Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №305/2213/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 305/2213/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача – Кожух О.А.,

суддів – Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2026 року (головуюча суддя Марусяк М.О.) у справі № 305/2213/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.09.2023 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № № 793695762 в електронній формі.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало позичальнику кредитні кошти в розмірі 7500 гривень з дисконтним періодом кредитування на 30 днів, зі сплатою відсотків у порядку та на умовах, передбачених договором.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання, надав відповідачу кредит у розмірі 7500 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , вказану ОСОБА_1 у заявці на отримання кредиту.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 793695762 від 18.09.2023.

31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 31/0724-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 793695762 від 18.09.2023, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 2 від 31.07.2024.

14.03.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 140325-У.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на день звернення з даним позовом до суду її заборгованість складає 39 758,05 гривень, з яких: 7749,90 гривень – заборгованість по кредиту; 32 008,15 гривень – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Посилаючись на дані обставини, ТОВ «Юніт Капітал» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 793695762 від 18.09.2023 у розмірі 39 758,05 гривень та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 06.02.2026 позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 793695762 від 18.09.2023 у розмірі 39 758,05 гривень, з яких: 7749,90 гривень – заборгованість по кредиту; 32 008,15 гривень – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 7000 гривень витрат на професійну правничу допомогу та 2422,40 гривень судового збору.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із цим рішенням, відповідачка ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з неї на користь позивача заборгованість у розмірі 12275,09 гривень, з яких: 7749,90 гривень – заборгованість за кредитом; 4525,19 гривень – заборгованість за відсотками.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

суд першої інстанції не врахував, що через 30 днів з дня отримання кредиту в особистому кабінеті відповідачці було запропоновано продовжити дисконтний період ще на 30 днів до 17.11.2023, за умови сплати всіх нарахованих відсотків у розмірі 1185,90 гривень, і такі відсотки нею було сплачено;

на підтвердження цих дій позичальника, кредитор надав суду довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 09.08.2024, в якій чітко вказаний продовжений строк договору (дисконтного періоду) на 30 днів та відсоткова ставка 2,05% в день – до 17.11.2023;

за перший дисконтний період із 18.09.2023 по 18.10.2023 нараховано 1185,90 грн відсотків, які позичальником сплачено;

за другий дисконтний період із 19.10.2023 по 17.11.2023 діяла ставка 2,05% в день, а розмір відсотків становив 4766,19 гривень (7749,90 х 2,05% х 30 = 4766,19 грн), з яких відповідачкою сплачено 241,00 грн;

у зв`язку з цим вважає, що заборгованість за несплаченими відсотками протягом строку користування кредитом із 18.09.2023 по 17.11.2023 становить 4525,19 грн, за тілом кредиту 7749,90 грн, а тому загальна заборгованість 12 275,09 гривень;

водночас зазначає, якщо апеляційний суд не погоджується з такими доводами щодо загального строку нарахування відсотків, то просить прийняти до уваги те, що 24.12.2023 набрав чинності Закон № 3498-ІХ, яким обмежено максимальний розмір денної процентної ставки (зокрема із 24.12.2023 – 2,5%), тому позивач необґрунтовано нараховував відсотки із 24.12.2023 у розмірі 2,98% в день;

при цьому нараховані відсотки у розмірі 32 008,15 грн при наявній заборгованості за тілом кредиту 7749,90 грн (у 4 рази перевищує суму кредиту) є несправедливими та непропорційними згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 гривень є необґрунтованими та суттєво завищеними, виходячи з положень ч.4 ст.137 ЦІПК України щодо категорії даної справи, обсягу виконаних робіт та співмірності даних витрат;

оскільки відповідачка наразі не працює, перебуває у декретній відпустці, просить врахувати її скрутне фінансове становище, на підтвердження якого надано довідку з ПФУ форми ОК-5 від 04.03.2026.

Позиція інших учасників справи

Позивачем подано до апеляційного суду заяву про зменшення розміру позовних вимог та відзив на апеляційну скаргу, у яких ТОВ «Юніт Капітал» просить апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06.02.2026 – змінити в частині розміру заборгованості, стягнувши зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 670,45 грн (з яких: 7 749,90 грн – тіло кредиту; 28 920,55 грн – проценти). Зазначає, що за період із 24.12.2023 по 15.03.2024 підлягає застосуванню встановлена Законом № 3498-ІХ гранична ставка у розмірі 2,5% в день від залишку тіла кредиту 7749,90 грн, що становить 193,75 грн/день. Відтак заборгованість за процентами із 24.12.2023 по 15.03.2024, 83 дні х 193,75 грн = 16 081,25 грн. (тобто підлягає зменшенню на 3087,60 грн і становить загалом 36 670,45 грн,з яких: 7 749,90 грн – тіло кредиту; 28 920,55 грн – проценти).

Межі та порядок розгляду справи апеляційним судом

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Застосовані норми права

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов`язань з боку позичальника є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Згідно статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Фактичні обставини справи та мотиви апеляційного суду

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18.09.2023 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 793695762 в електронній формі, який відповідачка підписала електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора RBFV-3792, направленого на номер телефону НОМЕР_2 , що вказаний позичальником у заявці на отримання кредитних коштів від 18.09.2023.

Також у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 18.09.2023 зазначено інформацію про позичальника ОСОБА_1 , відомості щодо її паспорту, дати його видачі, РНОКПП, адреса, електронна адреса, номер особистого електронного платіжного засобу 5167-80XX-XXXX-5381.

Відповідно до умов договору кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 , кредит в сумі 7500 грн, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі.

ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» виконало взяті на себе зобов`язання, надало відповідачу кредит у розмірі 7500 грн на банківську карту № НОМЕР_1 .

АТ «Ощадбанк» надало інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок № НОМЕР_3 , для обслуговування якого емітовано банківську картку № НОМЕР_4 , надало платіжну інструкцію від 20.09.2023 № 1381035686908 про зарахування на цей рахунок коштів у сумі 7750 грн; виписку по картковому рахунку НОМЕР_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 отримано зарахування переказу на рахунок у сумі 7750 грн (а.с. 134-137).

ОСОБА_1 не заперечувала факту укладення такого кредитного договору та факту отримання нею кредитних коштів.

Щодо цього договору діє презумпція правомірності правочинів (ст. 204 ЦК України).

Натомість відповідачка заперечує правильність нарахування відсотків за користування кредитом та період (строк), за який такі відсотки підлягають стягненню.

Відповідно до положень пункту 3.1 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі Дисконтний період).

У пункті 3.2 сторони погодили, що встановлений в пункті 3.1 договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. Кількість днів на які продовжується Дисконтний період дорівнює 30 днів

Відповідно до пунктів 3.3, 8.3.1 договору нарахування процентів за користування кредитом протягом Дисконтного періоду здійснюється з дати видачі кредиту за процентною ставкою у розмірі 186,15 відсотків річних, що становить 0,51 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним. Для здійснення першої пролонгації Дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 1185 грн 920 коп.

У разі продовження строку Дисконтного періоду на умовах пункту 3.2 договору – за період з наступного дня після 18.10.2023 проценти нараховуються за ставкою в розмірі 747,34 відсотків річних, що становить 2,05 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Згідно з пунктом 8.4 кредитного договору після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що кінцева дата повернення кредиту 18.10.2028.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що відсотки слід нараховувати тільки за два Дисконтні періоди із 18.09.2023 по 17.11.2023 є необґрунтованими та суперечать умовам кредитного договору, узгодженим сторонами, якими передбачено нарахування відсотків протягом усього строку кредитування.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткових угод до нього) до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 263 від 19.12.2023 на загальну суму 19665,40 гривень (а.с. 79-96). Строк дії договору факторингу № 28/1118-01 неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод до 31.12.2024. За змістом пункту 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 4.1. договору факторингу № 28/1118-01 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 19.12.2023 № 263 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 19665,40 гривень.

31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 31/0724-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 793695762 від 18.09.2023 на загальну суму 39758,05 гривень, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 2 від 31.07.2024 (а.с. 70-78).

14.03.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 140325-У. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу №140325-У від 14.03.2025 до позивача ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 39758,05 гривень (а.с. 63-69).

Аналіз змісту апеляційної скарги дозволяє стверджувати, що ОСОБА_1 не заперечувала наявність права грошової вимоги у позивача ТОВ «Юніт Капітал» за наслідком укладення договорів відступлення прав грошової вимоги, частково визнавала свою заборгованість перед позивачем (зокрема всю заборгованість за тілом кредиту та частково відсотків), при цьому відповідачка не посилалася на відсутність доказів відступлення прав вимоги та сплати ціни продажу факторами відповідним клієнтам за договорами факторингу від 28.11.2018, 31.07.2024 та 14.03.2025.

Стосовно доводів скаржника про обмеження законодавцем максимального розміру денної процентної ставки Законом № 3498-ІХ, слід зазначити наступне.

22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі – Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24.12.2023, яким зокрема внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

При цьому, згідно п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5% в день, з 22.04.2024 - не більше 1,5% в день, а з 20.08.2024 - не більше 1% в день.

Спірний кредитний договір укладено 18.09.2023, тобто до набрання чинності Законом № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, зокрема, виснував: норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.

З розрахунку заборгованості (а.с. 58-61) вбачається, що ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було нараховано заборгованість за відсотками до 18.12.2023; ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» - за період із 19.12.2023 по 15.03.2024 (у межах строку кредитування) –загалом у розмірі 32008,15 грн., у тому числі за період із 24.12.2023 по 15.03.2024 (тобто 83 дні) нараховано відсотки за ставкою 2,98% в день (230,95 грн х 83 дні = 19168,85) у розмірі 19168,85 грн, відповідно решта нарахованої заборгованості за відсотками за період по 23.12.2023 складає 12839,30 грн.

Судова колегія вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, з якими погоджується і позивач, про те, що позивач безпідставно нараховував відсотки у розмірі 2,98 % в день із 24.12.2023 по 15.03.2024, усупереч вимог Закону № 3498-ІХ щодо максимального розміру денної процентної ставки 2,5 % в день.

Судовою колегією встановлено та визнається позивачем, що за період із 24.12.2023 по 15.03.2024 заборгованість за відсотками, з урахуванням законодавчих обмежень максимальної ставки, повинна нараховуватися за ставкою 2,5 % в день, та складає 16081,25 грн (7749,90 х 2.5 % = 193,75 грн в день х 83 дні = 16081,25). Відтак загальний розмір заборгованості за відсотками із 18.09.2023 по 15.03.2024 становить 28920.55 грн (12839,30 + 16081,25 = 28920.55).

Апелянт також вважає несправедливим розмір заявлених до стягнення відсотків, непропорційними із сумою тіла кредиту, яка становить 7749,90 грн.

Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 зроблено такі висновки.

«Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Із позовом про визнання недійними умов кредитного договору, які боржник вважає несправедливими, ОСОБА_1 не зверталась, відтак суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Позивач згідно заявлених позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 39758,05 гривень, з яких: 7749,90 гривень – заборгованість по кредиту; 32008,15 гривень – заборгованість по відсоткам за користування кредитом. При цьому у відзиві на апеляційну скаргу позивач визнав ту обставину, що за період із 24.12.2023 по 15.03.2024 підлягає застосуванню встановлена Законом № 3498-ІХ гранична ставка у розмірі 2,5% в день, судова колегія дійшла висновків про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення у частині визначеного розміру заборгованості, шляхом стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 36670,45 грн, з яких: 7749,90 грн – заборгованість за кредитом, 28920.55 грн – заборгованість за процентами.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Враховуючи, що місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано обмеження максимального розміру денної процентної ставки Законом № 3498-ІХ, у зв`язку з чим суд припустився помилки при визначенні розміру заборгованості, тому рішення місцевого суду, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 підлягає зміні у частині визначеного розміру заборгованості, шляхом стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 36670,45 грн, з яких: 7749,90 грн – заборгованість за кредитом, 28920.55 грн – заборгованість за процентами.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України ).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України ).

За подання позовної заяви позивачем сплачено 2422,40 грн (а.с. 102). Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 3633,60 грн. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (на 92,23%), на користь позивача підлягав стягненню судовий збір у розмірі 2234,18 грн, на користь відповідача (пропорційно до відмовленої частини вимог, 7,77 %) 282,33 грн судового збору. Тому, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, на користь позивача слід стягнути з відповідача різницю судового збору в розмірі 1951,85 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції слід зазначити наступне.

Доводи апеляційної скарги у частині стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі зводяться до того, що місцевим судом не враховано тієї обставини, що зазначені позивачем витрати у розмірі 7000 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша та друга статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі «East / West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються, виходячи з конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів зазначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі N 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі N 904/1907/15).

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві представником позивача було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зокрема, що позивач понесе витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн у суді першої інстанції.

Встановлено, що 17.03.2025 між адвокатським бюро «Тараненко та Партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги № 17/03/25-02, до якого укладено додаткову угоду № 8 (а.с. 53-56), згідно якої адвокатське бюро приймає на себе зобов?язання надавати юридичну допомогу по справам щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами – згідно списку – 104 боржники. У додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № 17/03/25-02 зазначено вартість години послуги (а.с. 56 зворот).

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 17.03.2025, адвокатом було надано наступні послуги загальною вартістю 7000 грн: складання позовної заяви – 2 год. вартістю 5000 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості – 2 год. вартістю 1000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 – 1 год. вартістю 500 грн; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 – 1 год. вартістю 500 грн.

Судова колегія зауважує, що не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) послуги щодо вивчення матеріалів справи, яка складалася із позовної заяви та доказів, наданих позивачем, вартість складання позовної заяви для позивача, що складає чисельні аналогічні позовні заяви, щодо яких існує усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, вартість виконання робіт зі складання позовної заяви є завищеною, не є співмірною зі складністю справи, не відповідає розумності розміру витрат у розумінні частини третьої статті 141 ЦПК України. При цьому судом враховано поведінку сторони позивача під час розгляду справи, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, що призвела до безпідставного завищення позивачем позовних вимог - позивачем не враховано обмеження законодавцем максимального розміру денної процентної ставки Законом № 3498-ІХ.

На підтвердження свого скрутного фінансового становища, ОСОБА_1 надано довідку з ПФУ форми ОК-5 від 04.03.2026.

Враховуючи наведене, необхідність нового розподілу судових витрат внаслідок часткового задоволення позову, заперечення відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, з огляду на те, що дана справа не є складною та існує усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, час необхідний для виконання робіт у даній справі адвокатом, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на фактичні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу до розміру 4000 грн, котрі підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог (92,23%), у зв`язку з чим на користь на користь позивача слід стягнути з відповідача 3689,20 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2026 року у частині визначеного розміру заборгованості та розподілу судових витрат – змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01024, місто Київ, вул. Рогнідинська, будинок 4-А, офіс 10, ЄДРПОУ: 43541163) заборгованість за кредитним договором № 793695762 від 18 вересня 2023 року у розмірі 36670,45 грн, з яких: 7749,90 грн – заборгованість за кредитом, 28920.55 грн – заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 1951,85 гривень у відшкодування сплаченого судового збору та 3689,20 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: