Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №755/16359/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16359/25

Провадження №: 2/755/368/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поповченко Юлія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування, вчиненого під впливом помилки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, у якому просить суд:

1)визнати недійсним договір дарування в частині дарування від 01.12.2022 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поповченко Ю.В., зареєстрований в реєстрі за №858;

2)поновити право власності ОСОБА_1 на частку квартири, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 45,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

3)стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору та витрат за надання професійної правової допомоги.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка перебувала у шлюбі із ОСОБА_7 з 1964 року. Протягом життя позивачка народила двох синів: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . На підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 19.03.2002 органом по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва, згідно розпорядження № 57-189 від 19.03.2002, зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 09.04.2002 № 1577, право приватної, спільної власності належало позивачці та членам її родини, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Після смерті чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його частку квартири (), як спадщину за заповітом прийняв син - ОСОБА_5 , про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08.06.2021, зареєстроване в реєстрі за № 661, спадкова справа № 5/2021.

Позивачка зазначає, що вона проживала в квартирі разом з ОСОБА_8 , а ОСОБА_5 проживав разом із дружиною в іншій квартирі, у тому ж під`їзді за адресою: АДРЕСА_2 . Під час вторгнення рф на територію України, ОСОБА_6 приїхала до них у квартиру. Позивачка останню знає як дочку сина ОСОБА_8 , хоча свідоцтва про народження ніколи не бачила та до війни ніколи остання не проживала у квартирі. Разом з тим, оскільки пенсії позивачки та заробітної плати ОСОБА_8 на ліки та сплати комунальних послуг вже за трьох осіб не вистачало, відповідачка домовилась із позивачкою та ОСОБА_8 про те, що остання буде допомагати матеріально, купувати ліки, їжу, сплачувати комунальні послуги, тобто візьме на себе обов`язок догляду за позивачкою та після смерті останньої частина квартири, яка належить позивачці та ОСОБА_8 залишиться відповідачці. Позивачка наголошує, що у 2022 році потребувала догляду, оскільки перенесла дві операції на очах та з віком мала супутні хронічні хвороби. Приблизно за місяць до того, як позивачка з ОСОБА_8 прийшли до нотаріуса, відповідачка забрала всі документи на квартиру.

01.12.2022 позивачка, ОСОБА_8 та відповідачка пішли до нотаріуса та підписали всі документи не читавши, які відповідачка та нотаріус надали останнім. Натомість, позивачка наголошує та звертає увагу суду, що жодного документу нотаріус не надала ні позивачці, ні ОСОБА_8 та вже на вулиці біля входу до нотаріальної контори на прохання позивачки, відповідачка дала останній 500 грн та поїхала у невідомому напрямку. На наступний день, позивачка та ОСОБА_8 усвідомлюючи, що відповідачка не приїхала та не телефонувала, останні звернулися до нотаріуса. Нотаріус в свою чергу повідомила позивачці та ОСОБА_8 про те, що документ (не уточнюючи саме який) можна розірвати, якщо останні сплатять кошти, які сплатила відповідачка нотаріусу. Позивачка та ОСОБА_8 пішли додому, оскільки грошей на сплату витрат за нотаріальні дії та податки у останніх не було. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. З грудня 2022 року по липень 2025 року відповідачка приїздила до позивачки тільки два або три рази, подивитися стан квартири. Позивачка наголошує, що вони не мали наміру укладати договір дарування, вважали, що укладають договір довічного утримання, оскільки на час укладення договору та на даний час позивачка потребує стороннього догляду та допомоги, про що свідчить висновок № 1/1102 від 12.08.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Так, позивачка, ОСОБА_8 фактично домовлялися про по життєвий догляд та допомогу, відповідачка натомість обіцяла їм щомісячне матеріальне утримання, щоденний догляд, допомогу по господарству, придбання ліків. Позивачка зазначає, що станом на день подання позову до суду, остання як проживала, так і проживає у спірній квартирі, оскільки іншого житла не має та ніколи не було. За нею доглядає син - ОСОБА_5 , який на даний час, у зв`язку з потребою постійного догляду за позивачкою проживає разом з матір`ю, сплачує комунальні послуги за всю квартиру, у тому числі у спірний період, купує їжу, ліки, готує та годує позивачку. Разом з тим, звертає увагу суду, що позивачка, так як і син останньої ОСОБА_5 дізнався про те, що юридично частина квартири АДРЕСА_3 , не належить позивачці та ОСОБА_8 , з телефонної розмови між відповідачкою та ОСОБА_5 . Так, відповідачка повідомила ОСОБА_5 , на початку 2025 року, що може останньому продати частину квартири АДРЕСА_3 за 20 000 доларів США.

Позивачка наголошує, що вона та ОСОБА_8 бажали укласти договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка доглядатиме за ними. Під час укладення оспорюваного договору дарування волевиявлення позивачки та ОСОБА_8 не відповідало їх внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Отже, оспорюваний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, а тому повинен бути визнаний судом недійсним. Відтак, враховуючи те, що позивачка є особою похилого віку, має незадовільний стан здоров`я, часте тривале лікування, потребувала та потребує сторонньої допомоги як фізичної, так і матеріальної, відчужене майно є єдиним її житлом, фактична передача відчуженого майна не відбулася, оскільки позивачка по сьогоднішній день проживає у квартирі, ОСОБА_9 оплачує комунальні платежі, а отже всі ці обставини вказують на помилку - неправильне сприйняття позивачкою обставин правочину, що дійсно було та вплинуло на її волевиявлення. Разом з тим, вчинений правочин - договір дарування, позбавив позивачку можливості реалізувати свої права на укладення договору довічного утримання та остання була позбавлена необхідної допомоги, що передує визнанню договору дарування в частині дарування частки квартири недійсним та поновлення права власності ОСОБА_1 на частки квартири АДРЕСА_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

13.11.2025 від представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

17.11.2025 відповідачка ОСОБА_6 ( ОСОБА_10 - у зв`язку із зміною прізвища) ознайомилась із матеріалами справи та отримала в приміщенні суду копію позовної заяви з додатками.

18.11.2025 від представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову.

04.12.2025 від представника відповідачки ОСОБА_11 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень щодо позову зазначив, що відповідачка не погоджується з обставинами викладеними в позові та вважає їх неправдивими, з огляду на наступне. Так, позивачкою до позову не надано доказів проведених операції на очах у 2022 році; недостатності грошових коштів у позивачки (розмір пенсії) та батька відповідачки ОСОБА_8 (розмір заробітної плати), які начебто були підставою для підписання договору дарування (довічного утримання); свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 , який володіє квартири, з яких частина від приватизації (свідоцтво про право власності від 19.03.2002), а спадщина за його померлим батьком ОСОБА_7 ; доказів витрат на купівлю ліків для позивачки за період 2022-2025 років; витрат на їжу та інші потреби; доказів вчинення дій з винагороди наданої відповідачкою позивачці. Крім того, сам по собі формат написання позовної заяви та викладені у ній доводи однозначно стверджують про те, що остання була написана не позивачкою, оскільки всі твердження не відповідають дійсним обставинам справи, а бабуся відповідачки ОСОБА_1 ніколи не висловлювалась про те, що вона не знає відповідачку як свою онуку, або у неї були якісь сумніви у тому, що її син ОСОБА_8 є дійсним батьком відповідачки. Відсутність документів у матеріалах позовної заяви можна пояснити лише тим, що вони у позивачки відсутні, як і відсутні у третьої особи, яка на думку відповідачки формувала позовну заяву. Відносно твердження викладеного у позовній заяві про оплату житлово-комунальних послуг, зазначає, що оплата послуг відповідачкою як власником квартири здійснюється постійно, так відповідачка оплачувала на картку третьої особи суму грошових коштів, які потрібні були на оплату комунальних послуг, а вже за домовленістю між ними, третя особа оплачував їх у відділенні пошти або банку. В силу вимог процесуального законодавства, позивачкою не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження позовних вимог, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того вказує, що як вбачається з Договору дарування № 858 від 01.12.2022, ОСОБА_12 (відповідачка) прийняла у дар квартири АДРЕСА_3 , від ОСОБА_1 (бабуся відповідачки) та ОСОБА_8 (батько відповідачки), який було посвідчено приватним нотаріусом Поповченко Ю.В. Згідно п. 5 Договору дарування, дарувальники стверджують, що на момент укладання Договору дарування, частка квартири, що відчужується нікому іншому не продана, не подарована, в спорі та під арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження, щодо неї з боку третіх осіб. Також дарувальники засвідчили, що договір не укладається під впливом тяжких для Дарувальників обставин або під загрозою, а умови цього Договору їм зрозумілі. Доказів, що на момент укладення договору дарування позивачка потребувала догляду чи сторонньої допомоги через свій незадовільний стан здоров`я чи матеріальне забезпечення матеріали справи не містять. Висновок № 1/1102 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі видано 12.08.2024, тобто після укладання Договору дарування від 01.12.2022. За вказаних обставин, долученими до позовної заяви документами, не доведено належними та допустимими доказами обставини щодо відсутності у позивачки волевиявлення під час укладення договору дарування чи неправильного сприйняття останньою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Не підтверджено також належними доказами посилання позивачки на те, що на момент укладення Договору дарування позивачка та ОСОБА_8 помилялись щодо його правової природи.

