іншого своєчасне вжиття заходів спрямованих на запобігання іншим правопорушенням, у випадку наявності підстав застосування адміністративного стягнення з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття (ст.23 КУпАП). У будь-якому випадку відповідні дії мають бути вчинені своєчасно, з метою недопущення негативних наслідків, пов`язаних із тривалим розглядом справи та не вирішенням її по суті.

Дослідивши матеріали протоколу про адміністративне правопорушення, суддя приходить наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як встановлено судом, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності на момент вчинення правопорушень була неповнолітньою.

Разом із тим в протоколі від 25.04.2026 серії ЕПР1 №649395, відносно ОСОБА_1 в графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено: «З протоколом не згоден, до лікаря їхати відмовляюсь. Задували без присутності батьків». Також, у вищевказаному протоколі відсутні дані про повідомлення батьків або законних представників неповнолітнього.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свободи громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, повага до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Правовий статус неповнолітніх в Україні визначається Конституцією України, а саме стаття 52 проголошує, що діти рівні у своїх прав незалежно від походження. А також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

Згідно ч. 2 ст. 33 ЗУ «Про національну поліцію» Проведення опитування неповнолітніх допускається тільки за участю батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога.

Статтею 270 КУпАП встановлено, що інтереси неповнолітньої особи, яка притягується до адміністративної відповідальності мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Згідно положень ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших Законів України.

Також, статтею 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» покладає здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей, зокрема, на Службу у справах дітей районних державних адміністрацій та кримінальну поліцію у справах дітей відділу поліції, діяльність яких здійснюється на принципах законності, застосування переважно методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей, неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорстокого поводження з ними, тощо.

Неповнолітні є однією з найнезахищеніших верств населення, що обумовлює необхідність створення особливих умов для забезпечення та реалізації їхніх прав.

Міжнародна Конвенція про права дитини від 20.11.1989 р., що була ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789- XII, містить визначення, відповідно до якого "дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку". При цьому відповідно до законодавства України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою - у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Про вчинення неповнолітнім адміністративного правопорушення уповноваженою на те особою складається протокол. Протокол про адміністративне правопорушення складається на місці його вчинення. І лише в разі неможливості скласти його на місці, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено до адміністративного будинку органів внутрішніх справ, приміщення громадського пункту охорони порядку, дільничного пункту поліції. Перебування доставленої особи в громадському пункті з охорони громадського порядку не може тривати більш як одну годину згідно з частиною дев`ятою статті 259 КУпАП.

При складанні протоколу неповнолітньому, який притягається до адміністративної відповідальності, мають бути в обов`язковому порядку роз`яснені його права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, про що в протоколі робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згідно зі статтею 63 Конституції України неповнолітній порушник не несе відповідальності за відмову давати пояснення Щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів.

Крім того, про затримання неповнолітнього обов`язково повідомляють його батьків або осіб, які їх замінюють. У протоколі про адміністративне затримання зазначається час, дата повідомлення, кого повідомлено і в який спосіб. Відповідно до частини першої статті 263 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більше ніж три години.

Особливістю адміністративної відповідальності неповнолітніх також є те, що незалежно від того якою посадовою особою складено протокол, повноваження щодо розгляду всіх справ про адміністративні правопорушення, вчинених неповнолітніми, право застосовувати до неповнолітніх заходи впливу та вирішувати питання про накладення на них адміністративних стягнень, відноситься виключно до компетенції судді районного суду. Покарання неповнолітніх за вчинення адміністративних правопорушень теж є однією з особливостей їх адміністративної відповідальності, про що також свідчить докладно визначений перелік заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх (ст. 24-1 КУпАП) та які не є адміністративними стягненнями. Разом з тим, у разі вчинення неповнолітньою особою віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44 (незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення наркотичних речовин без мети збуту у невеликих розмірах), 51 (дрібне викрадення чужого майна), 121-127 (порушення правил дорожнього руху), частинами першою, другою і третьою статті 130 (керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння чи під впливом лікарських засобів), статтею 139 (пошкодження автомобільних доріг та вулиць), статтями 173 (дрібне хуліганство), 174 (стрільба з вогнепальної, холодної метальної, пневматичної зброї, споряджених гумовими метальними снарядами несмертельної дії в невідведених для цього місцях), 185 (злісна непокора законним розпорядженням працівників міліції), 190-195 КУпАП (порушень правил придбання, зберігання, носіння, передачі вогнепальної, холодної та пневматичної зброї), вона підлягає адміністративній відповідальності на загальних підставах, тобто на них може бути накладено штраф, застосовано громадські роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям чи об`єктом вчинення адміністративного правопорушення. Тільки, у виключних випадках до неповнолітнього порушника з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та його особи за вчинення вказаних порушень можуть бути застосовані заходи впливу.

Відповідно до ст. 13 КУпАП, до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу. У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою, другою і третьою статті 130, статтею 139, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на викладене, враховуючи, що Кодексом України про адміністративні правопорушення не встановлено особливості провадження у справ про адміністративні правопорушення щодо неповнолітніх, з метою розгляду даної справи відповідно до засад статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суддя вважає за необхідне застосувати в даному випадку аналогію закону щодо порядку кримінального провадження відносно неповнолітніх.

Згідно п.1 ч.2 ст. 52 КПК України обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

Згідно частини другої статті 484 КПК України орган, який здійснює провадження щодо неповнолітнього зобов`язаний здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз`яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

Отже, на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, надано протокол про адміністративне правопорушення та матеріали, які не містить відомостей про присутність законного представника при його складанні, а також про повідомлення щодо захисту прав та інтересів неповнолітнього до відповідних органів у справах дітей.

Таким чином, працівники поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно неповнолітнього ОСОБА_1 вийшли за межі наданих їм законом повноважень.

Складання матеріалів про адміністративне правопорушення та відібрання пояснень відбувся без присутності батьків неповнолітньої особи, яка притягується до адміністративної відповідальності чи захисника, з грубим порушенням норм Конституції та міжнародного права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.18Закону України«Про Національнуполіцію» від02.07.2015р.№ 580-VIII (даліЗакон № 580) поліцейський зобов`язаний: професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону №580 рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.

Зазначені вище дії працівників поліції, як наслідок, не сприяють запобіганню адміністративним правопорушенням і завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення та не впливають позитивно на підтримку іміджу та довіри до Національної поліції.

Таким чином судом встановлено, що порушення допущені працівниками поліції призвели до направлення вказаних матеріалів до суду з порушенням та в подальшому до закриття провадження у справах.

Згідно ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи винна дана особа у вчиненні правопорушення.

Стаття 256 КУпАП встановлює вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом, доказом у справі про адміністративне правопорушення, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011р., заява N 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013р., заява N 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява N 926/08, рішення від 20.09.2016р.), як і у кримінальному провадженні, суд у справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги наведене, в ході розгляду адміністративного матеріалу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення не знайшли свого підтвердження та були спростовані в ході розгляду протоколу, у зв`язку з чим провадження по справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 247 ч. 1 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 130 ч. 1 КУпАП та на підставі ст.ст. 247, 283, 284, 294 КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

провадження по справі відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити в зв`язку з вiдсутнiстю в його діях події і складу адмiнiстративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя О.О.Криворот