Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №521/10598/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/10598/26

Номер провадження № 2/521/7471/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого – судді Громіка Д.Д.,

при секретарі – Котигорох Н.С.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Одесі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ПАТ «СК «Вусо» звернулось до Хаджибейського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Відповідно до положень ст.ст. 14, 33 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею по справі визначено Громіка Д.Д.

У своєму позові ПАТ «СК «Вусо» посилається на те, що 30 квітня 2026 року позивачем, відповідно до Наказу 418-К від 29.04.2026 року відповідачку - ОСОБА_1 звільнено з посади Фахівця Голосіївського відділення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" в місті Києві відповідно до ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Під час подання заяви від 21.04.2026 року про звільнення відповідачка зазначила: «Надаю згоду на отримання змінної винагороди протягом 3 (трьох) місяців з дати звільнення та не маю фінансових претензій до ПрАТ «СК «ВУСО». Згідно Додатку №1 до Наказу № 602-ВН відповідачці нараховано 3531,54 грн., але під час виплати, внаслідок рахункової помилки під час вводу даних з Розрахункового листка за травень 2026 року до електронних реєстрів на виплату було введено, замість належної суми 3561,54 грн, помилкову 26 123,88 грн, що спричинило безпідставне отримання майна відповідачкою, яке має бути повернуто з підстав ч.1 ст. 1212 ЦК України. 12 червня 2026 року бухгалтером ОСОБА_2 складено та подано Службову записку щодо рахункової помилки. 15 червня 2026 року представником позивача направлено на адресу відповідачки Претензію №1 про добровільне повернення коштів з вимогою: «..добровільно повернути грошові кошти в розмірі 23 404,60 грн., які безпідставно отримані Вами 12.05.2026р. у вигляді премії (змінної місячної винагороди) за наказом № 602-ВН, внаслідок рахункової помилки замість належної 3 531,54 грн. На дату подання позову відповідачкою не повернуто безпідставне набуте майно, що є порушенням майнових прав позивача та підставою для звернення до суду за захистом порушеного права.

Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.07.2026 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

27 липня 2026 року відповідач направила на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому наголошує на безпідставності позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше і, з урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

По справі встановлено, що суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом, що 30 квітня 2026 року Наказом 418-К від 29.04.2026 року відповідачку - ОСОБА_1 звільнено з посади Фахівця Голосіївського відділення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" в місті Києві відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

У заяві про звільнення від 21.04.2026 року відповідачка зазначила: «Надаю згоду на отримання змінної винагороди протягом 3 (трьох) місяців з дати звільнення та не маю фінансових претензій до ПрАТ «СК «ВУСО».

08 травня 2026 року позивач, Наказом № 602-ВН «Про виплату змінної винагороди працівникам» визначив:

1. Нарахувати змінну винагороду працівникам згідно з Додатком №1 до цього наказу.

2. Загальний розмір змінної винагороди складає Триста вісімдесят чотири тисячі сто двадцять сім гривень 22 копійки з урахуванням необхідних податків та зборів, передбачених чинним законодавством України.

3. Відділу бухгалтерії провести нарахування змінної винагороди, визначеної пунктом 2 цього наказу в строк згідно п. 6.2 Положення про винагороду працівників з реалізації ПрАТ СК "ВУСО".

4. Фінансовому відділу провести перерахування змінної винагороди, визначеної пунктом 2 цього наказу в строк згідно п. 6.2 Положення про винагороду працівників з реалізації ПрАТ СК "ВУСО"…».

Згідно витягу з Додатку №1 до Наказу № 602-ВН відповідачці нараховано 3531,54 грн.

Відповідно до Розрахункового листка за травень 2026 року відповідачу було виплачено 26 123,88 грн.

12 червня 2026 року бухгалтером ОСОБА_2 складено та подано Службову записку щодо рахункової помилки, де зазначено: «Доповідаю, що під час виплати премії (змінної винагороди місячної) за березень 2026 згідно наказу №602-ВН ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) Фахівця Голосіївського відділення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" в місті Києві, мною допущено рахункову помилку, внаслідок чого всупереч наказу яким нараховано 3 531,54 грн. було фактично сплачено кошти в розмірі 26 123,88 грн. замість 2 719,28 грн. (різниця надмірно виплачених коштів складає 23404,60)» (а.с.6).

15 червня 2026 року представником позивача (Вих. №5929) направлено на адресу відповідачки Претензію №1 про добровільне повернення коштів з вимогою: «..добровільно повернути грошові кошти в розмірі 23 404,60 грн., які безпідставно отримані Вами 12.05.2026р. у вигляді премії (змінної місячної винагороди) за наказом № 602-ВН, внаслідок рахункової помилки замість належної 3 531,54 грн.

Позивач наголошує на тому, що станом на час розгляду справи відповідачем безпідставно набуті кошти повернуто не було.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз ст. 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів в їх сукупності.

Таким чином, безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат встановлених ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню. До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України обов`язок довести наявність рахункової помилки або недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у частині першій вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

При цьому, слід зазначити, що в українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз`яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

Відповідні правові висновки викладені також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 524/2025/17, провадження № 61-31104св18.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

На підтвердження наявності рахункової (арифметичної) помилки у розрахунковому листі, позивачем до матеріалів справи було долучено доповідну записку бухгалтера ПрАТ СК "ВУСО" від 12 червня 2026 року. Будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у позові обставин суду надано не було. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідна помилка є безпосередньо рахунковою, а не помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків працівниками підприємства, відповідальними за обчислення та нарахування відповідних виплат.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України. Зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4, 12-13, 15-16, 76, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.

Суддя: Д.Д. Громік