04.12.2025 від третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поповченко Ю.В. надійшли письмові пояснення, у яких остання зазначила, що приблизно в вересні 2022 року до неї звернулись ОСОБА_1 та її син ОСОБА_8 за консультацією з питання дарування належних їм часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я доньки ОСОБА_8 та онуки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 . ОСОБА_1 та її син ОСОБА_8 пояснювали свій намір подарувати частки квартири тим, що ОСОБА_6 їх єдина рідна людина, оскільки з другим сином ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та його дружиною, вони знаходились у неприязних та ворожих відносинах. Нею було надано консультацію відносно правових наслідків та правової природи посвідчення договору дарування. Також було чітко роз`яснено ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_8 , що договір дарування є безоплатним, тобто, що вони безоплатно передають ОСОБА_6 належні їм частки квартири, і що вона не буде і не зобов`язана їм надавати ні які гроші, або послуги. Також було роз`яснено про необхідність в підготовці усіх необхідних для посвідчення договору документів. Наступного разу ОСОБА_1 та її син ОСОБА_8 прийшли до неї приблизно через тиждень з правовстановчими документами, в ході вивчення документів нею було з`ясовано, що при реєстрації народження ОСОБА_6 відомості про батька були записані зі слів матері і ОСОБА_8 не є за законом батьком ОСОБА_6 . Між тим ОСОБА_8 та ОСОБА_1 наполягали що це їх донька та онука відповідно. У зв`язку з тим що родинні відносини між майбутніми дарувальниками та обдаровуваною не були доведені, нею було роз`яснено про необхідність замовлення та отримання в установі з оцінки майна Звіту про експертну вартість нерухомого майна, що дарується, оскільки ОСОБА_6 повинна була після посвідчення договору сплатити податок на дохід та військовий збір від експертної вартості дарунку. Наступного разу їй було надано усі необхідні для посвідчення договору дарування довідки та документи.

Зазначає, що усі підготовчі дії по збору документів тривали не один місяць. В ході консультацій та роз`яснень щодо збору та підготовки необхідних документів ні ОСОБА_1 , ні її син ОСОБА_8 жодним чином не висказували свій намір щодо оформлення договору довічного утримання. Вони чітко усвідомлювали правову природу договору і наполягали що їм потрібний договір дарування. 01.12.2025 за реєстровим номером 858 нею дійсно був посвідчений договір дарування частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Особи, які підписали договір - сторони договору - ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , звернулися до неї за вчиненням нотаріальної дії особисто. Нотаріальна дія була вчинена безпосередньо в приміщенні, яке є її робочим місцем, офісі за адресою: АДРЕСА_4 . Нотаріусом до вчинення нотаріальної дії ще раз було встановлено дійсні наміри сторін, щодо вчинення цього договору. Вони особисто повідомили про своє бажання укласти саме договір дарування. Стороннього впливу на їх волевиявлення не було, вони чітко розуміли значення договору дарування та його правові наслідки. Вони усвідомлювали значення своїх дій та керували ними. Посвідчення згаданого договору повністю відповідало реальному волевиявленню сторін. Поведінка сторін за договором та висловлення волевиявлення були абсолютно адекватними, та не викликали ніяких сумнівів щодо їх дієздатності. Сторони до підписання договору прочитали договір. Ніяких сумнівів щодо дієздатності осіб, які до неї звернулися, дійсності та розуміння ними намірів та наслідків договору дарування частини квартири, їх добровільного волевиявлення, в неї не виникло. У разі якщо б у неї були б хоч якісь сумніви, у вчиненні нотаріальної дії нею було б відмовлено в порядку визначеному законодавством України.

Таким чином, нотаріус вважає, що посвідчений нею вищевказаний договір дарування відповідає вимогам законодавства України та посвідчений нею без порушень закону. Стосовно задоволення позову - заперечує та просить суд розглядати цю справу та приймати рішення по ній у її відсутності, враховуючи вищевикладене.

04.12.2025 від представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.12.2025 заяву представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково та вжито заходи забезпечення позову до вирішення справи по суті шляхом накладення арешту на одну четверту частку квартири, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 45,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині заяви відмовлено.

11.12.2025 від представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про залишення відзиву без розгляду.

15.12.2025 від представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій остання з приводу доводів викладених у відзиві, повідомила наступне. Так, у тексті позовної заяви зазначено, що позивачка потребувала догляду у 2022 році, оскільки перенесла дві операції на очі та з віком мала супутні хронічні хвороби. Дійсно, позивачка перенесла операції на очі та на момент підписання договору дарування останній було 82 роки, що вже свідчить про те, що у такому віці не може бути здорова людина. Старечий вік саме характеризується погіршенням здоров`я, згасанням функцій організму. Позивачка отримує пенсію, яку безпосередньо приносить працівник Укрпошти. Щодо надання доказів стосовно батька відповідачки ОСОБА_8 та надання відомостей щодо отримання останнім заробітної плати повідомляє про те, що відповідачкою не надано доказів того, що ОСОБА_8 є її батьком та як зазначено у позовній заяві, свідоцтво про народження відповідачки - позивачка не бачила. Окрім того, у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , копія свідоцтва про смерть міститься в матеріалах справи, у зв`язку з вищезазначеним надати до суду довідку про нарахування заробітної плати станом на грудень 2022 року є неможливим.

Щодо надання до суду Свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 , який володіє квартири, з яких частина від приватизації (свідоцтво про право власності від 19.03.2002) а спадщина за його померлим батьком ОСОБА_7 повідомляє, що надання вищезазначених документів можливо при витребуванні судом у третьої особи. Наголошує, що у позивачки відсутні жодні правовстановчі документи на квартиру, оскільки при даруванні частки квартири відповідачці, оригінали документів нотаріус віддав останній, при цьому копію оскаржуваного договору дарування позивачці нотаріусом не надано. Разом з тим, частка квартири, яка належить сину позивачки ОСОБА_5 не є предметом даної справи. Щодо надання доказів вчинення дій з винагороди наданої відповідачкою позивачці, повідомляє, що у позовній заяві зазначалося, що відповідачка пообіцяла позивачці та ОСОБА_8 що буде допомагати матеріально, тобто візьме на себе обов`язок догляду за позивачкою та після смерті останньої частина квартири, яка належить останній та ОСОБА_8 залишиться відповідачці. Натомість відповідачка не витримала обіцянку, не допомагає матеріально, не провідує, не приносить їжу та ліки. Всі витрати на догляд позивачки покладено на сина, третю особу ОСОБА_5 . Натомість, звертає увагу суду, що останній залучений до судової справи як сторона провадження для надання свідчення та надання доказів фактичного утримання позивачки, щоденного догляду та ведення спільного господарства. Також, звертає увагу суду та наголошує, що позивачка потребує щоденного догляду, що зумовлює надання ліків та їжі, допомоги в пересуванні по квартирі. Позивачці наразі 85 років, у неї відсутнє інше помешкання, тому остання хоче прожити у частці квартири без погроз на виселення.

Щодо зазначення у відзиві, що відповідачка сплачує комунальні послуги за половину квартири, звертає увагу суду на наступне. Разом з відзивом представником відповідачки було надано квитанції про переведення коштів на рахунок ОСОБА_9 , при цьому копії зазначених переказів не містять даних про те, що кошти перераховуються за призначенням сплати комунальних послуг. Окремо звертає увагу, що перерахування коштів відбувалося у 2025 році. При цьому, власник квартири повинен сплачувати комунальні послуги щомісячно. Відтак, з наданих доказів до суду разом із відзивом вбачається, що відповідачка не сплачувала навіть комунальні послуги за пів квартири котру отримала у подарунок. Більш того, остання як вбачається з відзиву у справі почала сплачувати комунальні послуги тільки після фактичного спливу позовної давності, що свідчить про корисний намір останньої. Щодо засвідчення копій додатків до відзиву та належне представництво у суді представника відповідачки, звертає увагу суду на наступне. Поданий відзив з додатками у справі адвокатом Ярославом Штундером засвідчений не належним чином, а саме проставлення на копіях: «копія вірна», не може вважатися судом допустимим доказом та тягне за собою їх недопустимість, якщо їх засвідчено не в порядку, встановленому чинним законодавством. Повноваження представника відповідачки, а саме копія ордеру № 2061949 та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №6672/10 теж не засвідчені належним чином та як наслідок відзив подано до суду неуповноваженою особою.

Ухвалою постановленими в судовому засідання 05.02.2026 без оформлення окремого процесуального документу, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - Остапенко Ю.О. про залишення відзиву без розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові. Додатково суду пояснила, що на момент укладення договору дарування позивачці було 82 роки, у зв`язку з чим вона не розуміла значення своїх дій. Зазначила, що позивачка домовилася з відповідачкою про те, що остання буде поруч та допомагатиме їй, оскільки позивачка проживає на третьому поверсі будинку і через стан здоров`я не може самостійно вийти до магазину чи лікарні. До початку повномасштабного вторгнення відповідачка приходила до позивачки декілька разів. Зі слів сина позивачки, остання знала, що відповідачка є його донькою, однак документів на підтвердження цього факту ніколи не бачила. Після посвідчення договору дарування у нотаріуса відповідачка дала позивачці 500 грн та декілька разів її відвідала, після чого допомоги більше не надавала. У зв`язку з цим позивачка була змушена звертатися за допомогою до іншого сина, який проживав окремо, оскільки був одружений.

Відповідачка ОСОБА_11 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві. Додатково пояснила, що син позивачки під час війни проживав разом із нею, а тому твердження про його окреме проживання не відповідає дійсності. Зазначила, що протягом усього життя підтримувала спілкування зі своєю бабусею - позивачкою. За життя батька відповідачки, бабусею був складений заповіт на нього, однак згодом вона змінила своє рішення, і разом з батьком вирішила одразу оформити квартиру на відповідачку, щоб у подальшому не перейматися документами, у зв`язку з чим звернулися до нотаріуса. Відповідачка пояснила, що ще до початку війни перераховувала кошти як бабусі, так і своєму покійному батьку, а також оплачувала заборгованість за квартиру. Крім того, перераховувала кошти і третій особі - ОСОБА_5 , у тому числі після звернення до суду з цим позовом. Також зазначила, що ніколи не проживала у спірній квартирі, а лише приїздила та допомагала бабусі й батьку. Натомість ОСОБА_5 із дружиною мали складні стосунки із бабусею та після початку війни вони залишили бабусю та виїхали з Києва, у зв`язку з чим відповідачка почала ще більше допомагати бабусі та батьку. Наголосила, що жодної домовленості щодо утримання між нею та позивачкою не було, бабуся та батько вирішили оформити квартиру на відповідачку, а вона, у свою чергу, допомагала їм добровільно, як родичка. Крім того, відповідачка вказала, що продовжує спілкуватися з бабусею і нині, яка скаржиться на свого сина ОСОБА_5 , однак перебуває під його впливом та її думку, навіть не має номера телефону свого представника.

Представник відповідачки ОСОБА_11 - ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав заперечення своєї довірительки та додатково пояснив, що позивачка не усвідомлює суті цього спору, вважаючи, що він стосується оплати комунальних послуг. Зазначив, що позивачка підтверджувала належність спірного майна відповідачці та те, що остання допомагала їй як до укладення договору дарування, так і після його укладення. Крім того, представник звернув увагу, що третьою особою у справі є ОСОБА_5 - син позивачки, який проживає разом із матір`ю, тоді як договір дарування укладено на користь її онуки, при цьому, на думку останнього, відповідачка фактично не є онукою позивачки. Представник наголосив, що матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення договору дарування позивачка не розуміла значення своїх дій та не усвідомлювала змісту документу, котрий підписує. Зазначив, що проблеми із зором самі по собі не є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що вперше побачив відповідачку, коли їй було приблизно 14-16 років. Зазначив, що до 2022 року він проживав разом із дружиною у її квартирі, а потім вони переїхали до матері, яка мала специфічний характер та між його дружиною та матір`ю виникали конфлікти, між ними була «війна», у зв`язку з чим мати не хотіла звертатися до нього за допомогою. На початку повномасштабного вторгнення він запропонував матері та брату виїхати з Києва, однак брат відмовився. Оскільки мати дуже любила брата та доглядала за ним, вона також вирішила залишитися. Пояснив, що відповідачка ніколи не проживала у квартирі, а лише приїздила до батька та бабусі на свята, практично не допомагала його матері, своїй бабусі, навіть після того, як та зламала ногу, відповідачка не надавала їй належної допомоги, лише зрідка щось привозила. Про укладення матір`ю договору дарування він дізнався у 2024 році, коли вона перебувала в лікарні. Мама (позивачка), казала, що подарувала квартиру ОСОБА_13 , не подумала, що у той час вони жили на її пенсію, а він (третя особа) може себе забезпечити, а брат - ні, вона гадала, що відповідачка буде їм допомагати. Брат, померлий ОСОБА_8 , та мама, йому повідомляли, що разом вирішили подарувати квартиру ОСОБА_13 , що у той час була війна, їм не було за що жити, хоча на той час мама отримувала пенсію, а ОСОБА_8 працював. Наразі позивачка дуже жаліє, що так вчинила, оскільки коли вона потребувала стороннього догляду, з нею була мати відповідачки, однак остання покинула її і більше ніхто не цікавився. Зараз він повністю утримує позивачку, ліки купує, за потреби швидку викликає. Він не розуміє як так мати переписала на чужу людину квартиру.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що у 2021 році помер її чоловік, після чого відповідачка стала частіше приїздити до неї. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році вона залишилася проживати разом із сином - батьком відповідачки, який на той час не працював, у зв`язку з чим вони жили лише на її пенсію. Інший її син ОСОБА_5 (третя особа), разом із дружиною, виїхав за межі Києва. Коли відповідачка телефонувала позивачці, остання повідомила їй, що залишилася сама, на що відповідачка пообіцяла допомагати їй. Після повернення ОСОБА_5 з дружиною між ними виникла суперечка, після чого вона зателефонувала ОСОБА_13 , була засмучена, попросила допомоги, на що ОСОБА_13 відповіла, що допоможе, догляне, а вона їй подякувала. Згодом вона, позивачка, помирилися з ОСОБА_5 . Позивачка пояснила, що в грудні 2024 року, після падіння, вона отримала перелом ноги, та лікар повідомив їй про необхідність операції та попередив, що після неї їй доведеться близько трьох місяців перебувати в ліжку. Відповідачка, переконувала її не робити операцію, стверджуючи, що вона її не витримає, але ж звідки їй це відомо. Згодом відповідачка привезла свою матір для догляду за позивачкою, однак та не забезпечувала їй належного догляду, могла декілька днів не давати їй їсти, не прибирала, не змінювала їй постіль та витрачала її пенсію. Син, ОСОБА_5 , приходив з роботи, перестиляв їй ліжко, їсти готував, а відповідачка жодного разу не приїхала. Відповідачка до неї на день народження в лютому приїздила, торт привезла і все, навіть не запропонувала помити її. Вказала, якщо відповідачка не хоче її доглядати, то нехай від дасть документи і на цьому все. У неї син один залишився, а у відповідачки є все, навіщо їй квартира.

Нотаріуса ОСОБА_14 вона знала, оскільки раніше до неї зверталася, а також разом із батьком відповідачки зверталася до неї для складення заповіту, нотаріусу довіряла. Заповіт на старшого сина вона складала у період конфлікту з ОСОБА_5 , з яким помирилася вже коли ногу зламала. Пояснила, що після смерті її чоловіка частина квартири перейшла у власність молодшого сина - ОСОБА_5 та за домовленістю інша частина квартири мала перейти старшому сину. Проте, щодо укладення договору дарування позивачка пояснила, що не мала наміру дарувати квартиру, оскільки у неї є ще один син. Зазначила, що у нотаріуса почувалася «як у тумані», у неї був підвищений тиск, а нотаріус, на її думку, нічого їй не пояснила. Пам`ятає, що ходили з сином ОСОБА_8 до нотаріуса декілька разів, а потім і з відповідачкою, однак коли останній раз були, то був якийсь маленький папірець, вони підписали і все. Коли вони вийшли від нотаріуса. Вона попросила в ОСОБА_13 500 грн, однак та відповіла, що не має і одразу поїхала. Позивачка вважала, що укладає заповіт, а не договір дарування. Коли її син ОСОБА_5 запитав про «дарствену», вона відповіла, що нічого не підписувала, що ОСОБА_13 забрала технічний паспорт на квартиру та приватизаційне, та вона, позивачка, думала, що ці документи їй потрібні для поховання ОСОБА_8 .

Також пояснила, що до смерті ОСОБА_8 , відповідачка часто до них приїздила, привозила продукти, перераховувала кошти на картку свого батька до дня його смерті та займалася його похованням, привозила ліки, коли вони хворіли.

Після смерті старшого сина, батька відповідачки, позивачка разом із ОСОБА_5 оплачувала комунальні рахунки за квартиру. Відповідачка сплатила заборгованість лише за два місяці. Зазначила, що у 2023 році почала погано бачити. Водночас у 2021-2022 роках, після смерті чоловіка, вона самостійно займалася домашніми справами, ходила на базар та готувала їжу. За її словами, останні два роки вона вже не ходить самостійно. З відповідачкою позивачка не сварилася та пропонувала їй повернути все, що було отримано за договором, і залишитися «друзями». При цьому відповідачка не виганяла її та ОСОБА_5 зі спірної квартири. Також зазначила, що відповідачка обіцяла доглядати за нею до старості та поховати її, однак самого договору дарування вона, за її твердженням, не підписувала. Вказала, що на теперішній час ОСОБА_5 проживає разом із нею, доглядає за нею, готує їжу, прибирає, купує ліки та інші необхідні речі, тоді як відповідачка не телефонує їй та не цікавиться її самопочуттям.

Відтак, суд, вислухавши позиції учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частинами 1-2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частинами 1-2 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 2 статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 в справі № 753/8671/21, постанова Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду від 11.12.2023 в справі № 607/20787/19).

Судом встановлено, що 19.03.2002 Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва видано Свідоцтво про право власності на житло, з якого вбачається, що Орган по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 в рівних долях. Свідоцтво видано згідно з розпорядженням № 57-189 від 19.03.2002. Квартира в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна записана у реєстрову книгу за № 1577 09.04.2002 (т.1, а.с.19).

ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 11.07.1964 (т.1, а.с.15).

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками записані ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.16).

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено відповідний актовий запис № 1867 (т.1, а.с.17).

01.12.2022 ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (далі - Дарувальники) та ОСОБА_6 (далі - Обдаровувана), діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір (зокрема, з вимогами щодо недійсності договору), уклали Договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поповченко Ю.В. та зареєстровано в реєстрі за № 858 (т.1, а.с.104).

Відповідно до п.1 Договору дарування, Дарувальники передають безоплатно у власність, а Обдаровувана приймає у дарунок частку квартири АДРЕСА_3 (т.1, а.с.104).

Згідно п.7 Договору дарування, вимоги чинного законодавства, щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальники стверджують, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального (т.1, а.с.104-зворот).

ОСОБА_6 та ОСОБА_15 11.07.2025 зареєстрували шлюб у Таращанському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис № 45. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_10 (т.1, а.с.133).

Як вбачається з Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва № 131611682 від 29.05.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29.05.2025 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (т.1, а.с.18).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 645/10160/15-ц, від 03.05.2018 у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18.11.2020 у справі № 202/2578/19).

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2025 у справі № 363/112/23 зазначив, що правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Саме істотна помилка призводить до укладення правочину, за її відсутності правочин не був би укладений.

Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. До обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, не відноситься мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 947/32485/20, від 01.12.2022 у справі № 335/15805/17).

Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 405/2719/17, від 18.12.2020 у справі № 541/2898/18, від 03.08.2022 у справі № 363/4381/19, від 24.03.2021 у справі № 713/883/19, від 22.03.2023 у справі № 759/17155/20).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі, без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору, не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки (постанови Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 715/2513/19, від 26.10.2022 у справі № 947/32485/20, від 15.03.2023 у справі № 288/1366/21, від 15.11.2023 у справі № 308/8309/22, від 17.04.2024 у справі № 564/1067/22, від 25.04.2024 у справі № 336/6427/20, від 23.05.2024 у справі № 501/3591/21).

Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не свідчать про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 447/2297/19, від 15.03.2023 у справі № 288/1366/21, від 15.05.2023 у справі № 522/9246/19, від 02.08.2023 у справі № 138/246/22, від 25.04.2024 у справі № 336/6427/20, від 29.03.2024 у справі № 523/13811/21).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, виходить з того, що позивачка не довела наявності підстав, передбачених частиною першою статті 229 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність правочину, вчиненого під впливом помилки.

Договір дарування було укладено у письмовій формі та посвідчено нотаріально. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, мали необхідну дієздатність, а їхнє волевиявлення було вільним, що було офіційно встановлено та зафіксовано нотаріусом у момент вчинення правочину. Позивачка особисто підписала договір, чим підтвердила, що на момент укладення договору вона розуміла безоплатність договору, її воля повністю відповідала змісту договору саме як безоплатного дарування.

При цьому, з вимогами про недійсність договору дарування, як такого, що укладений під впливом помилки, ОСОБА_1 звернулася в 2025 році, тобто майже через три роки після підписання договору дарування (01.12.2022).

Суд зауважує, що твердження позивачки є суперечливими, оскільки у позовній заяві остання зазначала, що мала намір укласти договір довічного утримання, при цьому в судовому засіданні пояснювала, що вважала, що вона укладає заповіт.

Крім того, позивачкою долучено ряд квитанцій (т.1, а.с.23-70), які підтверджують оплату нею комунальних послуг. Вказані квитанції датовані 2023-2025 роками, тобто вже після укладення спірного договору дарування. Однак, суд вважає, що сплата комунальних послуг після укладення договору дарування не є безумовною підставою для визнання такого договору, як вчиненого під впливом помилки, оскільки відомостей, що між сторонами існував будь-який спір на той період, суду не надано.

Окрім того, доводи позовної заяви ґрунтуються також на тому, що позивачка мала проблеми із зором, а тому не бачила, що підписує. При цьому, дане твердження було спростоване нею в судовому засіданні, оскільки остання вказала, що почала погано бачити в 2023 році, тобто після укладення договору дарування.

Оцінені судом докази не підтверджують того, що вік позивачки та стан її здоров`я могли об`єктивно вплинути на її волевиявлення під час укладення оспорюваного правочину.

Крім того, судом не встановлено, що відповідачка чинить позивачці перешкоди у можливості користування спірною квартирою, оскільки позивачка не заперечує того факту, що наразі проживає в квартирі, яка була подарована відповідачці.

Окремо суд звертає увагу на ту обставину, що стороною позивача не спростовані і доводи третьої особи, приватного нотаріуса КМНО Поповченко Ю.В., в частині особистого звернення позивачки та її померлого сина ОСОБА_8 до неї з приводу укладання саме договору дарування на ім`я відповідачки, роз`яснення нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій, обсягу документів необхідних для посвідчення договору та встановлення нотаріусом дійсної волі дарувальників.

З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, з урахуванням наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а тому суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.12.2025 були вжиті заходи забезпечення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно з частиною 9 статті 158 ЦПК України, у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволені позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене, беручи до уваги рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, суд доходить до висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва 11.12.2025 шляхом накладення арешту на одну четверту частку квартири, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 45,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 229, 717 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 158, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , остання відома адреса: АДРЕСА_5 ), треті особи: ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поповченко Юлія Володимирівна ( АДРЕСА_4 ), про визнання недійсним договору дарування, вчиненого під впливом помилки - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва 11.12.2025 шляхом накладення арешту на одну четверту частку квартири, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 45,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

Суддя: