Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №755/18229/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/18229/25

Провадження №: 2/755/2047/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретарів - Мовчан А.С., Лазоришин А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, -

у с т а н о в и в :

19.09.2025 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача про усунення від права на спадкування за законом, у якому просить усунути відповідача, спадкоємця другої черги за законом, від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивачки ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Будь-якого розпорядження щодо свого майна померлий за життя не робив, заповіту не залишив. Спадкоємці першої черги відсутні, оскільки батьки померлого померли раніше, одруженим він не був, дітей не мав, хворів на психічне захворювання. За заявою позивачки 09.05.2025 року було заведено спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_3 . Від нотаріуса позивачці стало відомо, що окрім самої позивачки заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подав відповідач, який також є братом померлого і самої позивачки. Позивачка вважає, що відповідач має бути усунений від права на спадкування, оскільки він не надавав жодної допомоги своєму братові, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги і догляду. За життя померлому ОСОБА_3 був встановлений діагноз «шизофренія» і він був визнаний недієздатним та був непрацездатним. Крім того, ОСОБА_3 страждав на хронічну серцево-судинну недостатність і кардіосклероз, від чого він і помер. За життя померлий отримував мінімальну пенсію, розмір якої станом на час смерті складав приблизно 3500,00 грн. Отже, померлий був хворим, не міг самостійно себе обслуговувати, потребував постійного стороннього догляду, не міг вільно самостійно пересуватись, перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги. Позивачка вказує, що лише вона та її чоловік все життя ОСОБА_3 опікувались ним, надавали постійну допомогу, купували їжу, сплачували рахунки за комунальні послуги, возили до лікарні, купували в аптеках ліки та привозили їх, підтримували ОСОБА_3 . Ніхто більше допомоги не надавав, хоча сама позивачка не є здоровою людиною та має третю групу інвалідності. Відповідач ніколи життям та здоров`ям брата не цікавився, не приймав ніякої участі у покращенні його становища, не надавав жодної допомоги рідній людині, яка знаходилась у безпорадному стані тривалий період аж до настання смерті. Відповідач не цікавився ні станом здоров`я, ні потребами спадкодавця, участі у догляді чи фінансовій допомозі на необхідний догляд і забезпечення медикаментами, лікарською допомогою не приймав, навіть не відвідував спадкодавця. Коли позивачка зверталась до відповідача по допомогу, він завжди казав: «взялася, тож тягни». Через психічну хворобу померлий не мав можливості самостійно звернутись до відповідача за допомогою, оскільки перебував у безпорадному стані, а відповідач ухилявся від спілкування з ним. Померлий не дочекався жодної допомоги від брата, і така поведінка відповідача, який на думку позивачки мав можливість надавати допомогу тяжкохворому брату, що перебував у безпорадному стані, є проявом зневаги до життя і здоров`я брата. Відповідач не цікавився станом здоров`я брата, не купував ліки, не годував його та ніяким чином не підтримував. Життя та доля брата, який перебував у безпорадному стані та потребував постійного стороннього догляду, взагалі не цікавили відповідача, а згадав він про брата тільки після відкриття спадщини, що доводить відсутність сталих сімейних зав`язків між братами і свідчить про існування корисливого мотиву відповідача на збагачення за рахунок спадщини брата. Позивачка вважає, що відповідача слід усунути від права на спадкування, оскільки він не приймав жодної участі у матеріальному забезпечення свого хворого брата, не брав участі в догляді за ним, не цікавився станом його здоров`я, не відвідував брата, не вчиняв жодних дій щодо утримання та надання будь-якої допомоги брату. Відповідач самоусунувся від усіх питань, які стосувалися здоров`я, життя та утримання брата. Також відповідач не приймав участі в організації поховання спадкодавця і навіть не прийшов на похорон брата. Про безпорадний стан брата відповідачу було добре відомо, як і про те, що позивачка самостійно піклується про брата, але відповідач жодного разу не приїхав, не виявив бажання надати хоч якусь фізичну чи матеріальну допомогу спадкодавцю, при цьому мав таку можливість. Позивачка посилається на положення ст. 267 СК України та зазначає, що згідно п. 6 постанови пленуму ВСУ від 30.05.2008 року №7, правило абзацу 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Відповідач не має права на спадкування за законом, оскільки ухилявся від виконання обов`язку щодо допомоги спадкодавцю і його слід усунути від права на спадкування.

Ухвалою суду від 30.09.2025 року відкрите провадження у справі і призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою суду від 30.10.2025 року задоволено заяву сторони позивача про виклик свідків.

Ухвалою суду від 30.10.2025 року задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 16.01.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

27.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову і стягнути з відповідачки на свою користь витрати на правничу допомогу в сумі 40000,00 грн. У відзиві представник відповідача вказує, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.02.2003 року у справі №22-917/2003 було задоволено заяву ОСОБА_1 та визнано недієздатним ОСОБА_3 . В зазначеному рішенні також зазначається, що судом було встановлено, що «з 1974 року ОСОБА_3 хворіє психічним захворюванням, визнаний інвалідом ІІ групи, за висновком судово-психіатричної експертизи від 03.12.2002 року №1116, страждає параноїдною шизофренією, не може розуміти значення своїх дій і керувати ними». Відповідно до Витягу з Розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 05.05.2003 року №655 ОСОБА_1 , яка на той час мешкала в АДРЕСА_2 , було призначено опікуном ОСОБА_3 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_3 . Як вбачається з паспорту позивача, після того, як вона стала опікуном ОСОБА_3 , 19.11.2003 року вона знялася з реєстрації в АДРЕСА_2 та з 02.12.2003 року зареєструвалася в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_3 . При цьому, позивач була зареєстрована в зазначеній квартирі, що належала ОСОБА_3 до 20.09.2011 року. Самого ж власника квартири, ОСОБА_3 було виписано з його квартири 22.02.2005 року та прописано в гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 . В подальшому, як вбачається з Договору купівлі-продажу від 12.10.2011 року ОСОБА_3 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . З паспорту позивача вбачається, що вона з 26.04.2012 року зареєструвалася в даній квартирі, що належала брату сторін ОСОБА_3 . На цей час, як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу від 24.01.2002 року, позивач не перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 . Як вбачається з Свідоцтва про шлюб від 01.08.2017 року, повторно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб лише 01.08.2017 року. Таким чином, твердження позивача, що вона з її чоловіком «все життя брата опікувалася ним», не підтверджується наявними у справі доказами. Більше того, проживаючи зі своєю сім`єю в квартирі недієздатного брата, позивач купувала їжу на потреби в тому числі своєї сім`ї, сплачувала кошти за комунальні послуги, які надавалися на потребу в тому числі її сім`ї тощо. Жодних доказів інших тверджень позивача щодо її матеріальних витрат матеріали справи не містять. Щодо тверджень позивача стосовно самостійної участі в організації поховання померлого, то наявні докази не дають можливості взагалі ідентифікувати, хто оплачував дані послуги і чи витрачалися на дані сплати особисті кошти позивача, а не інших родичів та друзів покійного. Відповідач зазначає, що відразу після смерті брата, до нього додому приїхали позивач, з їх спільною сестрою, ОСОБА_5 , а також невісткою позивача - ОСОБА_6 , де стали в грубій формі вимагати від нього відмовитись від спадщини на користь позивача. Дані дії позивача та інших родичів шокували відповідача, наскільки, що йому стало зле і він фізично не міг взяти участь в похованні брата. До того, як за заявою позивача їх спільного брата ОСОБА_3 було визнано недієздатним і нею було оформлено опіку над братом, відповідач доглядав за братом, неодноразово його забирав з психіатричних лікарень, був контактною особою брата і у випадку негараздів з братом, соціальні служби та працівники психіатричних лікарень телефонували саме відповідачу. Відповідач допомагав брату, як допомагав і своїм батькам, і позивачу, і іншим родичам фінансово та фізично, оскільки будучи будівельником мав можливість допомагати з будівництвом, ремонтом, тощо. Після того, як позивач стала опікуном брата, вона поступово обмежила можливість спілкування з братом, не допускала до нього відповідача, не давала спілкуватись без її присутності тощо. Разом з тим, твердження позивача, що відповідач не спілкувався з братом та не цікавився його життям є відвертим наклепом не підтвердженим жодним належним доказом. Аналогічно неправдивими є твердження позивача, що вона нібито зверталася до відповідача щодо допомоги, але він відмовляв їй в цьому. Відповідач стверджує, що позивач жодного разу не зверталася щодо допомоги брату, не говорила, що вона не справляється з опікою, тощо. Більше того, як вбачається з доказів, наданих самим позивачем, вона активно зі своєю сім`єю користувалася майном брата - проживала з сім`єю в його квартирах (копії паспортів), вчиняла від його імені майнові правочини (договір купівлі-продажу), користувалася його коштами (довідка Управління соціальної та ветеранської політики від 11.09.2025 року №37/11-7972), тощо. В липні 2011 року відповідач був госпіталізований з діагнозом гострий Q-інфаркт міокарда передньо-перетинково-верхівкової ділянок лівого шлуночка. З того часу відповідач перебуває на обліку у кардіолога та невропатолога, регулярно проходить стаціонарне лікування, потребує прийом ліків на постійній основі. Так, відповідно до Медичних виписок відповідач потребує постійного прийому: вазиліп 40 мг - від 70,00 грн. в місяць; клопідогрель 75 мг - від 117,00 грн. в місяць; конкор 5 мг - від 240,00 грн. в місяць; престаріум 5 мг - від 180,00 грн. в місяць; тритаце 10 мг - від 390,00 грн. в місяць; аспірин-кардіо 100 мг - від 70,00 грн. в місяць; аторвастатин 20 мг - від 255,00 грн. в місяць. Тобто, відповідач в обов`язковому порядку протягом місяця приймає ліки для уникнення повторного інфаркту міокарда або інсульту на загальну суму від 1300,00 грн. і більше. В 2024 році у відповідача виявлено порушення гемодинаміки з ознаками мієлодиспластичного синдрому (підозра на онкологію крові), що також потребує постійного прийому ліків та обстеження гематолога. Окрім того, з 2011 року відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи (з 2017 року - довічно). Дружина відповідача також є особою з інвалідністю ІІІ групи (з 2013 року - довічно) та перебуває на його утриманні. За цей час, від жодного дієздатного родича - позивача та її родини та/або їх спільної сестри ОСОБА_5 , відповідач не отримав жодної допомоги та навіть слів підтримки. При цьому, як вбачається з довідки про доходи відповідача, розмір його пенсії складає 6137,87 грн. (станом на момент смерті брата), а до цього був значно нижче, що можна елементарно простежити з зазначеної довідки. Лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Відповідач не ставить під сумнів той факт, що його брат - ОСОБА_3 був недієздатним та безпорадним. Більше того, на думку відповідача, ще до визнання брата недієздатним, той потребував уваги, яку йому забезпечували всі члени сім`ї, в тому числі, але не виключно, й мама. Визнання брата недієздатним було ініційоване саме позивачем та саме з метою встановлення опікунства з корисливих мотивів. Прикриваючись даною опікою, позивач вимагала до себе особливого ставлення - відмови від батьківської спадщини на її користь, отримання від мами матеріальної допомоги, коли та працювала закордоном, продажу майна брата, тощо. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Тобто, саме обов`язком позивача, як опікуна над недієздатною особою, було «створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням». Окрім того, якщо позивач вважала за життя свого підопічного недієздатного брата, що відповідачем порушуються цивільні права та інтереси їх брата, то відповідно до положень ч. 4 ст. 67 ЦК України позивач була зобов`язана «вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного». Однак, матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач зверталася до органів опіки та піклування, чи до суду щодо стягнення аліментів, чи до будь-яких інших компетентних органів щодо захисту прав та інтересів її підопічного за його життя. Дане питання виникло у позивача виключно під час отримання спадщини. Дані тези підтверджуються і доказами, наданими самим позивачем. Так, відповідно до Довідки про підтвердження факту опікунства Управління соціальної та ветеранської політики від 11.09.2025 року №37/11-7972 зазначено: «За час виконання опікунських функцій ОСОБА_1 у Органу опіки та піклування ніяких нарікань до останньої не було, щорічні звіти вона подавала своєчасно, витрачала пенсію недієздатного, а також свої власні кошти на потреби останнього. Ніяких скарг на виконання опікунських функцій ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування не надходило.». Тобто, як звітувала перед Органами опіки та піклування сама позивач, вона в повній мірі виконувала обов`язки опікуна, а у її підопічного не було потреб в додатковому опікуні. Позивачкою не надано належних і допустимих доказів потреби спадкодавця у наданні допомоги саме відповідачем, а також доказів того, що останній свідомо не виконував встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю. Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів існування у спадкодавця потреби в допомозі саме від відповідача і що останній, маючи таку можливість, свідомо ухилявся від надання допомоги спадкодавцю. Представник позивача посилається на зміст постанов Верховного Суду, у яких, зокрема, вказано: «1. Суд правильно виходив із того, що матеріали справи не містять доказів звернення батьків сторін за допомогою до ОСОБА_2, відтак існування в його бездіяльності умислу не доведено. Судом також враховано, що ОСОБА_1, в силу неприязних стосунків, обумовлених поведінкою відповідача, не допускав його до квартири батьків, про такі обставини ним також повідомлено в судовому засіданні апеляційного суду. При цьому суд установив, що батьки сторін за життя перебували у безпорадному стані, однак правильно виходив із того, що матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідача від надання їм допомоги та потреби у допомозі саме від нього; 2. У справі, рішення у якій переглядаються, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спадкодавець була особою з інвалідністю І групи та потребувала сторонньої допомоги. Таку допомогу їй надавала позивачка, яка була призначена опікуном ОСОБА_3. У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що вона постійно надсилала відповідачці смс-повідомлення про стан матері, просила її допомоги, але остання свідомо самоусунулася від виконання свого обов`язку, хоча мала матеріальну та фізичну можливість надавати допомогу матері. Підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Відповідно до частини другої статті 242 ЦК України опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Верховний Суд погоджується з доводами заявниці про те, що спадкодавець, яка була особою з інвалідністю І групи та мала психічні розлади, не могла самостійно звернутися до дочки ОСОБА_2 з проханням про допомогу. Втім, з таким проханням, в разі існування потреби у цьому, мала звернутися ОСОБА_1 як опікун недієздатної особи в інтересах останньої. Як встановили суди, у матеріалах справи немає доказів того, що позивачка як опікун та законний представник ОСОБА_3 зверталася до відповідачки з проханням про матеріальну чи фізичну допомогу у догляді та утриманні їх матері, а сторона від цього ухилилася. Отже, позивачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребувала допомоги саме від ОСОБА_2 з огляду на отримання її від інших осіб, зокрема від ОСОБА_1. Позивачка не надала доказів наявності у відповідачки матеріальної та фізичної змоги надавати таку допомогу спадкодавцеві. Самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої в разі існуванні потреби спадкодавця саме у допомозі цього спадкоємця. Позивачка не надала переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме від відповідачки за умови її надання іншими особами, а також, що відповідачка мала матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність вчинення ОСОБА_2 умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, як наслідок, про недоведеність одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, необхідних для усунення від права на спадкування». Матеріали справи не доводять умисні дії чи бездіяльність відповідача щодо ухилення від обов`язку забезпечення підтримки та допомоги рідному брату. Позивач вжила максимально можливі дії щодо недопущення відповідача до свого брата. Окрім того, відповідач є непрацездатною особою інвалідом ІІІ групи шістдесяти семирічного віку, яка перенесла інфаркт, з наявною підозрою на онкологічне захворювання крові, яка потребує постійного вживання ліків, на утриманні якої перебуває дружина з інвалідністю. Коли відповідач був здоровим та працездатним він допомагав, як фізично, так і матеріально брату і сестрам. Наразі, відповідач є сам особою, яка потребує допомоги та утримання. І сам відповідач, і його дружина, є непрацездатними особами. Представник відповідача зазначає, що аліментні зобов`язання на утримання непрацездатних повнолітніх сестри, брата можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: родинний зв`язок; непрацездатності особи; потреба в матеріальній допомозі; відсутність чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; спроможність повнолітніх братів, сестер надавати матеріальну допомогу. Зазначені умови створюють юридичний склад, необхідний для виникнення у непрацездатних повнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги суб`єктивного права на отримання аліментів від повнолітніх братів та сестер. Якщо відсутня хоча б одна з умов, вказаних в частині другій статті 267 СК України, аліментний обов`язок не виникає. Обов`язок по утриманню повнолітнього непрацездатного брата в порядку ч. 2 ст. 267 СК України є по своїй правовій природі аліментним обов`язком. Тобто, позивач мала звернутись до суду, як опікун недієздатного підопічного щодо стягнення на його користь аліментів з брата та сестри. Водночас, будучи непрацездатним та маючи непрацездатну дружину, відповідач в принципі не був суб`єктом даних зобов`язань, оскільки утримання його непрацездатної дружини, є пріоритетним. Маючи з доходів виключно пенсію за віком, будучи залежним від постійного приймання ліків на суму, що становить як мінімум 20% - 25% від його пенсії, маючи підозру щодо онкологічного захворювання та перенісши інфаркт, будучи утримувачем непрацездатної дружини, відповідач в принципі не мав змоги та можливості утримувати когось ще.

10.12.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивачка підтримує раніше заявлені позовні вимоги та додатково вказує, що відповідач спотворює реальні обставини справи, намагається перекласти власні обов`язки по наданню допомоги брату на позивачку. Померлий потребував допомоги від свого брата, проте відповідач ухилявся від надання будь-яких видів допомоги, не хотів нічим допомагати своєму братові. При цьому, сама позивачка не могла охопити всі потреби у догляді і фізично не завжди могла здійснювати догляд, адже з 2004 року хворіла на гінекологічні захворювання, хвора на інші хвороби, страждає на гіпертонічну хворобу. На неодноразові прохання позивачки взяти участь у догляді за братом, відповідач грубо висловлювався на адресу позивачки та рідного брата, ігнорував прохання, вказуючи на те, що позивачка є опікуном і нехай сама цим займається. ОСОБА_3 дуже була потрібна допомога саме від його рідного брата, оскільки після перенесених оперативних втручань позивачка довгий час не могла піднімати важке, а ОСОБА_3 треба було піднімати, змінювати пелюшки, переодягати, мити. Впливала на можливість догляду за спадкодавцем і гіпертонічна хвороба позивачки, яка певний час не давала їй змоги здійснювати належний догляд. Не дивлячись на прохання позивачки і велику потребу у допомозі, відповідач не хотів слухати позивачку, кидав трубку, не хотів навіть чути про брата та бачити його. Неодноразово відповідач у стані алкогольного сп`яніння агресивно діяв по відношенню до свого брата та самої позивачки у зв`язку з висловленими до нього проханнями в підтримці та допомозі. Позивачка переїхала на проживання до спадкодавця через його безпорадний стан та потребу у постійному його догляді. Пенсія померлого становила 3200,00 грн., чого не було достатньо для придбання ліків, продуктів харчування, предметів гігієни та оплати комунальних послуг. Тому позивачка не тільки здійснювала догляд за братом, а й фактично утримувала його за власні кошти. Наявність позивача в квартирі спадкодавця була вимушеною обставиною, оскільки залишати брата одного було небезпечно. Покупка позивачем у 2011 році квартири з більшою площею, більшою вартості, ніж була у померлого, проведення у ній ремонту було здійснено за власні кошти позивачки, з метою поліпшення житлово-побутових умов брата. Позивачка постійно несла витрати на ліки для брата та на його утримання. Відповідач участі в купівлі та ремонті квартири не брав, як не брав будь-якої іншої участі у житті спадкодавця. Відповідач кинув свого брата, забув про нього і згадав про брата лише після його смерті, що є вкрай цинічно. Відповідач ігнорував свій обов`язок з надання допомоги навіть тоді, коли позивачка через хворобу не в змозі була належно доглядати спадкодавця. Сторони у справі мають ще одну сестру, яка відмовилась від спадщини на користь позивачки розуміючи, що вона не брала участь у догляді за своїм братом. Спадкодавець потребував допомоги від свого брата, який на той час працював, заробляв і був здоровим та енергійним. Відповідач навіть не хотів провідувати брата, не цікавився самопочуттям та потребами. Відповідач умисно не допомагав брату, який потребував матеріальної та моральної підтримки. Пенсія спадкодавця була маленькою і опікун не могла самостійно нести всі витрати по утриманню та догляду брата, адже сама хворіла, витрачала кошти на своє лікування, харчування, одяг, оплачувала житлово-комунальні послуги тощо. Фізично позивачці було тяжко змінювати брату пелюшки та постійно перевдягати, адже його треба було підняти та перевернути. Психічна хвороба брата значно ускладнювала догляд за ним. Позивачка неодноразово просила допомоги від відповідача, але він реагував грубо, потребу у допомозі брату ігнорував. Відповідач умисно не виконував свої обов`язки по догляду за рідним братом, жодної допомоги не надавав. Така умисна бездіяльність протягом тривалого часу, є ухиленням від виконання обов`язків, передбачених ст.ст. 202, 203, 263, 264 СК України. Ухилення від надання допомоги може виражатися не лише у відмові від матеріальної підтримки, але й у байдужому ставленні, відсутності догляду чи спілкування (постанова ВС від 05.06.2019 року у справі №490/1790/17). Відповідач усвідомлював тяжкий стан спадкодавця, свідомо та умисно ухилявся від морального та родинного обов`язку. Матеріалами справи доведено, що відповідач не піклувався про спадкодавця за його життя. Саме позивачка організувала поховання брата, а твердження відповідача про те, що він не був на похороні через погане самопочуття нічим не доведено. Згідно висновків Верховного Суду викладених у постановах від 05.06.2019 (справа №490/1790/17) та від 27.01.2021 року (справа №559/2334/18) для усунення від спадкування має значення саме ставлення до спадкодавця за життя, зокрема свідоме невиконання морального обов`язку щодо допомоги особі, яка перебувала у безпорадному стані.

02.01.2026 року до суду надійшли заперечення сторони відповідача, у яких зазначається, що позивачем не надано жодного обґрунтованого заперечення на ті аргументи, які були наведені відповідачем в своєму відзиві. Позиції позивача та відповідача щодо того, хто, коли, як і в якій мірі доглядав за покійним братом ОСОБА_3 кардинально відрізняються. В своїй позовній заяві позивач стверджує, що лише вона зі своїм чоловіком «все життя брата опікувалася ним: надавали постійну допомогу, купували їжу, сплачували рахунки за комунальні послуги, возили за необхідності до лікарні, купували в аптеках ліки та привозили їх, підтримували брата. Більше ніхто допомогу не надавав.». Далі позивач стверджує, що відповідач ніколи життям та здоров`ям брата не цікавився, не приймав ніякої участі в покращенні його становища, не надавав жодної допомоги рідній людині, яка знаходилася в безпорадному стані тривалий період аж до настання смерті. Відповідач стверджує, що дані твердження позивача не відповідають істині, оскільки до того, як рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.02.2003 року у справі №22-917/2003 було задоволено заяву ОСОБА_1 та визнано недієздатним ОСОБА_3 , а також призначено опікуном ОСОБА_3 позивача, саме він опікувався братом, допомагав йому, забирав з психіатричних лікарень, тощо. Водночас, дані позиції сторін щодо того «хто, коли, як і в якій мірі доглядав за покійним братом» не має абсолютно ніякого відношення до предмету спору, що розглядається в даній справі. У відповіді на відзив, позивач вчергове намагається обґрунтувати свої позовні вимоги тим, що: вона будучи опікуном брата ОСОБА_3 , не могла «охопити всі його потреби в догляді, так як мала захворювання та і фізично не завжди могла з об`єктивних на то причин здійснювати потрібний догляд; вона неодноразово зверталася до відповідача щодо допомоги в догляді спадкодавця, але відповідач відмовляв їй в грубій формі, посилаючись на те, що позивач є опікуном; відповідач неодноразово в стані алкогольного сп`яніння агресивно діяв проти спадкодавця та позивача; позивач переїхала до спадкодавця не з корисливих мотивів, а тому, що спадкодавець був особою похилого віку та потребував постійного догляду; у позивача та відповідача є ще одна сестра, яка відмовилася від спадкування, бо не доглядала за спадкодавцем; позивач витратила свої кошти на поховання померлого брата ОСОБА_3 . Представник зазначає, що по-перше, ці аргументи позивача не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а іноді навіть надані самим позивачем докази прямо вказують не те, що позивач відверто намагається ввести суд в оману. По-друге, всі аргументи позивача, навіть якби вони були дійсно правдивими, не мають жодного відношення до предмету спору. Відповідач у відзиві звертав увагу суду, що ініціатором визнання брата ОСОБА_3 була саме позивач. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.02.2003 року у справі №22-917/2003 було задоволено заяву ОСОБА_1 та визнано недієздатним ОСОБА_3 . Відповідно до Витягу з Розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 05.05.2003 року №655 ОСОБА_1 , яка на той час мешкала в АДРЕСА_2 було призначено опікуном ОСОБА_3 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_3 . Як вбачається з паспорту позивача, після того, як вона стала опікуном ОСОБА_3 , 19.11.2003 року вона знялася з реєстрації в АДРЕСА_2 та з 02.12.2003 року зареєструвалася в квартирі за адресою АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_3 . При цьому, позивач була зареєстрована в зазначеній квартирі, що належала ОСОБА_3 до 20.09.2011 року. Самого ж власника квартири, ОСОБА_3 було виписано з його квартири ІНФОРМАЦІЯ_2 та прописано в гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 . Тобто, 02.12.2003 року позивач, як вона стверджує, з метою «догляду за недієздатним братом», переїжджає всією своєю сім`єю до нього додому в Київ, де проживає до 20.09.2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 померлий, недієздатний ОСОБА_3 виписується з власної квартири та переїжджає жити за адресою АДРЕСА_4 . При цьому, як вбачається з довідки Ново-Білицького ПНІЧ від 07.11.2025 року за вих. №1897, яку позивач додала разом з відповіддю на відзив: « ОСОБА_3 , 1952 року народження проживав та знаходився на повному державному утриманні в Ново-Білицькому психоневрологічному інтернаті для чоловіків за адресою: АДРЕСА_6 з 04.03.2005 року по 25.02.2012 року, мав опікуна ОСОБА_1 , яка ним опікувалась. 25.02.2012 року ОСОБА_3 вибув з інтернату по заяві опікуна ОСОБА_1 ». Тобто, як вбачається з доказів, наданих самим позивачем, вона з сім`єю заселилася в квартиру недієздатного брата, з якої його виселила та помістила на 7 (сім) років в психоневрологічний інтернат для чоловіків, де він знаходився не на її утриманні, а на повному утриманні держави. Тим часом, позивач разом з своєю сім`єю проживала в квартирі брата. Ініціатором вибуття з даного інтернату також була саме позивач, яка за її твердженням у відповіді на відзив, саме в цей час хворіла на ряд серйозних хвороб, які не дозволяли їй повноцінно опікуватись братом. Тобто, твердження позивача, викладені у відповіді на відзив, прямо протирічать тим доказам, які вона сама надала суду. Позивач стверджує, що: вона неодноразово зверталася до відповідача щодо допомоги в догляді спадкодавця, але відповідач відмовляв їй в грубій формі, посилаючись на те, що позивач є опікуном; відповідач неодноразово в стані алкогольного сп`яніння агресивно діяв проти спадкодавця та позивача, однак при цьому, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу даних тверджень позивача. Твердження позивача щодо того, що нібито відповідач в стані алкогольного сп`яніння агресивно діяв проти власного брата та позивача, не викликають нічого окрім обурення, оскільки, як зазначалося у відзиві, та підтверджувалося відповідними доказами, відповідач з липня 2011 року в принципі не може вживати спиртні напої, які є для нього смертельними. При цьому, як підтверджується самим позивачем, ОСОБА_3 вибув з інтернату по заяві опікуна ОСОБА_1 тільки в лютому 2012 року. Тобто, ОСОБА_3 та відповідач в принципі ніяк не мали змоги пересікатись таким чином, щоб відповідач був «в стані алкогольного сп`яніння», як це безпідставно стверджує позивач, вкотре не надаючи жодних доказів своїх тверджень. Позивач стверджує, що спадкодавець потребував коштів та допомоги інших осіб, крім опікуна. Водночас, сама позивач надає Довідку про підтвердження факту опікунства Управління соціальної та ветеранської політики від 11.09.2025 року №37/11-7972 де зазначено: «За час виконання опікунських функцій ОСОБА_1 у Органу опіки та піклування ніяких нарікань до останньої не було, щорічні звіти вона подавала своєчасно, витрачала пенсію недієздатного, а також свої власні кошти на потреби останнього. Ніяких скарг на виконання опікунських функцій ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування не надходило». Тобто, як звітувала перед Органами опіки та піклування сама позивач, вона в повній мірі виконувала обов`язки опікуна, а у її підопічного не було потреб в додатковому опікуні. Твердження позивача вкотре протирічать наявним у справі доказам, які вона сама й подала до суду з позовною заявою та відповіддю на відзив. Жодних належних та допустимих доказів того, що: померлий ОСОБА_3 потребував іншого догляду, фінансової підтримки, опіки, ніж від опікуна, матеріали справи не містять; померлий ОСОБА_3 чи його опікун зверталися до відповідача щодо фінансової підтримки та додаткової опіки, матеріали справи не містять, як відсутні в матеріалах справи і будь-які інші докази тверджень позивача, які вона висловлювала в даній справі. Відповідач детально розписав, як посилання на норми закону, так і на сталу судову практику, у своєму відзиві. Позивач ініціювала даний спір виключно з корисливих мотивів, як власне, й ініціювала визнання брата недієздатним, а також, встановлення опіки над ним, окрім того, що в межах даної справи немає жодних доказів тих тверджень, якими обґрунтовує свої позовні вимоги позивач. Позивач не враховує ряд наступних фактів, що базуються на нормах закону та сталій судовій практиці, яку відповідач вже наводив у своєму відзиві. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Відповідач є непрацездатною особою шістдесяти семирічного віку з інвалідністю ІІІ групи, який переніс інфаркт, з наявною підозрою на онкологічне захворювання крові, який потребує постійного вживання ліків, на утриманні якого перебуває дружина з інвалідністю. Відповідач є сам особою, яка потребує допомоги та утримання, тому він не може бути усуненим від спадкування, навіть якщо б ті обставини, про які безпідставно та бездоказово стверджує позивач були б правдою. Сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позову та здійснити розподіл судових витрат.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_7 суду показав, що позивачка є його матір`ю, а відповідач дядьком. Мати свідка доглядала за померлим багато років, приблизно 22 роки, і робила вона це сама. При цьому, відповідач не допомагав жодного разу, хоча позивачка просила допомоги, але відповідач відмовляв, казав що не має грошей і не хоче сидіти зі своїм братом, оскільки боїться його. Померлий хворів, не міг сам себе обслуговувати, потребував допомоги, а позивачка була опікуном та доглядала свого брата, хоча їй самій було важко, адже позивачка хвора, при цьому відповідач нічим не допомагав, казав що не має коштів і ніколи грошей на утримання свого брата не давав. Відповідач навіть казав, що не може приїхати оскільки не має коштів на проїзд. Один раз відповідач приїздив з пляшкою алкоголю. Померлий був похований за кошти позивачки, а відповідач участі у похованні не брав і навіть не приїхав на похорон. Померлого доглядала позивачка, а також доглядала матір сторін, а відповідач заробляв кошти і при цьому жодних коштів на утримання не надавав. Про те, що позивачка зверталась до відповідача з проханнями про допомогу свідку відомо зі слів самої позивачки. Скільки себе пам`ятає свідок, відповідач допомоги своєму братові не надавав.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 суду показав, що позивачка є його матір`ю, а відповідач дядьком. Свідок живе зі своєю матір`ю і стверджує, що саме його матір доглядала свого брата та власну маму. Коли родина позивачки переїхала до м. Києва у 2004 році, постало питання покращення умов проживання для брата позивачки, оскільки він хворів на шизофренію та не міг сам про себе подбати, тому позивачка його доглядала. Відповідач жодного разу не навідався до свого брата, нічим не допомагав, а коли позивачка захворіла та лежала в лікарні, померлим опікувався сам свідок і його дружина. Відповідач не допомагав, хоча була потрібна чоловіка фізична сила. Коли квартиру померлого продали та купили кращу квартиру, його забрали з лікарні і він жив в окремій кімнаті, позивачка доглядала його, готувала їжу тощо. Померлий був агресивним, тому позивачці було з ним важко, його не можна було лишати одного. Коли брат сторін помер, всі витрати на поховання несла позивача, а відповідач навіть на похорон не приїхав. Відповідач казав що не має грошей і допомоги брату не надавав. Померлого часто лікували, купляли багато ліків і все це лягало на плечі позивачки. В подальшому стан здоров`я брата сторін погіршився, він навіть не міг піднятись і увесь догляд здійснювала позивачка, прала усі його простирадла тощо. Відповідач при цьому ніколи не долучався до догляду за братом. Позивачка не раз дзвонила позивачу та просила про допомогу, але він грубо спілкувався, комунікації не було, у наданні допомоги він відмовляв, не приїздив, не телефонував, не допомагав. За 3-4 роки до смерті брат сторін вже був лежачим, не міг сам себе обслуговувати і дуже потребував допомоги. Відповідач мав можливість надавати допомогу, в тому числі фізичну.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 суду показала, що позивачка є її свекрухою. Свідок зазначає, що живе в родині 20 років і за цей час відповідач не надавав жодної допомоги своєму брату та позивачці. Коли позивачка хворіла, саме свідок здійснювала догляд за її братом. У присутності свідка позивачка дзвонила відповідачу, також їздила до нього, але відповідач відмовляв у наданні допомоги та казав, що позивачка сама взялась за догляд, тож має і надалі здійснювати його. Позивачка дзвонила відповідачу, казала що знаходиться в лікарні і щоб відповідач допоміг з доглядом за братом, але він відмовляв. При зустрічах позивачка також прохала допомоги від відповідача, але він відмовляв. Перед похороном свідок разом з сестрами померлого приїхали до відповідача і повідомили про смерть його брата. Померлий потребував допомоги, йому необхідно було готувати їжу, піднімати, переодягати тощо. За твердженням свідка позивачка не забороняла відповідачу спілкуватись з братом. Відповідач завжди казав, що в нього немає грошей аби допомагати братові, хоча відповідач працював та був у добрій фізичній формі, при цьому вживав алкоголь і був агресивним. Відповідач знав, що його брат хворіє та потребує допомоги, але не хотів допомагати, брат був йому не цікавий. Відповідач працював будівельником, мав сім`ю, мав можливість допомагати братові, але витрачав кошти на алкоголь, приїздив завжди з пляшкою.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що сторони у справі є її братом та сестрою. Позивачка здійснювала догляд за своїм хворим братом та за власною мамою, а відповідач нічим не допомагав, хоча мав таку можливість. Померлий був хворим, страждав на шизофренію та потребував допомоги. Позивачці було тяжко самій доглядати за братом, його треба було годувати, піднімати, міняти пелюшки. Свідок стверджує, що особисто дзвонила відповідачу, повідомляла, що позивачка знаходиться в лікарні і слід допомогти хворому брату, але відповідач відмовився допомагати. Сама свідок у догляді брата участі не приймала, оскільки це тяжко і свідок не змогла б допомогти. Свідок стверджує, що відповідачу дзвонили, прохали про допомогу, а він постійно відмовляв. Свідок вказує, що вона з сестрою приїжджали до відповідача, повідомили про смерть брата, а відповідач почав розмову про спадщину та провокував конфлікт. За твердженням свідка, відповідач мав можливість допомагати, але не робив цього. Померлий сам не визнавав свого брата, оскільки той вживав алкогольні напої. Відповідач не цікавився своїм братом, не підтримував позивачку. Лише позивачка опікувалась своїм братом і навіть коли той був в лікарні, хоча сама позивачка є хворою людиною, перенесла кілька операцій. Відповідач коли вже був на пенсії працював охоронцем.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_9 суду показала, що сторони у справі є ї тіткою та дядьком. Позивачка багато років доглядала власну матір, а відповідач у цьому ніяк не допомагав. Також позивачка доглядала свого брата, все було на її плечах, а відповідач не допомагав, хоча він працював, отримував заробітну плату, при цьому казав, що в нього немає часу на власного брата. Відповідач не брав жодної участі у догляді за братом, відмовляв позивачці у наданні допомоги, хоча вона зверталась до нього по допомогу. Відповідач ніякої матеріальної допомоги не надавав, вживав алкоголь. Після операції позивачка не могла сама підняти брата, переодягти його, а відповідач казав, що вона сама взялась за це, той має далі тягнути. Відповідач працював, мав гарну заробітну платню, при цьому не допомагав робити ремонт в квартирі свого брата. Сама позивачка зробила померлому паспорт та оформила пенсію. Відповідач також не приймав участі у похованні свого брата. Останні роки життя померлий дуже тяжко хворів, не міг сам себе обслуговувати та потребував допомоги від відповідача. Позивачці було дуже важко самій доглядати брата, адже вона сама хворіла.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та інших заявах сторони позивача по суті справи, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що вона багато років доглядала свого брата та свою матір. Брат був неадекватним, хворів на шизофренію, саме позивачка зробила брату усі необхідні документи, у тому числі паспорт, та оформила пенсію. Позивачка зробила ремонт в квартирі брата і всі жили в цій квартирі, а брат був оформлений в інтернат. Потім квартиру продали та купили нову 3-х кімнатну, на яку кошти додавала саме позивачка. Брат був дуже хворим, неадекватним, а відповідач нічим не допомагав, не відвідував брата в лікарні. Позивачка вказує, що сама є хворою людиною, але доглядала свого брата, купала, купувала ліки, пелюшки. Брат також мав інші хвороби (кіста, серце) і за його перебування в лікарні платила саме позивачка. Ліки, які приймав брат, також погано впливали на його нирки та печінку, при цьому відповідач зі своїм братом не спілкувався, не хотів його бачити. Позивачка зазначає, що просила допомоги від відповідача, але він у наданні допомоги відмовляв та казав, що оскільки позивачка взялась бути опікуном, то і має доглядати сама. Відповідач не допомагав ні матеріально, ні морально, хоча позивачка сама є хворою людиною. Позивачка вказує, що вона також самостійно поховала свого брата. Померлий сім років жив в інтернаті, оскільки він не розумів що робив, і це було зроблено для того, аби мати сторін могла жити в квартирі, адже разом жити було неможливо. При цьому, позивачка стверджує, що кожну неділю їздила до свого брата, а коли придбали нову квартиру, вона забрала брата з інтернату в облаштовану для нього окрему кімнату. Померлий через поведінку відповідача навіть не хотів вітатись з останнім.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та інших заявах сторони позивача по суті справи, просять позов задовольнити і додатково пояснили суду, що після проходження військової служби брат сторін захворів на психічну хворобу і йому було виділено квартиру. Через наявну у померлого хворобу він не жив у квартирі, а жив разом з позивачкою у батьків. Померлий був вимушено поміщений в інтернат, оскільки за ним мав бути спеціалізований догляд. Позивачка вирішила відремонтувати квартиру брата та як опікун продати її, а потім купила нову 3-х кімнатну квартиру. Відповідач нічим не допомагав братові, хоча така допомога була потрібна, і доглядом займалась тільки позивачка. Інша сестра сторін спору не претендує на спадкове майно, розуміючи, що вона не надавала допомоги братові, натомість відповідач подав заяву про прийняття спадщини після смерті брата. Відповідач зобов`язаний був допомагати, аби мати право на спадкування, але він категорично відмовляв у наданні допомоги, хоча його брат дуже потребував допомоги. Будь-яких доказів про те, що відповідач допомагав своєму братові немає. Позивачка виконувала свої обов`язки опікуна, при цьому померлий потребував постійного догляду та лікування і саме позивачка займалась його постійним лікуванням, тому брат зміг дожити до самої старості. Відповідач мав можливість допомагати, але не робив цього. Представники вважають, що позов обґрунтований та доведений, невістка позивачки казала, що особисто була присутня коли позивачка дзвонила відповідачу та прохала про допомогу, а він відмовив. Стороною відповідача не доведено, що відповідач не міг надавати допомогу, а період коли відповідач мав допомагати братові слід обчислювати з дати визнання брата недієздатним, а не з самої молодості. Права на спадкування відповідач не має, оскільки не доглядав за своїм братом, не допомагав йому, не відвідував, хоча фізично міг надавати допомогу. Відповідач умисно не хотів надавати допомогу. Свідки підтверджують, що померлий перебував в безпорадному стані, потребував допомоги і відповідач про це знав, а також підтверджують, що позивачка зверталась до відповідача по допомогу, але він відмовляв, оскільки саме позивачка є опікуном. Факт отримання допомоги від одного родича не означає відсутності потреби в допомозі від інших родичів. Спадкодавець потребував допомоги з боку відповідача, яку він міг надавати, але не надавав. Відповідач протягом тривалого часу не брав належної участі у забезпеченні життєвих потреб брата. Посилання відповідача на те, що він інколи контактував з братом, не є доказом систематичного надання допомоги. Докази наявності у відповідача інвалідності відсутні, а свідки стверджують, що відповідач працював та мав можливість допомагати братові. Доказів фізичної та матеріальної неможливості надання допомоги немає. Суд повинен оцінювати поведінку спадкоємця, його обізнаність, можливість допомагати та свідоме невиконання необхідних дій. Виконання позивачкою обов`язків опікуна не перетворює бездіяльність відповідача на належну поведінку і не свідчить про відсутність потреби спадкодавця в додатковій допомозі. Відповідач не мав бажання доглядати за хворим братом та навіть не прийшов на його похорон. Наявність у відповідача певних захворювань не свідчить про неможливість надання будь-якої допомоги та підтримки. Відповідач не приймав участі в організації поховання брата та облаштуванні його могили і навіть жодного разу не відвідав кладовище. В судовому засіданні свідки підтвердили відсутність систематичної допомоги з боку відповідача, характер відносин між братами та інші обставини. Відповідач був обізнаний зі станом свого брата, але не довів надання йому систематичної допомоги, відповідно до реальних потреб. Також у судовому засіданні сторона позивача зазначила, що докази понесення позивачкою судових витрат будуть надані протягом 5 днів від дня ухвалення у справі судового рішення.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивачка з 2003 року стала опікуном брата і матері сторін, за якою погано доглядала, тому відповідач навіть забирав матір до себе. Відповідач стверджує, що позивачка жодного разу йому не дзвонила та не казала, що потрібна допомога. Навіть не сказала відповідачу, що здала брата до інтернату. Позивачка не зверталась до відповідача по допомогу ні усно, ні письмово. Відповідач стверджує, що провідував свого брата в лікарні та й самостійно відвозив брата до лікарів. Брат не був лежачим, тому пелюшки йому не були потрібні. Відповідач зазначає, що певний час допомагав своєму братові матеріально, жив з ним, а також позичав йому кошти коли той вже був хворим. Відповідач вказує, що по молодості він допомагав братові, возив йому їсти, давав гроші та одежу, привозив братові ліки, «корінь женьшеню». Надалі відповідач не міг допомагати своєму братові, оскільки став інвалідом у 2011 році, а також дружина відповідача отримала інвалідність. Відповідач зазначає, що неодноразово забирав свого брата з ОСОБА_10 лікарні і брат жив у нього теж. Якби позивачка дійсно належно доглядала брата, то відповідач відмовився б від спадщини. Позивачка не пускала відповідача до власного брата і нічого про брата чи допомогу не казала, при цьому відповідач дзвонив своїм сестрам та цікавився братом. Відповідач зазначає що не був на похороні брата, оскільки напередодні до нього приїхали сестри, повідомили про смерть брата та стали вимагати, аби відповідач відмовився від спадщини, що призвело до погіршення стану здоров`я, знервованості, крім того відповідач вказує, що ледве пересувається. Матеріальної участі у похованні відповідач не брав, при цьому сестри про це і не просили, адже вона є добре забезпеченими. Відповідач вказує, що проживає у м. Києві з 1976 року, а померлий брат з 1968 року і спочатку померлий допомагав відповідачу, порадою, кошти в армію надсилав, відвідував в лікарні, а потім відповідач став допомагати своєму братові, якому встановили ІІ групу інвалідності та він кожного року підтверджував цю групу інвалідності в лікарні, а відповідач навідував брата, пару місяців брат взагалі жив у відповідача. Потім померлий жив у батьків, а в подальшому повернувся до м. Києва та ліг у лікарню, в якій відповідач його відвідував. Після лікарні померлий повернувся до батьків, а відповідач приїздив до нього та батьків, допомагав, привозив ліки. Було так, що відповідач жив зі своїм братом по два місяці поспіль. У 2003 році відповідач приїхав на день народження своєї матері та дізнався, що позивачка забрала у матері кошти, які їй виплатити за роботу в Німеччині. У цьому ж році позивачка вигнала відповідача з батьківської хати і відносини зіпсувались, спілкування з сестрою не булою. Позивачка подзвонила відповідачу лише один раз коли їй робили операцію на нозі, тоді відповідач надав їй 500 грн. і більше позивачка до відповідача не зверталась. За твердженням відповідача, свідки говорять в основному неправду, позивачка жодного разу не просила грошей та не казала, що брат знаходиться в інтернаті. Коли сам відповідач перебував в комі у лікарні, позивачка жодного разу його не навідала.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти задоволення позовну з підстав викладених у заявах сторони відповідача по суті справи, просить відмовити у задоволенні позову та додатково пояснив суду, що вочевидь померлий як недієздатна особа міг потребувати допомоги, але потреба у допомозі має бути від конкретної особи. В останні роки життя брата відповідач не знав про потреби свого брата, жодна особа не зверталась до нього з проханням надати допомогу. Відповідач є непрацездатною особою з інвалідністю, а тому взагалі немає змоги надавати допомогу, про що наявна аналогічна судова практика Верховного Суду. Відповідач є інвалідом і отримує лише пенсію, він сам хворий та потребує лікування, а тому правових підстав для усунення від права на спадкування немає. Є практика Верховного Суду, процедура усунення від права на спадкування прописана чітко. Сторона позивача перекручує покази свідків, жоден з них не підтвердив прохання про допомогу, їх покази надані зі слів самої позивачки, що не відповідає вимогам ЦПК України. Відповідач допомагав своєму братові, але в інший час ніж позивачка, а сторона позивача лише порівнює тривалість часу допомоги. Якщо позивачка була хвора і не могла належно здійснювати догляд, то мала ініціювати власну заміну як опікуна, або прохати про призначення додаткового опікуна. Позивачка не зверталась до суду чи органу опіки та піклування, листів-звернень до відповідача немає. Відповідач та його дружина є непрацездатними та особами з інвалідністю. Відповідач лише отримує маленьку пенсію, не більше ніж була у померлого, при цьому самому позивачу та його дружині потрібні ліки, які приймаються постійно. Показами свідків не може бути підтверджено факту роботи позивача та отримання ним доходу. Позивачка відправила свого хворого брата до інтернату аби разом зі своєю родиною жити в квартирі брата. Також представник відповідача зазначив, що стороною позивача не подане клопотання про зменшення розміру судових витрат сторони відповідача, а тому представник просить стягнути з позивачки витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 4).

Смерть настала у зв`язку з наявними серцево-судинними захворюваннями (а.с. 28-29).

Із матеріалі спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 , убачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулись позивачка та відповідач, як сестра та брат померлого, тобто як спадкоємці другої черги за законом. Інша сестра померлого - ОСОБА_5 , звернулась до нотаріуса із заявою про те, що вона відмовляється від прийняття спадщини після смерті свого брата на користь сестри померлого - ОСОБА_1 (а.с. 145-237).

Згідно висновку лікарської комісії від 06.04.2016 року №974, ОСОБА_3 , 1952 р.н., інвалід ІІ групи внаслідок психічного захворювання, яка встановлена з 01.06.1986 року безстроково. За рівнем обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування; обмеження здатності до орієнтації; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку (а.с. 25).

Згідно виписки з акту обстеження від 13.02.1987 року, ОСОБА_3 , 1952 р.н., встановлений діагноз - «шизофренія». ІІ група інвалідності з 01.06.1986 року безстроково. Непрацездатний (а.с. 26-27).

Убачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.02.2003 року, було задоволено заяву ОСОБА_1 та визнано недієздатним ОСОБА_3 , 1952 р.н. (а.с. 23-24).

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №655 від 05.05.2003 року, призначено гр. ОСОБА_1 , 1961 р.н., яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , опікуном над братом ОСОБА_3 , 1952 р.н., який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 і за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва визнаний недієздатним (а.с. 36).

Відповідно до листа Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.09.2025 року: На обліку органу опіки та піклування Дніпровської РДА знаходилась особова справа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_5 , який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.03.2003 року визнаний недієздатним. Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №655 від 05.05.2003 року опікуном недієздатного призначено його рідну сестру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатний ОСОБА_3 помер. За час виконання опікунських функцій ОСОБА_1 у Органу опіки та піклування ніяких нарікань до останньої не було, щорічні звіти вона подавала своєчасно, витрачала пенсію недієздатного, а також свої власні кошти на потреби останнього. Ніяких скарг на виконання опікунських функцій ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування не надходило (а.с. 37).

Згідно довідки Ново-Білицького психоневрологічного інтернату для чоловіків від 07.11.2025 року, ОСОБА_3 , 1952 р.н., проживав та знаходився на повному державному утриманні в Ново-Білицькому психоневрологічному інтернаті для чоловіків з 04.03.2005 року по 25.02.2012 року. Мав опікуна ОСОБА_1 , яка ним опікувалась. 25.02.2012 року ОСОБА_3 вибув з інтернату по заяві опікуна ОСОБА_1 (а.с. 103).

За змістом довідки КНП «ЦПМСД №4» від 24.06.2024 року, ОСОБА_3 потребує забезпечення засобами особистої гігієни та догляду, і памперсами через хворобу пов`язану зі слабкістю сечового міхура (а.с. 111-115).

Як убачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4530/2120, померлий ОСОБА_3 з 01.10.2024 року по 08.10.2024 року перебував на стаціонарному лікуванні з приводу хвороб серцево-судинної системи, йому було рекомендовано спостереження лікарів (кардіолога, психотерапевта, нефролога), дієта, раціональний режим праці та відпочинку, дообстеження, контроль аналізів та медикаментозне лікування (а.с. 116-117).

За змістом виписки із медичної карти стаціонарного хворого №15628, померлий ОСОБА_3 з 05.08.2023 року по 07.08.2023 року перебував на стаціонарному лікуванні з приводу серцево-судинних захворювань та хвороби легень. Після виписки рекомендований контроль лікаря та медикаментозне лікування (а.с. 120).

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.02.2026 року, ОСОБА_3 , на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) отримував пенсію по інвалідності у розмірі 3958,44 грн. (а.с. 18).

За змістом довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.02.2026 року про розмір нарахованої та виплаченої пенсії ОСОБА_3 , у листопаді, грудні 2024 року, січні та лютому 2025 року пенсія померлого становила 3609.24 грн.; у березні та квітні 2025 року - 3958,44 грн. (а.с. 20-21).

Позивачкою на підтвердження позовних вимог надано суду довідку про розмір її пенсії, яка у продовж 2020-2025 років становила від 2000,00 грн. до 3323,00 грн.(а.с. 107-109).

Також посилаючись на наявність у самої позивачки хвороб, остання надала суду медичні документи про її перебування на стаціонарному лікуванні в період 23.11.2019-29.11.2019 р.р. з приводу хвороб серцево-судинної системи та кісток, про перебування в гінекологічному відділенні з 14.05.2013 ро 25.05.2013 з приводу планового оперативного лікування, про перебування на стаціонарному лікуванні в період 04.02.2019-12.02.2019 р.р. з приводу хвороб серцево-судинної системи, а також суду надано інші медичні документи, які свідчать про наявні та перенесені позивачкою захворювання (а.с. 136-144).

Згідно довідки до Акту огляду МСЕК від 19.03.2020 року, позивачці з 19.03.2020 року встановлено ІІІ групу інвалідності довічно. Рекомендоване відновне лікування. Протипоказана праця зі значним навантаженням. Легка праця зі зменшеним об`ємом роботи (а.с. 38).

Згідно виписки з історії хвороби стаціонарного хворого №7204896, відповідач з 22.07.2011 року по 03.08.2011 року перебував на стаціонарному лікуванні через гострий інфаркт. Після виписки рекомендовано спостереження та консультації лікаря, контроль аналізів, дотримання дієти та медикаментозне лікування (а.с. 67).

Також із наданих виписок з медичної карти стаціонарного хворого №7204591 та №7205244 убачається, що відповідач проходив стаціонарне лікування з 01.10.2013 року по 11.10.2013 року та з 18.09.2015 року по 30.09.2015 року через загострення хвороб серцево-судинної системи та йому було рекомендовано після виписки спостереження та консультації лікаря, контроль аналізів, дотримання дієти та медикаментозне лікування тривалого прийому (а.с. 68-69).

З 27.10.2016 по 31.10.2016 відповідач перебував на обстеженні та лікуванні у відділенні реанімації і інтенсивної терапії, а з 31.10.2016 по 10.11.2016 перебував у відділенні АХІХС ННЦ «Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» з приводу серцево-судинних захворювань з ризиком 4 (дуже високий). Рекомендовано спостереження кардіолога, дієта, уникати фізичних та психоемоційних перевантажень, дозовані фізичні навантаження, контроль аналізів, консультація уролога та постійний і тривалий прийом певного переліку лікарських препаратів. Пацієнту рекомендовано звернення до МСЕК (а.с. 70).

Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №7505713, відповідач у період з 13.10.2017 по 23.10.2017 року проходив стаціонарне лікування з приводу серцево-судинних захворювань та після виписки йому було рекомендовано медикаментозне лікування, контроль аналізів, спостереження лікарів та консультація лікаря гематолога для виключення мієлопотичного синдрому (а.с. 71).

Відповідно до узагальненої виписки з медичної карти хворого від 20.10.2025 року, відповідач має ІІІ групу інвалідності довічно, страждає на ішемічну хворобу серця, стенокардію, постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу та інші захворювання серцево-судинної системи, подагру, анемію важкого ступеню, гастроентеропатичні захворювання. Знаходиться під наглядом лікаря з 2009 року. У 2011 році переніс інфаркт міокарда. В 2011 році визнаний інвалідом ІІІ групи, а з 2017 року інвалід ІІІ групи довічно. Хворий стоїть на обліку в сімейного лікаря, невропатолога та кардіолога. Згідно перерахованих захворювань хворому потрібний прийом ліків на постійній основі (а.с. 72).

Заперечуючи проти позову стороною відповідача долучено до відзиву на позовну заяву інформацію про вартість прописаних відповідачу ліків: Вазиліп від 70 грн. до 90 грн.; Клопідогрел-Тева від 117 грн. до 160 грн.; Престаріум від 181 грн. до 255 грн.; Тритаце Плюс від 391 грн. до 597 грн.; Аторвастатин-Тева від 257,80 грн. до 330 грн.; Конкор від 241 грн. до 422 грн.; Аспірин Кардіо від 71,90 до 149,40 грн. (а.с. 73).

Також стороною відповідача надано суду копію свідоцтва про укладення шлюбу між відповідачем та ОСОБА_11 (дошлюбне прізвище ОСОБА_12 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 , і копію посвідчення дружини відповідача виданого 19.03.2013 року, зі змісту якого вбачається, що дружина відповідача є пенсіонеркою, має інвалідність ІІІ групи довічно (а.с. 75).

За змістом довідки про доходи відповідача, останній отримує пенсію за віком, яка у період: серпень 2018 року - січень 2019 року складала 3584,61 грн.; лютий 2019 року - червень 2019 року складала 3601,53 грн.; липень 2019 року - листопад 2019 року складала 3604,21 грн.; грудень 2019 року - березень 2020 року складала 3607,17 грн.; квітень 2020 року - червень 2020 року складала 3713,78 грн.; липень 2020 року - листопад 2020 року складала 3717,48 грн.; грудень 2020 року - лютий 2021 року складала 3720,33 грн.; березень 2021 року - лютий 2022 року складала 3820,33 грн.; березень 2022 року - лютий 2023 року складала 4282,49 грн.; березень 2023 року - лютий 2024 року складала 5105,52 грн.; березень 2024 року - лютий 2025 року складала 5516,99 грн.; березень 2025 року - серпень 2025 року складала 6137,87 грн. (а.с. 75-76).

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 2. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Положеннями ст.ст. 4, 5 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 12, 13 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ст.ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218, 1220 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За змістом ст.ст. 1222-1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст.ст. 1258, 1262 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.ст. 1268-1270 ЦК України).

Положеннями ст.ст. 1273-1274 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

За змістом ст.ст. 1267, 1278 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною 5 ст. 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно ч. 6 ст. 1224 ЦК України, положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України). Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Положення ст.ст. 2, 267 СК України визначають, що Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Повнолітні брати і сестри зобов`язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (див.: постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18)).

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні таких спорів підлягають з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) сформульовано висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої в разі існуванні потреби спадкодавця саме у допомозі цього спадкоємця.

Відповідно до частини другої статті 242 ЦК України опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Спадкодавець, який був особою з інвалідністю ІІ групи, мав психічні розлади та рішенням суду був визнаний недієздатним, об`єктивно не міг самостійно звернутися до брата з проханням про допомогу, тому з таким проханням, в разі існування потреби у цьому, мала звернутися позивачка, як опікун недієздатної особи в інтересах останньої.

На підтвердження наявності відповідних звернень до відповідача про надання допомоги, під час розгляду справи були допитні свідки сторони позивача, разом з цим, суд вважає, що лише покази свідків не можуть бути достатніми доказами на підтвердження фактів звернення опікуна до брата померлого з проханням про надання допомоги і його відмови у наданні такої допомоги.

Крім того, переважній частині свідків про такі звернення позивачки та відмови відповідача було відомо лише зі слів самої позивачки, що робить такі покази свідків недопустимими доказами, адже за положеннями ст. 90 ЦПК України, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу. При цьому, окрім показів свідків, інших доказів на підтвердження звернень позивачки до відповідача з проханням/вимогою про надання допомоги суду не надано.

Відтак позивачем не доведено, що вона як опікун та законний представник ОСОБА_3 зверталася до відповідача з проханням про матеріальну чи фізичну допомогу у догляді та утриманні їх брата, а відповідач від цього відмовлявся.

Будь-яких доказів документальних звернень матеріали справи не містять, до суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання брата позивачка не зверталась.

Позивачка посилається на те, що догляд за братом був тяжким і вона не завжди могла в повному обсязі сама піклуватись про спадкодавця. Разом з цим, у такому випадку, позивачка реалізуючи свої прямі права та обов`язки опікуна мала звернутись до органу опіки та піклування або суду для її заміни іншим опікуном або призначення недієздатному другого опікуна, з метою дотримання прав недієздатної особи, однак відповідних доказів матеріали справи не містять.

Також суд зазначає, що покази свідків не можуть бути належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами на підтвердження наявності у відповідача матеріальної та фізичної можливості надавати допомогу своєму братові. Такі факти можуть бути підтверджені лише офіційними відомостями про доходи відповідача та медичною документацією щодо стану його здоров`я.

Водночас з медичних документів стосовно відповідача убачається, що під лікарським наглядом він знаходиться з 2009 року, в 2011 році переніс гострий інфаркт й надалі систематично проходив стаціонарні лікування, є інвалідом ІІІ групи з 2011 року, а з 2017 року інвалід ІІІ групи довічно, а також відповідач є особою непрацездатного віку, що не свідчить про наявність у відповідача фізичної можливості надавати допомогу у догляді за його братом, який до того ж до 2012 року перебував в інтернаті.

Також суд не вбачає у справі доказів, які б свідчили про наявність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу, з огляду на розмір його пенсії, необхідність забезпечувати підтримання власного здоров`я шляхом постійного приймання медикаментів та наявності у відповідача дружини, яка також є особою непрацездатного віку і має ІІІ групу інвалідності, ураховуючи, що за положеннями ст.ст. 75, 90 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Дружина, чоловік взаємно зобов`язані брати участь у витратах, пов`язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Позивачка не надала доказів дійсної наявності у відповідача матеріальної та фізичної змоги надавати допомогу спадкодавцеві.

З урахуванням положень ст. 267 СК України позивачем не доведено, що відповідач мав матеріальну можливість надавати утримання своєму братові, оскільки не надано належних, допустимим, достатніх та достовірних доказів матеріального стану відповідача із яких би вбачалося, що відповідач мав рівень доходів достатній для надання утримання братові з моменту коли його брат став непрацездатним, відтак судом не встановлено факту ухилення відповідача від виконання аліментного обов`язку з утримання спадкодавця згідно абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України.

Крім того, суд дійшов висновку, позивачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача, з огляду на отримання її від інших осіб, зокрема від самої позивачки, її чоловіка, сина та невістки, про що зазначала сама позивачка в судовому засіданні та у заявах по суті справи. При цьому, в даному контексті суд також враховує наявність ще однієї сестри сторін та померлого - ОСОБА_5 .

На переконання суду, у цій справі позивачка, не довела обставин для застосування положень статті 1224 ЦК України, на які посилалася в обґрунтування своїх вимог, та які б давали підстави вважати, що відповідач, маючи матеріальну та фізичну можливість, умисно ухилявся від надання допомоги своєму братові, який перебував у безпорадному стані та потребував такої допомоги саме від відповідача, тобто сукупності обставин, за яких можливе усунення судом спадкоємця від права на спадкування.

Установивши, що позивачка не довела обставини, передбачені статті 1224 ЦК України, за яких особа може бути усунена від права на спадкування за законом, а саме потребу спадкодавця у допомозі саме від відповідача, і що останній, у свою чергу, умисно ухилявся від надання такої допомоги брату, усвідомлюючи свій обов`язок щодо утримання спадкодавця, мав можливість надавати таку допомогу, але не вчиняв необхідних дій, а також винної поведінки останнього (зокрема, відмови від надання допомоги брату), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для усунення відповідача від права на спадкування після його брата, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позову суд також враховує, що за медичними документами померлий через свій психічний стан мав обмеження в спілкуванні, позивачка зазначала, що її померлий брат навіть не хотів вітатись з відповідачем, а свідок ОСОБА_5 зазначала, що померлий не «признавав» свого брата - відповідача у справі, тож посилання сторони позивача на те, що відповідач не відвідував свого брата не можуть бути підставою для усунення від права на спадкування.

Стосовно вимог сторони відповідача про стягнення з позивачки судових витрат відповідача, які пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги, суд дійшов наступного висновку.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн. Представник вказує, що у даному випадку представництво інтересів відповідача здійснював адвокат Яресько Тарас Віталійович на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №25176 від 21.10.2025 року. Відповідно до п. 3.1 Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього Договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. 21.10.2025 року між адвокатом Яресько Т.В. та відповідачем було укладено Додаток №1 до Договору. Відповідно до п.1 Додатку №1 до Договору: «Даний Додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі - «Гонорар») Адвокату за: представництво інтересів Клієнта в справі №755/18229/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування за законом, що полягає в ознайомленні з матеріалами справи, аналізі судової практики та формуванні правової позиції, написанні заяв по суті, заяв та клопотань, тощо.». Відповідно до п. 2 Додатку №1 до Договору: «Вартість послуг за домовленістю Сторін складає фіксований Гонорар у сумі 40000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок).». Пунктом 2.1 Додатку №1 до Договору визначено, що: «За домовленості Сторін до зазначеної в п.2 даного Додатку суми Фіксованого Гонорару не входить вартість участі Адвоката в судових засіданнях, що складає 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) за кожне судове засідання, що сплачується окремо в порядку, узгодженому Сторонами щодо сплати Гонорару.». Пунктами 7.1-7.3 Додатку №1 до Договору встановлено, що правова допомога вважається наданою після підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає Клієнту Акт приймання-передачі послуг, в якому зазначається детальний зміст наданої правової допомоги (за необхідності), розмір Гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму Гонорару (якщо такі мали місце). Клієнт зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання Акту приймання-передачі послуг підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту. 21.10.2025 року відповідачем було сплачено адвокату Яресько Т.В. послуги шляхом авансування у розмірі 40000,00 грн., про що відповідач отримав від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію №21/10/25 від 21.10.2025 року, як це передбачено п. 7.5 Додатку №1 до Договору. 27.10.2025 року Адвокат Яресько Т.В. та відповідач підписали Акт приймання передачі послуг №1 від 27.10.2025 року тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі. Також, представник вказує, що при винесенні рішення судом, слід врахувати позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18, від 08.04.2019 р. у справі №922/619/18, щодо розподілу та розміру витрат на правничу (правову) допомогу, а саме те, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Також представник звертає увагу суду на Постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 року по справі №357/11023/18 (провадження №61-18258св19), у якій зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що «суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу

Статтею 137 ЦПК України перебачено наступне: 1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. 6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України: 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. 4. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. 5. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. 6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 8. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У цій справі інтереси відповідача представляв адвокат Яресько Т.В. на підставі ордеру на надання правничої допомоги виданого 27.10.2025 року, №2012289, серії АІ.

Як убачається з матеріалів справи, у відзиві на позову заяву представник відповідача зазначив про понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомоги та просив стягнути з позивачки на користь відповідача відповідні судові витрати в розмірі 40000,00 грн.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із матеріалів справи убачається, що 21.10.2025 року між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Яресько Т.В. був укладений договір про надання правничої (правової допомоги) №25176.

За умовами вказаного договору:

1.1. Адвокат приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правничу (правову) допомогу щодо: Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій, адвокатських запитів) та інших документів правового характеру; Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); Здійснювати представництво інтересів Клієнта перед фізичними та юридичними особами, в державних та судових органах України усіх рівнів;

3.1. Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надання в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Згідно Додатку №1 від 21.10.2025 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги №25176 від 21.10.2025 року:

1. Даний додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі - «Гонорар») адвокату за представництво інтересів клієнта в справі №755/18229/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, що полягає в ознайомленні з матеріалами справи, аналізі судової практики та формуванні правової позиції, написання заяв по суті, заяв та клопотань тощо. Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта в суді першої інстанції, відповідно до підсудності справи;

2. Вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксований Гонорар в суді 40000 (сорок тисяч) грн.;

3. Порядок оплати Гонорару: Оплата послуг, зазначених в п. 1 даного Додатку здійснюється шляхом 100% авансування та повинна бути сплачена до подачі підготовлених процесуальних документів до суду;

4. Сплата узгодженої сторонами суми Гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в узгодженому в усній формі сторонами порядку - готівковому або безготівковому;

7. Порядок приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги: Правова допомога вважається наданою після підписання сторонами Акту приймання-передачі послуг, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності); Адвокат надає клієнту Акт приймання-передачі послуг, в якому зазначається детальний зміст наданої правової допомоги (за необхідності), розмір Гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму Гонорару (якщо такі мали місце); Клієнт зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів після отримання Акту приймання-передачі послуг підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правничої (правової) допомоги та підписання відповідного акту; Підтвердженням отримання Гонорару від Клієнта є Розрахункова квитанція, відривна частина якої, що містить перелік послуг та суму оплаченого Гонорару, надається Клієнту, а невідривна частина залишається у Адвоката.

Убачається, що 27.10.2025 року сторони Договору про надання правничої (правової) допомоги №25176 від 21.10.2025 року підписали Акт приймання-передачі послуг №1 згідно якого, адвокат та клієнт склали цей акт про те, що адвокатом були надані послуги на суму 40000,00 грн. (Представництво інтересів клієнта в справі №75518229/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, що полягає в ознайомленні з матеріалами справи, аналізі судової практики та формуванні правової позиції, написання заяв по суті, заяв та клопотань тощо). Загальна вартість наданих послуг становить сорок тисяч гривень. Клієнт претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг) не має.

Згідно наявної в матеріалах справи Розрахункової квитанції №21/10/25 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №25176 від 21.10.2025 року (Додаток №1), 21.10.2025 року ОСОБА_2 здійснив розрахунок на суму 40000,00 грн, а адвокат Яресько Т.В. отримав гроші в сумі 40000,00 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі N 904/1907/15).

У даному контексті головним є встановлення судом факту про те, що між адвокатом та замовником послуг виникли зобов`язання щодо сплати замовником на користь адвоката конкретної суми за надані послуги або виконані роботи.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що «суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

У своїй постанові від 16 квітня 2026 року в справі №461/5975/25 Верховний Суд зазначив, що суди, розглянувши заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, залишили поза увагою, що вартість правничої допомоги у договорах була встановлена у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу чи кількості судових засідань, у зв`язку з чим помилково відмовили у стягненні частини цих витрат. В такому випадку конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання договорів про надання правничої допомоги, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару, тому суди мали виходити із встановлених у самих договорах розмірів такого гонорару.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Водночас, у розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Так, у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19 вказано: Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У своїй постанові від 14 січня 2026 року в справі №461/5280/24 Верховний Суд вказав наступне: Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Проте суд апеляційної інстанції у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не врахувавши відсутність клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на правничу допомогу, з власної ініціативи зменшив розмір витрат на правову допомогу, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій та визначених приватним виконавцем, чим порушив вимоги частини шостої статті 137 ЦПК України, якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У цій справі сторона позивача не скористалася своїм правом на висловлення заперечення щодо заявленого стороною відповідача розміру витрат на правничу допомогу, відповідних клопотань про зменшення розміру цих витрат не подала, доводів щодо їх неспівмірності не заявила, хоча не була обмежена у реалізації відповідних процесуальних прав.

За таких обставин, враховуючи відсутність у справі обґрунтованих заперечень щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу, погодження сторін договору про надання правової допомоги щодо оплати адвокату гонорару у фіксованому розмірі, наявність доказів про фактичну сплату гонорару, тобто реальність понесених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат останнього на професійну правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 2, 75, 90, 267 СК України, ст.ст. 15, 16, 242, 1216-1218, 1220, 1222 - 1224, 1258, 1262, 1267-1270, 1273, 1274, 1278 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у сумі 40000 (сорок тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 29.09.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя -