Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №607/7372/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7372/26Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.

Провадження № 22-ц/817/946/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.

за участю секретаря - Ліщак І.С.,

представника заявника

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/7372/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Григоришин Андрій Ігорович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року (ухвалене суддею Вийванком О.М., повне рішення суду складено 25 травня 2026 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Золотопотіцька селищна рада Чортківського району Тернопільської області про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона ОСОБА_3 є рідною дочкою ОСОБА_2 , однак у документах, що підтверджують їх родинні відносини, наявні розбіжності у написанні прізвища матері, зокрема щодо використання апострофа.

Зазначала, що внаслідок зазначених розбіжностей виникають труднощі у підтвердженні родинних відносин та реалізації пов`язаних із цим прав.

Посилалася на те, що встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_2 необхідне, зокрема, для подальшого оформлення спадкових прав після смерті матері, а також дасть можливість успадкувати належне їй майно як спадкоємцю першої черги та скористатися передбаченими законодавством податковими пільгами при спадкуванні.

На підставі вищенаведеного просила встановити факт родинних відносин, а саме того факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд виходив з того, що підтвердження родинних відносин між живими фізичними особами здійснюється іншим шляхом, у залежності від обставин, що виникли, зокрема, шляхом звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану зі заявою про внесення змін до актового запису про народження або до органу міграційної служби для одержання нового паспортного документу, оскільки за життя будь-який громадянин не позбавлений права уточнити правильність написання свого прізвища.

Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 не було надано будь-яких доказів необхідності встановлення такого факту в судовому порядку, від якого залежить настання певних юридичних наслідків, захист прав заявника.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її заявлені вимоги. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Стверджує, що встановлення такого факту має для неї конкретне юридичне значення, оскільки без підтвердження її статусу як дочки ОСОБА_2 вона позбавлена можливості належним чином підтвердити родинний зв`язок у правовідносинах, з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків із наявністю відповідного ступеня споріднення. Зокрема, встановлення такого факту безпосередньо пов`язане з можливістю реалізації нею спадкових прав після смерті матері та застосування до неї правових наслідків, передбачених законодавством для спадкоємців першої черги.

Вважає, що твердження суду про те, що на момент розгляду справи ОСОБА_1 та її мати були живими, не свідчить про відсутність юридичного значення факту їх родинних відносин, оскільки чинне законодавство пов`язує виникнення та реалізацію низки прав саме з наявністю підтвердженого родинного зв`язку між особами незалежно від того, чи є вони живими на момент звернення до суду. У зв`язку з чим факт того, що ОСОБА_2 була живою при розгляді справи у суд першої інстанції, не виключає можливості встановлення відповідного факту в порядку окремого провадження за наявності передбачених законом умов.

Наголошує на тому, що мета звернення до суду була визначена заявницею конкретно та була пов`язана з можливістю реалізації конкретного майнового права - права на спадкування. Саме тому висновок суду першої інстанції про відсутність у заяві конкретної мети встановлення факту не відповідає її змісту.

Звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про недоведеність заявницею факту відмови органу ДРАЦС у внесенні виправлень до актового запису про народження є необґрунтованим, оскільки положення законодавства та судова практика не передбачають такої безумовної процесуальної вимоги, як обов`язкове отримання письмової відмови перед зверненням до суду із заявою про встановлення такого факту.

Вказує на те, що предметом розгляду в даній справі є встановлення факту родинних відносин, а не оскарження рішення, дії чи бездіяльності органу ДРАЦС.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні представник заявника - адвокат Григоришин А.І. підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Фактичні обставини справи.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого у с.Порохова Золотопотіцького району Тернопільської області ІНФОРМАЦІЯ_3 (заповненого російською мовою), ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Порохова Золотопотіцького району Тернопільської області народилася ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали шлюб 30 червня 1959 року. Після реєстрації шлюбу прізвище подружжя - ОСОБА_2 .

Відповідно до повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали шлюб 30 червня 1959 року, після реєстрації шлюбу прізвище подружжя також ОСОБА_2 .

За даними особових карток №41 та №42 Золотопотіцької районної лікарні (заповнених російською мовою), ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_5 працювали на посадах фельдшера, в графі «члени сім`ї» записано: син ОСОБА_7 , 1960 р.н., дочка ОСОБА_3 , 1964 р.н.

Відповідно до паспорту громадянина України НОМЕР_4 , виданого Бучацьким РВ УМВС України в Тернопільській області та картки платника податків вбачається, що документи видані на ОСОБА_2 .

Згідно з пенсійного посвідчення серія НОМЕР_5 , вказано ОСОБА_2 .

За даними зі свідоцтва про народження № НОМЕР_6 , батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Порохова (тоді Бучацького району) Тернопільської області записані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_7 , ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_10 , після реєстрації шлюбу прізвище подружжя - ОСОБА_3 .

Як вбачається з погосподарських книг №8 Золотопотіцької сільської ради за 1967, 1968, 1969, 1970, 1971, 1972, 1973 роки (особистий рахунок № НОМЕР_8 та №684) двір у с.Поплави відносився до суспільної групи службовців, в якому проживали та були зареєстровані: голова - ОСОБА_5 , 1931 р.н., його дружина ОСОБА_2 , 1939 р.н., син ОСОБА_7 , 1960 р.н. та дочка ОСОБА_3 , 1964 р.н.

Згідно листа виконавчого комітету Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області №296/02-09 від 21 березня 2022 року вбачається, що відповідно до відомостей погосподарської книги №8 Золотопотіцької селищної ради за 1967, 1968, 1969, 1970, 1971, 1972, 1973 роки сім`я ОСОБА_2 проживала з 1966 року в смт Золотий Потік у складі: чоловіка ОСОБА_5 , 1931 р.н., дружини ОСОБА_2 , 1939 р.н., сина ОСОБА_7 , 1960 р.н., дочки ОСОБА_3 , 1964 р.н.

Відповідно до заповіту від 19.04.2022 р., посвідченого старостою Гаї-Шевченківського старостинського округу Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_2 заповіла своє майно ОСОБА_1 .

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 05.04.2022 р., справа №595/174/22, встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є матір`ю ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

До суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Григоришиним А.І. подано свідоцтво про смерть від 16 липня 2026 року, згідно якого вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18; від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Згідно із статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин, з огляду на таке.

Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 пов`язувала необхідність встановлення факту її родинних відносин з матір`ю - ОСОБА_2 з наявністю розбіжностей у написанні прізвища матері в документах, а також із необхідністю підтвердження їх родинного зв`язку для реалізації відповідних прав, зокрема спадкових.

Водночас для встановлення факту родинних відносин у порядку окремого провадження недостатньо самого лише зазначення мети звернення до суду. Такий факт повинен мати юридичне значення для заявниці, тобто від його встановлення має залежати виникнення, зміна, припинення або реалізація конкретного особистого чи майнового права.

Як встановлено судом першої інстанції, на час звернення заявниці до суду та розгляду справи її мати була живою, а факт їх родинних відносин не заперечувався. При цьому заявницею не було зазначено про існування на той час конкретних правовіднин від реалізації або захисту яких залежало б встановлення факту її родинних відносин із матір`ю.

Посилання заявниці на необхідність встановлення такого факту для оформлення спадкових прав у разі смерті матері не свідчило про наявність на час розгляду справи відповідних юридичних наслідків, оскільки спадщина після матері ще не відкрилася. Саме по собі існування заповіту матері на її користь цього висновку не змінює, оскільки право на спадкування реалізується після відкриття спадщини.

Таким чином, на момент ухвалення оскаржуваного рішення встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_2 не було пов`язане з реалізацією конкретного вже існуючого права, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви є правильним.

Колегія суддів також бере до уваги, що під час апеляційного розгляду стало відомо про смерть матері заявниці. Зазначена обставина є юридично значущою, оскільки з моменту смерті матері відкрилася спадщина, у зв`язку з чим факт родинних відносин між заявницею та спадкодавцем може мати безпосереднє значення для реалізації спадкових прав ОСОБА_1 . Однак смерть матері настала після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому не свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції, який вирішував заяву за обставин, що існували на час її розгляду.

Виникнення після ухвалення рішення нових обставин, які можуть зумовлювати для заявниці необхідність встановлення відповідного юридичного факту, не змінює того, що на час розгляду справи судом першої інстанції передбачених законом підстав для встановлення факту родинних відносин не було доведено. Після відкриття спадщини заявниця не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідною заявою або позовом, якщо встановлення факту родинних відносин буде необхідним для реалізації її спадкових прав.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 25 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.